.

Сільський туризм на Чернігівщині (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1824
Скачать документ

Реферат

на тему:

Сільський туризм на Чернігівщині

Що таке справжный сільський туризм – знають європейці. Спробувати
сільський туризм на український манер можна в Чернігівській області.

Жовтневий сонячний ранок. Автобус мчить на північний схід країни. Пахне
сухою травою і зораною землею. На полях все ще стоїть кукурудза і
почорнілі соняшники. За вікном села в кілька хат і зігнуті від ваги
плодів яблуні. Старі паркани оповиті червоними листами дикого винограду.
Видно багаття – селяни палять сухе листя. Пасуться череди корів і жують
траву, яка ще залишилася, самотні коні. Крихітні калюжи відбивають синь
неба. Убогість тутешніх місць б’є в очі. І якби не рідкі “кафешки” на
узбіччі дороги, можна подумати, що цивілізація не торкнулася цієї землі.

Але після замкнутого простору автобуса свіже повітря миттєво потрапляє у
легені і б’є в голову, від чого п’янієш і забуваєш всю демагогію з
висоти великого міста.

У таку далечінь, за двісті кілометрів від столиці, на «Соколиний хутір»,
ми відправилися, аби довідатися: як можна відпочити в українській
глибинці, а головне побачити власними очима, що являє собою сільський
зелений туризм.

Зелено та молодо

Хоча “сільський туризм” для нас словосполучення нове, воно знайоме
європейцям ще з початку 70-х років. Особливо популярний він у Франції і
Хорватії, Іспанії й Італії, Румунії і Польщі.

Зірке око туріндустрії помітило, що городяни із середнім статком не
проти відпочити від міського шуму у сільській місцевості. Причому,
багатьом хотілося б не тільки снідати свіжими овочами і фруктами з
грядки, пити парне молоко, але і познайомитися із сільським побутом,
прикласти руку до сільської праці. Туристичні агенції відразу стали
пропонувати на вибір безліч сільських будинків і замків, у яких можна
було пити не тільки свіже молоко, але і молоде вино. В Італії, приміром,
модно «зняти номер» у стародавньому млині або древньому монастирі, а в
Іспанії – на мальовничій фермі.

кухні і фольклору.

Крім цього, сільський туризм створює нові робочі місця і приносить
доходи в регіон. Кошти від нього направляються не тільки на розвиток
зеленого туризму як такого, але і на охорону та відновлення дикої
природи.

Поки що ця казка не про нас. Хоча наше село приваблює мальовничою
природою і українською гостинністю, вітчизняні досягнення в цій області
більш ніж скромні. Про зелений туризм у нас взагалі згадали років десять
назад. І сьогодні можна говорити лише про сотню садиб, готових прийняти
сучасного вибагливого туриста. Визначилися і найбільш популярні райони
відпочинку. По-перше, це Крим з його унікальним поєднанням моря і гір, а
по-друге – Карпатський регіон, де народні традиції зберігаються дуже
дбайливо. Останнім часом до них додалися Полтавщина, Хмельниччина,
Вінниччина і Чернігівщина. Саме розвідкою у Чернігівській області і
вирішив зайнятися «Главред».

Екзотики хоч відбавляй

Зупинка у селі Петрушівка на «Соколиному хуторі». Навколо тини і
звичайні сільські хати. На одній з них вивіска: «Зелена садиба» – знак
приналежності до програми екологічної сертифікації для сільського
туризму.

гроші». Заходимо в музей – невелику комнатку, заставлену предметами
старовини і сувенірною продукцією.

Микола Череп. Він свято вірить у те, що займається відродженням і
відновленням традицій села. А турист у його «садибах» зможе жити не
тільки в лоні природи, але і зануритися у атмосферу народних ремесел.

Микола Череп, колись не знайшов себе в місті, вирішив залишитися в
рідному селі і почати власний бізнес. На гроші свого «партнера», ім’я
якого пан Микола відмовився назвати, він почав реставрувати перші хати.
Новоспечений господар вирішив, що туристові треба не так вже й багато:
«затишне місце для відпочинку, десь помитися і трохи розважитися –
покататися верхи або на човні». «Люди повинні знати, куди можна приїхати
відпочити, скуштувати козацької картоплі і пампушок з часником. Тут
будь-якому бажаючому ми покажемо справжнє сільське життя: веселе, але
без прикрас. Ми хотіли довести, що в селі можна не тільки випивати і
годувати корову», – говорить Микола.

вдалося. Особливо «милують око» штучні квіти нереального зеленого
кольору. Найбільший захват у відвідувачів хутора викликали ліжка зі
свіжого сіна, на яких кошмари вже точно снитися не будуть.

На «Соколиному хуторі» екзотикою вважається те саме соколине полювання і
верхова їзда.

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

| ~ ? i

???????¤?¤?$??????ина: Микола, його дружина і два малолітніх сини.
Допомагають також знайомі. Для проживання у шести садибах хазяї можуть
прийняти тридцять чоловік.

