Реферат на тему:
Методи навчання на уроках фізичної культури
ПЛАН
1. Методи навчання на уроках фізичної культури
1.1. Словесні методи
1.2. Метод демонстрації
1.3. Практичні методи
1.4. Методичні прийоми вправляння
1. Методи навчання на уроках фізичної культури
Метод навчання — це спосіб, за допомогою якого учитель передає, а учні
засвоюють знання, уміння і навички.
Метод навчання — процес двосторонній. З одного боку — це діяльність
вчителя по передачі знань, керівництву процесом формування умінь і
навичок учня, а з другого боку — діяльність учня по засвоєнню знань,
виробленню умінь і навичок.
Методичні прийоми — це шляхи реалізації методів. Вони є допоміжними
засобами в реалізації методу, оскільки не можуть самостійно виконувати
функції по передачі і засвоєнню учнями знань, умінь і навичок. Діапазон
застосування того чи іншого методу залежить від наявності арсеналу
методичних прийомів.
Повноцінні знання, міцні навички, високий рівень загального розвитку
учнів досягається за умов, якщо вчителі вміють відібрати і правильно
використати найбільш раціональні у кожній конкретній ситуації методи і
методичні прийоми. У процесі викладання учителі виробили і широко
застосовують велику кількість методичних прийомів з метою активізації
уваги, сприймання, для посилення інтересу і т. ін. Обсяг методичних
прийомів, якими користується вчитель, визначає ефективність викладання
предмету.
Навчання рухових дій забезпечується використанням різноманітних методів
і методичних прийомів, які можна поділити на три групи: словесні, наочні
і практичні.
1.1. Словесні методи
Словесні методи відіграють важливу роль у навчанні фізичних вправ,
оскільки практично усі основні сторони діяльності вчителя пов’язані з
ними. За допомогою словесних методів учитель фізичної культури ставить
завдання і формує відношення до них, повідомляє завдання і створює
правильне уявлення учнів про техніку вправи, активізує пізнавальну
діяльність і творче ставлення учнів до навчально виховного процесу,
регулює поведінку і емоційний стан учнів тощо.
Залежно від цих різноманітних функцій слова користуються тими або іншими
методами його застосування.
Розповідь — лаконічна оповідна форма викладу інформації, що
застосовується при ознайомленні учнів з вправою, озброєнні їх
теоретичними знаннями з фізичної культури, організації ігрової
діяльності учнів, повідомленні завдань уроку і т. ін.
Опис використовується для ознайомлення з технікою вправ при створенні
уявлення про неї.
Пояснення служить прийомом передачі інформації про техніку виконання
вправи. Пояснюючи, вчитель говорить не лише про те, як виконується
вправа, але й чому слід робити так, а не інакше.
Застосування словесних методів навчання на різних етапах формування
рухової навички
Супроводжуюче пояснення — це лаконічні коментарі й зауваження, якими
супроводжують демонстрацію наочних посібників або хід виконання вправи
учнями з метою спрямування і поглиблення сприймання.
Інструкції і вказівки даються для оперативної передачі інформації про
допущені помилки та шляхи їх усунення, правила техніки безпеки,
самострахування, самоконтроль під час виконання вправ, виконання
домашніх завдань тощо.
Бесіда служить формою вільного обміну думками з метою отримання повної і
своєчасної інформації, на основі якої учитель корегує процес навчання
(поглиблює і розширює знання, виявляє інтереси і бажання учнів, визначає
труднощі у самостійній роботі, оцінює якість виконаної роботи).
Розбір — це особлива форма бесіди, яка проводиться після виконання
певних завдань окремих занять, або участі у змаганнях з метою підведення
їх результатів. Розбір може бути одностороннім і двостороннім.
Словесні оцінки — це мовне схвалення або осуд діяльності учнів. Поряд зі
своїм основним призначенням — бути мірою досягнутих успіхів — є прийомом
корекції їх дій в ході виконання завдань.
1.2. Метод демонстрації
«Наочність» у фізичному вихованні здійснюється за допомогою багатьох
органів чуттів (зору, слуху, вестибулярного апарату, рецепторів м’язів і
т. д.). Використання «наочності» у такому широкому значенні дає
можливість використовувати цілий комплекс методів шляхом безпосереднього
або опосередкованого сприймання фізичної вправи в цілому, її окремих
частин, характеристик, умов виконання і т.д.
