.

Організація і управління спортивно-оздоровчими туристськими походами (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2395
Скачать документ

Реферат на тему:

Організація і управління спортивно-оздоровчими туристськими походами

Для самодіяльних туристів, які самостійно розробляють маршрут,
організовують і здійснюють туристський похід, тривалість цих етапів має
співвідношення 3:1:1. Воно відображає віддзеркалює важливість,
необхідність і відповідальність підготовчого етапу, що не повинен
обмежуватись акліматизацією і тренувальними, ознайомчими походами.

Підготовчий етап. Його завдання полягає в методичній, краєзнавчій,
фізичній і матеріально-технічній підготовці до виходу на маршрут, яка
передбачає:

чітке розуміння мети і завдань подорожі;

вивчення району подорожі, розробку схеми маршруту;

визначення особливого складу групи і розподіл

обов’язків між її членами;

наявність календарного плану подолання маршруту і

встановлення його контрольних термінів;

розробку тактичного плану подорожі, що передбачає до;

ставку продуктів харчування і спорядження у проміж^

пункти;

ознайомлення з усіма доступними географічними мЗ’

теріалами стосовно району подорожі, підготовка не

обхідного картографічного матеріалу;

придбання і перевірку особистого, групового і спеціаль’

ного спорядження, продуктів харчування;

у оформлення необхідних документів;

проведення тренувальних заходів за попередньо складеним планом.

Керівник (інструктор) групи очолює підготовку до походу і його
здійснення, на нього покладається відповідальність за безпеку учасників
подорожі.

Заступник керівника (інструктора), староста – здійснює керівництво
окремими роботами при підготовці до подорожі, і частиною групи в разі її
поділу на маршруті.

Завідуючий господарством (завгосп) відповідає за добір і збереження
групового спорядження і продуктів харчування, здійснює облік на
маршруті. У великих групах доцільно призначати двох завгоспів, що ділять
між собою відповідальність за спорядження і за продукти харчування.

Санінструктор перед початком подорожі проходить спеціальну підготовку з
надання першої медичної допомоги, укомплектовує медикаментами групову
аптечку. Під час походу на нього покладається контроль за станом
здоров’я учасників.

Відповідальний за ведення щоденника регулярно фіксує події, що сталися
під час походу, складає опис маршруту, веде хронометраж ходових днів.

При чисельності групи більше 10 чоловік доцільно визначити: кухаря,
казначея, кострового, фізорга, фотокіно-рєпортера. Бажано, щоб кожний з
учасників мав певні обов’язки. В залежності від мети походу може
виникнути потреба у виконанні додаткових обов’язків: географа,
істо-Рика, ботаніка, гідролога, метеоролога, топографа та ін. Усі вони
повинні володіти навичками ведення спостережень, збирання матеріалів,
зберігання зразків дослідного матеріалу. Головне при розподілі
обов’язків – не позбавляти членів групи особистої ініціативи,
стимулювати їх персональну відповідальність, частіше давати
індивідуальні зарання.Крім того, необхідно передбачити розподіл
одноразових обов’язків при зупинці на ночівлю і у зборах до виходу
маршрут. Кожний учасник повинен знати, чим він буде триматись:
облаштовувати місце стоянки, ставити намети, Рати дрова тощо. При
хорошій організації такі роботи

Крім того, необхідно передбачити розподіл одноразових обов’язків при
зупинці на ночівлю і у зборах до виходу маршрут. Кожний учасник повинен
знати, чим він буде иматись: облаштовувати місце стоянки, ставити
намети, Рати дрова тощо. При хорошій організації такі роботи

В тундровій зоні більш суху ділянку, зручну для базу, вання, можна
відшукати на річкових терасах, кам’янистим чи піщаних підвищеннях грунту
тощо.

В тайзі не бажано влаштовувати табір у густих чагар, никових заростях чи
хвойних насадженнях через велику кількість комарів і небезпеку
виникнення лісової пожежі. Перш за все треба уважно оглянути місцевість
і переконатися, що поблизу немає сухих чи гнилих дерев, які можуть бути
повалені вітром. Місце для ночівлі краще облаштува-ти в рідкому хвойному
лісі, де грунт покритий шаром сухої опалої глиці, а гілки дерев ростуть
на значній висоті і не можуть зайнятися від вогнища.

