.

Туристична картографія як основний методологічний засіб туристичного краєзнавства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5104
Скачать документ

Реферат на тему

Туристична картографія як основний методологічний засіб туристичного
краєзнавства

Зародження і розвиток спеціальної туристичної картографії

Змалку люди звикають до географічних карт. Але лише окремі знають, що
таке картографія, яка сфера інтересів, сфера застосування цієї науки.
Цікаво, що навіть самі картографи не мають єдності в розумінні
картографії. Одні – і їх більшість – вважають картографію наукою про
пізнання світу за допомогою карт, інші підкреслюють, що це, насамперед,
галузь техніки і виробництва, що займається виготовленням карт. Є й
такі, які наполягають на тому, що картографія – це галузь інформатики,
інформаційна наука, оскільки будь-яка карта служить засобом передачі
інформації між людьми. Трапляються думки, що картографія – мовна,
лігвіністична наука, оскільки вона користується системою мовних знаків,
особливою картографічною мовою.

У науковій картографії найбільше визнання завоювала думка, згідно з якою
картографія – “це наука про відображення й дослідження просторового
розміщення і взаємозв’язків природних та суспільних явищ, а також їх
змін у часі через образно-знакові моделі (картографічні зображення), які
відтворюють ті чи інші сторони дієздатності” [32].

У цьому визначенні, яке належить видатному картографу К. О. Саліщеву,
відзначені найважливіші особливості картографії. По-перше, підкреслено,
що вона містить не лише зображення, тобто власне наповнення карт, але і
дослідження, й отже, належить до числа пізнавальних наук (має власні
засоби для наукового пізнання навколишнього світу). По-друге, в
цитованому визначенні звернуто увагу на дослідження природи і
суспільства, тому якраз з природничими і соціально-економічними науками
картографія має найбільш міцні зв’язки і спільний предмет дослідження.
По-третє, карта розглядається як просторова образно-знакова модель, а
відтак до неї застосовуються загальні принципи і правила моделювання.

Картографія – це стародавня наука. Перші карти – дорожні путівники –
карбувалися на металі (античних щитах) чи шкурах та викреслювалися на
папірусі ще в III тис. до н. є. Власні картографічні школи існували в
Давньоєгипетському, Критському, Хетському, Вавилонському царствах,
Китайській та Ассирійській імперіях. У Стародавній Греції з розвитком
мореплавства з’явилися спеціалізовані каботажно-морські карти-періпли,
які поряд з графічним зображенням містили текстову частину опису
віддалених земель, портів та відстаней між ними.

Початки наукової картографи закладені великим ученим античного світу
Клавдієм Птолемеем (II ст. до н. е.). Він, щоправда, називав її
географією, але завдання розумів по-сучасному. У “Керівництві з
географії” К. Птолемей вчив, що “географія є лінійним зображенням всієї
нині відомої нам частини Землі з усім тим, що на ній знаходиться… Вона
зображає положення і обриси з допомогою одних тільки ліній і умовних
знаків… Усе це з допомогою математики дає нам можливість побачити
Землю в одній картині подібно до того, як ми можемо оглянути небесне
склепіння в його обертанні над нашою головою”.

Багато століть поняття “картографія” і “географія” були нерозлучними.
Лише в XIX ст. відбулося відокремлення картографії як науки. Це було
пов’язано з активною розробкою математичних аспектів картографії, теорії
проекцій, аналітичних методів. В Україні слово “картографія” з’явилося в
середині XIX ст. як технічний термін.

У розвитку сучасної картографії намітилося дві головні тенденції. З
одного боку, вона вдосконалюється як інженерно-технічна галузь знань, а
з іншого – як наука пізнавальна, яка має тісні зв’язки з загальною
теорією пізнання, природничими і соціально-економічними науками.

Один із найбільш перспективних напрямків розвитку сучасної картографії –
географічна картографія, основу якої складає вивчення за допомогою карт
географічних систем: природних, економічних, соціальних.

