Контрольна робота
Технічна підготовка в спорті
ЗМІСТ
1. Місце і роль педагогіки в людському суспільстві
2. Складові сучасної педагогіки
3. Навчання і тренування – дві основні і взаємопов’язані сторони системи
спортивної підготовки
4. Дидактична технологія на І етапі багаторічного
навчально-тренувального процесу
5. Контрольні запитання
6. Література
І. Педагогіка – її місце і роль в людському суспільстві
Життя високоорганізованих істот, до яких відноситься і людина, неможливе
без процесу оволодіння знаннями про навколишній світ, вмінь використання
їх для забезпечення своїх потреб, навичками для своєчасного і
економічного виконання дій, які спрямовані на досягнення і задовільнення
їх потреб в кожному конкретному часі і умовах їх виникнення на протязі
свого життя.
На відміну від переважаючої більшості істот на Землі для досягнення
своїх потреб “homo sopiens” – людина розумна (лат). Завдяки вродженим
якостям своєї нервової системи, яка дозволяє не тільки здобувати і
використовувати знання про оточуюче середовище, може не тільки, завдяки
цьому пристосуватись до природних умов, але й цілеспрямовано
пристосовувати їх, змінювати для гарантованого забезпечення своїх
майбутніх потреб в подальшому своєму житті, тобто передбачити майбутні
наслідки своєї і природної діяльності.
На основі генетичних, вроджених розумових реакцій, або інститутів у
формі безумовних рефлексів (допитливості, наслідування, імітації, гри,
ініціативи, цільового пошуку, свободи, самооцінки, узагальнення,
абстрагування і т.д.) і досвіду від їх застосування, людина здатна до
самонавчання, на основі вироблених рефлексів – умовних.
Педагогічний процес є одним з прикладів організаційної форми
пристосування людства не тільки за рахунок перетворення оточуючого
середовища, а й за рахунок самовдосконалення власної внутрішньої
організації.
Узагальнюючий тисячолітній досвід навчальної, дидактичної, праці
багатьох поколінь педагогів і свій власний досвід, аналізуючі результати
власної праці при застосуванні різних систем, методів і засобів навчання
передові фахівці різних епох і народів відкривали і формулювали основні
положення, закони принципи педагогіки, які забезпечували ефективність
процесу на різних його етапах і в цілому.
По мірі розвитку таких наук, як вікова анатомія, фізіологія,
психологія, соціологія педагогік знаходила пояснення основ відкритих в
її практиці положень і сама перетворилась в науку про виховання людини,
яка на основі системи знань і відкритих положень дозволяє готувати
наступні покоління своїх спеціалістів – педагогічних кадрів: вчителів,
виховатилів, тренерів і науковців.
Процес наукового вдосконалення триває в педагогіці і зараз.
Наприклад в кінці ХХ сторіччя нашим сучасником видатним українським
психологом Л.С. Виговським був сформульований педагогічний щакон (ПЗ):
“Через інших людей ми стаємо самими собою. Особистість стає для себе
тим, що вона є в собі, через те, що вона пред’являє для оточуючих”.
Простіше: людина стає для себе тим, чим вона вважає собою для інших, –
по суті ПЗ є не чим іншим, як формулою навіювання.
В цьому ХХ сторіччі були сформульовані в повному обсязі принципи
дидактики (навчання – лат.), тобто основні умови при яких навчальний
процес стає найбільш результативним з точки зору міцносі, швидкості,
адекватності засвоєння дидактичного матеріалів.
В дидактичних принципах можна чітко виділити 3 цілеспрямовуючих
принципи: 1) зв’язок навчання з практикою; 2) виховний характер
навчання; 3) завершеність кожного з етапів процесу і навчання в цілому,
– а також 8 методологічних, які забезпечують цілеспрямовуючі принципи,
це: 4) принцип науковості; 5) принцип систематичності і послідовності;
6) свідомості; 7) доступності і безпечності; 8) міцності; 9) наочності;
10) колективності і індивідуального підходу; 11) ведучої ролі вчителя.
В багаточисельних педагогічних системах, які створювалися і створюються
на протязі віків застосовувалися всі ці принципи, але в різних
співвідношеннях.
При створенні педагогічних систем, тобто сукупності взаємопов’язаних
засобів, методів, форм їх організації опорними ставилися і ставляться
окремі принципи, або їх сполучення в залежності від багатьох факторів:
політико-соціальних вимог суспільства, або його окремих груп: класів,
професійної спрямованості, особливостей контингенту учнів, умов їх
навчання, концепції системи, ідей, поглядів і професійної
підготовленості будівників систем.
Загальною метою системи навчання (СН) були: швидкість навчання, обсяг
навчального матеріалу, міцність його засвоєння, виховуюча політика –
соціальна або професійна спрямованість, яка обумовлювалося релігійними,
або культурно-історичними конкретних народів: країн.
У зв’язку з цим створити якусь універсальну, загальнолюдську систему
педагогіки не вдалося й до цього часу, якщо взагалі це взагалі це
можливо і потрібно.
