Реферат на тему:
Туристичний маршрут: Палацово-паркові ансамблі України Київ – Біла
Церква – Умань
Київ – Біла Церква – Умань
Палацо-паркові ансамблі України – суголосні найкращим традиціям
світового палацо-паркового мистецтва. Їх формування та розбудова
відбувалась у контексті загальноцивілізаційного культурного процесу.
Тому більшість з них є надбанням не тільки національного, а й
європейського та світового паркобудівного мистецтва й архітектури.
У процесі тривалого історичного розвитку садово-паркового будівництва
визначались різноманітні стилі. Основними з них є регулярний і
ландшафтний (пейзажний).
Особливістю регулярного стилю є геометричний принцип побудови парку –
правильність ліній у плануванні, симетрія в розміщенні окремих його
елементів тощо. Головним тут майже завжди є та чи інша архітектурна
споруда, а рослинності відведено другорядну роль. Дерева, чагарники та
трави, водойми, басейни та фонтани є тут лише декоративними
доповненнями, причому шляхом стрижки деревам і чагарникам часто
надаються різноманітні геометричні форми. Парк у цілому набирає, таким
чином, виразно архітектурного вигляду.
В основі побудови ландшафтних (пейзажних) парків лежить принцип творчої
переробки мотивів природи – лісів, лук, гір, озер тощо.
Рослинність тут посідає провідну, а не підлеглу роль. Краса, якою
захоплюється глядач у цьому випадку, полягає у природності довкілля
(пейзажів). У ландшафтних парках владарює природа.
У вітчизняній паркобудівній практиці зазначені стилі часто
комбінувались. Як правило, палацова територія формувалась у регулярному
стилі, а периферійна – ландшафтному.
Найбурхливішого розвитку палацо-паркове будівництво в Україні набуло у
другій половині XVІІІ – першій половині ХІХ ст. Його обумовлювало все
зростаюче тяготіння українського, а також польського й російського
шляхетства, яке мало маєтності в Україні, до презентабельності. Звідси
витікало прагнення до зведення в дворянських садибах цього періоду цілих
палацових комплексів і створення великих просторових парків. Багаті
вельможі зводили справжні перлини палацо-паркового мистецтва в Умані та
Білій Церкві, Батурині та Ляличах, Сокиринцях та Качанівці. Варто
наголосити, що ці ансамблі, унікальні за своїми розмірами, багатством і
художнім значенням, у свою чергу, ставали певною моделлю для формування
малих садиб. Невід’ємною складовою буття найбільших шляхетських садиб
стало мистецтво. До їх створення залучались відомі зодчі. Інтер’єри
прикрашали твори видатних митців. Широко відомими та популярними стали в
цей час численні кріпосні театри й оркестри. Серед власників садиб
чимало було освічених людей, які колекціонували старожитності, вивчали
вітчизняну історію та культуру, покровительствували мистецтву. Яскравим
прикладом у цьому контексті є діяльність таких представників українських
шляхетських родів як Розумовські, Тарнавські, Галагани, Лизогуби та ін.
Їх садиби були справжніми осередками художньо-мистецького життя, що мали
значний вплив на розвиток вітчизняної культури.
Безперечно вітчизняні палацо-паркові комплекси варті того, щоб з ними
ознайомились широкі верстви українства та численні іноземні гості. На їх
базі можна створити цілу низку пізнавальних туристсько-екскурсійних
маршрутів, що сприятимуть розширенню освітнього кругозору громадян
України й осмислення ними ролі та значення історико-культурної спадщини
у формуванні духовних засад української державності, виховані
національної самосвідомості нинішнього та прийдешніх поколінь.
м. Київ
За площею зелених насаджень Київ входить до трійки “найзеленіших”
столиць Європи (разом в Віднем та Осло). Загальна площа усіх зелених
насаджень у межах міської смуги становить 56,5 тис. га (у т. ч. 21,6
тис. га у складі забудованих територій), тобто на одного мешканця
припадає 214,3 м2. Площа зелених насаджень u1079 загального користування
розташованих у межах сельбищної території становить 5,3 тис. га (на
одного мешканця припадає 20,3 м2). Основою системи зелених насаджень
міста є унікальний водно-зелений діаметр довжиною 30 км та шириною 1,5-5
км, що включає акваторію Дніпра з островами, прибережні парки та
лугопарки.
Прибережні парки, озеленені острови й водні простори ріки з численними
рукавами й затоками не тільки надають місту неповторної своєрідності та
краси, а є й могутнім засобом оздоровлення міського середовища та
поліпшення мікроклімату, а також місцем відпочинку киян та гостей
української столиці. Серед численних парків Києва особливе місце займає
Гідропарк.
Парк розташовано у центральній частині міста на декількох островах
(Труханів, Передмостова слобідка, Долобецькі), його площа дорівнює майже
1000 га. Метро-міст з автомобільною та пішохідною трасами, висячий
пішохідний міст на Труханів острів і арковий міст через Венеціанську
протоку забезпечують зручний зв’язок парку з житловими районами.
Особливу цінність становлять великі пляжі з чистим золотавим піском, на
яких щорічно впродовж кількох місяців відпочивають десятки тисяч людей.
Дніпровський гідропарк є чудовою базою для розвитку водних видів спорту.
А взимку території островів і крижаний покрив акваторій використовуються
лижниками і буєристами. Парк добре проглядається з високого правого
берега, звідки відкриваються глибокі перспективи Дніпровської заплави.
