.

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
16 8672
Скачать документ

Реферат з фізкультури

на тему:

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Історія параолімпіади

Поява видів спорту в який можуть брати участь інваліди зв’язують з ім’ям
англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під час Другої світової війни
на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері він
заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні
стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гутман
стверджував: “Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося”.
Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації
військовослужбовців із травмами спинного мозку.

Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне
спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були
військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі
Сток-Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрілянини з луку
для спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з
часом відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.

У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи,
на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. “Ціль
Сток-Мандевильських Ігор, – писав Гутман, – об’єднати паралізованих
чоловіків і жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському
русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих”.
Символічно, що під час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні
(Австралія), Сток-Мандевильскі ігри були нагороджені Кубком Фернлі.
Почесний приз вручається організації, що досягла значних успіхів у
популяризації олімпійського руху.

Становлення

Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з
фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності,
відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного
життя, незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька
тижнів після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені
міжнародні змагання інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23
країн. Фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах
замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним і
іграм, що захоплюють. Ігри пізніше одержали назву “Параолімпійські”.

З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників, розширювалася
географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів зі
спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри
відтоді проводяться регулярно – кожні 4 роки, фактично термін їхнього
проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.

У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна Корея)
спортсмени-інваліди одержали право доступу до спортивних споруд
міста-організатора. Саме з цього часу ігри одержали статус
“Параолімпійських”. Графічним символом світового параолімпійського руху
стали червона, синя і зелена півсфери, що символізують розум, тіло,
непокірливий дух.

До 2000 року Параолімпійські Ігри проводилися 6 разів у тих же самих
містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У 1982
році з’явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських Ігор, –
Міжнародний Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту
інвалідів. Через десять років, у 1992 році, його правонаступником став
Міжнародний Параолімпійський Комітет (МПК).

Історія параолімпійського руху (від Рима до Солт-Лейк-Сіті)

Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII і
XIX ст. установлено, що рухова активність є одним з основних факторів
реабілітації інвалідів.

Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були початі в XIX ст., коли,
у 1888 р.,  у Берліні формувався перший спортивний клуб для глухих.
Уперше “Олімпійські ігри для глухих” проведені в Парижі 10-17 серпня
1924 р. У них брали участь спортсмени – представники офіційних
національних федерацій Бельгії, Великобританії, Голландії, Польщі,
Франції і Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени з Італії, Румунії й
Угорщині, у яких таких федерацій не було. Програма Ігор включала
змагання з легкої атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини і плавання.

Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) утворений 16 серпня 1924 р.
У нього увійшли федерації, що поєднують спортсменів  з порушенням слуху.
На першому конгресі МСКГ, що відбувся в Брюсселеві 31 жовтня 1926 р.,
прийнятий Статут цієї організації. Однак, починаючи з 1924 р., МСКГ
кожні чотири роки проводить літні Всесвітні ігри глухих. До початку
другої світової війни в нього вступають Німеччина, Швейцарія, Данія,
Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія і Болгарія. У 1949 р.
до них приєдналися Іспанія і Югославія. Організуються і проводяться
Міжнародні зимові Ігри глухих.

Програма змагань для спортсменів з порушенням слуху і правила їх
проведення ідентичні звичайними. Особливість полягає в тому, що дії
арбітрів повинні бути обов’язково видимими. Для цього, наприклад, у
стартових сигналах використовуються вогні. Позитивним фактором, що
спрощує організацію змагань, є використання спортсменами міжнародної
дактилологічної системи, що дозволяє їм без перекладачів вільно
спілкуватися один з одним.

Інваліди з ушкодженнями опорно-рухового апарату стали активно
прилучатися до занять спортом тільки після другої світової війни. У 1944
р. у Центрі реабілітації хворих зі спинномозковими травмами в
Сток-Мандевилі була розроблена спортивна програма як обов’язкова частина
комплексного лікування. Її творець, професор Людвіг Гутман, згодом став
директором Сток-Мандевильского центру і президентом Британської
міжнародної організації лікування інвалідів з ушкодженнями
опорно-рухового апарату.

