Реферат на тему:
Позакласні заняття фізичними вправами
ПЛАН
2. Групи загальної фізичної підготовки (ЗФП)
3. Спортивні секції
4. Спортивні змагання
1. Групи загальної фізичної підготовки (ЗФП)
Групи ЗФП створюються для учнів молодших і середніх класів, які
відносяться до підготовчої медичної групи. Завдання груп ЗФП — підвищити
рівень загальної фізичної підготовленості учнів шляхом використання в
заняттях з ними різноманітних засобів фізичної культури і спорту, що
складають основний зміст навчальної програми. При наявності в школі
великої кількості дітей, які з тих або інших причин мають відставання
від своїх однолітків у фізичній підготовленості, вони розподіляються по
групах в залежності від віку і статі. Заняття в групах проводяться двічі
на тиждень тривалістю 45-60 хв. Загальне керівництво заняттями у групах
ЗФП здійснюється учителями фізичної культури. Для проведення занять
залучаються громадські інструктори, актив з числа учнів старших класів,
а також учні ДЮСШ.
Орієнтовний план занять групи ЗФП підлітків протягом навчального року
Вересень: загальнорозвиваючі вправи без предметів і з предметами
(скакалка, обруч гімнастичні палиці, великі м’ячі); спортивні ігри
(футбол, баскетбол); рухливі ігри; легка атлетика (ходьба, біг, стрибки,
метання).
Жовтень: загальнорозвиваючі вправи без предметів, удвох, з набивним
м’ячем; легка атлетика (ходьба, повільний біг, кроси, стрибки у висоту і
довжину, метання); спортивні ігри (футбол, баскетбол); рухливі ігри.
Листопад: загальнорозвиваючі вправи без предметів і з предметами
(набивними м’ячами, гантелями, з використанням гімнастичних приладів),
удвох; лазіння і перелазіння; легка атлетика (біг, ходьба, кроси);
спортивні ігри (футбол, баскетбол); рухливі ігри.
Грудень: загальнорозвиваючі вправи з гімнастичною палицею, обручами,
набивними м’ячами, гантелями, на гімнастичних приладах; танцювальні
вправи; вправи з розділу “Гімнастика” (на приладах, художня гімнастика,
колода, акробатика, стрибки опорні); лижна підготовка; спортивні ігри —
хокей; рухливі ігри.
Січень: загальнорозвиваючі вправи з гантелями, набивними м’ячами удвох;
лижна підготовка; спортивні ігри (баскетбол, хокей); рухливі ігри.
Лютий: загальнорозвиваючі вправи з предметами (набивними м’ячами,
скакалками); лижна підготовка; спортивні ігри (футбол на снігу, ковзани,
хокей)
Березень: загальнорозвиваючі вправи; спортивна гімнастика (лазіння,
перелазіння, колода, стрибок опорний); спортивні ігри (баскетбол,
хокей); рухливі ігри.
Квітень: загальнорозвиваючі вправи зі скакалкою, набивними м’ячами;
легка атлетика (ходьба, біг, стрибки метання); спортивні ігри
(баскетбол, хокей); рухливі ігри.
Травень: загальнорозвиваючі вправи; легка атлетика; спортивні ігри;
рухливі ігри.
2. Спортивні секції
Спортивні секції створюються для учнів основної медичної групи, які
бажають займатися тим або іншим видом спорту, Проте, якщо є дозвіл
лікаря, учні підготовчої медичної групи можуть відвідувати такі
спортивні секції, як настільний теніс, бадмінтон, волейбол, художня
гімнастика. В їх завдання входить: виховання інтересу й потреби до
занять спортом, підвищення рухової підготовленості, вдосконалення
рухових умінь. При створенні будь-якої секції необхідно враховувати
умови, які б дозволяли забезпечити їх успішну роботу — наявність
відповідної бази й осіб, яким можна доручити проведення занять. Загальне
керівництво роботою секцій доручається учителю фізичної культури.
