.

Печери як об\’єкт краєзнавства. Історія вивчення печер України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 4453
Скачать документ

Реферат на тему

Печери як об’єкт краєзнавства. Історія вивчення печер України

Печери природного походження – це порожнини у верхніх шарах земної
кори, які мають на денній поверхні один або кілька отворів.

Найпоширеніші печери в розчинних геологічних породах – вапняках, крейді,
гіпсі, ангідриді, кам’яній солі. Відомі печери у вапнякових туфах,
конгломератах, гранітах, базальтах, вулканічних породах, а також
льодові.

За ґенезисом печери поділяють на:

корозійні,

ерозійні

гравітаційні,

абразійні,

антропогенні тощо.

За віком печери поділяють на активні, реліктові та викопні. За
напрямлвністю печери бувають горизонтальні, вертикальні, нахилені та
складні (в тому числі багатоповерхові); за формою – лантухоподібні,
коридорні, лабіринтові; за глибиною – колодязі, шахти; за мікрокліматом
– статичні й динамічні, теплі та холодні; за наявністю води – сухі та
обводнені.

Утворення печер пов’язано з розчинюючою дією води, що проникає в
тріщини. Розширюючи тріщини, вода створює в товщі породи складну систему
каналів. У зоні горизонтальної циркуляції, де вода спричиняє найбільш
розчинюючий ефект, утворюється магістральний канал, який поступово
розширюється за рахунок сусідніх невеликих тріщин і стягує води з
суміжних каналів. Так поступово формується підводна річка. Але при
розширенні нових тріщин і частковій закупорці старих каналів, принесенні
з поверхні уламкових матеріалів або внаслідок обвалу стелі річка може
прокласти собі новий підземний шлях стоку, а попередні галереї стають
сухими.

Печера може мати лише один вхідний отвір. На протилежному кінці вона
буде закінчуватися або системою дуже вузьких ходів і тріщин, або
обвальними чи натічними утвореннями, що закупорюють її. Такі печери
називають сліпими. Можливі печери з виходами з двох боків. Це так звані
прохідні печери.

У багатьох печерах на днищах, стінках або стелі утворюються натічні
форми. Зі стелі печери звішуються у вигляді бурульок вузькі і довгі
сталактити, що складаються з кальциту і в розрізі мають концентричну
будову. З дна печери назустріч сталактитам піднімаються більш масивні й
короткі форми, що називаються сталагмітами. Нерідко сталактити та
сталагміти зростаються, утворюючи натічні колони. Цікаво, що в деяких
печерах нагромаджується лід. Такі печери так і називають – льодяними,
або холодними. Льодяні печери в Україні поширені в Криму.

“Печери… По-різному називають їх люди: підземна казка, світ чудес,
восьме диво… Та в кожному випадку – це частинка рідної землі,
унікальний, неповторний дивосвіт, який ми повинні вивчати і оберігати”.

Ціною десятиліть важкої праці науковців і ентузіастів-краєзнавців,
зусиллями сотень досліджень відкривалися таємниці печер.

Термін “спелеологія” (від гр. “спелеон” – печера) запропонував у 1890 р.
французький археолог Емель Рів’єр. Зміст цього поняття весь час
змінювався. Під спелеологією нині розуміють одну з наук про Землю, що
вивчає походження, розвиток, геологічні, гідрогеологічні та
мікрокліматичні особливості печер, їх сучасну і древню фауну, технічні
прийоми проникнення під землю і роботи в підземних умовах.

Спелеологія взаємопов’язана з іншими науками та науковими дисциплінами:
карстознавством, геологією, гідрологією, метеорологією, медициною,
геоморфологією, археологією, палеозоологією, гляціологією та ін.

Спелеологія в Україні – наука відносно молода. Лише в кінці 1950-х pp.
туристи і вчені почали комплексно досліджувати таємниці, які зберігали в
собі печери і шахти, до цього цей напрямок наукової роботи носив
епізодично-описовий характер (на відміну від зарубіжної спелеології).

На початку і в середині XIX ст. відомості про печери Руської рівнини,
Уралу, Криму, Кавказу і Сибіру наводяться в працях М. Кіттари, М.
Северина, А. Шренка, П. Кеппена, Г. Абіха та ін.

На початку XX ст. виділяються дослідження А. Крубера (Крим і Кавказ), А.
Козменко (Руська рівнина). Ці роботи подають дані про умови утворення
печер, особливості їх мікроклімату і гідрогеології тощо.

