.

Урок як основна форма фізичного виховання школярівРізновиди шкільних уроків фізичної культури (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3052
Скачать документ

Реферат на тему:

Урок як основна форма фізичного виховання школярівРізновиди шкільних
уроків фізичної культури

Уроки фізичної культури мають багато характеристик. Кожна з них може
бути покладена в основу їх класифікації. Ми розглянемо різновиди
шкільних уроків, які найчастіше трапляються у практиці роботи школи
(див. рис. 1).

Усі уроки за характером їхнього змісту можна розділити на дві великі
групи: предметні та комплексні.

У змісті основної частини предметних уроків передбачається навчальний
матеріал з одного розділу програми (легкоатлетичні, гімнастичні вправи і
т. ін.). Такі уроки проводяться переважно у старших класах. Методика їх
проведення наближається до методики тренувальних занять із відповідного
виду спорту.

У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться тільки з лижної
підготовки і плавання, оскільки матеріал цих розділів програми погано

поєднується із вправами інших розділів. Не сприяють включенню в ці уроки
матеріалу з інших розділів і умови їх проведення.

Детальну характеристику й особливості методики проведення та організації
уроків гімнастики, легкої атлетики, ігор студенти отримають на заняттях
із відповідних спортивно-педагогічних дисциплін.

Комплексні уроки передбачають включення матеріалу з різних розділів
програми. На жаль, ці уроки на сьогоднішній день ще не застосовуються
на-Лржним чином, що пояснюється низкою причин:

• труднощами в організації і методиці їх проведення (предметні уроки за
організацією легші);

• труднощами у доборі матеріалу, організації його взаємодії;

• структурою діючої шкільної програми, матеріал якої викладено за видами
спорту;

• підготовкою студентів у вузі, оскільки навчальна практика зі
спортивно-педагогічних дисциплін формує відповідну орієнтацію на
предметні уроки (функції навчити студентів проводити комплексні уроки
мусить взяти на себе методика фізичного виховання або відповідний
спецкурс):

• пропагандою предметних уроків через методичні рекомендації, наукові
дослідження;

• підміною процесу фізичного виховання процесом вузької фізичної
підготовки.

Поодинокі публікації з питань методики комплексних уроків за останні
роки (Г. Мейксон, Ю. Копилов, М. Рахімов, А. Хан) дещо однобічно
трактують необхідність таких уроків. Включення різних видів навчального
матеріалу в один урок ними обґрунтовується лише тим, що дітям (при цьому
йдеться лише про учнів молодших класів) протипоказаний одноманітний
навчальний матеріал. Він швидко втомлює дитячий організм, не сприяє
підвищенню емоційності і зацікавленості дітей. Це, поза сумнівом,
вагомий аргумент на користь поєднання різних фізичних вправ в одному
уроці, але, на нашу думку, далеко не головний. Головним є те, що
комплексне застосування методичних та психолого-педагогічних засобів
створює єдине збагачене педагогічне середовище, яке має сенергетичний
ефект, — ефективність комплексного впливу значно перевищує сумарну
ефективність тих самих засобів у випадку їх окремого застосування.

Теоретичні дослідження і вивчення практичної діяльності вчителів
переконують, що необхідність комплексних уроків визначається потребами:

• формувати стійкі навички основних рухових дій (переважно прикладних:
біг, стрибки, метання, акробатичні вправи тощо), що потребує тривалого
часу і певної системи;

• систематично створювати передумови навчання;

• ефективно, різнобічне впливати на розвиток рухових якостей (комплексне
виховання якостей — комплексне застосування засобів);

• успішно розв’язувати оздоровчі завдання фізичного виховання (досвід
учителів В. Авраменка, В. Похлєбіна);

• уникнути шаблонів у змісті занять І в методиці їх проведенщ;

• ефективно підвищувати працездатність учнів;

• різнобічне впливати на їхній організм.

Комплексні уроки відкривають можливості для забезпечення міжпредме-тних
зв’язків. Вони дозволяють уникнути традиційного “спортивного” принципу
добору та розміщення навчального матеріалу, що позитивно позначається і
на успішності оволодіння руховими діями, і на вдосконаленні фізичних
якостей.

Комплексний урок—це цілісне, логічно завершене заняття, яке в системі
зв’язане з попередніми і наступними уроками, на кожному з яких
вирішуються конкретні завдання в чотирьох напрямках: засвоєння знань,
оволодіння руховими діяііи; виховання вмінь самостійно займатись,
удосконалення фізичних якостей.

Для сучасної практики характерна і своєрідна вульгаризація ідей
комплексності, коли цей складний процес підміняється випадковим набором
фЬичних вправ. Насправді процес планування засобів для комплексних
уроків надзвичайно відповідальний і полягає в наступному:

• визначенні стрижневого матеріалу на певну серію уроків;

• доборі допоміжних вправ з метою повторення вивченого матеріалу, його
закріплення і вдосконалення;

• раціональному використанні засобів задля підготовки учнів до засвоєння
матеріалу наступної серії уроків (переважно для випередосуючо-го
виховання фізичних якостей, але не виключені і підвідні вправи);

• передбаченні характеру взаємодії елементів змісту уроку задля
використання позитивної взаємодії і мінімалізації негативної (перенос,
післядія, втома, відновлення);

• визначенні місця розміщення допоміжного матеріалу (він може
використовуватися не тільки в основній, як вважають деякі автори, а й у
підготовчій і навіть у заключній частинах уроку);

• визначенні порядку вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.

