.

Основні принципи спортивного тренування, етапи, цикли (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
13 6175
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Основні принципи спортивного тренування, етапи, цикли”

ПЛАН

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЙОГО ЕТАПИ І ЦИКЛИ

4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

 Основна мета спортивного тренування — забезпечити високий рівень
здоров’я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання
моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили,
швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі — досягнення
високих показників в обраному виді спорту. Все це обов’язково має
передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленості
— від новачка до майстра спорту.

Громадський інструктор, тренер, обізнаний з основними питаннями теорії,
методики навчання й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ,
передає свої знання й уміння шляхом розповіді, особистого показу, після
чого пропонує членам колективу викопати їх. У процесі виконання вправ
інструктор дає вказівки, виправляє помилки, пропонує повторювати вправи
доти, поки спортсмен не навчиться злагоджено й правильно їх виконувати.
Коли вправа комусь не дається, інструктор розчленяє її, пропонуючії
виконати окремі частини, а потім і в цілому.

Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну
підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного вдосконалення людини.
Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний
рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна
робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична
досконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в
учбово-тренувальній роботі з юними спортсменами. Всебічний фізичний
розвиток у юні роки забезпечить міцне здоров’я, працездатність, високі
спортивні результати в зрілому віці.

Другий принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й
тренування, які забезпечать розуміння, активне ставлення спортсмена до
них. Принцип свідомості, який у радянські іі системі тренування став
одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й
навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями
бесіди про конкретні завдання кожного тренувального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудований на тому фізіологіч-ному
положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та
покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступопо,
протягом певного часу. Звідси висновок — тренувальне навантаження треба
підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу
базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до
складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого».
Найправильнішим при навчанні є сполучення правил — «від простого до
складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і
складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тижневі,
місячні й річні плани тренувань. Поступовість у навчанні має відповідати
силам і можливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні
особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров’я,
тренованості та уростання гнортнпних результатів. І навпаки, ігнорування
принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей учнів,
прагнення до «швидкого» зростання тренованості, спортивних досягнень
протягом короткого часу (здійснення так званої форсованої підготовки
«натягування» на розрядні нормативи) ніколи ще не давало бажаних
результатів, а лише шкодило здоров’ю.

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу —
повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка
вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про
необхідність повторень, щоб домогтись відповідних змін у перебудові
органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтервал відпочинку між ними
значною мірою залежать від підготовленості спортсмена, його віку,
зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звернути на то, що до чергового
заняття треба приступати з достатньо відновленими силами після
попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення
вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, спритність і
точність рухів. Продовжувати тренування при виникненні втоми
нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли
сили спортсмена будуть відновлені, повторити вправу вдруге, потім,
знову-таки після відпочинку,— втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і
тоді, коли наступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити
тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок вправу треба повторювати доти, аж
поки вона не будо виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з
переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається.
Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому
занятті — між вправами.

Принцип повторності шімагає систематичного тренування протягом року, а
також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях
закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та
вольові якості. Спортивні змагання дають змогу об’єктивно оцінити, як
спортсмени оволоділи на тренувальних заняттях павичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з
найважливіших’ проблем сучасної методики тренування с проблема розвитку
високих вольових якостей спортемснів. Рівень цього розвитку — один з
показників тренованості спортсмена, його підготовленості

до відповідальних змагань. Високі вольові якості досягаються в процесі
навчання й тренування та участі її змаганнях. Іінхоїіання в спортсмена
здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних
.ііііідапь, які стоять перед громадським інструктором, тренером.

Зазначені принципи тісно пов’язані між собою. Всебічної фізичної
підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуванні, а
пос’іупопість грунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань
сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи
здійснюються не у відриві один від одного, а логічно у взаємозв’язку, у
процесі виховання, навчання й тренування спортсменів.

2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

 Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв’язаних
частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної),
моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість
спортсмена, особливості видів спорту, періодів. Новачкам, напрпк– лад,
треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами
спортивної техніки, тоді як підготовлепіш спортсменам необхідні
споціалт,і!а технічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю.
13 підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній
фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.

Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною
мірою обумовлене оволодінням спортивною технікою. Технічно досконале,
тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних
результатів. Важлива сторона спортивної техніки — економне виконання
вправи, яке забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсмен
повинен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність
зайвих напружень, автома-тн.’іація координаційних процесів, «шліфування»
окремих доталрн і рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спортсмена належить тренерові, який
повинен розучити з ним вправу в цілому І по частинах, проаналізувати
кожен рух.

Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з
суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціоналі.ніпіе використати сили
й можливості для перемоги.

Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове
значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і
менше — там, де немає безпосереднього контакту з суперником. —

Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і
можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду най-сильпішпх
спортсменів і команд; практичне використання засобів, прийомів і
варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз

сил суперників, їхньої технічної. фізичної, вольової підготовленості;
аналіз проведеного змагання, висновки.

Навчання тактики і вдосконалення в ній провадиться з використанням таких
основних методів: розучування тактичних олемгптіп і дій по окремих
частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в
процесі тренувальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних
варіантів, планів під час змагань,

Фізична підготовка – частина процесу тренування спортсмена. Поділяється
вона на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров’я,
зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського організму,
підвищення їх функціональних можливостей — збільшення сили, швидкості,
витривалості, спритності і т.д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на
загальний розвиток з обраного виду, а також з ішпих нидів спорту
(спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вираші з штангою,
рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та
складанням нормативів комплексу і комплексів.

Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів
і систем, всіх функціональних можливостей організму спортсмена, але
вправи добираються з урахуванням особливостей даного (обраного) виду
спорту.

 Моральна й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим
Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні
поставленої мети, впевненим у своїх силах, здатним до максимальних
зусиль; повинен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної
роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в
змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних
спортсменів).

Завдання теоретичної підготовки, як і всього учбово-тренувального
процесу,— виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброїти
їх певними знаннями з галузі теорії й методики спорту взагалі і
снортішноЇ спеціалізації зокрема, ознайомити .і питаннями особистої
гігієни, режиму, лікарського контролю та самоконтролю тощо.

Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути
підпорядкована вся виховна робота в спортивній секції, команді,
колективі фізкультури.

Виховну роботу здійснюють, насамперед, інструктор, тренер, бо їх вплив
на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що
інструктор чи тренор повинні лише навчити спортсмена техніці вправ,
підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між
ідейно-політичним, моральним вихованням і фізичним знижує успішність
спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових якостей,
порушує основний принцип системи фізичного виховання — його всебічність,
не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично
досконалої нової людини.

3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЙОГО ЕТАПИ І ЦИКЛИ

 Система тренування передбачає відповідну організацію та планування.
Тренувальні заняття в спортивній секції проводяться три-чотири рази на
тиждень тривалістю до двох годин. Будуються вони за загально прийнятою
структурою і складаються з трьох частин: розминка, основна і заключна.

Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне — від підготовленості
спортсменів застосовують і інший варіант тренувальних занять — з
чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та перехідна.

Перініїії варіант (з 3-х частин) здебільшого застосовується в заняттях з
більш підготовленими спортсменами; другий (з 4-х частин) — в групових
заняттях з мало підготовленими фізкультурниками, новачками, в групах
здоров’я іт. п-

У тренувальному занятті з трьох частин час розподіляється так; розминка
триває 20—30 хвилин, основна частина — 80—90, перехідна — 10.

Більш підготовленим спортсменам рекомендуються додаткові індивідуальні
заняття (за завданням громадського тренера), які проводяться самими
спортсменами протягом 30—40 хвилин щодня. Такі заняття вирішують
одне-два вузьких завдання (наприклад, розвиток сили, певних груп м’язів,
збільшення рухливості в суглобах, вдосконалення окремих елементів
техніки тощо). Провадити їх можна як ранкову гімнастику, а також і в
інший час.

Докладніше зупинимось на змісті і завданнях тренувальних паняті, з
чотирьох частин.

Вступна частина (тривалість 8—10 хвилин) має на меті організувати групу
до занять, викликати бадьорий, життєрадісний настрій. Засобами виконання
цих завдань є: шикування групи, рапорт старости інструктору, перевірка
відпідунашія, пояснення завдань і змісту заняття; чергування ходьби і
бігу, виконання вправ під час ходьби, перешикування для виконання
фізичних вправ у підготовчій частині.

Дисциплінуюче значення мають стройові вправи.

У підготовчій частині (тривалість до ЗО хвилин) відповідними вправами
вирішуються завдання попередньої підготовки всіх груп м’язів з метою
розпитку еластичності, підвищення рухомості в суглобах,
вдосконалення координації (погодженості) рухів та ознайомлення з
елементами техніки.

Ця частина особливо важлива в тренувальному занятті з новачками та з
малопідготовле-ними спортсменами.

Основна частина (тривалість 70 хвилин) вирішує завдання підвищення
всебічної фізичної та спеціальної підготовки, навчання й вдосконалення
спортивної техніки і тактики, виховання вольових і фізичних якостей —
сили, швидкості, витривалості тощо.

