Реферат на тему
Використання карстових печер для спелеотуризму, спелеотерапії та інших
цілей
Названі аспекти вивчення і використання печер далеко не вичерпують їхнє
господарське значення. Печера – це геологічний об’єкт з багатьма
природними феноменами, і проведення спе-леологічних досліджень
відкривають нові можливості як в одержанні, так і в інтерпретації
інформації, отриманої класичними геологічними методами. Спелеологічні
дослідження дають змогу деталізувати літологічний розріз
карстоутворюючих порід і встановити особливості тектонічної будови
району; вивчення гідрогеології карстових порожнин дає можливість
визначити закономірності формування, руху і розвантаження підземних вод
і вийти на раціональні схеми їх експлуатації. Спелеологічні дослідження
надають суттєву допомогу і при вирішенні інженерно-геологічних завдань.
Вони широко використовуються при проходженні тунелів, при будівництві
ГЕС тощо.
У різних печерах світу протягом тривалого часу вивчалися проблеми
функціонування психобіологічної сфери людського організму, зокрема
біоритмів, психологічної сумісності, індивідуальної та колективної
здатності людини до повного перебування в екстремальних умовах повної
ізоляції від звичного середовища.
Один із таких експериментів, в організації якого взяв участь і
вітчизняний Інститут медикобіологічних проблем, відбувся у печері
Боговина (територія Югославії). Відомий югославський спелеолог Мілутин
Велькович виконав спеціальну програму досліджень, розраховану на 2 роки
самотнього перебування під землею. Програма нового експерименту вченого
отримала назву “Боговина – космосу”. Два подібних за метою досліди
проведено на Поділлі науково-дослідною лабораторією спелеомедицини
Республіканської алергологічної лікарні спільно з Тернопільською
обласною комісією спелеотуризму та клубу спелеологів “Поділля”. У 1977
р. в Академічному залі Кришталевої печери протягом 29 діб провів
комплекс медико-фізіологічних спостережень лікар Ю. Ю. Чижмар.
Наступного року в галереї Ветеранів Озерної печери протягом місяця діяла
підземна лабораторія.
З 4 лютого по 5 вересня 1972 р. французький вчений і спелеолог Мішель
Сіфр на самоті провів у печері Міднайт (США, штат Техас) 205 днів. Увесь
цей час він щоденно з метою фізіологічних спостережень проводив над
собою різноманітні багаточи-сельні експерименти і тести. Вони були
поставлені з метою вивчення 3-х важливих проблем: біологічних
(фізіологічних) ритмів, психологічного часу і фізіологічних процесів,
пов’язаних зі сном людини.
Проведені М. Сіфром біологічні (фізіологічні) експерименти мають певне
прикладне значення, насамперед, у галузі космічної медицини. Нині в
Україні створено кілька підземних лікарень і клінік. Спеціалісти
спелеотерапії провели ряд дослідів у тернопільських печерах –
Кришталевій та Озерній. Отримані експериментальні дані свідчать про
лікувальні властивості мікроклімату печер і доцільність створення тут
алергологічних стаціонарів для лікування хворих хронічними бронхітами,
пневмонією, бронхіальною астмою.
Спелеотерапія – це використання мікроклімату печер, шахт для лікування
цілого ряду захворювань, один з стародавніх і широко розповсюджених у
наші часи методів оздоровлення в багатьох країнах світу.
Початком розвитку в Україні спелеотерапії вважається 1966 p., коли на
основі принципів лікування польського спелеокурорту “Велічка” на базі
солотвинських соляних шахт директором Ужгородського філіалу Одеського
інституту курортології М. Д. Тор-тохіним була організована алергологічна
лікарня. Профіль цієї оздоровниці – лікування хворих на бронхіальну
астму інфекційно-алергічної форми за спеціально розробленою методикою.
Спелеотерапевтичне відділення лікарні складається з комплексу гірських
виробок для розташування 250 хворих, які знаходяться на глибині 300 м
від поверхні. Соляні поклади Солотвинсько-го родовища, в якому
розташоване відділення, відзначаютьс* доволі складною будовою, що
зумовлено чергуванням шарів та лінз чистої солі з сіллю, яка в різних
масових частках засмічена вулканічною породою, – спелетом.
