.

Оздоровчо-прикладне значення туризму. Види туризму (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 5975
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Оздоровчо-прикладне значення туризму. Види туризму

ПЛАН

Вступ

1. Види туризму. Основні напрями розвитку туризму в Україні

2. Головні функції туризму

3. Про зміст і форми туризму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Туризм походить від французького “tourisme” – прогулянка, подорож –
подорожі у вільний час пов’язані з від’їздом за межі постійного
проживання і один з видів активного відпочинку, який поєднує відновлення
продуктивних сил людини з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та
культурними розважальними цілями. В міжнародній практиці до туристів
відносять осіб, які тимчасово і добровільно змінили місце проживання з
будь-якою метою, крім діяльності, яка винагороджується в місці
тимчасового перебування.

Туризм залежно від мети подорожі поділяється на спортивний, пізнавальний
(екскурсійний), діловий, любительський (мисливський, рибальський),
релігійний та інші; залежно від засобів пересування – пішоходний,
лижний, автобусний, автомобільний, авіаційний, велисопедний, водний,
залізничний, комбінований.

Виділяють також внутрішній (національний) та іноземний (міжнародний)
туризм. Туризм з активними (веслові судна, плоти, велисопед та інші) і
пасивний (морські та річкові круїзи, подорожі на автобусах тощо)
засобами пересування, організований та самодіяльний.

Туризм займає важливе місце в навчально-виховній роботі профтехучилищ, у
вихованні підростаючого покоління.

Туристська діяльність сприяє формуванню активної життєвої позиції
молодої людини. Туризм – винятково коштовний засіб фізичного виховання й
активного відпочинку людини на природі. У туристських походах учні
загартовують свій організм, зміцнюють здоров’я, розвивають витривалість,
силу й інші фізичні якості, здобувають прикладні навички й уміння
орієнтування на місцевості, подолання природних перешкод,
самообслуговування й ін. Особливі умови туристської діяльності сприяють
вихованню моральних якостей особистості: взаємопідтримки,
взаємодопомоги, організованості і дисципліни, принциповості, чуйності й
уваги до товаришів, сміливості, стійкості і мужності, почуття боргу і
відповідальності, високих організаторських якостей.

1. Види туризму. Основні напрями розвитку туризму в Україні

Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження
на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного
відпочинку, освіти і виховання.

У літературі до іменника “туризм” можна знайти безліч різних
прикметників – “далекий”, “місцевий”, “закордонний”, “іноземний”,
“пішохідний”, “гірський”, “лижний”, “водяний”, “плановий”,
”самодіяльний”, “дитячий”, “спортивний”, “сімейний”, “комерційний”,
“соціальний”, “пізнавальний”, “екскурсійний”, “спелео”, “авто”,
“мисливський” і т.д.

Уже сам цей достаток прикметників говорить про неоднозначність поняття
“туризм”. Тому і важко дати йому вичерпне визначення.

Напевно, у школі туризм може іменуватися не тільки шкільним, але і
педагогічним туризмом.

Але всі ці прикметники характеризують лише окремі сторони туризму, усі
вони є ознаками перемінними. Усі вони характеризують різні сторони
конкретних форм туристських заходів: головну мету, тривалість, спосіб
пересування, спосіб організації, сезон, контингент учасників і т.п.

А який корінна, незмінна його ознака? Такий, без якого саме поняття
“туризм” зникає ?

“Корінь” туризму полягає в переміщенні людини в просторі від місця його
постійного проживання в які-небудь інші місця. Без переміщень немає
туризму.

