Реферат на тему
Регіональні особливості споживання туристичних послуг
Туристичне споживання має комплексний характер і є специфічною формою
споживання туристом продукції індустрії туризму.
Туристичне споживання складається з комплекса різних товарів та послуг,
матеріальних і нематеріальних туристичних благ, що задовольняють
мотиваційні потреби туриста, а також потреби, пов’язані з забезпеченням
життєдіяльності під час подорожування. Результатом цього виду споживання
є для споживача також комплексне враження від відпочиноку, оздоровлення
та отримане задоволення, а для виробника турпродукту – прибуток.
Туристичне споживання має виражений сезонний характер. Воно доповнює
споживання в місці постійного проживання і в місці відпочинку, створюючи
додатковий попит на певні товари та послуги, потрібні на час
подорожування. В той же час туристичне споживання в місцях відпочинку
відрізняється від споживання в місці постійного проживання як за
обсягом, так і за структурою. Так, туристи більше споживають сувенірної,
друкованої продукції, підвищується попит на послуги закладів дозвілля
порівняно з аналогічним попитом в місці постійного проживання,
змінюється попит на послуги харчування (здебільшого в місці постійного
проживання основна маса населення не ставить вимог до системи
громадського харчування на повний три- або чотириразовий обсяг
харчування, лише частково і вибірково користуючись послугами закладів
харчування, в той час як в місцях відпочинку потреба в їжі повністю
задовольняється закладами харчування) і так далі.
В той час як туристичне споживання завжди залишається комплексним, склад
цього комплексу постійно змінюється. Ці зміни є результатом дії
об’єктивного закону зростання потреб населення. Внаслідок сукупної дії
об’єктивних умов та суб’єктивних чинників виникають нові й нові споживчі
потреби і запити, які за різних умов реалізуються на ринку пропозиції. В
свою чергу пропозиція нових послуг і товарів підштовхує попит і
відповідне зростання обсягів споживання. Тобто, комплекс туристичного
споживання відзначається динамізмом та диверсифікованістю, оскільки під
дією попиту пропозиція змінюється і послуги, що виникають як
інноваційний продукт, протягом короткого часу стають стандартними
складовими туристичного споживання.
Умови споживання залежать від шляхів розвитку внутрішнього ринку,
можливостей національної індустрії туризму. Неоднорідність умов
споживання обумовлена також рівнем інтегрованості даного внутрішнього
ринку до макрорегіональної і світової системи. Інтенсивний шлях розвитку
передбачає постійне оновлення пропозиції на основі моніторингу ринку в
умовах зростаючої конкуренції. Екстенсивний шлях розвитку оснований на
задоволенні зростаючого та мінливого попиту шляхом залучення до
туристичного обігу нових ресурсів, нових територій. Це потребує
додаткових витрат, з одного боку, та обумовлює об’єктивну неоднорідність
турпродукту. Споживання турпродукту локалізоване й конкретизоване
умовами місцевого ринку. Різнорідність цих умов є причиною мінливості
(неоднорідності) споживання за обсягами та структурою, оскільки товари
та послуги, що пропонуються на цих ринках, різнорідні як за кількісними,
так і за якісними параметрами, і відповідно, різниться за результатами й
стандартний споживчий комплекс.
Різнорідність умов споживання об’єктивно обумовлює наївність
диференціальної туристичної ренти. Можна виділити «часову» ренту, що
визначається різницею в тривалості туристичного сезону, та
«територіальну» ренту, яка залежить від умов залучення тієї чи іншої
території до туристичного процесу. Величина територіальної ренти
залежить від атрактивності (навіть унікальності) ресурсів,
транспортно-географічного положення території, рівня її
соціально-економічного розвитку і визначається обсягом витрат,
необхідних для створення оптимальних умов споживання.
Обсяг туристичного споживання визначається сумою витрат туристів під час
подорожування і залежить від платоспроможності туристів, ціни на послуги
та товари, інтенсивності витрат. Витрати можна поділити на загальні
(валові), що є всією сумою грошових витрат, здійснених під час подорожі,
і «чисті», що відбивають перевищення витрат за період подорожування
відносно витрат, які за цей же період могли бути здійснені вдома.
Структура туристичного споживання відбиває частку витрат туриста на
кожен вид товарів та послуг туристичного призначення в загальних
витратах.
Витрати можна структурувати за місцем здійснення, за часом та видами.
