.

Туристичний маршрут: Палацово-паркові ансамблі України (Немирів – Самчики – Антоніми – Вишівець – Київ – Качанівка – Тростянець – Сокиринці – Березова

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5417
Скачать документ

Реферат на тему:

Туристичний маршрут: Палацово-паркові ансамблі України (Немирів –
Самчики – Антоніми – Вишівець – Київ – Качанівка – Тростянець –
Сокиринці – Березова Рудка – Хомутець)

Немирів – Самчики – Антоніми – Вишівець – Київ – Качанівка – Тростянець
– Сокиринці – Березова Рудка – Хомутець

Палацо-паркові ансамблі України – суголосні найкращим традиціям
світового палацо-паркового мистецтва. Їх формування та розбудова
відбувалась у контексті загальноцивілізаційного культурного процесу.

Тому більшість з них є надбанням не тільки національного, а й
європейського та світового паркобудівного мистецтва й архітектури.

У процесі тривалого історичного розвитку садово-паркового будівництва
визначались різноманітні стилі. Основними з них є регулярний і
ландшафтний (пейзажний).

Особливістю регулярного стилю є геометричний принцип побудови парку –
правильність ліній у плануванні, симетрія в розміщенні окремих його
елементів тощо. Головним тут майже завжди є та чи інша архітектурна
споруда, а рослинності відведено другорядну роль. Дерева, чагарники та
трави, водойми, басейни та фонтани є тут лише декоративними
доповненнями, причому шляхом стрижки деревам і чагарникам часто
надаються різноманітні геометричні форми. Парк у цілому набирає, таким
чином, виразно архітектурного вигляду.

В основі побудови ландшафтних (пейзажних) парків лежить принцип творчої
переробки мотивів природи – лісів, лук, гір, озер тощо.

Рослинність тут посідає провідну, а не підлеглу роль. Краса, якою
захоплюється глядач у цьому випадку, полягає у природності довкілля
(пейзажів). У ландшафтних парках владарює природа.

У вітчизняній паркобудівній практиці зазначені стилі часто
комбінувались. Як правило, палацова територія формувалась у регулярному
стилі, а периферійна – ландшафтному.

Найбурхливішого розвитку палацо-паркове будівництво в Україні набуло у
другій половині XVІІІ – першій половині ХІХ ст. Його обумовлювало все
зростаюче тяготіння українського, а також польського й російського
шляхетства, яке мало маєтності в Україні, до презентабельності. Звідси
витікало прагнення до зведення в дворянських садибах цього періоду цілих
палацових комплексів і створення великих просторових парків. Багаті
вельможі зводили справжні перлини палацо-паркового мистецтва в Умані та
Білій Церкві, Батурині та Ляличах, Сокиринцях та Качанівці. Варто
наголосити, що ці ансамблі, унікальні за своїми розмірами, багатством і
художнім значенням, у свою чергу, ставали певною моделлю для формування
малих садиб. Невід’ємною складовою буття найбільших шляхетських садиб
стало мистецтво. До їх створення залучались відомі зодчі. Інтер’єри
прикрашали твори видатних митців. Широко відомими та популярними стали в
цей час численні кріпосні театри й оркестри. Серед власників садиб
чимало було освічених людей, які колекціонували старожитності, вивчали
вітчизняну історію та культуру, покровительствували мистецтву. Яскравим
прикладом у цьому контексті є діяльність таких представників українських
шляхетських родів як Розумовські, Тарнавські, Галагани, Лизогуби та ін.
Їх садиби були справжніми осередками художньо-мистецького життя, що мали
значний вплив на розвиток вітчизняної культури.

Безперечно вітчизняні палацо-паркові комплекси варті того, щоб з ними
ознайомились широкі верстви українства та численні іноземні гості. На їх
базі можна створити цілу низку пізнавальних туристсько-екскурсійних
маршрутів, що сприятимуть розширенню освітнього кругозору громадян
України й осмислення ними ролі та значення історико-культурної спадщини
у формуванні духовних засад української державності, виховані
національної самосвідомості нинішнього та прийдешніх поколінь.

м. Немирів (Вінницької області)

Немирівський парк створено наприкінці XVІІ ст. на землях польського
магнати Болеслава Потоцького. З 1887 р. парком володіла княгиня
Щербатова. Вона збільшила площу парку, почала будівництво нового палацу
на місці старого. Палац будували 40 років за проектом архітекторів
Гринера та Крамажа. У південній частині парку створено систему ставків.