Кількість спортивних секцій визначається за узгодженням з адміністрацією
школи рішенням колективу фізичної культури. Заняття в секціях
проводиться два-три рази тиждень по 1-2 години.
Проводити конкурсний відбір у секцію не бажано, оскільки це суперечить
основним завданням позакласної роботи.
Секція футболу. Технічна підготовка юних футболістів
Удари по м’ячу ногою: внутрішньою стороною ступні; внутрішньою,
середньою і зовнішньою частинами підйому; носком; п’ятою.
Удар внутрішньою стороною ступні.
При ударі внутрішньою стороною ступні не потрібен великий замах,
оскільки цей удар застосовується, як правило, при коротких і середніх
передачах (10-20 м.) або при ударах по зустрічному м’ячу. Удар
внутрішньою стороною ступні більш точніший, ніж інший. Тулуб при ударі
трішки нахилений назад, а руки рухаються вільно.
Удар внутрішньою частиною підйому.
Цей удар застосовується при довгих передачах, ударах по воротах.
3. Удар середньою частиною підйому.
Цей удар дуже схожий на удар внутрішньою частиною підйому. Той самий
замах, майже так само ставиться опорна нога і так само рухаються руки:
при ударі правою ногою ліва рука попереду, а права відводиться назад, і
навпаки. При ударі середньою частиною підйому, підйом ноги більше
розпрямляється.
4. Удар зовнішньою частиною підйому дуже схожий на попередній – великий
замах ноги, схожі рухи руками і положення тулуба.
Усі вищеназвані удари можуть бути дуже сильними і використовуються при
обстрілі воріт і при дальніх передачах. Існують також і інші різновиди
ударів: носком, через себе і т. д.
5. Різаний удар. Різаний удар здійснюється внутрішньою і зовнішньою
частинами підйому, при якому м’яч летить по кривій. Особливо часто він
застосовується при штрафних ударах, коли захисники ставлять «стінку».
Задача гравця так вдарити по м’ячу, щоб він облетів «стінку» збоку і
влучив у ворота. Для воротаря це дуже небезпечний удар.
Різаний удар часто застосовується і при виконанні кутових.
6. Удар серединою лоба. Успіх доброї гри головою залежить від уміння
футболіста високо стрибати поштовхом однієї або двома ногами і постійно
контролювати м’яч до удара головою і в момент удару. При цьому необхідно
швидко визначити найвищу точку польоту м’яча, де найбільш вигідно
нанести удар по ньому. Щоб удар був сильним, під час стрибка необхідно
якомога більше прогнутись, нахилити голову назад для замаху і, різко
випрямивши тулуб, вдарити головою по м’ячу.
Удар головою виконують і в падінні, коли футболіст відчуває, що не
дістане м’яч ногою. В цьому випадку гравець робить різкий кидок вперед,
летить паралельно землі і б’є головою по м’ячу в польоті.
7. Зупинка м’яча внутрішньою стороною ступні. Зупинка м’яча – також один
з основних елементів техніки футболу. Головне правило зупинки – частина
тіла, яка приймає м’яч повинна бути розслабленою. Якщо м’яч швидко
рухається по землі, то необхідно підставити під нього внутрішню сторону
ступні і зробити поступальний рух ногою, щоб м’яч лишився біля ноги.
Якщо м’яч летить на висоті 1 м, слід підняти на його шляху розслаблену
ногу, щоб м’яч опустився поруч. Коли м’яч опуститься, необхідно
пропустити його трішки під праву або ліву ногу і тільки потім накрити
стопою.
8. Зупинка м’яча підошвою. Цей прийом здійснюється переважно тоді, коли
м’яч рухається по землі. Стопа ставиться на його шляху так, щоб носок
був вище п’ятки.
9. Зупинка м’яча грудьми.
Для зупинки м’яча грудьми, гравець підставляє груди назустріч, а при
прийомі м’яча трішки нахиляється назад.