Витрати туриста, який активно подорожує, завжди перевищують витрати
людини, що відпочиває вдома за той же період і це пов’язане зі
збільшенням потреб. Витрати, пов’язані з подорожуванням, можна поділити
на три етапи:
а) етап підготовки до подорожі, пов’язаний з придбанням то варів та
послуг у постійному місці проживання, необхідних для здійснення подорожі
(придбання туру, спеціального спорядження або товарів для літнього
відпочинку тощо);
б) етап подорожування, що включає поточні витрати під час подорожування,
що здійснюються переважно в місцях відпочинку (додаткові послуги,
культурно-дозвіллєві заходи, сувеніри тощо);
в) завершальний етап з витратами у постійному місці проживання, що
пов’язані з завершенням відпочинку.
Тобто, період витрат не співпадає з періодом подорожування: туристичне
споживання починається до подорожі і завершується після повернення. На
обсяг витрат туриста відносно витрат «нетуриста» за той же проміжок часу
впливає такий фактор як «лабільність туриста» або здатність
пристосуватися до умов і стилю життя в місці відпочинку. Соціальне
середовище місця перебування, усталений там стиль життя впливають на
характер та інтенсивність споживання туриста, обумовлюють вибір певних
видів послуг та товарів. Психологи відмічають зміни в поведінці туриста
порівняно з його ж поведінкою в місці постійного проживання. З іншого
боку, потрапляючи в інше середовище на короткий термін, турист гірше
орієнтується в економічних умовах, ніж в місці свого постійного
проживання, що збільшує вірогідність неякісних покупок і нераціональних
витрат при виборі товарів та послуг.
Туристські послуги і товари в міжнародному туризмі реалізуються
відповідно до умов національного ринку за такими схемами:
1) за цінами, що діють на внутрішньому ринку країни постійного
проживання і відбивають національні умови ціноутворення на послуги та
товари туристичного призначення;
2) за цінами світового ринку, що відбивають суспільні витрати праці
цього виду діяльності на міжнародному рівні;
3) за роздрібними цінами країни тимчасового перебування.
Відносно обсягу туристичних витрат ринки окремих країн можна поділити на
«дорогі» та «дешеві», але в порівнянні з внутрішнім ринком конкретної
країни, оскільки абсолютного поділу за ціновим критерієм не існує.
Значну роль у таких оцінках відіграє валютно-банківський фактор: курс
місцевої валюти відносно курсу національної валюти туриста. Можна
виділити три варіанти таких порівнянь:
«дешеві» місця відпочинку – ціни в місці відпочинку (інша країна або
регіон своєї країни) нижчі за ціни на аналогічні послуги і товари, ніж у
постійному місці проживання;
«дорогі» місця відпочинку – навпаки, ціни даного ринку вищі за ціни в
місці постійного проживання;
«рівнозначні», тобто ціни практично не відрізняються.
Різниця в цінах не є вирішальним чинником при формування конкретного
попиту, при виборі місця відпочинку, оскільки для туристського
споживання визначальним є реалізація мети подорожування і саме вона
визначає ціннісні орієнтири туриста. В той же час для туристів з країн з
високим рівнем життя різниця в курсі валют і в цінах на аналогічні
послуги і товари, при гарантії певної якості, збільшує вибір, впливає на
урізноманітнення пропозиції. З іншого боку, це^дає шанс країнам з
відносно низькими цінами внутрішнього ринку вийти на ринки
країн-постачальників туристів зі своїми товарами та послугами.
Різниця в цінах слабо впливає на вибір місця відпочинку, але впливає на
термін відпочинку та структуру споживання. Турист має на подорож певну
суму грошей, яку розподіляє на основні та додаткові витрати. Коли рівень
цін в країні відпочинку менший за аналогічний в країні постійного
проживання, це стимулює зростання обсягів додаткових послуг або
збільшення терміну перебування, але практично ніколи не веде до
заощадження коштів.
Туристичне споживання є задоволеною частиною попиту на ринку турпослуг.
Воно залежить від ємності ринку, тобто всієї суми послуг і товарів
туристичного призначення, пропонованих для реалізації в даний час і в
даному місці. Ємність ринку залежить від сукупної дії внутрішніх і
зовнішніх чинників, які й визначають рівень розвитку індустрії туризму.