До наших днів межі парку не зазнавали суттєвих змін. Збереглися палац і
деякі господарські споруди, а також ставки. Але на території парку було
побудовано кілька сучасних корпусів санаторію. Збереглася ділянка
садово-паркового ландшафту регулярного стилю. Перед східним фасадом
палацу розташовано французький сад. Для його створення використано граб
звичайний, з якого шляхом стрижки утворено стіну, зустрічаються також
ялини та тис, а візерунки партеру складають насадження самшиту. У
пейзажній частині парку на супісках було створено сосновий ліс (він
займає майже 50 відсотків площі парку), а на сірих лісових грунтах –
листяний, в якому нині переважає ясен звичайний, зустрічаються також
дуби звичайні, завтовшки понад 1 м і висотою 22-25 м. Свого часу в парку
зростало 250 видів і форм дерев і кущів, нині – близько 120. Із старих
дерев інтродуцентів збереглися гінко дволопатеве, сосни чорна та
Веймутова, псевдо тсуга, ялина європейська, платан західний, софора
японська та ін.

с. Самчики (Староконстятинівського району Хмельницької області)

Самчицький парк – засновано у середині ХІХ ст. у ландшафтному стилі з
елементами регулярності у центральній частині. У теперішній час у
плануванні доріжок, алей та посадці дерев і кущів прослідковується
регулярний стиль.

Серед архітектурних споруд збереглися великий палац, побудований у
класичному стилі (1785 р.), дві в’їзні брами та кам’яна огорожа навколо
парку. Складовою паркового комплексу є став, що гармонійно доповнює
пейзажні композиції.

Палац невеликий за розміром, одноповерховий, але розташований
надзвичайно вдало, на підвищенні, і є домінантою у парковому пейзажі.
Серед подібних ансамблів України Самчики цікаві тим, що тут збереглася
забудова такою, якою вона склалася на початку ХІХ ст. На територію
садиби веде дорога через браму. По обидва боки від неї розташовано два
ампірних флігелі. На двох пілонах брами стояли колись надзвичайно
оригінальні скульптури левів, пізніше зняті та встановлені позаду
палацу.

Головний під’їзд до палацу зроблено з боку парку. Його прикрашено
колонами з трикутним фронтоном, в якому вміщено скульптурний медальйон.
Внутрішні приміщення оформлено ліпними прикрасами у “китайському стилі”.
Китайські мотиви в обробці будівель та внутрішніх приміщень були в моді
наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. характерно, що в
“китайському стилі” оформлено “молочний” будиночок поблизу палацу, де в
напівпідвальному приміщенні знаходилась льодовня.

Трохи вбік від садиби, біля дамби, збереглися споруди водяного млина. На
протилежному боці ставка – залишки гуральні, зруйнованої в часи
революційних подій.

Нині територія парку налічує 16,6 га.

У 1988 р. за участі Київського інституту “Укрінжпроект” було здійснено
реконструкцію парку. Нині тут росте 126 видів, форм, гібридів дерев,
кущів, ліан. Значний науковий і пізнавальний інтерес становлять такі
види як модрина польська, Сукачова та японська, псевдо тсуга Мензиса,
сосна Веймутова та кедрова, ялиця біла, береза вишнева, в’яз
туркестанський, верба курайська, дуби двоколірні, ліванський та
македонський.

смт Антоніни (Красилівського району Хмельницької області)

Антонінський парк. Площа 14,4 га. Закладено на початку ХІХ ст. на
береговому схилі р. Случ. Палац Потоцьких, що не зберігся, був
неповторної архітектури та краси. Збереглися манеж, будинок управителя
та ряд будівель, в яких жили робітники маєтку. Добре збереглися в’їзні
брами до замку, парку, а також альтанка, частина огорожі.

Побудову парку було здійснено в ландшафтному стилі. Біля палацу – чітко
виражений регулярний стиль. Нині територією парку проходить сім основних
алей: ялини європейської, туї західної, липи серцелистої, горобини
звичайної, клена гостролистого, берези пухнастої та верби білої форми
плакучої. Вони обсаджені пухироплідником каменолистим, сніжноягідником
білим, вишнею магалебською. У парку росте 48 видів, форм, гібридів дерев
і кущів. Особливу увагу привертають модрина польська, сосна чорна, ялина
колюча, бархат амурський, бук лісовий форми пурпурнолистої, вільха
чорна, горіхи айлантолистий та маньчжурський.