Разом з тим і “переміщення” теж не цілком визначає туризм, тому що воно
властиво багатьом іншим явищам – науковим експедиціям, службовим
відрядженням, військовим походам, поїздкам у гості, на відпочинок і т.д.
Переміщення як неодмінна ознака туризму саме має принаймні три відмітних
елементи-ознаки другого порядку, що додають туристському переміщенню
специфічні риси:

– переміщення (його маршрут, спосіб, терміни і мета) відбувається
добровільно, без примусу, не по обов’язку, а по самостійно прийнятому
людиною рішенню (чи за рішенням, спільно виробленому колективом людей);
тут виключенням є плановий туризм, при якому людина-турист не цілком
самостійна у визначенні основних параметрів переміщень;

– туристське переміщення виробляється під час, вільний від службових
обов’язків, навчання. Виключення зробимо лише для працівників сфери
туризму, а також для вчителів, викладачів, вихователів і ін.;

– переміщення туристів завжди є тимчасовим, триває визначений термін,
після закінчення якого турист повертається до місця постійного
проживання.

У шкільному туризмі (на противагу сімейному) діють дві сторони – що бере
участь (школярі) і організовує, сприяє (адміністрація, учителі школи).
За цією ознакою шкільний туризм займає проміжне положення між плановим і
самодіяльним туризмом.

У чистому виді самодіяльний туризм у школі – це так звані “самовільні”
походи і поїздки дітей без участі школи, у секреті від вчителів і
батьків. При цьому керівником (лідером) стає рядовий учасник, визнаний
таким всіма іншими учасниками.

Для школи такий туризм – явище негативне (тому що туристський захід
проходить без контролю і впливу педагогів). У студентському середовищі
такий туризм займає основне положення і не є негативним.

У школярів і у вчителів відношення до туризму різне, але не суперечить
одне іншому.

Для дітей туризм – спосіб (форма) активного відпочинку, захоплююче
заняття, наповнене романтикою незвичного способу життя. А для учителів
він – засіб, спосіб краще, глибше пізнати своїх вихованців і активніше
вплинути на їхній розвиток.

І ті й інші розуміють, що туризм не простий розвага, що в ньому не можна
провести чітку розділювальну рису між “справою і потіхою”. Якщо і
кваліфікувати туризм як відпочинок, то це не той відпочинок, від якого,
по вираженню Н.К. Крупської, можна тільки “втомитися”.

Однак, з огляду на різницю відносини до туризму, треба знати, що своїх
цілей у туристській роботі вчитель осягне швидше і легше тільки за умови
задоволення інтересів дітей, що він повинний зрозуміти і прийняти,
незважаючи на те, що вони спочатку, як правило, дуже примітивні (не
вписуються і педагогічні вимоги, моральні установки).

Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження
на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного
відпочинку, освіти і виховання. Для подорожей у відпустку з
використанням громадського або особистого транспорту, в яких головне
місце займають розмови і відпочинок, все більше підходить слово туризм.
Туризм складає частину фізичної культури і спорту, оскільки він служить
проявленням здорового способу життя, розвитку, досконалістю і збереженню
фізичної робото здатності і всесторонньої підготовки. В туристичній
діяльності в центрі уваги знаходяться різні форми планомірних і
організованих туристичних походів, вело туризм, подорожей на лодках і
лижних походів. Крім того, туризм пов’язаний з культурними цінностями.
Особливо важливе значення туризму заключається в організації дозвілля
для молоді.

Різні форми туризму віддають перевагу засобам організації раціонального
дозвілля, активного відпочинку і проявлення здорового способу життя для
широких верст населення і різних за віком.

Можна виділити наступні види туризму.

Екскурсійний туризм – подорож у пізнавальних цілях. Це одна з найбільш
розповсюджених форм туризму.

Рекреаційний туризм – подорож для відпочинку і лікування. Цей вид
туризму є дуже розповсюдженим в усьому світі. У деяких країнах він
виділяється в самостійну галузь економіки і функціонує паралельно з
іншими видами туризму.

Діловий туризм – поїздки, зв”язаний з виконанням професійний
обов”язків. У зв”язку з загальною інтеграцією і встановленням ділових
контактів діловий туризм щорічно здобуває усе більшого значення. Поїздки
відбуваються з метою відвідування об”єкутів, що належать фірмі, чи
представляють для неї особливий інтерес; для проведення переговорів, для
пошуку додаткових каналів чи постачання збуту і т.д. Звертання до
туристичних фірм у всіх подібних випадках дозволяє організувати поїздку
з найменшими витратами, заощаджуючи час. Крім того, до сфери ділового
туризму відноситься організація різних конференцій, семінарів,
симпозіумів і т.д. У таких випадках великого значення набувають
спорудження при готельних комплексах спеціальних залів, установка
устаткування для зв”язку і т.д.

