Система фізичного виховання
Визначення поняття
Головною рушійною силою розвитку суспільства є певні потреби, їх
виникнення обумовлене впливом на особу відповідних умов суспільного
розвитку. Потреби визначають поведінку суспільства та окремої особи, їх
ставлення до умов життя.
Розрізняють потреби особисті (однієї людини), групові (сім’ї, класу
тощо) та суспільні (всього суспільства). Крім того, вони можуть бути
матеріальними і духовними. Окремо можна виділити природні потреби в
рухах і задоволенні інших фізіологічних функцій організму. Для
забезпечення конкретних потреб у кожному суспільстві формуються
відповідні системи. Вони являють собою сукупність певних елементів,
організаційно об’єднаних в одне ціле спільною функцією для забезпечення
тої чи іншої потреби цілого суспільства, групи людей або однієї людини.
Так, для забезпечення потреби в інтелектуальному розвитку створюється
система освіти. Для своєї безпеки суспільство створює систему оборони,
для лікування — систему охорони здоров’я і т. ін. Для задоволення
потреби у формуванні всебічно розвиненої особистості суспільство формує
систему фізичного виховання.
Система фізичного виховання — це історично обумовлений тип соціальної
практики фізичного виховання, який включає телеологічні,
науково-методичні, програмово-нормативні та організаційні елементи
(основи), що забезпечують фізичне виховання громадян.
Кожній суспільній формації притаманна своя система фізичного виховання,
рівень розвитку якої обумовлений рівнем матеріальної і духовної культури
суспільства. Розвинені (завершені) системи фізичного виховання
формуються при достатньо високому рівні матеріальної і духовної
культури. Якщо в системі відсутні певні елементи та належні матеріальні
засоби, причиною яких є невисока культура суспільства, то її можна
назвати елементарною.
Система фізичного виховання тісно пов’язана з системами освіти, охорони
здоров’я, оборони, матеріального виробництва, культури, науки і
розвивається під впливом змін, що відбуваються в них.
Система фізичного виховання входить до суспільного виробництва і впливає
на нього опосередковано через суб’єкта виробничих відносин — людину.
Вона задовольняє не тільки біологічні потреби в рухах, але і соціальні
(формування особи, вдосконалення суспільних відносин). Зрозуміло, що,
підпорядковуючись біологічним законам, при достатній руховій активності
фізичний розвиток особи може здійснюватись природним шляхом без
педагогічного втручання в цей процес. Але рівень рухової активності
сучасної людини недостатній для забезпечення належного рівня її фізичних
можливостей. Лише система фізичного виховання, реалізуючи свої
специфічні функції, може цілком задовольнити потреби людей в руховій
активності, забезпечивши їм високий рівень здоров’я і фізичної
дієздатності.
Реалізуючи свої педагогічні функції, система фізичного виховання здатна
також вирішувати завдання морального, естетичного, інтелектуального
розвитку, досягаючи успіху там, де виявляються неефективними інші
системи.
Разом з тим, у самій системі фізичною виховання віддзеркалюється все те,
що пов’язане з соціальним, економічним і духовним життям суспільства.
Чим вищий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим
повніші цінності фізичної культури в житті його громадян, вища частка
національного доходу, що використовується на фізичне виховання, вищий
рівень здоров’я і довголіття людей.
Будучи частиною (підсистемою) системи виховання, національна система
фізичного виховання сама складається з ряду взаємопов’язаних частин,
окремих систем фізичного виховання, які відображають особливості
фізичного виховання різних груп населення.
У цьому зв’язку для нас особливий Інтерес становить система фізичного
виховання дітей, спрямована на їх всебічне фізичне вдосконалення.
Реалізуючи цю головну функцію системи, вчитель повинен сформувати
систему фізичного виховання конкретного колективу школи. Для цього він,
насамперед, відповідно до статті 12 Закону України “Про фізичну культуру
і спорт”, повинен визначити зміст, форми і засоби рухової активності
учнів, враховуючи місцеві умови та їх інтереси і запити. Далі необхідно
визначити методи проведення занять з фізичної культури та організувати
позанавчальну фізкультурно-спортивну роботу за участю позашкільних
навчально-виховних закладів; громадських організацій
фізкультурно-спортивної спрямованості.