До завдань географічної картографії належать:

– картографічна інтерпретація географічних даних;

– картографічне моделювання географічних явищ і процесів;

– картографічне забезпечення охорони природи, освоєння нових земель,
промислового і цивільного будівництва, розвитку енергетики тощо.

У процесі розвитку географічної картографії і туристичної індустрії
виникла спеціальна картографічна дисципліна – туристична картографія.

Картографія туризму покликана бути на службі мандрівників. Практичні
потреби мандрівників (туристів) повсякчас вимагають інформацію
географічного характеру та картографічне супроводження подорожей.

Розглянемо, як зароджувалася і розвивалася в історичному аспекті
туристична картографія.

Здобутки античної туристичної картографії були надовго втрачені після
занепаду Римської імперії та появи “варварських королівств”. В історії
цей період отримав назву “темні віки”.

Створення перших туристичних путівників у середньовічній Європі, що
містили географічну (дорожню, краєзнавчу, кліматичну) інформацію,
відносять аж до VIII ст. – початку організованих подорожей франкських
вельмож до Палестини та інших країн Близького Сходу. Подорожі до
Єрусалима були популярні і в пізніші часи. Вони залишили свій слід як у
середньовічних історичних оповідях (найдавніша з яких – “Подорожі
Ігумена Даниїла по Святій землі” – датується XII ст.), так і в
рукописних, а згодом друкованих ілюстрованих путівниках (рис. 3.1, рис.
3.2).

Рис. 3.1. Перші картографічні уявлення про світ

Рис. 3.2. Зразок середньовічної карти-періпла Понта Евксинського
(Чорного моря), автор – Ортеліус

Поступово від “дорожників” – описів із послідовним словесним поясненням
– відбувається перехід до картографічного супроводження подорожей,
зокрема паломництва. Перші з таких карт пілігримів, наприклад, “Карта
Європи” Ерхарда Ет-плауба, датована “священним” 1500 p., коли
багатотисячні маси паломників прямували до Риму, “.”вела їх крок за
кроком, сповіщаючи про шлях до Риму, накреслений точками миля за милею,
від одного міста до іншого…” [4].

У XVI ст. з’являються дорожні атласи портативного формату з
відображенням основних торговельних шляхів, карти та атласи міст з їх
перспективним зображенням. Найбільш відомим серед них є 6-томне видання
(з 1572 р. до 1618 р.) кельнського теолога Георга Брауна, відоме за
назвою титульної сторінки першого тому “Міста з одного світу”. Воно
включало близько 500 планово-перспективних панорам міст світу, а також
зображення окремих курйозних природних пам’яток, що вабили допитливих
мандрівників. Зокрема, для атласу “Опис відомих міст світу” (Кельн, 1618
р.), призначалася гравюра A. Гогенберга, виконана за малюнком А.
Пассаротті, що відображає панораму Львова.

Цікаво, що й найперші серед друкованих на українських землях планів із
зображенням Ближніх (Антонієвих) та Дальніх (Феодосієвих) печер
Києво-Печерської Лаври, створені в 1638 р. як додаток до релігійного
твору Афанасія Кальнофойського “Те-ратургіма”, згодом неодноразово
перегравійовувалися і видавалися у вигляді народного лубкового малюнка з
яскравим розфарбуванням, перетворившись, таким чином, на своєрідну
доступну і зрозумілу простим прочанам туристичну путівник-картосхему
найбільшого в нашій країні сакрального архітектурно-меморіального
комплексу.

У 1723-1747 pp. український мандрівник Василь Григорович Барський
здійснив багаторічну мандрівку, маршрут якої пролягав від Києва через
Галичину, Словаччину, Угорщину, Австрію, Грецію, Кіпр, Палестину, Сирію,
Єгипет, Туреччину.

B. Барський здійснив і видав опис мандрівок, ілюстрований 150 власними
малюнками, серед яких є зображення міст, монастирів, фортець.

