.

Основи методики вдосконалення фізичних якостей, при локальному розвиткові силової витривалості окремих груп м\’язів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2690
Скачать документ

Реферат на тему:

Основи методики вдосконалення фізичних якостей, при локальному
розвиткові силової витривалості окремих груп м’язів

• загальна кількість підходів в одному занятті може складати 40-50.
Вони групуються у серії з 4-6 підходів для окремих груп м’язів;

• оптимальний темп виконання вправи —і середній, але з метою розширення
адаптаційних можливостей організму доцільно періодично варіювати темп
від повільного до швидкого і навпаки. При розвитку спеціальної силової
витривалості стосовно певного виду змагальної діяльності, темп рухів
повинен бути близьким до змагального;

• оптимальна тривалість відпочинку між підходами — 20-90с. При цьому,
якщо тренувальний ефект досягається через кумулятивний вплив серії вправ
з кількох короткочасних (15-20с), підходів то черговий підхід варто
здійснювати у стані неповного відновлення (ЧСС=120-110 уд/хв). Якщо ж
тривалість вправи в окремому підході значна (понад 2 хв.), і
тренувальний ефект досягається у кожному підході, то відпочинок —
відносно повний (ЧСС= 120-110 уд/хв). Аналогічно визначається і
тривалість відпочинку між серіями вправ;

• характер відпочинку між вправами — активний; між серіями та тривалими
вправами — комбінований.

При застосуванні ізометричних вправ параметри навантажень будуть такими:

• оптимальна величина напруження становить 50-70 % без затримки дихання;

• тривалість напружень від 10-12 до 20-ЗОс. Ефективні також короткочасні
(5с) напруження з мікроінтервалами (2-Зс) відпочинку. Критерієм
достатності є неможливість у черговому напруженні досягти запланованої
величини;

• кількість підходів на одну групу м’язів — 4—10;

• інтервал активного відпочинку між підходами — жорсткий (ЧСС=130-120
уд/хв), а між серіями — відносно повний, або екстремальний (ЧСС=120-100
уд/хв).

4.6.4. При розвитку силової витривалості ніг за допомогою Стрибкових
вправ використовують стрибки: зі скакалкою; з відштовхуванням двома
ногами та пересуванням у різних напрямках; з ноги на ногу; скачки на
одній нозі тощо. При цьому необхідно дотримуватись таких вимог:

• стрибки необхідно виконувати пружно; >( • при приземленні дещо
напружити м’язи ніг;

• не виконувати стрибки на жорсткій поверхні; ( • перед їх застосуванням
добре укріпити опорно-руховий апарат;

• не форсувати тренувальні навантаження.

При визначенні тренувальних навантажень варто орієнтуватись на такі їх
параметри:

• оптимальна тривалість вправи від 10-15 до 100-120с;

• інтенсивність вправи 70-90 % (відсоток від максимальної довжини
стрибка) або стрибок із зусиллями 3/4,4/5 тощо від максимального);

• інтервал відпочинку між вправами – жорсткий або відносно повний, а між
серіями екстремальний або повний;

• характер відпочинку між вправами — активний, між серіями —
комбінований;

• кількість повторень вправи в одній серії від 2-3 до 4-6, кількість
серій від 1-2 до 4-5.

Розвитку силової витривалості сприяє виконання вправ в ускладнених
умовах. Наприклад, біг вгору з крутизною 5°-15°, плавання, веслування з
гідрогальмом тощо. При цьому величина ускладнення не повинна порушувати
структуру вправи.

Розвивати силову витривалість можна 2-4 рази на тиждень, на окремих
заняттях або їх частинах. При комплексному вирішенні педагогічних
завдань на занятті силову витривалість розвивають в кінці основної
частини. На таких заняттях не рекомендується удосконалювати максимальні
силові можливості учнів.

Особливості вдосконалення витривалості в спортивних іграх та поєдинках

Для удосконалення витривалості в іграх та поєдинках використовуються
різноманітні рухові дії, які безперервно змінюються як за інтенсивністю,
так і за формою.