Українська національна система фізичного виховання має глибокі Історичні
корені. Найповнішого розвитку в історичному аспекті вона досягла в
запорізькій Січі, де особлива увага приділялась фізичному вихованню
дітей і підлітків у січових церковних школах.
2. Основи української національної системи фізичного виховання
Зміст системи фізичного виховання розкривають п телеологічні,
науково-методичні, програмово-нормативні та організаційні основи
Телеологічні основи
Телеологія — це наука, за якою розвиток є здійсненням наперед визначеної
мети, а все в розвитку природи й суспільства доцільне Телеологія має
особливе значення у системі виховання
Визначаючи мету, роль І місце фізичного виховання в загальній системі
виховання, керуються визнаними загальнолюдськими цінностями Тому наші
погляди на фізичне виховання необхідно базувати на принципах
природовідповідності гуманізму І демократизму цього процесу, його
змісту, мети, засобів та методів Визначальною умовою побудови
педагогічного процесу з фізичної культури на сучасному етапі розвитку
системи є забезпечення на заняттях творчої співпраці його учасників
Принцип природовідповідності передбачає врахування у процесі фізичного
виховання закономірностей циклічності побутових, трудових І святкових
явищ І процесів, характерних для життєдіяльності певної етнічної
спільноти людей у конкретному природному середовищі
Принцип природовідповідності є тією першоосновою, яка забезпечує
досягнення гармонійного співвідношення між природою І людиною Він
вимагає врахування багатогранної І цілісної природи людини у ході й
розвитку
Демократизація процесу фізичного виховання вигідно відрізняється тим, що
проблеми учнів вирішуються з їх активною участю Вони обговорюють плани
своєї діяльності, приймають рішення, вибирають оптимальний варіант, але
при цьому залишають за вчителем право приймати остаточні рішення
Демократичний стиль управління вимагає прояву певної терпеливості
вчителя, врахування ним критичних суджень учнів
Завжди старайтесь зрозуміти дітей, вникнути в їх особисті справи, як
перший серед рівних
Реалізуючи принцип демократизму, вчитель постійно спілкується з учнями,
знає їх особисте життя, довіряє їм Учень, зустрівшись Із труднощами, які
не в змозі подолати самостійно, звертається за порадами до вчителя За
таких умов ваше спілкування з учнями буде відвертим І довірливим, що
принесе добрі результати в діяльності
Демократизація допомагає в подоланні одноманітності організаційних форм
фізичного виховання, забезпеченні всім його учасникам можливості брати
участь у формуванні змісту, підборі засобів, виборі форм занять
Педагогічні Ідеї гуманізму, як відомо, народились в епоху Відродження
Однією з важливих рис й Ідеологи був Індивідуалізм На думку буржуазії,
що народжувалась, важливе не походження, а особисті якості окремої
людини, й розум, спритність, енергія, які забезпечують успіх у житті
Саме через те, що діячі епохи ставили в центр уваги людину, їх світогляд
позначають терміном “гуманізм” (Питаних — людський), а саму епоху
називають епохою гуманізму
Зрозуміло, що риси епохи Відродження визначали характер педагогічних
Ідей гуманізму Назвемо деякі з них
• велика увага до дитини, як до людини, що розвивається Це передбачає
врахування вікових і психологічних особливостей, заперечення тілесних
покарань,
• турбота про здоров’я І належний фізичний розвиток людини У зв’язку з
цим підкреслювалась необхідність занять гімнастикою, військовими
вправами, плаванням, їздою верхи, фехтуванням, стрільбою з лука,
боротьбою, полюванням,
• посилення розумового розвитку, врахування інтересів дитини в навчанні,
• підкреслення ролі морального виховання, без якого не дасть користі
будь-яке знання,
• піднесення ролі вчителя в суспільстві
Не випадково у школі педагога-гуманіста Вітторшо да Фельтре, що була
названа ним “Будинком радості”, велика увага приділялась фізичному
розвиткові вихованців 3 цією метою тут використовувались рухливі Ігри,
їзда верхи, боротьба, фехтування, стрільба з лука, плавання Велике
значення надавалось загартуванню
На думку Мішеля Монтеня, фізичне виховання повинно робити вихованця
сильним, витривалим, загартовувати його І таким чином розвивати в ньому
Душевну велич І міцність духу
Гуманістичні цінності освіти передбачають зміну
авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-зорієнтовану
Особистісно-орієнтована система шкільної освіти вимагає побудови
навчально-виховного процесу на діагностичній основі, тобто спочатку —
діагностика, а потім — засоби впливу
Особистісно-орієнтована система навчання цілеспрямовано створює нову
педагогічну етику.