Таким чином, ємність ринку туристичних послуг є величиною, що відбиває
рівень розвитку індустрії туризму, умови створення і реалізації
турпродукта. Ємність ринку пов’язана з кон’юнктурою і відбивається
рівнем цін. Ціна на послуги та товари туристичного призначення на ринку
є результатом збалансованості попиту/пропозиції за обсягами,
номенклатурою та структурою. В стандартній структурі туристського
споживання дві третини витрат припадають на основні послуги та сувенірні
товари. Структура витрат залежна від терміну подорожі: чим менша
тривалість подорожі, тим більше витрат припадає на транспорт. На статті
додаткових витрат впливають демографічні характеристики споживачів,
особливо вік, стать, етнічна та релігійна приналежність, обумовлені
різницею в звичаях і традиціях. Психологічні чинники також справляють
вплив на обсяг та структуру витрат. За психологічної орієнтації, коли
туристична подорож сприймається як елемент розкошу, а не форма
відпочинку, виникають ірраціональні мотиви, що стимулюють збільшення
витрат. (Певна категорія туристів з жадобою самоствердження засобами
туризму поривається на дорогі модні курорти, витрачаючи обмежені
заощаджені кошти не заради відпочинку, а заради хибного престижу чи
створення невластивого іміджу).
Таким чином, на туристичне споживання (його обсяги та структуру)
впливають об’єктивні економічні, соціальні умови, правові аспекти
зовнішньоекономічної діяльності, геодемографічні характеристики
споживачів та суб’єктивна психологічна мотивація. Співвідношення попиту
й пропозиції може складатися в такі варіанти:
а) ідеальний, коли в даний час і в даному місці попит і пропозиція
співпали за характером та обсягом;
б) територіального дисбалансу, коли за сукупним обсягом попит і
пропозиція співпадають, але наявні територіальні відміни, що порушують
цей баланс або в бік переважання попиту, або пропозиції;
в) дефіциту, коли попит випереджає пропозицію і тоді надмірний попит,
створюючи дефіцит, веде до зростання цін;
г) інноваційний, коли пропозиція випереджає попит, формуючи потребу в
тій чи іншій послузі чи товарі, тоді попит незначний і просування нового
товару потребує від виробника додаткових витрат, але ціни при цьому
витримуються на мінімально можливому рівні.
Пропозиція повинна відповідати попиту в часі, сполучатися з ним в
просторі, співпадати за обсягами та структурою. В такому випадку можна
говорити про врівноважений стан ринку, тобто той ідеальний стан, на який
і спрямовується діяльність. В іншому випадку утворюється дисбаланс, що
відповідає правилу Вальраса: надлишковий попит на одному з ринків
повинен обов’язково збалансовуватись надлишковою пропозицією на іншому,
щоб їх сума дорівнювала нулю; якщо один з ринків вийшов з рівноваги, то
повинен існувати ще щонайменше один неврівноважений ринок, який
компенсує відсутність рівноваги на першому ринку. Виходячи з цього,
зростання попиту на тур-продукт з перевищенням ємності ринку є
результатом неможливості для споживача реалізувати надлишок грошей.
Ринок туристичних послуг можна розглядати як систему, в межах якої
взаємодіють ринки грошей, товарів, послуг і робочої сили (мал. 4.21).
Перевищення попиту на будь-якому з цих ринків виводить всю систему зі
стану рівноваги. Задоволення попиту завжди є результатом обміну: обміну
грошей туристів на турпродукт, отриманий в процесі якісного
обслуговування. Саме те, наскільки отримані враження відповідають
сподіванням туриста й визначає якість того чи іншого турпродукту,
впливає на ціну та процес обміну. При обміні задовольняються потреби
споживача та виробника і створюються умови для розвитку індустрії
туризму, оскільки турист-споживач, купуючи тур, заздалегідь оплачує ще
ненадані послуги, надаючи таким чином туристичному підприємству певний
«кредит довіри» і створюючи матеріальне підґрунтя для подальшої роботи.
