Реферат на тему
Сертифікація готельних послуг та послуг харчування
Великий і різносторонній попит на туристичні послуги в усьому світі
робить необхідним взаємне визнання результатів діяльності різних
підприємств сфери туризму. Найвищий рівень такого визнання –
сертифікація, яка гарантує, що послуга (продукт) відповідає певним
вимогам і має відповідну якість.
Сертифікація – сукупність дій і процедур, проведених з метою
підтвердження того, що продукт або послуга відповідають певним
стандартам чи технічним умовам.
Залежно від того, хто її проводить, сертифікація буває трьох видів:
– самосертифікація, яка проводиться самим підприємством – виробником
продукції чи послуг;
сертифікація, яка здійснюється споживачем;
– сертифікація, яка здійснюється третьою стороною – спеціальною
організацією, незалежною від виробника і споживача. Найбільшою довірою у
міжнародній і вітчизняній практиці користується сертифікація, яка
здійснюється третьою стороною.
В Україні розрізняють обов’язкову й добровільну сертифікації.
Обов’язкова сертифікація здійснюється уповноваженими на тс органами
сертифікації, охоплює перевірку й випробування продукції з метою
визначення її характеристик (показників) та подальший державний нагляд
за сертифікованими виробами.
Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб’єктів
господарювання на відповідність продукції вимогам, які не є
обов’язковими.
У відповідності зі статтею 15 Закону про туризм, готельні послуги та
послуги харчування, які надаються суб’єктами туристичної діяльності,
підлягають обов’язковій сертифікації на їх відповідність вимогам
нормативних документів та відповідність вимогам міжнародних стандартів
ІСО серії 9000.
Правила обов’язкової сертифікації готельних послуг та Правила
обов’язкової сертифікації послуг по харчуванню затверджені наказом
Держкомстандарту України від 27.01.99 р. № 37. Держстандарт України
визначив термін введення обов’язкової сертифікації вказаних послуг – з
01.10.99 р.
В разі позитивного вирішення питання щодо сертифікації суб’єкта
туристичної діяльності йому у встановленому порядку видається
сертифікат, що підтверджує рівень якості послуг.
Сертифікація готельних послуг
Суб’єкти сертифікації – суб’єкти туристичної діяльності, які надають
готельні послуги.
Об’єкти сертифікації – готельні послуги, які надаються суб’єктами
туристичної діяльності (готелі, мотелі, туристичні бази, гірські
притулки, кемпінги, оздоровчі заклади, будинки відпочинку, місця для
короткочасного проживання в інших приміщеннях), процес надання послуг.
Перелік готельних послуг, які підлягають обов’язковій сертифікації:
– послуги готелів з ресторанами;
– послуги готелів без ресторанів;
– інші місця для короткочасного проживання, в тому числі:
– послуги молодіжних турбаз і гірських притулків;
– послуги кемпінгів, в т.ч. площадки для автофургонів;
– послуги дитячих і студентських літніх таборів;
– послуги центрів і будинків відпочинку;
-послуги курортних закладів оздоровчого характеру;
– послуги по наданню спальних місць у спальних вагонах та інших
транспортних закладах.
Обов’язкову сертифікацію готельних послуг здійснюють органи
сертифікації, акредитовані в Системі сертифікації УкрСЕПРО. Порядок
проведення сертифікації передбачає:
– подачу заяви на сертифікацію готельних послуг;
– розгляд і прийняття рішення по заяві та визначення схеми сертифікації
протягом місяця з дня отримання заяви;
– проведення перевірок з метою обов’язкової сертифікації;
– аналіз отриманих результатів і прийняття рішення про можливість видачі
сертифіката відповідності і підписання ліцензійної угоди;
– реєстрацію сертифікату відповідності;
– технічний нагляд за наданням обов’язкових сертифікованих послуг
сертифікованою системою якості надання послуг;
Термін дії сертифіката відповідності залежить від встановленої заявнику
схеми сертифікації і може складати 1 рік, 3 роки, 5 років.
Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії сертифіката
заявник подає нову заявку для отримання сертифіката на наступний період.
Сертифікація послуг харчування
Суб’єкти сертифікації – суб’єкти туристичної діяльності, які надають
послуги харчування.
Об’єкти сертифікації – послуги харчування, результати послуг харчування,
процес надання послуг харчування, системи якості.
Обов’язкову сертифікацію послуг харчування здійснюють органи
сертифікації послуг харчування, акредитовані в Системі сертифікації
УкрСЕПРО.
До послуг харчування, які підлягають обов’язковій сертифікації,
віднесені послуги ресторанів, барів, кафе, їдалень та інших закладів
харчування, які надають послуги туристам.
