Реферат на тему
Об’єкт і предмет туристичного краєзнавства
Туристичне краєзнавство формується на стику географічного,
економічного, історичного й етнологічного краєзнавства, а також
туризмознавства і рекреалогії шляхом міждисциплінарного синтезу їх
теоретико-методологічних і прикладних напрацювань.
Туристично-краєзнавчі дослідження є важливим джерелом формування
наукової фактологічної бази географії, історії, етнографії, дидактики,
методики викладання шкільних курсів і курсів ВНЗ, поповнення музейних
експозицій, змістовного насичення наукових і популярних видань. У
процесі краєзнавчої діяльності учні та студенти на основі
безпосереднього вивчення компонентів природи, природних комплексів і
ресурсів, результатів господарської діяльності поселень формують
географічні і суспільно-економічні поняття, накопичують дані для
узагальнень, розвитку уявлень про систему складових географічного
простору рідного краю.
Краєзнавчу діяльність стимулює набуття навичок, умінь, самостійності, що
задовольняє пізнавальні потреби, освоєння прийомів наукових досліджень
майбутніми краєзнавцями.
Упродовж XX ст. на теренах України бурхливо розвивається туристична
індустрія. Для всебічної розбудови туристичної індустрії на певній
території необхідне всебічне вивчення її туристично-рекреаційних
ресурсів власне засобами і методами краєзнавства.
Отже, основним об’єктом туристичного краєзнавства виступає, у широкому
розумінні, рекреаційно-туристичний потенціал території, а у
вузькодисциплінарному вимірі – рекреаційно-туристичний комплекс (РТК)
рідного краю (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Основні об’єкти туристичного краєзнавства
Рекреаційно-туристичний комплекс (РТК) – це функціональна підсистема
територіальної рекреаційної системи, що характеризується єдністю
території, яка володіє значним рекреаційним потенціалом, наявністю
сукупності рекреаційних установ і підприємств інфраструктури, єдністю
організаційних форм управління, що забезпечують ефективне використання
природних і економічних ресурсів.
Іншими словами, об’єктом дослідження є рідний край через призму його
туристичної самобутності. Характерними об’єктами національного
туристичного краєзнавства виступають терени окремих одиниць
адміністративно-територіального поділу держави, історичні й етнографічні
краї (Волинь, Бойківщина, Гу-цульщина, Слобожанщина тощо), біосферні
заповідники (Східні Карпати, Дунайський тощо), національні природні
парки (Шацький, Карпатський, Подільські Товтри й ін.), ландшафтні парки
(Меотида, Каньйон Дністра тощо), історико-культурні заповідники (Поле
Берестецької битви, Древній Галич й ін.) тощо.
Похідними (тобто об’єктами нижчого рангу) основного дослідницького
об’єкта туристичного краєзнавства виступають окремі територіальні
одиниці досліджуваного краю, які вирізняються за характером наявних
рекреаційних ресурсів, ступенем туристичної спеціалізації господарства
та специфікою розвитку в їх межах туристики. Такі низові об’єкти
дослідження у рек-реалогії (і рекреаційній географії) отримали назву
територіальні рекреаційні системи (ТРС).
Об’єктами краєзнавчого інтересу виступають ТРС локального рівня.
Зокрема, до них слід віднести такі таксономічні одиниці національного
рекреаційно-туристичного комплексу:
Рекреаційно-туристичний центр (наприклад, Львів, HYPERLINK
“http://www.dzerelce.org.ua/Morshyn.htm” Моршин , Славське).
– Рекреаційно-туристичний вузол (наприклад, Східницько-Трускавецький,
Поляна-Свалявський, Євпаторійсько-Сацький).
Рекреаційно-туристичний підрайон (наприклад, Велика Ялта, Арабатська
стрілка, Свидовецький масив, Сатанівські Товтри, Гологори й ін.).
Предметом дослідження туристичного краєзнавства виступають окремі
складові туристично-рекреаційного потенціалу краю – природні рекреаційні
ресурси (мінеральні води, клімат, озера тощо), ступінь їх освоєння і
характер експлуатації, пам’ятки історії і культури, туристичні заклади
та інші об’єкти туристичної інфраструктури, а також різноманітні аспекти
розвитку туристичного руху в краї.