Етнічний туризм – поїздки для побачення з родичами. Ткристські
агенства допомагають з оформленням транспортних квитків, закордонних
паспортів, віз і т.д.

Спортивний туризм – поїздки для участі в спортивних заходах. До послуг
туристських фірм звертаються у цьому випадку як керівники спортивних
команд, організатори змагань, так і болільники і просто бажаючі бути
присутніми на змаганні.

Цільовий туризм являє собою поїздки на різні масові заходи.

Релігійний туризм – подорож, що має метою виконання яких-небудь
релігійних процедур, місій.

Караванінг – подорож у невеликих мобільних будиночках на колесах.

Пригодницький (екстремальний) туризм – туризм, зв”язаний з фізичними
навантаженнями, а іноді з небезпекою для життя.

Водяний туризм – поїздки на теплоході, яхті й інших річкових й морських
суднах по річках, каналах, озерах, морях. Географічно і за часом цей
туризм дуже різноманітний: від годинних і одноденних маршрутів до
багатотижневих круїзів по морях і океанах. Усі ці види туризму
найчастіше тісно переплітаються між собою, і їх найчастіше важко
виділити в чистому вигляді.

Сучасний туризм у нашій країні представляють наступні основні види:
пішохідний, лижний, водяний, гірський, велосипедний, спелеологічний,
автомобільний і мотоциклетний. У практиці туризму також сполучаються
кілька видів туризму в одному поході (наприклад, частина походу учні
пливуть на байдарках, а частина маршруту проходять на велосипедах).
Такий змішаний вид туризму називається комбінованим (велобайдарочний). З
усього різноманіття видів туризму найбільш доступні для учнів пішохідний
і лижний.

Піші походи і подорожі не вимагають додаткових засобів пересування
(лижний, водяний, велосипедний і т.д.), спеціального спорядження
(гірський і спелеологічний) і відбуваються в основному в безсніжні
періоди року.

Для забезпечення безперервності занять туризмом узимку переходять на
лижний туризм. Любою туристський похід на лижах пред’являє до його
учасників серйозні вимоги. У лижному поході крім великого фізичного
навантаження на організм туриста роблять вплив низька температура
повітря, різка несподівана зміна погоди; ускладнюють рух різний стан
(характер) сніжного покриву, підвищений швидкість на спусках та інше.
Крім того, самі засоби пересування – лижі – вимагають ретельного
відходу, ремонту. Особливої уваги заслуговує особисте спорядження
туриста-лижника.

При проведенні водяного походу учні найчастіше користаються розбірними
байдарками. Їх зручно зберігати навіть у невеликому приміщенні,
переносити за плічми до чи озера ріці, по якій пройде маршрут чи походу
подорожі.

Основними формами туристської роботи є: заняття туристської секції,
походи, подорожі, туристські злети і змагання.

Походи можуть бути одне-, двох- і триденними. Іноді такі походи
називають походами вихідного дня.

Подорожі – це багатоденні походи, проведені звичайно в канікулярний час.
Походи і подорожі можуть бути ближніми і далекими, тобто їхні маршрути
можуть проходити по території рідного краю (ближні) чи виходити за його
межі, проходити по інших областях і регіонам країни (далекі).

Подорожі, що носять спортивний характер, підрозділяються на п’ять
категорій складності. Їхня складність визначається довжиною маршруту,
кількістю і характером перешкод, а також іншими факторами, характерними
для даного виду туризму.

2. Головні функції туризму

Серед головних функцій туризму виділяють:

Оздоровча функція. Туристична діяльність пов’язана з переміною місць,
організується при любій погоді і пред’являє людині різноманітні вимоги.
Одночасно діють три важливі фактори: чергування оточуючого середовища
(обстановка), кліматичних умов і видів діяльності.