В степу бівуак влаштовують в улоговинах, байраках або під пагорбом, щоб
захиститися від вітру.

В горах місце для майбутнього табору обирають з особливою ретельністю.
Не можна встановлювати намети в місцях, де існує небезпека каменепадів
(навіть з невеликої висоти), лавин, зсувів, селевих потоків, затоплення
гірськими річками. Перш ніж зупинитись на привал, слід уважно обстежити
місцевість, перевірити, чи немає поблизу слідів каменепаду (камені, що
недавно впали, відрізняються більш темним кольором), і переконатися, що
на схилі над майданчиком не нависають окремі камені і глиби.

Категорично виключається розташування на ночівлю в кулуарах (улоговина
на крутому схилі, по якому скочуються камені), в сухих руслах і низьких
відмілинах гірських річок, на конусах виносу з ущелин і ярів, де можливе
затоплення зливовими або талими водами, а також в ущелинах і каньйонах,
що під час зливи перетворюються на бурхливі потоки, а в хуртовину можуть
стати небезпечною пасткою.

Небезпечно розбивати табір на перевальних ділянках, а тим більше на
підвищених місцях гребенів, оскільки існує загроза ураження блискавкою.
Якщо ж гроза захопила зненацька в небезпечному місці, всі металеві
предмети необхідно сховати серед каміння або у сніговій ямі вище місця,
де розташований табір.

Якщо відсутнє зручне місце для базування, його можна підготувати:
розрівняти і звільнити від каміння майданчик на схилі, розчистити від
снігу або витоптати ділянку не-обхідного розміру. Майданчик для
встановлення намета можна облаштувати майже в будь-якому місці, яким би
незручним воно не здавалось: головне, щоб воно було безпечним.

Як правило, для бівуака обирають досить просторий майданчик, на якому
можна встановити необхідну кількість наметів і влаштувати вогнище для
приготування їжі, викопати яму для сміття, туалети тощо. Таким місцем
може бути узлісся, високий берег річки, лісова галявина, майданчик біля
підніжжя відлогого пагорба, прогріті сонцем і захищені од вітру.
Місцевість повинна бути сухою, затишною, добре освітлюватись сонцем у
ранкові години, що дозволяло б швидше висушити намети, одяг, взуття і
спорядження після ранкової роси. Бажано, щоб був затінок, де можна
сховатися від спеки, місце для купання, красивий краєвид.

Обов’язкові вимоги до організації бівуака – наявність поблизу стоянки
джерела питної води і достатньої кількості дров для багаття.

Всі навколишні джерела води обстежені керівником групи і
санінструктором. Виключається використання для пиття і приготування їжі
води із занедбаних колодязів і джерел, невеликих озер, ставків і боліт.

Якщо бівуак розташований на березі річки, то місце забору питної води
має знаходитися вище, а ділянка для умивання, купання, миття посуду,
прання одягу і білизни – нижче за течією річки. Місце для ночівлі
обирають вище від населених пунктів, бо вода там чистіша. Не можна
розбивати табір на крутому березі річки біля його краю, підмитого водою,
бо він може обвалитися. Мало придатними для цього є також низькі
заболочені береги річок і озер, оскільки під час зливи береги можуть
бути затоплені. Крім того, природні умови таких місцевостей шкідливі для
здоров’я.

Особливої уваги під час стоянки вимагає поводження з вогнем. Щоб
запобігти виникненню пожежі, місце для багаття слід облаштувати з
підвітряного боку, щоб іскри не могли досягти наметів, і на небезпечній
відстані від дерев і кущів. Вогонь розпалюють на розчищеному від трави і
дерну місці. Не можна розкладати вогнище на торф’яному грунті, бо він
може спалахнути навіть через кілька днів.