Всі створені педагогічні системи мають особливості і відмінності, але
основним критерієм їх ефективності є практика, тобто результати
життєдіяльності об’єктів системи – її учнів..По при все, один з
принципів – ведуча роль вчителя, його рівень професійності і людські
якості особистості є визначальними в будь-який педагогічній системі.
Перевагу серед педагогічних систем фахівцями віддається традиційним
педагогічним технологіям, які складалися на протязі десятиріч
педагогічної практики і перевірялися її кінцевими результатами в
конкретних серіях людської діяльності.
Не є винятком з цього положення і сучасна система спортивної підготовки
борців в нашій країні.
ІІ. Складові сучасно педагогіки.
Педагогіка – наука вивчаюча закономірності виховання людини, визначає
теоретичні основи змісту і методів виховання, освіти і навчання –
учіння, вивчає передову практику виховання, розкриває вдосконалює
техніку педагогічної справи, озброює педагога (вихователя, вчителя,
викладача, тренера, інструктора) передавали знання, вдосконаленими
прийомами виховання, навчання, складним мистецтвом педагогічного впливу
на учнів.
Виховання – у широкому розумінні – це процес впливу на людину такими
засобами, як інформація, переконання, навіювання, примушення вчителя,
сім’ї, колективу, громадських і державних організацій, засобів
інформації, законів і традицій суспільства і його окремих груп.
Виховання включає в себе освіту і навчання.
Виховання – вузькому розумінні – це організований, цілеспрямований
процес формування у дітей необхідних суспільству моральних, вольових та
інших якостей.
Терміном освіта в буквальному розумінні означає формування особистості
у вищому розумінні педагогіки.
В широкому розумінні Освіта, як процес включає засвоєння знань про
навколишній світ та його історію походження, досвід пошукової і творчої
діяльності, досвід здійснення відомих способів природної і людської
діяльності, досвід емуціонально-цілісного ставлення до навколишнього
світу.
Виховання і освіта дві сторони, як корисного суспільству члена, але
нетотожності.
Дидактика, взагалі, це навчання якості необхідної для людини
діяльності.
В педагогіці це розділ, який розглядає проблеми і питання теорії і
практики навчання.
Основними поняттями (категоріями) Дидактики:
1. Учіння – цілеспрямований процес здобування змагань, вмінь і навичок
самим учнем;
2. Навчання – систематичне, планомірне, безпосереднє керівництво
процесом учіння.
3. Викладення – діяльність вчителя для організації вивчення і
керівництва самостійною працею учнів по оволодінню знаннями, вміннями,
навичками.
Методи дидактики
І група Методи організації учнів (груповий, індивідуальний, змішаний) та
передачі і оволодіння дидактичним матеріалом (методи цілісного навчання
і по частинам; фронтального і контрольного розподілу матеріалу).
ІІ група Методи стимулювання і мотивування учбово-пізнавальної
діяльності (заохочування, примушування).
ІІІ група Методи контролю і самоконтролю за результативністю
учбово-пізнавальної діяльності і ефективності обраної педагогічної
технології (суб’єктивні і об’єктивні).
Дидактичні засоби
1. Сенсорні (візуальні, тактильні); аудіальні (звукові, мовні),
аудіовізуальні;
2. Дидактичні машини;
3. Засоби масової інформації.
Процес навчання дидактики
– педагогічна технологія – складання із визначення:
1. Мета і завдання ведучих принципів дидактики;
2. Засобів, методів, прийомів навчання;
3. Об’єму дидактичного матеріалу;
4. Форм(и) організації процесу;
5. Графік навчання і методів контролю.
Головні завдання дидактики
1. Постановка мети і завдань;
2. Обгрунтування принципів на яких будується обрана педагогічна система
3. Визначення змісту і обсягу дидактичного матеріалу;
4. Обговорення форм організації навчання і учіння;
5. Визначити матеріали і форми навчання педагогів із обраною
педагогічною системою і її технологією.
Урок є основою, основного формою організації навчання.
Уроком називається визначеним по термінах і часу і внесений в “розклад”
навчальної установи, або педагогом організація дидактичним процесом,
крім цього урок має задовільняти таким вимогам, які відображені письмово
в конспекті, або плані – конспекті:
1. Визначення мети і основних завдань;
2. Спільність навчальних і виховних завдань;
3. Вибір раціональних методів вирішення встановлених завдань і змісту
урока стимулюючих активність і самостійність пізнавальної діяльності
учнів;
4. Поєднання загально класних, групових і індивідуальних форм заняття;
5. Поєднання діяльності учнів із керівною роллю вчителя;
6. Урок по змісту матеріаллив повинний здійснювати зв’язок попереднього
і наступного матеріалу;
7. Врахування вікових особливостей учнів;
8. Створення сприятливих і безпечних умов для навчання і виховання
учнів.
Кінцевою метою дидактичного процесу є засвоєння учнями встановленого
системою обсягу дидактичного матеріалу у вигляді знань, вмінь і навичок
за визначений термін навчання.
Знаннями називають певну кількість інформації яка необхідна людині для
її застосування в практичній її діяльності.
Людина засвоює знання як в навчальному процесі, так і в повсякденній
побутовій діяльності. Вся інформація про оточуючий світ називається
враженнями.
