Принцип систематичності
Освітні, оздоровчі та виховні завдання фізичного виховання вирішуються
протягом всього часу навчання учнів у школі. Для їх успішного
розв’язання необхідні цілеспрямовані і тривалі зусилля учнів. Тривалий
характер розв’язання цих стратегічних завдань обумовлює необхідність
організації безперервної (“ланцюгової”) пізнавальної і рухової
діяльності учнів. Звідси випливає одна із умов забезпечення ефективності
навчально-виховної роботи з фізичного виховання, що полягає в
необхідності тісного взаємозв’язку між уроками фізичної культури,
наступності їх змісту. Ні у свідомості, ні в досвіді учня, ні в його
функціональних можливостях нічого не виникає само по собі. Нові знання,
вміння, навички та рівні функціональних можливостей досягаються тільки
на основі їх органічного зв’язку з уже набутими. Ця закономірність
лежить в основі принципу систематичності.
Що повинен враховувати спортивний педагог, реалізуючи принцип
систематичності? В основі принципу систематичності лежить декілька
положень.
1. В першу чергу, слід систематизувати навчальний матеріал, який
підлягає засвоєнню. Систематизація торкається таких питань: яким чином
розмістити навчальний матеріал, щоб не порушити логіку предмета; з чого
починати навчання, і в якій послідовності будувати його; як встановити
зв’язок між новим і вже вивченим матеріалом; яких часових параметрів
слід дотримуватись?
Щоб забезпечити реалізацію цих вимог, слід навчання будувати так, щоб на
кожен рік, місяць, день і годину були поставлені реальні навчальні
завдання, які повинні бути ретельно наперед продумані вчителем і
усвідомлені учнями. При цьому, що дуже важливо, один предмет, на думку
Я.Коменського, необхідно викладати до тих пір, поки він від початку до
кінця не буде засвоєний.
В навчальних програмах матеріал викладений за розділами згідно з
класифікаціями, що діють у кожному виді фізичних вправ. Наприклад, у
легкій атлетиці окремо подаються бігові і стрибкові вправи, метання.
Тому при плануванні увесь матеріал для кожного класу треба привести до
такої системи, яка б дозволила будувати процес фізичного виховання
відповідно до дидактичних правил навчання: від відомого до невідомого,
від простого до складного, від легкого до важчого. Іншими словами, кожна
порція навчального матеріалу в цій системі є своєрідною сходинкою, яка
базується на попередні і є засадою для подолання наступної. Але це
тільки півсправи. Матеріал навчальної програми не завжди дає можливість
побудувати доступні сходинки від незнання до знань для всіх учнів, бо
між окремими вправами, як правило, існує великий розрив. У зв’язку з цим
учителю для забезпечення доступності треба підібрати підвідні і
підготовчі вправи, які мають заповнити утворені в первинній системі
розриви.
При систематизації навчального матеріалу необхідно, по можливості,
створити умови для позитивного переносу (див. “Методи навчання”).
У вчителів-новаторів є названа ними ідея великих блоків, її суть
стосовно діяльності вчителя фізичної культури полягає в тому, що цілі
групи вправ, які мають спільну технічну основу, зводяться до серії
уроків, що дає можливість значно збільшити обсяг матеріалу, який можна
вивчити за відносно короткий час.
2. Організовуючи навчальний процес, необхідно забезпечити регулярність
занять. Відомо, що функціональні зміни, викликані виконанням фізичних
вправ, зворотні. Через 5-7 днів позитивні зрушення, які відбулися
внаслідок проведеного заняття, згладжуються. Для того, щоб домогтися
ефекту нашарування результатів наступних занять на сліди попередніх,
перерви в заняттях мають складати не більше 1-2 днів.
Звідси випливає дві практичні поради. По-перше, уроки протягом тижня
повинні бути поставлені в розклад з оптимальним інтервалом. Недопустимо
ставити уроки два дні підряд, або навіть через день. По-друге, для
забезпечення нашарування треба широко використовувати самостійну роботу
учнів, без якої в деяких випадках взагалі неможливо досягнути будь-яких
позитивних результатів. Наприклад, фактично безперспективні зусилля
розвинути гнучкість учнів тільки на уроках фізичної культури.
3. Методичне забезпечення занять повинно передбачити раціональне
чергування навантажень і відпочинку. Це особливо важливо при вихованні
фізичних якостей. Належного навчально-тренувального та виховного ефекту
у фізичному вихованні можна досягнути лише за умови постійного впливу на
учнів. Базою, на якій відбувається розвиток організму, є підвищення їх
функціональних можливостей внаслідок суперкомпенсації енергоджерел, яка
наступає під час відпочинку, після певної роботи. Тому кожна наступна
робота (при правильному режимі навчання і тренування) починається з
вищого функціонального рівня, ніж попередня. Ця закономірність
стосується і розвитку фізичних якостей, і формування навичок. Відомо,
наприклад, що при багаторазовому виконанні вправи малі перерви в
навчанні (1-3 дні) збільшують повноту образу вправи, приводять до
більшої ясності уявлення про її просторові, часові і силові
характеристики.
Необхідність систематичного використання тренувальних навантажень
позв’язана і з морфологічними змінами в м’язах, зокрема, — зі
збільшенням їх поперечника.
При цьому слід стежити за посильністю завдань і регулярністю занять.
Епізодичне проведення занять без обгрунтованої послідовності у вирішенні
завдань може не тільки не призвести до позитивних зрушень у розвитку,
але навіть зашкодити організму учнів.