Фрагмент палацу Потоцьких, фото 1897 року. Палац знищений за Радянької
влади.

У 1941-1945 pp. і в післявоєнний час тут загинуло багато рідкісних
віковічних дерев, зокрема найстаріше в Україні тюльпанне дерево.

У 1990 p. Красилівський машинобудівельний завод спільно з Київським
інститутом “Укрінжпроект” розробили проект реконструкції парку. З того
часу почали відновлювати цегляну огорожу навколо парку, проводити догляд
за зеленими насадженнями.

смт Вишнівець (Збаразького району Тернопільської області)

Вишнівецький парк. Площа 8 га. Парк закладено у 1731 р. за ініціативою
князя Михайла Вишневецького на території старого оборонного замку –
родового маєтку князів Вишневецьких. У той час його розміри були досить
значними – 218 га.

Автор проекту – учень видатного французького архітектора, планувальника
парків Ленотра.

Парк складався з трьох частин: нижнього саду, верхнього саду, а між ними
на великому виступі гори було створено партер, з якого відкривалися
мальовничі краєвиди на заплави річки Горині. У парку зі східної його
частини було побудовано розкішний палац князів Вишневецьких, що зберігся
до наших днів. Біля підніжжя замкової гори знаходиться колишня замкова
церква, збудована у 1872 р. Частково, зі східного боку, збереглися
цегляна огорожа та паркові ворота у вигляді арки.

Парк має велику історичну цінність, адже з ним пов’язано чимало подій та
імен. У парку бували Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак та ін. Закладався
парк у ландшафтному стилі, бо мав за першооснову природний ліс.
Насадження становили здебільшого місцеві види дерев: сосна, ялина, дуб,
клен, липа. Біля палацу парк створювався у регулярному стилі, про що
можна судити з розташування окремих дерев, що збереглися.

Основний фон парку створює липа серцелиста віком 100 і більше років,
висаджена рядами або групами. Нині тут росте близько 370 вікових дерев
17 видів. Особливу увагу в парку привертають: ялина європейська, бук
лісовий, гіркокаштан звичайний, тополя біла, ясени вузьколистий та
звичайний.

с. Качанівка (Ічнянського району Чернігівської області)

Качанівський палацо-парковий комплекс – єдиний в Україні ансамбль, що,
за невеликим винятком, зберіг свою територіальну й архітектурну
цілісність до сьогодення.

Перші відомості про Качанівку датуються 1742 р., коли ніжинський грек
Федір Болгарин продав за 890 крб заснований ним хутір придворному
співаку Ф. І. Каченовському. У 1770 р. за дорученням імператриці
Катерини ІІ, Качанівка була викуплена у її власників і подарована
генерал-губернатору Малоросії графу П. О. Румянцеву-Задунайському. Після
смерті останнього Качанівку u1091 успадкував його син С. П. Румянцев –
відомий російський дипломат і державний діяч. У 1808 р. він продав
садибу Г. Д. Почепі, який був її управителем. Пізніше вона перейшла у
спадок сину його дружини від першого шлюбу – Григорію Степановичу
Тарновському.

Далі з 1824 до 1898 р. Качанівкою володіли Тарновські, за яких вона
процвітала. У цей період вона досягла найвищого злету та слави визнаного
культурно-мистецького осередку, що приваблював багатьох кращих
представників творчої інтелігенції того часу. Цьому сприяли
архітектурно-художнє середовище, привітлива гостинність господарів і
чарівна неповторність української природи уособленої у величезному
садибному парку.

Однак надзвичайно великі витрати на благодійництво та колекціонування,
неймовірно широкий спосіб життя прийнятий у Качанів ці, поставили
Тарновських на межу розорення. Купив у 1898 р. Качанівку один з
найбільших цукрозаводчиків Російської імперії П. І. Харитоненко –
відомий меценат і завзятий колекціонер.

У 1918 р. садибу було націоналізовано радянською владою. 1918-1935 рр.
можна без перебільшення назвати періодом руйнації та пограбування
видатної пам’ятки садово-паркового мистецтва, оскільки більшовицькі
“піклувальники” про народне щастя розмістили на її території Дитяче
містечко ім. Воровського (комуну для колишніх безпритульних). З 1935 до
1941 р. тут був неврологічний курорт для колгоспників. Чимало руйнації
залишили після себе й фашисти. У післявоєнні роки у Качанівці
розміщувався туберкульозний санаторій (1953-1981 рр.)