Безпосередній показ є найдоступнішим методом навчання. Він дає змогу
створити в учнів конкретне уявлення про вправу, яка вивчається.
Ефективність його застосування забезпечується за умови дотримання таких
рекомендацій:
– показувати лише тоді, коли учень за поясненням не може уявити рухову
дію і правильно її виконати;
– показ повинен сприяти не тільки створенню в учня уявлення про
послідовність рухів, а й про їх інтенсивність, ритм, амплітуду;
– використовувати повільний показ, який забезпечить краще сприйняття
учнями структури вправи, що виконується.
– при показі можна зупинятись у тих місцях, де потрібно підкреслити
найважливіші параметри рухової дії, від яких залежить успішне виконання
вправи;
– час між показом вправи і її безпосереднім виконанням не повинен
перевищувати однієї хвилини;
– не слід показувати вправу загально. При кожному показі необхідно
акцентувати увагу учнів на конкретному об’єкті спостереження;
– для створення першого загального уявлення про вправу необхідно
розмістити учнів так, щоб зона огляду була найбільш вигідною;
– якщо при показі акцентується увага на конкретному русі або конкретній
частині вправи, то необхідно відповідно розмістити їх для зручного
спостереження.
До традиційних видів опосередкованої демонстрації належать: малюнки,
моделі фігурок, шарнірні ляльки, макети майданчиків з фігурками,
кінофільми, кінокільцівки, кінограми, слайди, відеограми та ін.
Перш ніж використовувати той чи інший вид опосередкованої демонстрації,
необхідно попередньо вивчити матеріали демонстрації, визначити основні
сторони і деталі, на які потрібно звернути особливу увагу учнів.
До аналізу і пояснення ілюстративних матеріалів слід залучати учнів. Для
перевірки результатів наочного сприйняття доречні питання вчителя і
відповіді учнів.
Корисно використовувати демонстрацію кінокільцівок, спеціальних
навчальних кінофільмів, відеозаписів не тільки у звичайному, а й у
сповільненому темпі. А для аналізу окремих фаз вправи робити
«стоп-кадри».
Фіксацію наочності виконують також звукові і світлові сигнали,
орієнтири.
Застосування методу демонстрації на різних етапах формування рухової
навички
Звукові і світлові сигнали використовуються для відтворення окремих
параметрів рухів за допомогою апаратурних пристроїв (метронома,
магнітофона, системи електроламп з регулюючим пристроєм та ін.), які
дозволяють спрйняти через зір або на слух ці параметри.
Орієнтири (підвісні м’ячі, прапорці, мішені, розмежувальні лінії,
стрічки і т. д.) сприяють формуванню уявлення про правильний напрямок,
амплітуду, траекторію, точність прикладання зусиль тощо.
1.3. Практичні методи
Практичне виконання фізичних вправ (вправляння) спрямовується
безпосередньо на вирішення основних завдань фізичного виховання —
сприяння фізичному розвитку, формування рухових умінь і навичок,
розвиток фізичних (рухових) якостей.
У практиці фізичного виховання використовують різні методи і прийоми
вправляння.
Метод розучування вправ у цілому використовується у тих випадках, коли
вправи нескладні, або не піддаються розчленуванню на окремі фази
(частини). Цей метод застосовується на усіх етапах процесу навчання
фізичних вправ, а на заключному етапі практично завжди. У його
застосуванні є як позитивні, так і негативні сторони. Позитивним є те,
що цілісне розучування сприяє формуванню міцних умовно-рефлекторних
зв’язків одномоментно на усі рухи рухової дії; негативним — певні
труднощі, які змушують учня одночасно вирішувати декілька рухових
завдань, зосереджуючи свою увагу на усіх деталях техніки
Метод розучування вправ по частинах полягає в тому, що складну рухову
дію спочатку розділяють на частини, вивчають окремі рухи, а потім
об’єднують їх у цілісну вправу. При застосуванні цього методу дуже
важливо враховувати педагогічну доцільність відносно кількості поділу
вправи на окремі частини. При будь-якій кількості кожна окрема частина
вправи повинна зберігати ознаки цілої вправи.
