.

Про деякі проблеми розвитку туристсько – краєзнавчої діяльності у вищих навчальних закладах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
240 1464
Скачать документ

Реферат

на тему:

Про деякі проблеми розвитку туристсько – краєзнавчої діяльності у вищих
навчальних закладах

Постановка проблеми. Нині в Україні значна увага приділяється розвитку
сфери туризму. Її все частіше розглядають як сферу економічної
діяльності, здатної давати прибутки, впливати на економічний стан міст,
областей, регіонів. На фоні активного розвитку туризму як сфери бізнесу
несправедливо позбавлені уваги не менш важливі інші його грані.
Знизилася увага до туризму як сфери педагогічної, виховної діяльності,
патріотичного виховання молоді, активного відпочинку, корисного
проведення дозвілля громадян України. Необхідність розвитку
спортивно-оздоровчого туризму вимагає нового відношення до цього
питання.

Дослідження виконано згідно з планом науково-дослідницьких робіт
Запорізького державного університету.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема розвитку
туристсько-краєзнавчої діяльності у вищих навчальних установах є
однієї з основних. У Положенні ”Про організацію туристської, краєзнавчої
і екскурсійної роботи” , затвердженому ще наказом Міносвіти СРСР
надається перелік, що складається з 18 форм такої роботи, у який всі
екскурсії, прогулянки, походи, багатоденні подорожі і експедиції,
гуртки, секції, клуби, вікторини, конкурси, змагання з використанням
краєзнавчих матеріалів на заняттях фізичної культури. Цей перелік можна
поповнити ще і такими формами, як туристський табір,
учбово-тренувальний збір, семінари, консультації, огляди готовності.
Але і тепер його не можна вважати повним і остаточним: можливі і ще
якісь форми, поки не напрацьовані практикою, але які народяться в
майбутньому.

Різноманітні форми діяльності забезпечують комплексний характер
туристично-краєзнавчої діяльності у навчанні, вихованні й оздоровленні
студентів, в ній закладені широкі можливості для творчої
самодіяльності – спортивної, науковий, художньої, технічної, соціальної
і педагогічної [1].

Але не всі частини цілого ( що складають у вищому навчальному закладі
туристично-краєзнавчу діяльності) рівнозначні між собою, є більш
важливі, основні, а є менш важливі , неспецифічні. Як найбільш важливі
ми виділяємо групу із шести елементів: походи, прогулянки, екскурсії,
експедиції, зльоти, змагання [1,2]. Саме цей ряд складає основне ядро
змісту туристично-краєзнавчої діяльності у вищих навчальних закладах.

Сутністю туристської діяльності, тієї самою суттєвою формою її,
тим зерном, без якого немає туризму, є похід. Взагалі усякі походи у
всій їхній власній різманітності: ближні і дальні, одноденні і
багатоденні, категорійні. Дійсно, без походів туризму немає і бути не
може. Існуюче в деяких педагогів думка, що замість походів можна
проводити екскурсії, які цілком замінять походи і приведуть до такого
ж результату помилково [2,3]. Тільки похід, будучи самою комплексною
формою туристсько-краєзнавчою діяльністю, що обов’язково містить у собі
і краєзнавство, екскурсії в тому числі (без екскурсій, спостережень
похід і немислимий), дозволяє одночасно досягати всіх цілей, які
взагалі ставляться перед туристсько-краєзнавчою діяльністю.

Якщо в вищих навчальних закладах проводиться багато екскурсій, поїздок,
реалізується краєзнавчий принцип викладання основ наук, влаштовуються в
виставки і навіть створений свій студентський клуб, – усе це не
робить туризм в вищому навчальному закладі фактом, а навчальний
заклад – туристським. Турклуб, і підготовка розрядників, інструкторів
по туризму, і проведення зльотів, змагань, конкурсів – усе це довільне
від походів.

Найчастіше в вищих навчальних закладах проводяться походи і
туристські змагання але немає краєзнавчої роботи – екскурсій, експедицій
виставок музею. Чи навпаки – ведеться робота з краєзнавчої теми,
створюється музей, проводяться конференції, але майже немає походів, або
вони не пов’язані з краєзнавством, з пошуковою тематикою.

На жаль, відрив крає ведення від туризму, така однобока
туристсько-краєзнавча діяльність – дуже розповсюджене явище в вищих
навчальних закладах [2,4].

Формування цілей статті. Мета нашої роботи полягає у вивчені стану
розвитку туристично-краєзнавчої діяльності у вищих навчальних
закладах та розробити шляхи поліпшення її.

Актуальність та безсумнівна практична значимість відзначеної проблеми
послужили передумовами для проведення нашого дослідження.