Підібраний для комплексного уроку допоміжний матеріал може бум
представлено окремо (у чистому вигляді) або як фрагмент гри, естафети чи
індивідуальних завдань на уроці.

Отже, підібраний матеріал повинен поєднуватись органічно. Наприклад,
прискорення, різні способи бігу і стрибків будуть виглядати природно на
уроці, де переважно вивчаються (стрижневий матеріал) спортивні ігри, а
штрафні кидки баскетбольного м’яча не порушать логіки гімнастичної
естафети. Вправи з набивними м’ячами на уроках з гімнастичним
“стрижневим матеріалом”

сприятимуть засвоєнню ігрових прийомів володіння м’ячем, а на ігрових
уроках повторення акробатичних елементів — засвоєнню запланованих
ігрових прийомів.

Питома вага комплексних уроків у шкільному навчанні поступово
зменшується, й у старших класах переважають (але не цілком)
однопредметні уроки. Отже, заняття в молодших класах мають
загально-підготовчий (розвиваючий) характер і тільки в середніх класах
(IV—VI І) — яскраво виражений комплексний характер.

Залежно від переважного розв’язання завдань на уроці розрізняють:
навчальні, тренувальні, контрольні та змішані (комбіновані) уроки.

На навчальних уроках увага вчителів та учнів зосереджується на техніці
виконання вправ. Виявивши помилки, вживаємо заходів щодо їх усунення,
забезпечуємо страховку і навчаємо дітей прийомів самостраховки. Усе це
позначається на організації і методиці уроку. Тут широко
використовуються взаємонавчання, широкий арсенал прийомів активізації
учнів, повідомляються теоретичні відомості тощо.

Тренувальні уроки проводяться переважно з метою вдосконалення вивченого
матеріалу і розвитку фізичних якостей. Тут ширше використовується
груповий метод організації діяльності підлітків. На таких уроках зростає
обсяг та інтенсивність навантажень, що потребує високого рівня
індивідуалізації і внутрішньої дисципліни дітей. Уроки доцільно
проводити у природних умовах. Учитель створює різноманітні ситуації, що
посилює інтерес до занять, робить їх ефективнішими. Рекомендуємо широко
використовувати в навчальному процесі ігровий і змагальний методи.

Контрольні уроки розв’язують переважно завдання контролю за ходом
засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, а також проведення вихідних
і підсумкових тестувань для вивчення рівнів фізичного розвитку і
фізичної підготовленості учнів. Водночас контрольні уроки мають великий
навчальний і тренувальний ефекти. Відомо, що для вдосконалення фізичних
якостей необхідно висунути до учнів підвищені вимоги, тобто виконувати
вправи, незважаючи на втому, докладаючи максимальних зусиль. Такі умови
і створюються на контрольних уроках. Щодо навчального ефекту цих уроків,
то тут треба мобілізувати активність дітей, їхнє бажання з’ясувати
незрозуміле, уточнити деталі, дійти до суті того, що вивчається. Часто
на контрольних уроках деякі учні засвоюють більше (у силу своєї
активності), ніж на навчальних. Цьому значною мірою сприяє атмосфера
взаємодопомоги, що панує на заняттях.

“Чисті” навчальні, тренувальні або контрольні уроки у практиці фізичного
виховання школярів трапляються рідко. У більшості занять присутні
елементи навчання, тренування і контролю. Тому завжди пам’ятайте: під
кожною конкретною назвою уроків розуміють лише переважне розв’язання
завдань навчання, тренування або контролю. Результати аналізу практики
свідчать,

що в молодших класах переважно навчальні уроки становлять 70-80%
загальної кількості занять, у середніх — близько 60%, у старших —
25-35%. Отже, зі збільшенням віку учнів питома вага навчальних уроків у
роботі з ними знижується, а питома вага тренувальних занять, навпаки,
збільшується, досягаючи в Х-ХІ класах 60%.

Якщо на уроках однаковою мірою розв’язуються різні завдання, такі уроки
називають змішаними або комбінованими. Ця категорія уроків трапляється
найчастіше в усіх класах, бо створює найсприятливіші умови для засвоєння
матеріалу шкільної програми.

Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного
віку та стану здоров’я

У сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання:
початкове навчання або базовий етап ({-IV класи), освітній етап ^-ІХ
класи), результативний етап спеціальної спрямованості (Х-ХІ класи).

На всіх рівнях фізичне виховання здійснюється комплексно. Учні отримують
необхідні знання, розвивають фізичні здібності, засвоюють техніку
рухових дій, набувають умінь самостійно займатися фізичними вправами.
Але на кожному рівні на перший план висуваються ті або Інші завдання, що
відповідають біологічним та психологічним можливостям дітей певного
віку. Так сьогодні працює багато вчителів, досягаючи належних
результатів.

