.

Структура та територіальна організація індустрії туризму (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 18369
Скачать документ

Пошукова робота на тему

Структура та територіальна організація індустрії туризму

Виробництво турпродукту є основною функцією індустрії туризму, яка, як
міжгалузевий комплекс, підвладна дії всіх сучасних процесів, притаманних
світовому господарству. Сучасна світова економіка на межі ХХ-ХХІ ст.
характеризується процесом глобалізації, що полягає перш за все в певній
єдності виробничої сфери, але розповсюджується й на інші сфери життя,
формуючи відповідний життєвий стандарт. Процес цей ґрунтується на
поступальному русі науково-технічного прогресу, прояви якого
відбиваються в усіх аспектах життєдіяльності: це техніка і технології,
засоби пересування і комунікації, планувальні особливості й архітектура
поселень, облаштування помешкань, насиченість їх складними
технологічними приладами тощо. Новітні технології сприяють
інтернаціоналізації економіки, її «над державності», що знаходить прояв
у формуванні різних економічних союзів, в інтеграційних процесах.
Розробка та впровадження новітніх технологій, що забезпечують стійкі
позиції на світовому ринку, потребують значної концентрації діяльності,
тобто виробничих потужностей і капіталу, та забезпеченості кадрами
відповідної кваліфікації. Тому сучасній економіці притаманні процеси
централізації діяльності та концентрації капіталу, що в поєднанні з
міграцією робочої сили сприяє процесу глобалізації. На розвиток
індустрії туризму і туристичного ринку пропозиції справляє значний вплив
загальний перебіг процесів на світовому ринку послуг та його регіональні
прояви. Слід зазначити, що своєрідність прояву глобалізаційних процесів
на національних ринках (глокалізація), відтворена у різнорідності форм
їх територіальної організації, є одним з найскладніших і найактуальніших
питань географічних досліджень світового господарства,
суспільно-географічних досліджень ринкових процесів. Світовому ринку
послуг, як складовій світогосподарської системи, притаманні всі процеси,
викликані глобалізацією суспільного життя. Світове господарство на
сучасному етапі є динамічною інноваційною системою, що базується на
циклічній зміні товарів та їх груп в індустріальній економіці.
Відповідна циклічність прослідковується й на ринку послуг і полягає в
хвилеподібному поширенні інновацій та інноваційних технологій у сфері
послуг, в їх перебігу з країн, що становлять соціально-економічно
розвинений Центр до країн Напівпериферії та Периферії. До того ж дедалі
цей процес відбувається все динамічніше. Динамізм посилюється
постфордистськими тенденціями в організації виробничого процесу,
зокрема, переходом від великих підприємств, що випускають в значному
обсязі стандартну продукцію до дрібносерійного виробництва
спеціалізованої і диференційованої продукції. Постфордистська схема
організації виробництва стимулює світогосподарські зв’язки, інтенсифікує
діяльність на світовому ринку як «вглиб» (в напрямку поглиблення
спеціалізації, що знаходить свій прояв у проведенні стратегії «нішевої
економіки»), так і «вшир» (у напрямку освоєння нових ринків у різних
регіонах та країнах світу). Ця система підтримується та заохочується
світовою фінансовою системою, якій з 80-х років XX ст. притаманні
процеси дерегуляції – зняття жорсткого державного контролю за фінансами.
Наслідком дерегуляції стало формування єдиного світового ринку капіталу,
діяльність якого (кредитні ставки, обмінні курси валют, правила
зовнішньоекономічної діяльності тощо) не залежить від національних
фінансових систем та політичної кон’юнктури окремих країн. Тобто,
Функцію контролю над фінансами все більшою мірою став виконувати сам
капітал. Переважні функції розпорядника цим капіталом перебирають на
себе транснаціональні корпорації (ТНК) – фінансово-промислові групи,
процеси кооперації між складовими яких сприяють їх діяльності як
суб’єктів світового господарства, підвищують відкритість національних
економік, впливаючи на міжнародний поділ праці. Таким чином, світове
господарство функціонує на основі міжнародного поділу праці між
національними економіками та транснаціонального поділу праці, що склався
внаслідок конкуренції ТНК. Основною рушійною силою світового
господарства є не стільки міждержавна торгівля, скільки світові потоки
капіталу у формі прямого інвестування, які переважно управляються ТНК.
Ринку фінансів притаманна концентрація в світових фінансових центрах,
представлених «світовими містами». «Світові міста» є вузловими
елементами територіальної структури світового господарства, що
сформувалися внаслідок його глобальної транснаціоналізації як центри
контролю та управління інтеграційними світогосподарськими процесами.
Переважна фінансова та технологічна роль ТНК надає їм можливість
створення стратегічних альянсів у найважливіших сферах світової
економіки і на будь-яких територіях, посилюючи глобалізаційні тенденції,
в тому числі й на основі інтегрованого інформаційного простору.
Інтеграційні процеси підсилюються розвитком нових комунікаційних
технологій, виникненню яких в свій час сприяла саме потреба прийняття
швидких управлінських рішень на основі аналізу великих масивів
інформації, внаслідок чого виникла індустрія інформації як
інтелектуальна галузь економіки. Якісним зрушенням в бік глобальності
комунікаційних систем став запуск з 60-х років XX ст. супутників задля
комерційних телекомунікацій. Це прискорило розвиток
інформаційно-залежних видів бізнес-діяльності, таких як фінансова,
надання ділових послуг тощо. Подальше впровадження скловолоконних
технологій, що збільшили обсяг, покращили якість і прискорили передачу
інформації, і їх використання в трансконтинентальних комунікаціях
створили єдиний інформаційний простір, прискоривши процеси глобалізації
світового господарства, його територіальну структуризацію. Таким чином,
глобалізація в сучасних географічних дослідженнях світового господарства
розглядається як процес розширення меж інтернаціоналізації до
загальносвітових, підвищення ступеня взаємозалежності держав, наслідком
чого є формування глобального ринку. Проявами глобалізації є зростання
взаємозалежності національних ринків, розмивання національно-державних
економічних кордонів, що впливає на економічну безпеку країн, створюючи
нові геополітичні реалії, транснаціоналізація світового господарства,
зростання ролі фінансових центрів в управлінні світогосподарськими
процесами. Глобалізація в той же час не відміняє основ функціонування
ринку на конкурентних засадах, навпаки, глобалізаційна модель розвитку
світового господарства передбачає вільний перебіг капіталу між країнами
відповідно до кон’юнктури ринку: з країни зі слабкими конкурентними
перевагами до країни, що може забезпечити стабільність високої норми та
маси прибутку. Суб’єктами глобального ринку, таким чином, є держави, ТНК
та міжнародні організації, що здійснюють координуючу роль в сфері
міжнародного поділу праці. Вони здійснюють регуляторну політику в
світогосподарських зв’язках – держави на протекціоналістських чи
неоліберальних засадах, ТНК на підставі власних маркетингових стратегій,
міжнародні організації на засадах міжнародних норм та угод. Регулятором
глобального ринку є перебіг та акумуляція капіталу. Саме каскадна
акумуляція капіталу (його перебіг з країн-лідерів з високим рівнем
економічного розвитку і розвиненим ринком капіталу до
країн-послідовників з дещо нижчим рівнем і т.д.) є підставою
диференціації національних ринків та ієрархізації форм просторової
організації світового господарства. Дослідники (Ю. Шишков, Н. Мироненко,
Б. Яценко та інші) зазначають, що сучасне світове господарство являє
собою ярусну, багатополюсну та асиметричну (внаслідок нееквівалентності
обміну) систему. Динамізм, диверсифікація та реструктуризація сфери
послуг є результатом як проведення державної політики (часто
протекціоналістської для багатьох галузей третинної сфери), так і
транснаціоналізації: серед 500 провідних ТНК світу, які щорічно
визначаються журналом «Fortune» за обсягами річного прибутку, біля 50%
спеціалізуються в сфері послуг. Обіг світового ринку послуг постійно
зростає, складаючи зараз майже чверть вартості світового експорту. На
нього припадає також 40% прямих інвестицій в світі. Відповідно зростає й
чисельність зайнятих, бо більшість робочих місць створюється саме в
сфері послуг. Простежується загальна тенденція прямої залежності між
рівнем розвитку окремої країни, часткою

сфери послуг у ВВП та часткою зайнятих у сфері послуг: чим вищий рівень
економічного розвитку, тим більш розвиненим є національний ринок послуг,
тим більшу роль він відіграє на світовому ринку послуг, оскільки може
продукувати послуги, що виступають товаром міжнародної торгівлі (таблиця
3.11).

