Курсова робота
Методика розвитку спеціальної витривалості у спортсменів – хлопців
Зміст
TOC \o “1-2” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc74293610” Вступ
………………………………………………………………
……………………………………………………………3
HYPERLINK \l “_Toc74293611” Розділ I. Теоретичні посилання,
постановки, проблеми розвитку витривалості
………………………………………………………………
……………………………………………..4
HYPERLINK \l “_Toc74293612” 1.1. Витривалість в системі спортивної
підготов ки………………………………………………….4
HYPERLINK \l “_Toc74293613” 1.2. Спеціальна витривалість і методика
її розвитку ……………………………………………..10
HYPERLINK \l “_Toc74293614” Розділ II. Задачі, методи і
організація досліджень ……………………………………..15
HYPERLINK \l “_Toc74293615” 2.1. Задачі і методи досліджень
………………………………………………………………
………………..15
HYPERLINK \l “_Toc74293616” 2.2. Методика досліджень рухових
здібностей
………………………………………………………..16
2.3. Організація
досліджень……………………………………………………..
……………………………..19
HYPERLINK \l “_Toc74293618” Розділ ІІІ. Темпи змін показників, які
характеризують спеціальну витривалість до навантажень зі змінною
спрямованістю впливу
………………………………………………………………
……………………………………………………….20
3.1. Дослідження динаміки змін показників, котрі характеризують
витривалість боксерів після
навантаження……………………………………………………
…………………………….20
3.2. Показники, які характеризують спеціальну витривалість до
навантажень зі змінною спрямованістю
впливу…………………………………………………………
……………………24
Висновок……………………………………………………….
………………………………………………………….27
HYPERLINK \l “_Toc74293619” Список використаних джерел
………………………………………………………………
…………….28
Вступ
Розвиток високої спортивної майстерності у будь-якому виді спортивної
діяльності пов’язаний з рівнем розвитку рухових здібностей (сили,
швидкості, витривалості) і ефективністю їх взаємодії. Високий же рівень
працездатності, спортивної майстерності досягається на базі розвитку
спеціальної витривалості. [15,19,20]
Характерною рисою сучасного підходу до розвитку витривалості є прагнення
до вдосконалення аеробних і анаеробних механізмів енергозабезпечення
[8,19,23]. Проте динаміка розвитку не визначається якоюсь однією ознакою
і пов’язана з сукупністю діючих чинників.
Мета дослідження: обґрунтувати методику розвитку спеціальної
витривалості.
Об’єкт дослідження: тренувальний процес спортсменів-хлопців.
Предмет дослідження: динаміка зміни спеціальної витривалості у
спортсменів-хлопців.
Гіпотеза дослідження: пропонувалося, що одне і те ж навантаження із
спрямованістю на розвиток спеціальної витривалості по різному впливатиме
на її зміну у спортсменів.
Пропоную розглянути дані дослідження на прикладі боксерів.
Розділ І
Теоретичні передумови постановки проблеми розвитку витривалості
1.1. Витривалість в системі спортивної підготовки.
Однією з найважливіших проблем підготовки висококваліфікованих
спортсменів є розвиток рухових здібностей і, зокрема, витривалості.
Багатьма дослідниками наголошується, що витривалість є загальною
властивістю людського організму, яка знаходить конкретний прояв в різних
видах рухової діяльності, у тому числі і спортивній [7,22].
В понятті витривалості прагнуть відобразити особливості, властиві
тривалості виконання роботи. В узагальненому розумінні витривалість
розглядається як «затягування часу», збереження людиною працездатності і
підвищення опірності організму втомі при роботі або дії несприятливих
чинників зовнішнього середовища» [27].
В інших випадках витривалістю називається здібність організму до
тривалого виконання якого-небудь фізичного навантаження без зниження
його ефективності, іншими словами, витривалість протиставляється процесу
втоми.
Проте, останнім часом серед фахівців відсутня єдність поглядів при
розгляді поняття витривалості стосовно спортивної діяльності. Не
безпідставні і приведені визначення. На фоні цього слід зазначити, що
практично в кожній роботі, де з’являються спроби фундаментально
проаналізувати проблему витривалості, присутні власні визначення [27].
Одночасно численними даними [6,23,28] доводиться, що витривалість може
бути як загальна, так спеціальна.
Ряд авторів [2,16,29] разом із загальною і спеціальною витривалістю
розрізняють як різновиди спеціальної витривалості швидкісну,
швидкісно-силову, силову, локальну, регіональну, глобальну, а в деяких
випадках різносторонню, тривалу, короткочасну і витривалість до
статичних зусиль [13].
Є роботи, в яких заперечується розподіл на загальну і спеціальну
витривалість. Звертається увага на те, що прояв витривалості завжди
конкретний, оскільки визначається конкретними умовами діяльності [17].
Загальним же компонентом для всіх видів витривалості є вольова напруга,
за рахунок якої зберігається інтенсивність, але до певної межі.
При цьому різні види витривалості не корелюють один одним, особливо
витривалість в локальній і глобальній роботі при статичних зусиллях, а
також витривалість різних м’язових груп. П. Кунат [21] пропонує
виділити особливу властивість – «психічну витривалість».
В цілому, якщо в розумінні загальної витривалості спостерігається
схожість точок зору більшості фахівців, то погляди в розумінні змісту
спеціальної (швидкісної, силової, статичної) витривалості істотно
розрізняються [16,24,26] . Різне трактування позначених якостей свідчить
про недостатню розробку багатьох розділів методики вдосконалення
витривалості, у тому числі і спеціальної.
Разом з цим слід мати на увазі, що розвиток загальної витривалості в
значній мірі обумовлений генетично. Щодо спеціальної витривалості можна
сказати, що рівень її розвитку визначається характером тренувальних дій,
особливо в період сенситивного розвитку. Інтерпретація поняття
спеціальної витривалості заснована на визнанні необхідності обліку
якісної сторони специфічної роботи спортсмена протягом обмеженого часу
[9,10].