Автором першого атласу, який цілком справедливо кваліфікується як
туристичний, став французький негоціант Жан Шарлей. Він у другій
половині XVII ст. з власної ініціативи здійснив три подорожі до країн
Сходу. Поєднавши комерційну мету подорожей із країнознавчими
дослідженнями, Ж. Шарден зібрав цінний історичний, етнографічний,
лінгвістичний науковий матеріал.

Картографічним набутком атласу (панорамні картинні плани міст) та
високохудожнім зображенням історико-архітектурних пам’яток – храмів,
палаців, башт, гробниць, давніх руїн – Ж. Шарден зобов’язаний своєму
супутникові в одній із подорожей, художнику Грело. В атласі на “Карті
узбережжя Чорного та Азовського морів”, створеній Ж. Шарденому 1672 p.,
є зображення території України. Заслуги в редагуванні та підготовці
атласу до видання в 1811 р. належить адміністратору-хра-нителю
Імператорської бібліотеки в Парижі Л. Йанглесу.

Подібний приклад сполучення картографічного та художнього способів
відтворення пам’яток історії та культури, природних об’єктів, населених
пунктів знаходимо в загальногеогра-фічному та етнографічному атласі
Кавказу і Криму до подорожі Ф. Дюбуа де Моя Терра (1843 p.).

Перші путівники “для цікавих” у Російській імперії з’явилися в кінці
XVIII ст. Вони знайомили з Санкт-Петербургом та Москвою. Крим, через
його віддаленість, відсутність надійних шляхів сполучення, місць прийому
мандрівників та обмеженість відомостей про цілющі природні умови
Південного узбережжя, лише в другій половині XIX ст. привернув до себе
увагу тих, хто полюбляв подорож та відпочинок. Перші путівники,
підготовані Д. Афанасьєвим, Б. Кондаракі, М. Сосногоровою, А.
Безчинським, стали підсумком тривалого вивчення минулого краю та його
природи.

Серед імператорських видань є путівники, добре забезпечені
картографічною інформацією. Це путівники Г. Москвича, К. Вумбера Кримом
та путівники для закордонних подорожей С. Філіппова, П. Якубовича, А.
Ненаюєва. Як додатки до путівників, так і окремими виданнями друкувалися
і докладні багатоколірні карти, що за масштабом та спеціальним
навантаженням відповідали вимогам пішохідного, верхового, візкового (на
екіпажах) туризму курортними околицями Ялти, територіями гірського
Криму; плани курортних міст (Ялти, Одеси), художньо-картографічні твори
із зображенням перспективного вигляду “з висоти пташиного польоту”.

Слід зазначити, що велику роль у розвитку туризму в Криму на початку XX
ст. відігравало Ялтинське відділення Кримсько-кавказького гірського
клубу, яке не тільки займалося обладнанням туристичних стежок,
утриманням притулку для туристів, організацією екскурсій, в яких брали
участь до 15 тис. осіб на рік, а й сприяло картографуванню реґіону для
потреб туристів.

Перерваний Першою світовою та громадянською війнами процес
картографування для туристичних потреб спочатку поновлюється періодично
оперативним перевиданням окремих планів міст (Одеса, Київ) та додатків
до путівників. З’являються й оригінальні плани міст (Севастополь, 1927
p., 1928 p.), Харків (1932 p.,1938 p.), зорієнтовані на масових
іноземних користувачів, передусім туристів і екскурсантів.

Окремо слід описати розвиток картографічного забезпечення туризму в
Галичині.

?????ковувалося зображення туристичних маршрутів: пішохідних, на кінних
екіпажах. Карти мали відповідно оформлену обкладинку, текст, туристичну
та маркетингово-картографічну рекламу.

Розвиток самодіяльного туризму в Галичині пов’язаний з діяльністю
представників української інтелігенції: Я. Головацького, І. Франка, І.
Крип’якевича та інших, що організовували мандрівки студентської молоді,
збирали фольклорні та етнографічні матеріали.

