Реферат на тему
Курорт
Туристсько-рекреаційний вузол може мати статус курорту. Курорт – це
«місцевість з природними лікувальними факторами та необхідними умовами
для їх використання з лікувально-профілактичною метою» [2, с. 52].
Курорт є вузькоспеціалізованим територіальним утворенням з порівняно
високою концентрацією відповідних спеціалізації функцій
(бальнеологічних, кліматотерапевтичних та інших). Відносна територіальна
однорідність курортних ресурсів сприяє формуванню ареальних форм –
курортних місцевостей, районів та курортних зон.
Тобто, елементи, які утворюються суб’єктами-продуцентами ринку
виробника, залежно від рівня територіальної спеціалізації та
концентрації туристичної діяльності, можна поділити на
туристсько-екскурсійні та курортні, представлені як дискретними, так і
ареальними формами (таблиця 1.3).
Таблиця 1.3.
Територіальна структура туристичного ринку
Тобто, ТРС є ринками пропозиції різного ієрархічного рівня,
комплексності та спеціалізації, до яких спрямовані споживчі потоки і які
саме й забезпечують процес споживання туристичних благ та певного
комплексу туристичних послуг. Ключовими елементами територіальної
структури туристичного ринку є вузли (курорти).
Таким чином, геопросторова структура ринку туристичних послуг формується
обома сторонами ринку – ринок споживача, формуючи попит, локалізує його
в елементах систем розселення, на основі яких формується ринок попиту і
до яких тяжіють підприємства-посередники ринку виробника, а ринок
виробника турпродукту, формуючи пропозицію відповідно до спеціалізації,
локалізується як в елементах систем розселення, тяжіючи до центрів
концентрації попиту, так і в ТРС різного порядку та спеціалізації, на
основі яких формується ринок пропозиції. Зв’язки між елементами
зазначених структур здійснюються на основі функціонування інфраструктури
(транспортної, інформаційної, фінансової та інших її видів).
Інтенсивність наявних горизонтальних взаємозв’язків різного типу та виду
(замкнені, незамкнені, рекреаційні, трудові, розподільчі тощо) між
елементами туристичного ринку визначає масштаби діяльності, формуючи
ринкові зони, а характер вертикальних зв’язків з іншими компонентами
суспільно-географічного комплексу певної території (матеріальним
виробництвом, інфраструктурою, населенням, розселенням та невиробничою
сферою) – спеціалізацію та участь в територіальному поділі праці. До
того ж обопільний вплив попиту/пропозиції урізноманітнює пропозицію,
ускладнюючи ту-і ристсько-рекреаційну функцію, посилює її територіальну
концентрацію та спеціалізацію, що сприяє формуванню територіального
ринку певного ієрархічного рівня.
Елементи територіальної структури туристичного ринку утворюються
концентрацією попиту та відповідної йому пропозиції, локалізованими в
дискретних елементах територіальної структури ринку споживача і ринку
виробника-посередника та виробника-продуцента туристсько-екскурсійних
послуг, а також в ареальних елементах ТС ринку виробника-продуцента
рекреаційно-туристських послуг. Різноманітність елементів та їх форм,
чітка структурованість потребують їхньої типологізації. В основу
типології елементів ТС туристичного ринку покладені рівень
територіальної концентрації, спеціалізації та комплексності.
Критеріями віднесення елементу територіальної структури то того чи
іншого типу є наявність туристичної діяльності, обумовлена обсягом та
характером попиту і зафіксована розміщенням підприємств індустрії
туризму, їх спеціалізація, міра територіальної концентрації та
диференціації, визначена за гомогенністю туристиних ресурсів. Слід
зазначити наявність залежності між характером туристичних ресурсів та
формуванням елементів ТС туристичного ринку: унікальні ресурси лежать в
основі формування дискретних елементів, причому в структурі даних
ресурсів переважають культурно-історичні, а однотипні
природно-рекреаційні ресурси більшою мірою формують ареальні форми
ринкових структур.