У 1981 р. Качанівці було надано статус державного історико-культурного
заповідника. Враховуючи велике значення Качанівки у справі збереження
особливо цінних об’єктів історії, культури, архітектури, унікально
поєднаних з ландшафтом, Указом Президента України від 27 лютого 2001 р.
заповіднику надано статус Національного.

Без перебільшення, Качанівка є одним з наймеморіальніших місць України,
куди за словами видатного історика М. І. Костомарова як у “вирій…
зліталося різне українське вчене, художнє та письменне птаство”.

Серед видатних особистостей, хто в різні роки відвідали Качанівку були:
Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Глінка, В. Штернберг, М. Маркевич, П.
Федотов, М. Вовчок, М. Ге, І. Репін, Д. Яворницький та багато інших.
Качанівський парк є одним з найбільших в Європі. Та не в розмірах його
унікальність, а в тому, що він увібрав у себе все найкраще, чим багаті
світове паркове мистецтво й українська природа. У розмаїтті кольорів і
пахощів, кришталевій чистоті джерел, дзеркальній гладі великих і малих
ставків зачаровує парк своєю неповторною красою.

Загальна площа парку – 572 га, у тому числі 116 га водоймищ і ставків
(всього 12; найбільший Майорський став). Парк поділяється на дві частини
– регулярну (припалацову) та ландшафтну (периферійну).

Рельєф Качанівського парку складний. Майорський і Великий стави, а також
болото розділяють його на дві частини. Максимальний перепад висот
становить 38 м. Паркова територія густо порізана балками.

oe

2 ¤ o I „$?$?$E$///////////oaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeOeOe

¤`„Agd? °

N‘P‘A‘Ae‘nnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnn

це свідчать алейні насадження. Деякі ділянки навколо палацу являють
собою парковий тип садово-паркового ландшафту, на решті території
переважає лісовий тип. Формуються його листяні дерева та чагарники.
Вкраплення хвойних досить незначні. Є в парку ділянки лучного ландшафту
(на берегах ставків і на дні балок), а також плодовий сад.

Нині у Качанівському парку налічується 51 вид дерев. Збереглися й старі
екземпляри інтродуцентів. Одна з модрин європейських має діаметр
стовбура 1 м та висоту 30 м. Це найбільша модрина, що росте в парках
Лівобережної України. У насадженнях парку зустрічаються сосна чорна,
сосна Веймутова, туя західна, дуб червоний, бархат амурський, ялина
звичайна та багато інших дерев.

Невід’ємною складовою Качанівського заповідника є палац у формах
неокласицизму, флігелі, будівлі служб, альтанка Глібова, “романтичні
руїни”, паркові містки та інші малі архітектурні форми.

У 1817-1828 рр. на території садиби було збудовано Георгіївську церкву в
стилі ампір. Мурована, однобанна, хрещата, з колонними портиками
доричного ордеру на фасадах (збереглися лише на західному), з південного
та північного боків фланкована двома вежами. У церкві була родова
усипальниця Тарновських, а за радянських часів її перебудували на клуб і
магазин. Нині церква – діюча.

Качанівський палацо-парковий комплекс внесено до Державного реєстру
національного культурного надбання та Національної системи
туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”.
Туристично-екскурсійне значення Качанівського заповідника посилюється
розташованими неподалік іншими унікальними пам’ятками садибної культури
ХІХ ст. – знаменитим дендропарком “Тростянець”, палацо-парковими
ансамблями у Сокиринцях і Дігтярях.

с. Тростянець (Ічнянського району Чернігівської області)

Дендрологічний заповідник Національної академії наук “Тростянець” –
пам’ятка садово-паркового мистецтва державного значення, один з
найкращих європейських парків. Загальна площа – 204,4 га.

Цікавий, насамперед тим, що місцевість з одноманітним, майже рівнинним
рельєфом, завдяки пластичній обробці була перетворена на мальовничий
ландшафт. Цей чудовий ефект досягнуто шляхом насипки цілої системи гір і
горбів, створенням штучних долин і ущелин, озер, ставків і проток.
Прийом пластичної обробки рельєфу, широко застосований у Тростянці не
має собі рівного у вітчизняній парко будівній практиці.