В наступні роки збільшилася не тільки чисельність учасників, але і
кількість видів спорту. Ідея проведення змагань інвалідів була
підтримана міжнародною громадськістю. Ігри стали щорічним міжнародним
спортивним святом, і, починаючи з 1952 р., спортсмени-інваліди з
Нідерландів, ФРН, Швеції, Норвегії регулярно приймали в них участь.
Відсутність необхідного керуючого органу, який би координував і визначав
напрямки розвитку змагань інвалідів, привело до створення Міжнародної
Сток-Мандевильської федерації, що установила тісні взаємини з
Міжнародним олімпійським комітетом (МОК). Під час проведення
Олімпійських ігор у Мельбурні в 1956 р. МОК нагородив Міжнародну
Сток-Мандевильську федерацію спеціальним кубком за втілення в життя
олімпійських ідеалів гуманізму. Поступово світ переконувався в тому, що
спорт не є прерогативою здорових людей. Інваліди навіть з такими
серйозними травмами, як ушкодження хребта при бажанні можуть брати
участь у змаганнях.

У Сток-Мандевилі на кошти інвалідів, пенсіонерів і благодійних
пожертвувань був побудований стадіон для спортсменів-інвалідів, а в 1960
р. у міжнародних іграх параплегіків, що вперше проводилися в столиці
Італії Римі, взяли участь 400 спортсменів з 23 країн.

Л.Гутманом у 1959 р. розроблений і опублікований у “Книзі
Сток-Мандевильських ігор для паралізованих” регламент проведення змагань
по видах спорту. У 1989 р. відбулися перші міжнародні спортивні змагання
людей з пересадженим серцем, а в 1990 р. у Каракасі (Венесуела)
спортсмени з чужим серцем перебороли марафонську дистанцію.

Крім Параолімпійських ігор проводяться і Спеціальні Олімпійські ігри для
розумово відсталих людей. “Спешиал Олімпікс” – громадська організація, у
якій відсутні гонорари і не продаються квитки на змагання, а її
фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків і
пожертвувань. У змаганнях виявляються лише індивідуальні можливості
спортсменів, регламентуються тільки особисті досягнення, а медалі
окремих країн не підраховуються. “Спешиал Олімпікс” відкрита для
спортсменів практично будь-якого віку (від 8 і до 80 років) незалежно
від їхніх фізичних можливостей. Змагання з Програми рухової активності
проводяться на всіх рівнях, зокрема Спеціальні олімпійські ігри для
дітей і дорослих, страждаючих розумовою відсталістю (олігофренів). Кожен
учасник у  “Спешиал Олімпікс” має шанс перемогти, оскільки змагання
проходять у групах спортсменів із практично однаковими можливостями.

“Спешиал Олімпікс” офіційно визнана МОК у лютому 1988 р. на XV зимових
Олімпійських іграх у Калгарі. Президент МОК Х.А.Самаранч визнав “Спешиал
Олімпікс” в офіційному порядку, і вона одержала дозвіл на використання
найменування “Олімпіада”.

Всесвітні Ігри інвалідів, фактично I Параолімпійські ігри, відбулися в
Римі (Італія) у 1960 р. майже відразу по закінченні Ігор XVII Олімпіади.
Однак поняття “параолімпійський спорт” ввійшло в спортивну практику
тільки з 1964 р. У терміні “Параолімпіада” використовується латинське
значення префіксу “раrа” – “приєднавшийся”. Таким чином, термін
“параолімпійські” означає, що ігри інвалідів приєднуються до
Олімпійських, організуються і проводяться разом з ними. Проте, з 1968 по
1994 р. Параолімпійські ігри по різних причинах проводилися поза місцями
проведення Ігор Олімпіад.

