.

Туризм у Польщі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
709 9186
Скачать документ

Реферат на тему:

Туризм у Польщі

Туризм змінюється у часі та просторі. Ці два суттєві чинники впливають
на нього. Ми маємо на меті розглянути територіальний чинник. Просторово
диференціюють природні і суспільні чинники туризму. Вони найзагальніше
та найсуттєвіше синтезовані у туристичних районах країни.

Сьогодні триває становлення молодої науки – географії туризму [5],
покликаної досліджувати і туристичне районування. Це, поряд з законами
науки, одна з найскладніших проблем географії туризму. Нею конкретно
повинна займатися туристична районологія – теорія районоутворення.

Один з конструктивних методів дослідження цього питання – спосіб
аналогії між суспільною географією і географією туризму.

М.П. Крачило, засновник географії туризму, зазначив, що за основу
туристичного районування взято територіальні туристичні комплекси (ТТК).
Туристичний район формується внаслідок територіального поділу праці в
сфері послуг туризму [5. С. 72]. Учений виділив такі таксономічні
туристичні одиниці: туристична зона – туристичний регіон – туристичний
район – туристичний вузол – туристичний комплекс – туристичний центр –
туристичне підприємство [5. С. 73].

На нашу думку, туристичний район – це цілісна територіальна частина
туристичного господарства країни зі своєю спеціалізацією в системі
територіальної диференціації й інтеграції праці та комплексним розвитком
на засадах раціонального використання природних і суспільних чинників. У
системі інших наук склалася така генералізована ієрархія територіальних
таксономічних утворень: країна – район – вузол – центр – пункт. Цю
ієрархію в цілому можна прийняти і для географії туризму. Гадаємо, що
для туризму особливо важливі такі підрозділи: зона – підзона – район, як
районні комплекси, на відміну від локальних туристичних утворень.

Науковці на території Польщі виділяють різні районні туристичні
утворення. К. Явецька виокремила таких дев’ять туристичних
регіонів: Карпати, Судети, Сілезька низовина, Великопольска низовина,
Поморське поозер’я та Мазурське поозер’я. Ми ще сюди додали б узбережжя
Балтійського моря. Як бачимо, ці регіони розмежовані на підставі
головних елементів рельєфу країни. Щоправда, в їхній характеристиці
досить широко описані важливі туристичні центри (міста). Принципів чи
факторів виділення рeгіонів автор не зазначив.

В іншому літературному джерелі є такі туристичні райони Республіки
Польща (РП): Польське узбережжя, Країна тисячі озер, Гори (Судети,
Пенніни, Бещади) [11]. М.П. Крачило, автор єдиної монографії з
географії туризму [5], окрім великих центрів іноземного туризму
(Варшави, Кракова, Вроцлава, Познані), туристичними районами назвав
узбережжя Балтійського моря, Мазурське поозер’я, Кашубське поозер’я,
Судети та Карпати [5. С. 166-167]. А. Байцар з урахуванням чинника
внутрішнього туризму виділив дев’ять туристичних регіонів: Балтійський,
Поморський, Великопольський, Мазурський, Мазовецький, Малопольський,
Краківсько-Сілезький, Судетський і Карпатський [2. С. 92]. За даними
лише іноземного туризму П.М. Зачиняєв і М.С. Фалькович оконтурили
шість зон: Столичну, Краківсько-Карпатську, Сілезьку,
Познансько-Торунську, Північну (Приморську) та Мазурських озер [3. С.
92-94]. М.А. Ананьєв, опріч стародавніх польських міст (Варшава,
Краків, Вроцлав, Познань як потужних центрів притягання іноземних
туристів) назвав шість головних зон туризму: узбережжя Балтійського
моря, Мазурське поозер’я, Кашубське поозер’я, Біловезьку пущу, Судети і
Карпати [1. С.135]. П. Луцишин, Д. Клімонт, С. Федонюк окреслили чотири
туристичні райони: Приморський, гори, Приозерний і Малопольську височину
[6. С. 205-208].

Зазначимо, що названі схеми туристичного районування Польщі
фрагментарні. На нашу думку, таке районування у принципі повинно
охоплювати всю без винятку територію РП. Тому ми зробимо першу спробу
виділити лише туристичні зони і підзони. А взагалі вважаємо за доцільне
в детальному туристичному поділі держави на галузеві територіальні
утворення вибудувати таку таксономічну систему одиниць: країна – зони –
підзони – райони – вузли – центри – пункти.

