.

Історія Радянського боксу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2710
Скачать документ

Реферат на тему:

Історія Радянського боксу

Історія боксу в СРСР берет свій початок від першого кружка, створеного
в Москві гвардійським офіцером М. О. Кистером у 1894 (див. Арена
Kucmepa). У 1887 при Петербурзькому атлетичному о-ві так само була
створена секція боксу, який керував запрошений з Парижа чемпіон і тренер
із французькому й англійському боксу Е. Лусталло. З цього часу секції,
кружки і групи боксу починають стихійно з’являтися в різних містах
Російської імперії: Одесі, Севастополеві, Харкові, Смоленську,
Маріуполеві. У 1911 у Київ приїхав французький моряк Марсель Ратье, що
відразу організував кілька боксерських кружків. У 1913 петербурзький
конторський службовець И. Граве на свій скромні заощадження відправився
в Лондон, щоб вивчати англійський бокс на його батьківщині. Повернувши
на батьківщину він через газету кинув виклик усім боксерам Росії,
пропонуючи їм, незалежно від їхньої ваги і майстерності, убитися з ним
за звання першої рукавички країни. Його виклик прийняли 3 боксера, усі з
Петербурга – А. Кауделька, И. Авксентьєв і Н. Лушев. Граве вийшов
переможцем і був оголошений першим чемпіоном Росії 1913. Потім відбулися
чемпіонати в 1915 і 1916. У цих змаганнях брали участь в основному
московські і петербурзькі боксери: В. Гомолицкий, В. Жуків, В.
Коновалів, П. Тастевен, А. Гетье, Н. Алимов, П. Никифоров (Москва), М.
Семичев, Г. Мейер, Байнс, Мазі, Кос-совский, Ковальчук, Финтеклюс,
Городничий, Шемякин, Слонимський (Ленінград), Соколов (Київ). У 1915 у
московському о-ві “Санитас” були розроблені перші Правила змагань по
боксі. Їхні автори – московські боксери Т. Романовский, В. Жуків, П.
Тастевен. Бокс дореволюційної Росії не мав ніякого організаційного
початку, секції боксу виникали стихійно, ніякої учбово-методичної
системи підготовки боксерів не було. Перемога Жовтневої революції
поклала початок якісно новому етапу розвитку спорту, у т.ч. і боксу,
через широку мережу військово-спортивних клубів Всевобуча (с.н.
Енциклопедію). Уперше був створений фізкультурний навчальний заклад –
Главн. школа физич. утворення трудящих. У се навчальні плани входила і
підготовка тренерів з боксу. Заняття в школі вели відомі боксери П.
Никифоров, М. Фомін, В. Самойлов, пізніше А. Харлампиев. Така ж робота
велася в одному з військово-спортивних клубів Петрограда. Її вели П.
Вертков, Е. Лусталдо, И. Граве і по зднее В. Осечкин. Великий внесок у
розвиток боксу в СРСР внесло ДСО “Динамо”, організоване в Москві в 1923
– тренери К. Градополов, А. Гстье, П. Соколов. Однак серед спортивного
керівництва країни було чимало таких, котрі вважали бокс атрибутом
буржуазного спорту. Їм удалося домогтися заборони на проведення
офіційних змагання з боксу майже у всіх регіонах, де цей вид спорту
розвивався і набирав силу. Прихильникам боксу удалося настояти на
проведенні в 1925 Усесоюзній дискусії по питанню: чи бути не бути боксу
в системі загальфізичного виховання трудящих. Дискусія тривала до січня
1926. Для підведення підсумків дискусії була створена комісія з
представників спортивного, профспілкового керівництва на чолі з
Зикмупдом, Ракітін, Левиним і спец. медиц. комісія в складі лікарів
Гориневского, Гориневской, Егорова, Рудика, Буніна, Бирзина, Шабашева,
Кузьміна. Перед обома комісіями були проведені 4 боксерських матчі за
участю боксерів: Лнкудинова, Бессонова, Белохвостова, Бреста, Гетье,
Градополова, Ерезова, Селюнина, Князєва, Клаузинского, А. і П. Лебедєв,
Пелькина, Мусаилова, Петрова, Павлова, Руктешсля, Скиндера, Терехова,
Турипина, Еберга. Завдяки зусиллям цих людей бокс у СРСР був остаточно
включений у систему физк.-спорт. руху. Відразу після закінчення дискусії
були розроблені нові Правила змагань {див. Правила змаганні), проведений
чемпіонат Москви, а в квітні 1926 був проведений 1-й чемпіонат СРСР – 23
учасника, 16 боїв, звання чемпіонів були розіграні в 4-х в.к.: “пера” до