М. Я. Набатнікова [28] дає наступне визначення спеціальній витривалості:
«Спеціальна витривалість — здатність спортсмена ефективно виконувати
специфічне навантаження протягом часу, обумовленого вимогами його
спеціалізації…». З визначення видно, що у всіх випадках зберігається
постійним сам принцип вимірювання продуктивного виконання спеціальної
роботи [27,28]. По Л. П. Матвєєву [23], термін «спеціальна витривалість
спортсмена» означає його здатність протистояти стомленню в умовах
специфічних навантажень, особливо при максимальній мобілізації
функціональних можливостей організму для досягнення поставленої мети у
вибраному виді спорту. Цю здатність спортсмен проявляє як при виконанні
специфічних тренувальних вправ (вона може бути названою «спеціальною
тренувальною витривалістю»), так і в змаганнях по вибраному виду спорту
(це «спеціальна витривалість» змагання).
Проте витривалість слід відрізняти від такого поняття, як працездатність
людини. Не дивлячись на різні формулювання, всі автори єдині в думці, що
працездатність є тим максимумом роботи, який в змозі виконати людина,
тобто здібність до виконання максимально можливого для неї об’єму
роботи. Але не «можна ставити знак рівності між витривалістю і
працездатністю людини: перша є складовою частиною другої» [10].
Характерною межею сучасного підходу до розвитку витривалості у
спортсменів є переважне вдосконалення аеробної і анаеробної
продуктивності [ 8]. При цьому аеробні можливості зв’язуються з
діяльністю кардіораспіраторної системи і виражаються рівнем
максимального споживання кисню (МПК.) і кисневого показника (КП).
Анаеробні ж можливості залежать від безкисневих джерел енергії. Аеробні
і анаеробні можливості людини, разом узяті, характеризують функціональну
стелю індивідуального енергетичного обміну. При цьому багатьма
дослідниками наголошується, що відмінності на рівні і за характером
прояву витривалості в значній мірі пов’язані з особливостями
енергетичного забезпечення. Так, величина локальної витривалості
залежить від стійкості функціональних станів і загальної м’язової
діяльності, від поєднаної діяльності ССС і систем зовнішнього дихання,
активності симпато-адреналінової системи. Це повною мірою виявляється і
стосовно характеристики спеціальної витривалості, зокрема, силова
витривалість в циклічних видах спорту великі вимоги пред’являє до
анаеробних джерел енергії і особливо до гліколітичного процесу[7].
Швидкісна ж робота, що вимагає прояву витривалості, виконується з участю
швидких м’язових волокон. Адаптація скелетних м’язів до такої роботи
залежить значною мірою інтенсивності тренування [6].
Дослідження взаємозв’язку результативності змагання в МПК виявило їх
неоднозначність; на ранніх етапах наголошувався високий рівень
взаємозв’язку, в подальшому це все менше знаходило підтвердження, і
з’явилися дані, що показують, що поліпшення результативності змагання
супроводилося пониженням МПК. Зокрема, щодо діяльності стайєра показано,
що паралельно із зростанням МПК збільшуються (поліпшуються) і спортивні
результати. У спортсменів же, що показують видатні досягнення на
коротких дистанціях, залишається великий кисневий борг [8] . Разом з тим
слід звернути увагу на ті дані, які показують, що поліпшення спортивних
результатів супроводилося зниженням МПК або низьким їх рівнем [6]. Ю. В.
Верхошанським [6] також наголошується, що зростання спортивних досягнень
видатних спортсменів не супроводиться підвищенням МПК. В результаті не
підтверджується гіпотеза про існування антагонізму між розвитком
аеробних і анаеробних механізмів енергозабезпечення при напруженій
м’язовій діяльності.
Відповідно до цього Ю. В. Верхошанський [6] відзначає, що стає
зрозумілою помилковість розподілу витривалості на загальну і спеціальну.
Існуюча ж в даний час в практиці спортивної діяльності методична
концепція про розвиток витривалості через інтенсивну роботу піддавалася
критиці у зв’язку з тим, що остання перешкоджає розвитку адаптаційних
перебудов в організмі, які в даному випадку необхідні [6]. Часто це
зв’язується з різноманіттям прояву спеціальної витривалості – швидкісна,
силова, швидкісно-силова і т.п. Інша сторона проблеми полягає в тому, що
на даний момент ще слабо вивчені питання пов’язані з індивідуальними
особливостями піддослідних спортсменів. Успішно ж вирішувати весь
комплекс задач можна тільки на основі оптимізації тренувального процесу,
що передбачає в першу чергу, використовування тих засобів і методик
тренування, які забезпечують ефективні дії на чинники, що становлять
основу спеціальної витривалості і максимально відповідні
психофізіологічним особливостям спортсменів. В іншому випадку результат
може бути найнесподіванішим.
Підвищення продуктивності аеробного і анаеробного організму саме по собі
не є показником збільшеного рівня спеціальної витривалості в роботі,
котра потребує високої анаеробної і аеробної або змішаної
продуктивності. Збільшені енергетичні можливості реалізуються в
змаганнях частіше в тому випадку, якщо в тренувальній діяльності
змагання і передуючого їй, що привела до приросту енергетичних
можливостей, наголошується достатньо повна відповідність як по складу
працюючих м’язів, так і по характеру роботи. Це повною мірою відноситься
до процесу підготовки боксерів і зв’язане з тим, що досягнення високих
результатів в значній мірі обумовлюється здібністю до розвитку
максимального рівня працездатності (включаючи розвиток всіх основних
фізичних якостей – сили, швидкості, витривалості). Беручи до уваги те,
що спрямованість в розвитку сучасного боксу пов’язана з подальшим
збільшенням інтенсивності дій боксерів, в підвищенні активності ведення
поєдинку, в ефективності застосування техніко-тактичних дій на всіх
дистанціях, потрібний високий рівень фізичної підготовки і особливо
розвиток швидкісно-силових якостей і спеціальної витривалості. Одночасно
констатується, що рівень розвитку спеціальної витривалості у вітчизняних
боксерів явно недостатній [19].