Другою характерною та оригінальною особливістю Тростянця є його чудова
флора, особливо багато представлена хвойними, а також листяними
породами, завезеними сюди з різних кліматичних зон світу, що добре тут
акліматизувалися. Так, породи азійського походження становлять 40
відсотків всього дендрологічного масиву парку, європейського – 26,
американського – 25, австралійсько-тихоокеанського – 9.

Досить характерною рисою Тростянця є майже повна відсутність у ньому
різноманітних паркових прикрас типу штучних руїн, різних альтанок,
гротів та інших аксесуарів, характерних для парків більш раннього
періоду. Однак їх відсутність не створює будь-якого негативного впливу
на композиційно-просторові рішення. Навпаки просторове розміщення
рослинності у поєднанні з мальовничими галявинами, полянами, лужками зі
спокійними плесами водоймищ виконано настільки вдало й високохудожньо,
що парк створює враження величного творіння мистецтва.

Засновником дендропарку був Іван Михайлович Скоропадський (1804-1887
рр.) – нащадок гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського (по
лінії його брата Василя), великий землевласник, відомий колекціонер
рослин, шанувальник старовини, знавець архітектурного мистецтва,
меценат.

Перші паркобудівні роботи почалися в 1834 р. й тривали до самої смерті
І. М. Скоропадського у 1887 р. найінтенсивнішими вони були в період
1860-1880-х рр.

Під час поїздки до Франції у 1857 р. власник Тростянця ознайомився з
багатьма парками і, зокрема, з нещодавно створеним парком Джеймса
Ротшильда у Ферьєрі. Його увагу привернув новий метод штучного
формування рельєфу, який тоді входив у моду в багатьох європейських
країнах. Цей метод полягав у тому, що до посадки рослинності місцевість
робили нерівною, пересіченою: в одному місці поглиблювали землю, в
іншому насипали гірки та горби. Цей метод дійсно сприяв красі нових
європейських парків, забезпечуючи, разом з тим, й ріст дерев і
чагарників, що швидко виростали на рихлій насипній землі штучних
пагорбів.

Повернувшись додому І. М. Скоропадський доручив садівнику К. Д.
Шлінглофу створити у північно-східній частині парку штучний гірський
сад. Цій роботі передувало створення місцевим художником-пейзажистом
ландшафту із загостреними вершинами, що нагадували піки Альп. Пагорби та
“гори” (до 30 м) зводили виступами та з’єднували земляними валами.
Земляні роботи тривали 30 років. Цей район парку називається Швейцарія.

Перша ботанічна інвентаризація насаджень парку, проведена у 1886 р.,
засвідчила, що в ньому тоді було зібрано 580 видів, відмін і форм дерев
і чагарників. Серед них найбагатші в Україні колекції дубів – близько 50
видів і форм, кленів – 60, ясенів – 37, лип – 27, берез – 16, каштанів –
25; величезна різноманітність видів і форм хвойних порід – ялин і смерек
– 51, сосен – 22, туй – 32, ялівця – 25 та ін.

Нині на території старовинного парку налічується 520 видів і форм дерев
і чагарників; у колекціях дерев і чагарників – 1700 видів,
різновидностей і форм; декоративних квіткових рослин – 250 сортів.

Велика площа, столітній вік добре розвиненої дерево-чагарникової
рослинності з великою кількістю порід, різноманітність садово-паркових
ландшафтів горбисто-гірського типу, надзвичайна майстерність у
групуванні та розташуванні рослинності – все це надає Тростянецькому
парку неповторної величі та краси.

Не зважаючи на те, що Тростянець якось загубився в просторах
лівобережного лісостепу, знаходячись відносно далеко від культурних
центрів і розвинених транспортних комунікацій, його щороку відвідують
понад 15 тис. туристів.

с. Сокиринці (Срібнянського району Чернігівської області)

Сокиринський палацово-парковий комплекс міститься за 5 км від автодороги
Київ-Суми в околицях с. Сокиринці.

З 1719 р. Сокиринцями володіла родина Галаганів. У 1823 р. власником
сокиринської садиби став Павло Григорович Галаган. У 30-х рр. ХІХ ст.
ним було створено чудовий парковий комплекс, основа
архітектурно-планувальної композиції якого в подальшому не змінювалась.

Для будівництва парку було відведено площу близько 600 га. Таку
територію неможливо було впорядкувати. Тому південно-східний заозерний
лісовий масив перетворили на лісопарк з широкими звивистими дорогами,
затіненими віковою деревно-чагарниковою рослинністю, що надає пейзажу
особливої виразності.