57 кг – Л. Вяжлинский, лекг.в. – А. Павлов, н/ср.в. – Я. Браун, средн.в.
– К. Градополов. У 4-х в.к.: “мухи”, “півня”, п/тяж. і тяж. було по
одному уч-ку і звання чемп. були привласнені умовно: В.Руктешелю, Ф.
Бресту, А. Анкудинову і В. Езерову. Ці боксери провели показові бої.
Незважаючи на те, що бокс був введений у сист. физич. воспит. труд. у
багатьох містах Росії, у т.ч. і в Ленінграді, у містах України,
Білорусії й ін. регіонах, він продовжував залишатися під забороною, і
2-й чемп. країни удалося провести лише в 1933. З цього часу чемп. СРСР
проводилися щорічно, за винятком 1941, 1942, 1943, коли чеми. СРСР були
перервані Вів. Отеч. війною (див. Чемпіонати СРСР). У 1930 була створена
Всесоюзна рада физич. культ. Практичну роботу з розвитку боксу в країні
став вести відділ боксу ВСФК. У березні 1935 була прийнята урядова
Постанова про створення громадських організацій – секцій по видах
спорту. Секції працювали на суспільних початках, обиралися з найбільш
авторитетних боксерів, фахівців, спортивних діячів і робили активну,
практичну допомогу відділу боксу ВСФК. У квітні 1935 року створена 1-я
Всез. секція боксу. Головою секції був обраний колишній боксер, командир
РККА Н.В.Ракітін, секретарем – Л. М. Вяжлинский – чемп. СРСР 1926. Члени
секції: Г. Малаховский, С. Бартольд, А. Гетье, А. Пустовалов, К.
Нікітін, П. Никифоров, В. Самойлов, Б. Денисов, А. Краевский. У 1959
Усез. секція була реорганізована у Федерацію боксу (див. Енциклопедію).
У 1950 Вазі. секція б. вступила в АИБА. Перші представники рад. боксу Л.
М. Свиридов, Г. Г. Степанов, Г. М. Морозов взяли участь у роботі
Конгресу АИБА в 1949 як спостерігачів. Першим офіційним представником у
Виконкомі АИБА з 1952 по 1954 був В. Г. Максимов, у 1954 його перемінив
голова Всесоюзної секції боксу Н. А. Никифоров-Денисов (див.
Енциклопедію). У рознос час у роботі комісій АИБА брали участь: В.
Енгибарян, К. Градополов, В. Гордиенко, А. Капусткин. Більш 30 років у
мед. комісії АИБА проробив професор В. И. Францев. Радянські боксери
одержали право на участь в ОИ, чемпіонатах Європи й ін. офіційних
міжнародних змаганнях. Почався новий етап у розвитку радянського боксу –
олімпійський. Передолімпійський період розвитку боксу в СРСР, що охоплює
роки з 1919, з моменту випуску першого загону тренерів з боксу Гл. шк.
військового обр. трудящих, до 1950, моменту вступу радянських боксерів в
АИБА, характеризується масовим розвитком боксу, розробкою чіткої
учбово-методичної системи навчання і підвищення спортивної кваліфікації
боксерів. Якщо в 20-х і 30-х роках бокс розвивався тільки у великих
містах – Москві, Ленінграді, Тбілісі, Баку, Харкові, у ряді обл. центрів
РСФСР – Іванову, Ростову н/Д, Свердловську, Владивостоці, а число
боксерів у країні ледь досягало 13 тис. ч., то до 1950 число боксерів
зросло до 36 тис. ч., а секції і клуби боксу були розгорнуті у всіх
республіках. Найбільше успішно розвивався бокс у РСФСР – 16, 8 тис. б.
(без обліку Москви і Ленінграда), на Україні – ок. 5 тис. б., по 1,5
тис. б. нараховувала кожна з трьох прибалтійських республік, 1300 чел.
займалися боксом у Казахстану, 1800 боксерів було в Москві і 1200 у
Ленінграді, по 1 тис. б. мали Грузія й Азербайджан. У цей період було
проведено 16 особисто-командних першостей і чемпіонатів СРСР (див.
Чемпіонати СРСР), 17 командних першостей країни, у т.ч. 11 –
територіальних, 6 – відомчих (див. Командні змагання), 6 абсолютних
чемпіонатів (див. Абсолютні чемп. СРСР), I Усесоюзна Спартакіада (1928)
за участю закордонних боксерів (див. Спартакіади), 558 товариських
матчів і зустрічей з боксерами закордонних робочих боксерських союзів
Німеччини, Латвії, Естонії, Фінляндії, Норвегії, Швеції, Англії, США,
Швейцарії, Туреччини, Данії, Чехословакии, Франції, Польщі і Югославії,
у яких здобута 371 перемога, 155 зустрічей програні, 32 зведені внічию.
За цей період 8 разів перевидавалися Правила змагань по боксі. Їхній