Знання і враження людини закладається: зберігається в пам’яті людини –
знання – свідомо; враження – підсвідомо.
Знання сприймаються людиною і іншими високоорганізованими істотами
(ссавцями) в двох формах:
А) Знання – уявлення, які відображають в нашій свідомості вивчаємі
предмети і явища в обраній формі, по зовнішньому вигляді (кольору,
формі, об’єму, руху, звуку, консистенції і т.п.) наші органи відчуття;
Б) Знання – поняття (категорії), які засвоюються в процесі навчання в
мовній формі, на основі інших знань – понять і відображаючих вербально
не тільки зовнішні ознаки предметів, який процесів, але і їх внутрішню
суть, закони і закономірності їх існування: діяльності, взаємозв’язок
між ними і т.д.
Знання – поняття досяжні тільки людині.
Вміннями називають дії, основою яких є свідоме застосування отриманих
знань з метою самостійного вирішення завдань визначених в певному виді
діяльності, на основі раніш засвоєних вмінь.
Вміння поділяються на розумові, інтелектуальні і рухові, фізичні на
базі розумової діяльності.
По часу досягнення позитивного рішення того чи іншого завдання і по
якості кінцевого результату можна визначити рівень володіння тим чи
іншим вмінням – кращим або гірших дій.
Свідоме виконання конкретних дій – тобто вміння характеризуються
високим рівнем розумового напруження, яке спричиняється постійним
контролем свідомості за виконанням окремих операцій, необхідністю
корекції – виправлення помилок в них, пошуку нових шляхів до
встановленої мети.
При постійному повторенню і застосуванні засвоєних дій спостерігається
значне зменшення часу виконання І кількості витраченої для цього
нервової і м’язевої енергії, а відповідно зниження нервової м’язевої
напруги. Тобто вміння вдосконалюватися вправами – повтореннями,
досягнути рівня НАВИЧКА.
Навичкою називають таке вміння, яке завдяки до такого рівня
вдосконалення, при якому дія виконується вірно, швидко, економно
(легко), високими кількісними і якісними показниками.
Навичка – це автоматизоване вміння, тобто дія, яка виконується
підсвідомо, машинально без відображення в уявлені як дії в цілому так й
і частин (операцій) дії.
В спортивній діяльності завдяки навички спортсмену вдається вчасно і
результативно застосовувати необхідні для перемоги змагальні, або
технічні, рухи і їх сполучення – вправи.
Завдяки процесу повторення людина може самостійно вдосконалювати свої
дії до рівня навичка за рахунок свідомого і творчого пошуку найкращих
сполучень елементарних рухів, шляхом спроб: помилок, які нерідко
коштують йому багато часу і навіть здоров’я (або життя).
педагогічні технології розроблені в різних видах спорту дозволяють
значно спростити час формування навику і зробити процес його формування
навику і зробити процес його формування більш безпечним, а саму
структуру навику відносно безпомилковою, що до наближення
ідеально-модельному уявленню спеціалістів.
Чим складніша за структурою спортивна вправа тим довше часу
витрачається на її застосування.
Процес формування, вдосконалення вміння до рівня навику проходять три
стадії:
І генералізація – в який відбувається залучення до виконання вивчаємо
вправи найбільшої кількості м’язів із загальним їх надмірним
напруженням;
ІІ концентрації – в яких встановлення чіткої м’язевої координації,
сприяє зняття напруження м’язів, а з цим звільнюються з необхідних для
структури руху ступіней свободи біокінематичних ланцюгів, рухи в цій
стадії різкі, сильні з надмірною амплітудою частин тіла;
ІІІ автоматизація характеризується економічністю м’язевих зусиль
завдяки стриманості їх роботи за рахунок розвитку ними і корекції
зовнішніх сил: тяжіння, інерції, центробіжних, реактивних(рухи легкі,
пластичні).
Саме спрямованість м’язевих зусиль на корекцію зовнішніх сил при
застосуванні створеного навику і багаторазовому його повторені в
поступово укладаючих умовах зовнішніх перетворити його із умовно
стереотипного (однакового) в динамічний, тобто в поняття динамічного
стереотипу закладається розуміння того, що засвоєний автоматизм руху
розповсюджується не тільки на однаковості в його структурі, але й на
легкість його застосування в різних іноді невизначених до кінця умвах.
Оволодіння управлінням руху по М.О. Берітейну складний багаторічний
процес який протікає в ЦНС. Кожний рівень управління зосереджений в
різних рівнях мозку, в своєму філогенетичному розвитку має свою функцію,
локалізацію і аферентацію.
Вищі рівні виконують керівну, ведучу роль до нижчих тобто вищі –
регулюють рухливу дію в цілому, в обраному напрямку, нижчі –
забезпечують вирішення окремих завдань, окремих фрагментів руху, вправи,
без втручання (що неможливо) в його кінцеву муту.
Структурна ієрархія керівництва рухливою діяльністю має 5 рівнів: Вищий
рівень Е визначає цілеспрямованість і смисл дії (стрибок в довжину);
рівень Д визначає просторову і часову послідовність необхідних операцій,
окремих рухів (розбіг, відштовхування і т.п.); рівень С керує
просторовими і часовими параметрами окремих операцій в цілому, тобто
регулює м’язеві зусилля; рівень В керує м’язевими координаційними,
узгоджує роботу м’язів синергистів з антогонистами; відповідає за рівень
А керує такими характеристиками окремих м’язів як тонус, рівень
збудження м’язів.
