.

Вікова динаміка природного розвитку сили (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1925
Скачать документ

Вікова динаміка природного розвитку сили

Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить
гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м’язової сили у
хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці
фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м’язів
спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у
хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується
найвищими темпами приросту абсолютної сили м’язів. У подальшому темпи
зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і
максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у
25-30 років.

До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у
дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років,
м’язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому
достовірних розбіжностей у показниках сили м’язів ніг у дівчаток і
хлопчиків одного віку немає, а сила м’язів рук і тулуба у всіх вікових
періодах (після 6 років) у хлопців більша.

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному
віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат,
близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується
або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і
маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на
період від 15 до 17 років.

Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються У
дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.

Контроль силових можливостей та деякі особливості методики їх
вдосконалення у школярів

Величезний вплив на динаміку та рівень розвитку силових показників у
дітей та підлітків має руховий режим і спеціально спрямована робота з
виховання фізичних якостей і, насамперед, сили. Такі заняття суттєво
впливають на біохімічні, морфологічні та фізіологічні процеси в
організмі, забезпечуючи умови Для його якісного розвитку. Перш ніж
здійснювати силову підготовку учнів,

потрібно виміряти рівень розвитку сили. Коли визначено вихідний рівень,
тоді можна правильно поставити завдання, підібрати відповідні засоби та
методи.

Рекомендовані тести:

1. Для молодших школярів: кистьова динамометрія; кидок набивного м’яча
(1кг) двома руками з-за голови з положення сидячи; згинання та
розгинання рук в упорі, лежачи на гімнастичній лаві; підтягування у висі
стоячи під кутом 45°? на низькій перекладині; стрибок у довжину з місця;
підйом тулуба з положення лежачи в сід.

2. У середньому шкільному віці до вищевказаних тестів можна внести
доповнення та ускладнення: підтягування у висі на високій перекладині;
лазіння по канату; станова динамометрія.

3. Для старшокласників тестування може бути пов’язане з орієнтуванням на
майбутню професію. При цьому деякі вправи можуть бути ускладнені:
лазіння по канату за допомогою лише рук у положенні “кут”; підйом ніг в
положенні лежачи на кількість повторень за 1-2 хвилини.

Якщо результати тестування будуть усвідомлені учнями, то воно може
відіграти неабияку роль в активному виконанні домашніх завдань та
вироблені звички до самостійних занять фізичними вправами.

Основними засобами виховання сили у дітей шкільного віку є фізичні
вправи: без предметів; з предметами, використовуючи їх вагу або пружні
властивості; з подоланням власної ваги; з подоланням опору партнера.

Для молодших школярів найхарактерніші вправи з основної гімнастики,
елементи акробатики, вправи з набивними м’ячами.

Для підлітків (середній шкільний вік) до вищезгаданого арсеналу потрібно
додати вправи з подоланням власної ваги, вправи в парах з елементами
боротьби, лазіння по канату тощо.

У старших класах загальноосвітньої та професійної школи, окрім названих
вправ, можливе застосування вправ з гирями, гантелями, штангою, елементи
боротьби. Засоби виховання сили у старшокласників мають бути більш
диференційовані. Потрібно врахувати стать, фізичний розвиток, майбутню
професію та індивідуальні захоплення юнаків.

Основою методичного підходу до силової підготовки молодших школярів є
комплексне виховання фізичних якостей. Така рекомендація випливає з
концепції, що в цьому віці в найбільшій мірі виражено позитивний вплив
розвитку однієї якості на розвиток інших фізичних якостей.

При використанні будь-яких методів силової підготовки дітей середнього
та старшого шкільного віку варто починати з формування у них
мотивації-Надбання сили супроводжується достатньо великими
навантаженнями, що викликає втому, біль у м’язах. Для подолання цих
негативних відчуттів потрібен сильний поштовх, мотив, потреба.

В наш час підлітки та юнаки часто захоплюються атлетичною гімнастикою.
Ці захоплення цілком можна використати для формування Інтересу до занять
фізичними вправами взагалі та справи виховання сили м’язів зокрема.

Для всіх вікових груп школярів (у плані силової підготовки) потрібно
передбачити зміцнення якомога більшої кількості м’язових груп. Особливої
уваги заслуговують ті групи, що формують поставу.