зміст було більш близько до правил професійного боксу, чим аматорського.
Наприклад, більшість чемпіонатів країни проводилися по формулі 6 раундів
по 3 хвилини, а в матчевих зустрічах дозволялося проведення боїв з 10
двухминутних раундів. Боксеру дозволялося виступати на одну категорію
тяжелее власної ваги, а до абсолютних чемпіонатів СРСР нарівні з
боксерами важку і напівважку ваги допускалися средневеси. Не будучи
членами АИБА, рад. б-ри і тренери не мали офіційних контактів з
аматорським боксом і створювали свою школу боксу, орієнтуючись головним
чином на перекладну літературу професійного боксу і використовуючи
документальні кінофільми з боями боксерів-професіоналів, інтерпретуючи
ці посібники в дусі аматорського боксу. Навіть як консультанта в 1935 у
Москву був запрошений чемпіон світу серед професіоналів Марсель Тиль
(Франція), що провів ряд тренувальних занять і показових боїв з
радянськими боксерами. Кілька наших боксерів виїжджали за рубіж для
вивчення досвіду тренування боксерів-професіоналів. Але сама
організаційна структура боксу в СРСР твердо і неухильно дотримувала і
цілком відповідала принципам аматорського боксу. Одним з важливих події
предо-лимпийского періоду з’явилася Вів. Отеч. війна 1941-1945. З перших
днів війни переважна більшість боксерів пішло на фронт, боролося д рядал
діючої чи армії в партизанських загонах, виявляючи зразки мужності і
відваги. Багатьом з них не призначено було повернутися на ринг. У
їхньому числі видатні боксери, що складали колір радянського рингу:
Джендо Михайло – Москва, “З”, 5-кратний призер чемп. СРСР. Каюрів
Олексій – Баку, “Д”, чемп. СРСР 1936. Киреев Євгеній – Москва, “Л”,
призер чемп. СРСР. Кнтасов Микола – Баку, “Д”, 2-кратний чемп. СРСР.
Климов Федір – Іванову, “З”, засновник боксу в Іван. обл. Лавренов Павло
– Москва, “З”, чемп. Москви, призер чемп. СРСР. Сєров Василь –
Ленінград, “Д”, 3-кратний чемп. СРСР. Темурян Леван – Москва, СКІФ,
4-кратний чемп. СРСР. Тимофєєв Герман – Ленінград, “Д”, чемп. СРСР 1933.
Шеронин Євгеній – Ленінград, “Д”, чемп. СРСР 1940. Штейн Микола –
Москва, “З”, 2-кратний чемп. СРСР. 6 боксерів були визнані гідними
високого звання Героя Советскою Союзу: Галушкин Борис Лаврентійович,
командир партизанскою загону. Загинув у липні 1944 у Білорусії. Коротков
Костянтин Олександрович, десантник. Загинув у квітні 1945 в Австрії.
Баршт Абрек Аркадійович, дворазовий чемп. Сівба. Кавк. В,
льотчик-винищувач. Живе в Ленінграді. Коропів Володимир Васильович,
чемпіон Середньої Азії, командир взводу розвідки. Живе в Москві,
письменник. Сироткин Юрій Іванович, воював у піхоті, полковник, суддя по
боксі Всез.к. Живе в Ярославлеві. Биків Леонід Тимофійович, танкіст.
Після війни повернувся в бокс як голову секції боксу ДСО “Зеніт”. Умер.
Військові роки пам’ятні не тільки військовими подвигами б-рів, але і
бурхливим розвитком юнацького боксу. Правда, перша юнацька секція була
створена ще в 1935 ДО. Градополовим, але масового розвитку юнацький бокс
не одержав. Зате у військові роки в спустілі боксерські зали заюшили
школярі й учні ПТУ і РУ. Особливо бурхливо розвивався бокс у ДСО
“Трудові резерви”. З числа юних боксерів воєнного часу вийшло чимало
чудових спортсменів і тренерів: А. Булаков, В. Меднов, С. Мулин, А.
Чеботарев і мн.ін. Усі військові роки регулярно проводилися чемпіонати
Москви серед дорослих, у 1943 був розіграний черговий абсолютний
чемпіонат СРСР, переможцем якого став средневес Е. Огуренков. А в 1944
відновилися чемпіонати країни. Х ювілейний чемпіонат СРСР, зірваний у
1941 війною, зібрав 54 б. з числа фронтовиків, що повернулися з чи війни
з госпіталів після поранень, а також тих, хто вів велику і важку роботу
в тилу. Переможцями цих змагань стали москвичі: Л. Сегадович, И. Авдєєв,
В. Пушкін, Із Щербаков, Е. Огуренков, В. Степанов і тбилисци Ш.
Горгаслидзе й А. Навасардов. Установилася стабільна система змагань:
чемпіонати СРСР, щорічні командні першості країни, проведені по