Для світового ринку послуг характерне постійне зростання обсягів
діяльності (мал. 3.13). За останні двадцять років обсяг експорту послуг
виріс майже у 4, а імпорту – у 3,6 рази, розвиваючись практично
рівноцінно. Стабілізація темпів росту в останнє десятиріччя, після
значних коливань 70-80-х років XX ст., може свідчити про певну
впорядкованість на ринку послуг, яка на даному етапі закріпилась і в
певних геопросторових формах поляризованої світогосподарської системи.

У структурі експортних операцій світового ринку послуг переважають
транспортні та туристичні (мал. 3.14).

На транспортні послуги, що включають оренду (фрахт) транспортних
засобів, які здійснюють перевозку пасажирів та вантажів, і комплекс
супутніх послуг з обслуговування в портах (навігаційне, технічне
обслуговування, розвантажувально/навантажувальні роботи, зберігання
тощо) припадає майже чверть загальних обсягів діяльності. Майже третину
світової торгівля послугами становлять послуги, пов’язані з мандрівками
населення в ділових та особистих цілях. Тобто, можна стверджувати, що на
ринок туристичних послуг, з урахуванням транспортної складової, припадає
майже 40% обсягу світової торгівлі послугами. Картосхема «Ринок, послуг
(експорт)». Картосхема «Ринок послуг (імпорт)» На світовому ринку послуг
домінують економічно розвинені країни (таблиця 3.12). Так, на долю
восьми розвинених країн (США. Велика Британія, Франція, Німеччина,
Японія, Бельгія, Нідерланди, Італія) припадає 2/3 світового експорту
послуг і понад 50% імпорту. При цьому цікавим є співвідношення товарів і
послуг в експортно-імпортних операціях цієї групи країн: на США та
Велику Британію припадає 30% світового експорту послуг і тільки 20%
експорту товарів. Сфера послуг цих країн, а також Швейцарії, Австрії,
Бельгії, Гонконгу та ряду інших орієнтована переважно на експорт, про що
свідчить співвідношення частки експорта й імпорта послугу ВНП. У той же
час значна частка послуг в експорті не є прерогативою розвинених країн.
В ряді країн, що розвиваються, послуги також складають значну частку їх
експорту, що почасти перевищує 50%. На країни, що розвиваються, та
країни перехідної економіки припадає 24% вартості світового ринку послуг
і ще 1% надають міжнародні організації. Частка країн перехідної
економіки в міжнародній торгівлі послугами поки що незначна. Так, для
країн СНД характерне від’ємне сальдо торгівельного балансу особливо в
фінансових, інформаційних та інших бізнес-послугах. Інтенсивність змін
компонентної структури сфери послуг відповідає глобалізаційній
перебудові світогосподарських зв’язків. Аналіз динаміки структурних
зрушень на ринку послуг за другу половину XX ст. (таблиця 3.13)
свідчить, що в цілому по світу третинна сфера перебрала на себе понад
половину всіх зайнятих. Порівняння структурних змін зайнятості
економічно активного населення країн Західної та Східної Європи
засвідчує розрив між ними приблизно у ЗО років. Особливо швидкими були
темпи зростання зайнятості в сфері послуг у постіндустріальних країнах.
Так, при середньосвітових темпах в 1,4 рази для Японії характерні
найбільші темпи – 1,6 рази, для європейських країн вони дещо нижчі
(1,4-1,5), для США -1,2, що свідчить про певну насиченість ринку.
Найбільш швидкими темпами зростали виробничі галузі третинної сфери: при
середньосвітовому показнику 2,9 у Японії, Німеччині, Франції вони
становили понад 3,1 (таблиця 3.14). Споживчий сектор сфери послуг
зростав повільніше (з середніми темпами 1,4 рази) і був більш
диференційований по країнах, що свідчить про значний вплив внутрішніх
умов ринкового середовища на розвиток цього сектору (таблиця 3.15).