Перші Параолімпійські ігри відбулися в столиці Італії Римі в 1960 р.
Церемонія відкриття Ігор пройшла 18 вересня на стадіоні “Акваацетоса”,
де були присутні п’ять тисяч глядачів. У змаганнях взяли участь 400
спортсменів з 23 країн. Делегація спортсменів Італії була самої
численною.

Програма римських Ігор уключала вісім видів спорту, серед яких були
легка атлетика, плавання, фехтування, баскетбол, стрілянина з луку,
настільний теніс і т.д. Медалі розігрувалися в 57 дисциплінах. У
змаганнях брали участь спортсмени з ушкодженням спинного мозку.

На цих Іграх видатні результати показали Ф.Россі з Італії (фехтування),
Д.Томсон з Великобританії (легка атлетика) і ін. Перше місце на Іграх у
неофіційному командному заліку зайняла Італія, друге і третє місця
поділили Великобританія і США. Підводячи підсумки, Л.Гутман визначив
“значення римських Ігор як нової моделі інтеграції паралізованих у
суспільство”.

В II Параолімпійських іграх (Токіо, Японія, 1964 р.) взяли участь 390
спортсменів з 22 країн. Команди Великобританії (70 чіл.) і США (66 чіл.)
були представлені найбільшою кількістю атлетів. У програму Ігор були
включені нові види спорту, зокрема, їзда на колясках, важка атлетика і
метання диска. Розіграні 144 медалі. По кількості завойованих медалей
явними лідерами в неофіційному загальнокомандному заліку виявилися
спортсмени США. На друге і третє місця вийшли команди Великобританії й
Італії.

Істотною подією Ігор стало перейменування їх у “параолімпійські”. На
змаганнях уперше використовувалася параолімпійська атрибутика (прапор,
гімн і символ), а після їхнього закінчення багато спортсменів-інвалідів
Японії були працевлаштовані.

У III Параолімпійських іграх (Тель-Авів, Ізраїль, 1968 р.) брали участь
750 атлетів з 29 країн. У порівнянні зі змаганнями в Токіо програма Ігор
істотно розширилася. У проведенні змагань по деяких видах спорту,
наприклад, по баскетболу, плаванню і легкій атлетиці введені
класифікаційні зміни.

Героєм Ігор в Ізраїлі став Р.Марсон з Італії. Вигравши дві золоті медалі
в легкій атлетиці в Токіо (1964 р.), спортсмен активно займався
плаванням і фехтуванням. На Іграх у Тель-Авіві Р.Марсон у трьох видах
спорту завоював 9 золотих медалей. Спортсменка Л.Дод з Австралії
протягом одного дня установила три світових рекорди в плаванні. Е.Оуен
зі США в декількох видах спорту завоював 7 медалей різного достоїнства.

За підсумками Параолімпійських ігор 1968 р. турнірну таблицю в
неофіційному командному заліку очолили США. Другими були параолімпійці
Великобританії, третіми – Ізраїлю.

У IV Параолімпійських іграх (Хайдельберг, Німеччина, 1972 р.) брали
участь 1000 спортсменів з 44 країн. Самі численні делегації представлені
Німеччиною, Великобританією і Францією.

У програму змагань уведені нові види спорту і дисципліни для спортсменів
різних груп недієздатності: голбол, біг на 100 м для спортсменів з
порушенням зору і т.д. Під час Ігор установлено кілька світових
рекордів, зокрема, у плаванні, де уперше використовувалися спеціальні
технічні засоби. Найбільшу кількість медалей завоювали американські і
німецькі спортсмени. З великим відставанням від лідерів третє неофіційне
загальнокомандне місце зайняли спортсмени Південно-Африканської
Республіки (ПАР).

Після проведення Параолімпійських ігор 1972 р., за пропозицією
технічного комітету, фахівці працювали над удосконалюванням правил
змагань. Під час Параолімпійських ігор у Хайдельберзі реалізована
різнобічна культурна програма, наприклад, знайшла практичне застосування
ідея “Наметове пиво” для всіх учасників, а установлений великий курінь у
реабілітаційному центрі став місцем вечірніх розваг.