територіальній чи відомчій ознаці (з 1968 – розиграші Кубка СРСР), з
1956 разів у 4 роки стали проводитися Спартакіади нар. СРСР, на яких
виступали збірні команди союзних республік і м.м. Москви і Ленінграда, з
1944 почали проводитися Всесоюзні юнацькі пер-ва СРСР, а з 1958 –
молодіжні першості країни. З 1947 на чемп. СРСР переможцям (чемпіонам) і
боксерам, що зайняли 2 і 3 місце у своїх вес.к., стали вручати,
відповідно, золоті, срібні і бронз.м. Олімпійський період розвитку боксу
почався з активної підготовки до XV ОИ в Хельсінкі і Х чемпіонату Європи
у Варшаві. У 1952 рад.б. вийшли на олімпійський ринг. Дебют виявився
вдалим – 2 серебр.м. (С. Щербаков, В. Мед-новий) і 4 бронз.м. (А.
Булаков, Г. Гарбузов, Б. Тишин, А. Перов), усі з Москви. На слід. ОИ в
Мельбурні три боксери, першими в історії рад.боксу, стали олімпійськими
чемпіонами: В. Сафронов (Іркутськ), В. Енгибарян (Єреван), і Г. Шатков
(Ленінград). А всього за період 1952-1988 боксери СРСР завоювали на
олпмп. ринзі 51 медаль, у т.ч. 14 золотих, 19 серебр., 18 бронзових.
Більше тільки в боксерів США, що виступають на ОИ з 1904 (див.
Олімпійські ігри). У 1953 збірна СРСР уперше взяла участь у чемп.
Європи. Підсумок – 2 зол.м. – В. Енги-барян і Л. Шоцикас, 3 серебр. м. –
Б Степанов, А-р Засу-хин, С. Щербаков і 3 бронз, м. – А. Булаков, Б.
Тишин, Ю. Егоров. А всього з 1953 по 1989 на чемп. Європи завойовано 155
мед., і т.ч. 90 золотих. 32 срібних і 33 бронзових (див. Чемпіонати
Європи). 36 медалей завойоване на 5-ти чемп. світу – 14 зол, 7 серебр.,
15 бронз, м. Це другий результат у світі. На 6 мед. більше завоювали
боксери Куби, а боксери США на 15 мед. менше, ніж збірні CCCPfc.M.
Чемпіонати світу). 16 радянських боксерів є переможцями розиграшу Кубка
світу. За період з 1926 по 1990 проведено 56 чемпіонатів СРСР. 316
боксерів володіли титулом двічі і більше. Рекордного результату
домоглися москвичі С. Щербаков, що володів титулом чемп. СРСР 10 років
підряд, і Н. Корольов, що завоював ‘лот титул 9 разів (См. Чемпіони
СРСР). За перші 10 років олімпійського періоду (1950-1960) число
боксерів у СРСР збільшилося з 36 тис. до 160 тис. ч., а по стані па
XII.1990 у країні було ок. 332 тис. боксерів, св. 3 тис. дипломованих
тренерів і ок. 2 тис. тренеров-общественников. Більш 2 тис. б. мали
кваліфікацію МС СРСР, 211-МСМК, 94-ЗМС. За високу спортивно-методичну
майстерність і великий внесок у підготовку боксерів високого
міжнародного класу 82-м тренерам привласнені звання Заслужений тренер
СРСР. Підготовка б-рів проводилася в 4735 первинних боксерських
колективах відомств – ВР, “Д”, “ТР”, ВДСО: “Б”, “Водн.”, “З”, “Л”. “З”,
“Врожай” і ДСО республік, країв, областей. У 1987 відбулася
реорганізація ДСО профспілок шляхом їхнього об’єднання в єдину спортивну
організацію (див. ДСО) і з 1987 боксери цих ДСО виступають у змаганнях
єдиною профспілковою командою. Розвитком боксу в країні керували:
Федерація боксу СРСР, федерації боксу в союзних республіках, автономн.
респ., краях і областях. У цій роботі на суспільних початках було
задіяно близько 17 тис. активістів і понад 25 тис. суддів різних
категорій. Федерації боксу працювали під керівництвом відділів боксу
відповідних Спорткомітетів. У 1989 у СРСР утворена перша Всесоюзна
асоціація професійного боксу – ВАБ. У серпні 1989 у Москві проведений
перший офіційний матч радянських і закордонних боксерів-професіоналів. У
1990 створена друга професійна боксерська організація – ФПБ – Федерація
професійного боксу (див. Професійний бокс у СРСР). США, МАТЧІ І
ЗУСТРІЧІ. Матчі проводяться з жовтня 1969 щорічно на рівні збірних
команд. Кількість матчів визначалося за взаємною домовленістю. 1-й матч
вважався офіційним, проводився повними складами команд у Лас-Вегасе
(США) чи в Москві (СРСР). Кількість інших матчів, число зустрічей у них
щораз могло бути різним, визначалося взаємною угодою і носило
товариський характер. Кожний непарний рік матчі проводилися в США,
парний рік – у СРСР.

