.

Основи методики вдосконалення фізичних якостей. Основи методики розвитку прудкості. Загальна характеристика прудкості як фізичної якості людини (рефе

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2405
Скачать документ

Реферат на тему:

Основи методики вдосконалення фізичних якостей. Основи методики
розвитку прудкості. Загальна характеристика прудкості як фізичної якості
людини

Численними дослідженнями встановлено, що прудкість є комплексною
руховою якістю, яка проявляється через:

• швидкість рухових реакцій;

• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;

• частоту (темп) необтяжених рухів;

• швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю.

У фізичному вихованні та спорті важливішим є виховання здатності до
прояву швидкості в цілісній руховій діяльності, оскільки, наприклад,
наявність швидкої реакції ще не гарантує швидкого подолання дистанції.
Відсутня також кореляція між здатністю швидко бігати та плавати і навіть
між ходьбою і бігом. Прямий зв’язок відзначається лише в тих вправах,
які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу — спринт).

Вимоги до швидкості в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у
спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має стартова
швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість бігу по дистанції.

Коротко охарактеризуємо кожен з названих компонентів прудкості.

Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими
рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Рухова реакція включає:

• сприйняття подразника певними рецепторами;

• передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС;

• аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;

• передачу сигналу-відповіді до необхідних м’язів;

• збудження м’язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи
руховою дією.

Таким чином, рухова реакція визначається часом від початку сприйняття
подразника до початку відповіді на нього (так званий латентний час)

Розрізняють різні реакції (Рис. 13.).

Проста рухова реакція людини — це її здатність якомога швидше відповісти
заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник
(сигнал).

Класичним прикладом простої реакції є старт у бігу, плаванні тощо.

Латентний час простої реакції у нетренованих осіб становить 0,2-0,3 с, а
в добре тренованих — коливається в межах 0,1-0,2 с. Він обумовлений
генотипом, мало піддається тренуванню. Проста реакція має широкий
діапазон переносу. Люди, які швидше реагують в одних ситуаціях,
виявляються прудкішими і в інших. Тренування у різних швидкісних вправах
позитивно позначається і на розвитку швидкості простої реакції. У
зворотньому напрямку перенос відсутній.

У процесі рухової діяльності, коли людина взаємодіє з предметами,
приладами, партнерами та суперниками, постійно виникає дефіцит часу і
простору, тому для її ефективності велике значення має здатність людини
правильно і своєчасно реагувати на навколишні подразники. Це складні
реагування, які залежать від оперативності точної оцінки ситуації,
вибору оптимального рухового рішення та швидкості його реалізації.

В екстремальних умовах рухової діяльності найчастіше зустрічаються
реакції на об’єкт, що рухається (РОР), та реакції вибору адекватної
рухової дії на певні подразники (РВ).

Реакція людини на об’єкт, що рухається. Це її здатність якнайшвидше
точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об’єкта (об’єктів
в умовах дефіциту часу та простору.

В основі реагування на об’єкт, що рухається, лежить уміння постійні
утримувати його в полі зору, оцінювати просторові а часові параметрі
переміщення об’єкта та швидко підбирати адекватні відповіді.

Реакція вибору — це здатність людини якнайшвидше і точніше добирати
адекватні відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та
простору.

Складність РВ обумовлена великою різноманітністю можливих змін обставин.
Велику роль у скороченні часу на реагування відіграє фактор

передбачення ситуації на основі оцінки просторово-часових характеристик
рухів у фазі підготовчих дій.

У процесі побутової та професійної рухової діяльності сучасна людина
постійно стикається з необхідністю швидко й адекватно реагувати на
подразники, що очікуються або раптово виникають. Деякі види професійної
діяльності прямо пов’язані з такою необхідністю. Це накладає на вчителя
обов’язок піклуватися про розвиток рухової реакції учнів, готуючи їх до
майбутнього дорослого життя.

Швидкість поодиноких рухів. Прості необтяжені рухи (одиночний удар у
боксі, укол у фехтуванні, метання, стрибки) вимагають максимального
прояву швидкості. У складніших за координацією рухах швидкість їх
виконання залежить від удосконалення міжм’язової координації. Чим
складніша за координацією та зовнішнім опором рухова дія, тим більше час
її виконання обумовлений координаційними та силовими можливостями
людини.