При цьому і погляди на зміст поняття спеціальної витривалості боксера
мають різний характер. Частіше за все під спеціальною витривалістю
розуміють здатність тривало виконувати специфічну роботу без зниження її
ефективності [3,5,11,12]. На думку деяких авторів, витривалість боксера
– здатність проводити бій у високому темпі: випробовувати велику нервову
напругу, долати стомлення; здатність багато разів повторювати рухи із
збереженням всіх характеристик, властивих цим рухам; здатність швидко,
активно діяти протягом тривалого часу; здатність тривало виконувати
швидкісно-силову роботу в бою [11]; здатність вести бій в неослабному
темпі, ініціативно і невтомно [12].
А. І. Сілін, Б. В. Савін характеризують спеціальну витривалість боксера
як специфічна рухова якість, що має умовно-рефлекторний характер. К. В.
Градополов [11,12], Б. Н. Бутенко [6] як критерій спеціальної
витривалості пропонують оцінку вільного бою; М. І. Романенко пропонують
оцінювати спеціальну витривалість по найбільшому часу роботи і по
інтенсивності і якості виконання вправи протягом спеціально розробленого
комплексного тренування; В. А. Пєтухов витривалість спортсмена
характеризує різницею густини ударів в три і дев’ятихвилинних тестах.
Різниця в 3- і 9-хвилинних тестах визначалася як «показник
витривалості».
Разом з недостатністю розробок за визначенням поняття і критеріїв
спеціальної витривалості досліджувалася рухова діяльність боксера з
погляду розподілу технічних засобів спортсмена під час поєдинку на
рингу.
Особливості рухової діяльності боксера наголошуються в літературі з
боксу [11,12]. Частіше ці автори характеризують бокс як вид спорту
змінної інтенсивності. Рухова діяльність боксера відбувається в
обстановці однозначної близькості з супротивником. Це спричиняє за собою
постійну зміну ситуацій бою на рингу.
Безпосередню характеристику рухової діяльності боксерів вивчали багато
авторів [16,25]. Проте вони не показали в своїх дослідженнях ступінь
змінності діяльності боксерів не дивлячись на те, що деякі приведені
дані вказували на велику варіативність, постійну мінливість поєдинку
боксерів. Це торкається статистичних даних кількості ударів під час бою.
Це також видно із загальної кількості ударів, зареєстрованих спеціальним
рахунковим пристроєм.
Р. М. Морозов [25] приводить деякі цифри кількості ударів за весь раунд
і бій, удари лівою і правою рукою у двох спортсменів за час
багато-раундового поєдинку. Темп бою у кожного з боксерів розрізнений як
по раундах, так і в самому раунді. Б. А. Степанов при біомеханічному
аналізі прямих ударів показує, що з 120 знятих кінограм немає жодної,
схожої одна на одну.
Подібні дослідження ставлять питання про вивчення ступеня змінності
рухової діяльності, розподілі засобів спортсмена в ході поєдинку на
рингу, що має пряме відношення до спеціальної витривалості боксера.
Таким чином, в науково-методичній літературі з боксу [5,11,12,15] мало
вивчалися питання про поняття і критерії спеціальної витривалості
боксера, недостатньо досліджувалося особливість розподілу засобів
спортсмена в ході поєдинку на рингу, що має пряме відношення до методики
розвитку спеціальної витривалості боксера.
1.2. Спеціальна витривалість і методика її розвитку.
В системі розвитку спеціальної витривалості особливо важливим є
вдосконалення методики в плані комплексного підходу. Проте цей розділ і
сьогодні залишається недостатньо розробленим. Частіше вивчається система
зовнішніх дій і значно менше враховується механізм внутрішнього
сприйняття цього навантаження, тоді як все більше число наукових даних
обгрунтовують положення, що рівень розвитку спеціальної витривалості
спортсменів залежить від діяльності ЦНС, ендокринної системи,
підготовленості опорно-рухового апарату. Не останню роль в цьому ряді
займає і технологія тренувального процесу. Ефективність же дії
визначатиметься тим, наскільки це відповідає індивідуально-типологічним
особливостям спортсменів.
В даний час в методиці розвитку витривалості боксерів виділяють два
напрями [5.11.12.15.20]:
– розвиток загальної витривалості;
– розвиток спеціальної витривалості.
Автори одноголосно відзначають, що загальна витривалість розвивається
шляхом застосування різних загально-розвиваючих вправ, більшість з яких
носить циклічний характер (лижі, біг, плавання і ін.). В основі таких
вправ лежить тривала робота.
В методиці розвитку спеціальної витривалості боксера спостерігається
декілька напрямів. В більш ранніх роботах [11,12] основними засобами
методики були бойові вправи боксера і, в першу чергу, вправи з партнером
в умовному і вільному бою, при неодмінній умові постановки правильного
дихання і вміння боксера раціонально витрачати силу і енергію в бою. На
це звертають увагу б. І. Бутенко, Е. Калмиков [5], відзначаючи, що
боксерський спаринг є основним засобом розвитку спеціальної витривалості
і найбільшою мірою відповідним вимогам боксу, обмежене ж його
застосування пов’язано з високим травматизмом. За даними Ю. П.
Сироткіна, основним засобом в розвитку спеціальної витривалості є
боксерський мішок.
А. И. Сілін серед основних чинників розвитку спеціальної витривалості
виділяє критерії інтервального скорочення і подовження раундів і пауз
між ними в тренувальних і вільних боях. Тоді як В. М. Клевенко [20]
рекомендує проводити заняття повторно-змінним методом, вкорочував в часі
раунди, підвищуючи їх інтенсивність, також частіше міняти в парах різних
по вазі партнерів, працювати на більш легких боксерських снарядах
(наприклад, легкий мішок).
Підготовка зарубіжних боксерів, в основному американських [25] включає
ряд спеціальних і загальнорозвиваючих засобів, що дозволяє підвищувати
рівень спеціальної витривалості боксера. Одним з основних засобів
тренування американських боксерів є «робота на дорозі» [25]. Таку вправу
рекомендують застосовувати з самого початку занять боксом. «Робота на
дорозі» починається з малих дистанцій з постійним збільшенням відстані.