10. Зупинка м’яча стегном.
М’яч, що опускається або летить на зустріч можна зупинити, прийнявши
його на стегно. При цьому стегно повинно бути розслаблено.
Можна також зупинити м’яч, приймаючи його на носок або на підйом ступні.
11. Ведення м’яча.
Вести м’яч можна несильними ударами-поштовхами ноги: внутрішньою
стороною ступні, носком, або навіть серединою підйому.
Під час ведення м’яча по прямій переважно застосовують поштовх
зовнішньою стороною підйому, підйомом або носком, по кривій –
внутрішньою частиною підйому.
12. Укидання м’яча із-за бокової лінії.
Правила укидання: ноги ставляться паралельно або одна нога попереду
іншої. При цьому обидві ноги повинні знаходитись за лінією поля. Гравець
нахиляючись назад, заводить м’яч далеко за голову, потім різко
випрямляється і посилає м’яч руками уперед. Посиленню кидка сприяє рух
кистей і пальців.
13. Фінти (обманні рухи) – цікаві, одночасно найбільш складні прийоми. У
футболі використовують безліч фінтів, але далеко не всі з них вдаються
навіть досвідченим футболістам.
Найбільш часто застосовується у грі фінт «удаваний замах». Суть його у
тім, що гравець, який володіє м’ячем, робить сильних замах, начебто для
удару. Коли захисник кидається на перехват м’яча і втрачає рівновагу,
володіючий м’ячем гравець несподівано затримує рух і замість удару
проштовхує або веде м’яч у потрібному йому напрямку.
Кожен фінт складається з двох частин: удаваного руху і справжнього, з
відводом м’яча в потрібному напрямку. Перший рух необхідно виконати так
кваліфіковано, щоб суперник повірив у нього, а другий виконати якомога
швидше, щоб захисник не встиг зреагувати на нього.
Фінти використовують для того, щоб обвести суперника. Захисник в свою
чергу націлений на те, щоб відібрати м’яч у нападаючого. Одним з
найбільш ефективних способів відібрати м’яч у суперника є підкат (рис.
15).
14. Жонглювання м’яча.
Техніка гри воротаря
1. Ловіння м’яча, що котиться по землі назустріч (рис. 16). Для
виконання цього прийому необхідно з’єднати ноги, нахилитись, випрямити
руки назустріч м’ячу, підібрати його і підтягнути до живота.
2. Ловіння м’яча, що летить на лінії грудей або опускається зверху (рис.
17). Воротар протягує руки назустріч м’ячу долонями догори. В момент
торкання м’яча рук, необхідно негайно підтягнути його до живота.
3. Ловіння м’яча, що летить вище голови (рис. 18). Якщо м’яч летить вище
голови (під перекладину), а суперників близько немає, потрібно
підставити долоні, погасити його швидкість і потім прижати м’яч до
живота або грудей.
4. Відбивання м’яча кулаком витягнутої руки (рис. 19). Якщо м’яч
опускається в межах воротарського майданчику, а суперник і захисник
готуються прийняти його на голову, та воротар повинен вибігти з воріт і
кулаком витягнутої руки відбити м’яч в сторону.
5. Ловіння м’яча кидком в сторону м’яча (рис. 20). Цей прийом ловіння
м’яча застосовується тоді, коли м’яч летить далеко від воротаря на
середній висоті, воротар трішки розвертаються в сторону м’яча і
відштовхнувшись ближчою до м’яча ногою робить кидок в сторону м’яча.
Спіймавши м’яч, воротар приземляється гомілкою, потім стегном, тазом і
боковою частиною тулуба.
Вправа № 1. Ведення м’яча з заключним ударом по воротах. На 11-метровій
позначки ( в штрафному майданчику) і далі з інтервалом у 3 м ( у
напрямку до центру поля) встановлюються 3 стояки. Гравець будь-якою
ногою веде м’яч від кута штрафного майданчика, обводить змійкою стояки і
правою ногою посилає м’яч у ворота. Потім він виконує цю саму вправу,
але з іншого кута штрафного майданчика і ударом вже лівою ногою.