Частота (темп) не обтяжених рухів виключно важливе занчення має у
циклічних рухових діях (спринт) та при швидкому повторенні ациклічних
рухів (серія ударів у боксі). Кожна рухова дія такого типу є
упорядкованим чергуванням напруження та розслаблення м’язів-синергістів
з одночасним розслабленням та напруженням антагоністів. При цьому варто
пам’ятати, що процеси розслаблення протікають значно повільніше, ніж
напруження. При невисокому темпі це чергування протікає чітко і
безпомилково. При збільшенні темпу наступає такий момент, коли збудження
м’язів-синергістів та антагоністів частково співпадає, що призводить до
виникнення швидкісної напруженості, яка не дозволяє збільшувати і навіть
підтримувати частоту рухів.

Швидкий початок руху (різкість) залежить від прояву вибухової сили і має
значення для ефективності швидкісне—силових вправ, зростання швидкості
початку рухів.

3.2. Фактори, що зумовлюють прояв прудкості

Основними факторами, що детермінують прояв прудкості, є: • рухливість
нервових процесів. Збудливість рухових центрів лімітує переважно
швидкість реагувань та поодиноких рухів, лабільність нервових процесів —
частоту рухів. При цьому нагадуємо, що надто висока частота рухів може
викликати небажану швидкісну напруженість, тому швидкісні вправи
необхідно виконувати з варіативною частотою рухів.

Найсприятливіші передумови для вдосконалення рухливості нервових
процесів складаються у дитячому віці (до 12-13 років);

• потужність і ємність креатинфосфатного джерела енергії і буферних
систем організму. Найоперативнішим і найпотужнішим енергетичним ресурсом
швидкої роботи є процес ресинтезу АТФ за рахунок КрФ. Але ємність цього
джерела енергії невисока.

Уже на 6-8 с інтенсивної роботи швидкість її утворення знижується, а на
30-тій с — падає майже вдвічі. Високоінтенсивна швидкісна робота
викликає кисневу недостатність (до 95 % кисневого запиту) і призводить
до значного накопичення молочної кислоти у м’язах та крові, тому для
досягнення високих результатів у вправах швидкісного характеру важливе
значення має здатність організму до погашення кисневого боргу та
потужність буферних систем.

Вправи з граничною та біляграничною інтенсивністю, що тривають від 2-3
до 6-7 с, розвивають рухливість та потужність креатинфосфатного джерела
енергії і буферних систем, а менш інтенсивна робота (від 8-10 до 20-30
с) розширює ємність цього джерела енергії та можливості буферних систем
організму;

• рівень розвитку швидкої та вибухової сили. У процесі виконання швидких
рухових дій приходиться долати значний опір, тому швидкість у цілісній
руховій діяльності залежить від рівня швидкої та вибухової сили.
Наприклад, швидкість бігу залежить від частоти і довжини кроків, а
останні, в свою чергу, – від сили і швидкості відштовхування та
амплітуди рухів ніг. Високий рівень вибухової сили сприяє покращенню
здатності до швидкого початку рухів;

• рівень розвитку гнучкості. Еластичність опорно-рухового апарату є
необхідною умовою виконання вправ з великою амплітудою і меншої витрати
енергії. Тому вправи на розтягування та розслаблення м’язів повинні бути
складовою частиною тренування, спрямованого на вдосконалення прудкості;

• інтенсивність вольових зусиль. З метою підвищення емоційного тла
тренувань та мобілізації вольових зусиль доцільно широко використовувати
ігровий та змагальний методи.

Засоби вдосконалення прудкості

До фізичних вправ як засобів удосконалення прудкості пред’являються такі
вимоги:

• їх техніка повинна бути такою, щоб дозволяла виконання з граничною
швидкістю;

• вони повинні бути добре засвоєні, щоб зусилля учнів спрямовувались не
на спосіб їх виконання, а на швидкість виконання;

• їх тривалість не має перевищувати ЗО с;

• вони повинні бути адекватними конкретному прояву прудкості й умовам
виконання рухових дій;

• вони повинні бути різноманітними та забезпечувати вдосконалення
прудкості у поєднанні з розвитком інших якостей.

Для комплексного розвитку рухових реакцій у поєднанні з іншими проявами
прудкості найефективнішими є рухливі і спортивні ігри за спрощеними
правилами та на менших, відносно стандартних, майданчиках. Хороший ефект
дає також виконання циклічних вправ з миттєвою зміною темпу, напрямку,
виду руху тощо, за командою.

