Реферат на тему
Виробничо-технічний потенціал туристичного підприємства
Ресурсне забезпечення
Окрім рекреаційних ресурсів та туристичної інфраструктури, найбільш
важливими елементами ресурсного забезпечення і головним фактором
розвитку туризму є персонал, капітал і виробничі фонди, оборотні кошти,
нематеріальні та інвестиційні ресурси.
Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх і
зовнішніх чинників. До внутрішніх належать: технологія й організація
виробництва туристичного продукту, характер послуг тощо. До зовнішніх –
демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер
ринку праці тощо. Характеристика зовнішніх факторів свідчить про
кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.
Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми
віковими, фізичними, освітніми даними відповідає діяльності туристичної
сфери. Слід розрізняти трудові ресурси реальні (працівники, зайняті в
туристичній індустрії) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені
до роботи в туристичній сфері).
Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали
необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи.
З огляду на те, що робота туристичних підприємств – сезонна і багато
фірм поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають
головному їхньому призначенню, усіх працівників поділяють на дві групи:
персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності.
Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства
поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці,
робітники.
Керівники – це працівники, що займають керівні посади в підприємстві та
структурних підрозділах. До них належать директори, менеджери,
завідувачі, головний бухгалтер, а також їхні заступники.
Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні туристичні,
інженерно-технічні, економічні та інші роботи: екскурсоводи, інженери,
економісти, бухгалтери, юристи, адміністратори та ін.
До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та
оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування
тощо (зокрема – це секретарі, друкарки, діловоди, агенти, стенографісти,
архіваріуси).
Робітники – персонал, безпосередньо причетний до створення та надання
послуг, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням
пасажирів тощо. Це робітники ресторанів, готелів, транспортних засобів,
закладів відпочинку, охоронці, прибиральниці, кур’єри та ін.
Персонал туристичного підприємства можна класифікувати за професіями та
спеціальностями, рівнем кваліфікації працівників тощо. Кожна галузь, в
тому числі й туристична, має лише їй властиві професії та спеціальності,
наприклад, екскурсоводи, перекладачі, гіди та ін. Водночас у сфері
туризму близько половини персоналу працює за загальними професіями та
спеціальностями. Це бухгалтери, економісти, механіки, водії тощо.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців
характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на певній посаді.
Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають
наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники
з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом),
спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною
освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків
(працівники, що займають відповідні посади, але не мають спеціальної
освіти).
Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать,
вік, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур.
Для ефективного управління підприємством важлива не проста констатація
чисельності окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між
ними. І якщо в структурі промислового підприємства 18 % складають
керівники, спеціалісти та службовці, а 82 % – робітники, то в структурі
туристичного підприємства -60 % – це керівники, спеціалісти, службовці,
а 40 % – робітники.
Все це дає змогу не тільки виявити вплив фактора персоналу на кінцеві
результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші
структурні зміни, їхні рушійні сили, тенденції і на цій підставі
формувати реальну стратегію щодо розвитку трудових ресурсів.
Жодне новостворене підприємство не зможе успішно функціонувати без
наявності капіталу і виробничих фондів.
Капітал, у буквальному розумінні, означає ту суму коштів, яка необхідна
для започаткування та здійснення діяльності підприємства. Це буде
авансований капітал (грошова сума), який вкладається власником у певне
підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання
засобів виробництва і наймання робочої сили і, відповідно, називається
постійним і змінним капіталом.
У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний.
Основний капітал – частина постійного капіталу, яка складається з
вартості засобів праці (будівлі, споруди, машини, устаткування) та
обертається протягом багатьох періодів виробництва. Вони переносять свою
вартість на послуги та готовий туристичний продукт частинами і
відшкодовуються підприємству в міру реалізації послуг чи туристичного
продукту.
Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається
на придбання на ринку предметів праці (сировина, матеріали, складові
туристичного продукту тощо).
Надання послуг, формування або виробництво туристичного продукту
здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів
виробництва, які за своїм матеріально-речовим складом становлять
виробничі фонди підприємства.
Їх поділяють на основні та оборотні.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у
виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня
вартість переноситься конкретною працею на вартість послуг чи продукції,
що виробляється, частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді сукупності
предметів праці, елементи яких повністю споживаються в кожному
виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і
переносять всю свою вартість на вартість послуг або продукції.
Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої
вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу
основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних
показників господарської діяльності підприємства за певний період.
Основні фонди оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за
первісною (початковою) вартістю або відновленою вартістю; залежно від
стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів – фактична їхня вартість на момент
введення їх у дію чи придбання.
Відновлена вартість основних фондів – це первісна вартість, переоцінена
за сучасними цінами.
Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів – це вартість у
новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди
рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього
функціонування.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість,
ще не перенесену на вартість наданих послуг або виробленої продукції.
Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною
вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних
фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття в
результаті спрацювання має назву ліквідаційної вартості.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних
амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію основних фондів,
виокремлюючи три групи:
перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні
пристрої;
– друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні,
електромеханічні прилади та інструменти, офісне обладнання, телефони,
комп’ютери, інші машини для оброблення інформації.
– третя – основні фонди, не включені до першої і другої груп.