Від свого народження людина поступово і послідовно оволодіває м’язевими
рухами починаючи з рівня А. Досягаючі рівня Е вона при оволодінні
конкретним навиком рухливої і розумової діяльності досягає можливості
передбачити, антиципірувати, майбутній результат своєї діяльності і може
планувати можливі її наслідки.
Оволодіння навичками на рівні Д дозволяє свідомо, а потім і підсвідомо
застосовувати засвоєні структури рухової дії в різних умовах, тобто
рівень Д є рівнем динамічного стереотипу – “змінної однаковості”.
Принцип поступовості і систематичності і передбачає поступовості і
систематичність оволодіння навичками піднімаючись по сходинках від рівня
А.
Принцип доступності вимагає переходити до нового дидактичного матеріалу
після засвоєння попереднього, що дозволяє (сприяє) уникненню помилок і
усвідомленню рівня рухливої активності.
Принцип свідомості диктує необхідність в процесі учіння рухливим діям
не тільки завдяки рефлексом наслідування – імітації, а й в процесі
усвідомлення до рівня ловких назв всіх дій і параметрів вивчаємого руху.
Усвідомлення допомогає не тільки у навчанні, але й в самоконтролі за
ефективністю і безпечності дій у спортивній боротьбі, що значно сполучає
процес навчанню вмінню.
Принцип міцності є основою для застосування в навчально-тренувальному
процесі такого засобу, як вправа – тобто багатократного повторення
однакових за структурою рухових (і розумових) дій при навчанні з метою
утворення і вдосконалення взаємозв’язків між рівнями керування руховою
дією, і з метою розвитку фізичних якостей притаманних обраному виду
діяльності “повторення – мати учіння”.
Принцип колективності у навчальному процесі борців є основою розвитку
рухового навику до необхідного рівня “динамічного стереотипу” тому, що
засвоєна до рівня стереотипу рухова дія в змагальних умовах повинна бути
застосована до різних по морфологічних і фізичних показником
противниками, а це неможливо без залучення до НТП великої групи учнів
серед яких по цих даних рідно знайдеш однакових.
Принцип індивідуального підходу до учня вимагає враховувати його
індивідуальні вихідні здібності до самого процесу навчання, його
морфологічні, фізичні і психологічні особливості, динаміку їх вікового
розвитку.
Принцип наочності навчання впроваджується завдяки показу вивчаємо
вправи, як у всьому обсязі, так і по елементах, що забезпечує в процесі
навчання 80-90% об’єму необхідної для учня інформації, яка надається
йому зоровим аналізатором.
Принцип ведучої ролі вчителя виходить з того, що саме рівень
професійної підготовленості вчителя є запорукою послідовного,
комплексного і вірного застосування в МТП всіх дидактичних принципів,
засобів і методів якими вирішується всі завдання і досягається
встановлена на кожному етапі навчання мета.
Принцип завершеність процесу навчання закладений в основі розподілу
багаторічного навчального процесу на етапи, які встановлені на основі
науково-педагогічних досліджень за результатами процесу, тобто самий
розділ процесу по етапах здійснюється на основі принципу науковості –
наукового підходу до обгрунтування всіх етапів дидактичного процесу +
спортивна класифікація.
Кінцевою метою багаторічного процесу і етапу вищих спортивних досягнень
є оволодіння борцем таким рівнем знань, вмінь, навичок і відповідного
рівня фізичного, психологічного розвитку, а також об’єму накопиченого
досвіду їх застосування із своєї спортивної практики, який би дозволив
йому самостійно свідомо вірно обирати і застосовувати на змаганнях із
борцями своєї, вищої спортивної кваліфікації необхідні для перемоги
засоби і способи ведення боротьби, а в умовах навчально-тренувального
процесу знаходити вірні засоби і методи до підготовки до змагань вищого
рангу. В педагогічній класифікації це четвертий етап спортивної
підготовки, який отримав назву “творчого”. Його тривалість визначається
рівнем спортивних досягнень спортсмена. На цьому спортсмен може стати
своїм вчителем.
Третій етап спортивної підготовки присвячується розвитку свідомого, а в
кінці його і підсвідомого, інтуїтивного, знаходження вірних, найкоротших
шляхів до перемоги за рахунок накопичення і творчої переробки здобутого
змагального досвіду і засвоєння на основі засвоєних до цього вмінь,
знань і навичок вищого за рівнем засвоєння і навченості особистого,
індивідуального тактико-технічного комплексу, який складається в ланцюг
із ланок: прийом (основний) ( захист ( комбінація контрприйом (
контприйом на контрприйом до якого входить і комплекс способів тактичної
підготовки, прийому і ведення поєдинку при різних варіантах його
оперативної результативності.