Для розвитку швидкості виконання ациклічних поодиноких рухових дій
застосовують саме ті вправи та подібні до них за координацією. При цьому
виконувати їх необхідно з варіативною швидкістю та в варіативних умовах,
а полегшення й ускладнення не повинні призводити до порушення структури
вправи.

Позитивно в цьому плані впливають і вправи на розвиток вибухової сили.

Для розвитку швидкості циклічних вправ використовують наступні засоби:

• рухливі і спортивні ігри на майданчиках, менших, ніж стандартні,
естафети;

• біг, плавання, інші циклічні рухові дії з гандикапом;

• імітації рухів руками, ногами циклічних рухових дій з максимальною і
варіативною частотою у різних вихідних положеннях (стоячи, лежачи,
сидячи) та у повній координації з максимальною і варіативною частотою;

• виконання циклічних рухових дій з прискоренням, з ходу 2-4 с з
максимальною швидкістю;

• виконання циклічних вправ зі старту, без команди і за командою, та з
варіативною швидкістю в межах 70-100 % від індивідуального максимуму в
конкретній вправі;

• виконання циклічних вправ по рельєфній хвилеподібній поверхні;

• вправи з миттєвою зміною темпу, довжини кроку та напрямку пересування
(за командою і самостійно);

• швидкісні вправи в полегшених і ускладнених умовах, які не призводять
до порушень структури рухової дії;

• швидкісні вправи з додатковим предметами, застосуванням звуколідерів;

• швидкісно-силові вправи: стрибки з ноги на ногу, через набивні м’ячі
(гімнастичну лаву), через скакалку, стрибки на одній нозі, вистрибування
із напівприсіду тощо;

• вправи на розтягування з метою збільшення амплітуди рухів.

3.4. Методика вдосконалення прудкості

Враховуючи, що елементарні прояви прудкості як фізичної якості відносно
незалежні одна від одної, то розвивати їх варто окремо. Тому нами будуть
розглядатись окремо методики вдосконалення всіх компонентів прудкості як
комплексної рухової якості.

Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій

Використовуючи ігри (рухливі і спортивні) на початковому етапі
вдосконалення всіх видів реагувань, дотримуйтесь таких правил:

• тривалість гри не повинна викликати значної втоми (10-15 хв);

• створюйте умови дефіциту простору і часу (розміри майданчика,
кількість учасників, зміни у правилах тощо);

• між короткочасними таймами тривалість комбінованого відпочинку до
повного відновлення працездатності.

При вдосконаленні реагувань керуються принципом аналітичного підходу,
тобто спочатку добре засвоюють техніку відповіді на подразник.
Паралельно або дещо пізніше розвивають швидкість реагувань у
неспецифічних полегшених умовах та з застосуванням технічних пристроїв.
Коли техніка руху-відповіді міцно засвоєна, наступає третій етап, який
полягає у вдосконаленні координаційної взаємодії латентного періоду
реагування та моторного його компонента. Надані вдосконалення швидкості
простої реакції здійснюють у варіативних умовах простору, часу, величини
та виду подразника.

Щодо режимів тренувальних навантажень при вдосконаленні простої реакції,
то вони повинні бути такими:

• кількість повторень в одній серії складає від 4—6 до 15-20 реагувань.
Вона не повинна призводити до зниження швидкості реагувань;

• кількість серій — 3-6;

• інтервал активного відпочинку між серіями — 2-3 хв, орієнтуючись на
суб’єктивні відчуття учнів, що вони готові до наступної серії;

• реагувати варто з різних вихідних положень;

• у повторних реагуваннях рекомендується змінювати: тривалість пауз між
підготовчою та виконавчою командами у межах від 1 до 2-3 с (оптимальна
тривалість 1,5 с), характер сигналу (зоровий, слуховий, тактильний) та
його силу;

• після виконання вправи учень повинен одержати інформацію про час
реагування, що дасть йому можливість співставляти відчуття більш і менш
вдалих спроб. Це сприяє розвитку швидкості реакції;

• вправи з розвитку швидкості реакції варто виконувати після розминки,
що приведе організм в стан оптимальної оперативної працездатності.