Рубати дерева для вогнища категорично заборонено. Ц припустимо лише в
тих випадках, коли хтось потребує негаР ної медичної допомоги
(виготовити ноші для хворого чи пс раненого, швидко навести переправу
через річку або ущели ну в разі стихійного лиха, витягти людину з
трясовини тощо) Планування бівуака здійснюється керівником походу
Господарчі справи покладаються на завгоспа і чергових Роботи, пов’язані
з влаштуванням ночівлі, повинні викону ватись чітко, швидко,
організовано, без метушні. Частинг групи розчищає місце для табору,
ставить намети, розкладає спальні мішки, інші збирають сухий хмиз, якого
б вистачило не тільки для приготування їжі, а й для нічного багаття і на
ранок. Після встановлення наметів відповідальні за багаття розпалюють
вогонь, а чергові носять воду, готують їжу. Усі ці роботи виконуються
під наглядом старшого чергового або керівника групи. Без їх дозволу
ніхто не може навіть ненадовго покинути територію табору.

Якщо ночівля передбачається в населеному пункті (це практикується, як
правило, взимку), то слід заздалегідь подбати про підготовку приміщення.
З цього приводу бажано мати домовленість ще на підготовчому етапі
організації походу. У разі необхідності прийнятний ще один варіант:
два-три фізично сильних учасники походу випереджають групу, щоб
підшукати і підготувати приміщення для ночівлі. В разі необхідності
організації тривалої стоянки вимагається дотримання таких умов:

погодження місця і термінів базування і одержання доз

волу землевласника на влаштування бівуака;

розташування бази неподалік від шляхів сполучення

(дорога, траса, шосе) і засобів зв’язку (телефон, пошта,

телеграф);

відведення місця для кухні і намету для зберігання

харчів, спорядження і обладнання;

> обрання місця для прийому їжі і виконання камеральних

робіт;

> підготовка місця для штабного намету (де зберігалася б

і групова аптечка);

> визначення місця для забору води, миття посуду, уми-

вання і купання, прання одягу;

>> відведення місця для туалетів і ями для сміття.

Загальною і обов’язковою вимогою до стоянки є її безпечність, зручність,
затишність і відповідність усім іншим вимогам.

Туристські маршрути

Будь-яка туристська подорож здійснюється за певним маршрутом. Маршрут
виступає як невід’ємна складова туризму і найпоширеніша його форма.

Туристські маршрути дуже різноманітні за регіонами подорожі, природним
середовищем, способом пересування і визначаються інтересами та
особистими уподобаннями учасників походу. Одних більше влаштовує
переміщення між пунктами маршруту автобусом, поїздом, літаком,
теплоходом з ночівлею в комфортабельному готелі – інші віддають перевагу
пішохідним походам у горах річковим подорожам на човнах з відпочинком на
природі в похідних наметах.

Будь-яка подорож має привабливі сторони. При цьому важливо, щоб кожний
турист обрав собі маршрут до душі. Адже навіть найцікавіший маршрут може
не сподобатись туристам, які сподівалися зовсім на іншу за змістом
подорож. Наприклад, літній людині, яка мріє про спокійний відпочинок, не
підходить багатоденний гірський похід. Так само групі студентів, яким до
вподоби ночівля на природі і пісні біля багаття, не варто пропонувати
екскурсійну подорож на автобусі з проживанням у готелі.

Класифікація туристських маршрутів. Не існує абсолютно однакових
туристських маршрутів: кожен з них має свої особливості, хоча навіть між
абсолютно різними маршрутами є багато спільного.

Для зручності обліку, планування і практичного використання всі маршрути
можна умовно об’єднати в кілька груп на основі певних ознак за змістом
охопленням території, сезонністю, способом пересування, тривалістю,
складністю і т. ін.

За особливостями побудови траси туристські маршрути можна поділити на
лінійні, кільцеві, радіальні.

Лінійні маршрути починаються в одному, а закінчуються в іншому
географічному пункті. Вони проходять щонайменше через два, а то й три –
чотири і більше населених пунктів, або туристських господарств.

Основною умовою організації лінійного маршруту є доступність для
туристів початкового пункту чи головної турбази і можливість
безперешкодного від’їзду з його кінцевого пункту. Переходи через гірські
перевали, сплав по річці на човнах є здебільшого лінійними маршрутами.