Північно-західна сторона (головну частину якої мають змогу оглядати
екскурсанти), площею близько 80 га, вирішена з дотриманням усіх вимог
паркового мистецтва. Планувальна й об’ємна композиція
деревно-чагарникової рослинності у цій частині парку безпосередньо
пов’язана з місцем розташування та об’ємами палацу.

До 1830 р. за проектами П. А. Дубровського й під його керівництвом було
збудовано палац та увесь комплекс об’єктів, одночасно використаних також
для оформлення входу до парку, ротонда, що міститься на насипній терасі
біля ставка, готичний міст, альтанка й оранжерея. Ці об’єкти збереглися
до нашого часу.

Упорядкування парку здійснювалося одночасно зі спорудженням
архітектурних об’єктів. Головним садівником після І. Є Бістерфельда до
1831 р. був Редель. З 1834 р. опоряджувальними роботами в парку керував
садівник К. Христиані.

Вхід до парку оформлено двома важкими за своїми об’ємами пілонами.
Нескладний силует пілонів, великі площини стін і чіткі їх членування
контрастують з мережаними решітками воріт, хвірток і огорожі. У просвіті
між пілонами виразно відкривається глибока перспектива головної алеї з
палацом у центрі.

Білосніжний палац, що знаходиться у центрі парку, здається особливо
красивим у глибині цієї перспективи. Компактність об’ємів палацу,
мальовничий силует, чіткий іонічного ордера портик зі стрункими колонами
та великий напівсферичний купол надають йому особливої виразності. У
його загальному архітектурному рішенні чітко виявлено функціональні
особливості. Увесь комплекс складається з трьох основних корпусів –
центрального та двох бокових. Центральний виділяється своїм масивнішим
об’ємом, завершеним куполом і прикрашеним восьмиколонним портиком,
акцентуючи вхід до палацу. Значно менші бокові корпуси, призначені для
служб, вирішено скромніше. Вони мають з бокових фасадів самостійні
виходи, прикрашені чотириколонними портиками. У палаці налічувалось 60
кімнат.

Палац, передпалацова площа, головна алея й оточуюча u1088 рослинність
приведені в гармонійне ціле. Цей комплекс повністю ізольовано від
навколишніх територій, у ньому чітко виражена осьова композиція, що
акцентована центральною частиною палацу.

Нині у парку налічується 54 види деревних рослин. Цінними екзотами є
платан, гінкго, ялина колюча срібляста. До найцінніших інтродуцентів
належать: платан західний, горіх чорний, бук лісовий, бархат амурський,
модрина.

У сокиринському маєтку Галаганів свого часу побували Т. Шевченко,
художник Л. М. Жемчужников, М. Лисенко, канцлер Російської імперії О.
Горчаков, П. Куліш, кобзар О. Вересай та ін.

У 1971 р. на території Сокиринського парку встановлено пам’ятник О. М.
Вересаю, а в палаці відкрито кімнату-музей видатного українського
кобзаря.

с. Березова Рудка (Пирятинського району Полтавської області)

Березоворудський парк – закладено у другій половині XVІІІ ст. В основі
планування – дві взаємоперпендикулярні вісі. Головна йде від
центрального входу до парадного двору, через палац і далі, по головній
алеї парку до Шевченківського дубу. Друга – спрямована від парадного
двору на господарську зону, де розміщено будівлі служб, майстерень,
складів.

Центральна споруда – мурований двоповерховий палац, обабіч якого –
видовжені одноповерхові флігелі, які утворюють П-подібну композицію. У
будівництві палацу брав участь відомий архітектор Є. І. Червінский.

Територію садиби було обнесено муром. Над ставком біля в’їзду збереглася
альтанка.

Нині в парку росте понад 40 видів дерев і чагарників, дуб віком 600
років, під яким, за переказами любив відпочивати Т. Г. Шевченко. Майже
на 25 га посаджено яблуневий сад. Є невеликий став, на якому – два
штучні острівки, засаджені плакучими вербами. Площа парку 45 га.
Власниками Березоворудського маєтку була родина Закревських. До них
двічі у 1843 р., а також у 1845 і 1846 рр. Приїжджав Т. Г. Шевченко. Тут
він почав писати поему “Кавказ”, намалював портрети власників маєтку –
Платона та Ганни Закревських. Спогади про Ганну Закревську поет проніс
через усе життя. У 1848 р. на засланні присвятив їй вірш “Г. З.” (“Не
має гірше як в неволі”). З ім’ям Закревської пов’язана також поезія
“Якби зустрілися ми знову”. На фасаді палацу встановлено меморіальну
дошку Т. Г. Шевченку.