Таким чином, технологізація всіх сфер життєдіяльності диверсифікувала
галузеву структуру послуг у бік збільшення питомої ваги виробничих
послуг. Наслідком зростання обсягів діяльності в сфері виробничих послуг
стали кардинальні зрушення в галузевій, територіальній та організаційній
структурі основних виробничих галузей. На даному етапі саме виробничі
послуги визначають обсяги та номенклатуру виробництва, регулюють товарні
потоки, особливо в індустріально розвинених країнах. Аналіз
зовнішньоторгівельного балансу цієї групи країн засвідчує, що за 20
років його товарна складова постійно зменшувалась, а сервісна –
зростала. Виробничі послуги поділяють на споживчі, що формуються ринком
попиту, постачальницькі, обумовлені продовженням виробничої діяльності в
сфері споживання, та посередницькі, призначені для створення сприятливих
умов функціонування ринку (транспортні, інформаційні, телекомунікаційні,
комп’ютерні тощо). Розвиток виробничих послуг сприяє загальній
інтенсифікації виробництва, докорінно змінюючи логістичну систему,
реструктуризуючи організаційну, галузеву, а згодом і територіальну
структуру виробництва. Зміна моделі формування попиту на споживчому
ринку стимулювала організаційні зрушення в бік зростання частки малого
підприємництва на ринку послуг як більш гнучкої фор ми задоволення
попиту. Ця тенденція характерна для всього світового господарства, але
на ринку послуг вона проявляється найяскравіше. Середовище
бізнес-діяльності малого та середнього підприємництва – це конкурентне
середовище в якому загострення конкуренції потребує обов’язкового
впровадження інновацій. У сфері послуг інновації стосуються самих послуг
(інновації продукту), процесу їх виробництва (технологічні інновації) та
організації споживання (інноваційний менеджмент). Інновації продукту,
тобто створення принципово нових послуг, найчастіше пов’язані з
загальним поступом технологізації суспільства і діють в таких напрямках:
зміна сутності послуги внаслідок впровадження нових технологій;
виникнення послуги в зв’язку з використанням нових технологій
впровадження нових технологій шляхом надання послуг; створення нових
технологій за допомогою послуг. В цілому радикальні інновації в сфері
послуг менш поширені, ніжу виробничій сфері. Гетерогенність сфери послуг
обумовлює різну інтенсивність та можливості впровадження інновацій.
Аналіз динаміки галузевої структури постіндустріальних країн (1985-1996
pp.) свідчить, що найбільш швидкими темпами розвивались комунікаційні
послуги (62%). Одночасно в цій галузі послуг спостерігалось повсюдне
зменшення чисельності зайнятих внаслідок запровадження відповідного
технічного обслуговування. Далі за темпами та часткою у ВВП виділяються
виробничі та споживчі послуги (біля 50%), транспортні (37%) та фінансові
(34%). Найменший інноваційний потенціал мають торгівля (22%), готельний
і ресторанний бізнес (15%), соціальні, приватні та інші види послуг,
тобто послуги, пов’язані зі значним використання ручної праці. Одним з
найпоширеніших видів технологічних інновацій у сфері послуг є часткова
або повна автоматизація. Вона дозволяє зменшити витрати часу та
здешевіти надання послуг і за рахунок отриманого ефекту розширити мережу
пунктів надання такої послуги, максимально наблизивши її до споживача. З
іншого боку, дослідники відзначають, що заміна виробника автоматом в
окремих випадках викликає у певної категорії споживачів опір таким
інноваціям, що для підприємства обертається втратою клієнтури.
Відмічаються також випадки погіршення якості надання послуг на перших
етапах автоматизації, пов’язані з недосконалістю техніки, що
використовується. Неможливість повної чи часткової автоматизації або
поглиблення внутрішнього поділу праці знижує інноваційний потенціал
галузі послуг, зміщуючи акценти з технологічної інновації на
інноваційний менеджмент. У сфері послуг інновації стосуються переважно
організації виробництва, а нові послуги виникають і впроваджуються
внаслідок застосування промислових технологій. Найсуттєвішими
технологічними інноваціями останнього часу є впровадження та
використання комп’ютерних технологій, Internet, інтерактивного
телебачення, банківських карток. Для значної частини послуг, особливо
приватних, притаманне переважання ручної праці, тому розвиток сфери
послуг потребує постійного притоку робочої сили. Більше того,
динамічність розвитку сфери послуг великою мірою ґрунтується на
наявності ринку праці. Тобто, сфера послуг, розвиваючись, створює нові
робочі місця, а широка номенклатура послуг передбачає використання
трудових ресурсів різної кваліфікації, широко застосовуються різні форми
(зайнятість неповний день і неповний тиждень, використання гнучкого
графіку роботи, завдяки якому забезпечується безперервність
обслуговування тощо). Тобто, гнучкість використання робочої сили є
додатковою перевагою сфери послуг, певним «зворотнім ефектом», що
стимулює її розвиток. Використання новітніх технологій в сфері послуг
надає переваги і в використанні робочої сили, зокрема, поширюється таке
явище, як «надомництво»: наприклад, у США майже 4% зайнятих – це
надомники, які використовують для роботи телекомунікаційну мережу.
Створення високотехнологічних галузей (комп’ютерні, комунікаційні,
інформаційні послуги, інжинірінг та інші) з високою оплатою праці
забезпечує приток у цю сферу інтелектуальних ресурсів. Сучасні
світогосподарські процеси створили попит і тим самим обумовили
випереджаючий розвиток комунікаційних і інформаційних технологій. Це
докорінно змінило не тільки організацію і характер праці в багатьох
галузях, в тому числі й сфери послуг, а й вплинуло на інтенсивність
ринкової діяльності. Оптико-волоконна система зв’язку, використання
Internet, інтерактивного телебачення підвищило можливості візуалізації
послуг, прискорило процес переговорів та укладання угод (часто без
обов’язкового раніше безпосереднього контакту) і здешевіло його.
Наприклад, проведення двогодинної відеоконференції коштує в п’ять разів
дешевше за звичайну. Розвиток банківських послуг обумовлений тією роллю,
яку відіграє рух капіталу за сучасних глобалізаційних умов. Потреби
обслуговування ринку капіталу зробили фінансові послуги одним з
найдинамічніших секторів сфери послуг, який застосовує найновітніші
технології. Проведення банківських операцій сприяло створенню
call-centers з обслуговування клієнтів, впровадження комп’ютерних
технологій реорганізувало саму сутність банківської роботи, стимулювало
виникнення нових видів послуг, зокрема, банківські операції в системі
on-line, застосування електронних грошей тощо. Значного поширення набула
електронна торгівля на базі використання Internet, особливо в
постіндустріальних країнах. Наприклад, в Японії на неї припадає понад
70% обсягів роздрібної торгівлі. Значний вплив розширення електронних
операцій справляє на розвиток страхування, брокерської справи, рекламної
діяльності. Реклама стала одним з провідних секторів третинної сфери,
охопивши всі засоби телекомунікацій, поширившись на видавничу
діяльність. Серед десяти провідних рекламних агентств світу п’ять
розташовані у США, по два – в Японії та Великій Британії, ще одне – у
Франції. Рекламна діяльність, тяжіючи до поліграфічних центрів, центрів
культури та концентрації засобів масової інформації, утворює потужні
рекламно-інформаційні вузли з домінуючими позиціями не тільки в цій
сфері послуг, а й у світовому господарстві: Нью-Йорк, Токіо, Лондон,
Париж, Чикаго, Лос-Анджелес виділяються як міжнародні центри реклами.
Зазначені інновації притаманні перш за все розвиненим країнам, особливо
постіндустріальним, які й визначають сучасні світогосподарські зрушення.
Застосування цих інновацій в країнах, що розвиваються або знаходяться на
стадії трансформації дозволить їм ефективніше долучитися до
світогосподарських зв’язків, але технологічне відставання пригальмовує
цей процес, призводячи до збереження розриву в рівнях розвитку. Таким
чином, можна стверджувати, що рівень розвитку та структурованість сфери
послуг є наслідком і показником рівня розвитку економіки як на
світовому, так і на національному рівнях, участі в міжнародному поділі
праці, а сучасний етап переважаючого розвитку сфери послуг є наслідком
структурної перебудови світового господарства під дією глобалізац