Зміст основної частини занять змінюється залежно від підготовленості
спортсменів, їх віку, статі, періоду тренувань, спортивної спеціалізації
та інших обставин. Але завжди навчання і тренування поівинні мати таку
раціональну послідолідовність – вправи переважно для навчання техніки
або тактики і вдосконалення в них; вправи, спрямовані переважно на
розвиток швидкості; вправи, спрямовані переважно на розвиток
витривалості.

До основної частини одного тренувального заняття включають вправи для
розвитку одної-двох з названих якостей.

Перехідна частина (тривалість до 10 хвилин) — обов’язкова для
тренувальних занять з будь-якими контингентами, бо завдяки їй
вирішується дуже важливе завдання, а саме: поступове зниження
навантажень, приведення організму в стан, близький до норми.

Добираючи вправи для перехідної частини, треба мати на увазі, що різкий
перехід від тренувальної роботи до спокою викликає зниження самопочуття
і може призвести до порушень кровообігу. З огляду на це заключна частина
провадиться в спокійному рівномірному темпі (ходьба, дихальні вправи
тощо).

Розподіл часу по окремих частинах занять може змінюватись залежно від
багатьох обставин (завдань, які повинні вирішуватись на даному занятті,
підготовленості групи, періоду тренувань тощо).

У посібниках наводяться приблизні плани занять для груп різної
підготовленості та різних періодів тренування. Керуючись ними
інструктор, тренер, складаючи конспект занять, повинен врахувати всі
конкретні обставини, які можуть сприяти їх успішному проведенню.

Ефективність тренувального заняття в спортивній секції цілком і повністю
залежить від педагогічного вміння, творчої активності громадського
інструктора, тренера. Щоб кожне заняття проходило цікаво, емоційно, вони
повинні ретельно готуватись до його проведення, широко застосовувати
елементи змагань при виконанні вправ, не залишати без уваги жодного
вихованця.

4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

 Найважливішою умовою ефективності тренувань та успіху в спортивних
змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення
цілорічних тренувань вима-ггае правильного планування. Рік поділяється
на три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у
сумі річнпії цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й
кілька. В таких видах спорту, як гімнастика, волейбол і деякі інші,
тренувальний рік має два цикли, а у важкій атлетиці, боротьбі, боксі —
стільки циклів, скільки заплановано на рік основних змагань.

Періоди тренувань і тренувальний цикл у цілому органічно пов’язуються з
календарем спортивних змагань.

Підготовчий період. Сучасні методи тренування в усіх, без винятку, видах
спорту відводять цьому періодові вирішальну роль у підготовці
спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен
зайняти не менше 4—5 місяців при 4—5 тренуваних заняттях на тиждень для
підготовлених спортсменів та З—4 — для початківців.

 Тренування в підготовчому періоді забезпечує:

набуття та покращання загальної і спеціальної фізичної підготовленості;

подальший розвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних
для вдосконалення в даному виді спорту;

подальше покращення моральних і вольових якостей;

оволодіння спортивною технікою і вдосконалення;

ознайомлення з елементами тактики;

підвищення рівня знань у галузі теорії фізичних вправ і виду спорту.

За підготовчий період тренування, спортсмени повинні набути таку
тренованість, яка дозволила б їм почати змагальний період добре
підготовленими, з високим рівнем спортивної техніки, фізичних і вольових
якостей. Останнім часом змагання плануються і провадяться протягом року,
в тому числі і в підготовчому періоді. Так, наприклад, календарні плани
спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію
змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі (кроси, метання
тощо) в лютому ії березні.

Змагальниіі період. Основні завдання тренувань у цьому періоді зводяться
до подальшого підвищення рівня розвитку фізичних і морально-вольових
якостей, вдосконалення і закріплення спортивної техніки, оволодіння
тактикою і набуття досвіду змагань.

Цей період прийнято поділяти на два етапи. Перший, так званий
дозмагальний, триває один місяць, а другий — основних спортивних змагань
— 3—5 місяців (залежно від виду спорту).

На пертому етапі спортсмени повинні здійснювати напружене тренування і
брати участь у невеликій кількості змагань для набуття «бойового»
досвіду. Виступаючи в них, спортсмени призвичаються до нових умов,
перевіряють свої можливості, підвищують тренованість. У цілому
тренування на цьому етапі слід розглядати як підготовку до участі в
найбільш відповідальних змаганнях, запланованих на наступні місяці
сезону.