Спеціальне тренування триває 1-1,5 години. Спаринг (вільний бій) є
основним засобом тренування боксерів. Зокрема, американські професіонали
за місяць відводять спарингам 2/3 тренувальних днів. В дні тренувань,
коли немає вільних боїв, основна робота відбувається на боксерському
мішку, груші, скакалці, багато часу виділяється «бою з тінню»
Деякі іноземні спеціалісти пропонують апробований на практиці
інтервальний метод тренування боксерів. Суть інтервального тренування
зводиться до постійної зміни навантажень і відпочинку, одночасно йде
підвищення інтенсивності роботи боксерів. Інтервальне тренування
будується при обліку наступних чинників: інтенсивності навантаження, її
тривалості, повторюваності навантаження, тривалості відпочинку, форми
відпочинку. Постійною зміною цих п’яти чинників досягається головна
задача – підвищення тренованості боксерів.
В більш пізніх дослідженнях Р. О. Джерояна і Н. А. Худадова [15]
методику виховання спеціальної витривалості боксерів стали розділяти на
методику виховання аеробних і анаеробних можливостей. Авторами
пропонуються різні методи, які були апробовані в циклічних видах спорту.
Проте виходячи із специфіки боксу, вони рекомендують постійно змінювати
темп і швидкість вправ як при розвитку аеробних, так і при розвитку
анаеробних можливостей.
Переконливі дані про істотний вплив аеробних (окислювальних) реакцій на
енергозабезпечення організму боксерів протягом всього поєдинку показано
в роботах П. Н. Рєпнікова, В. З. Фарфеля, Е. А. Чупрова.
В дослідженнях І. П. Дєгтярьова, В. А. Кисельова, В. П. Черемисинова
виявлено значну участь анаеробного гліколізу в енергозабезпеченні
поєдинку боксерів. Для цього були підібрані тренувальні вправи, зухвалі
анаеробні зсуви, близькі по глибині до змагань.
Р. В. Кургузов, В. Я. Русанов [22] пропонують програму, що є однією з
форм інтервального тренування на снарядах для розвитку аеробних
можливостей. Для розвитку швидкісно-силової витривалості слід частіше
(особливо на спеціально-підготовчому етапі) використовувати спурти по
сигналу тренера, а також індивідуальне тренування.
В. А. Кісєльов [19] запропонував тренувальні вправи, що мають переважно
гліколітичну і алактатну, анаеробну, спрямованість, застосування яких на
етапі передзмагальної підготовки супроводяться статистично достовірним
збільшенням гліколітичної продуктивності і спеціальної працездатності
боксерів (активність бойових дій спортсменів в поєдинку змагання зростає
на 40,4 %.) . При такому підборі засобів і методів для розвитку
витривалості потрібно враховувати вагову категорію і відповідно до цього
підбирати навантаження як за об’ємом, так і по інтенсивності.
Ю. С. Маліков пропонує для розвитку спеціальної силової витривалості
вправи, виконувані в ускладнених умовах з різними обтяженнями:
боксерські манжети, боксерський пояс.
Б. І. Бутенко [4] рекомендує силову витривалість виховувати за допомогою
багатократного повторення боксерських рухів. З відносно незначними по
вазі обтяженнями (вага обтяжень індивідуальна для кожного боксера).
Швидкісна витривалість виховується за допомогою бою з тінню або роботою
на підвісній груші (заповненої піском, горохом або водою) в снарядних
рукавичках.
Швидкісно-силова витривалість основа спеціальної витривалості, яка
виховується за допомогою максимально швидкої інтервальної роботи на
мішках, в бойових рукавичках, з нанесенням сильних акцентованих ударів.
Загальна витривалість підтримується за допомогою кросів, тривалого
плавання (при ЧСС не менше 160 уд. /хв).
На підставі експериментальних даних В. В. Кім [18] рекомендує два
основні напрями в методиці розвитку спеціальної витривалості боксера. В
тренуванні за допомогою спеціальних засобів і методів, з одного боку,
забезпечувалося підвищення рівня адаптації функції дихання в процесі
розвитку спеціальної витривалості боксера, а з другого боку,
підвищувалася і стійкість до стомлення центрально-нервових процесів,
визначених непрямим шляхом по окоруховим реакціям, а також автор
пропонує різні пристрої і пристосування для скорочення часу тренування і
підвищення рівня витривалості, такі як капа, пневматичний жилет,
обмежувач рухів боксера.
І. П. Дєгтярьов [14] пропонує програму, що включає комплекс засобів,
направлених на розвиток лактатного анаеробного компоненту витривалості,
який змінявся комплексом засобів по розвитку алактатного-анаеробного
компоненту витривалості.
Абдель Фаттах Мабрук Хефр [1] рекомендує наступне співвідношення засобів
різної спрямованості в річному циклі спрямованості аеробного, змішаного
і анаеробного – 81,3; 15,8; 2,9 відсотки відповідно.
В. Г. Богуславский [2] встановив ефективність застосування
концентрованих навантажень, що забезпечують технічну майстерність і
високий рівень спеціальної витривалості юних кваліфікованих боксерів з
урахуванням зміни функціональних можливостей їх організму в різних
раундах бою.
Таким чином, проаналізована нами література дає підставу відзначити
наявність численних варіантів і підходів до розвитку спеціальної
витривалості. Частіше це пошуки провідних чинників конкретного етапу
підготовки або виду спортивної діяльності, які за експериментально
отриманими даними мають найбільше значення для розвитку спеціальної
витривалості. Серед цих чинників на ранніх етапах найзначнішою була
система педагогічних дій, на більш пізніх — вивчення аеробних і
анаеробних можливостей у взаємодії з системою педагогічних дій. Проте,
як в тому, так і в іншому підході рівень отриманих результатів істотно
розрізняється. В результаті в більшості досліджень наголошується, що
співвідношення досліджуваних ознак і їх значення для прояву витривалості
в значній мірі варіює. Частіше це зв’язується з особливостями
індивідуальності спортсмена, його віком, рівнем і етапом підготовки,
специфікою виду спортивної діяльності і багатьом іншим. Проте ці
посилання часто декларуються і значно менше знаходять експериментальний
дозвіл.
Розділ ІІ
Задачі, методи і організація дослідження
2.1. Задачі і методи дослідження.
