Озброєння школярів знаннями, формування переконань
Основою для формування переконання в необхідності самостійних занять
фізичними вправами є знання про значення занять для всебічного розвитку,
підвищення фізичної і розумової працездатності, виховання моральних і
вольових якостей.
Одних тільки фізичних вправ недостатньо для виховання в дітей справжньої
особистої фізичної культури з широким розумінням її суті та
закономірностей. Саме на основі набутих школярами знань досягається
усвідомлене опанування рухових дій. І навпаки, неусвідомлене виконання
вправ — одна з основних причин, що не дає змоги зробити фізичну культуру
супутником життя, сформувати звичку до щоденної рухової діяльності. На
думку Д. Уолфа, механічне навчання в півтора-два рази менш ефективне,
ніж вербальне (усвідомлене).
Учитель самостійно визначає обсяг знань і систематизує їх так, щоби:
• сформувати таку систему, котра б відповідала духові часу;
• конкретизувати тематику, відповідно до освітніх завдань і вікових
особливостей учнів;
• врахувати можливість реалізації теоретичного матеріалу (обсяг,
складність) в умовах шкільного уроку;
• передбачити способи поетапного контролю і повторення теоретичного
матеріалу, що підлягає засвоєнню.
На уроках фізичної культури вчитель говорить значно менше, ніж на інших
уроках, звідси цінність кожного вчительського слова, його предметність і
відповідність завданням, висунутим у ході фізкультурних занять.**
Наприклад, під час виконання учнями фізичних вправ на підтримання
постави доцільно підкреслити, що неправильна постава не тільки
неестетична, а й змінює форму та об’єм грудної клітки, внаслідок чого
внутрішні органи і системи організму працюють у ненормальних умовах, що
ускладнює їхній розвиток і функціонування, може призвести до
захворювань. Розучуючи стрибки в довжину, нагадують, що дальність
стрибка залежить від швидкості розбігу, кута вильоту і положення тіла в
повітрі. Ці пояснення ілюструють наочно. Отже, знання набувають
прикладного характеру, і це одна з їх особливостей у процесі фізичного
виховання. Якщо на уроках фізичної культури в учнів не формується вміння
використовувати отримані знання на практиці, то вони стають не чим
іншим, як набором відомостей і фактів та швидко забуваються. Засвоєні
знання повинні допомагати учням опановувати вправи, досягати потрібного
рівня розвитку фізичних якостей і підготовленості, стати опорою у
самостійних заняттях. Для цього кожна доза знань повинна відповідати
конкретній дозі практичного матеріалу.
Велике значення у формуванні переконань має власний досвід учнів, для
набуття якого доцільно створювати ситуації, котрі спонукають учнів до
засвоєння знань. Скориставшись власним досвідом та узагальнивши досвід
роботи вчителів Харківщини, завідувач кабінету фізичного виховання
обласного ІУКВ Ю. Васьков визначив орієнтовний обсяг знань для учнів
різних класів, чим можуть скористатися молоді вчителі.
У процесі засвоєння знань можна виділити три рівні. На першому
відбувається повідомлення і запам’ятовування знань, на другому — їх
застосування за відомим зразком і на останньому, вищому рівні засвоєні
теоретичні знання використовуються школярами в роботі з іншими учнями
під час виконання різноманітних функцій спортивних активістів
(інструкторських, суддівських і т. ін.).
Необхідні учням знання можна узагальнити за такими розділами:
• вплив фізичних вправ на особистість учня;
• роль занять фізичними вправами в розвитку форм і функцій організму;
• техніка фізичних вправ і методика їх навчання;
• правила побудови і проведення комплексів вправ і занять загалом;
• загальні відомості про види спорту, поняття і терміни;
• знання, пов’язані з культурою поведінки в суспільстві (колективі), що
розкривають морально-етичні аспекти фізкультурне-спортивної діяльності;
• знання, що поєднують фізичне виховання з іншими сферами діяльності
учнів (навчання, праця, відпочинок тощо) і трансформовані у здоровий
спосіб життя кожного школяра.
Водночас треба пам’ятати, що знання, як і весь процес фізичного
виховання, повинні бути індивідуалізовані за обсягом і змістом, а їхнє
засвоєння, повинно сприяти постановці завдань, які мають значення
особисто для кожного учня, і вирішення яких активізує його пізнавальну
активність.
У практиці широко використовують різноманітні прийоми формування знань.
Це бесіди, коментування, супроводжуюче пояснення, опис, вказівки,
розбори, обговорення тощо. Перед бесідами, як звичайно, вивчають рухові
дії. Виправлення помилок супроводжується вказівками, і це сприяє
нагромадженню необхідної інформації в пам’яті дітей.
Правила самоконтролю вивчають на декількох уроках оптимальними за
обсягом дозами (залучайте також знання учня з відповідних розділів
шкільного курсу біології). Теоретичну інформацію, де це можливо, бажано
супроводжувати відповідними практичними прийомами. Тут же учні повинні
повторити запропоновані для засвоєння прийоми самоконтролю. Можна в
подібній ситуації провести ніби експеримент щодо вивчення власного стану
після певного навантаження.