У фізичному вихованні дітей шкільного віку при виборі методів силової
підготовки перевагу необхідно надавати методу повторних зусиль, що
супроводжується збільшенням м’язової маси.

Крім уроків фізичної культури, силові вправи повинні включатися в
заняття спортивних секцій, груп загальної фізичної підготовки,
атлетичної гімнастики, а також під час самостійних занять, особливо при
виконанні домашніх завдань, що розробляються вчителями.

На уроках фізичної культури спеціальні вправи на силу повинні розумно
поєднуватись з програмовим матеріалом, що вивчається в даний час. Так, в
більшості шкіл в першій чверті навчального року вивчається переважно
програмовий матеріал зі спортивних ігор та легкої атлетики. За допомогою
цих вправ впливають на розвиток сили м’язів ніг, тому допоміжні вправи
повинні бути спрямовані на розвиток сили рук, черевного пресу, спини та
ін. Це доцільніше ще й тому, що дітей потрібно готувати заздалегідь до
оволодіння матеріалом, передбаченим планом у наступній чверті. Там
переважають гімнастика та елементи акробатики, де якраз навантаження
припадає на м’язи рук, плечового пояса, спини тощо.

У другій чверті навчального року під час уроків фізичної культури
допоміжні вправи на розвиток сили повинні бути на м’язи ніг. По-перше,
це дозволить підтримати рівень сили, що був досягнутий у першій чверті.
По-друге, це дасть можливість підготувати учнів до успішного оволодіння
програмовим матеріалом третьої чверті — техніки лижних ходів.

При правильно організованих заняттях уроки лижної підготовки дають
рівномірне навантаження на всі основні групи м’язів і сприяють силовій
підготовці учнів.

У заключній чверті силові вправи (з арсеналу допоміжних, на “розвиток
якості”) повинні доповнювати матеріал шкільної програми та служити
засобом активного відпочинку і підготовки до державного тестування.

Такий принцип планування силових вправ протягом року дозволяє вирішувати
завдання гармонійного розвитку, рівномірно розподіляти навантаження на
всі групи м’язів, забезпечити активний відпочинок та зробити
доступнішими для учнів вправи шкільної програми.

В домашніх завданнях з фізичної культури силовим вправам належить одне з
провідних місць. По-перше, тому, що сила лежить в основі фізичної
підготовки, по-друге, вправи на силу можуть виконуватись у будь-яких
умовах

(кімната, коридор, двір, парк) та, по-третє, вимірювання силових
показників — справа зовсім нескладна, і перевірка якості виконання
домашніх завдань з боку вчителя цілком ймовірна.

Загальна характеристика прудкості як фізичної якості людини

Численними дослідженнями встановлено, що прудкість є комплексною руховою
якістю, яка проявляється через:

• швидкість рухових реакцій;

• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;

• частоту (темп) необтяжених рухів;

• швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю.

У фізичному вихованні та спорті важливішим є виховання здатності до
прояву швидкості в цілісній руховій діяльності, оскільки, наприклад,
наявність швидкої реакції ще не гарантує швидкого подолання дистанції.
Відсутня також кореляція між здатністю швидко бігати та плавати і навіть
між ходьбою і бігом. Прямий зв’язок відзначається лише в тих вправах,
які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу — спринт).

Вимоги до швидкості в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у
спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має стартова
швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість бігу по дистанції.

Коротко охарактеризуємо кожен з названих компонентів прудкості.

Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими
рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Рухова реакція включає:

• сприйняття подразника певними рецепторами;

• передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС;

• аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;

• передачу сигналу-відповіді до необхідних м’язів;

• збудження м’язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи
руховою дією.

Таким чином, рухова реакція визначається часом від початку сприйняття
подразника до початку відповіді на нього (так званий латентний час)

Розрізняють різні реакції (Рис. 1.).

Проста рухова реакція людини — це її здатність якомога швидше відповісти
заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник
(сигнал).

Класичним прикладом простої реакції є старт у бігу, плаванні тощо.

Латентний час простої реакції у нетренованих осіб становить 0,2-0,3 с, а
в добре тренованих — коливається в межах 0,1-0,2 с. Він обумовлений
генотипом, мало піддається тренуванню. Проста реакція має широкий
діапазон переносу. Люди, які швидше реагують в одних ситуаціях,
виявляються прудкішими і в інших. Тренування у різних швидкісних вправах
позитивно позначається і на розвитку швидкості простої реакції. У
зворотньому напрямку перенос відсутній.

