Реферат на тему:
Основи методики вдосконалення фізичних якостей. Методика розвитку
максимальної сили шляхом удосконалення міжм’язової координації
Найефективнішими засобами вдосконалення міжм’язової координації є
вправи: з обтяженням масою предметів; на тренажерах; у подоланні опору
маси власного тіла з додатковим обтяженням.
При використанні цього шляху використовують інтервальний і комбінований
методи.
Величина опору в межах 30-80 % від максимального у конкретній руховій
дії. У роботі з дітьми більший ефект дають обтяження 30-50 %.
В одному підході виконують від 3-4 до 5-6 повторень підряд, орієнтуючись
на те (на відміну від першого шляху), щоб останнє повторення не вимагало
максимального вольового напруження. Фактично кількість повторень повинна
складати 0,5-0,7 ПМ. Більша кількість повторень може викликати
погіршення координації роботи м’язів внаслідок накопичення втоми.
Оптимальний темп виконання рухової дії становить (залежно від амплітуди)
0,5-1,5 с як на долаючу, так і на поступливу фази.
Кількість підходів — 2-6 для кожної вправи. Орієнтуватись при цьому
необхідно на якість виконання вправи. Сигналом для припинення вправи є
перші ознаки порушення координації роботи м’язів-синергістів та
антагоністів.
Між підходами застосовують активний екстремальний інтервал відпочинку.
Між серіями для різних груп м’язів тривалість комбінованого відпочинку
може збільшуватись на 50-100 %.
Вправи для вдосконалення міжм’язової координації слід виконувати на
початку основної частини заняття, коли організм знаходиться у стані
оптимальної працездатності.
Оптимальна кількість занять у тижневому циклі знаходиться в межах від
3-4 до 5-6 занять залежно від рівня фізичної підготовленості.
Тренувальна програма складається на 4-6 тижнів і надалі систематично
оновлюється, величина обтяжень збільшується.
Методика розвитку максимальної сили шляхом удосконалення
внутрішньом’язової координації
У деяких літературних джерелах цей шлях називають методом максимальних
зусиль. Він застосовується переважно у роботі зі спортсменами.
Найефективнішими засобами вдосконалення внутрішньом’язової координації є
вправи: з обтяженням масою предметів;
– на тренажерах; ізометричні; в самоопорі.
Величина опору в долаючому і змішаному режимах роботи м’язів повинна
бути 85-90 %, а в поступливому режимі — від 90-100 % до 120-140 % від
індивідуального максимуму у долаючому режимі роботи тих же м’язів.
В одному підході вправу повторюють від 1 до 3-4 разів (при обтяженнях
85_90% — 3-4 повторень; 91-95 % — 1 -2 повторень; понад 95 % — 1
повторення).
Темп виконання — 1,5-2,5 с на кожне повторення.
При виконанні вправ у поступливому режимі з обтяженням 90-100% роблять
1-2 повторення в темпі 6-8 с, а при обтяженні понад 100 % – 1 повторення
в темпі 4-6 с.
Одне тренувальне завдання для кожної групи м’язів включає від 2-3 до 4-5
підходів.
Тривалість активного відпочинку між підходами залежить від кількості
м’язів, що працюють при виконанні вправи і становить у середньому 2-6 хв
(у вправах локального впливу — 2-3 хв; регіонального — 3-4 хв;
загального — 5-6 хв). При цьому треба враховувати й суб’єктивні відчуття
готовності учнів до повторного виконання вправи. В інтервалах відпочинку
виконують вправи на розслаблення, дихання, помірне і плавне
розтягування, масаж, виси.
У занятті вправи з максимальним обтяженням слід виконувати на початку
основної частини (у стані оптимальної працездатності). Подібні заняття •
проводять 2-3 рази на тиждень.
Методика розвитку максимальної сили шляхом використання ізометричних
вправ та вправ із самоопором
В деяких літературних джерелах цей шлях називають методом ізометричних
напружень. Ізометричні вправи та самоопір з метою розвитку максимальної
сили виконуються з напруженням 70-100 % від максимального (на
початковому етапі — 70-80 %).