Українська спелеологія до 1917 р. – це спелеологія одинаків, які не мали
ні спортивної підготовки, ні спорядження для дослідження складних печер.
Тому в літературі є дані лише про легкодоступні печери: Балаганську,
Ангарську, Вертебу, Кришталеву на Поділлі; Великий Бузлук в Криму тощо.

У 1908 р. науковець М. Орлович та інженер Г. Гутковський зробили опис
привхідної частини Кришталевої печери в Крив-че на Тернопільщині. На
початку 1930-х pp. інженер В. Нехай дослідив ближній район лабіринту і
подав його опис та карту в “Путівнику по печері Кривче” 1933 р. Тоді ж
був прокладений і частково обладнаний перший в Україні екскурсійний
маршрут під землею, який користувався величезною популярністю.

Вертеба – одна з великих лабіринтових печер Західного Поділля. її назва
походить від старослов’янського “вертеб”, що означає “печера,
важкодоступна яруга, балка”. Археолог Г. Ос-совський у 1890-1895 pp. і
В. Деметрикевич у 1898-1904 pp. у цій печері знайшли велику кількість
знахідок предметів матеріальної культури різних епох. Відомий польський
археолог Б. Януш у книзі “Археологічні пам’ятки Східної Галичини” (1916
р.) образно назвав печеру “Наддністрянською Помпеєю”. Перший опис правої
частини печери археологи А. Кіркор і С. Козібродський склали ще у 1844
р.

У 1876 р. відомості про Вертебу подає краєзнавець Г. Грушецький у книзі
“Про печери від Карпат до Балтики”. У 1920- 1930-х pp. у Вертебі було
прокладено перший оглядовий маршрут для туристів і зроблені перші спроби
організації масових екскурсій (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Печера Вертеба. Зал “Казка”

“Радянський” період характеризується комплексним підходом до вивчення
карсту на основі детальних геологічних досліджень, що виконувалися у
зв’язку з вирішенням практичних завдань. У довоєнні роки були детально
досліджені печери Криму (П. Василевський, П. Шелтов). У ряді печер Криму
почалися біоспелеологічні дослідження (Я. Бірштейн). Нові матеріали по
вивченню печер і неглибоких (до 60 м) шахт Криму були узагальнені
Зайцевим.

Післявоєнний етап розвитку спелеології характеризується різким
посиленням роботи з вивчення карсту.

?

 

?

AE

E

a

ae

o

u

 

E

ae

u

&

З 1958-1959 рр. почали активні спелеологічні дослідження наукові
колективи Інституту мінеральних ресурсів Сімферополя та інших
університетів. Велику роль у координації досліджень відіграла Міжвідомча
комісія по вивченню геології і географії карсту та Комісія карсту і
спелеології АН СРСР, а також Всесоюзний інститут карстознавства і
спелеології.

Початок творчої співпраці вчених і спелеологів-аматорів був покладений
спільними роботами спелеологів і співробітників Комплексної карстової
експедиції АН УРСР у Гірському Криму.

У 1958-1962 pp. у Криму було проведено декілька десятків експедицій за
участю спелеологів-аматорів із Сімферополя, Ялти, Севастополя, Києва,
Харкова та інших міст. У 1958-1962 pp. виникли спелеологічні секції у
Львові, Тернополі, Сімферополі, Ялті тощо.

У 1962 р. в Криму відбувся Перший Всесоюзний зліт спелеологів. З цього
часу спелеотуризм утвердив себе як громадський рух, увійшов у систему
туризму. Керівництво спелеосекціями здійснювала Центральна секція
спелеотуризму, а з 1977 р. – Комісія спелеотуризму Федерації туризму
Центральної ради по туризму і екскурсіях ВЦРПС.

Період 1962-1980 pp. став часом активних спелеологічних Досліджень.
Ентузіасти з різних міст зайнялися дослідженнями відомих на той час
печер, розшукували входи і заново відкривали загублені. Почалися пошуки
невідомих печер. У різних карстових областях України спелеологами і
спелеотуристами було відкрито і пройдено більше 3,5 тис. різних печер та
шахт. Ось кілька прикладів. Печера Озерна (Голубі Озера) – одна з
найбільших у світі карстових печер у гіпсах, розташована неподалік
Коралівки Борщівського району на Тернопільщині. Це єдина печера Поділля
з великими підземними озерами. Ця велика печера Поділля була відкрита і
детально досліджена львівськими спелеологами. У 1963 р. група львівських
спелеологів під керівництвом М. П. Савчина провела першу розвідку
привхідної частини лабіринту печери, а в листопаді 1963 р. тернопільські
спелеологи розпочали планомірну топографічну зйомку лабіринту.
Комплексна карстова експедиція АН УРСР під керівництвом відомого
спелеолога і вченого В. М. Дублянського провела наукові дослідження
печери, яку першопрохідники найменували Озерною (печерою Голубих Озер)
(рис. 7.2):

Рис. 7.2. Печера Озерна

У лютому 1974 р. 33-тя експедиція подільського спелеоклубу під
керівництвом Ю. Апостолюка поклала пікет на сотому кілометрі Озерної.
Тут і досі стоїть пам’ятний знак – плита прозорого, немов слюда, гіпсу з
цифрою “100” та іменами всіх учасників експедиції.