СПАРТАКІАДИ НАРОДІВ СРСР і СНД

Спартакіади – комплексні Всесоюзні спортивні змагання. Проводяться 1 раз
у 4 роки з 1956. У программу змагань входять особисто-командні змагання
команд союзних республік, Москви і Ленінграда. Сп-да 1956 була проведена
за 3 місяці до XVI ОИ в Мельбурні, усі наступні Сп-ди проводилися за рік
перед черговими ОИ. Виключення склала IX Сп-да, що була проведена за два
роки до ПРО И в Сеул. Головною особливістю спартакіадних змагань було
те, що на них одночасно розігрувався титул чемп. СРСР. Переможці і
призери цих змагань одержували одночасно по 2 медалі: переможця
Спартакіади і чемп. СРСР і призерів Спартакіади і чемп-та СРСР даного
року. Виключення склали Спартакіади 1971, 1986 і 1991 р.м., що
проводилися як самостійні змагання. Деякі зміни в схемі змагань були в
VII і X1I1 Спартакиадах народів. VII Спартакіада проводилася в рік, що
передує проведенню XXII ОИ в Москві. Згідно вимог Олімпійської Хартії
країна, що приймає ОИ, зобов’язана за рік до їхнього початку надати
спортсменам країн-учасниць ОИ можливість провести спробні змагання на
всіх аренах і спорудженнях, призначених для олимп. змагань. Рішенням СК
СРСР було передбачено провести такі змагання одночасно з проведенням VII
Сп-ди. Турнір боксерів проходив по двох групах. 1 група – збірні команди
республік, Москви і Ленінграда – грала медалі Сп-ди, чемп. СРСР 1979 і
перехідний приз Сп-ди. Боксери 2 групи, у которую входили найсильніші
боксери СРСР, що не ввійшли в склади збірних республ. к-д, і прибулі в
Москву закордонні б-ри. Змагання цієї групи були особистими. На них
розігрувалися призи СК СРСР. Закордонним б-рам, що заняли 1 місця у
своїх вес. к., надавалася можливість зустрітися з переможцями 1 групи в
боротьбі за зол. мед. переможця Сп-ди нар. СРСР. Таких зустрічей було
4.48кг – Я.Юнтамаа (Финл.). – К.Сафи н(РСФСР)=0:1, 51 кг – О.
Сантиестебан (Куба) – А. Ткаченко (УРСР) =1:0, 54кг –
Д.Сарагосса(Мексика) -С. Хачатрян (Вірменія) =0:1, 57кг – Х.Соллет
(Куба)- В. Рибаков (РСФСР)=1:0. Так, вперше в історії рад. боксу два
іноземних боксери стали власниками зол. мед. Спартакіади нар. СРСР. По
такій же схемі проводилася і наступна VIII Сп-да в 1983, але з
принциповою зміною. Якщо переможцями 2 гр. ставали б. – іноземці, вони
зустрічалися з переможцями 1 гр. у боротьбі за зол. чи сер. мед. Сп-ди
нар. СРСР. Якщо переможцями ставали рад. б-ри, вони зустрічалися з
переможцями 1 групи в боротьбі за зол. чи сер. мед. чемп. СРСР 1983.
Результати зустрічей: За зол. і сер. мед. Спартакіади: 48 кг – Ш.
Сабиров (РСФСР) – X. Торрес (Куба) =1 ;0 51кг – Р. Кабиров (Казахстан) –
Кім Жи Ен( КНДР) =0:1 91кг – А. Ягубкин (Україна) Д. Кирилов
(Болгарія)=1:0 За зол. і сірий. м. Чемпіонату СРСР: 54кг – Ю.
Александров (РСФСР) – В. Шулепко (РСФСР) =0:1 57кг – С. Хачатрян
(Вірменія) – Із Зубків (РСФСР) = 1:0 60 кг – В. Демьяненко (Казахстан) –
Ю. Гладижев (РСФСР) = 1:0 63,5 кг – Е. Хакимов (Казахстан) – В.
Синельников (РСФСР) = 1:0 67 кг – И. Акопхокян (Вірменія) – В.
Коростилев (Москва) = 1:0 71кг – В. Латен (РСФСР) – А. Самоникнув
(Україна) – 1:0 75кг – В. Мірошник ( РСФСР) – Е. Илинзеер (РСФСР)= 1:0
81 кг – В. Шин (Узбекистан) – Т. Осипов (РСФСР) – 1:0 Св. 91 кг – В.
Абаджян (РСФСР) – А Погосян (Вірменія) = 1:0 Примітка: Результати
фінальних зустрічей не мали значення при підведенні підсумків командних
результатів, що проводилися за результатами змагань тільки 1 групи.
Починаючи зі змагань VIII Сп-ди, рішенням СК СРСР уводилися вікові і
кваліфікаційні обмеження для уч-ков спартакіадних змагань: вік не старше
23 років, кваліфікація – не нижче МС СРСР і тільки в окремих випадках,
по персональному рішенню Фед. б. СРСР, до змагань могли допускатися КМС.
Це привело до того, що ряд республік з невеликим кол-вом населення не
могли виставити команди повного складу: Естонія, Латвія, Литва,
Молдавія, Туркменія, Таджикистан, що знижувало інтерес до цих змагань. У
змаганнях 1956 і 1959, відповідно до Правил тих лет. бронзові медалі
вручалися тільки одному боксеру, що виграв додатковий бій за 3-4 місце.
У змаганнях 1979 і 1983, у кот.борьбуза мед. Сп-ди вели зарубежн. б-ри,
мед. вручалися б-ру, що заняли 2 м. у 1-й групі. Після останньої Х
Спартакіади народів СРСР, що проходила в Мінську в 1991, спортсмени
колишніх Союзних республік знову зустрілися в боротьбі за призи і медалі
1-й Спартакіади СНД у травні 1995 у Санкт-Петербурзі. У змаганнях
боксерів взяли участь спортсмени 11 незалежних держав Співдружності:
Азербайджану (6 б-рів), Вірменії (7), Білорусії (5), Грузії (10),
Казахстану (9), Киргизії (9), Молдови (2), Росії (12), Таджикистану (8),
Туркменії (1), України (6). Як і на всіх попередніх Спартакиадах м.м.
Москва і Ленінград виступали самостійними командами. Суддівство змагань
було відкритим без застосування електронної техніки. Командний приз, як
і на Х Спартакіаді, завоювали боксери Казахстану.