У процесі рухової діяльності, коли людина взаємодіє з предметами,
приладами, партнерами та суперниками, постійно виникає дефіцит часу і
простору, тому для її ефективності велике значення має здатність людини
правильно і своєчасно реагувати на навколишні подразники. Це складні
реагування, які залежать від оперативності точної оцінки ситуації,
вибору оптимального рухового рішення та швидкості його реалізації.

В екстремальних умовах рухової діяльності найчастіше зустрічаються
реакції на об’єкт, що рухається (РОР), та реакції вибору адекватної
рухової дії на певні подразники (РВ).

Реакція людини на об’єкт, що рухається. Це її здатність якнайшвидше
точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об’єкта (об’єктів
в умовах дефіциту часу та простору.

В основі реагування на об’єкт, що рухається, лежить уміння постійні
утримувати його в полі зору, оцінювати просторові а часові параметрі
переміщення об’єкта та швидко підбирати адекватні відповіді.

Реакція вибору — це здатність людини якнайшвидше і точніше добирати
адекватні відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та
простору.

Складність РВ обумовлена великою різноманітністю можливих змін обставин.
Велику роль у скороченні часу на реагування відіграє фактор

передбачення ситуації на основі оцінки просторово-часових характеристик
рухів у фазі підготовчих дій.

У процесі побутової та професійної рухової діяльності сучасна людина
постійно стикається з необхідністю швидко й адекватно реагувати на
подразники, що очікуються або раптово виникають. Деякі види професійної
діяльності прямо пов’язані з такою необхідністю. Це накладає на вчителя
обов’язок піклуватися про розвиток рухової реакції учнів, готуючи їх до
майбутнього дорослого життя.

Швидкість поодиноких рухів. Прості необтяжені рухи (одиночний удар у
боксі, укол у фехтуванні, метання, стрибки) вимагають максимального
прояву швидкості. У складніших за координацією рухах швидкість їх
виконання залежить від удосконалення міжм’язової координації. Чим
складніша за координацією та зовнішнім опором рухова дія, тим більше час
її виконання обумовлений координаційними та силовими можливостями
людини.

Частота (темп) не обтяжених рухів виключно важливе занчення має у
циклічних рухових діях (спринт) та при швидкому повторенні ациклічних
рухів (серія ударів у боксі). Кожна рухова дія такого типу є
упорядкованим чергуванням напруження та розслаблення м’язів-синергістів
з одночасним розслабленням та напруженням антагоністів. При цьому варто
пам’ятати, що процеси розслаблення протікають значно повільніше, ніж
напруження. При невисокому темпі це чергування протікає чітко і
безпомилково. При збільшенні темпу наступає такий момент, коли збудження
м’язів-синергістів та антагоністів частково співпадає, що призводить до
виникнення швидкісної напруженості, яка не дозволяє збільшувати і навіть
підтримувати частоту рухів.

Швидкий початок руху (різкість) залежить від прояву вибухової сили і має
значення для ефективності швидкісне—силових вправ, зростання швидкості
початку рухів.

Фактори, що зумовлюють прояв прудкості

Основними факторами, що детермінують прояв прудкості, є: • рухливість
нервових процесів. Збудливість рухових центрів лімітує переважно
швидкість реагувань та поодиноких рухів, лабільність нервових процесів —
частоту рухів. При цьому нагадуємо, що надто висока частота рухів може
викликати небажану швидкісну напруженість, тому швидкісні вправи
необхідно виконувати з варіативною частотою рухів.

Найсприятливіші передумови для вдосконалення рухливості нервових
процесів складаються у дитячому віці (до 12-13 років);

• потужність і ємність креатинфосфатного джерела енергії і буферних
систем організму. Найоперативнішим і найпотужнішим енергетичним ресурсом
швидкої роботи є процес ресинтезу АТФ за рахунок КрФ. Але ємність цього
джерела енергії невисока.