Вправа № 2. Удари по воротах на точність. Навпроти кожної бічної лінії
майданчику воріт, на відстані 13 м від лінії воріт встановлюється два
стояки і ставляться три м’яча: один на 11-метровій позначці, два інших –
на відстані 3 м від кожного стояка за напрямком до кутового прапорця.
Гравець стартує з кута штрафного майданчика і оббігає стояки зі сторони
поля, повинен пробити у ворота правою ногою, почергово, три м’яча. Потім
він виконує цю саму вправу, але з іншого кута штрафного майданчика і
ударом лівою ногою.
Вправа № 3. Жонглювання м’ячем.
Послідовність виконання ударів: три удари правою або лівою ногою,
серединою підйому, внутрішньою і зовнішньою сторонами ступні
(послідовність цих ударів довільна). Потім три таких самих ударів іншою
ногою, потім йдуть удари стегном однієї і другої ноги, і останній –
головою. Після цього м’яч скидається з голови на любу ногу і вправа
продовжується у вищезазначеній послідовності. На цю вправу дається три
спроби. Перемагає той, хто зробить найбільшу кількість ударів в одній із
трьох спроб.
Вправа № 4. Укидання м’яча на дальність по коридору шириною у 3м (за
правилами гри). З 2-х спроб зараховується краща.
Вправа № 5. Ведення м’яча. М’яч ведеться за позначкою центрального поля,
з зовнішньої його сторони. Спочатку м’яч ведеться вправо, а потім вліво.
Час ведення м’яча з однієї спроби, в кожен бік додається.
Вправа № 6. Діставання м’яча головою. М’яч підвішаний на стояку з
позначкою висоти. Гравець, з розбігу, дістає підвішаний м’яч. З двох
спроб зараховується кращий результат.
Вправа № 7. Удари по м’ячу в ціль.
Футбольні ворота поділені стрічками на 10 квадратів. Влучення м’ячем у
відповідні (за номерами) квадрати визначає кількість отриманих очок.
Удари здійснюються по нерухомому м’ячу. Залік – за сумою трьох ударів.
Вправа 8. Удари м’ячем на дальність. Удар робиться по нерухомому м’ячу
любим способом з розбігу, правою і лівою ногою. Кращий результат з 2-х
спроб ударів кожною ногою додається.
Вправа № 9. Передача м’яча в парах з завершальним ударом по воротах.
Ставляться 6 стояків: перший на лінії центрального кола, а останній біля
лінії штрафного майданчика навпроти воріт. (Інтервал між стояками 5 м).
Гравці біжать з різних сторін від стояків, не ближче 3 м до них,
передаючи в русі м’яч один одному.
Вправа № 10 (для воротаря). Кидок м’яча рукою і удари ногою на
дальність. Кидок рукою робиться по коридору шириною 5 м. будь-яким
способом. Удар ногою робиться по нерухомому м’ячу, що лежить на землі.
Залік окремо по кращому результату кидка м’яча рукою і удару ногою.
Основні організаційно-методичні вказівки до проведення змагань
Змагання проводяться на футбольному полі з воротами стандартного
розміру.
2. У вправі № 9 приймають участь 2 гравці.
3. У вправі № 10 приймає участь лише воротар.
4. У вправі № 1 і 2, а також 9:
а) час фіксується за секундоміром з моменту старту до перетинання м’ячем
лінії воріт;
б) у випадку порушення послідовності обводки стояків або пробивання
м’яча (вправа № 2) гравець повертається для повторення вправи з місця
порушення, при цьому відлік часу продовжується.
Якщо після удару м’яч не перетнув лінію воріт або влучив у штангу або
перекладину, вправа рахується не виконаною і гравцю нараховують штрафні
бали за найменшим рахунком.