Позитивна динаміка туристичного споживання свідчить про зростання ролі
туризму в житті населення, а його територіальна диференціація,
обумовлена рівнем та стилем життя, засвідчує поляризацію світового
господарства, частиною якого є ринок туристичних послуг. Таким чином,
туристичне споживання є комплексним показником розвитку туристичного
ринку, який об’єктивно відтворює його просторово-часову неоднорідність і
мозаїчність. Полікомпонентний системно-структурний аналіз туристичного
споживання дозволяє визначити тенденції та регіональні відміни і
спрогнозувати на цій підставі подальший розвиток туризму в змінних
умовах ринкового середовища, яке створюється світогосподарськими
процесами, їх вплив на розбудову індустрії туризму і формування
геопросторової організації туристичного процесу. Туристичне споживання
як зреалізований попит відбивається в статистичних показниках, які
характеризують туристичний процес. На світогосподарському рівні такими
показниками є показники розвитку міжнародного туризму -1) туристичні
потоки, їх величина, спрямованість, ритмічність, які дозволяють
визначити динаміку, видову та територіальну структуру споживання; 2)
прибутки від туризму, які характеризують, з одного боку, економічну
функцію туризму, а з іншого, дають уявлення про цінову політику і стан
ринку та його регіональні відміни, опосередковано, через рівень витрат,
дозволяючи визначити ціннісні орієнтири споживача. На національному
рівні до цих показників слід додати показники, що характеризують
співвідношення міжнародного та внутрішнього туризму, їх параметри та
структуру. Динаміка туристичного потоку, на наш погляд, засвідчує
глобалізаційні процеси, притаманні сучасному світу і відтворює їх,
оскільки саме туристичний рух сприяє консолідації суспільного життя. У
динаміці туристичних потоків відбивається зміна стилю життя, основою
якого є зростання рівня і зміна умов життя, його інтелектуалізація,
проявом якої є прагнення «розширити всесвіт». З цим пов’язана також
диверсифікація видової та територіальної структури попиту/пропозиції, в
якій фіксуються зміни туристичних уподобань та ціннісних орієнтирів,
зокрема, в бік екологізації відпочинку, що відбиває й глобальну
еко-логізацію всіх сфер життєдіяльності, додаючи економічних стимулів до
вирішення екологічних проблем, особливо на локальному та регіональному
рівнях. Таким чином, за частковим дослідженням ринкових процесів у
туризмі можна відстежити глобальні соціально-економічні тасоціокультурні
зміни, притаманні сучасному етапові розвитку людської цивілізації та
визначити їх регіональні особливості. Туризм належить до небагатьом
галузей світового господарства і сфери послуг зокрема, які мають високі
та стабільні темпи росту протягом досить значного проміжку часу. За
останні тридцять років світовий туризм зростав в середньому на 7% на рік
за обсягами туристичних потоків (мал. 4.22) і на 12% на рік за обсягами
надходжень (мал. 4.23).
У 2000 р. чисельність міжнародних туристів в світі склала понад 698
млн.чол., що становить 11,5% від загальної чисельності населення світу,
а з урахуванням обсягів внутрішнього туризму чисельність туристів
зростає, за твердженнями експертів ВТО, майже на порядок. Тільки за
останній рік XX ст. темпи приросту міжнародного туризму склали 7,4%.
Наприкінці 90-х років XX ст. загальний обсяг світового туристичного
ринку (з урахуванням транспортних послуг) становив 10,7% від світового
ВВП. Протягом останніх тридцяти років XX ст. темпи зростання обсягів
туристичної діяльності вдвічі перевищували темпи росту світового ВВП, що
сприяло становленню та розвитку міжнародного ринку туристичних послуг.
Міжнародна торгівля туристичними послугами завдяки потужному
мультиплікаційному ефекту сприяє розширенню зайнятості: в індустрії
туризму зайнято майже 10,5% від загальносвітової чисельності зайнятих і,
за даними ВТО, на кожне робоче місце, створене в цій сфері, припадає від
5 до 9 робочих місць в інших галузях економіки. Найбільшого розвитку
туризм зазнав в Європі, на яку припадає понад половина світового
туристичного потоку та майже половина всіх надходжень від туризму. І
хоча частка цього регіону в регіональній структурі туризму зменшується,
оскільки зростає інтерес до Тихоокеанського регіону та Африки, Європа
залишається лідером світового туризму (таблиця 4.9).
¶ss?ssT
V
&
&
піхами у розбудові національних індустрій туризму. У Африканському
макрорегіоні останні роки XX ст. позначені значними успіхами
міжнародного туризму, зростанням популярності таких країн як Замбія,
Зімбабве, Марокко. На Близькому Сході, який, незважаючи на складну
політичну ситуація залишається туристично привабливим регіоном, особливо
значними є темпи зростання туристичних потоків до Єгипту, частка якого в
регіоні становить майже 26%, країн Перської затоки, Сирії.