Уже на 6-8 с інтенсивної роботи швидкість її утворення знижується, а на
30-тій с — падає майже вдвічі. Високоінтенсивна швидкісна робота
викликає кисневу недостатність (до 95 % кисневого запиту) і призводить
до значного накопичення молочної кислоти у м’язах та крові, тому для
досягнення високих результатів у вправах швидкісного характеру важливе
значення має здатність організму до погашення кисневого боргу та
потужність буферних систем.

Вправи з граничною та біляграничною інтенсивністю, що тривають від 2-3
до 6-7 с, розвивають рухливість та потужність креатинфосфатного джерела
енергії і буферних систем, а менш інтенсивна робота (від 8-10 до 20-30
с) розширює ємність цього джерела енергії та можливості буферних систем
організму;

• рівень розвитку швидкої та вибухової сили. У процесі виконання швидких
рухових дій приходиться долати значний опір, тому швидкість у цілісній
руховій діяльності залежить від рівня швидкої та вибухової сили.
Наприклад, швидкість бігу залежить від частоти і довжини кроків, а
останні, в свою чергу, – від сили і швидкості відштовхування та
амплітуди рухів ніг. Високий рівень вибухової сили сприяє покращенню
здатності до швидкого початку рухів;

• рівень розвитку гнучкості. Еластичність опорно-рухового апарату є
необхідною умовою виконання вправ з великою амплітудою і меншої витрати
енергії. Тому вправи на розтягування та розслаблення м’язів повинні бути
складовою частиною тренування, спрямованого на вдосконалення прудкості;

• інтенсивність вольових зусиль. З метою підвищення емоційного тла
тренувань та мобілізації вольових зусиль доцільно широко використовувати
ігровий та змагальний методи.

Засоби вдосконалення прудкості

До фізичних вправ як засобів удосконалення прудкості пред’являються такі
вимоги:

• їх техніка повинна бути такою, щоб дозволяла виконання з граничною
швидкістю;

• вони повинні бути добре засвоєні, щоб зусилля учнів спрямовувались не
на спосіб їх виконання, а на швидкість виконання;

• їх тривалість не має перевищувати ЗО с;

• вони повинні бути адекватними конкретному прояву прудкості й умовам
виконання рухових дій;

• вони повинні бути різноманітними та забезпечувати вдосконалення
прудкості у поєднанні з розвитком інших якостей.

Для комплексного розвитку рухових реакцій у поєднанні з іншими проявами
прудкості найефективнішими є рухливі і спортивні ігри за спрощеними
правилами та на менших, відносно стандартних, майданчиках. Хороший ефект
дає також виконання циклічних вправ з миттєвою зміною темпу, напрямку,
виду руху тощо, за командою.

Для розвитку швидкості виконання ациклічних поодиноких рухових дій
застосовують саме ті вправи та подібні до них за координацією. При цьому
виконувати їх необхідно з варіативною швидкістю та в варіативних умовах,
а полегшення й ускладнення не повинні призводити до порушення структури
вправи.

Позитивно в цьому плані впливають і вправи на розвиток вибухової сили.

Для розвитку швидкості циклічних вправ використовують наступні засоби:

• рухливі і спортивні ігри на майданчиках, менших, ніж стандартні,
естафети;

• біг, плавання, інші циклічні рухові дії з гандикапом;

• імітації рухів руками, ногами циклічних рухових дій з максимальною і
варіативною частотою у різних вихідних положеннях (стоячи, лежачи,
сидячи) та у повній координації з максимальною і варіативною частотою;

• виконання циклічних рухових дій з прискоренням, з ходу 2-4 с з
максимальною швидкістю;

• виконання циклічних вправ зі старту, без команди і за командою, та з
варіативною швидкістю в межах 70-100 % від індивідуального максимуму в
конкретній вправі;

• виконання циклічних вправ по рельєфній хвилеподібній поверхні;

• вправи з миттєвою зміною темпу, довжини кроку та напрямку пересування
(за командою і самостійно);

• швидкісні вправи в полегшених і ускладнених умовах, які не призводять
до порушень структури рухової дії;

• швидкісні вправи з додатковим предметами, застосуванням звуколідерів;

• швидкісно-силові вправи: стрибки з ноги на ногу, через набивні м’ячі
(гімнастичну лаву), через скакалку, стрибки на одній нозі, вистрибування
із напівприсіду тощо;

• вправи на розтягування з метою збільшення амплітуди рухів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020