Підсумковий контроль якості засвоєння знань доцільно здійснити в ході
іспитів і заліків, на яких можуть бути, зокрема, питання: “Гігієна
спортивного одягу”, “Як зробити штучне дихання?”, “Як тримати власну
вагу в нормі?”, “Основні правила самомасажу”, “Правила складання
комплексу вправ для ранкової зарядки”, “Основні умови високого стрибка”,
“Від чого залежить дальність стрибка з розбігу?” тощо.
Набуттю знань сприяють міжпредметні зв’язки, їхня цінність полягає ще й
у тому, що вони є хорошою основою для об’єднання дій усіх шкільних
педагогів на користь масової фізичної культури. Тут ідеться не тільки
про позакласну роботу, а й про уроки з усіх предметів. Так, у деяких
школах Львова стало доброю традицією регулярне проведення на уроках
малювання й у години дозвілля конкурсів дитячого малюнка на теми: “Я
займаюсь фізичною культурою”, “Мій улюблений вид спорту”, “Спорт і мир”
та ін.. Із великою цікавістю діти ознайомлюються з експонатами виставок
“Фізична культура і спорт в образотворчому мистецтві”.
На уроках співів корисно розучити бадьорі спортивні пісні та марші,
наповнені романтикою подорожей і спілкування з природою туристичні
пісні, їхній психологічний вплив у плані активізації підлітків вищий,
ніж у традиційних лекціях і закликах.
Для вчителів фізики і математики спорт, рухи — справжній скарб: закони
кінематики і балістики, геометрія мас тіла і його ланок, взаємодія
зовнішніх і внутрішніх сил, просторові, часові та ритмічні
характеристики рухів, на яких можна побудувати захоплюючі дослідження і
розрахунки. Діти та й самі вчителі зовсім у новому світлі відкриють для
себе руховий апарат людини, закони управління рухами та багато іншого,
шляхи технічного вдосконалення і встановлення спортивних рекордів.
Де, як не на уроках хімії, можна розкрити таємниці біохімічних процесів
під час активної рухової діяльності чи в період відновлення. Зміст
шкільних програм з природознавства, біології, анатомії та фізіології
людини зобов’язує “наводити мости” з фізичною культурою, агітувати за її
впровадження у повсякденне життя школярів.
Проблемам фізичного виховання знайдеться належне місце і на уроках
історії та географії. У сфері фізичної культури формуються різнобічні
здібності людей, що створюють передумови для універсальної діяльності в
системі матеріального і духовного виробництва. У свою чергу, ступінь
універсальності, з якою людина опановує природу, і є показником її
культури. У цьому плані можуть і повинні бути висвітлені такі соціальні
й економічні проблеми, як розумний спосіб життя й активна життєва
позиція, побут і організація вільного часу, активний руховий режим і
умови сучасного життя, історія і проблеми олімпійського руху.
Суттєвий внесок у пропаганду фізичної культури і спорту можуть зробити
вчителі мови та літератури. Йдеться не тільки про епізодичні твори
спортивної тематики. Поезія, проза, публіцистика, мемуарна література
можуть впливати на емоції учнів і спонукати їх до систематичних занять
фізичною культурою.
Уроки праці, на яких учні конструюють, виготовляють і ремонтують
спортивний інвентар, не тільки “агітують”, а й створюють відповідні
умови для занять.
Отже, методика формування знань ґрунтується на загальнопедагогічних
положеннях та визначається специфікою предмета. У процесі фізичного
виховання, повідомляючи теоретичну інформацію, треба керуватися такими
вимогами:
• теоретичний матеріал повинен бути органічно пов’язаний зі змістом
практичної діяльності, що зробить знання особливо значущими для учнів.
Досвідчені вчителі повідомляють теоретичну інформацію в процесі
виправлення типових та індивідуальних помилок, а вивчення гігієнічних
правил супроводжують конкретними вимогами у процесі засвоєння вправ
тощо;
• окремі теоретичні дані можуть подаватись у вигляді 2-3-хвилинних
повідомлень на початку уроку під час доведення до учнів його завдань;
• повідомлення інформації методичного характеру можна супроводжувати
записуванням, або (що значно краще) роздатковими матеріалами;
• методика повідомлення знань повинна передбачати реалізацію
між-предметних зв’язків, що дозволить краще зрозуміти
причинно-на-слідкову залежність між окремими компонентами техніки
рухової дії та вплив фізичних вправ на організм;
• використовувати методичні прийоми, що активізують пізнавальну
діяльність учнів (самостійні роботи, самоконтроль, взаємоаналіз дій
однокласників тощо). Це підвищить зацікавленість учнів у набутті знань
та їх застосуванні у практичній діяльності;
• перевірка, уточнення та поповнення знань може відбуватись у ході
будь-якої частини уроку. При цьому пам’ятаймо, що знання цінні лише
тоді, коли слугують активізації й оптимізації рухової діяльності учнів.
Отже, знання учнів самі собою не є метою, а лише засобом досягнення мети
фізичного виховання школярів;
• коли перевіряти знання учнів, вирішує сам учитель. Критеріями оцінки
знань є їхня глибина і, головне, використання у процесі
самовдосконалення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
