Реферат на тему
Принципи і функції екологічного туризму
Принципи, функції та завдання екологічного туризму
Будь-яка система – виробнича, освітня, виховна і т.д., включаючи й
екологічний туризм загалом будуються на певних фундаментальних засадах –
принципах, які відображають її найбільш суттєві риси. Під принци-
пом загалом розуміють фундаментальне вихідне полокшим, що випливає із
стійких тенденцій, закономірності існування і розвитку певної системи.
Ці тенденції і і.ікоіюмірності мають об’єктивний характер, тому їх
порушення чи невиконання призводить до руйнування даної системи.
Аналіз тенденцій і закономірностей прояву певної си-( геми є необхідним
для визначення вихідних положень (лагальнонаукових та
конкретно-наукових), які відображають найбільш суттєві
причинно-наслідкові зв’язки системи та забезпечують її стабільність і
розвиток.
Загально-наукові принципи грунтуються на узагальнюючих філософських
положеннях, які відображають найбільш суттєві властивості об’єктивної
дійсності та (відомості на основі досвіду, що отриманий у процесі
пізнавальної діяльності людини. Основними загальпона-уковими принципами
екологічного туризму є:
діалектичний – дозволяє обгрунтувати взаємодію різноманітних факторів та
чинників екологічного туризму, як причинно-наслідкові відносини та
зв’язки, що відображають реальну дійсність;
– системний – передбачає розгляд екологічного туризму як системи, що має
певну структуру, взаємозв’язки і відносини різних елементів;
– історичний – екологічний туризм розуміється, як напрямок рекреаційної
діяльності, що розвивається в конкретних історичних умовах;
– пізнавальний – пізнавальна функція екологічного туризму пов’язана з
загальнофілософською теорією пізнання, що загальною методологічною базою
для багатьох наук.
Конкретно-наукові принципи визначаються особливостями певної наукової
області, науки. Як правило ці принципи формують методологічну базу
певного дослідження. Основними конкретно-науковими принципи екологічного
туризму є:
екологічний – визначення та гармонізація основних зв’язків в
екотуристській системі (між туристами, туроператорами, природними
ландшафтами, місцевою громадою). Ядром цієї системи па відміну від
класичної екосистеми є саме природне середовище (ландшафти);
– геоекологічний (конструктивно-географічний) -базування на
природоорієнтованому раціональному використанні, охороні та відтворенні
природних ресурсів;
– екостабілізуючий – недопущення та мінімізація шкоди, завданої
природному середовищу, що не порушує екологічної стійкості середовища;
– інтелектуально-освітній – спрямованість на масову екологічну освіту та
виховання;
– соціально-етичний – орієнтація па формування екокультури та екоетики
спілкування з природним середовищем;
– етноекологічний – повага до інтересів місцевих мешканців, шанобливе
ставлення до етнокультурного середовища, збереження та відтворення
етнокультурних традицій (обрядів, свят, пісень, ігор, розваг тощо),
традиційних систем природокористування (етноприродокористування) та
охорони природи;
– економіко-розвиваючий – спрямування на ефективний сталий розвиток тих
регіонів, де він здійснюється, інвестування в охорону та відтворення
природного середовища.
Основна ідея екологічного туризму – це, насамперед, турбота про
навколишнє природне середовище, що використовується у туристичних цілях.
Власне, саме таке використання природи у сполученні з вихованням любові
до неї, усвідомленням важливості її захисту та відтворення і є основною
відмінною рисою екологічного туризму, що реалізується в його завданнях
та функціях.
Основними завданнями урбокомпенсаційного екологічного туризму є:
– постійно, систематично і цілеспрямовано культивувати критерій
рівноваги навколишнього природного середовища;
– гармонізувати відносини між природою, суспільством і економікою;
– орієнтувати туристичні організації на збереження, відтворення і
збільшення споживчої вартості природного середовища за рахунок виділення
частини прибутків від туризму на вирішення пов’язаних із цим завдань;
– підкоряти короткочасні інтереси отримання прибутку від туризму
довгостроковим інтересам щодо збереження природи для прийдешніх
поколінь, примноження рекреаційно-туристичних ресурсів, а також
подальшого соціально-економічного розвитку місцевих громад на основі
екотуризму;
– формувати в туристів почуття особистої відповідальності за стан
природи та її майбутнє, стверджуючи в їх свідомості приналежність до неї
як невід’ємної органічної частини.