При трасуванні основних паркових доріг, розташованих як у прибережній
зоні, так і в глибині островів, передбачене розкриття перед зором
відвідувачів найцікавіших перспектив на ріку та мальовничий силует
високого правого берега з багатьма чудовими пам’ятками архітектури.
Отже, Гідропарк – це своєрідна велика природна оаза, що чудово доповнює
столичний мегаполіс. А в цілому заплава Дніпра являє собою просторий,
цілком сформований і за своїми типовими ознаками яскраво виражений
ландшафтний район міста.
Для Київського лівобережжя велике значення мають приміські ліси,
розташовані з північно-західної, західної та південно-західної сторін
міста, а в окремих місцях вклинюючись вглиб його забудови. На основі цих
лісових масивів створено декілька парків, а також Дарницький та
Броварський лісопарки загальною площею близько 18 тис. га.
Ландшафт правобережної частини Києва різко відмінний від ландшафту
лівобережжя: берег тут високий, а рельєф горбистий з перевищенням
позначок над горизонтом Дніпра до 100 м. Панують широколистяні
насадження садиб і парків, значну частину території зайнято раніше
сформованою історичною забудовою. На верхніх терасах прибережних
пагорбів, їхніх схилах, а також на нижніх берегових майданчиках
розміщено старі й нові парки та інші великі зелені масиви, що розтяглися
суцільною зеленою смугою від Подолу на півночі до селища Пирогово на
південній околиці Києва. Дніпровські пагорби з ансамблями Софії
Київської, Києво-Печерської лаври, Видубицького монастиря, з давніми
парками на їхніх верхніх терасах і з зеленими масивами на схилах є
наймальовничішими місцями стольного града Києва, оспіваного багатьма
поетами та художниками.
Смуга старих парків верхніх терас починається на півночі парком
Володимирська гірка, східніше якого послідовно розташовані парки
Хрещатик, Міський сад, Маріїнський і Вічної Слави. Безпосередньо до цих
парків примикають зелені масиви придніпровських схилів, зокрема парк
Аскольдова могила, а також Наводницький парк, розташований на нижньому
прибережному майданчику біля моста ім. Є. О. Патона. На основі всіх цих
зелених ансамблів створено загальноміський Центральний парк культури і
відпочинку.
У південній частині водно-зеленого діаметра міста розташовано
Центральний ботанічний сад Національної Академії наук України. Його
архітектурно-планувальна організація багато в чому зумовлена
розташуванням на високому березі Дніпра з яскраво виявленим і дуже
різноманітним рельєфом місцевості, а також розташуванням пам’яток
архітектури ХІ-ХІІІ ст. Видубицького та Іонівського монастирів і
Києво-Печерської лаври.
Ботанічний сад НАН України є наочним прикладом високохудожньої
організації садово-паркових ландшафтів. Такими є, наприклад, ділянки
дендрарію, зокрема широко відомі насадження бузку, хвойних, беріз,
форзицій, садових жасминів, а також багато інших ділянок, де відтворено
природу різних ботаніко-географічних зон.
Углиб від берегової лінії – в центральному районі міста розташовано парк
ім. Т. Г. Шевченка, Ботанічний сад Київського національного університету
(ім. академіка О. В. Фоміна), в якому репрезентовано флору майже всіх
частин світу.
У східній частині міста ще на початку ХХ ст. було створено парки
Зоологічний, Політехнічного інституту та Пушкінський, які мають
надзвичайно широкий асортимент насаджень.
Великі паркові масиви розташовано у південній частині Київського
правобережжя. Це, передусім, Голосіївський парк ім. М. Рильського, парк
на території Національного виставкового комплексу, а також Голосіївський
лісопарк, зелений масив якого вклинився у міську забудову. У
Голосіївському лісопарку росте велика кількість столітніх дубів, що
становлять значну природну та історичну цінність. Таких дерев із
середнім віком понад 500 років у лісопарку збереглось майже 400
екземплярів.
Недарма українську столицю називають містом-парком. Нині в Києві
сформовано 70 парків, що разом з навколишніми лісовими масивами являють
собою своєрідні “зелені легені” міста. Крім цього, більшість київських
парків виконує ще й художньо-естетичну функцію. Так, відомий
американський художник, письменник і громадський діяч Роккуел Кент
(1892-1971 рр.), який відвідав Київ наприкінці 1960-х рр. був у захваті
від побаченого. Особливо переймався він красою київських парків: “Багато
у світі я бачив прекрасних парків, але ніколи ще не зустрічав такого
красивого парку, в якому розмістилося настільки u1082 красиве місто”.
Краще не скажеш!
м. Біла Церква (Київської області)
Дендропарк “Олександрія” – розташований на південно-західній околиці м.
Білої Церкви. Являє собою яскравий зразок пейзажного парку. Його
композиція зумовлена природними особливостями витягнутої вздовж річки
ділянки, що заросла дубовим гаєм, порізана байраками та багата
джерелами. Територія парку з прилеглою до нього прибережною частиною
складає 201,48 га.
Найймовірніше, що автором генерального плану дендропарку був французький
архітектор Мюффо. За свідченням архівних документів, з 1796 р. над
створенням парку, що належав панам Браницьким, працювали італійський
архітектор Д. Ботані та садівник зі Львова А. Станге. Пізніше роботами
керували садівники Бартецький і Вітт, а з 1815 р. протягом півстоліття –
садівник А. Енс.
¤
E?GXI®JpNjS°S?S~VbYb
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