Історія українського боксу

Історію Українського боксу можна розділити на 4 періоди. 1 -і з моменту
зародження перших боксерських кружків і становлення б.на У., що пережила
більш довгий період заборони цього виду спорту, чим у будь-якому іншому
регіоні країни. Цей період охоплює роки з 1907 по 1932. 2-й з 1932 по
1941, період розквіту б. Він характеризується створенням дуже активної і
досить численної групи тренерів, що зуміла впровадити б. у більшість
обл. респ. Ці роки ознаменовані виходом українських б-рів на всес. і
межд. ринги і досягненням на них помітних успіхів. 3-й період
(1941-1953) – період упадка б., викликаний Вів. Отеч. війною. І 4-й
період з 1954 по 1990, за який Фед. б. У. міцно зайняла місце в групі
лідерів радянського боксу.

1 секція б. була створена в Києві в гимнастич. о-ві “Сокіл” у 1907
групою ентузіастів, що знали бокс лише по слухах. Вони користалися
випадково потрапили в їхні руки перекладними брошурами. Історія не
зберегла їхніх імен. У 1911 у Київ приїжджає французький моряк-емігрант
Марсель Ратье, що виступав на професійному ринзі. Він створив групу,
куди ввійшли И. Пяткин, Клян, Касиль, Турчанинов, Гольдинов, Васильєв,
При-теск, Спусский, Мухаринский, Дворшак, Топчий. У 1913 була розіграна
першість по боксі Ю-Зап. Росії, у якому взяли участь б. групи Ратье. У
1918 на У. з’явилося друге вогнище боксу – Одеса. Першу групу боксу
створили брати Енглези і брати Солоневичи. Друга група була створена тр.
Криворучко в 1919 при єврейському о-ві Макаби. У 1923 в Одесу прибутку
два англійці Бланк Огутинский і Мак Неша, що поставили роботу всіх
секції і груп б. в Одесі на проф. основу. Відразу виділяється група дуже
здатних боксерів; П. Коронштейн, Кравцов, Комар. Данкевич, Вишковский,
Андриодстти. Підготовлено першу групу суддів по боксі: Раймонд. Малеен,
Разін. У 1927 в Одесі всі боксерські кружки сформувалися в три групи.
1-військова гр., що керував кому. 9 кавдивизии, що добре знав бокс В.
Муратов. 2 гр. “Местрал” під керівництвом тр. Мак Неша, 3 гр. “Водник” –
тр. Кравцов. Здорове спортивне суперництво між цими групами відразу
виділило боксерів, визнаних найсильнішими всіма трьома групами: А.
Бакман, Д. Филлер, П. Янкевич. Ці боксери не тільки завзято тренувалися
й активно виступали на змаганнях, але були одночасно й організаторами
нових боксерських кружків. Їхніми зусиллями були створені секції б.
“Моряк” і “Пишевик”, секція при Одеському “Политехе”. Так Одеса стала
самим помітної на У. боксерським центром. Авторитету одеського б.
сприяла та обставина, що саме одесит А. Бакман став першим на У.
призером чемп. СРСР у 1933, а в 1939 і переможцем п-ва СРСР по другій
групі міст.