Показовим у цьому плані є досвід роботи вчителя фізичної культури
Одеської СШ №31, заслуженого тренера України А. Цуніцького [11].

Аналізуючи тенденції розвитку методичної думки вчителів-практиків та
вчених-методистів, можна передбачити, що така вікова диференціація буде
поглиблюватись і далі. Тому морфологічні, функціональні та психологічні

особливості дітей різного віку (у процесі їх фізичного виховання) з
декларованого рівня будуть переводитись у площину практичної реалізації.

На початковому етапі (І-ІУ класи) серед освітніх завдань великого
значення набуває збагачення рухового досвіду дітей та вдосконалення
їхніх психомоторних здібностей*, що полегшує процес опанування складних
вправ у майбутньому. Система умовних зв’язків, сформована в цьому віці,
відрізняється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу
до самостійних занять. Треба також привчати дітей дотримуватися правил
особистої гігієни.

Серед оздоровчих завдань на перший план висуваються: формування постави,
сприяння розвитку організму, виховання спритності та швидкості.

Початкова школа — відповідальний етап у формуванні людської особистості.
Діти молодшого шкільного віку переважно відверті, відкриті, великий
вплив на них справляє авторитет вчителя. Фізичні вправи можуть бути
ефективним засобом формування навичок правильної поведінки, взаємин,
патріотичних почуттів, якщо у процесі їх виконання залучати до активної
діяльності дітей як помічників, готувати їх як суб’єктів процесу
фізичного виховання, виховувати в них почуття відповідальності за
власний фізичний стан.

У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але
головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба
і бігу різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з
м’ячами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах.
Заохочуйте учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для
уроків засобів, а саме: “класики” і скакалки, ігри з м’ячами, катання на
велосипедах і самокатах тощо.

Торкаючись особливостей методики, варто звернути увагу на необхідність:

• урізноманітнювати виконання вправ під час їхнього багаторазового
повторення;

• надавати перевагу цілісному методу розучування;

• використовувати підвідні вправи, допомогу та проводку;

• не допускати великих перерв під час навчання;

• багаторазово використовувати різноманітні способи показу;

• практикувати короткі паузи між показом і безпосереднім виконанням
вправи дітьми;

• пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації;

• не забувати про предметні орієнтири, а також про образне мовлення;

• подавати різноманітні сигнали під час засвоєння темпу і ритму вправ;

• рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами, передусім під
час колективних дій;

• широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування;

• короткі навантаження чергувати з достатніми для відпочинку паузами;

• змінювати характер праці (біг, стрибки, ігрова діяльність,
гімнастика);

• на початкових фазах навчання фізичних вправ слід більше часу відводити
на повільне їх виконання та виконання в полегшених умовах;

• використовувати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часте
чергування;

• практикувати короткі інтервали між попередньою і виконавчою командами
під час навчання стройових дій;

• надавати перевагу фронтальному методу організації занять. На цьому
етапі слід уникати:

• великих навантажень на хребет, сильних поштовхів і струсів тіла,
перенапруження суглобо-зв’язкового апарату та м’язів;

• вправ із надмірним обтяженням;

• завищених, надто ущільнених навантажень на серцево-судинну систему.

Мета освітнього етапу (У-ІХ класи) — формувати уявлення про природу,
суспільство, людину, шукати сферу застосування природних здібностей
дитини, сприяти професійній орієнтації. Розв’язанню цих завдань сприяє і
наш предмет. Вирішальний аспект фізичного виховання школяра на цьому
етапі — цілеспрямоване формування і закріплення (на грунті глибоких
знань і переконань) мотивації піклування про власне здоров’я,
працездатність; вироблення навичок організації режиму повсякденної
фізичної активності. Учні повинні усвідомити, що культура ставлення до
власного здоров’я і рівня фізичної підготовленості є складовою частиною
загальної культури особи і значною мірою визначає її соціальний і
моральний статус.

Як свідчить досвід учителів, освітній етап доцільно розділити на два
періоди: У-УП і УШ-ІХ класи. Але для дівчат і хлопців можливі відхилення
від такого поділу. У ці періоди по-різному розв’язуються освітні
завдання. Якщо на У-УП класи лягає основне навантаження щодо засвоєння
нових, складних (переважно прикладних) фізичних вправ, то на УШ-ІХ класи
припадає вдосконалення рухів і розширення діапазону їх застосування.
Чому в деяких учителів дівчата УП-УПІ класів без інтересу відвідують
уроки фізичної культури? Відповідь однозначна: вони соромляться своїх
невмілих, неспритних рухів. Якщо в цей час почати розучувати нові
вправи, то це ще більше сковуватиме їх.

У цьому віці закладаються основи свідомого ставлення учнів до власної
фізичної підготовки, розвитку І виховання фізичних якостей, відбувається
поступовий, планомірний перехід від їх удосконалення на уроці до
здійснення в позаурочний час.