У флігелі нині розміщено Березоворудський історико-краєзнавчий музей.
Його експозиція налічує близько 5 тис. експонатів, серед них матеріали
про перебування Великого Кобзаря у Березовій Рудці. У музеї збереглися
меблі, посуд, венеціанське дзеркало, статуетки, вишивки та деякі інші
речі з садиби Закревських.

У наш час на території колишнього маєтку Закревських розміщено
Березоворудський сільськогосподарський коледж.

с. Хомутець (Миргородського району Полтавської області)

Хомутецький парк. Площа 77 га. Хомутецька садиба була заснована у другій
половині XVІІІ ст. хомутецьким сотником, згодом миргородським
полковником П. С. Апостолом. У 1689 р. його син Данило Апостол (згодом
гетьман Лівобережної України) одержав на Хомутець універсал гетьмана І.
С. Мазепи. Відомості про дерев’яний панський палац і сад з теплицями
залишив вчений А.-Й. Гільденштедт, який у складі російської наукової
експедиції відвідав Хомутець у 1774 р.

На початку ХІХ ст. маєток у спадок одержав Іван Матвійович
Муравйов-Апостол (1770-1851 рр.) – відомий російський просвітитель,
перекладач, дипломат, академік Російської академії наук, нащадок
гетьмана Данила Апостола по жіночій лінії.

Після відставки І. М. Муравйов-Апостол переїхав до Хомутця, де
відроджував і впорядковував родовий маєток. Головний в’їзд проходив від
села через місток на р. Хомутець, центральною алеєю парку до парадного
двору перед панським будинком. Центральна двоповерхова частина палацу
сполучалася напівкруглими переходами з бічними флігелями, що утворювало
П-подібну композицію двору – курдонеру, характерну для садибно-палацової
архітектури доби класицизму. Головний вхід оздоблював u1089 своєрідний
ганок, над яким на рівні другого поверху влаштовано терасу-балкон, куди
був вихід з парадної зали. Центральна найдавніша частина – дерев’яна,
добудови муровані. З боку паркового фасаду існувала тераса-лоджія, сходи
від якої провадили до партеру перед ставом зі штучними острівцями.

Сини І. М. Муравйова-Апостола – Матвій, Сергій та Іполит були активними
учасниками декабристського руху. До них у Хомутецьку садибу приїздили П.
І. Пестель, М. П. Бестужев-Рюмін, М. І. Лорер, М. С. Лунін та інші
декабристи. У маєтку Муравйових-Апостолів була велика бібліотека
класичної та нової літератури, багаторічні комплекти вітчизняних та
іноземних журналів.

Нині на території парку ростуть липа, граб, береза, віком понад 200
років, дуб черешчатий – дуб-трійця, посаджений І. М.
Муравйовим-Апостолом на честь своїх синів-декабристів.

В одному з приміщень палацу, розташованого на території парку, міститься
присвячена декабристам частина експозиції Хомутецького історичного
музею.

Використана література

Туризм в Україні.- Ужгород: ІВА, 2008.- 320с.

Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів у п’яти томах. Т.4.-
Ужгород: ІВА, 2000.- 348с.

Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів у п’яти томах. Т.3.-
Ужгород: ІВА, 2000.- 348с.

Котлер Филип, Боуэн Джон, Мейкенз Джеймс. Маркетинг. Гостеприимство и
туризм.- М: ЮНИТИ, 1998.- 787с.

Конох Анатолій Петрович, Товстопятко Федір Федорович, Некрасов Сергій
Андрійович Туризм.- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.- 132с.

Конох, Анатолій Петрович Екологічний туризм: Навч. посіб. для студ. фак.
фізичн. вихован./ А.П.Конох, Ф.Ф.Товстопятко, С.А.Некрасов.- Запоріжжя:
ЗНУ, 2005.- 68с.- 10.80 журналістика

Головашенко, Ольга Вячеславівна Туризм, як форма соціальної активності
людини: соціально-філософський аналіз: Спец.:09.00.03; Дис. на здоб.
наук. ступ. канд.філософ. наук.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.- 184с.- 8.00

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020