Реферат на тему
Класифікація оборонних споруд. Законодавство України про охорону
культурної спадщини
Доктор історичних наук Орест Мацюк розробив таку класифікацію оборонних
споруд України:
– давньоруські укріплені городи;
міста-фортеці;
замки;
оборонні монастирі;
церкви, костели, синагоги;
військові укріплення;
сторожові вежі;
оборонні дзвіниці.
О. В. Лесик запропонував класифікувати всі замки і монастирі України за
придатністю цих пам’яток для розміщення в них функціональних груп
приміщень закладів відпочинку й туризму [12]. На основі аналізу
історичної цінності замків і монастирів, особливостей їх розташування,
характеристики навколишнього ландшафту, технічного стану, особливостей
об’ємно-просторових та архітектурно-планувальних рішень, характеристики
сучасного використання, а також економічної доцільності пристосування
цих пам’яток до сучасних реалій усі оборонні споруди нашої держави
необхідно розподілити на чотири охоронно-функціональні класи (рис. 5.1):
Рис. 5.1. Туристично-краєзнавча класифікація оборонних споруд України
(за О. Лесиком, зі змінами й доповненнями)
О. Лесик до класу А відносить такі пам’ятки архітектури:
– заповідники в Києво-Печерській лаврі, Львові, Луцьку,
Білгороді-Дністровському, Кам’янці-Подільському, Чернігові, Судаку;
– музеї в замках Ужгорода, Луцька, Олеська, Мукачева, Острога,
Меджибожа, Чинадієво, Золочева, Києва, Теребов-лі, Хотина; Братський і
Видубецький монастирі в Києві, Вознесенський монастир у
Переяславі-Хмельницькому, монастир єзуїтів у Вінниці, Миколаївський
монастир у Шаргороді, монастир єзуїтів у Луцьку, монастир у Любишові,
Кармелітський монастир у Бердичеві, Здвиженський монастир у Полтаві,
монастирі у Виноградові, Городенці, монастир-скит у Маняві,
Домініканський, монастирі Кармелітський, Онуфріївський, кларисок,
бернардинців у Львові, монастирі василіян у Червонограді, Жовкві,
Вве-денський монастир у Ніжині, Троїцький монастир у
Ка-м’янці-Подільському, Єлецький монастир у Чернігові.
До класу Б віднесено замки і монастирі, придатні для використання під:
– готелі: замки в Свіржі, Бережанах, Жовкві, Старому Селі, Олиці,
Клевані, частина приміщень монастирів у Браїлові, Підкамені, Гамаліївці,
Львові, Луцьку, Сокалі, Ізяславі, Гусятині, Путивлі; частина історичних
приміщень Мгар-ського та Мовчанського монастирів;
відпочинкові пансіонати: замки у Бродах, Підгірцях, Збаражі; частина
приміщень монастирів у Гусятині, Гвіздці, Дубні, Городку, Хрещатику,
Слов’яногірську, Микулинцях, Барі, Зимному, Плісницькому;
– турбази з умовами будівництва спальних корпусів: замки в Поморянах,
Летичеві, Панівцях, монастир у Золоче-ві, монастир домініканців у
Перемишлянах, монастир реформатів у Раві-Руській, Троїцький монастир у
Межиріччі, монастир бригідок у Сокалі, Троїцький монастир у Сатанівській
Слобідці;
– туристичні притулки: замки в Золотому Потоці, Яблу-нівці, Сидорові,
Микулинцях, Ізяславі, Старокостянти-нові, монастир шариток у Луцьку,
Воскресенський монастир у Корці, монастир францисканців у
Кам’янці-Подільському.