Південно-Азійський макрорегіон в цілому розвивається стабільно, але
попит на послуги острівних країн зростає швидше завдяки проведенню ними
активної туристичної політики на зовнішніх ринках. Антарктида дедалі
більше притягує до себе туристів і, аби не опір ряду громадських
організацій, які активно борються проти залучення цього регіону до
туристичного процесу, тут можна було б спостерігати найбільші темпи
зростання попиту, незважаючи на високі ціни (мал. 4.24).
Незважаючи на долання кризових явищ, Всесвітня туристична організація
прогнозує подальше зростання туристичного процесу до 2020 р. з щорічними
темпами у 4,1%. Враховуючи виявлені тенденції, прогнозується
перерозподіл туристичних потоків (таблиця 4.10).
Європа та Америка й надалі збережуть свої лідерські позиції, але темпи
зростання обсягів міжнародного туризму тут зменшаться і це позначиться
на перерозподілі світового туристичного процесу: частка Європи
зменшиться до 46%, Америки – до 18%. Після 2010 р. Америка поступиться
другим місцем Тихоокеансько-Східноазійському макрорегіону, частка якого
у світових туристичних переміщеннях зросте до 25%. Експерти ВТО
прогнозують для цього і решти південних макрорегіонів підвищені темпи
зростання обсягів туристичної діяльності перш за все за рахунок
розбудови індустрії туризму. В той же час прогнозується зменшення темпів
зростання подорожей на далекі відстані (3,8%) порівняно з внутрішніми
континентальними (5,4%). Відповідно, їх свіввідношення в подільшо-му
зміниться на користь останніх і становитиме 76:24 (2020 р.) проти 82:18
(1995 p.). Європейський і Американський макрорегіони концентрують
основні внутрирегіональні потоки, зростає обсяг внутрішніх переміщень
між країнами Тихоокеансько-Східноазійського макрорегіону. Туризм, що
зародився й зростав у Європі, поступово поширюючись світом, і надалі
залишиться серед населення країн регіону найпопулярнішою формою
дозвілля. Європа, незважаючи на певне падіння темпів росту міжнародного
туризму (6,1% у 2000 р. проти 7,4% середньосвітового приросту) і
зменшення частки (за рахунок перерозподілу) у світовому туристичному
потоці залишається світовим лідером туристичного руху, прийнявши у 2000
р. 403,3 млн. туристів. При цьому 86% з них – це туристи з європейських
країн, 6,6% становлять туристи з Америки та 3,6% – з країн Азії. Як
видно з таблиці 4.11, туристичний процес концентрується в країнах
Західної та Південної Європи, які здатні задовольнити найрізноманітніший
попит практично у всіх сегментах туристичного ринку.
Особливо високі темпи росту характерні для Південно-Європейського (6,6%
за період 1995 – 2000 p.p.) та Східно-Середземноморського (5,2%)
субрегіонів. Протягом 90-х років XX ст. значно зросла популярність країн
Центральної та Східної Європи, хоча темпи зростання міжнародних
туристичних потоків тут незначні (3,1%, що майже у 1,5 рази менше за
середньоєвропейські). Але надходження від туризму зростають повільніше
(2,8%) за обсяги туристичного потоку, що свідчить про порівняно невисокі
ціни або недостатньо розвинуту індустрію туризму. Основна частка
туристичних переміщень у цьому субрегіоні припадає на внутрішні
регіональні (91%), а міжконтинентальні представлені потоками переважно з
країн Азії (2,4%) та Америки (2,1%). Найбільша кількість іноземних
туристів відвідує Росію (21,2), Польщу (17,4), Угорщину (15,6), Чехію
(5,7 млн. осіб, 2000 p.). Серед країн, що є лідерами світового туризму,
3/5 припадає на європейські країни (таблиця 4.12).
Ситуація в туризмі дуже динамічна і цей динамізм засвідчують саме зміни
у Тор-10. За останні п’ять років до складу провідних країн в сфері
туризму, завдяки активній підтримці цієї галузі в країні, активно
ввійшов Китай, який потіснив Австрію і просунувся з 9 місця на 5 за
кількістю прибулих туристів та на 7 за показником надходжень від
туризму. За цим же показником на 10 місце в світі вийшла Мексика,
витіснивши Швейцарію зі списку провідних туристичних країн. За кількістю
прибулих туристів Іспанія та США помінялися місцями і наприкінці XX ст.