Регулярна туристична діяльність і участь в туристичних змаганнях
являється ефективною компенсацією праці, викликають у людини радість
життя, служить загартуванням і збільшують фізичну життєдіяльність
організму.

Освітня (пізнавальна) цінність. Під час подорожей і походів як по своїх
країнах, так і в інших країнах туристи знайомляться з країною, її
людьми, їх життям і національною культурою. Вони розширюють і
поглиблюють свої знання в області ботаніки, зоології, географії,
геології, метеорології і астрономії, сільського і лісного господарства,
історії і культури. Правильно організована подорож або похід вносить
важливий внесок в розвиток загальноосвітньої підготовки. Завдяки
постійному переміщенню по місцевості, вмінню користуватися картою і
компасом, активній участі в різного роду іграх на місцевості і
туристичних змаганнях розширюють кругозір кожного учасника змагань.

Виховна цінність. Туризм надає велику допомогу у вивченні історії і
формування світогляду, веде до поваги і активного захисту природних
багатств. Оскільки туристична діяльність проводиться більшою частиною
в колективі, коли одне залежить від другого і в обов’язковому порядку
вимагається фактичність, уважне відношення один до одного, коли
особисті інтереси не можна ставити вище інтересі колективу, і все це
формує такі риси характеру як воля, витримка, самостійність, рішучість
і готовність прийти на допомогу. Успіх виховання залежить від того,
наскільки глибоко було переживання і настільки велика ступінь складності
в даному туристичному поході.

Туризм – це не тільки форма масового відпочинку, фізичного загартування
та зміцнення здоров’я допризовників, а й ефективний спосіб підготовки їх
до військової служби, формування необхідних навичок і вмінь. Важлива
роль у вихованні якостей особистості майбутнього воїна належить
воєнізованим походам з елементами допризовної підготовки. Багатоденні
воєнізовані походи проводяться на другому році вивчення курсу
допризовної підготовки як польові заняття.

3. Про зміст і форми туризму

Туризм вимагає праці. В туризмі є дві сторони – “виробництво” і
“споживання”.

Споживчим змістом туризму є все те, що він дає (може дати) людині – той
очікуваний результат, заради якого людина вступає на туристську стежку.

Цей “споживчий кошик” туризму складають:

а) радісні переживання (емоційність);

б) зацікавлена, корисна інформація (пізнавальність);

в) зміцнення здоров’я,

г) фізичний розвиток;

д) яскраві враження (сприйняття);

е) різного роду корисні уміння, навички.

Педагогіка, школа, учитель повинні підходити до споживчих властивостей
туризму діалектично – брати у свій арсенал весь їхній комплекс і робити
справу з врахуванням поступового розвитку, поглиблення інтересів дітей,
не нав’язуючи їм своє розуміння споживчих властивостей туризму.

“Виробництво” туризму – це вся та різноманітна робота, що повинна
зробити людину, щоб одержати задоволення від туризму.

“Виробництво” для туриста не ціль, а лише засіб, тобто як би “небажана”
частина підприємства. І отут потенційним туристам на допомогу приходить
комерційна туристська сфера, що бере на себе турботи по “виробництву” –
так званий плановий туризм. За відповідну плату він забезпечує усе, що
потрібно. Однак саме “виробництво” туризму володіє величезним
педагогічним потенціалом. Тому для школи “виробництво” туризму не менш
значиме, ніж “споживання”. Тому плановий туризм для школи значно менш
доцільний, чим туризм самодіяльний.

Крім споживчого, шкільний туризм має і педагогічний зміст. Він полягає в
його властивостях, що дають у руки вчителя інструмент різнобічного
впливу на вихованців.