До класу В віднесено замки і монастирі, які частково можна
використовувати для розташування туристичних закладів:
замки в Невицькому, Хусті, Гологорах, Кудринцях, Скалі-Подільській,
Скалаті, Долині, Чернелиці, Добромилі,
Фортеці, Алушті, Феодосії, Судаку, монастирі єзуїтів у Вінниці, Луцьку,
Львові, монастирі бернардинців у Львові,
Луцьку, Бережанах, монастирі кармелітів в Олеську, Бердичеві, Львові,
монастир-скит у Маняві, монастир у Севастополі, Домініканські монастирі
у Жовкві, Львові;
пам’ятки архітектури, поруч з якими можна будувати турбази, готелі, бази
відпочинку: замки в Кам’янці-Поділь-ському, Меджибожі, Хотині, Білому
Камені, Корці, Під-замочку, Королевому, Невицькому,
Володимирі-Волин-ському, Кременці, фортеці в Білгороді-Дністровському,
Судаку, Феодосії, Балаклаві, Каменському, Севастополі, монастирі
домініканців у Белзі, Успенський монастир у Бахчисараї, скельний
монастир у Лядові, комплекс замків і монастирів у Львові та Луцьку.
До замків і монастирів класу Г віднесено численні пам’ятки, що
використовуються під історико архітектурні заповідники, різні музеї,
навчальні заклади, санаторії, інтернати, будинки для перестарілих,
культосвітні установи, а також діючі жона стирські комплекси.
Під історико-архітектурні заповідники та музеї варто використовувати
найцінніші замкові й монастирські ансамблі в комплексі з іншими
пам’ятками історії та культури, мальовничими навколишніми ландшафтами.
Названі архітектурно-територіальні комплекси відводять під національні
історико-культурні заповідники. В окремих пам’ятках архітектури цих
заповідників можуть влаштовуватися різноманітні музеї, а частина
території та архітектурної спадщини може бути відведена під заклади
анімаційно-ремісничого, сувенірно-торгового, нічліжного й
гастрономічного призначення.
Проекти подібного “туристичного відродження” історичних замків краю нині
активно реалізуються на Львівщині (в рамках міжнародного туристичного
маршруту “Золоте кільце Львівщини”). Пріоритетними інвестиційними
об’єктами в краї зараз є комплекси Золочівського, Підгорецького й
Свіржського замків.
Пам’ятки архітектури, біля яких можна будувати турбази, готелі,
відпочинкові пансіонати – це замки і монастирі, що використовуються з
іншою метою, але знаходяться в рекреаційно привабливих ландшафтах і,
таким чином, здатні виступати як “ядра” організації сучасних
територіальних рекреаційних систем.
Запропонована класифікація замків й інших оборонних споруд України за
ознаками їх можливого використання під установи відпочинку і туризму
передбачає комплексну участь усіх пам’яток історії та культури з іншими
цінними факторами розвитку туризму (лісові, водні, кліматичні ресурси).
Якщо замки класів Б та В безпосередньо можна використовувати під
туристичні заклади, то всі інші пам’ятки є суто
пізнавально-екскурсійними туристичними об’єктами.
Велика кількість різноманітних пам’яток матеріальної культури України,
численні мальовничі природні ландшафти та інші цінні чинники для
розвитку туризму виступають об’єктивною передумовою для розробки мережі
різноманітних за змістом і тривалістю туристичних маршрутів. Наприклад:
серія розроблених туристичних маршрутів “Пам’ятками історії та культури
України” здатна охопити всю територію України, поєднуючи екскурсійні
“намиста” історико-культурної спадщини Галичини, Волині, Поділля,
Буковини, Карпат і Закарпаття, Придніпров’я, Північного Лівобережжя,
Слобожанщини і Криму.
Усі наявні в Україні об’єкти історико-культурної спадщини перебувають
під охороною держави. Діє спеціальний Закон України “Про охорону
культурної спадщини” від 8.06.2000 р. № 1805-ІП, що регулює правові,
організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони
національної культурної спадщини з метою її збереження, використання
об’єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного
характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.
У ст. 1 цього Закону України затверджені такі офіційні краєзнавчі
терміни:
– культурна спадщина – сукупність успадкованих людством від попередніх
поколінь об’єктів культурної спадщини;
об’єкт культурної спадщини – місце, споруда (витвір), комплекс
(ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти,
інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти
незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з
антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного,
історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли
свою автентичність;
– пам’ятка – об’єкт культурної спадщини національного або місцевого
значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток
України;
– охорона культурної спадщини – комплекс заходів з обліку (виявлення,
наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту,
збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації,
реставрації, реабілітації та музеєфікації об’єктів культурної спадщини.