Кільцеві маршрути, так само як і лінійні, можуть проходити через кілька
пунктів або турбаз, але початковою і кінцевою точкою подорожі є той
самий пункт. Перевагою таких маршрутів є те, що вони обслуговуються
одним туристським господарством чи турфірмою. Самодіяльним групам це
полегшує зворотний шлях після завершення подорожі.

Радіальні маршрути розраховані на виїзд або вихід туристів на екскурсії
і в походи різної тривалості поблизу турбази чи населеного пункту, що є
основним місцем їх перебування. Типовим зразком радіального маршруту є
туристські маршрути екскурсійного характеру для ознайомлення з
істо-рико-культурними пам’яткам великих міст. У зимовий період на таку
форму роботи переходять гірські турбази у зв’язку з підвищеною
небезпекою сходу лавин. Наявність канатних підйомників і пологі снігові
схили створюють хороші умови для гірськолижного спорту і активного
відпочинку.

Лінійні і кільцеві маршрути часто плануються в поєднанні з радіальними,
що дає можливість відвідати найбільш цікаві об’єкти неподалік від
основної нитки маршруту.

За охопленням території маршрути поділяються на місцеві, дальні
(міжрегіональні), зарубіжні (виїзні).

Місцеві маршрути, як правило, не передбачають далеких переїздів від
місця проживання. До них відносяться походи вихідного дня з насиченою
екскурсійною програмою або відпочинком на природі. Шкільні краєзнавчі
походи з метою вивчення рідного краю також здебільшого мають місцевий
характер.

Дальні маршрути мають значну довжину і більшу тривалість. Під час таких
маршрутів туристи мають можливість ознайомитися з різними регіонами
країни, що входять до різних географічних зон і відрізняються природними
умовами, історичними, культурними і побутовими особливостями. і
Закордонні маршрути пролягають за межами держави. ІЗа спрямованістю
туристських потоків розрізняють виїзний і(закордонний) і в’їзний
(іноземний) туризм. І Класифікація маршрутів. За змістом. При розробці і
|організації будь-якого туристського маршруту, поруч з таки-|ми
обов’язковими вимогами, як рекреативність та інформа-ітивність повинні
враховуватися й інші цілі, що визначаються особливостями конкретного
маршруту, його загальною |метою і тематичною спрямованістю. Цей аспект є
ще одним критерієм для відповідної класифікації туристських маршрутів.

Пізнавальні маршрути спрямовані на ознайомлення з певною територією, її
природою, історичними та культурними особливостями.

f

” ae L

e

&

F

Z

d

f

?