 Тренування на другому етапі основного періоду трохи відрізняються від
тренувань на першому етапі і мають свої особливості. Головну увагу в цей
період приділяють вдосконаленню техніки в обраному виді спорту та
підготовці до досягнення найвищих для даного спортсмена результатів.

Перехідний період має на меті створення таких умов, за яких спортсмени
після напруженої роботи в змагальному періоді будуть готові почати
паступтшй цикл тренувань, не знизивши рівня набутих фізичних якостей і
технічних навичок.

Перехідний період тренувань може мати різний характер залежно від виду
спорту, рівня підготовленості спортсменів, їх віку та кількості змагань,
у яких вони взяли участь протягом змагального періоду.

На сучасному етапі для окремих видів спорту погляди на завдання
перехідного періоду трохи змінились. До цього часу, наприклад, у
тренуванні бігунів (особливо на довгі дистанції) в перехідному періоді
наставало затишшя. Тим часом бігуни втрачали набуті якості, а з початком
підготовчого періоду починали все знову.

Зараз у перехідному періоді бігуни не припиняють тренувань і навіть
беруть участь у змаганнях.

Для початківців і юних спортсменів, які не мають великої кількості
відповідальних змагань, перехідний період не вимагає серйозних змін у
процесі тренувань.

Керуючись цими загальними вказівками по плануванню цілорічності
тренувань, громадський інструктор, тренер складає тижневий цикл
тренувань, виходячи із завдань окремих періодів. Тижневі цикли тренувань
для різних періодів з окремих видів спорту.

5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ

 Складовою частиною системи тренування є систематичний лікарський
контроль над спортсменами. Інструктор, тренер повинні твердо усвідомити,
що перш ніж приступити до занять у спортивній секції, команді,
спортсмени мають пройти лікарське обстеження, під час якого визначається
можливість допуску до тренувань, даються рекомендації у виборі виду
спорту, встановлюється характер і ступінь тренувальних навантажень тощо.

Надалі спортсмени проходять медичний огляд мінімум два рази на рік, а в
деяких видах спорту — кожні три місяці. Мета цих обстежень — визначити
вплив регулярних занять спортом на фізичний розвиток і стан здоров’я
спортсмена. При цьому виявляється і рівень зростання тренованості
організму. Крім цього, обов’язковим є медичний контроль напередодні
змагань. Лікар вирішує питання і ставить свій підпис на заявці про
дозвіл на участь спортсмена в тих чи інших змаганнях. Без такого
лікарського допуску жоден учасник не може брати участі в змаганнях.

За даними систематичних лікарських обстежень визначають працездатність
та функціональні зміни окремих органів і систем організму спортсмена, на
підставі яких громадський інструктор за участю лікаря вносить зміни в
режим тренувань.

Важливе значення для досягнення високих спортивних результатів має режим
спортсмена ,що складається з правильного розпорядку дня, в якому
знаходять своє місце виробнича і громадська робота, ранкова гімнастика,
тренування і відпочинок, сон, харчування.

Особливе значення має лікарський контроль у роботі з дітьми, підлітками
та юнаками. Організація занять спортом серед цього контингенту вимагає
від інструкторів, тренерів повних знань анатомо-біологічних основ цих
вікових груп. І тут у пригоді стане спіндружпість з лікарем. Разом вони
повинні вирішити питання про форми й методи учбово-тренувальних занять у
дитячих, підліткових та юнацьких спортивних секціях і командах. Перш за
все треба враховувати, що в роботі з дітьми 10—12 років основну увагу
слід приділити загальній фізичній та багатоборній підготовці,
опрацюванню якомога більшої кількості рухомих навичок різного характеру.
Цього можна домогтись введенням у заняття комплексу природних рухів
(біг, стрибки, метання, лазання), а також різних рухливих ігор, ігор з
м’ячем, гімнастичних вправ тощо.

Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку,
займати більше 20—25% загального обсягу учбового матеріалу. При цьому
заняття мають проводитись, головним чином, у плані вивчення техніки та
основ тактики.

У роботі з юнаками 13—15 років вимоги до загальної фізичної багатоборної
підготовки залишаються ті ж самі, але розширюється коло рухомих навичок,
більше уваги приділяється розвиткові швидкісних та швидкісію-силових
якостей, оволодінню й вдосконаленню техніки з обраного виду спорту,
тактиці. В невеликому обсязі в заняття вводяться силові навантаження.

Зберігаючи в роботі з юнаками 16—18 років великий обсяг загальнофізичної
та спеціальної підготовки, збільшують швидкісні, силові навантаження та
навантаження на витривалість. В учбово-тренувальпому процесі псе більпто
місце займає скеровано тренування з обраного виду спорту. Характер
технічної й тактичної підготовки значною мірою наближається до характеру
цієї підготовки в дорослих.