Удосконаленню швидкості простої реакції сприяє також здатність людини
розрізняти мікроінтервали часу (долі секунди) та виконувати рухові дії
за обумовлений час. Ця закономірність лягла в основу розробки
трьохетапної методики вдосконалення швидкості стартової реакції у
спринті, її суть полягає у тому, що:

• на першому етапі учні повторно виконують біг з прискоренням на 20-30
м, вчитель повідомляє їм час, затрачений на виконання вправи, а
виконавці співставляють його з власними відчуттями;

• на другому етапі виконуються ті ж тренувальні завдання, але учень сам
спочатку визначає час, а потім одержує об’єктивну інформацію від учителя
і знову співставляє її з власними відчуттями;

• на третьому етапі ті ж завдання учні стараються виконувати за заданий
час. Коли їм це у більшості спроб вдається, необхідно застосовувати іншу
вправу.

Розвиток швидкості складних рухових реакцій забезпечується шляхом
навчання варіативних рухових навичок, а засобами їх удосконалення є
вправи у повторних реагуваннях з поступовим ускладненням умов виконання.

На початковому етапі вдосконалення РОР основну увагу зосереджують на
вмінні тримати об’єкт, що рухається, в полі зору, оскільки із загального
часу реагування понад 80 % припадає на зорове сприйняття та передачу
імпульсів до ЦНС, і лише біля 20 % — на формування зворотнього сигналу.

На другому етапі акцент переноситься на вдосконалення просторових та
часових відчуттів щодо вірогідних переміщень об’єкта. Для вирішення цих
завдань:

• збільшують швидкість переміщення об’єкта від помірної до максимальної;

• зменшують відстань від того, хто реагує, до об’єкта, що рухається;

• зменшують величину об’єкта;

• реагують на об’єкти, що з’являються несподівано. На третьому етапі
комплексно вдосконалюють сприйняття, оцінку параметрів переміщень
об’єкта та реакцію на нього. З цією метою:

• виконують вправи з партнерами в умовах зміни швидкості та відстані
переміщення об’єкта;

• виконують групові вправи з великою швидкістю, у високому темпі і в
умовах обмеженого простору;

• виконують групові вправи з кількома м’ячами.

Удосконаленню РОР сприяє тренування на спеціальних тренажерах та ігрові
комп’ютерні програми.

У методиці вдосконалення швидкості РВ намітились два взаємозв’язані
напрямки.

Суть першого напрямку полягає в реалізації дидактичного правила навчання
“від простого до складного”, поступово збільшуючи кількість можливих
змін обставин та дефіцит часу на прийняття рішень і виконання
дій-відповідей.

Другий напрямок полягає у формуванні в учнів здатності до передбачення
рухових дій іншого учня за зміною пози та тонусу м’язів у підготовчій
фазі дії. У процесі тренування спочатку навчають правильно реагувати на
уповільнені рухові дії І надалі поступово доводять швидкість її
виконання до рівня реальних умов рухової діяльності.

Вправи на вдосконалення швидкості складних реакцій доцільно виконувати
на початку основної частини кожного конкретного заняття.

3.4.2. Методика вдосконалення швидкості циклічних рухів

Основними засобами розвитку швидкості у конкретному виді циклічної
вправи є саме ті вправи, у яких необхідно підвищити швидкість, та
допоміжні фізичні вправи, подібні до основної за координацією або за
характером енергозабезпечення рухової діяльності.

Тренувальні завдання виконують методами інтервальної та комбінованої
вправи, ігровим та змагальним методами.

Інтенсивність вправи — 70-100 % індивідуальної максимально можливої
швидкості в звичайних умовах і — 110-120 % в полегшених (біг з гори); на
початкових етапах — 70-90 %.

Мобілізації вольових зусиль у пересуванні з максимальною швидкістю
сприяє застосування звуко- та світлолідерів. Проте, більшість
тренувальних завдань треба виконувати з оптимальною швидкістю, тобто
такою, яка не викличе зайвого напруження м’язів. Отже, і в одному, і в
суміжних заняттях виконувати вправи необхідно з варіативною швидкістю.

Досить ефективним є і почергове виконання швидкісних вправ в обтяжених,
полегшених і звичайних умовах та з варіативною зміною амплітуди і
частоти рухів. Наприклад: біг вгору — біг по горизонтальній доріжці —
біг з гори (нахил 2-3°) — біг по горизнтальній доріжці.