У V Параолімпійських іграх (Торонто, Канада, 1976 р.) брали участь 1600
спортсменів (з них 253 жінки) з 42 країн. У знак протесту проти участі в
них спортсменів ПАР на Ігри не приїхали представники деяких країн.
Вперше в параолімпійських змаганнях брали участь 261 спортсмен з
ампутованими кінцівками і 167 атлетів з порушенням зору.

На Параолімпійських іграх у Торонто вперше здійснена телетрансляція
змагань спортсменів-інвалідів більш ніж для 600-тисячної аудиторії
кожної області Онтаріо. Істотно розширилася програма змагань – їзда на
колясках на 200, 400, 800 і 1500 м.

По кількості медалей у неофіційному загальнокомандному заліку спортсмени
США з великим відривом від інших країн завоювали перше загальнокомандне
місце. Друге і третє місця зайняли команди Нідерландів і Ізраїлю.

Церемонія відкриття VI Параолімпійських ігор (Анхем, Нідерланди, 1980
р.) відбулася на стадіоні “Папендаль” у присутності 12 тис. глядачів. У
змаганнях брали участь 2500 спортсменів з 42 країн. Розширена
класифікація спортсменів-інвалідів дозволила розіграти більш 3 тис.
медалей.

Вперше в програму Параолімпійських ігор включений сидячий волейбол, а
також змагання для чотирьох груп інвалідності спортсменів. Голбол для
спортсменів з порушенням зору став параолімпійським видом спорту. На
Іграх сформований Міжнародний координаційний комітет. Перше, друге і
третє місця в неофіційному загальнокомандному заліку зайняли,
відповідно, команди США, Німеччини і Канади.

Параолімпійські ігри 1984 р. проходили в Америці і Європі: 1780
спортсменів з 41 країни брали участь у змаганнях у Нью-Йорку і 2300
представників з 45 країн – у Сток-Мандевилі. На Іграх розіграно 900
медалей. Фінансування здійснювалося з державних і приватних джерел.
Істотна частина дотацій представлена через інформаційне агентство урядом
США. Основними представниками засобів масової інформації були компанії
Бі-Бі-Сі, голландське, німецьке і шведське телебачення.

За проведенням змагань по 13 видам спорту в Нью-Йорку спостерігали більш
80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності показали на
Іграх значні результати. У підсумку команда США завоювала 276 медалей,
посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше місце, а
спортсмени Великобританії з 240 медалями – друге місце.

У Сток-Мандевилі змагання проводилися по 10 видам спорту. Установлено
велику кількість світових і параолімпійських рекордів, особливо в легкій
атлетиці. Параолімпійські ігри в Сток-Мандевилі, незважаючи на короткий
термін (4 місяці) їхньої підготовки, мали значний успіх. Організатори
змагань погодилися з необхідністю участі в Параолімпійських іграх
спортсменів усіх чотирьох груп інвалідності.

На VIII Параолімпійські ігри (Сеул, Південна Корея, 1988 р.) прибула
рекордна кількість спортсменів – 3053 представника з 61 країни.
Спортсменів, тренерів і технічний персонал розмістили в спеціально
обладнаному селі, що включала 10 житлових будинків з 1316 квартирами.
Президент Міжнародного координаційного комітету Джеймс Броман
запропонував на Іграх новий параолімпійський прапор.

Програма включала 16 видів спорту. Як демонстраційний вид спорту
представлений теніс на колясках. У Сеулі окремі спортсмени виграли по
кілька медалей у різних видах спорту. Перше місце в неофіційному
загальнокомандному заліку зайняла команда США (268 медалей), друге –
Німеччина (189 медалей), третє – Великобританія (179 медалей).