Перелік етапів підготовки юних спортсменів (Г. Г. Бухмаи} мая
орієнтовний характер. Іїопи можуть змінюватись залежно від багатьох
обставин і, зокрема, від особливостей обраного виду спорту. Специфіка
окремих видів спорту вимагає відповідних змін у формах і методах
навчання й тренування.

Добір засобів для учбопо-троттувальпого процесу з цим контингентом
фізкультурників і спортсменів повинен грунтуватись на
анатомофізіологічних особливостях відповідних вікових груп. В зв’язку з
цим гостро постає шітаппя про найтісніший зв’язок лікаря, інструктора й
тре

нера для забезпечення такого порядку, який виключав би можливість
початку тренування дітей, підлітків та юнаків без ретельного медичного
огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або трсну пальних
навантажень, а також навантажень у процесі спортивних змагань,

Самоконтроль. Громадському інструктору, тренеру важливо самому знати та
навчити фіз-ку:п,турнпкііі самоконтролю, який, зпііЧііііни, не може
замінити лікарського контролю, але б цінним доповненням до нього.

Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом
свого здоров’я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При
здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м’язова
сила тощо.

Для обліку самоконтролю треба завести спеціальний зошит, в якому
занотовувати всі дані.

Самопочуття. Цей пока;іняк відображає бадьорість, життєрадісність,
підіііпцошія працездатності або, навпаки,— кволість, знюкення загального
тонусу. Якщо спортсмен почуває, що під впливом тренувань самопочуття
погіршується, то це служить сигналом, що наступила перевтома,

Сон. Нормальним вважається міцний сон, який настає досить швидко. Після
такого сну людина ранком прокидається бадьорою, з почуттям легкості.
Перевтома характеризується безсонням, почуттям, що сон не дав шдпи’шнку,
не відновив сил.

 Апетит. Нормальне тренування, виконання вправ з доступним даній людині
навантаженням сприяє апетиту.

Вага тіла. На початку тренувань (7—15 днів) вага зменшується (організм
звільняється від лишків води й жиру), потім зростає за рахунок
збільшення м’язевої маси, а в дальшому залишається на одному рівні. Якщо
ж вага і далі зменшується, необхідно звернутись до лікаря. Після
тренувань або змагань вага знижується, однак протягом доби має прийти до
норми.

Бажання тренуватись. Здорові люди завжди виявляють бажання займатись
фізичними вправами, спортом; коли ж такого бажання нема або з’явилася
байдужість до фізичних вправ, то це — ознака иеров-юми. В цьому випадку
треба порадитись з тренером, лікарем та зменшити тренувальні
навантаження, відпочити або переключитись на інші вправи.

Пульс — це найоб’єктивніший показник діяльності серцево-судинної
системи. Лічити пульс повинен уміти кожен фізкультурник. Підрахунок
пульса здійснюється за секундоміром або хвилинною стрілкою годинника
протягом 15 секунд. Одержана цифра множиться на чотири, таким чином ми
знаємо кількість ударів па одну хвилину.

/ Пульс здорової нетренованої людини в стані спокою дорівнює 60—70
ударам на хвилину. В тренованих спортсменів у стані спокою пульс
повільніший. Діяльність серцово-гулинної системи при м’язових
напруженнях посилюється, і після закінчення фізичних навантажень пульс
може дорівнювати 100—160 ударам на хвилину, а іноді й більше. Однак
через 5—6 хвилин пульс приходить до норми- Чим здоровіша й трено-ваиІїна
людина, тим швидше пульс вертається до вихідної величини.

Дихання. Хорошим диханням є ритмічне, . глибоке дихання, яке
супроводжується повним розширенням грудної клітки. Нормальна частота
диха.’іьшіх рухів 10—18 на хвилину. Число дихальних рухів підраховують,
поклавши долоню на нижню частину грудини і верхню частину живота: вдих і
видих вважаються за одне дихання.

М’язова сила. Силу м’язів кисті правої та лівої руки вимірюють ручним
динамометром. Результати занос ять до , ні й їй та самоконтролю.

Дані самоконтролю час від часу аналізуються разом з інструктором,
тренером, лікарем.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Голубев И.П. Профессионально-прикладная физическая підготовка. – М.,
1982.

Дубогай О.Д., Завацький В.І., Короп Ю.О. Методика фізичного виховання
студентів. – Луцьк, 1995.

Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М., 1986.

Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. – М., 1987.

Мурза В.П. Фізичні вправи і здоровя. – К., 1991.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020