А в ст. 2 Закону подано таку офіційну класифікацію об’єктів національної
культурної спадщини (рис. 5.2):
Рис. 5.2. Чинна в Україні державна класифікація об’єктів національної
історико-культурної спадщини
??????
???????????ристично-краєзнавчих понять:
споруди (витвори) – твори архітектури та інженерного мистецтва разом із
природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної
скульптури та монументального малярства, археологічні об’єкти, печери з
наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в
них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події,
життя та діяльність відомих осіб;
комплекси (ансамблі) – топографічно визначені сукупності окремих або
поєднаних між собою споруд різного призначення, що відзначаються своєю
архітектурою та органічним зв’язком з ландшафтами;
– визначні місця – топографічно визначені зони або ландшафти, природні,
природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з
антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного,
історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
– археологічні об’єкти – городища, кургани, залишки стародавніх
поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв,
іригаційних споруд, шляхів; могильники, культові місця та споруди,
мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару,
поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою;
– історичні об’єкти – будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі),
окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов’язані з важливими
історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та
побутом народів;
– об’єкти монументального мистецтва – твори образотворчого мистецтва, як
самостійні (окремі), так і ті, що пов’язані з архітектурними,
археологічними чи іншими пам’ятками або з утворюваними ними комплексами
(ансамблями);
– об’єкти архітектури та містобудування – історичні центри, вулиці,
квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та
забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов’язані з ними твори
монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;
– об’єкти садово-паркового мистецтва – поєднання паркового будівництва з
природними або створеними людиною ландшафтами;
– ландшафтні об’єкти – природні території, які мають історичну цінність.
В Україні створена Державна система охорони пам’яток історії і культури.
Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на
Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони
культурної спадщини.
Крім того, в Україні діє цілий ряд різноманітних громадських організацій
і товариств, асоціацій, об’єднань, що займаються питаннями охорони
культурної спадщини.
Серед громадських об’єднань провідну роль у нашій державі відіграє
Українське товариство охорони пам’яток історії та культури. Установчий
з’їзд Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
відбувся в грудні 1966 p., наступного року був затверджений його Статут.
Першим головою товариства було обрано К. К. Дубину. З 1967 р. по 1988 р.
товариство очолював академік АН УРСР П. Т. Тронько. Лише за перший рік
існування кількість членів товариства досягла понад 2 млн осіб.
Головним завданням діяльності Українського товариства охорони пам’яток
історії та культури стало залучення широкої громадськості до виявлення,
охорони, дослідження і пропаганди пам’яток історії та культури.
За своєю структурою, призначенням, формами і методами роботи Товариство
є організацією краєзнавчого профілю з широко розгалуженою мережею
місцевих підрозділів. Чільне місце у його діяльності посідає виявлення,
фіксація, облік і дослідження всіх типологічних груп рухомих і нерухомих
пам’яток історії та культури, сприяння науковій розробці проблем
па-м’яткознавства, екології і культури, вивчення причинно-наслід-кових
зв’язків людини з місцевим культурним середовищем. Науково-дослідну
роботу товариство здійснює на громадських засадах через свої
науково-методичні ради, секції і комісії, які об’єднують учених,
краєзнавців, діячів культури, спеціалістів різних галузей знань.
Рекомендована література
1. Вуйцик В. С. Львівський державний історико-архітектур-ний заповідник.
– Л.: Каменяр, 1991.
2. Высоцкий И. Золотые ворота в Киеве. – К., 1982.
3. Горбик В. О., Денисенко Г. Г. Проблеми дослідження і збереження
пам’яток історії та культури в Україні // Український історичний журнал.
– 2003. – № 3. – С. 143-151.
4. Грушевский М. Южнорусские господарские замки в половине XVI в. //
Университетские известия. – 1890. – Февраль. – С. 1-33.
5. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8.06.2000 р.
6. Замки Львівщини // Галицька брама. – 2003. – № 10-12. – С 106-108.
7. Игнаткин Й.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. –
К.: Вища школа, 1990.
