Реферат
на тему:
Принципи міжнародної та європейської туристичної політики
Туристична політика країн Європейського союзу націлена на координацію
розвитку туризму країн-учасниць. Союз визначив основні принципи спільних
рішень проблем для забезпечення росту туризму в цих країнах:
захист туристів і їхнього вільного пересування, що включає в себе:
спрощення поліцейського і митного контролю на границях; підвищення
безпеки туристів і захист їх від несумлінної реклами; гармонізація
страхування туристів і їхнього автотранспорту; інформування про їхні
соціальні права;
гармонізація правил діяльності в індустрії туризму, що стосується:
гармонізації податкової політики в різних країнах; взаємного визнання
рівня кваліфікації і дипломів професійної підготовки; поділу відпускних
періодів для зняття навантаження на туристську індустрію в пікові
сезони;
регіональний розвиток туризму з метою його просування в нерозвинені
регіони союзу, що мають туристський потенціал.
Однак ЄС, активно координуючи туристську діяльність, не втручається в
національну політику кожної з країн-учасниць, адаптовану до їх
специфічних умов.
У Великобританії туристична політика координується Британською
туристською адміністрацією, створеною в 1969 р., яка відповідає за
просування британського туристського продукту за рубіж. Адміністрація
нараховує близько 400 чоловік, половина з який працює в 22 закордонних
представництвах, що керуються трьома головними менеджерами, що базуються
на основних ринках, що генерують: у Північній Америці, Європі й
Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Бюджет адміністрації забезпечується
державними субсидіями і фінансуванням із приватного туристського
сектора. У 2003 р. бюджет складав приблизно 53 млн євро, з яких 35 млн
євро припадало на державні субсидії. В останні роки більш 40% цього
бюджету витрачається на рекламу і маркетинг і тільки чверть – на
адміністративні витрати.
Для досягнення основних цілей, а саме максимізації надходжень від
туризму і просування туристських центрів Великобританії на всі нові
ринки британська туристична адміністрація проводить:
публікацію величезної кількості реклам;
рекламні заходи за рубежем через мережу своїх офісів і агентів, пресу,
телебачення і радіо;
організацію конференцій за участю закордонних фахівців з туризму і їхніх
британських колег;
організацію екскурсій іноземних журналістів для представлення
туристських продуктів країни;
дослідження й оцінку досягнень. Міжнародну туристську політику Франції,
крім Міністерства по туризму країни, координує організація “Мезон де ля
Франс”. У нее входять 850 державних, приватних і інших громадських
організацій, які платять членські внески. Ця організація складається
їхнього головного офісу в Парижеві і 38 закордонних офісів у 29 країнах,
де працює близько 200 чоловік.
Бюджет “Мезон де ля Франс” складає приблизно 69,2 млн дол., з яких одна
третина витрачається на паблік рілейшнз і збут, третина – на рекламу, а
частина, що залишилася – на забезпечення інформацією й операційні
витрати.
У 90-і роки просування французького туристського продукту на закордонні
ринки протікало дуже успішно. Фахівці підрахували, що кожен вкладений у
просування франк приносив 100 франків надходжень.
Для створення відмінного іміджу туристському продукту Франції “Мезон де
ля Франс” через свої закордонні офіси поширює брошури, путівники й іншу
інформацію про усі французькі туристські товари. Для членів асоціації
вона проводить консультації і надає зібрану базу даних про дослідження
ринку, здійснює рекламну кампанію і заходи паблік рілейшнз (торгові
виставки, конференції, ділові зустрічі для журналістів і фахівців
туризму й ін.). Ключем до успіху “Мезон де ля Франс” послужило уміння
постійне зондувати ринок і на основі отриманої інформації застосовувати
різну політику просування на різних ринках, що генерують. У 90-х роках
пріоритетними ринками для Франції по обсязі і потенціалу були Японія,
США, Німеччина і Великобританія, надходження від який склали половину
всіх надходжень країни від міжнародного туризму. Інші європейські
держави – Італія, Іспанія і Скандинавські країни, а останнім часом і
Росія є для Франції зростаючими ринками.
Приклад “Мезон де ля Франс” наочно показує, як багаторазово можна
збільшувати ефект від державних інвестицій, якщо їх уміло доповнювати
інвестиціями приватного сектора.
Політику просування туристського продукту Іспанії на закордонні ринки
здійснює Інститут туризму Іспанії, що підкоряється департаменту
індустрії, торгівлі і туризму. Головною його метою є посилення позиції
Іспанії на світовому ринку туризму.
Іспанія займає перше місце у світі по річному бюджеті для проведення
політики просування за рубежем, що у 2003 р. склав приблизно 77,7 млн
дол., з них більш 70% було надано урядом країни. Тісне співробітництво з
приватним сектором здійснюється через його впровадження в організацію й
облік висунутих їм ініціатив, особливо по просуванню специфічних і
екологічних продуктів.