Індивідуальний тактико-технічний комплекс створюється, вдосконалюється
з урахуванням всіх особливостей борця і перевіряється по надійності і
ефективності на змаганнях вищого рівня на протязі 3 років на які
розрахований цей етап по навчальним нормативам існуючих зараз
“Навчальний програмах для всіх видів спортивної боротьби” (1990), в яких
він отримав назву етапу “спортивного вдосконалення”, а дидактичній
класифікації – “евристичного” (від гр. “еврика” – знайшов, виклик який
по переказам належить видатному старогрецькому вченому Диогену).
Спортивною метою за “Єдиною спртивною кваліфікацією” є виконання
нормативу на змагання “Майстер спорту”.
Навчальний процес цього етапу грунтується на засвоєних вміннях,
навичках, знаннях і змагальному досвіді другого етапу спортивної
підготовки, етапу “поглибленої базової підготовки” – за “ навчальними
програмами”, або “алгоритмічного” по дидактичній класифікації, на який
відводиться 4 роки.
Метою цього етапу є оволодіння учнями вміннями і навичками рішення,
т.в. “типових завдань” за визначеною послідовністю операцій. До
“типових завдань” відносяться ситуації, епізоди, позиції суперників, які
виникають під час змагальних поєдинків.
Основою в дидактичному матеріалі цього етапу є оволодіння:
А) контприйомами на основні прийоми у ІІ і ІІІ фазах їх проведення;
Б) основними комбінаціями від основних прийомів кваліфікаційних груп у
вигляді тактико-технічних комплексів (ТТК) у формі алгоритму І прийом (
захист ( ІІ прийом;
В) перевірка і відбір для індивідуального вдосконалення засвоєного
дидактичного матеріалу на змаганнях.
Метою цього етапу є виконання норм розряду “Кандидат в майстри спорту”.
Визначений рівень спортивної підготовленості борців на цьому етапі
досягнути неможливо, якщо на попередньому ІІІ-річному етапі “початкової
підготовки” за “Програмами …”, або “учнівського” по дидактичній
кваліфікації, або “Школі” у тренерів, не буде засвоєно не менше як 80(
всього обсягу програмного матеріалу з оцінкою “добре – відмінно” (4,5
бала), який подається у формі “навчально-технічного комплексу” (НТК) в
послідовності: прийом – контприйом (на І фазу) – захист і відсутність
небезпечних дій.
Практична система навчання грунтується на прийомах доступності і
безпечності, міцності, а також на розподіл дидактичного матеріалу
фронтально-концентричним методом.
Рівень засвоєння визначається застосуванням МТКів на спортивних
змаганнях.
Основна увага приділяється оволодінню безпомилковим виконанням прийомів
із всіх класифікаційний груп “Єдиної класифікаційної схеми прийомів
техніки видів спортивної боротьби” – (ЕКСПТ).
В кінці етапу “Навчальна програма” вимагає виконанням І спортивного
розряду (юнацького).
Виконання “Навчальної програми” в І етапі в повному обсязі є
фундаментом для зростання рівня спортивної майстерності на наступних
етапах.
ІІІ. Навчання і тренування дві основні і
взаємопов’язані сторони системи спортивної підготовки
Спортивна підготовка є по своїй суті педагогічним процесом, тобто
процесом всебічної підготовки людини до спортивної діяльності, в основі
якій є участь її у змаганнях.
Система підготовки людини до спортивних змагань називається
навчально-тренувальним процесом.
В цій назві вказується, що для участі у змаганнях людини необхідно
навчити знанням правил змагань, елементарним знанням гігієни, анатомії,
фізіології, психології і т.п., крім цього її потрібно навчити вмінням
виконувати спеціальні рухові дії, які необхідно застосовувати на
змаганнях, але для змагальної діяльності необхідно довести рівень
володіння засвоєними технічними діями до рівня навику, тобто,
автоматизованого вміння. Тільки рівень навику дає змогу спортсменові
сподіватись на перемогу у змаганнях з суперником принаймі одного з рівня
спортивної майстерності.
Процес розвитку вміння до навику називається вдосконаленням, тобто під
процесом навчання розуміється не тільки оволодіння знаннями і вміннями,
а й і їх вдосконалення.
Для виконання в повному обсязі роботи у формі, визначеній правилами
змагань: рухливих вмінь і навичок – спортсмену необхідно виховувати
спеціальні фізичні, тобто рухові, якості, від рівня розвитку яких й
залежить результативність застосування вивчених і вдосконалених
притаманних виду спортивної боротьби рухових дій.
Процес виховання спеціальних фізичних якостей і називається
тренуванням.
Процеси навчання – вдосконалення і тренування нерозривно пов’язує один
і той самий засіб, який застосовується в кожному з них – рухлива вправа
– тобто багаторазове повторення, певною за структурою рухів. Більше того
– виконання однієї вправи може об’єднувати і навчання, і тренування,
наприклад, виконання технічної вправи, тобто за структурою подібною до
змагальної тренує, підвищує рівень, спеціальної спритності і вдосконалює
вміння її виконувати до рівня навику.
Саме тому, враховують подвійну, універсальну роль вправи в підготовці
спортсмена, сам процес підготовки назвали навчально-тренувальним
процесом (НТП).
Основною вправою в спортивній боротьбі є поєдинок.