Основний лікувальний чинник печер – це мікрокліматичні умови, які
характеризуються цілим рядом особливостей: постійністю іонного і
газового складу повітря, домінуючою роллю від’ємно заряджених іонів,
постійністю барометричного тиску і температури, незначною відносною
вологістю, відсутністю бактеріальної флори й алергенів, наявністю
великої кількості натрієво-хлористих аерозолів. Лікувальний ефект
спелеотерапії визначається сумарною дією компонентів мікроклімату.
Тривале перебування в печерах (200-300 годин на протязі 5-6 тижнів)
створює умови для пониження чутливості організму до алергенів, підвищує
насиченість артеріальної крові киснем, нормалізує артеріальний тиск і
обмінні процеси.
Українські медики встановили: спелеотерапія сприяє більш швидкому
загоєнню опіків, допомагає лікувати шкірні захворювання, недуги
кровообігу. Особливо ефективно допомагає спелеотерапія дітям. Якщо в
дорослих після курсу лікування спостерігається значне покращення до 90 %
від числа приїжджих, то у дітей – до 95 %.
Нині в Солотвино функціонують 2 шахти: № 8 і № 9. Розроблений
інвестиційний проект відкриття Спелеотерапевтичного відділення в печері
Попелюшка Чернівецької області, яка має унікальні мікрокліматичні
особливості повітря за вмістом кисню, що прирівнюється до гірського
повітря.
На підставі численних наукових досліджень рекомендовано створити на базі
Стебницького ДГХП рудника № 1 спелеолікар-ню. Розроблено
техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) цього проекту. Проект передбачає
поєднання традиційних для Трус-кавця лікувально-оздоровчих процесів із
практично необмеженими можливостями лікування немедикаментозними
методами алерго-пульманологічних захворювань у гірських виробітках
рудника № 1 Стебницького державного гірничо-хімічного підприємства, який
знаходиться на відстані 3,5 км від Трус-кавця. Планована пропускна
здатність першої черги спелеолі-карні – 150 місць (луговня № 9 або № 10)
[13].
Неабиякого розвитку у наш час набув спелеотуризм як особлива форма
екотуризму. В Україні діють спелеоклуби у Києві, Сімферополі, Львові,
Тернополі та ряді інших міст. Діяльність цих клубів спрямована на
популяризацію печер серед широких верств українських туристів, передусім
учнівської і студентської молоді.
Визнаною популярністю серед масових спелеотуристів України користуються
окремі туристично облаштовані печери гірського Криму (Мармурова,
Червона, Еміне-Баїр-Хосар) й Поділля (Кришталева). Поряд з природними
печерами, неабиякою популярністю користуються штучні печери, викуті у
скельній товщі працею людських рук. Сюди відносяться славнозвісні
об’єкти національного паломництва (печери Києво-Печерської та
Почаївської лавр, комплекси давньоруських печерних монастирів
Подільського Придністров’я та ранньохристиянських печерних монастирів
гірського Криму, Страдчанська печера та печерний монастир с Розгірче на
Львівщині тощо).
А адреналінові маршрути екстремального спелеотуризму нині в Україні
прокладені у десятках туристично необлаштова-них печер – тобто печер, в
яких відсутні сліди людського втручання й збереглася чарівна природна
незайманість. Найбільш масовими об’єктами екстремального спелеотуризму в
нашій державі нині є печера лабіринтова печера Млинки, яка
обслуговується групою провідників-рятувальників Чортківського
спе-леоклубу, а також печери Буковини.
Туристично облаштована Кришталева печера знаходиться біля Кривче на
вузькому вододільному плато між Циганкою і Семеновим потоком, що впадає
в неї. Широкому загалу вона стала відома з 1721 p., коли була описана в
книзі Габріеля Жон-чинського “Натуральна історія королівства Польського”
та її новій редакції “Актуальна історія натуральна королівства
Польського” 1745 р. Загальна довжина її ходів – 22 км.
Активні роботи з обладнання Кришталевої печери для відвідування
туристами започаткував варшавський археолог Людвіг Савицький на початку
XX ст.