Амортизація основних фондів ~ це процес перенесення авансованої раніше
вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції чи послуг з
метою її повного відшкодування.
Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які
характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової
вартості основних фондів. Згідно з чинним законодавством України,
щорічні норми амортизаційних відрахувань становлять:
– перша група основних фондів – 5%;
– друга група основних фондів – 25%;
– третя група основних фондів – 15%.
Розрахунок норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення
(реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою
Нав = (Ф-Л) / Ан*Ф *100
де Ф – балансова (первісна чи відновна) вартість основне фондів;
Л – ліквідаційна вартість основних фондів;
Ан – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних
фондів.
Для здійснення правильної амортизаційної політики важливе знання
можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання
можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної),
подвійно-залишкової і прискореної амортизації.
Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення
балансової вартості основних фондів на собівартість послуг та продукції,
що виробляється, протягом амортизаційного періоду (нормативного строку
служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань.
Метод подвійно-залишкової амортизації передбачає подвоєння норм,
обчислених за методом рівномірної амортизації, але по відношенню не до
балансової вартості, а до залишкової вартості основних фондів.
Метод прискореної амортизації основних фондів застосовується самостійно
підприємствами щодо тих основних фондів, які придбані після 1997 року,
тобто після набуття чинності Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств”.
При цьому мають використовуватись такі норми прискореної амортизації
відповідно до року експлуатації засобів праці: перший -15 %; другий – ЗО
%; третій – 20 %; четвертий -15%; п’ятий -10%; шостий і сьомий – 5%.
?
?
*,AeAEX
Z
O
Oe
ae
ae
o
oe
Список літератури 1. HYPERLINK "http://tourlib.net/Zakon/pro_turyzm.htm" Закон України "Про туризм" (15 вересня 1995р.). - К., 1995 . 2. HYPERLINK "http://tourlib.net/Zakon/pro_strahuv.htm" Закон України "Про страхування": Збірник нормативно-правових актів. - Т 2. - Ужгород, 1999 . 3. HYPERLINK "http://tourlib.net/Books_tourism/aleks1.htm" Александрова А.Ю. Международный туризм. - Москва, 2001 . 4. Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. - Москва, 1975. 5. Балабанов И. Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. - Москва, 2000. 6. Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области туризма. - М.: Международные отношения, 1986. 7. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997. 8. Биржаков М.Б. Введение в туризм. - Москва - Санкт-Петербург: Герда, 2000. 9. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994. 10. Гаврилишин И.П. Рекреационный рынок мира // Посредник. -1995.- №40. 11. Герасименко ВТ. Основы туристического бизнеса. - Одесса, 1997. 12. Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности. -Москва, 1996. 13. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. -Київ, 2002. 14. Джон Уокер. Введение в гостеприимство. - Москва: Юнити, 1999. 15. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка України. - 1995. -№ 8. 16. Дурович А.П. Маркетинг в туризме. - Минск, 2001. 17. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці: Прут, 1996. 18. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура Карпатського регіону: пошуки перпектив розвитку. - Чернівці: Прут, 1995. 19. HYPERLINK "http://tourlib.net/statti_tourism/kravciv1.htm" Жук П.В., Кравців В.С. Концептуальні основи перспективного розвитку рекреаційної індустрії в Карпатах // Економіка України. - 1993, № 12 . 20. Ресторанный и гостиничный бизнес. - 2001. - № 4(8). 21. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма. -Москва, 2000. 22. Іванов Ю. Туристична діяльність і оподаткування // Бухгалтерія. -2002.-№20/2. 23. Іванова И.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в Україні. - Львів, 1997. 24. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма. - Минск: Новое знание, 2001. 25. Квартальнов В.А. Туризм. - Москва, 2001. 26. HYPERLINK "http://tourlib.net/Books_tourism/kvartalnov1.htm" Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт управления. - Москва: Финансы и статистика, 2000 . 27. Кириллов А.Т. Маркетинг в туризме. - С.-Петербург, 1997. 28. Кирилов А. Т., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. - Издательство С.-Петербургского университета, 1996. 29. Ковалевский Г.В., Абрамов В.В. Проблемы развития туризма в Украине: интегрированый подход // Туристично-краєзнавчі дослідження. - 1999. - Вип.2. 30. Котлер Ф. Основы маркетига. - Москва, 1990. 31. Крачило М.П. Основи економічної теорії. - К., 1997. 32. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристської придатності території Карпат Карпати: український міст в Європу: проблеми і перспективи. - Львів, 1993. 33. Кузнецова Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного господарства. - К., 1997. 34. Макконнелл Кемпбел Р., Брю Стенли Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. - К.: ХаГар, 1998. 35. Матеш В. Україна запрошує на відпочинок // Вісті з України. -1994.-№4. 36. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание. Класификация гостиниц. - Киев: Госстандарт Украины, 1996. 37. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание. Проектирование туристских услуг. - Киев: Госстандарт Украины, 1996. 38. Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства. - Москва: Економика, 2000. 39. HYPERLINK "http://tourlib.net/Books_tourism/EkonTur.htm" Папирян Г. А. Экономика туризма. - М.: Финансы и статистика, 1998 . 40. Песоцкая Е.В. Маркетинг услуг. - С.-Петербург: Питер, 2000. 41. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. - Київ, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