По впливу на організм людини вправи поділяється на загальнорозвиваючі і
спеціальні, тобто по структурі схожими, подібними, до змагальних
рухливих дій і підготовчі – відповідаючих за структурою елементам
основної вправи.
ІY Дидактична технологія (ДТ) на І етапі багаторічного
навчально-тренувального процесу (НТП)
Важливість ретельності навчального процесу у І етапі НТП відбувається у
традиційній дидактичній технології, яка створювалась декілька десятиріч
спортивною практикою і підтверджується ефективністю дій навчених у
змагальній діяльності.
Основи цієї технології закладені у “Навчальних програмах для ДЮСШ…”
для спортивних видів боротьби, а саме: в розподілі дидактичного
матеріалу по методу фронтально-концентровану, тобто за принципом
доступності – від “простого” до “складного” – виявлення за схемою НТК
основних прийомів в партері, лежачі, а потім в стійці.
Послідовно у наступні роки вивчаються другорядні, відносно змагальної
діяльності, прийоми з усіх технічних груп в тій же послідовності і разом
з цим методом повторення вдосконалюються засвоєні в попередні роки (ці)
МТК.
Традиційно прийом вивчається і вдосконалюється методом ускладнення умов
його застосування за вивченим алгоритмом, потім переходять до вивчення
контрприйомів з вже засвоєних (по можливості) НТК і лише в останню чергу
вивчаються дії захисту, враховуючі психологічну спрямованість підлітків
до підсвідомого опору.
При перших розповідях і показах прийому увага учнів звертається на дії
заборонені “Правилами змагань” і небезпечні, травмуючі, дії і засоби їх
уникнення на основі засвоєних до цього спеціальних вправ борця –
самостраховки і страховки.
Алгоритм навчання враховує фізіологічні основи створення динамічного
стереотипу і профілактику небезпечних і помилкових дій.
Алгоритм складається з послідовного мовного переліку об’єктів рухової
дії які потребують зосередження мовної і рухливої уваги на важливих
елементах і операціях рухової дії та їх сполученнях у кожній фазі
прийому. Ці об’єкти уваги в сучасній педагогіці отримали назву “основних
опорних точок” (ООТ) їх сукупність складає програму дії і називається
“орієнтовною основою дії” (ООД), яка демонструється перед учнями в
повному обсязі для того, щоб створити в них уявлення про кінцевий
результат дії. ООТ повинні формувати мовне уявлення про структуру дії,
ритм її виконання, основні частини дії з метою самоконтролю за вірністю
їх виконання в процесі навчання.
Це значно скорочує час оволодіння ООД за рахунок виключення з нього
значної кількості випадкових помилок, хоча процес рухового навчання не
можливий без помилок, саме їх долання від спроби до спроби визначає
етапи навчання:
І – етап навчально, початкового розучування (ПР);
ІІ – етап деталізованого навчання (ДН) (формування вміння);
ІІІ – етап закріплення і вдосконалення (ЗВ) (формування навичка).
В практиці спортивної боротьби відомо, що для створення навичка
окремого прийому із доведення його до рівня “динамічного стереотипу”,
який дозволяє застосовувати його в змагальній діяльності на всіх етапах
навчання він повторюється від 800-1200 разів в залежності від складності
рухової дії.
Треба враховувати, що оволодіння “динамічним стереотипом” відбувається
у формі “навчально-технічного комплексу” – МТК, тобто разом із вивченням
стануючої дії – прийому – учень повинний оволодіти і структурою
контприйому (їв) на І фазу прийому, і діями захисту та засобами (рухами)
їх долання. Тобто разом з прийомом вивчаються і рухові протидії йому в
тій же кількості повторів.
Формування рухового компонента ООД, крім розумово-мовного в спортивній
боротьбі пов’язано із доланням ряду певних труднощів:
1 – виключенням із НТК інстинктивних, вроджених рухів опору, якщо вони
не передбачені структурою ООД;
2 – оволодіння руховими і операціями, які до цього не мали місця в
руховому досвіді учня, а разом з цим;
3 – уникнення, так званого “негативного переносу”, або застосування
непотрібного ООД рухового досвіду;
4 – застосування дій самостраховки і страховки при оволодінні ООД.
Всі ці труднощі в основному обсязі повинні бути вирішені в повному
обсязі, бажано, ще до початку вивчення ООД.
На етапі початкової підготовки (ПП) багаторічного процесу навчання
вирішуються такі завдання:
1. зацікавленість технікою обраного виду спорту;
2. навчання основам знань “Правил змагань”, особистої гігієни,
анатомії, фізіології, біомеханіки, тактики, організації НТ занять,
техніки безпеки;
3. навчання відмінним:
– застосування придбаних знань;
– самонавчання;
– безпомилкового виконання МТК для всіх основних груп ЄКСПТСБ;
– застосування вивчених знань на змаганнях;
– самоконтролю за станом організму та вірністю виконання технічних дій;
4. оволодіння навичками спеціальних вправ борців, дисципліни на
заняттях і змаганнях.