У 1931 р. детальне дослідження Кришталевої печери провів інженер Віктор
Нехай за дорученням Львівського комітету Державного комітету охорони
природи та Центрального правління Подільського туристично-краєзнавчого
товариства в Тернополі. У 1933 р. він видав книгу “Путівник по печері в
Кривче”, в якому подав опис і карту дослідженої частини печери.
Місцевий поміщик Мельзерув, якому належали ці землі, люб’язно подарував
Подільському туристично-краєзнавчому товариству (ПТКТ) ділянку землі
біля входу в Кришталеву печеру, а також дві мальовничі башти, що
залишилися від замку Кацьких XVII ст. В одній з замкових башт був
обладнаний туристичний притулок на 20 осіб для відвідувачів печери.
Відтак, ще в 1930-ті pp. Кришталева печера стала однією з найбільш
відомих печер Центральної Європи. Вона згадується у численних
туристичних путівниках, що видавалися різними мовами у тодішній Польщі.
Хоча вхід до Кришталевої печери знаходиться у високому скелястому
масиві, проте вона доступна для всіх у будь-яку пору року. Тепер тут є
зручний під’їзд і 2,5 км електрифікованої підземної траси для туристів.
Працюють досвідчені провідни-ки-екскурсоводи. Спецодяг не вимагається –
Кришталева печера суха. Туристична траса включає в себе проходження
лабіринту коридорів і великих залів, стіни багатьох галерей і залів
покриті жовто-бурими кристалами вторинного гіпсу. Лише в кількох місцях
виявлено карбонатні натьоки, сталактити. Найатракційніша ділянка
турмаршруту – “Лабіринт Скелета” з химерними натічними формами.
pAEtuuuuuuuuuuuiiaaaaaaaaaaaaa
іринтом щороку проходять численні спортивно-туристичні групи, у Млинках
відбуваються змагання з орієнтування під землею та спелеозйомки,
навчально-тренувальні заняття спелеотури-стів. Екскурсійний маршрут не
розрахований на масових відвідувачів.
А втім, найбільш масові потоки відвідувачів припадають на три
найвеличніші вапнякові печери України, розташовані в горах Криму:
Мармурову, Еміне-Баїр-Хосар й Червону.
Червона печера (татарською – Кизил-Коба) знаходиться неподалік
Перевального (ліворуч від траси Сімферополь – Алушта). Це величезна
печерна система загальною довжиною 13,7 км. Унікальність Червоної
полягає в тому, що це найпо-верховіша лабіринтова система України –
підземні порожнини розташовані в шістьох лабіринтових поверхах.
Всередині Червона печера вражає значною кількістю грандіозних провальних
залів і великих галерей та розмаїттям кальцитових натічних форм. Окремі
сталактити Червоної досягають 5-8 м. Окрасою печери є ріка Кизил-Коба,
що бере початок у її глибинах (див. рис. 7.3, рис. 7.5).
Щороку Червону печеру відвідують тисячі спелеотуристів. Однак, з початку
XXI ст. популярність цього атракційного об’єкта дещо спала в зв’язку з
обладнанням для масового туристичного відвідування двох наймальовничіших
спелеосистем України – печер Мармурової й Еміне-Баїр-Хосар.
Печери Мармурова й Еміне-Баїр-Хосар знаходяться поруч на верхньому плато
Чатир-Дагу в межах Кримського державного заповідника. Вони обладнані для
цілорічного туристичного відвідування членами Сімферопольського центру
спелеотуризму.
Печера Мармурова відкрита сімферопольськими спелеологами в 1987 р. і з
дня відкриття взята під охорону Сімферопольським клубом спелеологів.
Завдяки цьому вона зберегла свою незайману красу. Вхід у печеру
знаходиться на висоті 920 м над рівнем моря. Довжина розвіданих ходів
становить 2050 м, глибина – 60 м. Довжина обладнаних екскурсійних
маршрутів сягає понад 1 км.
Морфологічно Мармурова складається з трьох частин: Головної галереї,
Нижньої галереї і бічного Тигрового ходу. Ці велетенські галереї
натічними формами й брилами провально-гравітаційного походження
розділяються на окремі зали. Температура повітря всередині печери
впродовж року стабільна – +9°С.
Екскурсії в Мармуровій печері проходять трьома маршрутами.
Перший маршрут у “Галерею казок” – найкоротший загально-ознайомлюючий.