Іспанія стала однією з провідних туристичних країн світу (щорічні
середні темпи розвитку галузі становлять 8,8-9,5%). Втратила
популярність Угорщина, що займала в’ 1996 р. 8 місце за кількістю
прибулих, а в 1999 р. не ввійшла до провідної десятки. Країною
стабільного розвитку туризму можна назвати Велику Британію, п’яте місце
якої в світовому туристичному рейтингу залишається незмінним протягом
останніх років при нульовому прирості потоку і надходжень. складено за
“Tourism Highlights – 2001”. – ОМТ – WTO – ЕТО. Найбільш популярними
серед туристів, що подорожують Європою, залишаються Франція, Бельгія та
Нідерланди, а Париж, Амстердам, Брюгге та Брюсель належать до
найпопулярніших і найвідвідуваніших міст. Стабільною популярністю у
туристів користується Рим, більш ніж на 10% за рік зросла кількість
туристів, що відвідали Венецію. Високі темпи зростання кількості
туристів характерні за останні роки для таких європейських міст як
Пальма, Мальта, Кьольн, Гамбург, Цюрих, Варшава, Мілан. До
найпопулярніших у туристів міст Європи для проведення нетривалого
відпочинку за останні роки ввійшли Дублін та Лілль, витіснівши зі списку
Тор-10 провідних туристичних центрів Прагу та Будапешт. Особливо
значними є темпи зростання туристичної цікавості до Севільї, потік до
якої збільшився на 40%, що дозволило їй значно наблизитись до провідних
центрів Європи, піднявшись з 16 на 12 місце за кількістю щорічних
відвідувачів. Незважаючи на події 11 вересня 2001 р. Нью-Йорк
залишається одним з найпопулярніших туристичних центрів, стабільно
займаючи 15 місце у світі серед найвідвідуваніших міст, до складу яких
ввійшли також Бостон та Вашингтон. Таким чином, на початок XXI ст.
туризм залишається найдинамічнішою сферою діяльності, що забезпечує
зростаючий попит на проведення дозвілля у подорожі. Відповідно поширенню
туризму як складової стилю життя зростають і витрати на подорожування.
Висока вартість подорожі обумовлена або відстанню від основних
районів-генераторів турпотоків, або тривалістю подорожі, або значною
різноманітністю і насиченістю ринку пропозиції у місці відпочинку. Тому
рівень споживання продукту туристичного ринку коливається в широких
межах і дрібно територіально-диференційований (Картосхема «Споживання
туристичних послуг»). При середньосвітових витратах на подорож у $ 680,
вартість подорожування Америкою та Австралією більша, ніж Європою, а
незначні витрати в більшості країн Африки свідчать про нерозвиненість
туристичної діяльності. У Європі середні витрати туриста на подорож
становлять $ 574 і в останні роки намітилась тенденція їх подальшого
зменшення (в середньому на 2,7%), особливо в країнах Західного та
Південного субрегіонів (відповідно 4,2 та 3,0%). Особливо помітно
«здешевлюється» перебування в Нідерландах, Австрії, Німеччині (Західна
Європа), Хорватії, Словенії, Італії (Південна Європа). Ця тенденція
торкнулася й країн Південно-Східної Європи, хоча і менш помітно (0,3%),
що можна пояснити відносно невисокими цінами на основні туристичні
послуги, особливо в країнах Центральної Європи. Середні витрати
іноземного туриста, подорожуючого в даному субрегіоні, становлять $ 339,
що майже в 1,7 рази менше, ніж в середньому по Європі. Найдешевшим буде
перебування у Румунії, Молдові, Угорщині, Литві, Латвіїя, Польщі,
Болгарії. У Росії, Словаччині, Україні, Чехії та Естонії вартість
подорожі вища за середню по субрегіону. Україна на ринку міжнародного
туризму виступає як країна-генератор туристичних потоків. Основні обміни
країна здійснює в межах субрегіонального ринку з країнами-сусідами
Росією, Молдовою, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, які
виступають і як генератори основних туристичних потоків в країну
(в’їздний туризм), і як реціпієнти для українських туристів (виїздний
туризм). На сусідські обміни припадає в середньому за останні роки біля
65% від загального обсягу міжнародних туристичних потоків. Здобуття
незалежності та суспільно-політична перебудова в Україні позначились
зміною її статусу на ринку міжнародного туризму. Перш за все,
розширилась участь країни на даному ринку. З країни-реціпієнта з
дозованим обсягом обслуговування вона перетворилась на країну-генератора
туристичних потоків зарубіжного (виїзного) туризму. Подібний процес був
притаманний на перехідному етапі для Польщі, Чехії, інших соціалістичних
у минолому країн і має об’єктивне соціально-економічне підґрунтя.