Дискретні елементи туристичного ринку представлені пунктами, центрами та
вузлами. Пунктом є поселення (село, робітниче селище, невелике містечко
людністю до 10 тис. чол. населення), в якому зосереджена туристична
діяльність з задоволення сезонно обмеженого масового попиту стандартною
пропозицією, яка характеризується незначною концентрацією та вузькою
спеціалізацією. Ускладнення туристсько-рекреаційної функції в бік
нарощування попиту та його відповідна структуризація і концентрація
пропозиції формують ринкові центри та вузли. Центри, представлені
міськими поселеннями середньої та великої людності (до 100 тис. чол.),
характеризуються наявністю стійкого масового споживчого ринку з
структурно диференційованим попитом та нестійким нестандартним ринком,
який формується під впливом пропозиції. Вузлами є міські агломерації,
які мають достатньо стійкий місцевий ринок із згладженою сезонністю,
структурований відповідно номенклатурі попиту, яка характерна для даної
території. Маркетингова зона дискретних елементів прямо пропорційна
привабливості турпродукту, визначаючись його унікальністю.
Тип ареальних елементів залежить від різноманітності пропозиції, яка
частіше за все ґрунтується на гетерогенності Ресурсів. Ареальні елементи
спеціалізовані, а мозаїчність внутрішньої структури визначає особливості
комплексно-пропорційного розвитку конкретного типу ареального елементу.
Таким чином, функціонування туристичного ринку носить подвійний
характер, який закріплюється формуванням та взаємодією двох
взаємопроникних структур: галузевої, представленої видовими структурами
ринку, яка ґрунтується на мотивації та відповідній їй пропозиції, та
територіальної, яка формується концентрацією споживання, локалізуючись в
межах спеціалізованих територій. Регуляторні механізми ринку, підсилені
проведенням державної туристичної політики та скеровані зусиллями
міжнародних організацій, виконують роль організаційно-управлінських
структур відповідного рівня.
Структурні елементи ринку попиту і ринку пропозиції множинністю тривалих
взаємодій на різних територіальних рівнях створюють геопросторові форми
туристичного ринку – споживчі ринки. Базовою формою є лінійно-сітьова,
яка відтворює просторові відношення елементів ринку споживача і ринку
виробника, з’єднаних транспортною інфраструктурою (переміщення споживача
до місця отримання комплексу туристичного обслуговування). Ця форма грає
інтегруючу роль у формуванні територіального споживчого ринку, їй
властива дискретність, універсальність, системність, оскільки кожен
елемент функціонує як певна цілісність, та корпускулярність, пов’язана з
ритмічністю ринку, що є наслідком сезонності туристичної діяльності.
Кожен вид попиту формує відповідний споживчий ринок, який фіксується в
територіальній спеціалізації, що дозволяє виділяти множинну видову
територіальну структуру туристичного ринку. Кожна з цих структур має
свою мотиваційну основу і відповідні чинники формування на ринку
споживача та технології задоволення попиту на ринку виробника.
Властивостями даної форми ТС є вибірковість, дискретність, відсутність
ієрархічності в межах даної форми. Туризм як форма споживання та галузь
господарства охоплює тією чи іншою мірою всю територію країни, що
дозволяє виділяти інтегрально-просторову структуру туристичного ринку,
яка відтворює взаємодію певним чином взаємозв’язаних та взаєморозміщених
частин країни. Цій структурі властива всеохоплююча інтегральність,
континуальність, диференційованість та різнорівневість, оскільки її
структурні елементи різного ієрархічного рівня і кожен з них самостійно
може виходити на функціональний рівень як національного ринку, так і
ринків вищого порядку. Інтегрально-просторова структура репрезентована
туристсько-рекреаційним районуванням країни.
Оптимізація просторових зв’язків, спрямована на зростання доступності
туристичних послуг шляхом зменшення витрат грошей, часу та зусиль з боку
споживача та підвищення економічної ефективності діяльності з
задоволення потреб споживача з боку виробника є основою територіальної
організації ринку туристичних послуг.