Сюди, крім вмісту згаданої “кошика”, по-перше, віднесемо зовсім
унікальні можливості для найглибшого вивчення особистості кожного
вихованця, що дає туризм. В поході, як на рентгені, дитину видно
наскрізь, усе її життя – побут, праця, подолання труднощів і позбавлень,
інтелектуальний процес, комунікабельність, ментальність, емоційність –
все розкривається до дна в живому спілкуванні. У звичайному шкільному
житті таких можливостей ніколи не виникає. А досконале знання
вихователем своїх підопічних – неодмінна умова гарної роботи.

По-друге, туризм – відмінна форма реалізації краєзнавчого принципу у
вивченні основ наук. Ніяка інша навчальна чи позанавчальна діяльність не
дає в такій мірі можливість перетворити безліч відвернених, “книжкових”
знань у конкретні, прив’язані до місця і часу.

І по-третє, якщо школа повномасштабно використовує не тільки
“споживання”, але і “виробництво” туризму, то вона одержує можливість
побудувати педагогічний процес на найефективнішій методиці – колективній
творчій діяльності.

Зміст ТКР у школі буде педагогічно повноцінним лише тоді, кота вся ця
робота побудована на самоорганізації, тобто коли діти споживають те, що
самі роблять.

Туристська робота (заняття туризмом) дуже різноманітна по формах: походи
в різних видах туризму (піші, лижні і т.д.), різної тривалості, різних
ступенів і категорій складності, місцеві і далекі, піші і транспортні
екскурсії, заняття в кружках, секціях, клубах, туристські злети, збори,
різні види туристських змагань, семінари. конкурси, конференції,
виставки, свята (вечора), турлагеря, музеї…

У використанні форм ТКР відбивається поділ на види туризму в школі:
окремі форми (наприклад, заняття в гуртках, участь у категорійних
походах і ін.) використовуються тільки для великих аматорів туризму, а
інші форми (з дотриманням визначених норм) придатні для класного туризму
(наприклад, одне-дводенні походи, найпростіші змагання, семінари,
місцеві екскурсії і т.п.).

Однак домінантою серед форм ТКР у школі є туристський похід, тому що
тільки походи в їхній власній розмаїтості видів мають найбільш широкий
набір споживчих властивостей і з педагогічної точки зору є найбільш
комплексним засобом виховного впливу. Тільки в цій формі ТКР найбільш
повно реалізується те, що може взяти з неї і школяр і педагог.

Обов’язковою рисою всякого туристського походу є переміщення людини
(групи) активним способом, тобто за допомогою своєї мускульної сили.
Похід – ключова форма ТКР. Без походів немає туризму в школі, і ніщо
інше не може служити їх заміною.

Багато практиків поняття “шкільний туризм” обмежують єдиним змістом –
вивченням краю (краєзнавством), тобто пізнавальністю. Краєзнавчу роботу
вважають головним змістом туризму (для кого?). Такий підхід збіднює
виховну роль туристського походу – домінантної форми всієї роботи з
туризму – і нерідко відштовхує дітей від походів, тому що в них, як
правило, зовсім інша мотивація заняття туризмом.

У рішенні питання про зміст туристських походів треба виходити з
інтересів дітей.

Коли краєзнавство ставиться як фундамент туристського походу (стає його
метою, завданням), тоді строге проходження заявленого маршруту з його
власним змістом – довжиною, набором природних перешкод, автономністю
життєзабезпечення і т.п. – ставиться в підлегле положення, перестає бути
обов’язковим, втрачає пріоритетність. Часто в ім’я головної мети –
виконання краєзнавчого завдання – відбуваються численні порушення:
скорочення маршруту, відхилення від наміченої нитки, під’їзди на
побіжному транспорті там, де планувалося пересуватися активним способом,
обходи перешкод і т.п. Тобто похід перестає бути таким, але його головна
мета виявляється досягнутою.

Туризм по природі своєї неможливий без елементів пізнання краю.
Неможливо, подорожуючи, нічого не дізнаватися. Справедливий афоризм:
“Туризм – це краєзнавство, але краєзнавство – це не туризм”.

Для організованого, культурного туризму проходження наміченого маршруту
є пріоритетним. А для краєзнавства маршрут і спосіб пересування не
самоціль.