ійних процесів. На туристичному ринку зазначені процеси проявляються
через специфіку туризму і особливості його функціонування, зокрема,
відбиваючись у діяльності структурних елементів індустрії туризму, які є
суб’єктами ринку виробника турпродукту. Ринок виробника турпродукту
об’єднує суб’єктів туристичного ринку (юридичних та фізичних осіб), які
виробляють туристичний продукт і реалізують його споживачеві-туристу.
Тобто, ринок виробника – це пропозиція певного набору послуг і товарів,
призначених для задоволення потреб туриста. Туристична діяльність за
економічними ознаками є діяльністю з організації процесу споживання
певних елементів національного багатства, матеріальних та нематеріальних
цінностей, яка здійснюється бізнесовими структурами у взаємодії з
місцевою владою. На цьому ринку можуть діяти фізичні особи (наприклад,
ремісник, що виробляє і реалізує сувенірну продукцію), але в основному
він представлений юридичними особами: підприємствами різних форм
власності, організації, величини. Рівень розвитку ринку пропозиції
забезпечується можливостями індустрії туризму і залежить від рівня її
розвитку, особливостей діяльності, державної туристичної політики. Ринок
виробника турпродукту має складну багаторівневу структуру залежно від
характеру, обсягів, форм організації Діяльності. Його можна
структурувати за різними ознаками і кожна структурна одиниця буде
складати відповідний ринок (видовий субринок). За характером турпродукту
можна виділити такі структури: а) ринок виробників продукції масового
попиту; б) ринок виробників продукції нестандартного та елітарного
попиту. За рівнем комплексності ринкового продукту: а) ринок виробників
комплексного турпродукту (туроператори, турагенції); б) ринок виробників
окремих туристичних послуг різного рівня комплексності (готелі,
ресторани, транспортні компанії в різних видах транспорту, екскурсійні
бюро). За ступенем інтегрованості в індустрію туризму: а) безпосередньо
задіяні в туризмі, прибутки яких надходять в основному від туристичної
діяльності (туроператори, турагенції, готелі, виробництво сувенірів); б)
опосередковано задіяні в туризмі, для яких туризм є побічною діяльністю,
джерелом додаткових надходжень (виробники продуктів харчування, заклади
дозвілля, торгівлі). За масштабами діяльності, що визначаються наявністю
капіталу, рівнем його концентрації і централізації: а)
світогосподарського рівня (транснаціональні компанії в різних сферах
індустрії туризма, готельні та ресторанні мережі); б) локального рівня
(незалежні виробники середнього і малого бізнесу). З попередніми
характеристиками пов’язані величина підприємств (малі, середні, великі)
та розподіл за формами власності (державні, приватні, колективні).
Структурувати ринок виробника можна також відповідно обраного цільового
ринку попиту (наприклад, ринок турагенцій, що пропонують сімейний літній
відпочинок на курортах Болгарії або ринок туристичних фірм, що
спеціалізуються на пропозиції гірськолижного відпочинку). Таким чином,
ринок виробника має видову структуру, представлену окремими галузями та
видами діяльності з надання конкретних послуг в туризмі, територіальну
структуру, представлену елементами, в межах яких сполучається діяльність
з надання послуг (пункти, центри, вузли, курортні місцевості, райони,
зони) та організаційно-управлінську структуру, яка відтворює різні рівні
організації та масштаби діяльності (міжнародні, недержавні, державні,
місцеві). Туристичні послуги продукуються відповідними виробниками –
підприємствами, установами, об’єднаними в галузі та види діяльності, які
виступають агентами туристичного ринку, суб’єктами діяльності на ринку
туристичних послуг. Ринок туристичних послуг z цієї точки зору можна
розглядати як систему відношень, що складаються між суб’єктами
туристичної діяльності в процесі створення та реалізації туристичного
продукту відповідно до мінливих запитів споживачів. Туризм як суспільне
явище задовольняється діяльністю міжгалузевого комплексу індустрії
туризму, до складу якого входять підприємства різного виду, типу,
величини, рівня спеціалізації тощо. Всі вони є суб’єктами туристичного
ринку, оскільки реалізують таким чином свої певні комерційні інтереси.
Тобто, суб’єктами туристичного ринку можуть виступати практично всі
елементи функціонально-господарської підсистеми індустрії туризму. За
характером діяльності суб’єктів туристичного ринку можна поділити на
продуцентів, що виробляють певний компонент турпродукту, та
посередників, які організують конкретні послуги виробників у комплексний
турпродукт – тур, з яким виходять на ринок. Відповідно, суб’єкти ринку
виробника за рівнем комплексності створення турпродукту та
інтегрованості в туризм можуть бути класифіковані наступним чином
(таблиця 3.16).

Суб’єкти ринку виробника, що надають конкретні послуги (послуги
гостинності, транспорту, екскурсійного обслуговування, дозвілля) можуть
самостійно виступати зі своїм продуктом на ринку, рівень якого залежить
від обсягів діяльності конкретного продуцента, але частіше це робиться
опосередковано -через туристичне підприємство, що розширює ринок збуту
та стабілізує діяльність. Наявність значного прошарку посередників є
характерною ознакою туристичного ринку. Посередники забезпечують зв’язок
виробника послуг зі споживачем та зв’язок між окремими виробниками, тим
самим сприяючи розширенню збутової мережі, забезпечуючи зв’язок попиту і
пропозиції. Туристичні підприємства представлені двома типами:
туроператори і турагенції, які відрізняються характером та обсягами
діяльності. Туроператори – це потужні туристичні фірми, Що
спеціалізуються на розробці комплексного турпродукту та його оптовій
реалізації. Діяльність туроператорів полягає саме в тому, що з
різноманітних туристичних послуг вони складають комплексні тури,
пропонуючи їх за фіксованою ціною. Тобто, туроператор на основі
маркетингових досліджень ринку формує пакет туристичних послуг і в цьому
разі виступає виробником комплексного турпродукту – туру. За нормами
ВТО, туроператором є туристичне підприємство, яке самостійно комплектує
туристичний продукт, що складається щонайменше з трьох послуг:
розміщення, транспортування туристів та надання їм ще однієї якоїсь
послуги, не пов’язаної з першими двома (екскурсійне обслуговування,
прокат автомобіля тощо). Туроператор завжди виступає як «оптовик»,
здійснюючи масові закупки туристичних послуг, необхідних для формування
турів, що дає йому можливість страхуватися від коливання цін на окремі
послуги. Туроператор є індустріалізованим виробником, що визначається
значними обсягами та широкою спеціалізацією. За рівнем спеціалізації
виділяють: туроператорів масового ринку, які формують і реалізують
стандартні тури масового споживчого сегменту (популярні курорти,
рекреаційно-туристські центри тощо), що забезпечуються регулярними або
чартерними рейсами, створюючи масовий потік; туроператорів,
спеціалізованих на окремих видах туризму (мисливство, спелеотуризм,
гірський туризм тощо); з використання певних транспортних засобів
(круїзний туризм) та засобів розміщення (котеджі та апартаменти,
туристичні бази, кемпінги, села тощо); в розрахунку на геодемо-графічні
сегменти (сімейний, молодіжний туризм), тобто туроператорів, що працюють
на субринках; 3) туроператорів внутрішнього ринку, орієнтованих на
національного споживача; 4) туроператорів іноземного туризму,
орієнтованих на зовнішній ринок. Ця категорія туроператорів формує тури
для іноземного споживача. Діяльність таких туроператорів торкається
партнерських угод з відповідним партнером-туроператором або надання
послуг з обслуговування іноземних туристів на національному ринку
(ведення переговорів, пошук партнерів тощо). Різновидом спеціалізованих
туроператорів на ринку іноземномного туризму є туроператори, що
спеціалізуються на етнічних та релігійних турах (мал. 3.15). За
характером діяльності, її територіальними масштабами та спрямованістю,
формами організації туроператори поділяються на ініціативних та
рецептивних. Ініціативні туроператори – це туроператори, які
спеціалізуються в міжнародному туризмі, орієнтовані переважно на
зарубіжний туризм і працюють сконцентрована в Азіатсько-тихоокеанському
регіоні, третина -у США, п’ята частина – у країнах Європи, на Близькому
Сході та в Африці і 10% – у Латинській Америці і Канаді. Основні
прибутки туристичної агенції складаються з комісійних (різниці між
вартістю оптової закупки та роздрібної реалізації). Ринок туроператорів
вирізняється домінуванням незначної кількості потужних підприємств та
значною конкуренцією між ними, в той час як на ринку турагенцій
переважає середній та малий бізнес, представлений всіма формами
власності, а співвідношення залежить від пануючого суспільно-політичного
ладу та економічної системи. В цілому переважає приватна власність,
уособлена малими та середніми підприємствами, діяльність яких
скеровується державними органами відповідно до туристичної політики
національного ринку. Тому більшість підприємств невеликі за чисельністю
працюючих. Саме туристичні агенції, в силу специфіки своєї діяльності,
безпосередньо зв’язані з клієнтом, надають йому індивідуальні
консультації та поради, тим самим впливаючи на вибір певного турпродукту
та його складових. Тобто, для туроператорів турагенції є не тільки
мережею збуту, а й джерелом зворотньої інформації про потреби та попит
туристів. Туроператори та турагенції є комерційними підприємствами,
діяльність яких підпорядкована меті отримання прибутку. Некомерційними
підприємствами, орієнтованими перш за все на виконання соціальної
функції в туризмі, є туристичні об’єднання (клуби, спілки тощо), які
згуртовують на добровільній основі (за хобі) певну частину населення. їх
діяльність здійснюється або за рахунок членських внесків, або за рахунок
фондів (суспільних чи приватних). Використання отриманих коштів
цілеспрямоване: різні туристичні заходи (сходження, увічнення певних
подій засобами туризму, зльоти, літні табори, підтримка скаутського руху
тощо); підтримка туризму в регіоні; пропаганда туризму як складової
здорового способу життя; стипендії або доплати ветеранам туристичного
руху тощо. За рівнем інтеграції та концентрації капіталу, формами,
характером та обсягами діяльності серед суб’єктів туристичного ринку
слід виокремити транснаціональні компанії (ТНК). Транснаціональною є
компанія, діяльність якої відбувається в міжнародному суспільстві. ТНК
складається з підприємств, розміщених на територіях різних держав та
юридично пов’язаних між собою таким чином, що вони підпорядковані
спільній стратегії. В світовій економіці на долю ТНК припадає найбільша
частина міжнародної торгівлі, закордонних інвестицій та міжнародного
обміну технологіями. Але ТНК – не тільки економічна структура, а й
суб’єкти міжнародного права: вони вступають у відносини з іншими
суб’єктами міжнародного права, такими як держави, міжнародні
організації, недержавні юридичні особи. Таким чином, ТНК відіграють
значну роль у глобалізаційних процесах, що дозволяє розглядати їх «як
чинники найбільшої ваги в міжнародному суспільстві». ТНК дуже
різноманітні і існує багато типологій, основаних на різних принципах
(наприклад, сировинна стратегія, стратегія виробництва, комерційна,
фінансова стратегія та інші). Найбільш динамічно розвиваються зараз ТНК
у сфері послуг (банки, страхові компанії, транспорт, туризм, технології
тощо). Діяльність транснаціональних компаній в туризмі носить глобальний
характер і в той же час відбувається на ринках нижчих ієрархічних
рівнів, суттєво впливаючи на їх функціонування. ТНК – позадержавні
утворення, які в своїй діяльності використовують особливості правового і
економічного режимів національних ринків. Враховуючи вплив ТНК на
соціально-економічні процеси, зараз актуальною є регламентація їх
діяльності. ТНК в туризмі дуже різноманітні за складом, видами та
формами організації, але основою їх функціонування є концентрація
виробництва і централізація капіталу (мал. 3.17). Монополізація може
бути результатом: а) укрупнення одиничних об’єктів, наприклад,
нарощування потужностей готельної мережі; б) «горизонтальної» інтеграції
або злиття підприємств однієї галузі (наприклад, один з потужніших
туроператорів німецького ринку фірма ТУІ виникла шляхом злиття декількох
туристських фірм); в) «вертикальної» інтеграції або злиття підприємств
різних галузей, що функціонально пов’язані між собою в тій чи іншій мірі
(найпоширенішим прикладом такої інтеграції є злиття готельних мереж і
авіакомпаній). Детально процеси транснаціоналізації туристичної
діяльності розглянуті в роботах. У даному разі для розуміння ринкових
процесів ми лише зупинимось на характерних рисах основних суб’єктів
туристичного ринку. Найпоширенішим видом ТНК в туризмі є ТНК, що
функціонують на основі «готельних ланцюгів». «Готельні ланцюги» або
готельні мережі – це форма об’єднання готельних підприємств з метою
забезпечення економічної ефективності діяльності та конкурентноздатності
на ринку послуг за рахунок високої якості обслуговування (почасти влас