Ae

< ’ ” ae ae JL?eeh7[email protected]?eh7[email protected]?„yyyy^„теріалу (з географії, біології, історії та інших дисциплін), а ^акож тренувальні маршрути з елементами орієнтування На місцевості та оволодіння прийомами долання перешкод;Спортивні маршрути мають своєю основною метою виконання спортивних нормативів і розраховані на категорійні походи.Розважальні маршрути базуються на розважально-ігровій або змагально-ігровій програмі відпочинку.Мета туристського маршруту визначає змістовий аспект походу і вимагає його відповідної часової організації.За способом пересування. Всі туристські маршрути за способом пересування можна поділити на дві великі групи: пасивні і активні.Маршрути, на яких пересування між пунктами здійснюється за допомогою різних видів транспорту (автобуса, поїзда, літака, теплохода) без відчутного фізичного навантаження для туристів, мають пасивний характер. До цієї групи відноситься більшість екскурсійних маршрутів.. До активних маршрутів відносяться пішохідні, лижні, водні (на човнах, плотах) велосипедні та ін.На практиці способи пересування на маршруті часто використовуються в різних комбінаціях, доповнюючи один одного. їх вибір диктується метою подорожі, природними умовами території, її заселеністю, станом і густотою дорож-ної мережі, тривалістю переїздів, наявністю тих чи інших видів транспорту тощо.За сезонністю. Туристські маршрути можуть бути як цілорічними (що постійно діють протягом року), так і сезонними (літніми, зимовими та ін.). Сезонність маршруту визначається природними умовами території, по якій він пролягає, станом матеріальної бази, способами пересування, наявністю шляхів сполучення і транспортних засобів. Зрозуміло, що, наприклад, лижні чи водні маршрути мають чітко виражений сезонний характер.Взимку, коли активні походи стають неможливими, гірські турбази переходять на обслуговування любителів гірськолижного спорту, а в міжсезоння організовують автобусні маршрути з насиченою екскурсійною програмою.За тривалістю. Тривалість туристських маршрутів значною мірою обумовлюється наявністю у подорожуючих вільного часу. Більшість подорожей здійснюється під час відпусток, канікул, у святкові і вихідні дні. Відповідно до цього маршрути можна поділити на одноденні, короткострокові (3-5 днів) і багатоденні (більше 6 днів). Крім того, встановлення тривалості подорожі вимагає врахування ще цілого ряду факторів, і перш за все мети і змісту маршруту, кількості пунктів зупинок, способу пересування, виду транспорту, географії району подорожі, та сезонності маршруту.Тривалість туристських маршрутів, орієнтованих на переважне перебування на природі, прогулянки, активний відпочинок у поєднанні з екскурсіями і походами, досягає 10-20 днів.Від встановлення оптимальної тривалості маршруту і часу перебування туристів у кожному з його пунктів залежить його успішне функціонування, популярність маршруту серед туристів.За складністю. За мірою фізичного навантаження при подоланні маршрутів їх можна поділити на загальнодоступні, нескладні і категорійні.До загальнодоступних відносяться всі маршрути експедиційного характеру з використанням транспортних засобів. їх здатні подолати туристи будь-якого віку і фізичної підготовки.Нескладними (некатегорійними) вважаються маршрути, що передбачають активні способи пересування і розраховані на фізично здорових туристів без спеціальної туристської підготовки і з мінімумом спеціального спорядження. До таких маршрутів відноситься більшість пішохідних, гірських, лижних, водних і велосипедних походів, що організовуються турбазами.До категорійних маршрутів слід віднести такі, подолання яких вимагає певного туристського досвіду, відповідної технічної підготовки, міцного здоров'я. Крім того, необхідно мати спеціальне спорядження.Більшість таких маршрутів має спортивний характер. Вони організовуються і проводяться самодіяльними туристськими секціями, клубами та іншими організаціями з метою виконання спортивних нормативів.Відповідно до спортивної класифікації виділяють шість категорій складності маршрутів - І, II, III, IV, V, VI (табл. 1):Таблиця 1. Поділ маршрутів за категоріями складностіди походів КатегоріяІ II III IV V VIТривалість у днях (не менше) 6 8 10 13 16 20Довжина в км (не менше) Пішохідні 130 160 190 220 250 -Гірські 100 120 140 150 160 160Лижні 130 160 200 250 300 300Водні 150 175 200 225 250 250Велосипедні 250 400 600 800 1000 -При визначенні категорії складності маршруту беруться До уваги наявність і складність природних перешкод, кількість ночівель у польових умовах, віддаленість і заселеністьтериторії, погодні умови тощо. Крім того існує ряд обмежень щодо віку і туристського досвіту учасників походу, чисельності груп та ін.За інтенсивністю використання. За цією ознакою можна виділити маршрути постійно діючі, тимчасові і маршрути одноразового проходження.До постійно діючих відносяться цілорічні або сезонні маршрути, прокладені в популярних туристських регіонах, що функціонують без істотних змін протягом багатьох років. Такі маршрути, як правило, добре обладнані, вони інтенсивно використовуються туристськими організаціями.Маршрути тимчасового використання розробляються і використовуються з метою організації виїзних туристських таборів, зльотів, тренінгів, семінарів у певному регіоні протягом одного сезону, місяця, тижня.На одноразове проходження розраховані маршрути, що розробляються групами самодіяльних туристів у пристосуванні до конкретної траси і певного часового відрізку. Такі маршрути можуть бути організовані також суб'єктами туристського обслуговування при наявності відповідного замовлення.Організація і режим руху на пішохідному маршруті передбачають не лише порядок шикування групи в залежності від характеру місцевості, часу доби, погоди чи в умовах подолання природних перешкод, а й темп пересування, час виходу групи.Перед виходом на маршрут керівник ставить перед групою завдання, визначає форму одягу, складає перелік необхідного спорядження і обладнання. Вихід групи призначається на ранкові години. Це дозволяє більш продуктивно використати першу половину дня і вивільняє в післяобідню пору час для обробки зібраних матеріалів чи для продовження спостережень. Якщо при проведенні тривалих досліджень виникає потреба в цілодобовій присутності спостерігача, необхідно організувати тимчасовий табір.Проходження маршруту передбачає ряд заборон і застережень:> забороняється рухатись під час грози, зливи, сильного вітру, в нічну
пору, в густому тумані, а також відразу піс-

