Реферат на тему:
Особливості методики лікувальної фізкультури (ЛФК) у лікуванні
бронхіальної астми
Мета ЛФК: усунути бронхоспазм, відновити нормальний стереотип дихання,
запобігти розвитку емфіземи легень, сприяти відновленню рівноваги між
симпатичною та парасимпатичною частинами вегетативної нервової системи,
збільшити рухливість грудної клітки, діафрагми та силу дихальних м’язів:
навчити хворого вільно керувати дихальними фазами, паузами між ними та
глибиною (об’ємом) дихання для його оптимізації.
Протипоказання: астматичний статус, дихальна та серцева недостатність із
декомпенсацією функцій цих систем, вентиляційна недостатність, що
наростає.
Форсоване часте дихання під час бронхоспазму призводить до виведення з
крові вуглекислоти і зменшення її в бронхах та бронхіолах, що
супроводжується гіпокапнічною бронхоконстрикцією. Призначення дихальних
вправ з оптимальним вдихом, видихом і паузою на видиху забезпечує
накопичення СО2 в бронхах і бронхіолах, чим послаблюється або
ліквідується бронхоспазм.
Коли хворий відчуває наближення нападу ядухи і в період нападу йому
необхідно сісти, опустити руки на коліна або покласти їх на край стола;
розслабити м’язи плечового поясу, спини, живота, дихати спокійніше, менш
глибоко, ніж звичайно. Намагатися зменшити об’єм вдиху зі збереженням
попередньої (або навіть більшої) частоти дихання. Не розмовляти.
Стримувати кашель, глибоко не вдихати. Під час вдиху можна підіймати
пальцем кінчик носа, розширюючи ніздрі, що рефлекторно призводить до
зменшення бронхоспазму. Ефективний також подовжений видих через рот
вузьким струменем.
Під час нападу ядухи корисно постукувати по крильцях носа, робити
короткий вдих носом і видих через рот. Вдих виконують поверхнево,
розслаблюючи м’язи живота, а видих роблять, навпаки, скорочуючи ці
м’язи.
Вправу виконують у різних положеннях: лежачи на спині, на лівому боці,
на грудях, сидячи і поклавши голову на руки, спираючись на стіл, сидячи
у вільній позі на стільці, розставивши ноги і спираючись передпліччями
на спинку стільця.
Під час нападу ядухи не слід застосовувати посилений форсований видих,
оскільки це може ускладнити і до того тяжкий стан хворого, збільшити
бронхоспазм.
Усунути напад ядухи, крім регуляції глибини вдиху і частоти дихання,
допомагають короткі затримки дихання на видиху (на 2—3 с), а якщо
можливо, подовжені вольові затримки на видиху (як правило 5—10 с), що їх
роблять з перервами. Вони особливо ефективні в початковий період
розвитку нападу. Після усунення бронхоспазму до процедур ЛГ включають
регламентоване дихання з паузою на вдиху, з вимовою звуків та їх
сполучень, що призводить до збудження рецепторів еферентних симпатичних
волокон з виділенням адренергічних речовин, що справляють спазмолітичну
дію. Це сприяє запобіганню нападам або зменшенню їх вираженості.
У період між нападами необхідно тренувати дихальні паузи в стані спокою:
з перервами 5 хв потрібно затримувати дихання після неповного видиху,
намагаючись подовжити паузу. При цьому дихання затримують до виникнення
першого неприємного відчуття нестачі повітря. Після затримки не слід
допускати глибокого дихання. Число таких затримок протягом дня
визначають за сумарним часом дихальних пауз, який за день має бути в
межах 10 хв. Так, якщо дихальна пауза триває 15 с, її слід повторювати
40 разів, якщо пауза 20 с — 30 разів. Припиняти такі тренування не слід
навіть у разі тривалого поліпшення стану.
&0
2
2
ави, які передбачають вимовляння дзижчачих, шиплячих та ревучих звуків.
Найбільш придатними для цього є звуки р, ж, пі, з, с, у, о, а, є, й, і.
Вимовляти їх слід голосно, енергійно, оскільки в основі такої дії лежить
принцип вібромасажу, який розслаблює непосмуговані м’язи бронхів. Хворі
на хронічний обструктивний бронхіт з вираженою дихальною недостатністю
ці самі звуки вимовляють пошепки, тихо, м’яко і ніжно. Повторюють 4—5
разів, потім — 8—10 разів від 4—5 до 15—25 с. Завдяки тренуванню хворі
можуть вимовляти звуки без перерви до 30—40 с.