ний стандарт якості). Наприкінці 90-х років у світі налічувалось понад
200 транснаціональних за масштабами діяльності та організаційними
засадами готельних мереж. їх частка в світовому готельному фонді (за
кількістю номерів) становить понад 30%. Серед мереж є невеликі, до
складу яких входять декілька готелів, та значні, що об’єднують понад
1000 готелів. Порівняльний аналіз ситуації початку 90-х та 2000 р. дає
підстави стверджувати про динамічність ситуації в міжнародному
готельному бізнесі, що позначилось на змінах рейтингу навіть серед
найпотужніших готельних мереж світу. Більшість з них за приналежністю
Сполучених Штатів, а також Франції та Великої Британії. Найпотужнішими
готельними мережами в світі залишаються (за низхідною): «Хоспітеліті
франчайз систем», «Холидей інн», «Бест уестерн», «Аккор», «Чойс хотелз»,
«Марріот», «ІТТ Шератон», «Хілтон», «Форте», «Хайятт». Якщо в десятці
лідерів зміни незначні, то вже в другій десятці помітно зростання впливу
європейських готельних груп, що свідчить про загострення конкурентної
боротьби на ринку готельних послуг (таблиця 3.17).

Найпоширенішою формою організації готельних мереж є франчайзинг.
Франчайзинг – це система, заснована на контрактному партнерстві між
компанією-виробником, що надає франшизу, та незалежними бізнесменами,
які, купуючи за ж. «Гостиничный бизнес», 2000, №2, с. 36. ліцензію на
право володіти та керувати частиною майна, набувають право продавати
послуги гостинності даної торгової марки. Компанія, що надає франшизу
(франчайзер) надає право компанії-партнеру (франчайзі) використовувати
свої логотипи (фірмові знаки), напрацьовані технології обслуговування та
маркетингові процедури, системи резервування та пільг, отримуючи за це
ліцензійні, орендні платежі та певну частину прибутку. Франчайзингові
системи охоплюють зараз практично всі види бізнесової діяльності та
особливо поширені в сфері послуг, в індустрії туризму. Найпотужнішою
компанією, що займається франчайзингом в готельному бізнесі, вважається
готельна мережа «Хоспітеліті франчайз систем» (США), яка об’єднує понад
3,4 тис. готелів. Іншими видами та формами організації є угоди про
партнерство, оренду та управління за контрактом. Зазначені системи є
основними формами концентрації виробництва, залучення та централізації
капіталу в індустрію туризму. За рівнем спеціалізації та інтегрованості
в туризм готельні мережі поділяються на виключно спеціалізовані групи
або системи, що склалися в результаті «горизонтальної» інтеграції, та
системи, асоційовані з іншими підприємствами, що функціонують в різних
секторах індустрії туризму і є результатом «вертикальної» інтеграції,
коли компанії підкоряють собі різні стадії виробничого процесу з
обслуговування туристів. Серед транснаціональних компаній в сфері
готельного бізнесу більшість складають спеціалізовані системи, майже
п’ята частина припадає на асоційовані з авіакомпаніями, решта – на
асоційовані з потужними туроператорами, фінансовими та комерційними
структурами (мал. 3.18).

Однією з провідних ТНК в сфері готельного та туристичного бізнесу світу
є Ассог, якій притаманна широка диверсифікація бізнесу. Спеціалізуючись
в сфері гостинності, Ассог займає провідні позиції на ринку готельних,
ресторанних, туристичних, гральних та інших послуг (мал. 3.19). їй
належить мережа з 36 ресторанів Lenotre у 8 країнах світу, характерною
ознакою яких є «висока» французька кухня. У сфері туристичного бізнесу
діють декілька туроператорів Ассог, компанія володіє половиною мережі
турагенцій Carlton Wagonlit Travel, що посилює контроль за просуванням
власного турпродукту на світовому ринку. В останні роки (з 1997 р.)
компанія почала інтенсивно просуватися на ринку грального бізнесу
Франції і зараз Ассог Casinos, маючи 13 казино, стала третьою за
розмірами в гральному бізнесі країни. Провідним напрямком залишається
готельний бізнес, на який припадає 68% обсягів діяльності. Це одна з
провідних готельних груп, що займає третє місце в світі за рейтингом
діяльності і є однією з найпотужніших в Європі (таблиця 3.18).