Зв’язність та взаємозалежність елементів ринку, обумовлена механізмом
його функціонування, ступінь їх територіальної концентрації та
спеціалізації, масштабність діяльності дають підстави розрізняти
глобальний та національний рівні геопросторової організації туристичного
ринку. Рівень геопросторової організації туризму визначається масштабами
туристичного споживання – локалізація споживання в межах держави утворює
національний ринок туристичних послуг, де розвивається внутрішній туризм
та задовольняються туристичні потреби іноземних громадян (іноземний
туризм), а задоволення туристичних потреб поза межами держави, яке
передбачає переміщення туристів через державні кордони, є сферою
міжнародного туризму, на основі якого формуються глобальні форми
геопросторової організації туристичного ринку. Суб’єкти ринку,
діяльність яких поширюється за межі національного ринку, стають
складовими світового туристичного ринку, формуючі елементи його
територіальної структури: дискретні або ареальні залежно від
концентрації абсолютних та відносних переваг, що визначають ціннісні
орієнтири споживачів.
Відповідно до масштабів діяльності з організації туристичного споживання
можна виділити такі ієрархічні рівні геопросторової організації туризму:
– глобальному рівню відповідає функціонування світового та
макрорегіональних туристичних ринків, що формуються і діють на основі
законів світового ринку і діяльність яких регулюється законами
міжнародного права та контролюється міжнародними організаціями;
– макрорівню відповідають регіональні ринки туристичних послуг, які
формуються в межах макрорегіонів під превалюючою дією закону попиту і
субрегіональні ринки різного типу, їх діяльність регулюється дво- та
багатосторонніми угодами з певних сфер діяльності (Шенгенська угода
стосовно паспортно-візового режиму, митні, транспортні угоди тощо) і
контролюється міждержавними організаціями (координаційні ради з
узгодження відповідного кола питань);
– мезорівню відповідає національний ринок туристичних послуг, який
формується в межах кожної конкретної держави і функціонує на підставі її
законодавства;
– мікрорівень відбиває особливості формування і функціонування місцевих
ринків в межах національного.
???????????стабільний розвиток забезпечений стабільним розвитком інших
галузей економіки, які стимулюють попит через зростання прибутків
населення та забезпечують пропозицію шляхом ефективної діяльності
індустрії туризму. Національний туристичний ринок характеризується
певним обсягом туристичного продукту, який за своїми якісними та
кількісними параметрами не повинен бути гіршим за той, що існує в країні
постійного проживання туриста і відповідати кон’юнктурним вимогам
регіонального ринку (чи субринку), світовим стандартам до такого типу
турпродукту.
Національний туристичний ринок структурується відповідно до умов
розвитку індустрії туризму згідно дії закону абсолютних і відносних
переваг (наприклад, концентрація природних та культурно-історичних
пам’яток світової спадщини та регіонального значення при наявності
прямого транспортного зв’язку, прийнятного рівня комфорту та цін на
турпродукт, різноманітність його пропозиції). Його
комплексно-пропорційний розвиток є результатом збалансованості між
внутрішнім і міжнародним туризмом та його складовими, а також між
місцевими туристичними ринками.
В основі формування місцевих ринків туристичних послуг лежать
територіальні відміни, які існують в межах кожної країни залежно від
протяжності, конфігурації та масштабів її території, процесу заселення
та формування кордонів, етнічної та релігійної мозаїчності, характеру
розселення та господарювання і відбиваються в рівні
соціально-економічного розвитку Дія закону попиту/пропозиції
найяскравіше проявляється в механізмі формування місцевого ринку
туристичних послуг. Попит формується на конкретній території з
характерними для неї соціально-економічними ознаками, рівнем розвитку,
умовами та стилем життя населення, тобто в конкретному
соціально-економічному середовищі. Мотивація, підкріплена
платоспроможним попитом, на той чи інший вид, форму, напрямок та інші
ознаки структуризації туристичного ринку, формує відповідні видові
субринки. їх сполучення на певній території (або сполучення різних видів
попиту) формує стандартний попит, характерний саме для цієї території, і
відповідну йому пропозицію турпродукту, що забезпечується підприємствами
індустрії туризму.