Поступові зміни на краще в економічній ситуації та певні зрушення на
шляху поліпшення матеріального становища населення створили об’єктивні
передумови розвитку сприятливого для туристичної діяльності ринкового
середовища. Позитивні результати дала й державна туристична політика,
перш за все через впровадження системи ліцензування, що посилило
контроль за якістю туристичного обслуговування. Але у міжнародному
туризмі ситуація залишається нестабільною: пожвавлення туристичної
активності чергується зі спадами, відтворюючи в цих коливання не тільки
стан внутрішнього ринкового середовища, а й коливання світової ринкової
кон’юнктури (мал. 4.25), де імідж України залишається невизначеним.
У 2000 р. зарубіжний (виїздний) туризм становив 44% від усього обсягу
туристичних переміщень, майже вдвічі перевищуючи обсяг іноземного
(вїздного) потоку (таблиця 4.13).
Тенденція перевищення виїздного потоку над в’їздним у структурі
міжнародного туризму залишається стабільною, хоча слід відмітити певне
падіння темпів виїздного туризму і його мотиваційний та географічний
перерозподіл, що позитивно характеризує зміни на національному
туристичному ринку. Основними партнерами країни на ринку зарубіжного
туризму залишаються країни-сусіди, до яких спрямовані як туристичні, так
і транзитні поїздки: Польща (31,4%), Росія (30,5%), Молдова (11,5%),
Білорусь (6,5%), Угорщина (5,7%), Словаччина (4,2%). Запровадження
візового режиму позначилось в останній з зазначених країн зменшенням
виїздного потоку майже на 19% за рік. Змінилася й мотиваційна структура
– провідне місце займають поїздки з рекреаційною та екскурсійною метою.
В ритміці виїздних потоків можна прослідкувати наявність двох «гарячих»
сезонів – яскраво вираженого літнього та менш вираженого зимового.
Потоки зарубіжного туризму замикаються переважно в межах Європи (таблиця
4.14), хоча їх географія постійно розширюється: якщо у 1997 р. українці
відвідали 62
країни, то у 2000 р. – 96. Серед регіонів Європи постійно популярні
Західна Європа (особливо Франція, Німеччина, Велика Британія, Австрія,
Швейцарія) та Середземномор’я (Італія, Іспанія, Туреччина, Греція,
Ізраїль, хоча потоки в останні дещо зменшуються). Водночас зростають,
завдяки активній ринковій політиці країн-партнерів, туристичні потоки до
країн Східного Середземномор’я (особливо на Кіпр) та Північної Африки
(Єгипет, Туніс). Частка іноземного (в’їздного) туризму за останні роки
практично незмінна і становить майже п’яту частину в загальному обсязі
туристичної діяльності. На даному ринку також спостерігається значна
сезонність, «пік» якої припадає на липень-серпень, оскільки основною
метою приїзду в Україну іноземних туристів є рекреація і відпочинок
(понад половину всіх відвідувань) та бізнес (майже 32%). Водночас
зростає чисельність туристів, які прибувають з курортно-лікувальною та
спортивно-оздоровчою метою, хоча частка цих сегментів залишається
порівняно незначною. Відповідно до мотивації потік іноземних туристів
розподіляється й територіально: майже половина спрямована на Крим,
третина – до Києва, п’ята частина – до Одеси. За останні три роки до
України спрямовані туристичні потоки зі 168 країн світу. Спостерігається
зростання в’їздного потоку з країн СНД (особливо Казахстану, Молдови,
Росії), з Туреччини, з країн Африки, Східної Азії та Тихоокеанського
басейну, з Південної Азії, що, нажаль, свідчить не стільки про
туристичну привабливість України, скільки про використання туризму як
міграційного інструменту. Зменшується потік з колишніх соціалістичних
країн Європи (Чехія, Словаччина, Болгарія, Угорщина), хоча майже п’яту
частину обмінів становить прикордонний обмін. Зростає значення України
як транзитної держави і це позначається на кількості одноденних
відвідувачів, чисельність яких протягом останніх років стабільно росте,
перевищуючи 50% всіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік через
Україну з країн СНД (Туркменістану, Таджикістану, Росії, Білорусі,
Вірменії, Грузії, Казахстану). Частка міжнародного туризму в обсязі
експорту послуг за аналітичний період зросла з 7% до 10%, а в імпорті
становить 15%. Туристична політика України на ринку міжнародного туризму
базується на активній маркетинговій стратегії, спрямованій на