Серед п’ятірки найпотужніших готельних груп Ассог є найдинімчнішою, про
що свідчить зростання прибутковості протягом 1994-2000 pp. у 5 разів, а
також стрімке нарощування потужностей (тільки за 2000 р. номерний фонд
збільшився з 354 тис. до 390 тис. номерів). Мережа готелів Ассог налічує
понад 3500 готелів різного класу і поширена в 90 країнах світу. Ця група
є однією з небагатьох у світі, яка працює практично в усіх сегментах
готельного бізнесу – від готелів економічного класу до п’ятизіркових
(таблиця 3.19).

При цьому сама компанія повністю володіє майже третиною готелів, 35%
взяті у лізинг, 19% – в управління і ще 15% працюють за франчайзинговими
угодами. Основним регіоном діяльності готельної групи Ассог є Європа, на
яку припадає майже половина всього готельного фонду і більше третини –
на Сполучені Штати. Посилення позицій готельних марок компанії на
національних ринках європейських країн відбувається за рахунок
використання різних організаційних форм. Так, у Німеччині група придбала
невелику готельну мережу Rudi Hotels з 27 готелей, у Польщі – пакет
акцій готельної мережі Orbis. У структурі готельної групи поки що
переважають готелі економічного класу, на які припадає 57% потужностей,
але спостерігається нарощування готельної мережі середнього та вищого
класів. Ключовим регіональним ринком для компанії була і залишається
Європа, а тенденції проникнення на національні ринки європейських країн
відповідні напрямкам розвитку міжнародного туризму. Так, у 2000 р.
основна увага була приділена проникненню готельної групи на ринки
Іспанії, Німеччини, Великої Британії та Польщі. В Іспанії у цьому році
розпочалось будівництво 19 нових готелів, які будуть працювати під
марками Formule 1, Ibis, Novotel. У Німеччині загальна кількість
готелів, приналежних до Ассог, становить 222, що дозволяє визначити
компанію як одну з найпотужніших на національному ринку готельних
послуг. У Великій Британії нарощування мережі відбувалося як за рахунок
нового будівництва, так і придбання готелів мережі Holiday Inns, які
стали працювати під маркою Ibis, у Лондоні відкрилися готелі марки
Novotel, Sofitel та Merkure. У Польщі компанія Ассог, співпрацюючи з
національною компанією Orbis, відкрила в Варшаві та Кракові два готелі
марки Sofitel, активно пропагує бренди Merkure та Novotel. Мережа
Merkure в країні є найвпливовішою на ринку готельних послуг вищого
класу. Однак, враховуючи стан внутрішнього туристичного ринку Польщі,
основну увагу компанія планує звернути на економічний сегмент готельних
послуг і відкрити дванадцять готелів марки Ibis. Ринок готельних послуг
США є для компанії Ассог другим за значенням. Тут превалюють готелі
економічного класу. Останнім часом завдяки франчайзинговим угодам мережа
розширилась на 200 готелів, які працюють під маркою Red Roof Inns
(переважно на Середньому Заході та Півдні країни). Зберегли свої позиції
на американському ринку марки Motel 6 та Studio 6. В той же час компанія
поступово розширює сегмент готелей вищого класу, відкривши в Нью-Йорку
та Філадельфії два готелі Sofitel і планує відкрити під цією маркою
готелі в Вашингтоні та Чикаго. У Латинській Америці компанія
найпотужніше представлена на Бразильському національному ринку, де
працюють майже 100 готелів, приналежних до Ассог. Мережа Merkure з 64
готелів є лідером у сегменті готелів вищого класу на ринку готельних
послуг Бразилії. Подальше нарощування присутності компанії на
національному ринку країни планується в сегменті готелів економічного
класу (мережі Ibis та Formule 1). Серед інших національних ринків
готельна група Ассог надає перевагу Австралії та Китаю. Так, у Китаї
просувається готельний продукт вищого класу, представлений готельними
мережами Novotel (6 готелей) та Sofitel (3 готелі). В Австралії мережа
Merkure, що об’єднала 25 готелей All Seasons на основі угод про
управління та 7 готелів Fortland, також стала лідером на національному
ринку. Сучасні підходи до використання глобальних розподільчих мереж,
інформаційних та бізнес-технологій з урахуванням динаміки туристичного
процесу дозволяють компанії Ассог суттєво впливати на ринок готельних і
туристичних послуг. Ринок пропозиції послуг гостинності є одним з
основних видових субринків туристичного ринку. Основу сучасної системи
гостинності в туризмі становить готельний бізнес Ця структура
туристичного ринку є однією з найдинамічніших, а гло-балізаційні
тенденції найсуттєвіше позначились на її діяльності. Слід зазначити, що
темпи зростання потужностей готельної індустрії дещо знизились, однак
все ще залишаються високими. Так, якщо тільки за чотири роки в 80-ті
роки (з 1984 по 1988 pp.) кількість номерів зросла на 12%, а чисельність
місць на 14%, то в наступні чотири роки (1988 -1992 pp.) приріст
номерного фонду становив 10,4%. Серед регіонів ВТО найпотужніший
готельний фонд мають Європа та Америка, причому зростання готельного
фонду Американського макрорегіону відбувається за рахунок значних темпів
в країнах Південної Америки. Значна позитивна динаміка притаманна
останні десятиріччя Східній Азії та Тихоокеанському макрорегіону,
особливо завдяки цілеспрямованій розбудові галузі в Китаї, Малайзії та
Тайланді (мал. 3.20).

Розвиток готельних послуг просувається в напрямку оптимізації критерію
ціна/якість і передбачає створення комфортних умов перебування, високої
якості обслуговування при дотриманні відносно помірних цін і
урізноманітнення пропозиції. Пропозиція послуг розміщення в готелях
економічного та вищого класів розвивається практично однаковими темпами,
варіюючи за регіонами відповідно попиту. Світовим лідером за обсягами
пропозиції готельних послуг і їх споживанням є Європа. На Європейський
макрорегіон припадає майже половина номерного фонду світового готельного
господарства. Останні двадцять років темпи зростання потужностей були
незначними (так, за період 1985-1997 pp. кількість номерів в готелях та
інших засобах розміщення зросла в 1,33 рази, а кількість місць – в 1,36
раз). Готельне господарство як вид послуг гостинності, що надавались
подорожуючим, виник в Європі ще на початкових етапах становлення
сучасної цивілізації, перетворившись, з розвитком масових переміщень, у
розвинену бізнесову структуру. Тому європейську модель організації
готельного бізнесу можна розглядати як класичну. Суттєвими її ознаками є
значна частка малого і середнього бізнесу в загальній структурі
пропозиції при одночасній транснаціоналізації всієї системи, тісна
співпраця національних систем в рамках міжнаціональних, регіональних та
міжнародних об’єднань з метою уніфікації технологій та стандартизації
обслуговування, його високий рівень, забезпечений різнорівневою системою
підготовки кадрів. Значна диференціація готельного продукту як за
пропозицією засобів розміщення, так і за умовами обслуговування та
набором додаткових послуг забезпечує різноманітний попит,
диференційований за платоспроможністю. Територіальна диференціація
готельного господарства Європи (таблиця 3.20) пояснюється його
залежністю від соціально-економічної структури суспільства, сучасного
стану ринкової економіки, історії розвитку та становлення даного ринку
послуг.