ля зливи стрімкими схилами, камінням, осипами, днищами ярів. Небезпечні
ділянки треба долати тільки при наявності страхування;

> перебування у спеку на сонці припустиме лише з покритою головою і в
сонцезахисних окулярах;

забороняється проходження маршруту і проведення

розвідки місцевості поодинці. Мінімальний склад групи в

туристському поході на рівнині – дві особи, а в гірських

умовах- чотири;

під час пересування лісом не можна користуватися від

критим вогнем, кидати на землю палаючі сірники, недо

палки. При здійсненні досліджень чи проведенні екс

курсій у заповідниках та на інших природоохоронних

територіях необхідно суворо дотримуватися встановле

них правил поведінки, з якими слід ознайомитися зазда

легідь.

Методичні принципи розробки туристських маршрутів

Подорожуючи тим чи іншим туристським маршрутом, турист повинен мати
гарантовану можливість активного відпочинку з оптимальним фізичним
навантаженням, елементами загартування організму, а також продуманим
змістом, цікавою екскурсійною програмою, цікавим дозвіллям.

Туристська подорож повинна давати задоволення її учасникам, викликати у
них позитивні емоції, нести змістовну і цікаву інформацію, бути джерелом
приємних спогадів. Маршрут тим привабливіший для туристів, чим більше
можливостей він містить для відпочинку і оздоровлення, чим цікавіший
його зміст і екскурсійна програма. Оптимальне поєднання цих факторів є
обов’язковою і основною вимогою до розробки туристського маршруту. Крім
того, траса маршруту повинна бути послідовно розробленою, безпечною і
відповідати фізичним можливостям кожного з учасників.

Існує два рівноцінних варіанти обрання маршруту і ком плектування групи
при підготовці до туристської подорожі при наявності добре розробленого
і описаного цікавого маршруту добирається група для його подолання; вже
укомплектована група обирає район подорожі і розробляє трасу маршруту.

Обрання маршруту є досить складною справою. Крім природних умов та інших
особливостей того чи іншого району обов’язковим є врахування побажань
більшості учасників відповідно до їх уподобань, інтересів, туристського
досвіду, фізичної і технічної підготовленості, наявності вільного часу,
коштів, спорядження тощо. Необхідною умовою є також відповідність
маршруту, меті і основному завданню походу.

Розробка маршруту здійснюється в три етапи:

обрання району подорожі;

прокладання траси маршруту;

> детальне відпрацювання основної нитки маршруту і за

пасних варіантів.

Обрання і оцінка регіону подорожі здійснюються на основі таких факторів,
як сприятливість природних умов, наявність цікавих екскурсійних
об’єктів, наявність транспортного зв’язку.

Район майбутньої подорожі піддається докладному вивченню. З цією метою
використовуються довідники, карти, туристські путівники, літературні
джерела, географічні дані, метеорологічні спостереження, лоції рік і
озер, звіти туристських груп і експедицій, які там побували. Важливі
дані можна одержати через листування з місцевими організаціями,
туристами, краєзнавцями, лісниками, а також шляхом консультацій із
членами місцевої маршрутно-кваліфікаційної комісії, методистами та
інструкторами турбаз.

Туристська група повинна мати уявлення про район походу: особливості
рельєфу даної території, тривалість світлового дня, наявність і стан
снігового покриву, перепади температур, кількість опадів, прогноз погоди
на період подорожі, наявність лісу в місцях ночівель, можливість виходу
до населених пунктів тощо. Крім цього, необхідно з’ясувати можливість
придбання на місці продуктів харчування і окре-

предметів спорядження. Докладне попереднє вивчення району подорожі
переслідує не тільки пізнавальну мету.: воно спрямоване на досягнення
безпеки подорожі.