Церемонія відкриття IX Параолімпійських ігор (Барселона, Іспанія, 1992
р.) проходила 3 вересня на олімпійському стадіоні. На ній були присутні
65 тис. глядачів; 90 делегацій брали участь в урочистому параді.

В олімпійському селі розмістилося близько 3 тис. спортсменів і тисячі
тренерів, офіційних осіб і менеджерів. Для спортсменів були організовані
всі необхідні види медичного обслуговування.

Протягом 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під час Ігор
близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання. В Іграх брали участь
3020 спортсменів, приблизно 50% від загальної кількості спортсменів
змагалися в плаванні і легкій атлетиці. Установлено 279 світових
рекордів і розіграна 431 золота медаль. Після Параолімпійських ігор у
Барселоні для спортсменів з вадами розумового розвитку були проведені
змагання в Мадриді.

На Х Ігри (Атланта, США, 1996 р.) прибули 3195 спортсменів (2415
чоловіків і 780 жінок) і 1717 представників делегацій з 103 країн. З 16
по 25 серпня змагання проводилися по 20 видам спорту, з яких 3 – у
якості демонстраційних. Уперше 56 спортсменів з порушенням розумових
здібностей брали участь у змаганнях з легкої атлетики і плавання.

Ігри пройшли на високому організаційному рівні. Змагання відвідали
близько 400 000 глядачів. На відкритті і закритті Ігор були присутні
приблизно по 60 тис. глядачів. Змагання висвітлювали в засобах масової
інформації 2088 акредитованих журналістів, з них: 721 – у газетах і
журналах, 806 – на радіо і телебаченні, 114 – у фотоматеріалах.

На третьому Параолімпійському конгресі, що проводився за чотири дні до
початку Ігор, розглядалися політичні й економічні проблеми.
Обговорювалися питання, пов’язані з цивільними правами
спортсменів-інвалідів у суспільстві, і інші проблеми інвалідного
спортивного руху.

В Атланті була представлена широка культурна програма, що наочно
показала тісний зв’язок між параолімпійським спортом і мистецтвом:
демонструвалися роботи інвалідів.

Церемонія відкриття XI Параолімпійських ігор (Сідней, Австралія, 2000
р.) відбулася в олімпійському парку. У барвистому шоу брали участь зірки
австралійської естради і відомих спортсменів. Програма змагань уключала
18 видів спорту, у тому числі 14 олімпійських. Унікальними для Ігор
стали: боччі, голбол, пауерліфтинг і регбі.

У Параолімпійських іграх 2000 р. брали участь 3843 спортсмена з 127
країн, 2000 офіційних осіб, 1300 представників масової інформації, 1000
технічних працівників, 2500 гостей з Міжнародного і національного
комітетів і 10 тис. волонтерів.

Бюджет сіднейських Параолімпійських ігор склав приблизно 135 млн.
австралійських доларів. Федеральний уряд і мерія штату Нового Південного
Уельсу асигнували на проведення Ігор по 25 млн. австралійських доларів.
Більш 80 млн. австралійських доларів надійшли від спонсорів, продажу
квитків, продукції і добровільного фонду.

Перші зимові Параолімпійські ігри відбулися в 1976 р. в Орнсколдсвіці
(Швеція). Змагання для спортсменів з ампутованими кінцівками і
порушенням зору були організовані на треку й у полі. Уперше
демонструвалися змагання в гонках на санях.

Успішне проведення перших зимових Ігор дозволило організувати другі
параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск
на санях проводилися як показові виступи. У Параолімпійських стартах
взяли участь спортсмени всіх груп інвалідності.

III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці (Австрія) у
1984 р. Уперше 30 чоловіків на трьох лижах взяли участь у гігантському
слаломі.

У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук
(Австрія). У змаганнях брали участь 397 спортсменів з 22 країн. Уперше
на Ігри прибули спортсмени з СРСР. У програму Ігор були введені змагання
на сидячих лижах.

