Реферат на тему:
Метод змагання
Змагання — метод стимулювання діяльності, який забезпечує успіх і
цілеспрямованість у процесі роботи, відчуття товариської взаємодопомоги
шляхом обліку і порівняння результатів спільної діяльності і заохочення
її учасників.
Змагання — явище емоційне, оскільки діяльність, в основі якої закладено
змагальні елементи, не може бути неупередженою.
Змагатися — означає ставитися до чогось ревно, тобто мати гарячий порив,
устремління. Як стимулюючий педагогічний засіб змагання також має
сприяти розвитку здібностей, нахилів, талантів, духовних якостей дитини,
спонукати наслідувати загальноприйняті норми поведінки.
У процесі змагальних видів діяльності виникають позитивні і негативні
емоційні реакції: захоплення визнанням і радість з приводу успіхів
інших, відвертий скептицизм, байдужість, заздрість, образливі випади і
т. п.
Тому, використовуючи змагання як метод, слід враховувати його позитивні
і негативні впливи. В першому випадку цей метод є одним із важливих
способів організації і згуртування школярів, стимулом розвитку моральної
мотивації їх діяльності, в другому — усуває боротьбу за досягнення
спільного успіху, передачу досвіду кращих усім, взаємодопомогу та
співробітництво і, як результат, зумовлює розлад колективу.
Щоб змагання несло емоційний заряд позитивного спрямування, потрібно
дотримувати відповідних педагогічних умов застосування. Орієнтовно їх
можна узагальнити в такому порядку: демократичний підхід до ідеї
змагання (не слід нав’язувати дітям об’єкт і форму його організації);
змагання як складовий елемент повинно пронизувати всі організаційні
етапи конкретної діяльності школярів; прилучення самих дітей до
вироблення умов і встановлення нагород переможцям; повсякденне
висвітлення результатів змагання різними засобами шкільної інформації
(словесними і наочними); включення школярів до обговорення і аналізу
результатів змагання, способів досягнення їх.
Дуже важливо привчати дітей вловлювати мотиви, що стимулюють до того чи
іншого виду змагання, відрізняти позитивні і негативні: участь у
змаганні мотивується лише прагненням при будь-яких обставинах обігнати
інших, а зміст, смисл діяльності стають, по суті, менш значущими;
прагнення тільки до матеріальних заохочень; прагнення до загального
визнання.
Подібні мотиви ведуть до нездорового суперництва, породжують розлад,
явища «групового егоїзму», невдача іншого викликає не бажання допомогти,
як це випливає із самої ідеї змагання, а навпаки,— зловтіху, радість від
усвідомлення пріорітетності своєї групи. Такі помилки дуже часто
зустрічаються в шкільній практиці. Уникнути їх можна, дотримуючи
відповідних умов: справа, яка є об’єктом і метою змагання, повинна бути
для учасників настільки бажаною і цінною, щоб її не сприймали лише як
боротьбу за першість; слід запропонувати учасникам змагання різнотипні
форми роботи як відповідну частину спільної справи (це дає можливість
оцінювати її не в порівнянні з результатами виконання аналогічної форми
суперниками), заохочення не на основі узагальненого результату, а за
якість окремих ділянок роботи; якщо змагання відбувається у вигляді
конкурсів, К.ВК, веселих стартів і т. п., потрібен ретельний добір
арбітражів. За таких умов увага членів змагання буде спрямована на те,
щоб обігнати суперників і піднести якість виконання конкретної справи на
вищий рівень.
Змагання може пронизувати всі види діяльності школярів (навчальну,
трудову, спортивну, ігрову, діяльність школярів за інтересами і т. п.).
Оскільки форми діяльності можуть мати індивідуальний і колективний
характер, то й змагання може бути такого самого характеру.
Недоцільним вважається змагання з конкретних показників успішності
учнів. Слід погодитися з тим, що змагання, де основну роль відіграють
проценти і бали, завдає тільки шкоди. Успішність школярів пов’язана з
інтелектуальними можливостями кожного школяра, а тому насильствувати над
природою дитини шляхом організації колективного змагання ми не маємо
права. Практичний досвід багатьох шкіл підтверджує, що більш властиво в
процесі організації навчально-пізнавальної діяльності використовувати
індивідуальні і групові (між рівносильними групами) форми змагання.
Формами індивідуального змагання е предметні олімпіади з різних
предметів, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки «Умілі руки»,
індивідуальні види спортивних змагань і т. п. Звідси випливає висновок,
що індивідуальне змагання здійснюється більш ефективно як стимулюючий
засіб впливу в процесі організації тих форм діяльності школярів, які
грунтуються на індивідуальних мотивах і особливостях, видах діяльності.
Дуже важливо, щоб педагоги, організовуючи змагання, чітко передбачали,
які завдання вони хочуть розв’язати за його допомогою, які виховні
результати воно дасть, як впливає на моральні мотиви діяльності і
поведінки учнів. Потрібно завжди пам’ятати, що одна із важливих
особливостей змагання школярів полягає в тому, що воно слугує,
насамперед, інтересам розвитку, вдосконалення кожного школяра, його
можливостей, здібностей.
Якщо форми конкретної діяльності мають колективний характер,
пропонуються і колективні форми змагання — труд на основі бригадного
розподілу праці, футбол, волейбол, колективні конкурси художньої
самодіяльності і т. п. (внутрішньошкільні, міжшкільні, районні, обласні,
республіканські).
У процесі підведення підсумків колективного змагання слід обов’язково
виділити дітей, що відзначились, і навіть тих, які в зв’язку з
недостатнім рівнем свого розвитку, здібностей чи підготовки не зуміли
досягти успіху, але сумлінно виконували свій обов’язок. Такий підхід
стимулюватиме їх до самовдосконалення. Творчі педагоги проектують і
індивідуально-колективні форми змагання, і змагання-комплекси, які
охоплюють кілька аспектів одного напрямку діяльності чи кількох.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