Під час особливого напруження у поєдинку діяльність здійснюється за
рахунок анаеробних джерел енергії, а коли наступає “затишшя”, то
відновлення визначається потужністю аеробних механізмів. Тому для
успішного ведення ігор і поєдинків суттєве значення мають як аеробні,
так і анаеробні можливості організму. Належний рівень їх розвитку
досягається застосуванням безперервних циклічних вправ (пересування на
лижах, кроси, велоспорт тощо) та методу інтервальної вправи, суть якої в
даному випадку зводиться до наступного. Загальна тривалість гри (або
єдиноборства) поділяється на декілька періодів (наприклад, у футболі 6
періодів по 15 хв.). Учасники гри отримують завдання діяти інтенсивно у
високому темпі. Цьому може сприяти зменшення меж майданчика, зміна
кількості гравців тощо. Поступово — з ростом тренованості гравців —
тривалість періодів зростає, а перерв — зменшується. Коли досягнуто
належного рівня витривалості, то тривалість гри (єдиноборства) може бути
більшою, ніж це передбачено відповідними правилами.

Корисним у плані удосконалення витривалості гравців та учасників
єдиноборств є прийоми, коли команда що готується до відповідальних
зустрічей, або окремі учасники єдиноборств виступають проти декількох
суперників, які приходять на зміну тим, що втомилися.

Вікова динаміка природного розвитку витривалості та контроль за ТІ*
розвитком

Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10,
від 11 до 12 та від 14 до 15 років ( Рис. 14).

У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у
хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи
її приросту.

Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13
до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди
від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років.

Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку
витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної
витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона
протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років
загальна витривалість зростає в середньому темпі.

Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються
людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те, що найбільші
абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються
в осіб, які досягнули біологічної зрілості.

Обов’язковою умовою розвитку витривалості є періодичний контроль її
рівня.

Контроль рівня розвитку витривалості, як і інших рухових якостей, слід
здійснювати після доброї спеціальної розминки. Об’єктивність контролю
залежить від психологічних установок та мотивації учнів, ідентичності
умов у всіх повторних тестуваннях та постійності тестів.

Загальну витривалість можна контролювати й оцінювати за допомогою таких
тестів:

• тривалість бігу з швидкістю 50-60 % від максимальної;

• пробігання певної дистанції (1000, 2000 і т. д.) за найменший час;

• пробігання якомога більшої відстані за визначений час (наприклад, тест
К.Купера).

Швидкісну витривалість контролюють шляхом визначення максимальної
швидкості подолання змагальної дистанції (наприклад, 100 м у бігу),
потім з максимальною швидкістю пробігають (пропливають та ін.)
дистанцію, на подолання якої потрібно затратити час від 15 до 90 с, і
визначають середню швидкість її подолання. Чим меншою є різниця між
максимальною швидкістю на змагальній дистанції та середньою швидкістю на
контрольній, тим вищим є рівень розвитку швидкісної витривалості.

Силову витривалість в ациклічних вправах визначають двома шляхами:

• за допомогою тесту на максимально можливу кількість подолання значного
(50-70 % від максимального) зовнішнього опору в одному підході;

• тестом на максимально можливу кількість повторень вправи у подоланні
незначного (20^-0 %) зовнішнього опору за дозований час (20-60 с).

У циклічних вправах силову витривалість визначають за динамікою довжини
кроків у бігу на відповідній дистанції.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення понять: “загальна витривалість”, “швидкісна
витривалість”, “силова витривалість”.

2. Назвіть фактори, що обумовлюють прояв витривалості.

3. Назвіть найефективніші засоби розвитку різних видів витривалості.

4. Охарактеризуйте основні параметри навантажень при удосконаленні
загальної витривалості за допомогою методу безперервної стандартизованої
вправи;

5. Назвіть основні параметри тренувальних навантажень, які застосовують
при удосконаленні швидкісної витривалості:

– функціональних можливостей креатинфосфатного механізму;

– можливостей лактатного енергозабезпечення.

6. Дайте характеристику методики розвитку силової витривалості за
допомогою:

– вправ з обтяженням масою предметів та з еластичними предметами;

– ізометричних вправ;

– стрибкових вправ.

7. Дайте характеристику динаміки природного розвитку різних видів
витривалості у хлопців та дівчат.

8. Назвіть основні тести, що використовуються для контролю й оцінки
витривалості.

Завдання для самостійної роботи.