8. Іванов О. Замки і палаци Західної України: історія – культура –
туризм (Історико-архітектурні пам’ятки замкового мистецтва). – К.: Наш
світ; Укргеодезкартографія, 2004.
9. Історико-краєзнавча діяльність Українського товариства охорони
пам’яток історії та культури / Історичне краєзнавство в Українській РСР.
– К., 1989.
10. Історія Львова в документах і матеріалах. – К.: Наукова думка, 1986.
11. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Л.: Каменяр, 1991.
12. Лесик О. В. Замки та монастирі України. – Л.: Світ, 1993.
13. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. –
Л.: Центр Європи, 1997.
14. Мацюк О. Оборонне зодчество України // Пам’ятки України. – 1990. – №
2.
15. Мацюк О. Фортеці і замки України // Пам’ятки України. – 1991. – №2.
16. Мацюк О., Штойко П. Картосхема оборонительных сооружений Западного
Подолья / Тезисы докладов VI Подольской историко-краеведческой
конференции. – Каменец-Подольский, 1985. – С. 84-85.
17. Наниев П. И. Белгород-Днестровская крепость: фотоочерк. – Одесса:
Маяк, 1975. – 17 с.
18. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто
Славутича”. – К., 1998. – 401 с.
19. Олеський замок: Путівник. – Л.: Каменяр, 1981.
20. Пам’ятки архітектури і містобудування України: Довід. Держреєстру
національного культурного надбання / В. В. Вечер-ський, О. М. Годованюк,
Є. В. Тиманович та ін.; за ред. А. П. Мардера, В. В. Вечерського. – К.:
Техніка, 2000. – 664 с
21. Пам’ятки архітектури Тернопільської області: Фотопутівник. –
Тернопіль, 1995.
22. Памятники градостроительства и архитектуры УССР: В 4 т. – К.,
1983-1986.
23. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. –
К., 1987.
24. Пламенецька О., Вечерський В. Фортеці й замки в Україні // Пам’ятки
України. – 1996. – № 2. – С 13-25.
25. Пламенецька О. Комплекс у Кам’янці-Подільському // Пам’ятки України.
– 1998. – № 3-4. – С 88-95.
26. Пламенецька О. Фортеці й замки України // Пам’ятки України. – 1986.
– № 3-4. – С 34-41.
27. Ричков П. Західноукраїнські міста-фортеці XVI-XVIII століть //
Пам’ятки України. – 1990. – № 2. – С 20-22.
28. Рожко М.Ф. Карпатські фортеці доби Київської Русі / Київська Русь:
культура, традиції. – К., 1982. – С. 14-19.
29. Рожко М.Ф. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – К.: Наукова
думка, 1996.
30. Рутинсъкий М.Й. Географія туризму України: Навч.-метод. посіб. –
2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. –
160 с
31. Симин О. Фортеці Києва VI-XIX століть. – К.: МП “Леся”, 2003. – 144
с.
32. Сицинский Ю. Оборонительные замки Западного Подолья. – К., 1928.
33. Тимощук Б. Твердиня на Пруті. – Ужгород, 1978.
34. Тронъко П. Т. Охорона пам’яток історії і культури – справа
всенародна // Український історичний журнал. – 1980. – №9. – С 118-124.
35. Троян М. В. Мукачевский замок: Историко-краеведчес-кий очерк. – 2-е
изд., перераб. и доп. – Ужгород: Карпаты, 1982. – 56 с.
36. Фадеева Т.М. Тайны горного Крыма. – Симферополь: Бизнес-Информ,
2002. – 256 с.
37. Федак П. Пам’ятки Замкової гори. – Ужгород, 1999.
38. Фортификация Украины / Материалы Международной конференции с проблем
охраны фортификационных сооружений в Украине. – Каменец-Подольский,
1993.
39. Шкрабюк П. Крехів: дороги земні і небесні. – Л.: Місіонер, 2002. –
413 с.
40. HYPERLINK “http://mycastles.narod.ru” \t “_blank”
http://mycastles.narod.ru / Ірина Пустиннікова. Замки і монастирі
України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