Зростання туристичного попиту на ринку відпочинку і розваг стимулювало
значне зростання готельної пропозиції в країнах перш за все
Середземномор’я, чим і пояснюється найбільший приріст номерного фонду
саме в цьому субрегіоні. З іншого боку, зміна суспільного ладу та
соціально-економічні перетворення в країнах Центральної та Східної
Європи стимулювали їх повноцінне входження в світове співтовариство і,
зокрема, в світовий туристичний процес, що забезпечувалось розвитком
пропозиції на ринку послуг розміщення (темпи росту номерного фонду для
цієї групи країн одні з найвищих в регіоні, що забезпечило зростання
виробничих потужностей за останні десять років вдвічі). У цій групі
країн розбудова даного ринку відбувається як за рахунок розвитку
приватної ініціативи та державної підтримки, так і за рахунок
транснаціоналізації, долучення до відомих західноєвропейських та
американських готельних мереж (наприклад, «Хілтон», «Шератон», «Редисон»
та інших). Відбувається перебудова організаційних та технологічних засад
діяльності на основі західноєвропейських стандартів якості
обслуговування та стандартів готельних мереж. Незважаючи на значні темпи
росту готельної бази в зазначених регіонах, на європейському ринку
готельних послуг домінуючими залишаються позиції західноєвропейських
країн, на які припадає понад 80% номерного фонду (мал. 3.21).

Готельний бізнес, особливо в країнах ЄС, відзначається стабільністю,
хоча в окремих країнах (Австрії, Люксембурзі, Ліхтенштейні, Швейцарії,
Сан Марино) в останнє десятиріччя відбулося скорочення готельної бази,
яке можна пов’язати з насиченням ринку та загостренням конкуренції.
Зменшення номерного фонду відбувається і в Центральноєвропейських
країнах з реформованим типом туристичного ринку (Болгарія, Румунія), що
можна пояснити саме реформуванням ринку пропозиції за європейськими
стандартами. значення аналітичних показників: Регіонально-статистичний
аналіз розвитку готельного господарства країн Європейського макрорегіону
базується на показниках (таблиця 3.21), які дозволяють певною мірою
оцінити комфортність номерного фонду (тр, ступінь розвитку готельної
мережі (kn) та ефективність її діяльності (kj). Переважно одномісне
розміщення пропонується в країнах Середземномор’я, переважає подібна
пропозиція і в країнах Центральної Європи, особливо в Угорщині, Чехії,
Словаччині, Хорватії, Словенії; в країнах Західної Європи переважає
одно-двомісне розміщення в готелях різного класу, і майже до такої
пропозиції наближається готельна мережа країн СНД, де значення показника
близьке до середньорегіонального (mEU = 2,0).

Порівняльний аналіз зазначених показників дозволяє не тільки
охарактеризувати, а й вскрити причини територіальної диференціації в
розвиткові готельного бізнесу, зокрема в одному з найрозвиненіших
туристичних макрорегіонів світу – Європейському. Найрозвиненішою в
макрорегіоні є готельна мережа західноєвропейських країн, про що
свідчать високі значення індексу локалізації, особливо в країнах EFTA
(lh = 2,41). (Картосхема «Європейський туристичний ліакрорегіон.
територіальна диференціація рівня розвитку готельних послуг»). Значний
потік туристів до макрорегіону та внутрірегіональні переміщення
забезпечуються не тільки розвиненою мережею готельних підприємств (Іп
майже вдвічи перевищує середньоєвропейський), а й забезпечують високу
ефективність діяльності готельного бізнесу (lt практично дорівнює
середньорегіональному). Найбільші значення індексу забезпеченості (If)
характерні для країн високоінтенсивного типу туристичного ринку
(наприклад, у Німеччині lt = 3,05, у Швеції lt = 2,94, в Італії lt =
1,60). Середземноморські країни вирізняються значною територіальною
концентрацією готельної мережі в курортно-туристичних центрах узбережжя,
високим коефіцієнтом локалізації, значення якого в усіх країнах регіону
(крім Туреччини) перевищують середньоєвропейський показник, однак аналіз
значень kt та lt вказує на недостатню забезпеченість туристів
потужностями готельної бази даного регіону, оскільки тільки на Кіпрі та
Мальті рівень пропозиції близький до середньорегоінальних значень. В той
же час розвиток пропозиції в Центральній Європі наблизив її до
європейського рівня, однак тут спостерігається недостатня ефективність
діяльності готельної індустрії, її незаванта-женість, обумовлена
невисоким попитом на зовнішніх ринках (особливо це притаманне Румунії,
Албанії з їх нестабільною внутрішньоекономічною ситуацією, Югославії в
зв’язку із загостренням політичних конфліктів). Аналогічні тенденції ще
більш яскраво проявляються в країнах СНД, де переважає розвиток
готельної бази в окремих центрах (столиці, центри ділової активності)
при загальній неефективності, незавантаженості в зв’язку з низькою
якістю пропозиції готельного фонду решти території та незначним
туристичним потоком (наприклад, в Киргизстані пропозиція готельних
потужностей становить 4732 місця при річному туристичному потоці в
країну 13 тис. осіб, що більш ніж в 11 разів перевищує попит). Тому
розвиток готельної мережі в цьому регіоні повинен супроводжуватись
активною маркетинговою стратегією, спрямованою на формування позитивного
іміджу задля залучення туристів. Україна за рівнем розвитку готельної
мережі в п’ять разів відстає від середніх по Європі показників, майже
втричі – від країн Центральної Європи, хоча дещо (в 1,2 рази) перевищує
показники, середні для СНД (таблиця 3.22)

В Україні прийом та розміщення туристів здійснюють готелі різного типу,
мотелі, заклади лікування (санаторії, пансіонати з лікуванням,
санаторії-профілакторії) та відпочинку (будинки, бази відпочинку,
пансіонати, туристичні бази), спеціалізовані установи (кемпінги,
молодіжні табори відпочинку та центри, транспортні засоби розміщення),
приватні засоби розміщення (апартаменти у приватному чи орендованому
житловому фонді) – мал. 3.22.

Як видно з наведеного мал. 3.22, більше половини обсягу послуг
розміщення іноземним туристам надаються готелями, в той час як внутрішні
туристи користуються послугами більш дешевих або соціалізованих
(наприклад, за рахунок фонду соціального страхування) підприємств
індустрії туризму. Тому обсяги діяльності з надання послуг розміщення
розподіляються практично рівномірно між підприємствами та установами
різного типу, а перерозподіл визначається типом та призначенням
підприємства, його місцем розташування. Так, основна маса туристів, що
прибувають у м. Київ, розміщуються в готелях, а туристи, що прибувають
на відпочинок до Криму в більшій мірі використовують заклади відпочинку
та приватне житло. На готелі припадає майже 11% загального обсягу з
обслуговування іноземних туристів, що становить майже 22% від загального
річного обсягу доходів галузі (2000 р.) Найбільшим попитом користуються
готелі Львівської області та АР Крим, м. Києва та Київської області,
Чернігівської, Чернівецької та Закарпатської областей, а
найприбутковішими є готелі Києва, Криму, Одеської, Львівської та
Дніпропетровської областей. В цілому ж завантаженість готелів
зменшується, що свідчить про низьку рентабельність їх роботи, незважаючи
на заходи, що провадяться. Порівняно з початком перебудовчих процесів
(таблиця 3.23) цей показник скоротився більш ніж вдвічі, а з 1995 р. –
майже у півтора рази. Найменша завантаженість у 2000 р. відзначена в
готелях Луганської та Миколаївської областей (9%), а найбільша -ум.
Севастополь (78%). Завантаженість готелів м. Києва практично вдвічі
перевищує середні по країні показники, що свідчить не тільки про
туристичну популярність столиці, а й про значні зрушення в бік зростання
якісних характеристик її готельної бази. Однак, незважаючи на певні
зрушення, діюча мережа готельного господарства ще не відповідає вимогам
міжнародних стандартів. Особливо це стосується сучасних засобів зв’язку
та комунікацій, обладнання конференц-залів та бізнес-центрів тощо.
Готельне господарство України, перебудовуючись на ринкових засадах,
зазнало значних структурних змін, які торкнулися всіх сторін
функціонування галузі і перш за все організаційно-управлінської
структури. У 1990 р. було ліквідоване Міністерство житлово-комунального
господарства, якому підпорядковувались готелі, і вони були передані в
управління місцевим органам влади. Змін зазнала й існуюча паралельно
відомча готельна мережа, приналежна численним міністерствам та
установам. Процеси приватизації в готельному господарстві призвели до
докорінної зміни форм власності (мал. 3.23).