Алторитм навчання прийому (АМП) – або послідовність в оволодінні
прийомом ООТ створений на основі експерементальних досліджень і враховує
найбільш важливі, з точки зору ефективності, надійності і безпечності,
моменти кожного прийому, а також вікові особливості розвитку учнів на
цьому етапі, динаміку розвитку фізичних і психічних якостей під впливом
занять спортивною боротьбою, а відносно конкретного МТК – вплив самого
процесу навчання.
Роль тренера в цьому процесі дуже важлива і не тільки тому, що він у
формі розповіді і безпомилкового показу створює у початківців первісне
враження про технічну дію, зацікавлює нею і згідно алгоритму мовно і
показом відмічає наступні ООТ, але й тому, що він повинний почати їх
засобом самоконтролю за виконанням всіх елементів прийому і вміти
визначити вчасно помилки в техніці їх причини, усунути ці причини.
По мірі часу оволодіння кожною ООТ відводиться умовна кількість хвилин
в занятті, але при необхідності цей час продовжується поки всі учні
групи безпомилково будуть виконувати конкретний фрагмент АМП. Тільки
впевнене, безпомилкове виконання чергового пункту АМП може служити
сигналом для тренера до переходу навчання до наступного пункту АМП,
інакше результатом навчання будуть недоучки – самий небезпечний у
будь-який сфері людської діяльності контингент. В спорті недоучки
небезпечні в першу для самих себе. Їх поразки в наслідок браку навчання
не стимулюють їх навчання не стимулюють їх навчальну активність,
пригнічують їх зацікавленість обраним видом спорту і вони припиняють
заняття.
Таблиця 1
Алгоритм навчання
№ п/п Завдання Середня інтенсивність роботи в балах Примітки
організаційно методичні
1 2 3 4
1 Імітація прийому без партнера (П) 1
2 Імітація прийому із П. з виділенням базового елемента 2 Або з
манекеном
3 Проведення прийому повністю 3 Без опору П.
4 Проведення прийому:
А) поза кандидатом;
Б) в нещільному контакті;
В) в щільному контакті.
2
2
3 Без опору П.
5 Імітація прийому із допоміжними засобами
На цьому закінчується
І етап – початкового розучування (ПР) на першому занятті
ІІ етап – деталізованого навчання на ІІ занятті починається із
повторення завдань 1, 2, 3, 4, АПМ із послідуючим виконанням: 3
Контрольне для визначення можливих помилок та їх усунення
6 Проведення прийому при русі П. 2 Без опору
7 Проведення прийому з ходу 2 П. на місці
8 Проведення прийому при взаємному русі 3 Без опору
9 Проведення прийому з іншим П. – іншим по морфологічними показником 2
Без опору П.
10 Проведення прийому з акцептом на основні ООТ 2 За визначеним ритмом,
контрольне
11 Проведення прийому в іншу сторону
Закінчення заняття ІІ етапу (ДМ).
Третє заняття – ІІІ етапу – вдосконалення починається виконанням
завдань: 3, 4Б, 6, 7, 8, 9, 10, 11 т.д. 2
2 Без опору П.
12 Проведення прийому із
А) позитивною реакцією взаємного контакту (РВК),
Б) метативною (РВК)
2
2
13 Проведення прийому при інстиктивних реакціях П. 2
14 Проведення прийому:
А) повільно – швидко
Б) проведення швидко – повільно
В) із прискоренням (А)
2
2
3
з прискоренням
15 Проведення прийому при окремих рухах захисту П.
Застосування контрприйомів на І фазу прийома IY заняття ІІІ етапу
вдосконалення починається із повторення завдань 3, 4А, 4Б, 6, 11, 16,
17, т.д. 3
3
Із НТК вивчених попередніх
16 Навчання діям створення позитивного РВК із проведенням прийому при
умовному опіру П. 2 Навчання способом тактичної підготовки – СТП
17 Проведення прийому у навчальному поєдинку.
Y заняття ІІІ етапу починається із повторення завдань 3, 11, 17, 18 5
Починається вивчення наступного НТК
18 Проведення прийома із погрозую іншого прийому 3
19 Проведення прийому із СТП 3
20 Проведення прийому засобом повторної атаки 4
21 Перехід до другої технічної дії на пасивний або активний реакції
захисту П. 5
22 Перехід до іншого прийому при контакті з П. 4
23 Проведення прийому в навчально-тренувальному поєдинку
Закінчення заняття 6
24 Проведення прийому в загальних поєдинках
В кінці ІІІ заняття учні ознайомлюються із застосовуванням
контрприйомів на першій фазі проведення прийому. Контрприйоми обираються
з числа прийомів попередньо вивчених МТК. Тренер демонструє їх учням
підкреслюючі конкретну позицію П. при яких він застосовується.
Позитивні емоції сприяють підтриманню в учнях зацікаленості в
результатах свого навчання, тому тренер повинний звертати увагу на
будь-яке позитивне досягнення кожного з учнів своєю похвалою, ставлячі
учня в приклад іншим.
Фрагменти алгоритму засвоєного НТК в подальшому процесі застосовуються
в першому розділі основної частини занять при повторенні, у формі
контрприйомів при вивчені наступник МТК.
Тренер повинний вести облік якості засвоєних МТК кожним учнем і
ефективності їх виконання в навчально-тренувальних поєдинках з метою, у
випадках незадовільного володіння, індивідуального до навчання, а у
випадках ефективного застосування в поєдинках, для подальшого
індивідуального вдосконалення.