Для вдосконалення навичок саморегуляції дихання корисним є аутогенне
тренування, яке допомагає розслабити м’язи. При цьому короткочасна
затримка дихання після видиху (за тривалістю вона дорівнює половині
вдиху) дає заспокійливий ефект.
Призначені медикаментозні засоби відміняють поступово, оскільки
позитивний ефект тренувань настає не відразу і спочатку він недостатньо
стійкий. Але через тиждень занять (по 15— 20 хв, усього 2—3 год на день)
астматичному нападу, що розпочинається, запобігають шляхом саморегуляції
дихання, проявляючи при цьому терпіння та витримку. Лише за відсутності
ефекту для усунення нападу використовують препарат, який хворий приймає,
як правило, в таких випадках.
Коли тривалий напад астматичної ядухи з наростаючою бронхіальною
обструкцією не усувають інгаляції та еуфілін, які здебільшого
допомагають, тоді неефективним є і метод вольовогообмеження об’єму
легеневої вентиляції. Домагатися поліпшення при астматичному стані за
допомогою тільки цього методу не слід, аби не втратити часу для
необхідної невідкладної терапії.
Мал. 46. Орієнтовний комплекс ЛГ у лікуванні бронхіальної астми
(В.І. Дубровський, Г.В. Дубровська, 2001)
Пошкодження гомілки. Якщо лікування проводять застосовуючи витягання за
п’яту, методика ЛФК аналогічна тій, яку застосовують у разі пошкодження
стегна.
У 1-й період дихальні та загальнорозвиваючі вправи чергують зі
спеціальними: активні рухи пальцями стопи і в кульшовому суглобі,
ізометричне напруження м’язів стегна і гомілки, ідеомоторні вправи.
У 2-й період ЛГ проводять у вихідному положенні лежачи на спині, на
животі, на боці, стоячи навпочіпки і сидячи. Для полегшення виконання
вправ застосовують ковзну панель, роликові візки, блокові пристрої. У
подальшому до занять додають махові рухи кінцівкою біля гімнастичної
стінки, вправи з навантаженням і опором. Рекомендують заняття в басейні,
трудотерапію, механотерапію та масаж. Вибір вправ для відновлення
опорної функції кінцівки і рухливості надп’ятково-гомілкового суглоба
значною мірою зумовлюється станом «вилки» суглоба і положенням п’яти. У
разі вальгусного положення останнім закріплюють м’яз, який супінує
стопу. Слід приділяти увагу вправам, що відновлюють ресорну функцію
стопи.
У 3-й період ураховують залишкові порушення функції
надп’ятково-гомілкового суглоба. У разі обмеження тильного згинання
застосовують їзду на велосипеді, ходьбу на лижах. Якщо обмежене
підошвове згинання, рекомендують біг і плавання. Коли уражені м’які
тканини гомілки, слід своєчасно запобігати контрактурам, що призводять
до розвитку «кінської стопи».
Якщо в лікуванні був застосований метод позавогнищевого компресійного
остеосинтезу, ЛГ призначають з перших днів після операції. З 2—3-го дня
і на весь період репозиції перелому в апараті в суглобах оперованої
кінцівки можна здійснювати активні рухи. Спочатку вправи виконують із
вихідного положення лежачи на спині. Загальнозміцнювальні і дихальні
вправи чергують зі спеціальними (активні рухи пальцями стоп, тильні та
підошвові згинання стопи, колові рухи стопою, рухи в колінному суглобі).
Останні вправи виконують на ковзній площині за допомогою здорової ноги і
лямок. Застосовують ізометричне напруження м’язів стегна і гомілки.
Через 4—5 днів після операції хворим дозволяють підніматися з ліжка, а
вправи виконують сидячи і стоячи біля ліжка з розвантаженням пошкодженої
кінцівки. Якщо було здійснено одномоментну репозицію, рекомендують
навантажувати ногу на 7— 10-й день, якщо поступову — через 3 тиж після
операції. У ці терміни можна дозволити ходьбу в межах палати і
відділення. Включають вправи біля гімнастичної стінки, з опором і
обтяженням, на координацію рухів та рівновагу.
Після зняття іммобілізації хворий виконує фізичні вправи, що повністю
відновлюють функцію оперованої кінцівки. До занять ЛГ додають різні
гімнастичні вправи, плавання, заняття на механотерапевтичних апаратах і
тренажерах, у трудових майстернях.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