У 1992 р. V ігри проходили в Тігнісі й Альбервилі (Франція). Через
відсутність спеціальних льодових споруджень змагання відбулися тільки на
треку й у полі. Вперше в лижних гонках змагалися спортсмени з порушенням
розумового розвитку.

VI Зимові Параолімпійські ігри проводилися в 1994 р. у Ліллехаммері
(Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили в селі, де були спеціальні
технічні засоби для інвалідів.

На Іграх продемонстровані змагання із сидячого хокею. Параолімпійська
версія хокею виявилася популярною. Змагання з лижних гонок і біатлону
проходили на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли золоті медалі
в естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор
домінували в їзді на санях і ковзанярському спорті.

VII Зимові Параолімпійські ігри вперше проводилися на азіатському
континенті – у Нагано (Японія). В Іграх взяли участь 1146 чіл. (571
спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10 днів
розігрувалися медалі в 5 видах спорту: гірськолижному, ковзанярському,
лижних гонках, біатлоні і хокею. Спортсмени Норвегії повторили успіх
попередніх Ігор і в неофіційному заліку зайняли перше загальнокомандне
місце (18 золотих медалей), друге завоювала Німеччина (14 золотих
медалей), третє – США (13 золотих медалей).

VIII Зимові Параолімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США)  у 2002
р. У них брали участь 580 спортсменів з 36 країн.

Розвиток параолімпійського руху в Україні

Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та
реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про
розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі
санаторного комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50
га і знаходиться на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його
території розташоване мальовниче озеро.

Планом створення центру передбачається будівництво сучасного
легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів
олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального
спортивного залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального
лікування. Вперше на території України створюється об’єкт національного
рівня без бар’єрів для громадян з ураженнями слуху, зору,
опорно-рухового апарату.

У центрі здійснюватиметься підготовка національних збірних команд з
параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах
світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення
спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а
також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій.
Будівництво комплексу завершиться у 2005 році. Його приблизна вартість –
вісімдесят мільйонів гривень. Бюджетне фінансування здійснюється
Держкомспортом і Міністерством праці та соціальної політики з коштів
Фонду соціального захисту інвалідів.

Позабюджетні кошти залучає Фонд підтримки параолімпійського руху в
Україні, який очолює Євген Сохацький. Проте, спонсори не вельми охоче
відгукуються на реалізацію цього проекту, втрачаючи у майбутньому нагоду
скористатись послугами центру.

Хоча ще ведуться роботи, центр вже розпочав активну реабілітацію людей у
візках, реалізуючи програму незалежного життя та основи для занять
параолімпійським спортом. За час свого перебування в Євпаторії
інструктори-візочники та волонтери зі Львова, Миколаєва, Києва,
Івано-Франківська, Херсона мали нагоду працювати спільно з персоналом
центру над створенням без-бар’єрного середовища на його території.
Діалог про створення справді універсального центру, який відповідатиме
українським та світовим будівельним стандартам, сприяв обміну
професійними знаннями проектантів та архітекторів і досвідом та
потребами візочників, які є першими випробовувачами і споживачами
послуг, що їх надаватиме центр у близькому майбутньому.

У баченні Валерія Сушкевича, президента НКСІУ, народного депутата
України, центр буде оазою, де будь-яка людина, незалежно від її вади,
почуватиметься затишно і комфортно. Тут зможуть відпочивати не лише люди
з особливими потребами, але й інші бажаючі, тренуватимуться майбутні
олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр у жодному випадку не має
бути зоною ізоляції, а місцем, де всі матимуть рівні умови та
можливості, де не буде перешкод для інтеграції неповносправних у
суспільство.

25 липня 2003 року відбувся візит почесного президента Національного
фонду захисту матерів і дітей «Україна – дітям» Людмили Кучми, під
патронатом якої відбувається створення центру. Валерій Сушкевич розповів
про мету створення центру, концепцію надання ним послуг, специфіку
благоустрою для пересування по території центру людей з особливими
потребами. Він зазначив, що сьогодні наша держава – визнаний лідер
світового параолімпізму. Крім того, Україна може гордитися ще одним
унікальним явищем – ми єдина країна в світі, де держава підтримує і
розвиває спорт інвалідів.