Цілком правомірно говорити і про поділ на певні види краєзнавства в
школі: прості візуальні спостереження завжди робляться в походах, але
повне право на життя має і серйозне, глибоке краєзнавство без зв’язку з
туризмом. Немає необхідності дійсне краєзнавство обов’язкове погоджувати
зі спортивними нормами походів; важко втиснути серйозну пошукову,
науково-дослідну роботу в строгі рамки спортивного походу. Часто від
цього програють і пізнавальність і спортивність, а головне – страждають
діти від перевантажень.

Тут не повинне змінювати почуття міри. 

Нехай у школі буде і серйозне краєзнавство по різних галузях знань
(назвемо його “науковим краєзнавством”) і туристське краєзнавство: юні
мандрівники у своїх походах, на злетах і на змаганнях завжди будуть
одержувати і знання, і враження про край, де пролягають їхні маршрути.

Спортивний зміст туристського походу складається в подоланні туристами
власними силами і засобами різних природних перешкод на маршруті, а
також труднощів і позбавлень похідного життя. Це подолання повинне бути
заздалегідь розрахованим, посильним і обов’язково успішним; воно
відбувається особисто кожним учасником, але в умовах колективної
взаємодії.

Спортивні задачі походу будуть виконані, якщо вдасться протягом усього
терміну зберегти гарне фізичне і духовне самопочуття всіх учасників у
незасвоєчасному і часом дуже агресивному середовищу походного мешкання.

До природних перешкод, крім модних нині мотузкових переправ, підйомів і
спусків по мотузках і інших так званих “технічних елементів” (у кожному
виді туризму вони свої), на перше місце треба поставити саму відстань –
довжину переходів, довжину маршруту в цілому, тобто кілометраж.
Незалежно від наявності зручних доріг чи повного бездоріжжя на маршруті,
самі кілометри простору вимагають подолання, а всі інші складності,
перешкоди є доповненням до них.

До спортивного змісту туристського походу відноситься і точне
проходження наміченого маршруту – орієнтування на незнайомій місцевості
по карті і компасу. Цей елемент змісту вимагає серйозної інтелектуальної
роботи, гарного знання географії і топографії, кмітливості, уміння
спостерігати, підсумовувати й аналізувати факти.

Також до спортивного змісту походів можна віднести і тимчасовий відрив
туристів від звичного домашнього, вже освоєного комфортного середовища
мешкання і перехід на повне автономне життєзабезпечення, коли всі блага
життя доводиться добувати своєю працею – чималими фізичними і розумовими
зусиллями. Похід, як стрибок у крижану воду після парної лазні, створює
контраст між звичним укладом життя в комфортній домашній повсякденності
і “безпритульним кочовищем”. Він дозволяє учасникам багато чого
переосмислити, оцінити по-новому. Ця так звана “боротьба за виживання”
залучає хлопців можливістю випробувати і затвердити себе, вона – одне з
важливих спонукань до занять туризмом.

Для так називаної туристсько-краєзнавчої роботи характерна
багатоцільність, розмаїтість форм і “завтрашніх радостей”. І це
необхідно зберігати як у роботі в цілому, так і, зокрема, для її
домінанти – походу. Не даремно туристсько-краєзнавчу форму роботи з
дітьми називають самим комплексним видом позакласної виховної роботи.

Необхідно прагнути до використання в школі всього різноманіття форм
туристських занять дітей, тому що тільки при цьому можна повніше
задовольнити різноманітні інтереси дітей, залучити найбільшу їх
кількість у туризм, побудувати в школі так називану систему ТКР. Те ж і
у відношенні походів: виділяючи одну ціль-задачу як головну, не можна
перетворювати її в єдину, не можна випустити з уваги інші цілі. Це
зруйнувало би похід як педагогічний комплекс, що дозволяє різнобічно
впливати на розвиток дитини.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Туризм як форма активного відпочинку і додаткової освіти корисний кожній
людині. Мало сказати корисний – він необхідний кожної особистості, що
розвивається. Так, наприклад, у школі фактично повинні бути такі види
туризму: один як обов’язковий для всіх класів (“класний туризм”), але
мінімальний по обсягу, інший – для аматорів подорожувати, для захоплених
краєзнавством, – як заняття в гуртках по інтересах (“гуртковий туризм”).
Ці види туризму відрізняються по багатьох параметрах: обсягу переміщень,
регулярності, складності і розмаїтості форм заходів (справ), глибині
вивчення туризму і, звичайно, по контингентах дітей, що втягуються в
туризм.