Учні отримують широкий асортимент знань, умінь і навичок для їх
застосування у самостійних заняттях, посилюється практична спрямованість
навчання (правила самоконтролю, запобігання травм), уроки мають яскраво
виражений навчальний характер. Учні готуються до виконання обов’язків
інструктора, судді, помічника вчителя на уроках.

В організації занять перевага надається груповому й індивідуальному
методам.

Оздоровчі завдання спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку
організму шляхом згладжування негативних явищ, пов’язаних з періодом
статевого дозрівання й акселерації. Актуальним стає питання боротьби із
зайвою вагою.

У навчально-тренувальному процесі вчитель терпляче та наполегливо
виховує в учнів витримку, вміння володі ги своїми емоціями. Найкраще це
досягається у процесі гри. На цьому етапі на зміну груповим приходять
командні та спортивні ігри, які вимагають дотримання свідомої
дисципліни, виконання певних правил, позитивно впливають на формування
вольових та моральних якостей. У випадку порушення дисципліни та правил
не варто поспішати з покараннями. Треба також мати почуття міри у
використанні заохочень.

На останньому етапі (Х-ХІІ класи) школярі готуються до вступу в доросле
життя, практичного використання в ньому набутих у школі знань, умінь і
навичок (для виховання фізичних якостей, зміцнення здоров’я, організації
дозвілля, регулювання рухової активності).

Старшокласники завершують курс фізкультурного всеобучу. Учитель стає для
них наставником у розв’язанні питань організації самостійних занять
фізичними вправами. Уроки фізичної культури для старшокласників лише
зумовлюють завдання, які треба вирішити. Тут їм надається допомога в
досягненні максимального результату у вивчених раніше вправах,
підвищенні функціональних можливостей, рівня фізичного розвитку і
фізичної підготовленості.

У заняттях з юнаками-старшокласниками вправи є також засобом підготовки
до військової служби (гімнастика, боротьба, легкоатлетичний біг,
стрибки, кидання, подолання перешкод тощо).

Дівчатам більш відповідають ритмічна і елементи художньої гімнастики,
вправи з рівноваги, танцювальні рухи.

Велике значення у вихованні дівчат, майбутніх жінок і матерів, мають
гімнастичні вправи. Вони, як засіб фізичного виховання, повинні, на
думку Ж. Руссо, забезпечити дівчатам прекрасну будову тіла, розвинути
грацію і силу, підготувати до легких пологів і народження здорового
потомства. Адже здоров’я матерів є одним з вирішальних факторів, які
зумовлюють здоров’я народжених

ними дітей. У свою чергу, здоров’я жінок дітородного віку формується
протягом всього попереднього періоду життя і, особливо, у підлітковому
віці. Проте у попередні роки увага підліткової медичної служби
зосереджувалося на хлопчи-ках-підлітках. Цей пріоритет був зумовлений
їхньою майбутньою військовою службою. 1 тільки останнім часом почали
усвідомлювати важливість збережен- . ня здоров’я дівчаток як майбутніх
матерів, змістилися акценти на збереження їхнього соматичного і
репродуктивного здоров’я.

Прекрасними засобами фізичного виховання старшокласників є спорт і
туризм.

Найбільш характерні риси методики роботи зі старшокласниками — широка
самостійність як у доборі засобів, так і в організації занять. Уроки
набувають інструктивних функцій.*

Після визначення завдань самостійної роботи учня інструктують. На
відміну від завдань, у яких викладено те, що треба зробити, чого
досягти, під час інструктування учнів ознайомлюють зі способами
діяльності, спрямованими на вирішення поставлених завдань.

Інструктування — це система рекомендацій і вказівок, які розкривають
порядок і спосіб досягнення мети, вирішення завдань.

Письмово викладене інструктування називають інструкцією, яка може мати
такий вигляд :

Інструкція з вивчення техніки стрибка в довжину з розбігу способом
“зігнувши ноги ” для учнів 9 класів

(За В. Новосельським)

1. Підбери довжину розбігу так, щоби розбігшись 12-15 м, поштов-ховою
ногою потрапити на брусок для відштовхування.

2. Біжи прямолінійно (по лінії) з прискоренням так, щоб останні кроки
перед відштовхуванням були найшвидші.

3. Під час бігу зберігай прямий, трохи нахилений тулуб, не розставляй
широко ноги.

4. Якнайшвидше сильно відштовхнись від бруска, допомагаючи собі рухом
вперед-вгору злегка зігнутих рук і махової ноги; згрупуйся в польоті,
приєднуючи поштовхову ногу до махової.

:5. Перед приземленням різко вистав гомілки ніг вперед і м’яко
приземлись, стараючись не впасти назад. Інструкцію треба засвоїти, а
такою вона вважатиметься, якщо учні змо-куть усно безпомилково
відтворити її зміст. Усні та письмово викладені інструкції бажано
максимально ілюструвати адекватними рисунками, фотографіями,
кінокільцівками, макетами тощо.