5. У вправі № 1 і 2 час ведення м’яча праворуч і ліворуч додається.
6. У вправі № 6 (діставання м’яча головою) результат визначається з
розрахунку висоти підвішаного м’яча мінус зріст гравця, який вимірюється
попередньо.
7. У всіх вправах особисті місця визначаються за найменшою кількістю
очок.
3. Спортивні змагання
Спортивні змагання є однією з форм фізичного виховання школярів, за
допомогою якої вирішується цілий ряд важливих освітніх і оздоровчих
завдань. Однак більшість учителів вважає, що змагання є лише формою
підсумування роботи, її кінцевим результатом. У цьому зв’язку варто
нагадати, що змагання – це невід’ємна частина процесу фізичного
виховання. Одна справа, коли досягнення учнів при розучуванні вправ на
уроці оцінюються лише вчителем, і зовсім інша, коли діти передбачають
оточення майбутніх змагань, де їм доведеться виступати перед суддями,
глядачами. Це об’єднує учителя і учнів, підвищує відповідальність за
вирішення навчальних завдань, що так важливо для підвищення ефективності
педагогічного процесу. Отже орієнтування школярів на участь у змаганнях
є стимулом сумлінного ставлення до навчання.
Беручи участь у змаганнях, учні збагачуються новими враженнями, глибше
пізнають себе і своїх товаришів, переживають радість перемоги і гіркоту
поразки. Атмосфера змагань дає змогу глибше пройнятися усвідомленням
важливості занять фізичними вправами, тому бажано, щоб перша проба сил і
перші враження школярів від участі у змаганнях були приємними, надовго
запам’ятались.
Вивчення досвіду проведення внутрішкільних фізкультурних заходів
показує, що змагання з легкої атлетики, волейболу, баскетболу, лиж і
зовсім рідко – з гімнастики охоплюють незначну частину учнів 5-11 класів
(молодші школярі до участі в них, як правило, не залучаються). Кожен
клас незадовго до початку таких змагань готує найбільш здібних і добре
підготовлених учнів, а решта дітей залишається пасивними спостерігачами.
З огляду на це необхідно створити в школі умови, щоб змагання
по-справжньому стали масовими, приносили дітям радість і задоволення.
За характером змагання поділяються на класифікаційні і некласифікаційні.
Класифікаційні змагання проводяться з обов’язковим дотриманням усіх
вимог. Єдиної спортивної класифікації. Некласифікаційні змагання не
передбачені спортивною класифікацією, їхня програма певним чином
відхиляється від класифікації ,при їх проведенні допускаються спрощення
правил змагань.
Незалежно від виду змагань всі вони включаються в загальний річний план
роботи школи. А на початку навчального року розробляється положення і
програма змагань.
Будь-яке змагання слід проводити грунтовно, без поспіху, забезпечуючи їх
чітку організацію, яскравість і видовищність. Освітній, оздоровчий і тим
більше виховний й пропогандиський ефект можливий за умови, якщо:
програма змагань відповідає технічної і фізичної підготовленості
учасників; методично правильна їх організація; є об’єктивність
суддівства; уміле управління психоемоційним станом учасників і глядачів
і т. ін.
Перш ніж почати підготовку до проведення будь-якого змагання необхідно:
1) створити оргкомітет з 3-5 чоловік, які мають досвід організації
змагань;
2) розробити «Положення про змагання» згідно встановленої форми,
розглянути і затвердити його на раді колективу фізичної культури й
узгодити з адміністрацією школи;
3) скласти і провести апробацію програми змагань. Особливо ретельно слід
продумати ті програми змагань, які носять комплексний характер, типу
«Веселих стартів», «А ну-мо, хлопці» та ін.