Третім боксерським центром У. став Харків. У 1921 створюється перша
секція: Поль, Буржава, Пельта, Ап-дека, Лацис, Тремель, Дьяков.
Організувалися секції при клубах “Спарта”, “Штурм”, “Юний металіст”. У
1925 на річних курсах по підготовці інструкторів ФК увели викладання
боксу. У цей же період у Харків приїхав А. Харлампиев, що зумів створити
активну групу тренерів з б., у которую ввійшли: Очаров, Глинков, Іванов.
З’явилися в X. і гарні б.: К. Шсре-дега, С. Середенко, П. Солониченко,
А. Бондаренко, Н. Хижняк і ін. Великим стимулом, що сприяв розвитку б.
на У., з’явилося откригие в Харкові в 1931 Ін-та ФК, що готував тренерів
з видам спорту і по боксі в т.ч. Бокс викладав Г. Артамонов. Почав
розвиватися бокс і в Маріуполеві. Причиною тому був зацікавлений
випадок. В одному з до/театрів міста був показаний документальний фільм
бою Д. Демисис Д. Туннеем за титул чемп. світу. Цей фільм подивилася
секція боксу, очолювана А. Гроссманом. Один з його учнів В. Вильчак, що
знав англійську мову, написав лист у США Дж. Дзмпси з проханням
допомогти їм радою за методикою навчання боксу. І чемп. світу надіслала
секцію докладний лист із великою кількістю методич. рекомендацій. По цих
наставляннях займалася група Гроссмана: В. Вильчак, М. Романенко, Г.
Лангадос, А. Кологномус, Ванцовский, В. Попов, 3. Ме-тадилис.

До середини 30-х років на У. створився гарний колектив активно діючих
тренерів: Г. Артамонов, Ю. Натоптанний, В. Муратов, Мурованский, В.
Томошевс-кий. Сформувався надійний склад боксерів, що був готовий до
самих відповідальних змагань: А. Бакман, Д. Филдер, Я. Фурман, Г.
Янкович. К. Масянзов, Н. Хижняк, К. Шсредега, С. Середенко, В. Кацько,
И. Ахмедов, Ю. Замачинский, П. Слесь, И. Зинченко. Деякі з них, як А.
Бакман і К. Шерелега, успішно сполучили спортивні заняття з тр. роботою.

До 1941 б.У. завоювали на чемп. СРСР (1933-1940) 13 призових місць
(2-4-7). Титулами чемп. володіли Л. Сега-лович – 1940 у н/легч.в. і Г.
Каи – у 1940 у п/тяж.в. Переможцями п-ва СРСР по другій групі і 1939
були:

А. Бакман – легч.в., А. Грейнер – п/легк.в., Старосвітський – легк.в. і
В. Шкода – 1940, п/ср.в.

Роки війни нанесли важка втрата українському боксу. На фронтах ВОВ
загинули К. Шередега, П. Солониченко, Т. Загрядский, Н. Хижняк, В.
Го-риенко, Г. Рикус, В. Матвєєв, А. Гинзбург, Б. Барановський, В. Лунев,
Л. Сапливенко, В. Хацько, И. Ахметов, И. Гольдинов, И. Гулир-ман, К.
Милашев, Д. Фидлер, Г. Янкович, Н. Сєдих, Темногород, А. Камельков, П.
Слесь, И. Зин-ченко, П. Андрєєв, С. Демочко. Усі потрібно було починати
спочатку.

У звільнений від ворогів Київ стали повертатися довоєнні боксери і
тренери: И. К. Іванов, М. Романенко, Б. Рисев, В. Адамайтис, Н.
Мурованский, Б. Гройсман, Н. Чорний, Г. Червинс-кий. Переїхав з Харкова
ГИФК. У Кіровоград повернувся Ю. Замачинский, у Запорожжя – А.
Бандолетов, і Одесу – А. Бакман, Н. Алексєєв, Я. Фурман, у Донецьк – А.
Мальцев і Д. Коваленко, у Житомир – И. Гройсман, у Львів – И. Винник, Е.
Старчак, А. Федяев, у Миколаїв – О. Григор’єв, у Харків – И. Заславский,
Ці люди узяли на ебе обов’язок відродити бокс на У. У 1945 створена
секція (пізніше Федерація) боксу У. Її очолив М. И. Романенко. Швидко,
один за іншим створюються боксерські колективи в ДСО “Д”, “Л”, “Водн.”,
“Мукомол”, “Металіст”, “З”, “Стр.”, “Медик”. Велику роботу по підготовці
тренерських кадрів вели Гифки Києва і Львова. Секція б. У. організувала
велике в междугородннх зустрічей з Ригою. Ленінградом, Баку, Каунасом і
ін. Проводиться серія межд. зустрічей у себе і на виїзді з Данією,
Болгарією, Румунією, Югославією, Єгиптом.