У ході або по закінченні вправи використовують поточну інструкцію для
додаткових вказівок, враховуючи стан виконання вправи та допущені
помилки. Наприклад, говорячи про кут вильоту після відштовхування,
рекомендують пострибати “високо-далеко” через перешкоду тощо.

Націлюючи учнів на самостійну роботу, роблять заключне інструктування, в
ході якого демонструють правильне виконання окремих рухів, аналізують
індивідуальні й типові помилки, їхні причини і способи усунення.

Для окремих учнів інструктування проводять після уроків у формі
індивідуальних консультацій.

У ході засвоєння вправи кращим учням доручають інструктувати своїх
товаришів.

Для частини підлітків завдання фізичного виховання на заключному,
третьому етапі, будуть розв’язуватися в умовах спеціальних середніх
навчальних закладів. Це висуває додаткові вимоги до їх підготовки.
Передусім йдеться про забезпечення учнів знаннями про роль тих або інших
фізичних вправ залежно від обраної професії, рухового арсеналу учнів, що
прискорить процес опанування професійними руховими діями. Мають значення
також знання про використання вправ для зниження негативного впливу
професійної діяльності на організм учнів, спрямована підготовка
функціональних систем і органів для забезпечення високої продуктивності
професійної діяльності. Отже, все це вимагає значного посилення
професійно-прикладної підготовки учнів ССНЗ та СПТУ порівняно з їхніми
однолітками — учнями загальноосвітньої школи. Особливістю методики
фізичного виховання учнів ССНЗ і СПТУ є широке впровадження в цей процес
різноманітних тренажерів, що дають змогу відбити специфіку професій,
здійснити програмований контроль за ходом процесу фізичного
вдосконалення.

Отже, специфіка фізичного виховання учнів ССНЗ та СПТУ, з одного боку,
дає змогу краще і швидше опанувати відповідну професію, а з іншого, —
озброює цю категорію молоді такими знаннями, вміннями і навичками, які в
майбутньому вони використовуватимуть у професійній діяльності. Це легко
побачити, порівнюючи особливості фізичного виховання учнів педагогічних
і медичних училищ. Для одних фізичні вправи є, перш за все, засобом
виховання, для інших — засобом лікування.

Розглядаючи особливості фізичного виховання залежно від віку підлітків,
ще раз наголошуємо на необхідності пам’ятати: загострення уваги вчителя
на тих чи інших завданнях на певному віковому етапі підготовки не
означає, що інші завдання в цей період не розв’язуються. Тим більше, що
вчитель повинен забезпечити наступність у вирішенні освітніх, оздоровчих
та виховних завдань від І до XII класу. Кожен урок — лише крок на
довгому шляху, що веде до мети — впровадження фізичної культури в побут
нації.

Великої уваги потребують учні спеціальної медичної групи. Розповідаючи
їм про користь фізичних вправ для організму здорової людини, на
переконливих прикладах показуйте роль фізичної культури у боротьбі з
хворобами (недугами). Такі знання допоможуть дітям усвідомити, що
заняття фізичними вправами спроможні відновити їхнє здоров’я і
працездатність, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню ефективності
занять.

Оцінюючи засоби фізичного виховання названої категорії дітей, треба,
передусім, усунути ті вправи, які протипоказані за тих чи інших
захворювань. Зазвичай, важливого значення набувають навчання
раціонального дихання і корекція постави (відповідні вправи).
Обов’язковою умовою є індивідуальний підхід і систематичний контроль
стану організму.

За зорових та слухових дефектів і враженої нервової системи організм
дитини розвивається у несприятливих умовах не тільки через порушення цих
функцій, а й унаслідок вимушеної гіпокінезії. Це особливо помітно у
сліпих і хворих церебральним паралічем. Гіпокінезія погіршує стан
організму і сприяє прогресуванню захворювання. Утворюється замкнуте
коло: хвороба призводить до обмеження рухливості, а це, відповідно,
погіршує перебіг хвороби. Патологічний стан може бути розімкнутий лише
своєчасним і систематичним застосуванням обгрунтованих навантажень.

Закономірності навчання і виховання дітей із відхиленнями в розвитку
вивчає спеціальна наука — дефектологія. З її основами повинен бути добре
ознайомлений кожен, хто працює з названою категорією дітей. На
факультеті фізичного

виховання Одеського університету готують фахівців із цього профілю. Для
підготовки студентів до проведення занять з учнями, віднесеними за
станом здоров’я до спеціальних медичних груп, на старших курсах
факультетів фізичного виховання інших вищих педагогічних закладів освіти
України вивчається предмет “Методика фізичного виховання учнів
спеціальних медичних груп”.

Контрольні запитання

1. Як ви розумієте єдність знань, розвитку фізичних здібностей, набуття
умінь самостійно займатися фізичними вправами, засвоєння техніки рухових
дій?

2. Використавши знання з психології та циклу біологічних дисциплін,
доведіть, що на різних етапах шкільної освіти на перший план треба
висувати розв’язання тих чи інших завдань.

3. Чому в І-ІУ класах виняткового значення треба надавати збагаченню
рухового досвіду учнів? Як це доцільно робити?