Ці завдання екологічного туризму не варто абсолютизувати і розглядати у
відриві від інших функцій інтелектуально-освітньої,
культурно-пізнавальної, естетично-художиьої, дозвіллєво-розважальної та
ін.
Інтелектуально-освітня функція реалізується у створенні умов для
розвитку творчої, інтелектуально розвинутої, свідомої людини через
сполучення туристично-еко-л2??AA`
b
u
ue
&
&
Wзі під Лондоном, для 20 хлопчиків з різних соціальних прошарків (деякі
з них відвідували елітні приватні школи для заможних інші
9 Робсрт Стефснсоп Смит Бадси Паусл Офіцер Британських Збройних сил
фахівець з військової розвідки, картографії та маскування. Засновник
Всесвітнього скаутського руху (народився 22 лютого 1857 р. в Лондоні).
Автор посібнику "Скаутипг для хлопчиків" 1908, що був перекладений на 35
мов світу.
були з малозаможних сімей). Девізом скаутів став заклик «Будь готов!»
хлопчаки практикувалися у слідо-знавстві, тренували спостережливість,
в'язали «морські» вузли, вчилися розкладати вогнища та зараджувати
пожежам, оволодівали навичками таборування та життя у «дикій» природі,
вечорами слухали захопливі розповіді про подорожі, морські традиції,
прапор та ін. Результати цього експерименту на сьогодні відомі у всьому
світі як Всесвітній Скаутський Рух.
Основою для скаутських табірних заходів, вправ та програм є різноманітні
варіанти систем екстремальної життєдіяльності в природному середовищі, а
їх спільною алегоричною основою стала книга «Джунглі» Редьярда
Кіплінга10 який був близьким другом Бадена Пауела. Саме тому і в паш час
лідери-скаути відомі під іменами «Багіра», «Акела».
Однією з фундаментальних основ екологічного туризму, що декларується у
Конституції Всесвітньої Організації Скаутського Руху є «Концепція
цілісності природного світу»11. Вона підносить на чільне місце ідею
збереження природи, яка завжди для скаута була дуже важливою. Це
значить, що кожна людина за для досягнення своєї мети, має
використовувати природні ресурси таким чином, щоб не порушувати
стабільність та гармонію природного світу.
Відгуком на поширення скаутського руху в стало виникнення у Західній
Україні у 1910-11 рр. молодіжних товариств «Січ» та «Пласт». Члени яких
на кшталт скаутів під час туристських походів пізнавали природу та
звичаї рідного краю, виробляли навички участі в таборуванні,
рятівництві, тощо.
Спортивно-пожежне товариство «Січ» було засноване в 1910 р. на
Станіславщині. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких
молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми,
ставити намети, розпалювати вогнища, зараджувати лісовим пожежам тощо.
Пертпі «пластові» гуртки в Галичині було засновано у Львові П. Франком
(сином І. Франка) та І. Чмолою в 1911 р. Коли гуртки зміцніли та набули
сили відбулася перша присяга «пластового» гуртка при Академічній
гімназії у Львові - 12 квітня 1912 p., організатором якого став О.
Тисовський, цю дату вважають офіційним початком «Пласту», як системи
патріотичного виховання української молоді.
Найголовнішим напрямом діяльності «Пласту» були туристські походи та
створення мандрівних і постійних таборів, де молодь у процесі активного
пізнання природного середовища та отримувала досвід та навички
таборування, набувала фізичного й військово-спортивного вишколу,
підвищувала свою національну свідомість. Один з найперших мандрівних
«пластових» таборів організував І. Чмола в 1913 p., а з 1914 р. під
проводом П. Франка почав діяти постійний пластовий табір. Для
координування «пластового» руху створюється Верховна Пластова рада
(ВПР). Проте перша світова війна та наступні події на певний час
припинили діяльність цього товариства. Відновив свою активну діяльність
на те-рені України «Пласт» вже тільки з проголошенням незалежності 1992
р.
Наступний розвиток основ екологічного туризму відбувався у період
політики «українізації», яку проводили більшовики в 1923 - 1933 pp. У
ході національно-культурного відродження в Україні значної ваги набула
туристсько-екскурсійна справа. Екскурсії розглядались як важливий
інструмент, метод виховної, культурпо-пізнавальної роботи серед широких
верств населення.
Розвиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова
громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них
були різні. Відомі вчені, історики, археологи, етнографи, краєзнавці -
М. Гру-шевський, В. Щербина, Й. Гермайзе, В. Артоболевсь-кий, Д.