Маркуванням туристичних маршрутів у горах, розробкою та розповсюдженням
картографічного матеріалу з 1910 р. активно займалося туристичне
товариство “Чорногора”.

Велику роль у розвитку туризму в Галичині відіграло будівництво в 1900-х
pp. залізниці “Станіслав – Вороненка”, вздовж якої у гірській місцевості
почалося будівництво вілл, пансіонатів та “закутків” (туристичних
притулків для мандрівників та відпочиваючих). Щороку в цій зоні
відпочивало до 100 тис. осіб. Для них видавалися спеціальні путівники та
карти.

У 1924 р. у Львові було засноване туристично-краєзнавче товариство
“Плай”; з 1937 р. його друкованим органом став щомісячний журнал “Наша
Батьківщина”, в якому серед іншого матеріалу друкувалися схеми
туристичних маршрутів теренами Галичини й Українських Карпат.

У 1920-1930-ті pp. видаються путівники “Історичні проходи по Львові” І.
Крип’якевича, “Долиною Опору та Стрия” Є. Пеленського (путівник мав
картографічний матеріал, що допомагав мандрівникам при проведенні
подорожей).

Загалом, за часів перебування Галичини в складі Польщі (1918-1939 pp.)
на її територію видавалися дорожні карти, плани міста Львова. Зокрема,
велику кількість картографічного матеріалу краєзнавчого характеру
видавав картографічний інститут імені Є. Ромена.

Напередодні Другої світової війни на територію України Першою
картографічною фабрикою Ленінграда були видані дві карти, які охоплювали
територію Південного Криму та Середнього Придніпров’я, що містили на
якісній топографічній основі інформацію про інфраструктуру туризму цих
реґіонів України.

З початку війни до 1966 р. включно (за одиничним винятком видання у 1947
р. трестом “Геозйомка Києва” плану Києва) популярні картографічні твори
туристичного спрямування на території України не видавалися.

Поновлюється розробка карт туристичної тематики лише з 1956 p., коли
видаються карти Криму, Закарпаття та України в цілому.

У 1960-ті pp. туристичні карти видаються лише на географічній основі у
вигляді умовного малюнка місцевості або перспективного зображення
ландшафту, які виконували пізнавальну та рекламу функції, але для
орієнтування на місцевості були непридатні. Украй схематизовані плани
міст видавалися в цей час за матеріалами архітектурно-планувальних
управлінь міст місцевими видавництвами.

На початку 1970-х pp. до розробки карт туристичної тематики повертається
Київська картографічна фабрика (фабрика № 1 ГУГК). До 1984 р. включно
туристичні карти на території України розробляє також Науково-редакційна
картоскладальна частина (Москва). А з 1976 р. до цієї справи долучається
й новоз-будована у Вінниці фабрика № 10 ГУГК.

У 1970-х pp. туристично-екскурсійними картами та схематичними планами
були охоплені всі адміністративно-територіальні одиниці України,
більшість фізико-географічних та історико-етнографічних реґіонів,
планових туристичних маршрутів, курортно-лікувальних та туристичних
центрів. Було налагоджене співробітництво з туристичними організаціями,
що забезпечували внутрішній та в’їзний іноземний туризм, закладами
охорони пам’яток історії та культури, архітектурних пам’яток, пам’яток
природи, музейними закладами.

Видання картографічних творів у ці роки практично монополізується
Головним управлінням геодезії і картографії, хоча деякі видавництва
(“Таврія”, “Каменяр”) зрідка наважувалися видавати оригінальні твори з
тематики, що залишалася поза увагою ГУГК: схеми для скелелазання,
гірськолижного спорту тощо. Картографічно забезпечується 23 Міжнародний
географічний конгрес 1976 р.