Споживчим змістом туризму є все те, що він дає (може дати) людині – той
очікуваний результат, заради якого людина вступає на туристську стежку.

Цей “споживчий кошик” туризму складають:

а) радісні переживання (емоційність);

б) зацікавлена, корисна інформація (пізнавальність);

в) зміцнення здоров’я,

г) фізичний розвиток;

д) яскраві враження (сприйняття);

е) різного роду корисні уміння, навички.

Крім споживчого, шкільний туризм має і педагогічний зміст. Він полягає в
його властивостях, що дають у руки вчителя інструмент різнобічного
впливу на вихованців.

Сюди, крім вмісту згаданої “кошика”, по-перше, віднесемо зовсім
унікальні можливості для найглибшого вивчення особистості кожного
вихованця, що дає туризм. В поході, як на рентгені, дитину видно
наскрізь, усе її життя – побут, праця, подолання труднощів і позбавлень,
інтелектуальний процес, комунікабельність, ментальність, емоційність –
все розкривається до дна в живому спілкуванні. У звичайному шкільному
житті таких можливостей ніколи не виникає. А досконале знання
вихователем своїх підопічних – неодмінна умова гарної роботи.

По-друге, туризм – відмінна форма реалізації краєзнавчого принципу у
вивченні основ наук. Ніяка інша навчальна чи позанавчальна діяльність не
дає в такій мірі можливість перетворити безліч відвернених, “книжкових”
знань у конкретні, прив’язані до місця і часу.

І по-третє, якщо школа повномасштабно використовує не тільки
“споживання”, але і “виробництво” туризму, то вона одержує можливість
побудувати педагогічний процес на найефективнішій методиці – колективній
творчій діяльності.

Список використаної літератури

Бабенко М.Г. Методические рекомендации по организации занятий на
семинарах подготовки общественных туристских кадров. – М., 1990.

Бардин К.В. Азбука туризма. – М., 2000.

Богащенко Ю.А., Бормотов И.В. Навесная переправа. – М., 1983.

Варламов В.Г. Основы безопасности в пешем походе. – М., 1999.

Васильев И.В. В помощь организаторам и инструкторам туризма. – М., 1982.

Котриця М.Ю. “Туристичний похід вихідного дня”. – К., 1999.

Костерев Н.А. Конкурсная программа на Первенстве г.Москвы (группы “Б”,
“В”). – М., 1987.

Костерев Н.А. Условия соревнований по виду “Туристский поход”. 58
Первенство, гр. “А”. – М., 1988.

Костерев Н.А. Условия соревнований по виду “Туристский поход”. 58
Первенство, гр. “Б, В”. – М., 1982.

Костерев Н.А. Туристские должности. – М., 1992.

Костерев Н.А. Рекомендации по составлению туристского отчета о походе. –
М., 1999.

Костерев Н.А., Самохина Т.А. Справочник инструктора детско-юношеского
туризма. Часть II.   Подмосковье: краеведческие объекты, маршруты
походов. – М., 1980.

Костерев Н.А., Самохина Т.А. Справочник инструктора детско-юношеского
туризма. Часть III.   Безопасность туристско-краеведческих походов,
экскурсий, экспедиций. – М., 1981. 

Куликов В.М. Школьный туризм. Концепция с критическими оценками
современного состояния. – М., 1996.

Линчевский Э.Э. Психологічний клімат туристської групи. – К., 1994.

Сергеев В.Н. Туризм и здоровье. – М., 1997.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019