Розучування складних вправ по частинах має багато переваг порівняно з
методом цілісного розучування, а саме:
– психологічно і фізично полегшується оволодіння учнів складними
фізичними вправами;
– зменшується кількість помилок;
– деякі окремі частини засвоюються учнями з першої спроби;
– вивчення вправи за частинами дозволяє точно визначити конкретні
недоліки кожного учня у засвоєнні тої чи іншої частини вправи;
– є можливість цілеспрямовано добирати засоби для усунення
індивідуальних недоліків.
Одночасно слід пам’ятати, що перехід від методу розучування по частинах
до цілісного повинен бути своєчасним (щоб не допустити вдосконалення
окремих частин вправи) — в протилежному випадку це може стати складним
завданням при їх об’єднанні в цілісну рухову дію.
Метод підвідних вправ застосовується, з одного боку, як шлях, що
прискорює і полегшує засвоєння техніки основної вправи, а, з другого, —
дає можливість індивідуально підійти до кожного учня з їх добором і тим
самим прискорити досягнення поставленого завдання у навчанні. Структура
підвідних вправ повинна бути наближена (але не ідентична) біомеханічним
характеристикам основної вправи, що вивчається.
Ігровий метод характеризується тим, що ігри виступають як засіб
фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу. Він може
використовуватись на базі будь-якої фізичної вправи за умови, якщо вона
піддається організації згідно з особливостями даного методу.
Найбільш характерними рисами ігрового методу є:
– «сюжетна організація». Діяльність гравців організується згідно з
образним або умовним «сюжетом», у якому передбачається досягнення певної
мети в умовах постійної непередбачуваної зміни ситуацій. Ігровий сюжет
або запозичується з реального життя (наприклад, імітація полювання,
трудових, побутових дій з елементами рухливих ігор), або спеціально
створюється, виходячи з потреб фізичного виховання як умовна схема
взаємодії гравців;
Змагальний метод в процесі фізичного виховання застосовується як спосіб
стимулювання інтересу і активізації при виконанні фізичних вправ, і як
відносно самостійна форма організації занять (різного роду змагання).
Основна визначальна риса змагального методу — зіставлення сил в умовах
упорядкованого суперництва, боротьби за першість або найвище досягнення.
Змагальний метод застосовується при вирішенні таких педагогічних завдань
як виховання фізичних, вольових і моральних якостей, вдосконалення
умінь, навичок і здібностей раціонально використовувати їх в ускладнених
умовах. Змагальний метод дозволяє повністю розкрити функціональні і
психічні можливості учнів, сформувати новий, більш високий рівень
підготовленості.
1.4. Методичні прийоми вправляння
До найбільш поширених методичних прийомів вправляння відносять:
– вправляння з безпосередньою фізичною допомогою;
– вправляння в «обидва боки»;
– вправляння в уяві рухів.
Суть вправляння з безпосередньою фізичною допомогою полягає в тому, що
вчитель своєю мускульною силою допомагає учневі виконати ту чи іншу
рухову дію. Використання цього прийому дозволяє:
– виконати недоступну на початку навчання вправу;
– відчути структуру рухової дії і отримати необхідну інформацію про її
просторово-часові параметри;
– «вловити» мускульні відчуття, що виникають при виконанні конкретної
вправи;
– вселити впевненість у свої сили, побороти відчуття страху;
– попередити виникнення помилок і виправити їх.
При наданні допомоги слід пам’ятати, що часте і тривале її використання
знижує активність учнів і не сприяє розвиткові в них відчуття
впевненості у своїх силах. Особливо це стосується роботи з дітьми і
дівчатками, які під час розучування нових вправ особливо потребують
фізичної допомоги і часто швидко до неї звикають.
Фізичну допомогу можна надавати лише тоді, коли учень не в змозі без неї
виконати вправу, і припиняти, як тільки з’являється найменша можливість
виконати вправу самостійно.
При використанні цього прийому необхідно добре розібратися в техніці
вправи, що вивчається, знати індивідуальні особливості учнів, правильно
вибрати місце по відношенню до учня під час виконання ним рухового
завдання і своєчасно надати допомогу.
Вправляння в обидва боки — це виконання вправи лівою і правою рукою в
правий (зручний для себе) бік, і в лівий (незручний або «чужий») бік.