Щербаківський, М. Біляшівський, С. Русова, С. Баран-Бутович, В. Дроздов,
В. Дубровський, Б. Пи-лппенко, В. Шугаєвський та багато інших, - які
стояли біля витоків туристсько-екскурсійної справи, намагалися за
допомогою широкого застосування екскурсій просвітити народ, відродити
його історичну пам'ять, поглибити історичні знання, закласти у
свідомість численних екскурсантів необхідність зберігати пам'ятки
минулого, національно-культурну спадщину, тобто сприяти духовному
розвитку народу.
Наприкінці 20-х pp. партійно-державним керівниц-іїіом в Україні було
взято курс на подальшу ідеологізацію суспільно-політичного життя,
переслідування оудь-яких проявів національної культури, зміцнення
сталінської репресивної системи. Значну частину української національної
інтелігенції, насамперед учених істориків, географів, краєзнавців, які
працювали на ниві іл'лі.турно-національного відродження було
репресовано. Централізована система туристсько-екскурсійних за-і,ч;ідін
почала працювати на задоволення ідеологічних іиімог партійного
керівництва.
В цей час на західноукраїнських землях у складі Польщі, Чехословаччини
та Румунії спостерігалися і \ожі за змістом, але відмінні за формою
процеси. Тут іурнзм залишався справою передової української
громадськості.
У 20-х pp. XX ст., зі зростанням чисельності шану-нліьпиків
туристсько-краєзиавчих подорожей у західній N і.рлїпі, перед його
організаторами постала потреба ¦ .(і'і диати зусилля окремих туристів у
єдиній організації.
Таким об'єднанням стало краєзнавчо-туристське товариство «Плай»,
засіюване у жовтні 1924 р. у Львові. Його фундаторами були відомі
краєзнавці й історики І. Крип'яксвич, Б. Януш, Є, Пел енський та Ю.
Полянский. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката
і громадського діяча В. Старосольського. Статут «Плаю» передбачав
поширення діяльності товариства на всю територію Львівського,
Тернопільського, Станіславського та Краківського воєводств. Метою
діяльності організації декларувалося «дослідження рідного краю та інших
земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і
опрацювання наукових та туристичних матеріалів». Виокремлювались також
наміри вивчати й охороняти пам'ятки історії, культури та природних форм,
збирати й зберігати різноманітні предмети старовини, зразки народного
мистецтва та народних промислів.
Важливим внеском у розвиток основ екологічного туризму в контексті
пізнання та збереження природи рідного краю, стала видавнича діяльність
товариства. В лютому 1925 р. як безоплатний двотижневий додаток до
газети І. Тиктора «Новий час» вийшов перший номер «Туристи-ки і
краєзнавства». Редактором видання став І. Крип'якевич. Часопис вміщував
матеріали природознавчого, археологічного й етнографічного характеру,
звіти про діяльність товариства, хроніку краєзнавчого життя, публікував
матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, а також нариси з
історії туризму та краєзнавства.
У 1937 р. «Плай» знайшов можливості для видання власного спеціального
часопису на добровільних засадах «Паша Батьківщина». Редакцію очолив
відомий галицький літературознавець В. Щурат. Видання швидко завоювало
популярність завдяки кваліфіковано написаними цікавими матеріалами. На
сторінках «Нашої Батьківщини» публікували свої праці М. Андрусяк, С.
Гайдучок, М. Гавдяк, В. Дорошенко, Ф. Коковський, М. Кордуба, І.
Крип'якевич, В. Кубійович, Л. Маслов, Я. і С. Пастернаки, І.
Свєнціцький, М. Смішко, В. Щурат та ін. Крім наукових досліджень у
галузі місцевої історії та природознавства, часопис також друкував
методичні порадники та програмні статті з питань теоретичної підготовки
й організації краєзнавчого руху.
Крім краєзнавчо-туристського товариства «Плай» на західноукраїнських
землях були й інші туристські організації.
У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава сформувала
організаційний комітет для створення товариства «Чорногора», до якого
увійшли С Стеблицький, Л. Гаяновський, Я. Грушкевич, Й. Білинський, І.
Стасинець, О. Каратницький, С. Ни-кифорак, В. Янович, О. Борик, С
Гаванська, Т. Мацьків, С. Слюсарчук, Л. Чачковський, які також одночасно
очолювали низку інших культурно-просвітницьких організацій.