При прокладанні траси маршруту необхідно стежити за поступовістю
наростання кілометражу. Це обумовлено необхідністю адаптації і
акліматизації учасників походу, тому фізичні навантаження повинні
збільшуватись повільно і досягати максимуму в другій третині подорожі.
На цей самий період бажано планувати подолання ділянок найбільш складних
у технічному відношенні.

Поділ траси на відрізки, що відповідають денному переходу, планування
днівок і складання графіку руху групи доцільно здійснювати відповідно до
особливостей місцевості з урахуванням складності шляху, наявності
екскурсійних і природних об’єктів, огляд яких передбачає зупинку.

Денний перехід у піших і лижних походах становить, як правило, 15-23 км,
гірських – 15-18 км, водних – 20-30 км. Необхідно враховувати, що при
тривалості походу в шість-вісім днів варто планувати одну днівку, а
більше дев’яти днів – дві.

В лісовій місцевості з переважанням мішаних і широколистяних лісів з
густим підліском трасу маршруту краще прокладати вздовж річок, так само
як і на заболочених територіях, де найбільш сухі ділянки тягнуться
вузькою смугою вздовж водотоків (прируслові вали, надзаплавні тераси).
При цьому слід враховувати також лісові дороги, стежки, просіки.

При розробці лижних маршрутів необхідно пам’ятати, що довжина денного
лереходу значною мірою залежить від стану снігового покриву. Так, на
сніговій цілині або під час відлиги швидкість просування може
зменшуватись удвічі порівняно з розрахунковою. В густому лісі в першій
половині зими і після значних снігопадів сніг набагато пухкіший і
глибший, ніж на узліссі, на галявинах. Крім того, необхідно робити
поправку на можливість таких природних явищ, як заметіль, різке зниження
температури, сильний зустрічний вітер. Це вимагає на кожному переході
тимчасового укриття для туристів, а то й відхилення від маршруту для
виходу до населеного пункту.

збільшенню крутизни схилу і на особливо складних д»

ках (круті засніжені і трав’янисті схили, осипи та ін.) м

досягати лише 0,4 – 0,5 км/год. Взимку в горах схили і

тизною 16°С і більше при глибині снігового покриву по

ЗО см вважаються лавинонебезпечними. Маршрут не пс

нен перетинати від’ємних форм рельєфу – снігозбірних

ронок, лавинних лотків тощо. Треба уникати переходів

вузькими гребенями, над якими з нависають снігові кар

зи, а також дуже засніженими ділянками схилів, оскілі

сніговий покрів може виявитися нестійким.

Розробляючи водний маршрут, потрібно пам’ятати г

вплив на швидкість пересування таких факторів, як зі

вистість річки, швидкість течії, переважання певних глибі

можливість інших перепон і перешкод для руху плавуч

засобів (низькі мости, греблі, паромні переправи, відміг

ни, пороги, завали дерев, зарості очерету тощо). На озер

і річках з повільною течією маршрути розробляються в рс

рахунку на їх подолання її на гребних човнах. При шви

кості течії понад 4-6 км/год доцільно використовувати н

дувні човни-понтони (плоти), катамарани.

Якщо маршрутом передбачено подолання технічь складних перешкод, то його
слід планувати на першу пол< вину дня - найкраще зранку. Напередодні, облаштовук чись на ночівлю, слід здійснити докладну розвідку з метої визначення основних способів подолання перешкоди і пе редбачення місць страховки.Траси туристських маршрутів повинні пролягати за мє жами заповідників та інших природодоохоронних зон, дл; огляду яких плануються природознавчі екскурсії, зазда легідь погоджені з дирекцією заповідника.Вся траса маршруту повинна бути нанесена на топо графічну карту з поділом на відрізки, що відповідають даному переходу. Складні ділянки маршруту потребують детальнішого картографічного відображення в масштабі (1:50000, 1:25000).Багатоденні туристські маршрути які обслуговуються турбазами повинні бути запаспортизовані і детально описані (з кроками, напрямками, віддалями, орієнтирами тощо).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019