Порядок проведення сертифікації передбачає:
– подачу заяви на сертифікацію послуг харчування;
– розгляд і прийняття рішення по заяві та визначення схеми сертифікації
протягом місяця з дня отримання заяви;
– відбір, ідентифікацію та випробування зразків кулінарної продукції
(вибіркова перевірка);
Z
\
u
ue
$&†?¬®
`
b
„
†
¶
?
b
&
Hобстеження процесу надання послуг згідно з вказаною схемою
сертифікації;
– атестацію виробництва згідно з вказаною схемою сертифікації;
– сертифікацію системи якості;
– аналіз отриманих результатів з метою прийняття рішення про можливість
видачі сертифіката відповідності;
– оформлення сертифіката відповідності, його реєстрацію і видачу
заявнику по позитивних результатах обов’язкової сертифікації послуг
харчування;
– технічний нагляд за стабільністю надання сертифікованих послуг.
Термін дії сертифікату відповідності залежить від встановленої заявнику
схеми сертифікації і може складати 1 рік, 3 роки, 5 років.
Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії сертифіката
заявник подає нову заявку для отримання сертифіката на наступний період.
Список літератури
1. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_turyzm.htm” Закон України
“Про туризм” (15 вересня 1995р.). – К., 1995 .
2. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_strahuv.htm” Закон України
“Про страхування”: Збірник нормативно-правових актів. – Т 2. – Ужгород,
1999 .
3. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/aleks1.htm”
Александрова А.Ю. Международный туризм. – Москва, 2001 .
4. Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. – Москва,
1975.
5. Балабанов И. Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – Москва, 2000.
6. Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области
туризма. – М.: Международные отношения, 1986.
7. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та
рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1997.
8. Биржаков М.Б. Введение в туризм. – Москва – Санкт-Петербург: Герда,
2000.
9. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994.
10. Гаврилишин И.П. Рекреационный рынок мира // Посредник. -1995.- №40.
11. Герасименко ВТ. Основы туристического бизнеса. – Одесса, 1997.
12. Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности. -Москва, 1996.
13. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. -Київ,
2002.
14. Джон Уокер. Введение в гостеприимство. – Москва: Юнити, 1999.
15. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної
економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка
України. – 1995. -№ 8.
16. Дурович А.П. Маркетинг в туризме. – Минск, 2001.
17. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці:
Прут, 1996.
18. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура
Карпатського регіону: пошуки перпектив розвитку. – Чернівці: Прут, 1995.
19. HYPERLINK “http://tourlib.net/statti_tourism/kravciv1.htm” Жук
П.В., Кравців В.С. Концептуальні основи перспективного розвитку
рекреаційної індустрії в Карпатах // Економіка України. – 1993, № 12 .
20. Ресторанный и гостиничный бизнес. – 2001. – № 4(8).
21. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма. -Москва, 2000.
22. Іванов Ю. Туристична діяльність і оподаткування // Бухгалтерія.
-2002.-№20/2.
23. Іванова И.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в
Україні. – Львів, 1997.
24. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма. – Минск: Новое знание, 2001.
25. Квартальнов В.А. Туризм. – Москва, 2001.
26. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/kvartalnov1.htm”
Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт
управления. – Москва: Финансы и статистика, 2000 .
27. Кириллов А.Т. Маркетинг в туризме. – С.-Петербург, 1997.
28. Кирилов А. Т., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – Издательство
С.-Петербургского университета, 1996.
29. Ковалевский Г.В., Абрамов В.В. Проблемы развития туризма в Украине:
интегрированый подход // Туристично-краєзнавчі дослідження. – 1999. –
Вип.2.
30. Котлер Ф. Основы маркетига. – Москва, 1990.
31. Крачило М.П. Основи економічної теорії. – К., 1997.
32. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристської придатності території
Карпат Карпати: український міст в Європу: проблеми і перспективи. –
Львів, 1993.
33. Кузнецова Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного
господарства. – К., 1997.
34. Макконнелл Кемпбел Р., Брю Стенли Л. Экономикс: принципы, проблемы и
политика. – К.: ХаГар, 1998.
35. Матеш В. Україна запрошує на відпочинок // Вісті з України.
-1994.-№4.
36. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание.
Класификация гостиниц. – Киев: Госстандарт Украины, 1996.
37. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание.
Проектирование туристских услуг. – Киев: Госстандарт Украины, 1996.
38. Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства. – Москва:
Економика, 2000.
39. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/EkonTur.htm” Папирян
Г. А. Экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 1998 .
40. Песоцкая Е.В. Маркетинг услуг. – С.-Петербург: Питер, 2000.
41. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – Київ, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