З метою рішення поставленої проблеми були сформульовані наступні задачі
дослідження:
1. Вивчити особливості розвитку спеціальної витривалості
боксерів-хлопців
2. Дослідити динаміку змін показників спеціальної витривалості боксерів
після навантажень.
Для вирішення поставлених в роботі задач застосовувалися наступні
методи:
– теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури;
– педагогічні спостереження;
– педагогічне тестування;
– педагогічний експеримент.
Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури.
Вивчення і узагальнення є по даній проблемі науково-методичної
літератури дозволило сформувати концепцію, а на цій основі визначити
підходи до рішення позначеної проблеми.
Педагогічні спостереження. В основі використовування цього методу лежав
аналіз і оцінка ефективності педагогічних дій і організація занять.
В процесі взаємодії експериментатора і випробовуваних передбачалося
відкрите спостереження, тобто ті, що займаються знали, що за ними
ведеться спостереження.
Використовували також безпосереднє спостереження в тій його частині, де
фіксувався словесний звіт про характер застосування того або іншого
варіанту тренувальної дії.
Педагогічне тестування. Метод педагогічних контрольних випробувань
використовується для діагностики фізичного розвитку і контролю за
динамікою зміни спеціальної витривалості боксерів у відповідь на наперед
обумовлені дії. В цілому в роботі застосовувалися стандартизовані тести,
стосовно специфіки виду спорту. В процесі тестових випробувань
дотримувалися основні вимоги по стандартизації і уніфікації. [6]
Педагогічний експеримент. Відповідно до мети і гіпотези дослідження,
пов’язаної з визначенням впливу індивідуально-типологічних особливостей
на динаміку розвитку спеціальної витривалості, були проведені
лабораторний, природний і формуючий експерименти. В процесі
лабораторного експерименту нами з’ясовувалося, як реагують боксери з
різними типологічними особливостями на навантаження, направлене на
розвиток швидкісно-силової витривалості, за результатами ефекту
наслідків.
В природному експерименті вивчали динаміку психічних станів, що
розвиваються в процесі занять при використовуванні різних варіантів
навантаження.
Формуючі експерименти дозволяли виявити особливість пропонованих
варіантів навантаження на розвиток того або іншого прояву спеціальної
витривалості у боксерів.
2.2. Методика дослідження рухових здібностей.
Швидкість досліджувалася з використанням наступних тестів: результат
бігу на 30 м, максимальна частота рухів кисті за 10 сек., час реакції на
світло, реакція вибору з трьох альтернатив, максимальна кількість ударів
по тензоподушці за 10 сек.
Швидкісно-силові здібності досліджувалися із застосуванням тесту:
стрибок в довжину з місця (в метрах).
Силові здібності вивчалися із застосуванням наступних тестів: сила удару
правої і лівої прямої, а також бічної лівої і правої (в умовних
одиницях).
Витривалість досліджувалася із застосуванням тестів: загальна
витривалість результат бігу за 5 хвилин (в метрах).
Швидкісна витривалість досліджувалася із застосуванням тесту:
максимальна частота нанесення удару за 10 сек.
Силова витривалість вивчалася за допомогою тестів: зміна кількості і
сили (сумарного тоннажу) ударів, виконаних в одиницю часу. Для цього
використовували тензоплатформу (див. мал. 1, 2).
Тензоплатформа включає (мал., 3):
1. Регулятор грубої і точної настройки.
2. Міст.
3. Індикатор розбалансу моста.
4. Лічильник кількості спроб.
5. Лічильник сумарного тоннажу.
6. Лічильник величини однієї спроби.
7. Кнопку скидання.
8. Кнопку контролю правильності роботи приладу.
9. Регулятор рівня.
10. Вказівник часу роботи.
11. Телефони, через які виводяться сигнали зворотного зв’язку.
Мал. 3. Блок-схема тензометричної вимірювальної платформи
Прилад працює таким чином: перед початком роботи необхідно за допомогою
ручок грубої і точної настройки на індикаторі «О» встановити «О» моста.
Свідоцтво готовності до роботи свічення світлодіода зеленого кольору, в
іншому випадку горить червоний.
Встановивши перемикачем вказівника часу потрібний інтервал, необхідно,
тримати в натиснутому положенні кнопку контролю, за допомогою ручки
«установка рівня» встановити на лічильнику 3 (величина одиночної спроби)
значення рівня порогу.
Після цього необхідно натиснути кнопку скидання. Встановити інтервал
часу роботи і натиснути кнопку запуск. При ударі значення сили
одиночного удару заноситься в лічильник 3 і лічильник, що підсумовує, 2
при подальших ударах значення лічильника 3 відображатиме величину одного
удару в даній спробі, а лічильник 2 накопичену суму величини одиночних
ударів. Лічильник 1 покаже кількість ударів. Через деякий час прилад
припиняє реагувати на удари по платформі. Для повторного запуску
необхідно операції, описані вище.
При застосуванні платформи використовувався метод «вільного падіння»
ядра з висоти 1 м. Імпульс прискорення, отриманий платформою, визначався
заввишки падіння.
При визначенні лінійної характеристики деформації системи падіння ядра
проводилося з різної висоти, випробування показали достатньо високу
однорідність показників використання тензоплатформи і лінійність
одержуваних характеристик. Дані представлялися в умовних одиницях.
В першому випадку завдавали удару три раунди по дві хвилини, під звук
метронома 150 ударів в хвилину (стандартне навантаження). В другому
випадку, використовуючи три раунди по дві хвилини, боксера зобов’язали
нанести можливо більшу кількість ударів максимальним зусиллям
(інтенсивне навантаження), ми ж постаралися зафіксувати і кількість, і
тоннаж завдається удару.
Для визначення середнього коефіцієнта відновлення була застосована
наступна формула:
А (Г+Д+Е+Ж+3)/(В*К)
де А – середній коефіцієнт відновлення;
Г, Д, Е, Же, 3 – число ударів серця в першу, другу, третю, четверту і
п’яту хвилину відновлення відповідно;
В – загальний час відновлення (5 мін);
Д – пульс після розминки.
Сила удару на 1 кг ваги визначалася по формулі:
Б= б/(а*и)
де б – сила удару на 1 кг ваги;
би – тоннаж завданого удару;
а – кількість ударів;
і – вагова категорія.