Основною задачею викладача у процесі навчання НТК є визначення причин
помилок і їх виправлення.
Причини помилок можуть бути завнішні умови, збиваючі факти і внутрішні,
які визначаються особливостями психофізичного стану учня.
Більшість причин помилкових дій при навчанні у спортивній боротьбі
пов’язано з порушенням вимог техніки безпеки на заняттях.
Причини помилок в процесі навчання:
1. Невірне враження від показу рухової дії.
2. Негативний перелік при оволодінні рухової дії.
3. Відсутність внаслідок несистематичності, пропусків попередніх
занять, необхідних елементів рухової дії.
4. Невірне засвоєння часового розподілу зусиль і швидкості виконання –
порушення ритму руху.
5. Недостатній розвиток швидкісно-силових якостей внаслідок чого
кінцевий результат рухової дії досягається за рахунок додаткових,
зайвих, компенсаторних дій.
6. Стримуючий вплив почуття страху у зв’язку із:
А) уявленням відчуття болю;
Б) отримання болісних відчуттів;
В) уявлення про можливу негативну оцінку рухових дій оточуючими.
7. Порушення алгоритму і принципів навчання – прискорення темпів
навчального процесу.
8. Індивідуальні особливості морфології партнерів.
Своєчасне виправлення помилок не дозволяє їм закріпитися на рівні
навичка, тобто вже включення їх у автоматизовану структуру виховання
всієї рухової дії.
Тренер визначає помилки учнів співставляючі параметри виконання ними
рухової дії із власним уявленням про ідеальну, безпомилкову рухову дію.
В цьому плані помилковою в техніці виконання вивчаємо рухові дії в
спортивній техніці боротьби можуть бути:
А) відсутність, викидання із структури окремих елементів;
Б) введення в структуру дії зайвих елементів;
В) відсутність уявлення учнів про позитивну реакцію взаємного контакту –
тобто ситуації, або позиції партнерів для ефективного початку рухової
дії;
Г) порушення швидкісно-часового ритму прийому.
З точки зору методів навчання в спортивній боротьбі застосовуються в
диалектичній послідовності такі методи навчання: від розглянутого методу
(вивчення необхідних елементів майбутньої рухової дії на попередніх
заняттях у вигляді підготовчих вправ) до методу навчання цілісній
рухової дії: від цього до ігрового методу – самостійного застосування
вивченої дії в умовах поступово наближаються до умов змагань.
При вірному процесі оволодіння руховим навичкам відмічається легкість
його виконання разом із максимально можливою амплітудою рухів не тільки
глядачами навіть необхідними з оглядачами техніки спортивної боротьби,
але й самими виконавцями у яких виконання всіх елементів руху від
початку до кінця дії.
Індивідуалізація техніки в спортивній боротьбі в подальшому процесі
пов’язана із засобами її застосування в змагальних поєдинках, тобто із
тактикою.
Основним критерієм оцінки якості навчання є надійність і ефективність
технічних дій в змагальних поєдинках, хоча із змагальної практики
спеціалістам відмічаються вміння борців високої кваліфікації долати опір
суперників завдяки застосування дидактових елементів в руховій дії, але
у І і ІІІ фазах прийомів, або порушенні їх оптимального ритму виконання
з метою створення необхідної ситуації. Для справжнього майстра ці
“помилкові дії” є одним із засобів пристосування стандартної техніки до
особливостей своїх противників.
Контрольні запитання
1. В чому відмінність і єдність навчального і тренувального процесів(
2. Яка мета багаторічного навчального процесу(
3. Яка мета НП на етапі початкової підготовки(
4. Які основні задачі НП на етапі ПП(
5. Який обсяг і складність дидактичного матеріалу на етапі ПП(
6. Які Дидактичні принципи ви знаєте(
7. Які ДП є ведучими на етапі ПП(
8. Який порядок засвоєння дидактичного матеріалу на етапі ПП(
9. Які методи навчання ви знаєте(
10. Що таке алгоритм навчання(
11. З чого складається алгоритм навчання(
12. Яка основна мета поточного контролю за виконанням техніки на етапі
ПП(
13. Які робочі документи ви знаєте(
14. На підставі яких нормативних документів складається навчальна робота
документація.
15. Які фізичні якості розвиваються в ході навчального процесу(
16. Які психічні якості розвиває навчальним процесом(
Література
1. Боген М.М. Обучение двигательным действием. – М.: ФиС, 1986
2. Кошарський В.П., Сорокин Я.И. Техника классической борьбы. – М.:
ФиС, 1978
3. Купцов А.П. Спортивная борьба //Учебник для ИФК// – М.: Фис, 1978
4. Силин В.М. ДЗЮДО. – М.: ФиС, 1982
5. Чумаков Є.М. Сто уроков самбо. – М.: ФиС, 1988
6. Навчальні програми з видів спортивної боротьби для ДЮСШ, ШИСП.
Додаткова:
7. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М.:
Педагогіка, 1989
8. Берштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности.
– М.: 1966.
PAGE
PAGE 20
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