Сукупність основних аспектів предмета туристично-краєзнавчих досліджень
наведена на рис. 2.3 (хоча, певна річ, названими ключовими предметними
аспектами досліджень множина явищ і процесів, що можуть виступати в
якості предмета туристично-краєзнавчих студій, далеко не вичерпується).
Рис. 2.3. Основні аспекти предмета туристично-краєзнавчих досліджень
Кожен з названих на рис. 2.3 аспектів є вагомим предметом національних
туристично-краєзнавчих досліджень, що вимагає розробки специфічних
дослідницьких методик та залучення міждисциплінарних підходів й моделей
синергетичного аналізу й синтезу вихідної інформації.
І саме завдяки цій об’єктивній обставині туристичне краєзнавство, на
сучасному етапі розвитку, продуктивно “виходить за межі” дослідницького
арсеналу рекреаційної географії й послуговується цілою низкою
міждисциплінарних методичних підходів: геомаркетингового,
соціокультурного, історико-гео-хронологічних зрізів,
еколого-економічного, геополітичного та багатьох інших; що саме по собі
ставить туристичне краєзнавство на якісно новий рівень глибинного
пізнання території (краю) у контексті її туристичного загосподарювання,
генерування, розподілу й адсорбції туристичних потоків, творення
самобутнього туристичного іміджу (ореолу привабливості) тощо.
???????, передусім, прикладного, діяльно зорієнтованого характеру.
Адже саме туристичне краєзнавство здатне репрезентувати всьому світові
багатство національної історико-етнокультурної спадщини, зацікавити нею
широкі верстви населення держави, насамперед, молодь, здатне відродити
“з руїни” унікальні занедбані об’єкти старовини, спроможне “допомогти”
українським музеям, заповідникам і національним паркам заробляти
достатні кошти для розширеного самофінансування й своєчасного проведення
реставраційних, консерваційних чи упорядкувальних робіт.
Ключові завдання, які стоять нині перед українським туристичним
краєзнавством і вимагають цілеспрямованої уваги з боку держави,
громадських організацій і фондів, науковців і практиків краєзнавчої
справи, наведено на рис. 2.4.
Рис. 2.4. Основні завдання туристичного краєзнавства на сучасному етапі
розвитку
Значна частина названих завдань має “лягти на плечі” науковців й
активістів низових краєзнавчих організацій. Передусім від їхньої
принципової позиції і подвижницької праці залежатиме, в якому стані
перебуватимуть українські замки і фортеці (чи їх атракційні фрагменти),
музеї історії і природи під вікри-тим небом, заповідні урочища та поля
археологіних розкопок чи історичних битв тощо, а також те, кого ми
виховуємо з дитсадка (нігілістів-космополітів чи поціновувачів
національної етнокультурної спадщини), що знатимуть пересічні громадяни
про ці об’єкти національної спадщини, з яких джерел матимуть вони змогу
черпати туристично-краєзнавчу інформацію, наскільки туристично
“розкрученими” й готовими до організованого туристичного відвідування
будуть ці об’єкти.
Література
1. Всеукраїнська спілка краєзнавства: матеріали та документи. – К.:
Рідний край, 1997.
2. Географічна енциклопедія України: УЗ т. – К.: Українська
енциклопедія, 1990. – Т. 2. – С 208-209.
3. Демідієнко О. Я., ІоноваО. М., Кузнецова В. І. Основи краєзнавства. –
К., 2001.
4. Енциклопедія українознавства: У11 т. /Під ред. проф. В. Ку-бійовича.
– Л., 1994. – Т. 3. – С. 1159-1160.
5. Жупанський Я. I., Крулъ В. П. До питання про географічні засади
сучасного національного краєзнавства // Український географічний журнал.
– 1993. – № 3. – С. 52-55.