4. Які основні завдання розв ‘язуються на другому і третьому етапах
фізичного виховання у школі?

5. Як ви будете забезпечувати наступність у роботі з учнями різних
класів?

6. Які ви знаєте особливості фізичного виховання дітей старшого
шкільного віку, що навчаються в ССНЗ та СПТУ?

7. Які особливості ви будете враховувати у роботі з дітьми, віднесеними
до спеціальних медичних груп?

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацюйте програму фізичного виховання населення України.

2. Проаналізуйте чинну навчальну програму фізичного виховання. Дайте
оцінку засобів з позицій їх різноманітності та відповідності віковим
особливостям учнів.

3. Дайте оцінку методів роботи вчителя на відвіданих вами уроках у
молодших, середніх і старших класах.

4. Складіть програму фізичного виховання для обраної вами категорії ССНЗ
або СПТУ. Порівняйте її з програмами для інших професій.

10. Загальні вимоги до уроку

Можна навести десятки вимог, яких треба дотримуватись у процесі
підготовки і проведення уроків. Більшість з них була розглянута нами в
ході характеристики уроку і його частин. Тому назвемо лише загальні
вимоги або

цілі їх групи, щоби створити уявлення про ті функції, які виконує урок у
цілісній системі занять фізичними вправами.

1. Учитель повинен забезпечити високий оздоровчий та виховний ефект
кожного уроку через зв’язок предмета з життям своїх учнів (сьогодні й у
майбутньому). Тому для сучасного уроку характерне комплексне планування
і вирішення завдань щодо формування знань і практичних навичок,
виховання моральних якостей особи, розвитку інтелекту, волі, емоцій,
фізичних здібностей учнів, їх оздоровлення.

Класичний приклад поєднання фізичного, психічного і духовного в людині є
система фізичних вправ йоги. Так, у системі йоги перша із восьми
сходинок на шляху до вдосконалення особистості — це подолання егоїзму і
випробовування учня на спосіб життя. На цій сходинці учень повинен
довести свою духовну готовність просуватися далі шляхом удосконалення.
Отже, заняття варто розглядати і як тренування в обраному виді спорту, і
як життєвий шлях людини, що передбачає досягнення фізичної та духовної
досконалості. Цей певний спосіб життя Грунтується на невмирущих
моральних цінностях, установках та ідеалах людини.

Йог не виконує вправ бездумно. Приймаючи певну позу, він твердо знає,
для чого вона, і вірить, що за допомогою певної асани досягне бажаного
результату.

У момент прийняття й утримання поз йог зосереджує увагу на певних
м’язах, частинах тіла або внутрішніх органах. Для чого? Виявляється,
знову ж таки, для посилення впливу фізичних вправ. Виконуючи вправи, йог
прагне до розвитку саморегуляції, від якої залежить вміння управляти
собою. Людина стає господарем власного тіла і поведінки, може впливати
на м’язи і внутрішні органи, мобілізуючи психічні та фізичні ресурси
організму.

Успішно застосовує елементи йоги на уроках учитель фізичної культури з
Одеси Л. Латохіна. Вона прагне до того, щоби кожен урок фізичної
культури був наповнений активною роботою свідомості, думки і почуттів,
усього людського єства [12].

2. Уроки фізичної культури повинні забезпечити безперервність
(перманентність) процесу фізичного виховання.

Через те, що жоден рівень шкільного навчання не в змозі забезпечити
знаннями й уміннями на все життя, то, тим більше, жоден рівень
тренованості організму в шкільні роки не є “капіталом”, який без
подальшої систематичної праці буде приносити дивіденти у вигляді
належного фізичного стану в майбутньому.

Сформований у двадцятих роках нашого століття принцип перманентного
навчання і виховання, стосовно фізичного виховання означає, що процес
активної участі у фізичній культурі не повинен закінчуватися чи
перериватися на будь-якому етапі онтогенезу людини. Дефіцит фізичних
навантажень на опорно-руховий апарат людини і зростання вільного часу,
що притаманні

прогресу цивілізації, актуалізують значення цього принципу до рівня
одного з визначальних факторів соціальної життєдіяльності людини

У шкільній практиці ідея перманентного фізичного виховання полягає в
теоретичній, методичній та психологічній підготовці підростаючих
поколінь до пожиттєвої участі у фізичній рекреації.