Коефіцієнт витривалості боксера в даному раунді визначався по формулі:
X = А/Б
де X – коефіцієнт витривалості;
А – середній коефіцієнт відновлення;
Би – сила удару на 1 кг ваги.
Загальний коефіцієнт витривалості визначався по формулі:
Кобщ = (КЗ/К1+К2+КЗ)
де К1, К2, КЗ – коефіцієнти витривалості в 1, 2 і 3 раунді відповідно.
2.3. Організація досліджень.
Дослідження проводилися з 2004 по 2005 включали наступні два етапи.
Перший етап формування основного напряму роботи. Теоретичний аналіз
наявної літератури і її узагальнення, формування на цій основі
концептуальних підходів до рішення висунутої гіпотези, поставлених задач
і вибір основних методів і методик дослідження. Визначення предмету і
об’єкту дослідження.
Другий етап – педагогічний експеримент. В педагогічному експерименті
вивчали закономірності розвитку швидкісно-силової витривалості.
Розділ ІІІ
Темпи змін показників, які характеризують спеціальну витривалість до
навантажень зі змінною спрямованістю впливу
3.1. Дослідження динаміки змін показників, котрі характеризують
витривалість боксерів після навантаження.
Планування навантаження проводилося відповідно до розробленої нами
програми (див. табл. 1).
На загальнопідготовчому етапі використовувалася одна з форм
інтервального методу тренування із застосуванням засобів ЗФП, що
відображають специфіку боксу по фізіологічній спрямованості.
Вправи для вдосконалення швидкісної витривалості за допомогою бігу:
Характер роботи – повторний.
Тривалість – 10 сек.
Тривалість раунду – 2 мін.
Кількість раундів в серії – 4.
Відпочинок між раундами – 3 мін.
Кількість серій – 2.
Відпочинок між серіями – 6 мін.
Інтенсивність максимальна.
Вправи для вдосконалення швидкісно-силової витривалості за допомогою
бігу:
Характер роботи повторний.
Тривалість – 15 сек.
Тривалість раунду – 2 мін.
Кількість раундів в серії – 3.
Відпочинок між раундами – 15 сек.
Кількість серій – 3.
Відпочинок між серіями 6, 4, 2 мін.
Інтенсивність субмаксимальна.
Вправи для вдосконалення загальної витривалості за допомогою бігу:
Характер роботи – змінний.
Тривалість – 3 мін.
Кількість раундів – 10 (8 прискорень в серії).
Відпочинок між раундами – 1 мін.
Інтенсивність – середня (до 160).
На спеціально-підготовчому етапі вправи виконувалися на типових
боксерських мішках. Удари наносилися максимально швидко і точно із
збереженням техніки ударних рухів і відповідно ударних положень,
сприяючих переходу боксера від атакуючих до захисних дій і назад.
Вправи для вдосконалення швидкісної витривалості за допомогою типових
боксерських мішків:
Характер роботи – повторний.
Тривалість – 10 сек.
Тривалість раунду – 2 мін.
Кількість раундів в серії – 4.
Відпочинок між раундами 3 мін.
Кількість серій – 2.
Відпочинок між серіями – 6 мін.
Інтенсивність максимальна.
Вправи для вдосконалення швидкісно-силової витривалості за допомогою
типових боксерських мішків:
Характер роботи – повторний.
Тривалість – 15 сек.
Тривалість раунду – 2 мін.
Кількість раундів в серії – 3.
Відпочинок між раундами – 15 сек.
Кількість серій – 3.
Відпочинок між серіями – 6, 4, 2 мін.
Інтенсивність субмаксимальна.
В процесі практичного застосування засобів і методів підготовки,
сприяючих розвитку спеціальної витривалості, ми слідували правилу
«ізольованої тренуючої дії», тобто будували кожне тренувальне заняття
так, щоб в ньому розв’язувалася переважно одна яка-небудь задача
(розвивався один з компонентів витривалості). Необхідність такої
«ізоляції» тренуючої дії обумовлена тією обставиною, що при розвитку
одного компоненту витривалості відбувається пригноблення інших.
,
де П1 і П2 початкові і кінцеві значення показників.
Таблиця 1.
Розподіл тренувального навантаження в педагогічному експерименті з
різною спрямованістю на розвиток спеціальної витривалості у боксерів.
Засоби Розподіл часу по групах вправа в контрольній групі, мін. 1-й
експеримент, переважання швидкісно-силової спрямованості, мін.
ЗФП 1. Витривалість загальна
2. Вправи на координацію
3. Швидкість
4. Сила
5. Швидкісна витривалість
6. Вправи на вестибулярну стійкість
7. Швидкісно-силова витривалість
8. Вправи на розслаблення 360
285
225
210 81
160
190
200
100
160
220
160
Сумарний час ЗФП 1080 1271
СПФ 9. Швидкість
10. Вправи на координацію
11. Швидкісна витривалість
12. Швидкісно-силова витривалість
13. СТТМ
14. Умовний бій
15. Спаринг 450
573
180
351
300
135 280
320
140
280
345
270
120
Сумарний час СПФ 1989 1755
Загальний час тренувального навантаження 3069 3026
3.2. Показники, які характеризують спеціальну витривалість до
навантажень зі змінною спрямованістю впливу.