1. Підберіть засоби для удосконалення:

– загальної витривалості учнів;

– швидкісної витривалості;

– силової витривалості.

2. Складіть програми удосконалення:

– загальної витривалості учнів;

– спеціальної витривалості для виду спорту, яким займаєтесь особисто.

3. Протестуйте й оцініть рівень розвитку різних видів витривалості у
5-10 учнів.

Основи методики розвитку гнучкості Загальна характеристика гнучкості

Структура опорно-рухового апарату людини дозволяє їй виконувати рухові
дії з великою амплітудою. Проте, часто через недостатню еластичність
м’язів, зв’язок і сухожиль вона не може повністю реалізувати ці
можливості. Водночас, якщо у людини належним чином не розвинена
рухливість у суглобах, то вона не зможе оволодіти технікою багатьох
рухових дій.

Рухливість у суглобах позначають терміном гнучкість.

Гнучкість як рухова якість людини — це її здатність виконувати рухи в
суглобах з великою амплітудою.

Розрізняють активну і пасивну гнучкість.

Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з
великою амплітудою за рахунок власних м’язових зусиль. Вона залежить не
лише від ступеня рухомості в суглобах, але і від сили м’язів, що беруть
участь у переміщенні відповідної ланки тіла.

Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з
великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнер, прилад,
обтяження тощо).

Амплітуда пасивних переміщень майже завжди значно більша за амплітуду
активних рухів. Різницю між ними називають резервом гнучкості. Чим
більший резерв, тим легше піддається розвитку активна гнучкість.

За допомогою раціонально організованих занять можна швидко домогтись
результатів у розвитку гнучкості. За даними наукових досліджень за 3-4
місяці щоденних занять можна досягти 80-95 % рухливості у суглобах від
їх анатомічного потенціалу.

Розвивати гнучкість до граничних величин немає потреби, бо надмірна
розтягнутість м’язів, зв’язок та сухожиль може призвести навіть до
пошкоджень суглобів, тому гнучкість слід розвивати лише до такого рівня,
який забезпечує виконання необхідних рухових дій без особливих на це
зусиль. Для цього величина гнучкості повинна бути лише дещо більшою за
ту максимальну амплітуду, з якою економно виконують рухову дію.

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню
міцності та еластичності м’язів, зв’язок та сухожиль, удосконаленню
координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню
травм.

Недостатній розвиток гнучкості обмежує можливості вдосконалення інших
фізичних якостей, призводить до зниження сили і швидкості, зростання
втоми.

Між рівнем розвитку гнучкості у різних суглобах залежності не існує. Для
життєдіяльності людини найнеобхідніша рухливість у суглобах хребта,
плечових та кульшових суглобах.

Література

1 .Боберський І. Рухливі забави та ігри. — Львів: НТШ, 1994. — 64 с.

2.Бойко Е.И. Время реакции человека. — М.: Медицина, 1964. — 440 с.

3.Болобан В.Н. Анализ техники акробатических упражнений: Метод,
рекомендации. — К.: УГУФВС, 1994. — С. 31.

4.Болобан В.Н. Система обучения движениям в сложньїх условиях
поддержания статодинамической устойчивости: Автореф. дис. … докт. пед.
наук. — К., 1990.— 45 с.

З.Болобан В.Н., Мистулова Т.Е. Дидактическая система обучения спортивним
упражнениям со сложной координационной структурой // Наука в олимпийском
спорте. — К., — 1995. — №2. — С. 27-30.

б.Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной силовой подготовки в спорте /
Изд. 2-е, перераб. й доп. — М.: “ФиС”, 1977. — 215с.

7.Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной физической подготовки
спортсменов. — М.: “ФиС”, 1970. — 200 с.

В.Волков В.М. Спортсменам об отднхе. — М.: “ФиС”, 1972. — 80 с.

9. Воячецкий 3. Развивая силу // Физическая культура в школе,2000. — №2.
— С.46^8.

10. ґугин А. Совершенствовать функцию равновесия // Физическая культура
в школе, 2000. — №1. — С.43-45.

Н.Гуревич Й.А. 1500 упражнений для моделирования круговоЙ

тренировки / Изд. 2-е, перераб. й доп. — Минск: Внсшєйшая школа, 1980. —
256с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019