Улітку наступного року в Афінах відбуватимуться наступні Олімпійські
ігри, а за ними для спортсменів з інвалідністю. Наша команда має намір
виступити краще, ніжу попередні роки. Нагадаємо, що на феєричному
виступі української параолімпійської збірної на іграх-2000 у Сіднеї наші
спортсмени здобули 37 медалей.

Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу «Про
розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні», яким
передбачалось, зокрема, і будівництво національної бази підготовки
спортсменів-інвалідів.

Поряд з підготовкою параолімпійців, як зазначалось, у центрі адаптуються
інваліди у візках.

Група інструкторів у візках продемонструвала модель табору активної
реабілітації, загостривши увагу гостей на філософії активного та
незалежного життя, проблемах, з якими зустрічається людина у візку в
Україні: подолання архітектурних бар’єрів, виготовлення українських
візків активно-побутового типу, забезпечення засобами гігієни,
допоміжними реабілітаційними засобами, створення рівних соціальних умов.
Програму вів Ярослав Грибальський – координатор програм активної
реабілітації Федерації спорту інвалідів України. Цей захід викликав
велике зацікавлення у представників мас-медіа.

Наступний етап – табір-семінар для майбутніх інструкторів активної
реабілітації відбувся на початку серпня 2003 року. Організатори
намагалися охопити якнайбільше регіонів України, щоб ідея активності та
незалежності людини у візку поширювалася і втілювалася, надаючи нових
можливостей людям з ураженням спинного мозку У серпні учасниками табору
АР стали спинальники та волонтери майже з усіх областей України. Радісно
усвідомлювати, що в Україні відбуваються позитивні зміни на користь
людей з особливими потребами. Нехай поки що невеличкими кроками, але
наше суспільство стає більш цивілізованим, багатшим духовно.
Національний центр параолімпійської і дефлімпійської підготовки та
реабілітації інвалідів – яскраве свідчення цього.

7-16 березня 2002 р. в американському місті Солт-Лейк-Сіті проходили
VIII зимові Параолімпійські ігри, у яких брали участь
спортсмени-інваліди з 35 країн.

Президент Національного Параолімпійського комітету України Валерій
Сушкевич повідомив, що в Параолімпіаді брали участь 11 спортсменів з
дев’яти областей України. Склад параолімпійської збірної був менше, ніж
на попередніх іграх у Нагано, що зв’язано з тим, що одна з нозологій
(розділ теоретичної медицини, що включає навчання про хвороби, їхній
класифікації і номенклатурі, діагнозі, етіології, загальні принципи
лікування і профілактику захворювань) виключена з Параолімпійських ігор.

У складі параолімпійської збірної України були бронзовий призер Сіднея і
Нагано, абсолютний призер чемпіонату Німеччини Світлана Трифонова з
Дніпропетровська, триразовий чемпіон Нагано – Оле Мунц із Харкова,
чемпіон світу по лижних гонках і біатлону, призер Кубка світу по лижних
гонках – Олександр Васютинский з Миколаєва, срібні призери відкритого
чемпіонату Німеччини, сумчанин Віталій Лук’яненко, харків’янин Микола
Овчаренко і Ірина Кириченко.

Підготовку до параолімпіади збірна проводила на лижних трасах Тисовця,
Болгарії і Норвегії. Останній учбово-тренувальний збір, перед
змаганнями, збірна провела на трасах і висотах, максимально наближених
до олімпійського. За 2002 рік українські спортсмени-інваліди
завойовували 26 кубків Європи і світу, у тому числі 10 золотих, 7
срібних і 9 бронзових.

Література.

Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.

А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.

Спортивна газета.

Журнал “Здоров‘я”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019