4) скласти деталізований план проведення змагань з урахуванням
регламенту часу, місць шикувань і переміщень учасників, розмітки
майданчику, розміщення глядачів, почерговості видів програми, підготовки
і прибирання інвентаря, зміст пауз і ін.;
5) розподілити обов’язки серед членів оргкомітету, відповідальність за
окремі ділянки роботи: організаторську і інформаційну, добір і
діяльність суддівської бригади, підготовку учасників, матеріальне
забезпечення та ін.;
6) підготувати і вивісити об’яву й іншу інформацію про змагання. Якщо
школа радіофікована таку ж інформацію давати і по шкільному радіо;
7) провести нараду фізоргів (представників класів, капітанів команд) і
ознайомити їх з програмою змагань, умовами підготовки і участі команд,
системою заліків й іншими пунктами «Положення»;
8) надати можливість командам (класам) провести тренування, на яких учні
ознайомляться з умовами і правилами ігрових завдань і всією програмою
змагань в цілому;
9) підібрати і затвердити склад суддівської колегії із числа учнів,
педагогів, спеціально запрошених спортсменів і ветеранів спорту,
батьків, які мають суддівські категорії або досвід суддівства змагань;
10) провести засідання суддівської колегії спільно з представниками
організаційного комітету: ознайомити з програмою, розподілити обов’язки
(призначити головного суддю і його замісника, секретаріату, судді при
учасниках, відповідальних за суддів на видах і ін.); уточнити правила
змагань, систему заліку, як визначити переможців і т. д.;
11) підготувати дипломи, грамоти, вимпела, призи і сувеніри для
нагородження переможців, учасників змагань і найбільш активних
глядачів-болільників;
12) визначити склад жюрі, почесних гостей і своєчасно їх повідомити
(передати запрошення, де вказати вид, дату, місце і час змагань;
13) підготувати ведучого і суддю-інформатора. З урахуванням виду і
програми змагань вони повинні зібрати матеріал із історії фізичної
культури і відповідних видів спорту, дані про учасників, гостей і
глядачів;
14) підготувати членів комісії з пропаганди (юнкорів, фотографів, юних
художників і ін. для збору матеріалу і висвітлення ходу підготовки і
проведення змагань;
15) перевірити наявність і стан матеріальної частини змагань (спортивне
обладнання й інвентар. розмітку майданчика або залу, звукової апаратури,
нагрудних номерів, нарукавних пов’язок, емблеми для суддів й учасників
та ін.);
16) підібрати і записати музичний супровід параду учасників, масових
гімнастичних виступів, окремих номерів програми змагань, музичних пауз
тощо;
17) продумати оформлення місць змагань (підготувати прапори,
транспоранти, гасла, плакати і ін.). До дня змагань можна приурочити
виставку спортивних фотографій, дитячих малюнків, різноманітних виробів;
18) перевірити готовність (стисла інформація напередодні змагань членів
оргкомітету і суддівської колегії про зроблену роботу);
19) після проведення змагань на заключному засіданні оргкомітету
проводиться обговорення і підведення підсумків. Керівник оргкомітету і
головний суддя пишуть звіт про змагання. До звіту додаються робочі
протоколи секретаріату і жюрі.
Література:
Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.—
М.: ФиС, 1988.— 331 с.
Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в
школе.— 1978.— № 12.— С. 21.
Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая
культура в школе.— 1985.— № 7.— С. 20-23.
Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.— Львів: Штабар,
1997.— 207 с.
Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.—
Львів, 1993.— 131 с.
Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для
институтов физ. культуры — М.: ФиС, 1991.— 543 с.
Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической
культуре.— М., 1986.
Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах:
Учебное пособие.— К.: Рад. школа, 1989.—128 с.
Определение физической подготовленности школьников /Под. ред.
Б.В.Сермеева.— М.: Педагогика, 1973.— 104 с.
Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в
школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.
Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в
школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.
Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.—
С. 181.
Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС,
1974.— 232 с.
Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников //Физическая
культура в школе.— 1977.— № 3.— С. 14-18.
Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО, 1996.—
232 с.
Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.— Тернопіль: Збруч,
2000.— 183 с.
Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.—
1981.— № 11.— С. 27-29.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