Ця етика
• змінює позицію учнів І вчителів у спілкуванні, утверджує не рольове, а
особистісне спілкування (підтримку, співчуття, утвердження людської
гідності, довіру);
• зумовлює потребу діалогу як домінуючої форми навчального спілкування,
спонукання до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій;
• включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху,
самоаналізу, самооцінки, самопізнання, навчальний матеріал, який має
особистісне значення у даному віці.
А головне — ця етика передбачає оволодіння вчителем різними варіантами
перебудови навчального процесу. Сучасний вчитель має знати не один
універсальний, а кілька шляхів, які можуть бути придатними для
досягнення мети.
Отже, найголовнішими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є
багатоваріантність методик, уміння організовувати навчання одночасно на
різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності фізичного
й емоційного благополуччя, позитивного ставлення учнів до світу.
Гуманізація процесу фізичного виховання проявляється у зміні форм
спілкування, відмові від насильницьких методів у стосунках з учнями;
створенні умов для усвідомленої участі в навчальному процесі його
учасників; повній відповідності завдань, засобів і методів можливостям
тих, хто займається, їх досвіду, рівню досягнень й інтересів; створенні
умов кожному учаснику педагогічного процесу для повного розвитку своїх
фізичних і духовних здібностей; перенаціленні учнів з результатів
навчання на способи їх досягнення.
Науково-методичні основи
Сучасна система фізичного виховання базується на широкому комплексі
наукових даних, що є передумовою розуміння і раціонального використання
законів, яким підпорядковане фізичне виховання. Науково-методичну основу
системи фізичного виховання утворюють суспільні (історія й організація
фізичної культури, соціологія спорту та ін.), природничі
(прикладно-спеціалізовані розділи анатомії, фізіології, біохімії,
біофізики, гігієни, медицини та ін.) та психолого-педагогічні
(психологія фізичного виховання та ін.) науки, які безпосередньо
обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і
розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності
спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного
виховання ВНЗ і спеціальних кафедр вищих фізкультурних навчальних
закладів, аспірантур і докторантур, що готують науково-педагогічні
кадри.
Розповсюдження науково-методичної інформації реалізується через видання
спеціальної літератури (монографій, підручників, посібників,
рекомендацій, збірників тощо); проведення наукових, науково-методичних
та науково-практичних конференцій і виставок; періодичну пресу (газети,
журнали, інформаційні бюлетені, реферативні журнали тощо).
На сучасному етапі перед вітчизняною наукою стоїть складне завдання:
всебічно дослідити закономірності розвитку фізичної культури і спорту в
період побудови Української незалежної держави і на цій основі розробити
науковий проект подальшого вдосконалення української національної
системи фізичного виховання. Вирішенню цього складного завдання сприяє:
секція “Фізичне виховання та спорт” Української Академії наук
національного прогресу; мережа регіональних науково-методичних центрів
та розробка міжгалузевої тематики наукових досліджень у
фізкультурно-спортивній діяльності, передбачених Державною програмою
розвитку фізичної культури і спорту в Україні; успішне функціонування
Олімпійської академії України: активна робота науково-методичної ради з
фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
