РЕФЕРАТ
на тему:
Спорт та здоров’я
Фізичне здоров’я — стан функціонування організму людини як живої
системи, що характеризується повною її врівноваженістю із зовнішнім
середовищем та відсутністю будь-яких виражених хворобливих змін.
……..
Необхідною умовою здоров’я є його норма. У кожної людини — своя
фізіологічна та патологічна міра відхилення від норми. Норма набула
середньостатистичного (кількісного) виразу, що певною мірою має
суб’єктивний характер. Так, .важливі фізіологічні показники здоров’я
(наприклад, роботи серця) можуть змінюватись під впливом сезонних,
метеорологічних та інших факторів. Якщо у співвідношенні двох
протилежностей — норми та патології переважають елементи норми, людина
залишається практично здоровою.
Стан фізичного здоров’я індивідуума встановлюється за низкою
антропометричних, клінічних, морфофізіологічних, біохімічних та інших
показників з урахуванням статі та віку і залежить від географічних,
метеорологічних та соціальних факторів.
Стан здоров’я населення оцінюється за рядом основних комплексних
показників: захворюваність, смертність, фізичний розвиток,
непрацездатність, середня тривалість життя тощо.
У ст. 49 Конституції України сказано: «Кожен має право на охорону
здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян
медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони
здоров’я медична допомога безкоштовна; існуюча мережа таких закладів не
може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх
форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує
санітарно-епідемічне благополуччя.
Спорт є ефективним засобом фізичного виховання Його цінність
визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед
різних верств населення, І в цьому плані спорт має міжнародне значення
Але він не зводиться лише до фізичного виховання Спорт має самостійне
загальнокультурне, педагогічне, естетичне та Інші значення Це особливо
стосується “великого спорту” Крім того, ряд видів спорту взагалі не є
дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане
відношення (наприклад, шахи) 3 Іншого боку, фізичне виховання не може
обмежуватись лише спортом, І він не може розглядатись як універсальний
засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні
вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану
здоров’я І рівня підготовленості
Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так І духовній
культурі суспільства Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні
соціальні функції
Визначальною функцією спорту є змагальна функція Змагальній діяльності у
спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка
регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій,
умов їх виконання І способів оцінки досягнень Все це обумовлено
відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними
класифікаціями та правилами змагань
Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті —досягнення найвищого
результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником або
в Інших показниках, прийнятих умовно за критерій досягнень Змагальна
діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини
Виховна функція передбачає, з одного боку, підвищення ефективності
змагальної діяльності, з другого — сприяє всебічному вихованню соціальне
активної особистості Однак, спортивна діяльність сама по собі бажаного
виховного ефекту не забезпечує Вплив спорту може мати як позитивний, так
І негативний ефект
Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних
видів суспільної діяльності І покликана сприяти всебічному розвитку
людини, удосконалювати й фізичні І духовні здібності, розширювати
арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у
складних умовах
Оздоровча і рекреаційно-культурна функції спрямовані на зміцнення
здоров’я людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних
смаків
Виробнича функція дозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через
згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого
психологічного мікроклімату, впровадження норм І правил здорового
способу життя
Під загартовуванням розуміють підвищення функціональних можливостей
організму під дією комплексних факторів (режиму дня, раціонального
харчування, високої рухової активності тощо). У вузькому розумінні
загартовування — це пристосування організму до дії метеорологічних
факторів — холоду, тепла, змін атмосферного тиску, руху повітря тощо.
Для забезпечення високого ефекту загартовування проти холоду необхідно
дотримуватись таких правил: усі необхідні процедури проводити
систематично; поступово збільшувати інтенсивність подразників холоду;
враховувати вік, стан організму, реакції на охолодження.
Під впливом подразників холоду відбувається звуження кровоносних судин у
місці охолодження та їхнє рефлекторне розширення в інших органах і
системах органів (наприклад, у верхніх дихальних шляхах). Витрати тепла
організмом у даному місці зростають, що призводить до переохолодження
організму і знижує його опірність проти патогенних бактерій. Виникають
«застудні» захворювання.
Під час загартовування відбувається складна перебудова всього організму.
При систематичному загартовуванні з часом відбувається потовщення
рогового шару шкіри, збільшення міцності стінок капілярів, зменшення в
5-8 разів кількості застудних захворювань тощо. Слід пам’ятати, що ефект
загартування різко знижується вже через 5-6 днів після припинення
загартовування і майже зникає через 2 тижні.
Загартовування повітрям — найбільш поширений і доступний метод
загартовування. Велике значення має охолодження саме тих частин тіла,
які звичайно закриті одягом. Повітряні ванни проводять під час активного
відпочинку, денного сну, перед купанням тощо. Температура повітря при
перших повітряних ваннах не повинна бути нижчою +18°С, тривалість— 1-3
хв. Поступово тривалість ванн збільшують до 10-15хв, а температуру
знижують до +12-+14°С. Дуже корисним є сон на відкритому повітрі. Певне
значення для загартовування проти холоду мають прогулянки в легкому
одязі, підтримання на оптимальному рівні мікроклімату приміщень.
Загартовування водою поєднують із загартовуванням повітрям та особистою
гігієною. Так, температуру води, якою прополіскують зуби після їжі,
потрібно поступово знижувати від +30-+33°С до +13-+14°С. Обтирання тіла
після ранкової гімнастики починають із кінцівок, щодня збільшуючи
охолоджувану ділянку шкіри. Шкіру зволожують індивідуальною лляною
рукавичкою (губкою), потім витирають сухим рушником. При перших
обтираннях температура води повинна бути не нижчою за +28°С, кожні
наступні 2-3 дні її знижують на 1°С, доводячи до +18-+13°С.
Водні процедури зранку прискорюють включення організму до активної
навчальної діяльності. Миття і обливання ніг водою зі зниженою
температурою можна проводити і під час вечірнього туалету, але не
безпосередньо перед сном, оскільки це може перешкодити засипанню.
Улітку арсенал загартовуючих заходів значно розширюють. До режиму дня
включають купання, збільшують у часі повітряні ванни, використовують
сонячні ванни, проводять туристичні походи.
Сонячні ванни розпочинають при температурі повітря не нижчій ніж
+18-+20°С, за швидкості вітру 3-3,5 м/с. Тривалість першої сонячної
ванни 10-15 хв (кожну частину тіла опромінюють не більше як 1,5-2 хв).
Щодня або через день тривалість ванн збільшують на 5-Ю хв, поступово
доводячи її до 1,5-2 год.
Купання проводять при температурі не нижчій, ніж: +18 СС перед
прийманням їжі або через 7,5-2 год. після приймання їжі. Найкращий час
для купання з 10 год. до 13 год. Тривалість першого купання становить
1-2 хв., поступово її доводять до 18-20 хв. Купання не дозволяється
людям із хронічними запальними процесами вуха, з активною фазою
ревматизму та хронічним нефритом.
Вибір методів загартовування визначається особливостями умов життя та
індивідуальними особливостями організму людини.
Література
1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”.
2. Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая
культура в школе. — М, 1993. — № 5. — С.10.
3. Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік Н.В. Формування професійних умінь
у майбутніх вчителів фізичної культури // Конференція: підготовка
спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники:
В.І.Завацький та ін. – Луцьк, 1994. – С. 99-100.
4. Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. — М.: ФиС, 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