Відповідно до Ідеї безперервного навчання І виховання, сучасна
педагогіка стоїть на позиції, що критерієм ефективності
дидактично-виховного процесу є не стільки те, що учень робить у школі, а
те, як буде жити по й закінченні. Стосовно фізичного виховання це
означає пріоритет формування в учнів системи цінностей, звичок І вмінь,
що служать відновленню, підтриманню І примноженню здоров’я та краси
тіла, з одночасним задоволенням невідкладних потреб дітей

3 Кожен урок повинен бути тісно пов’язаний Із попередніми І наступними,
утворюючи систему уроків Вивчаючи новий матеріал, систематично
повторюйте І закріплюйте раніше вивчене, готуйтесь до засвоєння
наступного Пам’ятайте добре засвоєні вправи, збагачуючи руховий досвід
учнів, систематично використовуються у фізичному вихованні та
повсякденному житті дітей Така система забезпечується послідовним
вирішенням низки вузьких навчальних завдань

4 Сучасний урок відрізняється організацією самостійної навчальної
діяльності учнів Учитель послідовно озброює їх уміннями І навичками
навчальної роботи, прийомами самоосвіти, самооцінки І самоконтролю,
домагається формування культури рухів, виховуючи тим самим потребу до
систематичних занять фізичними вправами При цьому свідома робоча
дисципліна передбачає широку Ініціативу І творчість дітей Уроки
вчителів-новаторш — це колективна праця педагогів І учнів У багатьох Із
них вихованці беруть участь навіть у побудові уроку, доборі засобів І
методів Це І є вищим проявом дисципліни

Метою самовдосконалення як вищої форми навчально-виховної роботи є
підготовка учнів до прийняття відповідальності за подальший розвиток
після припинення виховних відносин у школі

Самонавчання І самовиховання у процесі занять фізичними вправами служить
не тільки формою підготовки до ролі суб’єкта (співтворця) власного
розвитку в майбутньому, але й сприяє реалізації актуальних рухових
потреб учнів, котрі не можуть бути цілком задоволені реальною кількістю
уроків

Привчання до самовдосконалення вимагає формування відповідних
суб’єктивних поглядів учнів І, водночас, забезпечення його необхідними
вміннями І знаннями про методи праці над собою Формування суб’єктної
позиції учня у процесі фізичного виховання відповідає принципу
Іуманізацп навчально-виховного процесу, а забезпечення знаннями та
спеціальними вміннями вимагає його Інтелектуалізації

Якщо раніше на заняттях фізичними вправами, які переслідували мету
тренування тіла, знання учневі були не дуже потрібні (достатньо було,
щоби ними володів учитель), то сьогодні для забезпечення зв’язку між
навчанням І вихованням під керівництвом учителя І самостійною
рекреаційною активністю після закінчення школи (відповідно до теорії
перманентності), актуальною є інтелектуалізація цього процесу Водночас,
Інтелектуалізація вже не може здійснюватися лише шляхом повідомлення
учням Інформації у вигляді коментарів про значення вправ І їхній вплив
на організм під час безпосереднього вивчення вправ Вона з новою силою
ставить на порядок денний питання про підготовку І видання підручників
та порадників (посібників) для учнів

З Інтелектуалізацією (в широкому й розумінні) як впливом на
самоусвідомлення учнем власних фізичних потреб І можливостей тісно
пов’язане поняття гуманізації і демократизації процесу фізичного
виховання Останні передбачають свідому участь учня в педагогічному
процесі як його суб’єкта, співучасть у проектуванні цього процесу та
співвідповідальність за його результати У цьому зв’язку можна сказати,
що, не перестаючи бути біологічною категорією, людський організм стає
одночасно суспільною категорією

Отже, гуманізація означає, що закони біологічного розвитку не є
вирішальними факторами, які визначають мету фізичного виховання, а є
лише Інструментом її раціональної реалізації в межах прийнятної
особистістю системи цінностей

5 Показовим для сучасного уроку є різноманітність діяльності учнів,
засобів, методів І прийомів, що використовуються вчителем Недопустимо
будувати заняття за шаблоном, обраним назавжди, яким би ефективним він
спочатку не був Закони адаптації вимагають постійного оновлення засобів,
методів, форм організації діяльності учнів, оскільки “старі” не
викликають бажаних реакцій, а отже, І функціональних змін При цьому
використовувані на уроці засоби, методи І форми організації діяльності
учнів повинні відповідати їх Індивідуальним можливостям

Індивідуалізація передбачає пристосування навчально-виховних засобів,
методів І форм до Індивідуальних психофізичних особливостей учня І
докорінно змінює його роль у процесі навчання та виховання Тепер уже не
учень служить реалізації програми, а програма служить задоволенню його
потреб Інакше кажучи, не учень для фізичного виховання, а фізичне
виховання для учня

6 Обов’язковою умовою ефективності є досягнення оптимальної рухової
активності всіх учнів протягом усього уроку

7 На кожному уроці треба забезпечити функціонування системи контролю та
оцінки знань, умінь І навичок учнів Вона повинна діяти в кожній його
частині І використовуватись для оцінки ходу І підсумків навчання та
розвитку фізичних здібностей

У всіх названих випадках оцінювання полягає в порівнянні передбачуваних
результатів із реальними досягненнями учнів і становить основу
раціоналізації їхньої діяльності та дій учителя.

Крім невідкладних (термінових) завдань, оцінка виконує також важливі
перспективні функції (виховання для майбутнього), сприяючи вихованню
критичного ставлення до власних досягнень, привчає до самоконтролю і
самооцінки рухових можливостей після закінчення шкільного навчання.

Шкільній оцінці повинні підлягати лише ті ефекти, які є результатом
праці учня І вчителя.