Поділ країни на туристичні зони та підзони головно ґрунтується на
чиннику рельєфу та ландшафтів. У Польщі рельєф під впливом геологічної
історії набув зональності. Хоча Судети та Карпати утворилися у різний
геологічний час, проте ми їх об’єднуємо з погляду туризму в одну певну
гірську зону.

Отож, у РП за будовою рельєфу виділяють такі широтні зони (пояси):
приморські низовини, поозер’я, область великих низовинних долин,
височини, передгірні зниження і гори.

За туристичною ознакою широтно (з півночі на південь) розмежовують шість
зон: приморську, поозер’я, центральну низовинну, височинну, передгірську
та гірську. Звичайно, у їхньому туристичному освоєнні важливу роль
відіграють туристські міста-центри, що становлять визначну цінність для
туристів і є осередками туристичних підприємств: Варшава, Краків,
Гданськ, Вроцлав, Щецін, Познань, Катовіце, Торунь тощо. Їхню
характеристику як туристичних центрів треба дати у відповідних зонах,
підзонах чи воєводських туристичних комплексах.

Специфічним чинником зоноутворення є державні кордони. У Польщі треба
констатувати формування трьох таких зон: західної, південної, східної. У
них ровивається прикордонний (малий) туризм.

Пропонуємо такий поділ туристичних зон на підзони: приморську – на
західну, що тяжіє до Щеціна, та східну, яка охоплює Гданськ, Гдиню,
Сопот (вони розділені межею між Поморським і Західнопоморським
воєводствами); поозер’я – на Поморське та Мазурське, які роз’єднує нижня
течія Вісли; центральну низовинну – на Великопольську низовину, Сілезьку
низовину (захід) і Мазовецько-Підляську низовину (схід); височинну зону
– на Малопольську височину із Свєнтокшиськими горами та Люблінську
височину з пасмом Розточчя, що продовжується за кордоном у напрямі
Львова в Україні; передгірську – на Передгір’я Карпат і Передгір’я
Судет; гірську – на Карпати і Судети. До карпатського передгір’я
прилягають на сході – Сандомирська улоговина, на заході –
Раціборсько-Освєнцімська улоговина.

Західну прикордонну зону, що припадає на кордон лише з Німеччиною,
розділимо на три підзони: західнопоморську, любуську та нижньосілезьку
відповідно до трьох прикордонних воєводств. Прикордонну зону на півдні
розмежуємо на чеську та словацьку підзои, а східну – на українську,
білоруську, литовську і російську (калінінградську) підзони.

Зональний і підзональний поділи назвемо туристичним макрорайонуванням,
на відміну від мезо- та мікрорайонування.

Своєрідним для туризму є виділення лінійно-вузлових елементів
туристських маршрутів і стежок. А. Байцар виділив у Польщі 14 головних
маршрутів з відгалуженнями [2. С. 100-101]. На заповідних територіях для
охорони природи з метою показати туристам найпривабливіші місця
прокладають туристські стежки. Наприклад, у праці [10] наведено довжину
таких стежок у національних парках Польських Карпат (Татранський
національний парк – 240 км, Пеннінський – 25 км, Бещадський – 29 км).

Зазначимо, що треба розрізняти туристичне районоутворення і районування.
Районоутворення – це об’єктивний процес формування районів, а
районування – суб’єктивний спосіб відкриття їх на підставі врахування
головних чинників районоутворення. Дослідження туристичних районів має
неабияке значення для створення матеріально-технічної бази туризму,
високоякісного турсервісу тощо.

 c¤?

?

c?

6ський, Любуський, Великопольський, Куявсько-Поморський,
Вармінсько-Мазурський, Мазовецький, Підляський, Лодзький, Люблінський,
Нижньосілезький, Опольський, Сілезький, Свєнтокшиський, Малопольський і
Підкарпатський. Проаналізуємо деякі фактори туризму та туристське
освоєння цих комплексів.

Неоднаковою є територіальна забезпеченість окремих воєводств (табл. 1).

Як видно з табл. 1, найбільше за площею Мазовецьке воєводство, найменше
– Опольське. Якщо розділити воєводські комплекси на три групи за
однаковим інтервалом (%), то найліпші територіальні умови мають
Мазовецький і Великопольський (8,5–11,4, група ІІІ), середні (5,8–8,6,
група ІІ) – вісім комплексів (починаючи з Куявсько-Поморського і
закінчуючи Люблінським), нижче середніх (3,0–5,8, група І) – шість
комплексів (починаючи з Опольського і закінчуючи Підкарпатським).
Наголосимо, що територія є оперативним полем для туристичного
господарства, як і для інших галузей економіки.