Українське туристське товариство «Чорногора» ставило перед собою
наступні завдання: пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр;
збирання матеріалів про ці гори; агітація та пропаганда серед туристів і
дослідників природи; співпраця з іншими туристськими товариствами та
організаціями у Львові, «Угорським карпатським товариством» і польським
Татшанським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи;
надання методичної та практичної допомоги під час проведення мандрівок.
Для виконання цих завдань планувалось здійснювати: збори і спільні
мандрівки; виставки і наукові туристські звіти; видання різноманітних
публікацій (часопису, наукових статей, поштових листівок з краєвидами
гір, описів маршрутів, картографічного матеріалу); будівництво та догляд
за туристськими притулками, мостами, стежками, дорогами; маркування
маршрутів у горах; будівництво літньої бази (табору); утримання в горах
штатних працівників (провідників, гірської сторожі).
Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з
туристсько-краєзнавчої проблематики, серед них найбільшою популярністю
користувалися «Туристика» А. Будзиновського, «Прогулянки в наші гори» Т.
Франка, «Галицьке краєзнавство» Ю. Целевича, «Опис рідного краю» та
«Мала географія України» Р. Заклинського, «Провідник но Галичині» М.
Орловича.
Туристські товариства «Плай» та «Чорногора» тісно координували роботу з
багатьма культурно-просвітницькими структурами, школами, які в своїй
діяльності використовували активні туристсько-краєзнавчі подорожі як
найкращий засіб національно-патріотичного виховання підростаючого
покоління.
Практичним результатом активної співпраці «Чор-ногори» та «Плаю» в
галузі розвитку активного туризму стала маршрутизація та спільна
розбудова й утримання туристських притулків і домівок, зокрема на
полонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивулі та на перевалах
«Рижі» й «Столи», встановлення дороговказів та маркуванню синіми й
жовтими кольорами маршрутів з Осмолоди через Горгани до Татарова,
утримання штатних працівників (гірської сторожі, в обов'язки якої
входило приймання і розміщення мандрівників, догляд і ремонт притулків,
та провідників, які були зобов'язані проводити туристів по маршруту і
відповідали за їхню безпеку).
Ставлення' польських властей до українського туристсько-краєзнавчого
руху в 30-ті pp. було прохолодним. Туристсько-краєзнавчі товариства
зазнавали різноманітних утисків та перевірок. Проте більшість з них
продовжувало активну діяльність до приходу на західноукраїнські землі
радянської влади у 1939 р.
Напад фашистської Німеччини на Польщу і початок другої світової війни
припинили діяльність краєзнавчо-туристських товариств на
західноукраїнських землях.
Наступним етапом формування основ екологічного туризму став активний
розвиток масового туристсько-екскурсійного руху в Україні в 1960-х pp.
Хрущовська «відлига» створила передумови для певного піднесення
соціально-економічного та культурного рівня життя. Формується та зростає
планова туристсько-екскурсійна індустрія. Природознавчі та екологічні
аспекти туризму мають розвиток лише в межах шкільної
туристсько-краєзнавчої роботи та самодіяльного туризму.
Постійний розвиток соціальної бази самодіяльного туризму давав
можливість щороку збільшувати кількість учасників, що постійно займались
туризмом, а також учасників походів вихідного дня і багатоденних
некате-горійних походів. За цей час туристськими організаціями України
було розроблено понад 2 тис. самодіяльних маршрутів вихідного дня
різного тематичного спрямування. Цими маршрутами в Україні щороку
здійснювали походи і подорожі 6,5 млн чол.
У радах по туризму та екскурсіях функціонував 121 туристський клуб.
Турклуби були основними організаційно-методичними центрами самодіяльного
туризму, що надавали допомогу у створенні туристських секцій при
організаціях, установах, підприємствах. Клуби організовували і проводили
масові зльоти і змагання, місячники туризму. Програми їхньої діяльності
включали масові походи вихідного дня, складання туристських нормативів
комплексу ГПО, змагання з туристських навичок, конкурси тощо. Члени
туристських клубів залучалися також до охорони природи, пам'яток історії
й культури.
Вагомим чинником розвитку масовості й доступності самодіяльного туризму
була підготовка і навчання громадських туристських кадрів. Провідне
місце тут належить Київському міському туристському клубу Київської
міської ради по туризму та екскурсіях. При ньому працювала міська школа
туризму, що проводила заняття з усіма категоріями громадських
туристських кадрів за програмами початкової, середньої та вищої
туристської підготовки і середньої інструкторської підготовки.