Оптимальна тривалість одноразового напруження складає 4-Ю с. Зрозуміло,
що чим вище напруження і нижчий рівень тренованості, тим воно повинно
бути менш тривалим і навпаки. У першій половині напруження (2-4 с)
зусилля повинно плавно зростати до запланованого, а потім утримуватись
на цьому рівні до кінця вправи.
Техніка дихання полягає у неповному вдиху перед початком напруження (3/4
ЖЕЛ), затриманні дихання і повільному видиху у заключній частині вправи.
В одному підході виконують 4-6 напружень, з інтервалами пасивного
відпочинку 1-2 хв, під час яких максимально розслабляють м’язи. В серії
роблять 2-3 підходи через 4—6 хв комбінованого або активного відпочинку.
Загальний обсяг ізометричних напружень у тренувальному занятті може
складати до 15 хв. Протягом тижня ізометричні вправи можуть
застосовуватись на 3-4 заняттях.
Більшого ефекту у розвитку максимальної сили можна досягти, якщо у
тренувальному процесі поєднувати вправи ізометричного і динамічного
характеру.
Завершуючи розгляд методики розвитку абсолютної сили, зауважимо, що
конкретні заняття з силової підготовки школярів можуть будуватись за
двома схемами.
Перша полягає у виконанні вправи на повну групу м’язів у повному обсязі
(кількість серій підходів, повторень) і лише після виконання цієї вправи
переходять до іншої. Ця схема характерна для виконання вправ загального
впливу (понад дві третини скелетних м’язів).
Другий варіант передбачає комбіноване виконання декількох вправ, які
залучають до роботи різні м’язи або м’язові групи. Наприклад, жим штанги
в положенні лежачи на спині; присідання з штангою на плечах; піднімання
тулуба із положення лежачи на животі; підтягування у висі. Ці вправи
виконуються почергово відповідно до схеми тренувального завдання. Це
дозволяє зекономити до 40 % часу, оскільки відбувається переключення з
однієї групи м’язів на іншу, і паузи відпочинку між підходами можуть
бути суттєво скорочені.
На початкових етапах силової підготовки учнів доцільно застосовувати
вправи, спрямовані на переважний розвиток м’язової маси та вдосконалення
міжм’язової координації. Лише добре зміцнивши опорно-руховий апарат і
вегетативні системи та вдосконаливши координацію рухів, можна поступово
включити у програму силової підготовки вправи з біляграничними і
граничними обтяженнями.
Методика розвитку швидкої сили
Добираючи засоби і методи впливу на розвиток швидкої сили, врахуйте
фактори, що її зумовлюють. Це, насамперед, лабільність ЦНС, міжм’язова
координація та реактивність м’язів. Зважаючи на це, найефективнішими
засобами є вправи:
• з обтяженням масою предметів та масою власного тіла;
• з комбінованим обтяженням;
• з подоланням опору навколишнього середовища;
• на спеціальних тренажерах.
Тренувальні завдання виконують переважно методами інтервальної та
комбінованої вправи і періодично ігровим і змагальним.
Величина обтяжень складає 20-80 % від максимальної сили, а швидкість і
частота рухів 70-100 % у тій же вправі.
Тривалість безперервного виконання тренувального завдання повинна бути
такою, щоб швидкість, частота та амплітуда рухів не падали. В середньому
оптимальна тривалість вправи при швидкості або частоті рухів 91-100 %
становить 6-8 с. У вправах з інтенсивністю 71-90 % — вона може бути від
8-Ю до 20-22 с. Наприклад, у бігу з обтяженнями (залежно від швидкості)
довжина тренувальних відрізків може складати від 20-30 до 100-150 м, а в
ациклічних вправах з повторним подоланням опору предметів — від 6-8 до
20-30 разів в одному підході, у стрибкових вправах — від 3-6 до 20-30
відштовхувань підряд.