Країни, що розвиваються, так само як і індустріально розвиті, мають
багато загального в політику міжнародного туризму. Вони є основними
туристськими центрами-рецепторами у світі, і міжнародний туризм для них
– одне з основних джерел одержання іноземної валюти. Туристські прибуття
складають приблизно одну чверть від світового рівня, а надходження від
туризму – десяту частину доходів від експорту. Багато країн, що
розвиваються, відстають у застосуванні нових технологій, інвестицій і
підготовці кадрів. І тут відповідальність за вихід зі сформованого
положення лягає на державу, тому що приватний сектор дуже слабшав, і це,
як правило, стає причиною того, що держава влазить у борги. Деякі уряди
країн, що розвиваються, практикують політику висновку договорів про
франчайзинг і управління з великими міжнародними готельними ланцюгами
для використання їхньої торгової марки, технологій, системи керування і
маркетингової мережі.
Поряд із загальними рисами країни, що розвиваються, істотно
розрізняються рівнем розвитку туризму і відповідно політикою
міжнародного туризму. Наприклад, у міжнародному туризмі велике значення
нових індустріальних країн Південно-Східної Азії і Мексики, а зі
слаборозвинених країн велику частину міжнародних туристів приймають
тільки Китай і Індія.
Просування свого туристського продукту у великі туристоутворюючі країни
ЄС, а також у США і Японію вимагає значних фінансових ресурсів, а для
країн, що розвиваються, як правило, ще більше. Тому вони змушені
проводити політику регіональної кооперації для забезпечення заходів щодо
просування і збуту своїх туристських продуктів. Однак, щоб спільне
просування не стало причиною втрати їхньої своєрідності і власного
іміджу, важливо, щоб дії по просуванню туризму, що базуються на
регіональній кооперації, висвітлювали індивідуально кожен туристський
центр. Одним з наочних прикладів такого виду кооперації є РАТА, що
включає більшість туристських центрів Східної і Південно-Східної Азії і
Тихоокеанського регіону. Сьогодні країни Індійського океану за прикладом
РАТА також намагаються створити свою регіональну асоціацію, у яку
повинні ввійти Австралія, Індія, Пакистан, Малайзія, Сінгапур. За
допомогою такої кооперації ці країни зможуть проводити просувницьку
діяльність не тільки на своїх традиційних ринках, але і в усьому світі.
Малі групи країн, що розвиваються, що знаходяться в однакових
географічних зонах, також організують регіональні кооперації, наприклад,
ті ж острови Індійського океану створили Комісію Індійського океану для
спільної участі в ярмарках і виставках.
Країни, що розвиваються, одного регіону, кооперуючи, створюють змішані
туристські продукти, при цьому зберігаючи свої індивідуальні риси. Також
відомі проекти між країнами Індійського океану і Східної Африки; Мексики
з країнами Центральної Америки й ін. Однак цей вид туризму, що поєднує
різні туристські центри, не так вуж і дешевий через великі витрати на
транспорт між цими центрами і тому націлений в основному на заможних
клієнтів.
Країни з різними рівнями розвитку створюють також спільні проекти.
Приклад таких угод – кооперація між ЄС і країнами Африки, Карибського
басейну і Тихоокеанського регіону. EFRD також допомагає країнам, роблячи
їм фінансову допомогу при продажі їхніх туристських продуктів на
європейському ринку. Програми міжрегіональної кооперації між країнами з
різним рівнем розвитку допомагають країнам, що розвиваються,
упроваджувати нові технології для підвищення конкурентноздатності
їхнього туристського продукту і відповідності його споживчим вимогам. З
цією метою ВТО застосовувала специфічні міжнародні програми, наприклад
“Інтеррег” і “Регус”.
З обліком вищесказаного туристична політика в країнах, що розвиваються,
в основному повинна бути спрямована на зниження ризику економічної
залежності, що може викликати неконтрольований ріст міжнародного
туризму. Органи, відповідальні за розвиток туризму в країнах, що
розвиваються, повинні усе більше співробітничати з міжнародними
організаціями. Країни, що розвиваються, упроваджуються на
туристоутворюючі ринки часто індивідуально, якщо вони мають достатні
фінансові ресурси, чи разом з іншими країнами. Якщо країни не мають
транснаціональних чи компаній представництв за рубежем, то вони можуть
досягти порівняно високих результатів, об’єднавши свої національні
туристські компанії з транспортними компаніями.
Використана література:
Авдеева С. И. Введение в турбизнес. – М, 1999.
Козырев В. М. Развитие экономических механизмов туристической
деятельности // Актуальньїе проблеми туризма. – М, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