1980-ті pp. відзначилися оригінальними науково-технічними розробками
науково-редакційного картоскладального підприємства (Київ)
науково-популярних атласів “Крим”, “Київ”, “Азово-Чорноморське узбережжя
СРСР”, “Українські Карпати”, “Львів”, науково-методичного “Атласу
туриста-краєзнавця Київської області”. Тематика туристичного
картографування збагатилася творами для пішохідного, водного,
велосипедного туризму, приміських маршрутів вихідного дня, пізнавальних
маршрутів літературної та історичної тематики, спортивно-видовищних
заходів (XX Олімпійські ігри), річкових та морських круїзів,
кінно-верхових та транспортних (автобусних, залізничних) маршрутів.

Карти областей та плани великих міст краєзнавчо-туристичного спрямування
уміщувалися в УРЕ, т. 1-12 (1978-1985 pp.) та Географічній енциклопедії
України, т. 1-3 (1989-1993 pp.).

Перешкодами для повноцінного туристичного картографування на рівні
світових стандартів упродовж усього розглянутого періоду були:
неможливість використання повноцінної топографічної основи, обмеженість
у показі деяких об’єктів географічного середовища, заідеологізованість
(що не давали змоги повноцінно висвітлювати історичну та меморіальну
тематику), ізольованість від світового досвіду картографування,
відставання технічної бази від світових стандартів.

Лише з кінця 1980-х pp. демократизація всіх сфер життя поступово
повертає туристичним картам і планам їх невід’ємні атрибути: масштаб,
зорієнтованість у просторі, топографічну точність, повноту інформації,
пізнавальну цінність.

Література

1. Алешин В. М., Серебреников А. В. Туристская топография. – М.:
Профиздат, 1985. – 160 с.

2. Бардин Н. В. Азбука туризма (О технике пешеходных путешествий):
Пособие для учителей, руководителей туристических походов со
школьниками. – М.: Просвещение, 1981.

3. Берлянт А. М. Карта – второй язык географии: Очерки о картографии:
Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1985.

4. Борисовская Н. А. Старинное гравирование карт и панно. – М.:
Галактика, 1992.

5. Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх
картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. – К.: Картографія, 2004. –
208 с.

6. Воронкова Л. П. История туризма: Учеб. пособ. – Москва; Воронеж,
1999.

7. Воронов А. Справочник туриста по топографии. – Краснодар: Краснодар,
кн. изд., 1973.

8. Вяткин Л. Туризм и спортивное ориентирование. – М.: Академия, 2001.

9. Географічна енциклопедія України: В 3 т. / Відп. ред. О. М. Маринич.
– К.: Українська Радянська Енциклопедія імені М. П. Бажана, 1990. – Т.
2. – С. 126-127.

10. Доменко Г. П. История туризма в дореволюционной России и СССР. –
Ростов-на-Дону: Изд. Ростов, ун-та, 1988.

11. Дрогушевсъка І. Л., Коляда О. І., Кучеренко Г. М. Туристичні
картографічні твори // Вісник геодезії та картографії. – 2004. – № 2. –
С 32-36.

12. Загородній В. В., Матусєвич К. М. Основи топографії і картографії:
Посіб. для вчителів. – К.: Радянська школа, 1977.

13. Заник В. Картографія Карпат на фоні великої політики // Карпати.
Туризм. Відпочинок. – 2004. – № 1. – С. 14-15.

14. Інструкція зі знакування туристичних шляхів. Розроблено Ініціативною
групою при Управлінні курортів і туризму Львівської обласної державної
адміністрації. – Л., 2004. – 23 с

15. Калацюк Ю. Я. Державне науково-виробниче підприємство “Картографія”
(1944-2004): Історичний нарис / Ю. Я. Калацюк, Р. І. Сосса, І. С.
Руденко. – К.: Картографія, 2004. – 84 с.

16. Картография с основами топографии. Часть 1 и 2 / Под ред. А. В.
Гедимина. – М.: Просвещение, 1973.

17. Короткий В., Попович С. Слідами великого пішохідця // Міжнародний
туризм. – 1997. – № 3.