Результати дослідження. Яка ж кількість туризму потрібна вищому
навчальному закладу? Проста загальна кількість проведених за навчальний
рік туристських походів ще не визначає цілком рівень розвитку
студентського туризму у вищому навчальному закладі. Якщо, наприклад, у
вищому навчальному закладі багато походів, але усі вони одно-дводенні,
немає категорійних, то говорити про високий рівень туризму в цьому
закладі не приходиться, це точна ознака відсутності в ньому гурткової
форми туристської роботи. Тут студенти позбавлені перспективи, вони з
року в рік ходять тільки в невеликі походи, їхня майстерність, їхній
туристський досвід не росте, їхній краєзнавчий обрій не розширюється,
їхні туристські інтереси урізані. У такому вищому навчальному закладі
немає динаміки в розвитку туристсько-краєзнавчою діяльності.

Часто спостерігається і інша картина, коли в вищому навчальному закладі
проводяться різні по складності походи і їх досить багато, але і ця
картина не розкриває цілком рівень розвитку туризму в вищих навчальних
закладах. У таких показниках «замаскована» звичайна ситуація: один-два
молодих викладача інтенсивно ходять у походи зі своїми групами ледве
не щонеділі, а більше в походи ніхто не ходить. Фактично в такому вищому
навчальному закладі в туристську діяльність задіяні лише 30-40
студентів. Отут зрозуміло, що в вищому навчальному закладі розвинута
гурткова форма туристської роботи і майже відсутня масова.

Головне у визначенні кількісної сторони справи: потрібний комплекс –
кількість, різноманітність і охоплення студентів походами (таблиця 1).
Чим більше охоплення походами, тим вище рівень системи
туристично-краєзнавчої діяльності. Туризм потрібний кожній молодій
людині але в різному ступені, в різній нормі. У цьому виявляється зміст
розподілу студентського туризму на дві частини, що однаково потрібні
вищому навчальному закладу: «малий, масовий туризм» – для великої
кількості молоді, «великий, гуртковий туризм» – для малого числа
студентів. Ці частини взаємозалежні, доповнюють один одного. Вищому
навчальному закладу потрібний баланс масового і гурткового туризму
[3,4].

Щоб визначити, скільки треба в вищому навчальному закладі туризму, треба
йти від молоді, від їхніх інтересів, захоплень, схильностей. А вони в
них дуже різні: у одних футбол, у інших марки, у когось техніка. Треба
розібратися, яке відношення реальних студентів до туризму, чи усім він
подобається і якою мірою.

Виходячи з багаторічної практики можна виділити чотири групи відносин
(табл. 1).

Практика показує, що з підвищенням рівня туристично-краєзнавчої
діяльності у студентів зростає і потреба в туризмі. Інтереси студентів
не стоять на місці, вони бурхливо розвиваються: комусь усе ще мало, а
комусь уже досить. Межу насичення потреб у туризмі треба уміти
визначати вчасно і планувати роботу адекватно рівню сьогоднішніх
інтересів студентів, ледве перевершуючи його. Необхідно чітко
розмежувати рубежі – загальний для усіх (масовий) туризм і туризм
аматорський (секційний). Це бажаність походів і екскурсій у кожній групі
й обов’язковість походів двох кружків у вищому навчальному закладі для
студентів, що виявили підвищений інтерес до туризму. Якщо це не
врахувати, незабаром у вищому навчальному закладі може з’явитися
неконтрольований самовільний туризм студентів.

Таблиця 1

Відношення студентів вищого навчального закладу до активного туризму

Група Участь у походах Відношення (мотиви, причини)

1. Не бере участь

Байдужий до туризму, має інші захоплення. Один раз сходив – відбили
бажання. Боїться походів, не сприймає спортивні походи. Не дозволяють
батьки. Не дозволяє здоров’я.

2. Бере участь рідко Бере участь за вимогою викладача (підкоряється
наказу, загальній волі групи). Бере участь з стадних спонукань. Йде в
похід без інтересу, має інші захоплення

3. Бере участь часто Бере участь із задоволенням, але цікавиться
лише зовнішньою стороною справи – романтикою, пригодами. Батьки навіть
заохочують (бував у походах з батьками, родичами). Глибокого, творчого
інтересу до туризму не має

4. Майже завжди бере участь Туризм – головне захоплення. У ньому
бачить життєвий інтерес, мріє про розряди, про звання «Майстра спорту
України», мріє стати вченим-мандрівником, відкривачем. У туризмі
знаходить своє “обличчя”: у походах самий авторитетний член групи. У
групі він можливо відстаючий, у поході – ведучий

Для системи туристсько-краєзнавчої діяльності важливо її постійний
розвиток, якісне і кількісне удосконалювання, це не щось раз і назавжди
задане, одномірне, цей рух уперед, постійне відновлення.

Для збереження і розвитку туристко-краєзнавчої діяльності в вищому
навчальному закладі необхідно вирішити багато задач, у тому числі:

1. Віддати пріоритет розвитку самодіяльного спортивного туризму. Зараз
дуже велика небезпека крену в пасивний плановий екскурсійний туризм.
Далекі освітньо-розважальні екскурсійні поїздки по містах і «святим
місцям» – це дуже заразне захоплення. На основі екскурсійного туризму
система туристично-краєзнавчої діяльності повноцінно розвиватися не
буде. Справа не тільки в тім, багато в вищому навчальному закладі
туризму чи його мало, важливо ще і те, який він по своїх педагогічним
якостям. А плановий і самодіяльний туризм по своїх педагогічних
властивостях разюче відрізняються.