Таблиця 2
Динаміка показників, що характеризують витривалість боксерів після
застосування різних варіантів навантаження
№ п/п Найменування показника Експеримент n=37 Контрольна n=47
1 Сумарний тоннаж (у.о) 22,06+18,77 12,36+10,74
2 Сила удару на 1 кг ваги (у.о) 13,86+9,25 2,20+10,46
3 Коефіцієнт витривалості (у.о) 16,41+11,72 3,66+10,36
4 Сумарний тоннаж 1 р. (у.о) -1,09+5,79 1,43+7,77
5 Сумарний тоннаж 2 р. (у.о) 9,36+8,08 3,20+9,10
6 Сумарний тоннаж 3 р. (у.о) 19,36+12,70 9,97+14,28
7 Коефіцієнт витривалості 1 р. 2,55+6,73 2,16+7,38
8 Коефіцієнт витривалості 2 р. 16,62+6,63 5,12+9,58
9 Коефіцієнт витривалості 3 р. 24,45+14,56 14,05+15,52
10 Загальний коефіцієнт витривалості 11,42+6,49 5,80+8,05
11 Сила удару на 1 кг ваги 1 р. (у.о) -0,303+5,76 0,36+3,11
12 Сила удару на 1 кг ваги 2 р. (у.о) 8,66+7,93 3,06+6,52
13 Сила удару на 1 кг ваги 3 р. (у.о) 17,65+10,52 7,09+6,00
14 Сила лівого прямого (у.о) -0,78+3,23 -0,16+3,78
15 Сила правого прямого (у.о) 3,46+3,87 1,74+5,56
16 Сила бічного лівого (у.о) 2,29+4,61 -0,17+6,76
17 Сила бічного правого (у.о) 1,61+5,60 1,66+8,35
18 Кількість ударів на 10 сек. 8,29+3,81 10,23+7,65
19 Біг 30 м. (сек.) 2,32+3,10 1,46+1,97
20 Біг за 5 мін. (м.) 6,07+5,80 2,31+4,17
21 Стрибок в довжину з місця (м) 2,45+2,39 0,93+2,21
Результати, представлені в таблиці, показують, що в цілому темпи
приросту результату в показниках спеціальної витривалості на
застосування різного навантаження істотно розрізняються (система
планування навантаження по експерименту представленому в II-у розділі).
Звертає на себе увагу більш високий темп приросту результатів в множині
показників експерименту із спрямованістю тренувального процесу на
розвиток швидкісно-силової витривалості. Це відноситься, в першу чергу,
до таких показників, як сумарний тоннаж, в першому експерименті темп
приросту склав 22,06%, тоді як в другому 6,86% і в контрольній групі
12,36%. Вище темп приросту спостерігається в таких тестових показниках,
як відносна сила удару на 1 кг ваги (відповідно по експериментах 13,86%;
2,00 %; 2,20 %). Стосовно коефіцієнта витривалості збільшення в першому
експерименті склало 16,41 %. Значно менше в контрольній групі 3,66 %.
Порівнюючи темп зміни показників, що характеризують спеціальну
витривалість по раундах ведення поєдинку, можна відмінити велике
збільшення після експерименту в другому, і особливо в третьому раунді.
Так, сумарний тоннаж після першого раунду істотно змінюється після
другого експерименту (7,06 %) і значно менше після першого (-1,09%).
Стосовно другого і особливо третього раунду спостерігається велике
збільшення сумарного тоннажу після першого експерименту (відповідно 9,36
%; 19,36 %), менше в другому (8,59 %; 14,07%) і значно менше в
контрольній групі (3,20 %; 9,97%). Подібна спрямованість спостерігається
і щодо такого показника, як відносна сила удару на 1 кг ваги. Великий
темп приросту характерний для боксерів після другого експерименту (2,47
%) і менший за наслідками першого (-0,30 %), але в другому і в третьому
раунді вищий вже у боксерів, що тренувалися із спрямованістю на розвиток
швидкісно-силової витривалості (відповідно 8,66%; 17,65 %); менше після
другого і особливо в контрольній групі (див. табл. 10).
_Аналізуючи коефіцієнт витривалості, необхідно відзначити відсутність
відмінностей в темпах розвитку в першому раунді у всіх групах, і значне
збільшення за наслідками першого експерименту в другому і особливо в
третьому раунді (12,62%; 24,4%;). Це спостерігається і відносно
загального коефіцієнта витривалості (відповідно по експериментах 11,42
%; 6,06 %; 5,80 %).
Слід звернути увагу на менший рівень відмінності в темпах приросту
результату в показниках, що характеризують силу удару. Практично
достовірні відмінності між експериментальними групами відсутні. З чим це
може бути зв’язаний? Очевидно, з великою спрямованістю на виховання
витривалості, що дозволяє підтримувати певний рівень сили на весь час
ведення поєдинку.
Певні відмінності наголошуються відносно показників швидкості. Зокрема,
кількість ударів за 10 секунд значно змінюється у боксерів контрольної
групи 10,23 %; після першого експерименту 8,29 % і значно менше після
другого 4,76 %. У динаміці зміни швидкісних якостей (біг 30 м) більше
збільшення характерний після першого експерименту 2,32, ніж в
контрольній групі, але відмінності не досягають рівня достовірності Р >
0,05. Великий темп приросту спостерігається і по такому показнику, як
біг 5хв. і стрибок в довжину з місця, він достовірно вище після першого
експерименту порівняно з контрольною групою.
Таким чином, отримані дані показують, що відмінності в системі
планування навантаження визначають істотний вплив на динаміку розвитку
рухових здібностей, так, швидкісно-силова спрямованість тренувального
процесу значніше впливає на розвиток спеціальної витривалості, при цьому
темп зміни ряду ознак стосовно раундів особливо високий в другому і в
третьому (сумарний тоннаж, коефіцієнт витривалості, сила удару на 1 кг
ваги спортсмена).
Стосовно другого експерименту з акцентом на швидкісний варіант
навантаження наголошується більш високий темп приросту показників по
раундах тільки відносно першого раунду, для них же характерний і більше
збільшення сили удару, хоча достовірний рівень наголошується в двох
випадках з чотирьох (сила лівого прямого і правого бічного).
Одночасно показані ознаки указують на те, що частіше вони пов’язані з
індивідуальними особливостями боксерів.
Висновок
Таким чином, отримані дані показують, що відмінності в системі
планування навантаження визначають істотний вплив на динаміку розвитку
спеціальної витривалості. Результати дослідження підтвердили і той факт,
що основними засобами розвитку є спеціально-підготовчі вправи.
Витривалість розвивається лише в тих випадках, коли в процесі занять
долається втома. Внаслідок цього, організм адаптується до функціональних
зрушень, що зовні виражаються в покращенні витривалості.