Для розвитку реактивності м’язів виконують фізичні вправи з комбінованим
режимом роботи. При цьому необхідно домогтись швидкого переходу від фази
амортизації до робочої фази (долаючий режим), для чого в бігу, стрибках
та інших подібних вправах приземляються на помірно напружену ногу
(активно зустрічають опору).
В одній серії, без суттєвого зниження працездатності, конкретну вправу
можна виконати від 3-4 до5-6 разів. Критерієм якості виконання вправи
служить збереження запланованої швидкості (чи частоти) і амплітуди
рухових дій при відповідному обтяженні у кожному підході. При
застосуванні вправ загального впливу (плавання, веслування з додатковим
опором тощо) оптимальним навантаженням для початківців є 2-3 серн і 5-6
— для добре тренованих.
При виконанні вправ, що вимагають високої активності обмеженої кількості
скелетних м’язів, кількість серій може бути більшою, але при цьому
застосовують вправи для різних груп м’язів.
Екстремальний активний інтервал відпочинку між вправами і серіями —
комбінований (до пульсу 91-110 уд/хв).
На окремому занятті ці вправи дають на початку основної частини, а в
суміжних заняттях не частіше 2-3 разів на тиждень.
Приступайте до виконання швидкісно-силових вправ з додатковим обтяженням
лише після доброго засвоєння техніки необтяженого виконання цієї вправи.
Методика розвитку вибухової сили
Засобами вдосконалення вибухової сили є вправи:
• з обтяженням масою предметів;
• балістичного характеру (метання, стрибки);
• у швидких (вибухових) ізометричних напруженнях;
• з комбінованим обтяженням масою власного тіла плюс маса предметів.
При використанні обтяжень та ізометричних вправ застосовуйте метод
інтервальної вправи; стрибки і метання проводьте ігровим і змагальним
методами, але і в останньому випадку регламентуйте масу предметів,
загальний обсяг вправ та тривалість і характер відпочинку.
Для застосування кожного засобу при розвитку вибухової сили характерні
свої режими тренувальних навантажень, які детально будуть розглянуті
нижче.
Методика застосування вправ з обтяженням масою предметів, включаючи і
предмети для метання
Величина обтяження від 20-30 % до70-80 % від максимального в даній
вправі. Кількість повторень в одному підході від 3-4 до 8-10, а за
тривалістю — 5-10 с.
Темп рухових дій — 70-100 % з конкретним обтяженням з акцентом на
якнайшвидше виконання робочої (долаючої) фази рухової дії.
Кількість підходів від 2-3 до 5-6 у вправах загального впливу і у 2-3
рази більше у вправах локального впливу.
Тривалість активного відпочинку до відновлення пульсу на рівень 91-110
уд/хв. Під час відпочинку виконують вправи на відновлення дихання,
розслаблення, помірне розтягування, що на 10-15 % прискорює відновлення
працездатності та посилює тренувальний ефект.
2.6.2. Методика застосування ізометричних вправ і вправ в самоопорі
Величина зусилля 80-90 %, тривалість 2-3 с з установкою на якомога
швидше досягнення максимального ізометричного напруження. Напруження
виконується із затримкою дихання після неповного вдиху і з натужуванням.
Після натужування роблять повільний видих і 2-3 неповні вдихи-видихи
перед повторним напруженням.
В одному підході виконують від 2-3 до 5-6 повторень через 6-Ю с.
На одну групу м’язів виконують 2-А підходи. При виконанні напружень
загального впливу (наприклад, напруження розгиначів ніг і тулуба
виконують одну серію із 2-4 підходів). При локальних напруженнях м’язів
кількість серій може бути доведена до 3-4 в одному занятті.
Відпочинок між підходами — екстремальний, між серіями — повний,
комбінований.
Кращий тренувальний результат дає комплексне поєднання ізометричних (1-2
підходи) та динамічних (2-3 підходи) вправ.