У березні 1966 р. недалеко від Чорткова на околиці Залісся розпочалось
дослідження лабіринтової печери Млинки – 4-ї за величиною печери Поділля
15-ю експедицією Тернопільських спелеологів під керівництвом Б.
Максимова. Восени дослідницькі роботи продовжили спелеогрупи Ю.
Апостолюка, В. Старичкова, Я. Семенціва, Л. Казиріза.

У 1961-1963 pp. спеціалізований загін Комплексної карстової експедиції
АН УРСР під керівництвом В. М. Дублянського провів детальну топографічну
і геологічну зйомки лабіринту Кришталевої печери біля Кривче. Після
вивчення загальної довжини складної системи карстових порожнин
Кришталева печера виявилася найбільшою гіпсовою печерою у світі (22 км)
й увійшла до десятки найбільших печер планети.

Печеру Оптимістичну відкрили львівські спелеологи у травні 1966 р. З
1968 р. спелеоклуби проводили дослідження лабіринту з підземних базових
таборів.

Рекомендована література

1. Андрейчук В. Н. Кадастр печер Західно-Українського регіону. Проблеми
вивчення, екології та охорони печер. – К., 1987.

2. Воронцова О. А. Лаврські печери: Путівник. – К.: Амадей, 2000. – 144
с.

3. ГвоздецкийН.А. Карст. – М.: Мысль, 1981.

4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. – К.: Українська
енциклопедія, 1993.

5. Дублянский В. Н., Илюхин В. В. Путешествие под землей. – М.:
Физкультура и спорт, 1981.

6. Дублянский В. Н., ЛомаевА.А. Карстовые пещеры Украины. – К.: Наукова
думка, 1980.

7. Дублянский В. Н. Пещеры Крыма. – Симферополь: Таврия, 1977.

8. Дублянский В. Н. Спелеотуризм. – К.: Здоровье, 1973.

9. Курортні ресурси України. – К.: Укопрофоздоровниця, 2002.

10. Кучерук А. Д. Карст Подолья. -К.: Наукова думка, 1976.

11. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. –
Тернопіль: Навчальна книга “Богдан”, 2000.

12. Радзієвський В. О. Подорож у підземну казку: Путівник по карстових
печерах Тернопільщини. – Л.: Каменяр, 1984.

13. Рудницъка М.Д., Варивода 3. В., Калинюк B.C. та ін. Перспективи
розвитку спелеотерапії на курорті Трускавець / Перший Міжнародний
конгрес “Інформатизація рекреаційної та туристичної діяльності:
Перспективи культурного та економічного розвитку”. – Трускавець, 2000. –
С. 255-257.

14. Сифр М. В безднах земли: Пер. с фр. – М.: Прогресе, 1982.

15. Скелі і печери в історії та культурі стародавнього населення
України: Збірник тез, повідомлень та доповідей наук, конф. – Л., 1995. –
254 с.

16. Тархинишвили И.Д. Эффективность лечения бронхиальной астмы в
условиях карстовой пещеры // Курортология и физиотерапия. – 1977. – Т.
36. – С. 99-106.

17. Татаринов К. А. Карстові печери Середнього Придністров’я. – Л.:
Видавництво Львівського університету, 1965.

18. Татаринов К.А. Печери Поділля, їх фауна і охорона. – Л.: Видавництво
Львівського університету, 1962.

19. Торохин М.Д. Спелеотерапия больных бронхиальной астмой. – К., 1987.

20. Чайковсъкий М. П. Пам’ятки природи Тернопільщини: Ілюстрований
нарис. – Л.: Каменяр, 1977.

21. Ще пинский А. А. Красные пещеры. – Симферополь, 1983.

22. HYPERLINK “http://kp.km.ua/-tovtry/index.html” \t “_blank”
http://kp.km.ua/-tovtry/index.html // офіційний сайт НПП “Подільські
Товтри”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020