стимулювання іноземного туризму шляхом створення позитивного
туристичного іміджу країни як країни безпечного та комфортного
перебування. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей,
розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до
європейських стандартів якість обслуговування. Традиційною стала участь
України в міжнародних виставках: Лондон (WTM), Берлін (ІТВ), Мадрид
(Fitur), Варшава, Москва (МІТТ) та інших, що дозволяє презентувати
національний туристичний продукт та просувати його на регіональному та
світовому туристичних ринках. Зусилля, спрямовані на відродження туризму
як складової стилю життя населення України, на розвиток туристичного
ринку позитивно позначились на внутрішньому туризмі (таблиця 4.15), на
пожвавленні екскурсійної діяльності: протягом 2000 р. майже 16 млн. осіб
відвідали музеї і понад 1,6 млн. осіб надали екскурсійні послуги
туристичні підприємства.
Особливо на ринку внутрішнього туризму активну діяльність проводили
туристичні підприємства та органи державної виконавчої влади Вінницької,
Донецької, Дніпропетровської, Тернопільської, Полтавської, Харківської
областей. Відповідно до активізації туристичної діяльності зростає й
обсяг наданих послуг – у 2,3 рази протягом останніх п’яти років.
Найбільшою активністю визначаються м. Київ, АР Крим, Одеська, Львівська,
Донецька області. Ці області, що мають порівняно розвинуту туристичну
інфраструктуру і здатні забезпечити різноманітний попит на ринку як
внутрішнього, так і іноземного туризму, мають і найвищий в країні рівень
туристичного споживання (Картосхема, «^-країна. Рівень та структура
споживання туристичних послуг»). Рівень споживання туристичних послуг в
цілому характеризується значною територіальною диференціацією
(коефіцієнт варіації VRj = 62,6%), але має тенденцію до зменшення
поляризаційних тенденцій.
Шляхи розвитку туризму в Україні намічені у прийнятій 2002 року
Державній програмі, розрахованій до 2010 p., яка має соціальну
спрямованість на збереження здоров’я людей, зміцнення духовного,
культурного та творчого потенціалу нації, впровадження екологічної
культури та культури спілкування, здорового способу життя і повинна
забезпечити можливості для прояву суспільної та самодіяльної ініціативи
населення.
Література
Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес:
Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. –
К.: Знання України, 2002. – 358 с.
Гуляев В.Г. Контракты, договоры, соглашения и формуляры в туристской
деятельности: Учебно-практическое пособие. – М.: ПРИОР, 1998. – 336 с.
Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое
знание, 2003. – 496 с.
Дурович А.П. Маркетинговые исследования в туризме: Учебное пособие. –
Минск: Новое знание, 2002. – 348 с.
Дурович А.П. Реклама в туризме: Учебное пособие. – Минск: БГЭУ, 2000. –
192 с.
Европейский гостиничный маркетинг: Учебное пособие. – М.: Финансы и
статистика, 2003. – 224 с.
Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.:
Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. –
320 с.
Кириллов А.Г., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – СПб.: Издательство
СПб. университета, 1996. – 184 с.
Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998.
Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.:
Альтерпрес, 2002. – 436 с.
Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2001. – 320 с.
Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2002. – 352 с.
Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент:
Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 348 с.
Папирян Г.А. Международные экономические отношения: маркетинг в
туризме. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 160 с.
Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства (отели и рестораны).
– М.: Экономика, 2000. – 207 с.
Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.:
ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.
Altkorn J. Marketing w turystyce. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN,
2001. – 204 c.
www.world-tourism.org/ruso/ – російська версія сторінки Всесвітньої
туристичної організації (ВТО).
20. www.itravel.ru/biblio/ – бібліотека літератури по туризму.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