При вихованні витривалості фізичні навантаження слід ретельно і чітко
дозувати, регулюючи їх інтенсивність, тривалість, кількість повторень,
характер і тривалість відпочинку. Аналізуючи результати проведених в
ході роботи експериментів, з’ясувалося, що реакція боксерів з різними
типологічними особливостями на навантаження неоднакова і залежить від
багатьох факторів, зокрема: особистісно-психологічного (в діяльності
проявляється через такі якості як витримка, терпіння,
цілеспрямованість), біоенергетичного (визначається енергоресурсом
організму та функціональними системами організму), фактор функціональної
економності (визначається вмінням раціонально розподілити сили в процесі
роботи).
Можливість проявляти витривалість у будь-якій руховій діяльності
визначається всією сукупністю вищезазначених факторів. Проте ступінь їх
участі і співвідношення залежить від специфічних особливостей і умов, у
яких здійснюється той чи інший вид рухової діяльності.
Список використаних джерел
Абдель Фатах Мабрук Хедр. Дослідження методів вдосконалення витривалості
у юних боксерів 14-*15 років: Автореферат дисертації кандидата
педагогічних наук. – М., 1979. – 18 з.
Богуславській В. Г. Методика зв’язаного розвитку спеціальної
витривалості і технічного вдосконалення юних боксерів: Автореферат
дисертації кандидата педагогічних наук. – Київ, 1989. – 21 з.
Бутенко Б, Н., Худадов Н. А., Мамчупп Н. А., Гильдін Л. З., Огуренков В.
Н. Фізична підготовка юних боксерів// Бокс: Щорічник. – М., 1964. – з.
77-93.
Бутенко Б. Н. Спеціалізована підготовка боксера. – М.: Фізкультура і
спорт, 1967. – 69 з.
Бутенко Б. Н. Калмыков В. Розвиток спеціальної витривалості боксера//
Бокс: Щорічник. – М., 1970 – з. 56-65.
Верхошанський Ю. В. Основи спеціальної фізичної підготовки спортсменів.
– М.: Фізкультура і спорт, 1988. – 330 з.
Винограду М. Н. Фізіологія трудових процесів. – 2-е видання. – М.:
Медицина, 1966. – з. 228-238
Вовків Н. И. Біохімічні основи витривалості спортсмена// Теорія і
практика фізичної культури. – 1967. – №3 – з. 15-21
Гандельсман А. б., Смирнов Д. М. Фізичне виховання дітей шкільного віку.
– М.: Фізкультура і спорт, 1966. – 188 з.
Гандельсман А. Б. Умови досягнення високої працездатності на дистанції//
Теорія і практика фізичної культури. – 1964. – №4. – з. 15-19.
Градополов Д. В. Бокс. – М.: Фізкультура і спорт, 1961. – 340 з.
Градополов Д. В. Бокс. Підручник для ІФК. – 4-е видання. – М.:
Фізкультура і спорт, 1965. – 338 з.
Дегтярев Н. П. Дослідження структури чинника швидкісних витривалостей
боксерів в спеціальних завданнях.: Автореферат дисертації кандидата
педагогічних наук. – М., 1969. – 22 з.
Дегтярев І. П., Концев Д. Н., Гаськов Д. В. Планування структури засобів
тренування на передзмагальному етапі підготовки юних боксерів// Бокс:
Щорічник. – М., 1985. – з. 16-18
Джероян Р. О., Худадов М. А. Передзмагальна підготовка боксера. – М.:
Фізкультура і спорт, 1971. – з. 66-71
Донський Д. Д. Наумов В. М. Лижні гонки. – М.: Фізкультура і спорт,
1957. – з. 31-43.
Ільїн Е. П. Диференційована психофізіологія фізичного виховання. – Л.,
1979. – 83 з.
Ким В. В. Методика тренування і оцінки спеціальної витривалості
студента-боксера. – Свердловськ, 1981. – 32 з.
Кисельов В. А. Оптимізація засобів тренування, направлених на підвищення
спеціальної витривалості боксерів на передзмагальному етапі: Автореферат
дисертації кандидата педагогічних наук. – М., 1982. – 23 з.
Кльовенко В. М. Про спеціальну фізичну підготовку боксерів// Говорять
майстри рингу. – М.: Фізкультура і спорт, 1963. – з. 13-16.
Кунат П. Проблеми навантаження з погляду психології спорту// Психологія
і сучасний спорт. – М., 1973. – з. 224-319.
Кургузов Р. В. Русанов В. Я. Метод інтервального тренування для
підвищення спеціальної працездатності боксерів.// Бокс: Щорічник. – М.,
1985. – з. 15-16.
Матвєєв Л. П. Основи спортивного тренування. – М.: Фізкультура і спорт,
1977. – 280 з.
Макаров А. Н. Біг на середні і довгі дистанції. – М.: Фізкультура і
спорт, 1977. – 235 з.
Морозів Р. М. Бокс із Сполучених Штатах Америки: Автореферат дисертації
кандидата педагогічних наук. – М., 1955. – 18 з.
В Мотилянська Р. Е. Витривалість у юних спортсменів. – М.: Фізкультура і
спорт, 1969. – 223 з.
Набатникова М. Я. Спеціальна витривалість спортсменів. – М.: Фізкультура
і спорт, 1972. – з. 19.
Набатникова М. Я. Проблеми вдосконалення спеціальної витривалості
спортсменів при циклічній роботі субмаксимальної і великої потужності.:
Автореферат дисертації доктора педагогічних наук. – М., 1974. – 52 з.
Огольцов Н. Г. Тренування лижника-гонщика. – М.: Фізкультура і спорт,
1971. – 128 з.
Шиян Б.М. Витривалість і методика її виховання. – Л.: Теорія фізичного
виховання, 1996. – 178 с.
Волинський державний університет імені Лесі Українки
Інститут фізичної культури та здоров’я
Кафедра теоретичних основ фізичного виховання
Курсова робота
Розвиток витривалості та його особливості
Науковий керівник:
Кандидат наук з
фізичного виховання і
спорту
Мацкевич Неля Матвіївна
Луцьк 2005
PAGE 2
Блок обработки
сигнала
Инд. нуля
Счет 1
Счет 2
Счет 3
Платформа
Грубая
Установка «О»
Контроль
Сброс
Установка уровня
Датчик времени
Запуск
Точная
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
