.

Історія розвитку волейболу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2761 24352
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Історія розвитку волейболу”

Волейбол зародився в 1895 у США; ініціатором гри вважається В. М. Морган
(штат Массачусетс).

Подальше поширення волейбол одержав у Японії, Китаї, на Філіппінах.

У Європі у волейбол уперше стали грати в Чехословаччині (1907).

У 1947 утворена Міжнародна федерація волейболу (ФІВБ), що поєднує 110
країн (на 1 січня 1971).

Офіційними змаганнями ФІВБ для жінок і чоловіків є першості світу (з
1949), континентів, у тому числі Європи, – з 1948, а також змагання на
Кубок світу – для національних команд (з 1965) і Кубок Європи – для
клубних команд (з 1961).

З 1964 жіночі і чоловічі змагання з волейболу включені в програму
Олімпійських ігор.

Найбільше поширення волейбол одержав у колишньому СРСР, Чехословаччині,
Польщі, Японії, Мексиці, Бразилії.

У СРСР перші правила гри затверджені в 1926. У 1932 створена Всесоюзна
секція волейболу (нині Федерація волейболу СРСР). Перша офіційна
першість СРСР проведена в 1933 серед збірних команд міст. З 1938
першість країни розігрується щорічно для клубних команд. Найбільших
успіхів у цих змаганнях домагалися жіночі московські команди “Спартак”,
“Локомотив”, “Динамо”, ЦСКА і чоловічі команди “Спартак” (Москва і
Ленінград), “Динамо” (Москва), ЦСКА, “Калев” (Таллін), “Буревісник”
(Алма-Ата).

У 1948 Федерація волейболу СРСР вступила у ФІВБ. Радянські волейболісти
– багаторазові переможці найбільших міжнародних змагань. Жіноча команда
СРСР вигравала першість Європи в 1949, 1950, 1951, 1958, 1963, 1967 і
першість світу в 1952, 1956, 1960, 1970; радянські волейболістки –
переможці Олімпійських ігор у 1968. Ч оловіча збірна СРСР – чемпіон
Європи в 1950, 1951, 1967 і світу в 1949, 1952, 1960, 1962, переможець
Олімпійських ігор у 1964 і 1968. Радянські волейболісти неодноразово
вигравали змагання на Кубок Європи для клубних команд – чемпіонів країн.
Серед кращих радянських волейболістів – заслужені майстри спорту В. А.
Осколкова, Л. С. Булдакова, И. В. Рискаль, А. І. Чинілін, К. К. Ревіння,
Г. Г. Мондзолевский.У 1970 у СРСР волейболом регулярно займалися 6 млн.
чіл., нараховувалося близько 1 тис. майстрів спорту, 64 заслужених
майстра спорту, 26 заслужених тренерів СРСР по волейболі.

У 2005 році українському волейболу виповнилося 80. Його історія тісно
пов’язана з радянським спортом. На території колишнього СРСР «летючий»
м’яч розпочав свою ходу 1920-1921 років.

До України ж ця гра завітала 1925 року. У тодішньому Харкові мешкав
професор В.Блях. Це був спортивний чоловік: якось у Москві він випадково
потрапив на цю гру й не на жарт зацікавився таким дійством. Щось подібне
вирішив організувати в Харкові. Професора підтримали його колеги, учні.
За кілька днів у місті було зведено перші волейбольні майданчики.
Почалися масові змагання, які, власне, і поклали початок розвитку
волейболу в Україні.

У лютому 1926 року при Губернській раді фізкультури створюють
організаційну групу з розповсюдження та розвитку цього виду спорту.
Всеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив єдині правила. На
той час у Харкові вже налічувалося близько ста команд. Створюються перші
колективи в Дніпропетровську, Одесі, Києві.

1927 року в Харкові розіграно першість України. У змаганнях взяли участь
колективи з 11 міст. Перемогу святкували дніпропетровці. Цей турнір,
висловлюючись сучасною термінологією, став доброю перевіркою сил перед
стартом Всесоюзної спартакіади, яка відбулася в серпні 1928-го.

У фінальному матчі українці з рахунком 2:0 переграли господарів
майданчика – москвичів. Таким чином, наші гравці стали першими
тріумфаторами у всесоюзних змаганнях. Жіночий колектив посів друге
місце.

У квітні 1933 року в Дніпропетровську стартувало так зване волейбольне
свято – згодом воно трансформувалося на чемпіонат СРСР.

Зокрема прекрасний український жіночий колектив у Харкові створив
Георгій Шелекетін. У складі слобожанської чоловічої дружини відмінно
діяв Олексій Єсипенко. У збірній Дніпропетровська своєю неординарною
грою вирізнявся популярний на той час волейболіст Семен Великий.

Київ також славився своїми майстрами «летючого» м’яча. Це Михайло
Берлянд, Лев Вайнтрауб, Яків Маргуліс. Поруч з ними свій тренерський фах
удосконалював Леонід Небилицький, котрий пізніше успішно працював з
юнацькими збірними України. На Всесоюзних спартакіадах школярів наша юнь
завжди виборювала призові місця. Непогано виступали й вихованки Давида
Заславського. Українські дівчата – багаторазові чемпіонки СРСР. Наших
волейболістів наставники запрошували з превеликим задоволенням, бо добре
знали: українці – відмінні спортсмени. Нерідко саме вони визначали
перемогу збірної на будь-якому престижному міжнародному турнірі.

Приміром, на Олімпійських іграх 1964 року харків’яни Юрій Венгеровський,
Юрій Поярков, одесит Едуард Сибіряков у складі радянської команди
здобули золоті медалі. На той час, до речі, Поярков був уже дворазовим
чемпіоном світу, а Венгеровський і Сибіряков мали по одному такому
титулу.

Через чотири роки в спекотному Мехіко семеро українських волейболістів
зійшли на найвищу сходинку п’єдесталу. Це – харків’яни Василіус
Матушевас, Юрій Поярков, луганець Володимир Бєляєв, одесити Євген
Лапинський, Віктор Михальчук, кияни Володимир Іванов, Борис Терещук. До
них можна сміливо приєднати й Едуарда Сибірякова – вихованця
вітчизняного волейболу, котрий у ті роки захищав кольори одного з
московських клубів. Усього ж Україна має 14 олімпійських чемпіонів, 11
чемпіонів світу, 27 переможців європейських форумів.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020