6. Жу панський Я., Крулъ В. Про об’єкт і предмет вивчення національного
краєзнавства // Краєзнавство. – 1994. – № 1-2. – С 3-6.
7. Захаров С. Функції, етапи, стадії географічного краєзнавства //
Географія та основи економіки. – 1999.
8. Історичне краєзнавство в Українській РСР / П. Т. Тронь-ко, В. О.
Гербик, О. І. Лугова та ін.; відп. ред. П. Т. Тронько. – К.: Наукова
думка, 1989.
9. Костриця М. Витоки українського краєзнавства // Географія та основи
економіки в школі. – 2000. – Мі. – С. 31-32; №2. – С 34-36.
10. Костриця М. Географічне краєзнавство: актуальні питання теорії //
Географія та основи економіки в школі. – 1999. – №3. – С. 35-37.
11. Костриця М. Географічне краєзнавство: Поступ у III тисячоліття //
Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2002. – № 2. – С 5-7.
12. Костриця М. З історії становлення шкільного географічного
краєзнавства в Україні // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001. – №
7. – С 4-5.
13. Костриця М. Кому заважає краєзнавство? // Краєзнавство. Географія.
Туризм. – 1999. – № 5. – С. 2.
14. Костриця М. Становлення організаційних форм українського
географічного краєзнавства // Географія та основи економіки в школі. –
2005. – № 3. – С 39-42.
15. Костриця М.Ю. Туристсько-краєзнавча робота в школі. – К.: Радянська
школа, 1985.
16. Краеведение: Пособ. для учителя / Под. ред. А. В. Дарин-ского. – М.:
Просвещение, 1987.
17′. Краєзнавство в Україні: сучасний стан і перспективи: Наук, збірник.
– К.: Академія, 2003. – 232 с
18. Крачило М. П. Краєзнавство і туризм. – К.: Вища школа, 1994.
19. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Теоретичні основи географічного
краєзнавства і соціальне районування / Сучасний стан та перспективи
вивчення географії рідного краю у школах: Тези доповідей Міжнародного
наук.-метод, семінару. – Харків, 1994. – С 3-4.
20. Програма курсу “Основи туризму і краєзнавства” // Краєзнавство.
Географія. Туризм. – 2002. – № 35. – С 10-13.
21. Рєпніна В. Краєзнавчо-пошукова діяльність учнів у позашкільному
закладі // Географія та основи економіки в школі. – 2000. – № 1. – С
34-35.
22. Рудницъкий С. Коротка географія України: Фізична географія. – К.:
Лан, 1910.
23. СафиулинА. 3. Географическое краеведение в общеобразовательной
школе: Пособ. для учителей. – М.: Просвещение, 1979.
24. Серебрій В. Краєзнавство в системі народної освіти // Краєзнавство.
Географія. Туризм. – 2001. – № 13. – С. 7-8.
25. СеркізЯ. Історичне краєзнавство: Навч.-метод, посіб. – Л.: ЛОНМІО,
1995.
26. Сов’як П. Яким шляхом піде Дрогобицьке краєзнавство? // Вісник
Дрогобиччини. – 1997. – 5 квітня.
27. Соловей М. В. Шкільна географія і краєзнавство у педагогічній
спадщині Софії Русової // Географія та основи економіки. – 2001. – № 1.
– С 33-34.
28. Тімець О. Значення краєзнавства на різних етапах розвитку
суспільства // Рідна школа. – 2002. – Серпень-вересень. – С 57-58.
29. Тронько П. Т. Краєзнавство у відродженні духовності і культури. –
К.: Рідний край, 1994.
30. Тронько П. Т. Родовід українського краєзнавства // Краєзнавство. –
1993. – № 1. – С 3-7.
31. Тушковський П.А. Краєвиди України в зв’язку з її природою і
людністю. – К.: Червоний шлях, 1924.
32. Шаблій О. І. Академік Степан Рудницький: Фундатор української
географії. – Львів; Мюнхен, 1993.
33. Шишченко П. Сутність географічного краєзнавства // Краєзнавство.
Географія. Туризм. – 2000. – № 42. – С. 1-2.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