Реалізація різноманітних функцій оцінки в сучасному навчально-виховному
процесі вимагає певного часу (американські фахівці відводять 10% від
загального часу занять), надійного й ефективного інструментарію та
високої кваліфікації вчителя (особливо у сфері антропології, фізіології,
психології і статистики).

Сьогодні у зв’язку з сучасними тенденціями, притаманними фізичному
вихованню у світовій практиці, крім тестів для визначення рухових
можливостей учнів, все частіше використовують тести для оцінки їхнього
емоційного ставлення до фізичної активності, інструменти та школи для
оцінки постави тощо.

У шкільній практиці тести для оцінки результатів впливу на
емоційно-вольову та інтелектуальну сферу учнів поки що широкого
застосування не мають. Причинами цього є як відсутність досвіду, так,
відповідно, й інструментарію. Проте сподіваємося, що найближчим часом
такі методи одержать поширення.

Водночас варто зазначити, що до оцінювання учнів ще й сьогодні вчителі
та теоретики ставляться по-різному. Багато емоцій викликає воно і в
учнів, їхніх батьків та працівників системи управління освітою. Ті, хто
безпосередньо підтримує оцінювання у фізичному вихованні, доводять, що
воно є джерелом інформації про успіхи, що добрі оцінки спонукають до
нових досягнень. Опоненти вважають, що, отримуючи низькі оцінки, учні
будуть негативно ставитися до рухової активності не тільки під час
навчання у школі, але й після її закінчення, що побоювання поганих
оцінок може позбавити учнів радості в навчально-тренувальних заняттях.

Важко однозначно прийняти чи заперечити аргументи, висловлені будь-якою
стороною (беззастрежними прихильниками чи опонентами оцінки). Шкільна
оцінка з фізичного виховання (як, до речі, і все інше, що винайшла
людина) несе в собі позитивні та негативні ефекти. Важливим є те, які з
них будуть використані вчителем. Якщо вчитель виставляє учням оцінки
лише за показаний у бігу, стрибках чи метаннях результат, то це є
звичайне педагогічне невігластво. По-перше, тому що результати, показані
учнями, не завжди (швидше рідко коли) є результатом праці школи, а
по-друге, успіхи в руховій діяльності не забезпечують готовності до
піклування про свій фізичний стан по закінченні навчання у школі.

Водночас зі шкільних оцінок можна зробити чудове знаряддя для підвищення
ефективності процесу фізичного виховання, використовуючи відому
закономірність, відповідно до якої нагороджувані дії зміцнюються, а дії,
що спричинили покарання, — гальмуються. При цьому оцінка залишається
джерелом інформації про хід і наслідки навчально-виховного процесу.
Досягти цього можливо, якщо система оцінювання буде функціонувати на
засадах таких основних положень: 1) вона має чітко визначену мету; 2) є
справедливою; 3) є цілком зрозумілою для учнів і прийнятою ними.

Підсумовуючи, зауважимо, що урок— це своєрідний засіб, який
використовується нами для задоволення специфічних потреб учнів. Тому
завжди борімось доступними нам способами з головними його вадами, які,
на жаль, так часто трапляються в реальній практиці навчання — нудьгою і
відсутністю віри учнів у свої сили.

Важливе значення мають умови проведення уроків (навчально-матеріальні,
гігієнічні, естетичні та морально-психологічні).

Згадані вимоги випливають із принципів побудови процесу фізичного
виховання і є обов’язковими для реалізації.

Література

1. Воробей Т.В. Творче використання досвіду організації фізичного
виховання дітей і молоді у Східній Галичині дорадянського періоду в
умовах сучасної національної школи: Методичні рекомендації. —
Івано-Франківськ, 1990.

2. Васильков Г.А. Согласованно внполнять коллективнне действия //
Фи-зическая культура в школе. — 1990. — № 7. — С. 21.

3. Спортивная газета. — 1989. — 9 груд.; Физическая культура в школе. —
1990. — № 7.

4. Советский спорт. — 1990. — 4 марта; Физическая культура в школе. —
1990. — № 4.

5. Україна.— 1991. —№23. —С. 34.

6. Шаулин В.А. Один из вариантов // Физическая культура в школе. 1986. —
№ 6.— С. 12.

7. Коджаспаров Ю.Г. Функциональная музьїка на уроках льіжной подго-товки
// Физическая культура в школе. — 1986. — № 12; 1987. — № 1,2,4; 1989. —
№ 12.

8. Толстая А. Младшая дочь // Новьш мир. — 1988. — № 11. С. 202.

9. Розов В.Й. Аутогенная тренировка в заключительной части урока //
Физическая культура в школе. — 1989. — № 10. — С. ЗО.

10. Присяжнюк П.В. Уроки с сюжетними играми // Физическая культура в
школе. — 1990. — № 1-7.

11. Уроки А.Цуницкого // Советский спорт. — 1989. — 23 нояб., 26 дек.

12. Психорегуляцию — в практику физического воспитания школьников //
Физическая культура в школе. — 1991. — № 6.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019