«Вартість проживання без харчування складає від 45 до 90 гривень у
залежності від дизайну і віку «садиби». Ви ж самі розумієте: якщо іконі
сто років, то яка її ціна і хто поруч з нею повинен жити. Я можу зробити
проживання і двадцять гривень на добу, але тоді сюди поїдуть усі кому не
лінь. А якщо ціна буде 50 гривень, то приїдуть люди забезпечені, які
думають про культуру. Я впевнений, що на столітньому рушнику він
автограф не поставить», – трохи різко висловився хазяїн «Соколиного
хутора». Цікаво, звідки у нього такі думки? Може він судить по собі і
своєму оточенню…

Настав час обіду. У «народних» брезентових наметах були заздалегідь
накриті столи. Трапеза проста: борщ з окостами і пампушками, гречана
каша, салат з капусти з морквиною, помідори й огірки домашнього
засолювання. Ці національні делікатеси принесли хлопчики у шароварах і
вишиванках. До слова, Микола чомусь впевнений, що українська кухня
обмежується борщем і кашею. Адже не можна відмахуватися від туристів
словами: «Вас же попереджали – буде національна кухня. І чого ви зараз
хочете?».

Після обіду – прогулянка околицями. Вона зайняла не більше двадцяти
хвилин. Виявилося, біля хутора є невелике озеро з човнами і
катамаранами. Отут воістину можна відвести душу, дивлячись, як дерева
опустили свої жовті віти на рівну гладь води, і як вітер гуляє по
висохлій осоці.

Знов-таки чогось не вистачає

Під час поїздки на Чернігівщину Володимир Васильєв, голова Союзу
сприяння розвитку сільського зеленого туризму України, говорив про такий
туризм як про можливість доторкнуться до життя села і народних традицій.

Отже, ні для кого не секрет, що величезна частина сьогоднішніх міських
жителів родом з того ж села. Якщо не вони самі, то вже точно їхні
батьки. Тобто дитинство і юність багатьох городян нерозривно пов’язані
із селом. Так що коровою або свинями здивуєш не багатьох. Їм і аромат
сіна знайомий точнісінько так само, як і запах вихлопних газів. І бігти
їм завжди є куди – до рідні, у село. Для кого ж тоді створюється весь
цей сільський туризм? Для невеликої купки корінних міських жителів і
заокеанської діаспори. Але тоді чому деякі власники «зелених садиб»
забувають, що зручності у дворі і вогкість у приміщенні – не кращий
аргумент на користь їхнього молодого бізнесу. І слова: «А що ви хотіли?
Це ж сільський туризм» – дійсна антиреклама, яка може поставити хрест на
розвитку цієї галузі туристичної індустрії.

Мріяти про комфорт у селі не заборонено. І брати участь у повсякденному
житті селянина, може, навіть цікаво. Вам покажуть пасіку, грибні і
ягідні місця, запропонують поласувати стравами, приготованими за
народними рецептами, розкажуть як пекти хліб, ліпити справжні вареники
або робити сир. Але, поки, це щось на зразок ширми, за якою ховається не
підготовленість нашого селянина до такої складної і відповідальної
роботи.

І, незважаючи на те, що деякі сільські жителі прагнуть розвивати зелений
туризм, їм знов-таки заважає законодавча невизначеність. Немає і
відповідної рекламної кампанії на державному рівні. «Сьогодні усе ще не
визначений правовий статус сільського господаря. А це, можна сказати,
один з найважливіших моментів. У Європі ж років п’ятдесят назад держави
створили сприятливе середовище, аби підприємці стали працювати в галузі
сільського туризму», – зазначив пан Васильєв.

Не вирішене питання і про систему підготовки фахівців для зеленого
туризму. Тому багато хазяїв керуються винятково своїми знаннями й
уміннями.

«Що стосується співробітництва сільських господарів з туристичними
фірмами, то, на жаль, компанії, продавши ваучери на відпочинок у
«садибі», забувають про свої обов’язки, – стурбований іншою проблемою
зеленого туризму Володимир Васильєв. – До того ж, туристичні фірми
накручують свої відсотки, від яких вартість відпочинку іноді
подвоюється. Наприклад, на Новорічні свята у Карпатах хазяїн бере за
свої послуги 30 гривень з людини, а фірма пропонує своєму клієнтові цю
же послугу за 130 гривень. І, коли турист приїжджає на місце, він
розуміє, що ціна не відповідає якості. Від цього страждає сам сільський
хазяїн».

В Україні вже є кілька фірм, які б хотіли формувати той туристичний
продукт, який був би вигідний як сільським господарям і турфирмам, так і
клієнтам.

«Сьогодні ми зіштовхнулися з тим, що мало компаній займаються розвитком
сільського туризму, – говорить Валерій Волчков, директор туристичної
фірми «Файнобуде Тревел». – У деяких випадках фірми продають Закарпаття,
а про Центральну і Північну Україну мова не йде. Іншою проблемою
туристичного ринку є те, що часто працівники турфірм не кажуть про
реальний стан справ у тій чи іншій садибі. І клієнт, розчаровавшись,
їде».

Словом, до європейського зеленого туризму нам ще далеко. Здається, наш
сільський хазяїн ще не розуміє, як можна гармонійно поєднати комфорт і
затишок з народними традиціями. Йому все ще здається, що якщо це село,
то воно і повинне залишатися таким, з пилом і бездоріжжям. А так
хочеться, щоб слова з проспекту: «Це райський куточок для духовного і
фізичного відпочинку» виявилися чистою правдою.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020