Неабияку роль у туризмі відіграє населення. Розподіл населення по
воєводських комплексах наведено в табл. 2. За інших однакових передумов
ліпші можливості для розвитку туризму мають ті туристичні територіальні
комплекси, у яких більша кількість населення. За демографічним чинником
розділимо воєводські туристичні комплекси на три групи, %: 2,7–6,2;
6,2–9,7; 9,7–13,2. За наведеним показником першість посідають Мазовецьке
та Сілезьке воєводства (група ІІІ), посередніми є Великопольське,
Малопольське, Нижньосілезьке і Лодзьке (група ІІ), решта десять (група
І) – на третьому місці.

Таблиця 1

Площа воєводств Польщі у 2000 р. [13. С. 42]

Воєводства Центри Площа, км2 % Місце Група

Мазовецьке

Великопольське Варшава

Познань 35 579

29 826 11,4

9,5 1

2 ІІІ

Люблінське

Вармінсько-Мазурське

Західнопоморське

Підляське

Нижньосілезьке

Поморське

Лодзьке Люблін

Ольштин

Щецін

Білосток

Вроцлав

Гданськ

Лодзь 25 114

24 203

22 902

20 180

19 948

18 293

18 219 8,0

7,7

7,3

6,5

6,4

5,9

5,8 3

4

5

6

7

8

9

ІІ

Куявсько-Поморське

Підкарпатське

Малопольське

Любуське

Сілезьке

Свєнтокшиське

Опольське Бидгощ, Торунь

Ряшів

Краків

Зелена Гура, Гожув Вєлк.

Катовіце

Кєльце

Ополе 17 970

17 926

15 144

13 984

12 294

11 691

9 412 5,8

5,7

4,9

4,5

3,9

3,7

3,0 10

11

12

13

14

15

16

І

Усього Варшава 312 685 100 – –

Таблиця 2

Кількість населення Польщі по воєводствах за 2000 р. [13. С. 43]

Воєводства Тис. осіб % Місце Група

Мазовецьке

Сілезьке 5 072,3

4 847,6 13,1

12,5 1

2 ІІІ

Великопольське

Малопольське

Нижньосілезьке

Лодзьке 3 360,9

3 233,8

2 972,7

2 643,4 8,7

8,4

7,7

6,8 3

4

5

6

ІІ

Люблінське

Поморське

Підкарпатське

Куявсько-Поморське

Західнопоморське

Вармінсько-Мазурське

Свєнтокшиське

Підляське

Опольське

Любуське 2 232,1

2 198,3

2 128,6

2 099,7

1 733,8

1 468,3

1 322,9

1 221,1

1 084,7

1 024,0 5,8

5,7

5,5

5,4

4,5

3,8

3,4

3,2

2,8

2,7 7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

І

Усього 38 644,2 100 – –

Просторово туризм залежить від можливостей ночівлі (табл. 3). Найбільше
забезпечені спальними місцями північні приморські райони, на які
припадає 34% всієї кількості. Ці райони належать до групи ІІІ
(13,4–19,6%). Проміжна група ІІ (7,2–13,4 %) охоплює Малопольське,
Нижньосілезьке та Вармінсько-Мазурське воєводства, що нале-жать до
знаменитх польських районів туризму – Судет та Поозер’я. Сюди увійшла й
“мекка” для туристів, колишня столиця – м. Краків. Решта 11 воєводств
мають найменше

місць для ночівлі – це група І (1,0–7,2%). Точніше забезпеченість
теренів ліжко-місцями відображають питомі показники. У табл. 4
відображено співвідношення ліжко-місць до площі воєводств.

Таблиця 3

Нічліжні місця для туристів по воєводствах РП в 2000 р. [13. С. 46]

Воєводства Ліжко-місць % Місце Група

Західнопоморське

Поморське 130 389

97 414 19,5

14,6 1

2 ІІІ

Малопольське

Нижньосілезьке

Вармінсько-Мазурське 66 602

54 315

48 943 10,0

8,1

7,3 3

4

5

ІІ

Великопольське

Сілезьке

Мазовецьке

Куявсько-Поморське

Люблінське

Лодзьке

Підкарпатське

Любуське

Підляське

Свєнтокшиське

Опольське 42 708

42 568

32 994

29 960

24 312

23 705

22 269

21 113

16 107

9 842

6 391 6,4

6,4

4,5

4,5

3,7

3,6

3,3

3,2

2,4

1,5

1,0 6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

І

Усього 669 632 100 – –

Таблиця 4

Нічліжні місця для туристів РП у 2000 р. на 10 км2 [13. С. 42, 46]