Самодіяльний (спортивний, і пізнавальний) туризм потрібний вищому
навчальному закладу, тому що в його основі лежать самостійні дії
студентів, а вони і є та база, той фундамент, на якому успішно йде
процес навчання і виховання. Впустивши в вищий навчальний заклад
плановий туризм, залишивши молодь діяти самим, ми обкрадаємо
педагогіку. Це помилка – будувати виховання на результатах чужої праці.
Туристсько-краєзнавчу діяльність у вищих навчальних закладах треба
розуміти як спільну роботу викладачів й студентів, і чим більше частка
праці самих студентів в організації і проведенні туристських походів і
екскурсій, тим краще для справи.

2.Викладач-організатор – головна діюча особа й основне джерело
ініціативи в туристсько-краєзнавчій роботі. Принаймні він повинний
таким бути. Тому необхідно постійно й енергійно пілкуватися про
ідеологічну, фізичну і технічну туристську підготовку
викладачів-організаторів.

3. Не можна впроваджувати в вищі навчальні заклади туризм
адміністративно-командними, насильницькими методами. Також не слід
нав’язувати учасникам походів і екскурсій непосильні для них поки
фізичні і розумові навантаження. Завжди треба виходити із сьогоднішнього
рівня розвитку туристських інтересів і здібностей. «Що сьогодні хочуть
і можуть студенти?» – це питання повинне бути керівним показником у всіх
туристських справах. І вирішувати його треба завжди разом з студентами.
Якщо ж вони хочуть неможливого, треба показати їм варіанти, як зробити
виконання бажань можливим у майбутньому. Однак треба не тільки
враховувати інтереси студентів, але і формувати їх. Не можна насильно
нав’язувати такі мети походу, до яких сьогодні студенти ще не доросли,
тому що такий туризм вони не приймуть. Нехай поки їхні інтереси
примітивні – необхідно прийняти їхній де-факто і йти в похід з цими
зрозумілими і бажаними для них цілями, а в поході поволі формувати нові,
більш складні інтереси.

Особливу турботу організатори туристко-краєзнавчої діяльності у вищих
навчальних закладах повинні виявити до тих студентів, яких ми віднесли
до четвертої групи відносин. Треба організовувати для них секції, у
яких будуть рости майбутні розрядники, інструктори, організатори і
пропагандисти туризму. Система туристської роботи не буде успішно
розвиватися без міцного активу студентів-туристів. Актив (секційна
частина туристко-краєзнавчої діяльності) повинний якісно рости з
випередженням розвитку масового туризму. Обидві ці частини тісно
взаємозв’язані: масові одноденні походи, прогулянки і екскурсії
стимулюють гурткову роботу, а вихованці секцій – кваліфікований актив
мандрівників і краєзнавців, які дуже потрібні для розвитку і зміцнення
масової туристської роботи.

Але помилкою буде, якщо обмежитися тільки розвитком мережі секцій для
любителів туризму і не займатися туризмом у групах. Адже мінімум
туризму потрібний усім студентам.

4.Усіляко треба розвивати зовнішні зв’язки студентського туризму з
іншими вищими навчальними закладами й організаціями: з станцією юних
туристів, з музеями, різними товариствами, редакціями газет,
туристськими клубами, секціями туризму підприємств і лісництвами,
відділами культури, санепідемстанціями, досвідченими краєзнавцями і
т.п.

5. У суспільстві вважається, що туризм – це відпочинок, але для вищих
навчальних закладів він – частина навчально-виховного процесу. Є
професії, що забезпечують відпочинок іншим людям, їхнє навчання і
виховання на туристичній стежці. Самі студенти, що вже одержали
фундаментальну, майже професійну інструкторську підготовку з туризму
можуть прийняти в цьому участь.

У процесі туристсько-краєзнавчої діяльності є реальна можливість
використовувати студентів – досвідчених туристів у реальній справі – у
виробництві туризму для свого факультету, закладу. Захоплення студентів
туризмом поступово переростає в їх різноманітну діяльність, але не
тільки для особистої користі, для своєї групи, а й на загальне благо
свого закладу. Праця з організації туристко-краєзнавчої діяльності
нітрохи не менш значима, ніж, виробнича практика, ремонт аудіторій і т.
п. Робота в студентських органах турклубах – це школа виховання
організаторів, пропагандистів, керівників. Останнє потребує подальших
досліджень.

Література

Биржаков М.Б. Введение в туризм. — СПб. : Издательский торговий дом
Тера”, 1999. — 192 с.

Матеріали розширеного засідання колегії Держкомтуризму з питання “Про
стан та перспективи кадрового забезпечення туристичної галузі”. — 27
жовтня 1998 р.

Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2000.
– 320 с.

Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного
туризму: Навч. посібник / О.М. Жданова, А.М. Тучак, В.І. Поляковський,
І.В. Котова. — Луцьк, 2000. — 236 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020