Методика застосування стрибкових вправ для вдосконалення вибухової сили
В окремих літературних джерелах ця методика одержала назву “ударний
метод” розвитку вибухової сили.
Перш ніж застосовувати подібні вправи для розвитку вибухової сили, слід
-підготувати опорно-руховий апарат за допомогою інших силових вправ.
Критерієм готовності можна вважати здатність учня проявити у відповідній
вправі силу, що вдвічі більша за масу тіла. Наприклад, перш ніж
застосовувати стрибки в глибину, необхідно бути готовим присідати зі
штангою, маса якої більша за масу власного тіла.
При виконанні стрибків у глибину дотримуйтесь таких правил:
• приземляйтесь на пальці з подальшим пружним опусканням на всю ступню.
У момент приземлення і наступного відштовхування в колінах ноги
згинаються до 120-140°, у найнижчій фазі амортизації ноги в колінах
повинні бути зігнуті не менше, ніж на 90°;
• безпосередньо перед приземленням м’язи ніг помірно напружте, а в
момент торкання опори затамуйте дихання і натужтесь;
• залежно від маси тіла та рівня підготовленості висота зістрибування
складає 30-100 см і визначається індивідуально, орієнтуючись на висоту,
яка дозволить якісно долати сили інерції під час приземлення і потужно
вистрибнути в необхідному напрямку;
• для підвищення ефективності відштовхування застосовуйте орієнтири;
• в одній серії виконуйте від 5-6 до 9-10 стрибків залежно від вашого
рівня тренованості;
• стрибки можуть виконуватись безперервно (наприклад, стрибки через 6
гімнастичних лав) або повторно через 10-30 с (зістрибування з лави
висотою ЗО см);
• оптимальна кількість серій (відповідно до рівня тренованості) складає
В’Д 2 до 4 в одному занятті;
• інтервал відпочинку повний, комбінований ;
• цілеспрямовано розвивати вибухову силу у системі суміжних занять
доцільно 2-3 рази на тиждень, на початку основної частини заняття після
ретельної розминки.
Наведені правила стосуються і виконання таких вправ, як: вибухові
віджимання в упорі лежачи, вибухові вправи на тренажерах, стрибки з
обтяженням 20-30 % від маси власного тіла, стрибки на одній нозі,
стрибки на двох ногах через бар’єри тощо.
Література
1 .Боберський І. Рухливі забави та ігри. — Львів: НТШ, 1994. — 64 с.
2.Бойко Е.И. Время реакции человека. — М.: Медицина, 1964. — 440 с.
3.Болобан В.Н. Анализ техники акробатических упражнений: Метод,
рекомендации. — К.: УГУФВС, 1994. — С. 31.
4.Болобан В.Н. Система обучения движениям в сложньїх условиях
поддержания статодинамической устойчивости: Автореф. дис. … докт. пед.
наук. — К., 1990.— 45 с.
З.Болобан В.Н., Мистулова Т.Е. Дидактическая система обучения спортивним
упражнениям со сложной координационной структурой // Наука в олимпийском
спорте. — К., — 1995. — №2. — С. 27-30.
б.Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной силовой подготовки в спорте /
Изд. 2-е, перераб. й доп. — М.: “ФиС”, 1977. — 215с.
7.Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной физической подготовки
спортсменов. — М.: “ФиС”, 1970. — 200 с.
В.Волков В.М. Спортсменам об отднхе. — М.: “ФиС”, 1972. — 80 с.
9. Воячецкий 3. Развивая силу // Физическая культура в школе,2000. — №2.
— С.46^8.
10. ґугин А. Совершенствовать функцию равновесия // Физическая культура
в школе, 2000. — №1. — С.43-45.
Н.Гуревич Й.А. 1500 упражнений для моделирования круговоЙ
тренировки / Изд. 2-е, перераб. й доп. — Минск: Внсшєйшая школа, 1980. —
256с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