Зона дії туристичної фірми (або територія, з якої туристична фірма
«збирає» свою клієнтуру) формує зону обслуговування туристичного
підприємства – маркетингову зону. Радіус цієї зони прямопропоційний
потужності та інтенсивності діяльності туристичного підприємства та
оберненопропорційний об’єму та частоті попиту і визначається законом
економії (часу, зусиль та грошей). Характер обслуговування в туризмі
(надання епізодичних нестандартних платних і виключно транспортабельних
послуг частині населення) обумовлює формування різних за масштабами та
формою маркетингових зон. Вони можуть бути як континуальні, так і
дискретні, поширюватися на територію всього населеного пункту та його
околиць або охоплювати лише частину поселення. Зона впливу визначається
потужністю підприємства (наприклад, кількість зайнятих, що свідчить
також про економічний стан підприємства та обсяги діяльності) та
характером його діяльності (пропозиція турпродукту, його відносні
ринкові переваги, рекламна компанія). Маркетингові зони туристичних фірм
перекриваються, оскільки фірми конкурують між собою, формуючи
територіальну локальну систему забезпечення населення туристичними
послугами. Для неї характерний певний стандарт попиту, що сформувався за
ознаками соціально-економічного середовища даної території, особливості
комерційної діяльності спеціалізованих на наданні туристичних послуг
різного типу або орієнтованих на таку Діяльність підприємств (готелі,
ресторани, екскурсійні бюро, туристичні фірми, магазини, музеї, театри
тощо). Діяльність цих комерційних структур спирається на наявні на даній
території туристичні ресурси, оскільки розвиток туризму обов’язково
передбачає обмін. Атрактація наявних культурно-історичних, природних та
інфраструктурних об’єктів потребує їх дотримання в належному стані,
визначає певний режим користування, систему цін тощо, що передбачає
активний вплив місцевої влади на реалізацію державної туристичної
політики. Так формується місцевий ринок туристичних послуг, ефективна
діяльність якого можлива лише за умов співпраці комерційних структур
різного типу, форм організації та власності і місцевої комунальної
влади, що реалізує «на місцях» державну політику в галузі туризму (мал.
1.6).
Мал. 1.6. Механізм формування та функціонування місцевого туристичного
ринку
Сукупність місцевих ринків, що діють і взаємодіють в єдиному
економічному та правовому просторі, утворюють національний ринок
туристичних послуг. Національні ринки за туристсько-географічним
положенням та особливостями туристичного процесу об’єднують в
регіональні туристичні ринки, які, в свою чергу, формують глобальні
структури світового ринку туристичних послуг як складової світового
господарства.
В цій ієрархічній структурі особливе місце займають субринки. Субринки
формуються на різних ієрархічних рівнях, їх виявлення й дослідження
залежить від підходу. Відповідно до суспільно-географічних засад
дослідження як найдоцільніше слід обрати мотиваційний, ресурсний та
країноцентричний підходи. Мотиваційний підхід (відповідно до мети
подорожі) дозволяє виявляти видові субринки. Причому, чим елітарнішим за
характером попиту є вид туризму, тим потрібна більша зона впливу для
суб’єктів туристичної діяльності, що діють в даному сегменті (наприклад,
ринок спелеотуризму або ринок туристичних послуг для яхтсменів, що
здійснюють кругосвітню подорож тощо); чим стандартніший попит
(наприклад, сімейний відпочинок в липні-серпні на узбережжі моря чи
озера в межах своєї країни), тим щільніший цей ринок, тим менший його
радіус і швидше за все він буде континуальним, «вписаним» в ієрархічну
структуру, в той час як ринок «елітарного» туризму «розріджений»,
дискретний і січний по відношенню до елементів ієрархічної структури.