18. КострицяМ. Ю. Практикум з географічного краєзнавства: Посіб. для
вчителя. – К.: Радянська школа, 1979.

19. Куприн А. М. На местности и по карте. – М.: Недра, 1992.

20. Куприн А. М. Умей ориентироваться на местности. – М.: ДОСААФ, 1969.

21. Курилова В. И., Сермеев Б. В. Справочник для начинающего туриста. –
Одесса: Маяк, 1990.

22. Леонардо да Вінчі – географ і картограф // Краєзнавство. Географія.
Туризм. – 2002. – № 5.

23. Маркировка туристических маршрутов: Метод, рекомендации. – М.: ЦРИБ
Турист, 1975.

24. Матусєвич К. М. Польова практика з основами топографії. – К.: Вища
школа, 1970.

25. Матусєвич К. М., Семенів В. Є. Найпростіші вимірювання на
місцевості. – К.: Радянська школа, 1981.

26. Меньчуков А. Е. В мире ориентиров. – М.: Недра, 1986.

27. Подорожі Марко Поло // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2002. – №
1. – С 4-7.

28. HYPERLINK
“http://www.tourlib.columb.net.ua/Lib/Aref_tourism/prasul.htm” Прасул
Ю. І. Наукові основи системного картографування регіонів України для
потреб туризму (на прикладі Харківської області): Автореф. дис. …канд.
геогр. наук: 11.00.12. – К., 2004. – 20 с.

29. Прасул Ю. І. Системне туристичне картографування регіонів України:
наукові засади, цілі, перспективи // Український географічний журнал. –
2002. – № 4. – С. 68-73.

30. РошинА. М. Ориентирование на местности. – М.: Недра, 1966.

31. Рошин О. М. Без компаса і карти. – К.: Радянська школа, 1971.

32. Салищев К.А. Картография: Учеб. для географ, специальностей ун-тов.
– М.: Высшая школа, 1982.

33. Северинов В. Картографія туризму: 500 років на службі мандрівників
// Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2000. – № 34. – С 7-8.

34. Славетний мандрівник (до 300-річчя від дня народження Василя
Григоровича Барського) // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001. – №
14.

35. Собашко В. Дорогами і стежками Карпат: Туристичний путівник. – Л.:
Центр Європи, 2003. – 328 с.

36. Сосса Р. І. Документи про зародження державної картографічної служби
в Україні // Вісник географії та картографії. – 2003. – № 1. – С 53-58.

37. Сосса Р. І. Картографічні твори, видані ДНВП “Картографія”
(1945-2003): Бібліографічний покажчик. – К.: Картографія, 2004. – 248 с.

38. Сосса Р. І. Становлення картографо-геодезичної служби в Українській
Народній Руспубліці // Вісник географії та картографії. – 2003. – № 2. –
С 10-16.

39. Спутник туриста / А. В. Бирвков, И. Я. Брауде, Б. Е. Владимирский и
др; сост. К. И. Вахлис. – К.: Здоровье, 1991.

40. Федорченко В. К.,Дъорова Т. А. Історія туризму в Україні: Навч.
посіб. / Перед. В. А. Смолія. – К.: Вища школа, 2002.

41. Шаблій О. Володимир Кубійович як картограф // Пам’ятки України. –
1996. – № 2. – С. 117-126.

42. Швець О. Історія географічної карти в стародавньому світі //
Чумацький шлях. – 2001. – № 1. – С 21 – 24.

43. HYPERLINK
“http://www.tourlib.columb.net.ua/Advice/spravochnik/spravochnik.htm”
Штюрмер Ю. А. Краткий справочник туриста. – М.: Профиздат, 1985.

44. Шувалов Я. Я. Основы топографии. – М.: Профиздат, 1968.

45. Энциклопедический словарь географа-краеведа. – М.: Просвещение,
1981.

46. Юньев И. С. Краеведение и туризм. – М: Знание, 1974.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020