Розширити можливості у виконанні швидкісних циклічних вправ можна і за
допомогою додаткового обтяження 5-20 % від максимальної сили у
конкретному русі.

Тривалість вправ визначається можливістю учнів виконувати їх із заданою
інтенсивність. Початківці можуть підтримувати максимальну інтенсивність
5-6 с, субмаксимальну — 15-17 с; добре треновані відповідно — від 6-8 до
20-25 с.

Отже, визначаючи тривалість, орієнтуйтесь на інтенсивність її виконання
та рівень тренованості учнів.

Досягнуту максимальну швидкість учні можуть утримувати протягом 2-3 с, а
далі наступає її зниження. Якщо врахувати, що максимальна швидкість
досягається через 2-5 с, то швидкісні вправи повинні тривати від 4-5 до
7-8 с. Вихід за межі цього швидкісного діапазону не буде сприяти
ефективному розвитку швидкості циклічних рухів.

Оскільки здатність до прискорення та максимальна індивідуальна швидкість
не корелюють між собою, ці швидкісні властивості слід розвивати як
аналітичне, так і комплексно. Наприклад, в одних спробах тренувальні
завдання виконують протягом 3-5 с з установкою на стартовий розгін, а в
інших учень виконує завдання: з розгону досягнути максимальної швидкості
і підтримувати її 2-3 с. Третє завдання (6-8 с) передбачає реалізацію
установки на швидке досягнення максимальної швидкості і підтримування її
до кінця визначеного відрізка.

Кількість повторень вправ визначається можливістю підтримувати задану
швидкість при оптимальній тривалості інтервалів відпочинку. Щоб уникнути
зниження працездатності, тренувальні завдання з граничною інтенсивністю
виконують серіями (2-3 для нетренованих на початковому етапі швидкісної
підготовки і 4-6 для тренованих) і з 3-4 повтореними у кожній. При
інтенсивності вправ, нижчій від 90 %, кількість повторень може бути
доведена до 8-Ю у серії.

Відпочинок між окремими вправами повинен забезпечити відновлення
вегетативних функцій і непризвести до зниження збудливості
нервово-м’язового апарату. Його тривалість можна визначати по ЧСС, і
зниження ЧСС до 100-120 уд/хв свідчить про надвідновлення оперативної
працездатності (екстремальний інтерал).

Тривалість активного відпочинку між серіями повинна бути у 2-3 рази
більшою, ніж між окремими повтореннями. Відновлення пульсу до 90-100
уд/хв Дозволяє виконувати наступну серію вправ.

У тренуванні дітей та підлітків проводять 1-2 заняття з розвитку
швидкості на тиждень. В інші дні тренувальні заняття повинні носити
комплексний характер.

Література

1 .Боберський І. Рухливі забави та ігри. — Львів: НТШ, 1994. — 64 с.

2.Бойко Е.И. Время реакции человека. — М.: Медицина, 1964. — 440 с.

3.Болобан В.Н. Анализ техники акробатических упражнений: Метод,
рекомендации. — К.: УГУФВС, 1994. — С. 31.

4.Болобан В.Н. Система обучения движениям в сложньїх условиях
поддержания статодинамической устойчивости: Автореф. дис. … докт. пед.
наук. — К., 1990.— 45 с.

З.Болобан В.Н., Мистулова Т.Е. Дидактическая система обучения спортивним
упражнениям со сложной координационной структурой // Наука в олимпийском
спорте. — К., — 1995. — №2. — С. 27-30.

б.Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной силовой подготовки в спорте /
Изд. 2-е, перераб. й доп. — М.: “ФиС”, 1977. — 215с.

7.Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной физической подготовки
спортсменов. — М.: “ФиС”, 1970. — 200 с.

В.Волков В.М. Спортсменам об отднхе. — М.: “ФиС”, 1972. — 80 с.

9. Воячецкий 3. Развивая силу // Физическая культура в школе,2000. — №2.
— С.46^8.

10. ґугин А. Совершенствовать функцию равновесия // Физическая культура
в школе, 2000. — №1. — С.43-45.

Н.Гуревич Й.А. 1500 упражнений для моделирования круговоЙ

тренировки / Изд. 2-е, перераб. й доп. — Минск: Внсшєйшая школа, 1980. —
256с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019