Принцип міцності і прогресування
Добре засвоєною можна вважати таку вправу, при повторному виконанні
якої, учень здатен показати кращий результат. Цього слід домагатися при
виконанні як простих, так і складних вправ. Наприклад, виконуючи нахил
вперед, необхідно кожен раз нахилятись глибше, намагаючись при цьому
дістати грудьми колін (кількісний показник), і одночасно слідкувати за
якісною стороною виконання: не згинати ноги в колінах, стежити за
правильною поставою. Виконання добре засвоєного стрибка у висоту повинно
супроводжуватися прагненням стрибнути вище. Цьому прагненню повинна бути
підпорядкована якість виконання даної рухової дії.
Для міцного засвоєння фізичних вправ необхідно забезпечити достатню
кількість повторень. При цьому треба пам’ятати, що велика кількість
повторень в однакових умовах може привести до утворення стереотипу, який
не піддається перебудові при зміні ситуацій. У зв’язку з цим педагог
повинен забезпечити варіативність виконання вправ. Якщо, наприклад,
удосконалюється швидкість рухової реакції для виконання низького старту,
то не обов’язково, навіть не бажано, виконувати весь час низький старт.
Треба реагувати на сигнал із різних положень: стоячи на колінах, сидячи
боком і спиною до напрямку руху тощо. Крім вирішення основного завдання,
така варіативність виконання завдань вносить різноманітність в заняття і
підвищує інтерес до них з боку учнів.
Багато уваги повторенню вивченого матеріалу приділяв Дістервег. Він
висунув правило, згідно з яким необхідно турбуватись, щоб учні не
забували того, що вивчили, і вказував, що до вивченого слід повертатись,
щоб воно не стерлося з пам’яті. Дуже цінною у цьому контексті є вказівка
Дістервега, Що при повторенні не варто відтворювати матеріал лише в
попередній формі, а необхідно вносити в нього кожного разу щось нове,
сприяючи цим, крім закріплення, ще й більшому усвідомленню його учнями
Реалізація названого принципу передбачає також постійне підвищення вимог
до учнів. Підвищення вимог здійснюється шляхом поставлення щораз все
нових І нових завдань. Це особливо стосується добре встигаючих учнів,
для яких теж обов’язкова велика кількість повторень. Інакше не можна
розраховувати на міцне засвоєння матеріалу.
Управління процесом фізичного виховання вимагає відповіді на питання про
величини фізичних, психічних та координаційних навантажень, що належить
виконати учневі.
Згідно з фізіологічним законом сили величина реакції організму на
навантаження повинна бути прямопропорційна його величині. Тобто, чим
більше навантаження виконав учень, тим більшими будуть зрушення в його
організмі. Звідси, здавалося б, випливає очевидне рішення про величину
навантаження. Адже надвідновлення залежить від витрати енергетичного
потенціалу і ступеня втоми. Чим більша втома, тим більшого
надвідновлення необхідно очікувати. Але ця залежність має обмеження
згідно з іншим фізіологічним законом — законом оптимуму-песимуму:
занадто велике (песимальне) навантаження не викликає надвідновлення, або
навіть його значно зменшує. (Рис. 3).
Отже, для одержання найбільшого ефекту надвідновлення слід давати не
занадто мале, чи занадто велике навантаження, а оптимальне. Слабкий
вплив малого навантаження не викликає функціональних перебудов систем І
цілого організму, або ці перебудови — незначні. Занадто сильний вплив
може викликати гальмівний і навіть руйнівний ефект.
У практиці застосовують дві форми підвищення вимог: прямолінійну і
сходинчату. Перша передбачає постановку нових завдань на кожному
занятті. Вона використовується недовго на початкових етапах навчання.
Протягом тривалого часу використовують сходинчатий метод підвищення
вимог. Його суть полягає в тому, що певні вимоги ставляться до учнів
протягом декількох занять. Нові завдання даються після адаптації учнів
до раніше запропонованих навантажень. Але на тлі загальної тенденції до
підвищення вимог спостерігаються періоди підйому і спаду, тобто
утворюються хвилі, на які і накладаються прямолінійна і сходинчата форми
підвищення навантаження. За таким принципом пред’являються вимоги до
функціональних (фізичні якості), структурних (техніка фізичних вправ),
вольових і моральних проявів учнів.
При цьому треба пам’ятати, що межі можливостей учнів постійно
розширюються, що, в свою чергу, викликає необхідність постійного
підвищення вимог. Отже, чим вищий рівень підготовленості учнів, тим
більші вимоги необхідно ставити до них.
Реалізуючи принципи у практичній діяльності, вчитель зауважить, що їх
зміст тісно пов’язаний, аж до взаємного проникнення. І це не дивно, тому
що всі принципи відображають окремі сторони єдиного процесу фізичного
виховання. Так, наприклад, активність учнів буде вищою, якщо суворо
дотримуватись прийомів диференційованого підходу в навчанні і вихованні
фізичних якостей та використовувати різноманітні форми наочності.
Ця обставина повинна спонукати педагогів комплексно реалізовувати
методичні принципи, будувати процес фізичного виховання учнів на основі
їх високої свідомості й активності, із застосуванням наочності,
забезпеченням доступності та індивідуалізації, з дотриманням певної
системи для стійкого засвоєння програмового матеріалу і безперервного
прогресу. Така робота дає результат, а з ним і радість учням і вчителю
від спільної діяльності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