Довжина маршруту в обидва кінці становить 250 м. Екскурсія триває 30 хв.
За цей час екскурсанти мають нагоду дізнатися про геологічну історію
утворення печери, милуватися й фотографуватися на тлі химерних натічних
утворень фантастичного підземного царства. Сталактитові й сталагмітові
статуї Мармурової нагадують казкових героїв, скульптури дивовижних
звірів, вигадливі форми палаців і замків.
Другий маршрут Мармуровою має назву “До перлинних озер”. Він проходить
через “Галерею казок”, минає найбільший за розмірами зал печери – Зал
перебудови (його параметри: довжина – 175 м, висота – 27 м, ширина – 42
м) – і виводить у кінець дальнього залу на гребінь кальцитової греблі.
Екскурсія триває одну годину. Під час цієї екскурсії відвідувачі
оглядають витончені натічні колони, грандіозні стіни, вкриті печерними
“квітами” – коралітами, різноманітні сталактити й сталагміти, печерні
озера-ванночки, кальцитову греблю. З неї видно продовження Мармурової
печери, її туристично ще не обладнану частину – Палацевий зал.
Третій маршрут Мармуровою проходить через “Галерею казок” і звертає
направо в бічне відгалуження печери – галерею “Тигровий хід”. Стеля цієї
галереї набагато нижча, але за багатством натічного оздоблення
перевершує обидві перші галереї. Тут трапляються і мальовничі натічні
колони, і завіси, і кам’яні водоспади, й ажурні ванночки, і печерні
“квіти” – гелік-тіти. Довжина цієї галереї становить 360 м. Тривалість
екскурсії – понад годину.
Багато екскурсантів, потрапивши у підземний дивосвіт Мармурової,
прагнуть оглянути всю обладнану частину печери. Така екскурсія всіма
галереями триває 1 год. 40 хв.
Для шанувальників екстремального спелеотуризму за окрему плату
проводиться тур у заповідну частину Мармурової печери – Нижню галерею.
Ця частина печери довжиною близько 1 км ще не обладнана, і туристів
чекає маса несподіванок: вузькі тріщини, якими потрібно протискуватися,
кам’яні завали, слизькі мокрі спуски з кам’яних гірок і уступів. У цій
частині по-печерному темно і сиро, тому туристам пропонують комбінезони,
дають автономне світло – ліхтарі-“коногонки”, і вони з досвідченими
інструкторами відправляються в царство без мовності й тиші.
Подорож триває близько 3 годин. За цей час спелеотуристи знайомляться з
трьома заповідними залами: Рожевим, Залом Надій і Люстровим. Тут
“сховане” найцінніше печерне багатство: завіси зі звисаючих сталактитів,
кам’яні троянди, що покривають стелю і стіни, кристали кальциту, що
переливаються при світлі ліхтаря, сотні тонких, прозорих кальцитових
трубочок. Зі стелі звисають десятки дорогоцінних “люстр”, суцільно
покритих коралітовими “квітами”.
За оцінкою найвідоміших спелеологів-експертів, Мармурова печера входить
у п’ятірку найгарніших печер планети.
У 1992 р. Мармурова печера була прийнята в Міжнародну асоціацію
обладнаних печер (штаб-квартира асоціації – Генга, Італія).
Печера Еміне-Баїр-Хосар розташована за 1 км на південь від Мармурової
печери. Це попросту унікальний за розмаїттям натічних форм і підземному
рельєфу спелеокомплекс планети. За багатством різнобарвних кристалів
Еміне-Баїр-Хосар визнана найгарнішою печерою Європи.
Температура повітря в Еміне-Баїр-Хосар набагато нижча, ніж в Мармуровій,
і цілорічно тримається на відмітці +4,5 °С. Тому відвідувачам цього
унікального спелеокомплексу перед екскурсією потрібно обов’язково
запастися теплим одягом.
Печера відкрита для відвідування у 1994 р., тут обладнано 4 екскурсійні
маршрути (тривалістю від ЗО хв. до 1,5 год.). Усі вони починаються біля
штучного входу, пробитого в скелі, й проходять через Північну галерею
вглиб печери. Екскурсійний маршрут заводить на глибину 60 м у химерний
світ кам’яних палаців, водоспадів, дивує палеонтологічними знахідками (у
печері знайдені кісти найдавніших тварин: мамонта, щерстистого носорога,
печерного ведмедя тощо). В Еміне-Баїр-Хосар працює
палеонтолого-мінералогічний музей.