Практично кожна класифікація, побудована за мотиваційними ознаками, є
підставою для виокремлення субринку, тому правомірно говорити про
туристичний ринок молодіжного (за віком), соціального (за формою
розрахунків), круїзного (за способом пересування), зимового (за сезоном)
чи альпійського (за регіоном) туризму. Відповідно, кожен з субринків має
свою ієрархічну структуру, що охоплює всі рівні від локального до
світового. Наприклад, характерним видовим субринком є ринок релігійного
туризму. Розвиток цього ринку залежить від релігійної догматики,
значення певної релігійної святині та сакральності місця, поширення
традиції паломництва, політики його заохочення та інших причин як
морально-етичного, так і соціально-економічного характеру. Так,
паломництво-хадж є обов’язковим елементом мусульманської Догматики, тоді
як у даосів, наприклад, воно практично відсутнє. Відповідно сформувалися
паломницькі центри світового (Свята Земля), регіонального (Рим),
локального та місцевого значення [8, с. 24-31].В основі дослідження
регіональних субринків, сформованих за територіальною ознакою, лежать
перш за все атрактивні властивості певних територій, які формують
туристичний імідж тієї чи іншої країни, потребу в її відвіданні та
відповідний запит на ринку туристичних послуг. До них відносяться
природні блага (кліматичні особливості, наявність морів, озер, гір
тощо), об’єкти історичної та культурної спадщини (особливо ті, які
ввійшли до світової скарбниці), об’єкти, спеціально створені для
проведення дозвілля (Діснейленд, наприклад).
Регіональні субринки формуються також внаслідок наявності історичних та
культурних зв’язків між певними країнами, наприклад, США з Великою
Британією (спільність історії, мови та культури), зв’язки колоній з
колишніми метрополіями формують потік туристів, наприклад, із Великої
Британії в Індію та Південно-Східну Азію і т. інше. І, нарешті, третьою
ознакою формування регіональних субринків є причини економічного
характеру, пов’язані з рівнем життя, коливанням обмінного курсу валют,
змінами візового режиму тощо. Регіональні субринки, сформовані за
означеними критеріями, характеризуються стабільною інтенсивністю
туристичного процесу. Вони можуть бути як континуальні, тобто охоплювати
ряд сусідніх країн, що є частиною відповідного регіонального ринку, так
і дискретні.
Країноцентричний підхід до формування субринку дозволяє оцінити
можливості країни серед країн-сусідів, визначити інтенсивність
двосторонніх зв’язків. Виокремлення субринків такого типу має передусім
дослідницьку мету, де об’єктивним підґрунтям виступає сусідське
положення та максимальна інтенсивність туристичних зв’язків, характерна
для сусідніх країн, яка склалась в ході історичного розвитку.
Таким чином, ринок туристичних послуг – система багатоаспектна,
поліструктурна, поліформна та багаторівнева, що функціонує за законом
врівноваження попиту і пропозиції, який відтворює об’єктивно обумовлену
необхідність відповідності в часі і просторі вартісних та
натурально-речових форм платоспроможного попиту і товарної пропозиції, і
діє на основі коливань виробництва та споживання турпродукту.
Література
Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес:
Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. –
К.: Знання України, 2002. – 358 с.
Гуляев В.Г. Контракты, договоры, соглашения и формуляры в туристской
деятельности: Учебно-практическое пособие. – М.: ПРИОР, 1998. – 336 с.
Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое
знание, 2003. – 496 с.
Дурович А.П. Маркетинговые исследования в туризме: Учебное пособие. –
Минск: Новое знание, 2002. – 348 с.
Дурович А.П. Реклама в туризме: Учебное пособие. – Минск: БГЭУ, 2000. –
192 с.
Европейский гостиничный маркетинг: Учебное пособие. – М.: Финансы и
статистика, 2003. – 224 с.
Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.:
Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. –
320 с.
Кириллов А.Г., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – СПб.: Издательство
СПб. университета, 1996. – 184 с.
Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998.
Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.:
Альтерпрес, 2002. – 436 с.
Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2001. – 320 с.
Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2002. – 352 с.
Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент:
Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 348 с.
Папирян Г.А. Международные экономические отношения: маркетинг в
туризме. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 160 с.
Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства (отели и рестораны).
– М.: Экономика, 2000. – 207 с.
Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.:
ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.
Altkorn J. Marketing w turystyce. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN,
2001. – 204 c.
www.world-tourism.org/ruso/ – російська версія сторінки Всесвітньої
туристичної організації (ВТО).
20. www.itravel.ru/biblio/ – бібліотека літератури по туризму.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