Використання цього прийому дає можливість:
– завдяки індукції процесів збудження і гальмування в ЦНС прискорити
процес засвоєння вправи у «свій бік»;
– збільшити діапазон рухових можливостей у поєдинках;
– підвищити впевненість у своїх можливостях (діючи в незручному
положенні, учень набуває впевненості в діях з використанням зручних
позицій);
– уникнути або виправити дефекти будови тіла, що виникають при заняттях
боксом, фехтуванням, веслуванням на каное, стрільба та ін.;
– використовувати метод в якості активного відпочинку.
Вправляння в уяві рухів (ідеомоторне вправляння, «прокручування» в
думці, візуальне відтворення) — це виконання фізичних вправ подумки,
уявляючи собі послідовність рухів, техніку окремих підсистем, або рухову
дію в цілому. Уява рухів викликає ті ж фізіологічні процеси, які
характерні для їх реального виконання, але з меншою інтенсивністю.
Використання цього методу дає можливість:
– прискорити процес розучування, закріплення і вдосконалення фізичної
вправи;
– впливати на розвиток рухових якостей, що проявляються в конкретній
вправі;
– розвивати здатність до зосередження уваги на виконанні конкретної
рухової дії або цілого ряду вправ, що виконуються у заданій
послідовності;
– навчитись регулювати емоційний стан, оволодіти здатністю розслабляти
м’язи;
– зберегти рухову пам’ять на фізичні вправи під час вимушених перерв у
практичних заняттях.
При використанні вправляння в уяві рухів слід керуватися такими
положеннями:
– виконувати фізичну вправу подумки можна перед реальним її виконанням,
у перервах між спробами, безпосередньо після закінчення та між
заняттями;
– перш ніж застосовувати цей прийом, необхідно попередньо засвоїти
рухову дію і тільки після цього навчитись чітко виражати словами те, що
учень збирається уявити;
– під час вправляння учитель не повинен втручатися в дії учнів;
– тривалість дії даного прийому не повинна перевищувати 2-3 хвилини в
одному сеансі; 2-3 разів протягом дня; 8-10 уявних повторень в одному
занятті простих вправ і 1-2 рази — складних. Безпосередньо перед
практичною спробою уявляти вправу слід не більше 2-3 разів;
– вправлятись можна з відкритими і закритими очима, усуваючи при цьому
зайві подразники;
– уявляти не тільки образ руху, але і ті відчуття, які його
супроводжують в той або інший момент;
– не слід вправлятись в уяві після важких фізичних і психічних
навантажень.
Вправляння в імітації рухів полягає в наслідуванні спортивної техніки по
відношенню до структури і умов дій. Наприклад: виконання ривка
гімнастичної палиці замість штанги, метання без приладу, плавання на
суші, бій з тінню та ін.
Вправляючись в імітації рухів, можна:
– створювати і закріплювати уявлення про спортивну техніку;
– розвивати групи м’язів, на які припадає найбільше навантаження;
– досягти автоматизації окремих підсистем спортивної техніки;
– відновлювати в пам’яті послідовність рухів.
Вправляння в імітації рухів буде приносити користь лише тоді, коли учень
здатний відтворити техніку вправи, що вивчається в усіх її деталях.
Література:
Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.—
М.: ФиС, 1988.— 331 с.
Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в
школе.— 1978.— № 12.— С. 21.
Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая
культура в школе.— 1985.— № 7.— С. 20-23.
Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.— Львів: Штабар,
1997.— 207 с.
Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.—
Львів, 1993.— 131 с.
Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для
институтов физ. культуры — М.: ФиС, 1991.— 543 с.
Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической
культуре.— М., 1986.
Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах:
Учебное пособие.— К.: Рад. школа, 1989.—128 с.
Определение физической подготовленности школьников /Под. ред.
Б.В.Сермеева.— М.: Педагогика, 1973.— 104 с.
Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в
школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.
Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в
школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.
Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.—
С. 181.
Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС,
1974.— 232 с.
Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников //Физическая
культура в школе.— 1977.— № 3.— С. 14-18.
Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО, 1996.—
232 с.
Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.— Тернопіль: Збруч,
2000.— 183 с.
Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.—
1981.— № 11.— С. 27-29.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