Найцікавіший екскурсійний маршрут веде у важкодоступну частину печери –
Верхній Баїр. Він проходить через підземне озеро в зал Ідолів і триває
1,5 год.
На плато Чатир-Даг обладнано центр активноґо відпочинку, Що передбачає
не лише спелеоекспедиції у підземний світ Мармурової й Еміне-Баїр-Хосар,
а й гірськолижний і екологічний туризм у Кримських горах. Інфраструктуру
рекреаційного центру формують нічліжні будиночки на 2-6 осіб, кафе, бар
з банкетним залом на 50 місць, WC, автостоянка. На вершину заповідного
плато Чатир-Даг прокладено зручний під’їзд для приватного й
екскурсійного автотранспорту. Взимку відкривається пункт прокату
гірськолижного спорядження, працює бугель-ний витяг (200 м), є умови для
екстремального позатрасового катання. Працівниками Центру спелеотуризму
екотуристам пропонуються походи в необладнані печери (Тисячеголова,
Холодна), екскурсія в Тисову ущелину, сходження на величні вершини
Чатир-Дагу – Еклізі-Бурун й Ангар-Бурун.
Рекомендована література
1. Андрейчук В. Н. Кадастр печер Західно-Українського регіону. Проблеми
вивчення, екології та охорони печер. – К., 1987.
2. Воронцова О. А. Лаврські печери: Путівник. – К.: Амадей, 2000. – 144
с.
3. ГвоздецкийН.А. Карст. – М.: Мысль, 1981.
4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. – К.: Українська
енциклопедія, 1993.
5. Дублянский В. Н., Илюхин В. В. Путешествие под землей. – М.:
Физкультура и спорт, 1981.
6. Дублянский В. Н., ЛомаевА.А. Карстовые пещеры Украины. – К.: Наукова
думка, 1980.
7. Дублянский В. Н. Пещеры Крыма. – Симферополь: Таврия, 1977.
8. Дублянский В. Н. Спелеотуризм. – К.: Здоровье, 1973.
9. Курортні ресурси України. – К.: Укопрофоздоровниця, 2002.
10. Кучерук А. Д. Карст Подолья. -К.: Наукова думка, 1976.
11. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. –
Тернопіль: Навчальна книга “Богдан”, 2000.
12. Радзієвський В. О. Подорож у підземну казку: Путівник по карстових
печерах Тернопільщини. – Л.: Каменяр, 1984.
13. Рудницъка М.Д., Варивода 3. В., Калинюк B.C. та ін. Перспективи
розвитку спелеотерапії на курорті Трускавець / Перший Міжнародний
конгрес “Інформатизація рекреаційної та туристичної діяльності:
Перспективи культурного та економічного розвитку”. – Трускавець, 2000. –
С. 255-257.
14. Сифр М. В безднах земли: Пер. с фр. – М.: Прогресе, 1982.
15. Скелі і печери в історії та культурі стародавнього населення
України: Збірник тез, повідомлень та доповідей наук, конф. – Л., 1995. –
254 с.
16. Тархинишвили И.Д. Эффективность лечения бронхиальной астмы в
условиях карстовой пещеры // Курортология и физиотерапия. – 1977. – Т.
36. – С. 99-106.
17. Татаринов К. А. Карстові печери Середнього Придністров’я. – Л.:
Видавництво Львівського університету, 1965.
18. Татаринов К.А. Печери Поділля, їх фауна і охорона. – Л.: Видавництво
Львівського університету, 1962.
19. Торохин М.Д. Спелеотерапия больных бронхиальной астмой. – К., 1987.
20. Чайковсъкий М. П. Пам’ятки природи Тернопільщини: Ілюстрований
нарис. – Л.: Каменяр, 1977.
21. Ще пинский А. А. Красные пещеры. – Симферополь, 1983.
22. HYPERLINK “http://kp.km.ua/-tovtry/index.html” \t “_blank”
http://kp.km.ua/-tovtry/index.html // офіційний сайт НПП “Подільські
Товтри”
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