Воєводства Ліжок на 10 кв.км Місце Група

Західнопоморське

Поморське

Малопольське 57

53

44 1

2

3

ІІІ

Сілезьке

Нижньосілезьке 35

27 4

5 ІІ

Вармінсько-Мазурське

Куявсько-Поморське

Любуське

Великопольське

Лодзьке

Підкарпатське

Люблінське

Мазовецьке

Свєнтокшиське

Підляське

Опольське 20

17

15

14

13

12

10

9

8

8

7 6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

І

Усього 21 – –

Як бачимо, стосовно площі найліпше забезпечені ліжко-місцями для
туристів Західнопоморське, Поморське та Малопольське воєводства (група
ІІІ), середньо – Сілезьке та Нижньосілезьке (група ІІ), найгірше – решта
11 воєводств (група І).

Нерівномірніше розміщення місця для ночівлі туристів у РП щодо
населення (табл. 5).

Таблиця 5

Нічліжні місця для туристів РП на 10 тис. осіб у 2000 р. [13. С. 43, 46]

Воєводства Ліжок на 10 тис. осіб Місце Група

Західнопоморське 752 1 V

Поморське 433 2 IV

Вармінсько-Мазурське 333 3 ІІІ

Люблінське

Малопольське Понад 206

До 206 4

5 ІІ

Нижньосілезьке

Куявсько-Поморське

Підкарпатське

Великопольське

Люблінське

Підкарпатське

Лодзьке

Сілезьке

Свєнтокшиське

Мазовецьке

Опольське 183

143

132

127

109

105

90

88

74

65

59 6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

І

Усього 173 – –

Як видно з табл. 5, через нерівномірність питомого показника по
воєводствах тут виділяємо аж п’ять груп: 59–143 (група І), 183–206
(група ІІ), 333 (група ІІІ), 443 (група ІV) і 752 ліжко-місць на 10 тис.
мешканців (група V). Отже, найліпше забезпечені нічліжними місцями
стосовно жителів Західнопоморський, Поморський і Вармінсько-Мазурський
туркомплекси, тобто Прибалтика та Північно-Східне Поозер’я. Водночас є
проблема дуже нерівномірного розміщення нічліжних місць для туристів
стосовно мешканців. Її треба вирішити шляхом будівництва нових готелів,
мотелів, турбаз, туртаборів, кемпінгів тощо.

Отже, у Польщі головні туристичні райони мають чіткий зональний
характер. Окрім них, існують туристичні комплекси
адмістративно-територіальних регіонів (воєводств, повітів, гмін і
населених пунктів).

Надалі дослідницькою проблемою країни є виявлення головних законів
територіальної організації туризму та його елементів.

Використана література

Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. – М.: Изд-во
Москов. ун-та, 1975. – 299 с.

Байцар А. Польша: Туристский путеводитель. – Варшава, 1971. – 245 с.

Зачиняев П.Н., Фалькович Н.С. География международного туризма. – М.:
Мысль, 1972. – 263 с.

Илинич Ю.В. Польша: Экономико-географическая характеристика – М.: Мысль,
1966. – 392 с.

Крачило Н.П. География туризма. – К.: Вища шк., 1987. – 208 с.

Луцишин П., Клімонт Д., Федонюк С. Географія продуктивних сил Польщі. –
Луцьк: Вежа, 2000. – 356 с.

Максаковский В.П. Польша: страноведческие очерки.– М.: Просвещение,
1968. – 206 с.

Мальська М., Худо В. Менеджмент туризму. – Львів: Видавничий центр ЛНУ
імені Івана Франка, 2002. – 295 с.

Недашковская Н.Ю. Рекреационная система Советских Карпат. – К.: Вища
шк., 1983. – 117 с.

Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат. –
Львів: Світ, 1991. – 247 с.

Туристические районы в Польше // Польский экспорт-импорт. – 1980. – №
12. – С. 15.

Polska Rzeczpospolita Ludowa 1944-1979: mapa przeglandowa 1 : 1000000 /
Red. K. Jawecka; red. techn. S. Mikulska; opracowala K. Jawecka.
– Warszawa: Panstwowe przedsiebiorstwo wydawnictw Kartograficznych,
1979.

Rocznik statystyczny wojewodztwa Podkarpackiego 2001. – Rzeszow, 2001. –
531 s.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020