Разом з Українською філією Інституту підвищення кваліфікації працівників
туристсько-екскурсійних організацій Київський міський туристський клуб
був організаційно-методичним і навчально-консультативним центром
розвитку масового самодіяльного туризму в місті й республіці.
Подальше піднесення планової та самодіяльної ту-ристсько-краєзнавчої
діяльності актуалізувало потребу у підготовці фахівців вищої
кваліфікації, що можна розглядати як етап формування науково-методичних
та дидактичних основ екологічного туризму.
Так у 1977 на географічному факультеті Київського державного
університету імені Тараса Шевченка на кафедрі фізичної географії та
охорони природи вперше в Україні було розпочато підготовку фахівців з
краєзнавства і методики організації туристсько-екскурсійної справи. Нині
підготовка фахівців з туризму здійснюється на двох кафедрах:
Країнознавства та міжнародного туризму та Географії України, де зокрема
актуалізується розробка концептуальних та науково-методичиих основ
підготовки фахівців з екологічного туризму.
ЛІТЕРАТУРА
Барышева Ю.Л. Формирование эколого-краеведческих знаний в школе. -
М.,1997.
Бейдик О.О., Ліщинська О.М. Російсько-український тлумачний словник
термінів з медичної географії. -К.: РВЦ «Київський університет, 1997. С.
110
Биржаков М.Б. Введение в ТУРИЗМ. - СПб., 2002.
Биржаков М.Б., Нестеренко С А. Система американского заочного высшего и
последипломного образования // Турист, фирмы. - 1996. - Вып. 10. -С.
170-171.
Боткина Л.В., Шенгелия Н.О. Программа ТАСИС в современной систем
подготовки кадров для индустрии туризма // Турист, фирмы. - 1998. - Вып.
17. -С. 140-143.;
Буторова Н.В. Менеджмент и маркетинг иностранного туризма: обслуживание
иностранных туристов в России: Учеб. пособие. - М., 1999.
Джеффрнс П. Маркетинг, рекламно-информационная деятельность и контроль в
области туризма // Мат. IX сессии ВТО (Буэнос Айрес, 30 сентября - 4
октября 1991 г., Буэнос Айрес). - Буэнос Айрес, 1991.
Дмитрук О.Ю. Сучасні концепції менеджменту в геоекології. - К., 1997.
Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід. Методика
ландшафтного аналізу урбанізова-них територій. - К., 1998.
Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія з основами урбогеоекології
(ландшафтознавчий аспект): Навч. посібник. - К., 2000.
Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм у системі сусиільно-екопомічних відносин
// Економічна та соціальна географія: Наук. зб. - К., 2001. -С 89-95.
Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм як регулюючий чинник урбанізації //
Фізична географія і геоморфологія. К.: ВГЛ «Обрії», 2001. - №40. С.47 -
52
Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Безпека життєдіяльності. -К., 1999.
Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Екологічний туризм як дидактична основа
раціонального природокористування та геоекологічної освіти //
Регіональні екологічні проблеми: 36. наук, праць. - К., 2002. - С 45-50.
Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Особливості навчально-тренувального туристського
комплексу «Тренінг командної взаємодії» // Громадянське виховання
особистості засобами дитячо-юнацького туризму і краєзнавства в умовах
розвитку української держави: Матеріали Всеукр. наук.-метод, семінару
(Дніпропетровськ, 17-24 вересня 2001 p.). -Дніпропетровськ, 2001. - С.
46~54.
Дурович А.П., Копанев А.С Маркетинг в туризме: Учеб. пособие / Под ред.
З.М. Горбылевой. -Минск, 1998.
Екологічна стежка (методика, організація, характеристика модельної
стежки «Лісники») / Я.П.Дідух, В.М.Ермоленко, О.Т.Крижанівська та ін. -
К., 2000.
Зорин И.В. Менеджмент персонала. Планирование карьеры в туризме:
Учебник. - М., 1997.
Каледин Н.В. Подготовка специалистов по туризму на факультете географии
и геоэкологии Санкт-Петербургского университета // Тр. Академии туризма.
-1995. - Вып. 1.-С. 107-108.
Карпова Г.А., Хорева Л.В. Формирование квалификационного уровня в сфере
туризма ,// Тр. Академии туризма. - 1995. - Вып. 1. - С. 97-106.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