Зараз більшість підприємств є колективною (акціонованою) власністю, біля
5% припадає на приватні готелі, а решта – комунальна та державна
власність. Разом із зміною форм власності відбулась перебудова
діяльності, що позначилось скороченням основних виробничих показників
(таблиця 3.23)

Скорочення виробничих потужностей та чисельності зайнятих стало
наслідком невідповідності діючої мережі вимогам ринку. Готельне
господарство країни найактивніше формувалось протягом 60-80-х років XX
ст. і було розраховане переважно на забезпечення масового внутрішнього
туристичного потоку, обслуговування якого, не передбачало високих
стандартів. Цим був обумовлений і вибір проектів, які не BiflnoBiflanY
міжнародним вимогам, і діючі нормативи обслуговування, далекі від
світової та європейської практики. Застарілі й зношені основні фонди
тягарем лягли на собівартість готельної послуги. На зростання цін
вплинула також низька продуктивність праці в готельному господарстві,
обумовлена недостатньою увагою до технічного й технологічного
забезпечення умов праці, а низька кваліфікація персоналу компенсувалася
його надмірною кількістю. Ці недоліки призвели до того, що готельне
господарство за співвідношенням ціна/якість практично втратило свої
конкурентні ринкові позиції. Потреби міжнародного туризму та зростання
вимог внутрішнього ринку стимулювали подальшу реструктуризацію галузі,
яка відбувається на основі техніко-технологічної перебудови процесу
обслуговування туристів (новітні технічні засоби, які підвищили
фондоозброєність праці в галузі, комп’ютеризація та використання
розподільчих мереж, які розширили ринкові можливості підприємств тощо),
що має за мету підвищення якості обслуговування відповідно до
європейських стандартів. В першу чергу структурні зрушення торкнулися
матеріально-технічної бази галузі, її оновлення шляхом реконструкції
діючих та будівництва нових об’єктів. Незважаючи на нестабільну ситуацію
з інвестуванням та освоєнням капіталовкладень з розбудови готельної та
санаторно-курортної бази, помітна позитивна тенденція до зростання
обсягів виконаних робіт (таблиця 3.24).

Стабільно високими є обсяги ведення робіт з розбудови
матеріально-технічної бази готельного господарства Києва та Криму,
Закарпатської, Львівської, Одеської, Хмельницької областей,
пожвавлюється діяльність в Харківській, Донецькій, Вінницькій областях.
В той же час слід відзначити недостатність фінансування даної сфери, а
пошуки та залучення іноземних інвесторів наражаються на недосконалість
діючої законодавчої бази та повільну організаційно-управлінську
перебудову діяльності самого готельного господарства з пошуку джерел
інвестування, що обмежує його ринкові можливості. Скорочення кількості
готельних підприємств (за період 1995-2000 pp. – на 6%) та їх місткості
(на 21% за той же період) відбувається паралельно з підвищенням
комфортності – старі і нерентабельні готелі закриваються, низько
комфортабельні номери багатомісного розміщення реконструюються і
переобладнуються відповідно до діючих стандартів якості та сертифікації
готелів України. Впроваджена державна Система сертифікації України
УкрСЕПРО передбачає добровільну сертифікацію готельних послуг відповідно
до діючих законодавчих та нормативно-правових документів, що сприяє
підвищенню комфортності проживання та якості обслуговування туристів.
Оцінка комфортності та якості обслуговування в готелях України визначена
за європейською системою «зірок» від Г до 5*. Основу готельного
господарства країни становлять 2-3-«зіркові» готелі при зростаючій, хоча
і досить повільно, чисельності готелів високого класу (4-5-«зіркових>

>

). Виникають нові типи підприємств (готельно-офісні центри),
збільшується чисельність спеціалізованих закладів гостинності (мотелів,
кемпінгів та інших), передбачається створення мережі з 15-4 тисяч малих
готелів на базі сільських приватних будинків. Ринкові позиції та
конкурентоспроможність готелів країни можуть зрости за рахунок створення
національних готельних мереж та долучення до транснаціональних готельних
груп. Слід зауважити, що створені за радянські часи системи
обслуговування іноземних туристів у готелях марки ВАТ «Інтурист», БММТ
«Супутник», по суті, являли на той час аналоги готельних мереж із
власним стандартом обслуговування, розрахованим на відповідний
контингент туристів. На обслуговування певного ринкового сегменту може
бути спрямований вже значно розпорошений досвід туристичних підприємств
Ради профспілок України з обслуговування екологічно спрямованих видів
туризму, хоча їх матеріально-технічна база потребує докорінного
оновлення. Як одна з небагатьох формально діючих на сьогодні
національних готельних мереж, може розглядатися мережа готелів під марою
«Турист» ЗАО «Укрпрофтур», яка об’єднує 79 підприємств (готелів, турбаз
і комплексів, пансіонатів і кемпінгів), хоча крім марки їх не об’єднує
жодна з вимог, що є обов’язковими при створенні подібних структур [21].
Почала формуватися мережа готелів високого класу, з’єднана єдиним
інвестором: «Прем’єр-Палас» (Київ) – «Ореанда» (Ялта) -«Дністр» (Львів).
Роблять певні кроки з започаткування власних мереж під єдиним брендом
донецький готель «Централь», київський готель «Дніпро». Тобто, створення
національних готельних мереж на ринкових засадах і оновленій
законодавчо-правовій, матеріально-технічній та
організаційно-управлінській основі є нагальною проблемою сьогодення.
Створена нещодавно на основі підприємств колишньої системи «Інтурист»
Державна акціонерна компанія «Україна туристична» саме має за мету
формування вітчизняних готельних мереж. До компанії увійшли підприємства
колишньої мережі «Інтурист» 16 адміністративних областей та АР Крим.
Досвід входження українських готелів до міжнародних готельних мереж поки
що досить обмежений: готель «Одеса» Розірвав стосунки з міжнародною
мережею Кемпінські, в той є час готельнав мережа Redisson веде
будівництво в Києві Література Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с. Гуляев В.Г. Контракты, договоры, соглашения и формуляры в туристской деятельности: Учебно-практическое пособие. – М.: ПРИОР, 1998. – 336 с. Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое знание, 2003. – 496 с. Дурович А.П. Маркетинговые исследования в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое знание, 2002. – 348 с. Дурович А.П. Реклама в туризме: Учебное пособие. – Минск: БГЭУ, 2000. – 192 с. Европейский гостиничный маркетинг: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 224 с. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с. Кириллов А.Г., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – СПб.: Издательство СПб. университета, 1996. – 184 с. Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с. Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 348 с. Папирян Г.А. Международные экономические отношения: маркетинг в туризме. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 160 с. Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства (отели и рестораны). – М.: Экономика, 2000. – 207 с. Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.: ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с. Altkorn J. Marketing w turystyce. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2001. – 204 c. www.world-tourism.org/ruso/ - російська версія сторінки Всесвітньої туристичної організації (ВТО). 20. www.itravel.ru/biblio/ – бібліотека літератури по туризму.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020