Основний упор зроблений на розвиток юнацького боксу. Тому успіхи б-рів
У. на 10 післявоєнних чемп. СРСР, з 1944 по 1953, дуже скромні: 13 мед.
(1-3-9). Але набравши сили, український бокс із 1954 упевнено виходить
на межд. і всесоюзн. ринги. За 1954-1990 на чемп. СРСР завойовано 164
мед. (43-31-90), а з урахуванням медалей, завойованих до війни й у перші
післявоєнні роки, б.У. завоювали 190 мед. (46-38-106) – це 3 результат
серед 17 регіон. Фед.б. країни. 16 мед. (11-4-1) завойоване на чемп.
Європи, 5 мед. (2-1-2) на чемп. світу, 4 мед. на ОИ (0-2-2).

ДО XI 1.1990 число боксерів на У. склало більш 50 тис. чіл. Бокс
розвивши 744 колективу ФК. у респ. і сьогодні працюють 476 тренерів. У
117 ДЮСШ діють відділення боксу. За високу спортивно-педагогічну
майстерність і підготовку боксерів високого междунар. класу 6 тренерів
У. визнані гідними високого звання ЗТ СРСР: С. Авдиевский. Ю. Бухман. М.
Зав’ялов. А. Котів, А. Коваленко, Н. Чи. 34 тренерам привласнені звання
Засл. тр. республіки: у Києві – В. Адамайтису, М. Романенко, Л. Шагину.
В. Шкода, В. Кушниру. Ф. Циркелю, А. Давп-денко, Б. Федченко-Дубрапину,
И. Иванченко. Б. Гройс-ману; у Харкові – И. Заславскому, Б. Андрєєву. И.
Ште-ренбергу, А. Абраменко; у Львові – В. Старчаку, И. Виннику, К.
Айвазову, А. Федяеву, В. Шаргородскому; у Житомирі – Г. Гроссману; у
Ворошиловграді – Н. Ба-бенко, М. Сергєєву; у Дніпропетровську – М.
Левину; у Донецьку – Г. Казаряну й Ельнену; в Одесі – А. Бакману, Н.
Алексєєву, Генералову, И. Манусевичу; у Миколаєві – О. Григор’єву; у
Сімферополеві А. Григоряну, Педро Саес-Бенедикто, В. Макєєву; у
Маріуполеві – Г. Дигерману.

За видатні спортивні досягнення 4 боксерам У. привласнені звання ЗМС: А.
Ягубкину – чемп. світу, 3-кратному чемп. Європи і СРСР; В. Савченко –
чемп. світу, 2-кратному призеру ОИ, чемп. і фіналісту чемп. Європи 1977
і 1979, 2-кратному чемп. СРСР; А. Клима-нову – 2-кратному чемп. Європи і
СРСР, призеру чемп. світу в Гавані; В. Мирошниченко – фіналісту ОИ 1980
і чемп. світу 1982, чемп. Європи і СРСР. У 1946 звання ЗМС привласнене
И.К.Іванову за великий внесок у розвиток б. на Україні. У Харкові
починали свій великий і славний переможний шлях ЗМС А. Грейнер і Л.
Сегалович.

З 1992 Фед.б. України стала рівноправним членом АИБА й ЕАБА. На усіх
межд. змаганнях б-ри У. виступають самостійними національними командами
під своїм гос. прапором і гербом. За період 1993-1997 на ОИ, ЧМ і ЧЕ
завойовано 11 мед. (1-3-7). Переможцями і призерами цих змагань стали:
В. Кличко (+91 кг) – чемп. ОИ в Атланті і фіналіст ЧЕ-96, С. Дзинлзярук
– (67 кг) – фіналіст ЧМ-97 і призер ЧЕ-96, Р. Завуличний (75 і 81 кг) –
власник бр.м. ЧЕ-93 і ЧМ-95, О.Кирю-хин (48 кг) – власник бр.м. ОИ-96,
призери чемп. Європи С. Кованько (51 кг – 1993) і А. Давиленко (75 кг –
1995). У квітні 1992 на Укр. зареєстровано Лігу професійного боксу
“Колумбус”, що ввійшла до складу Вост. Европ. бюро WBC і Європейський
союз боксерів. Президентом Ліги обраний ЗТ СРСР М. Зав’ялов. Першими
боксерами-професіоналами України стали: А. Баля-сов, В. Тесль,
В.Батишев, В. Волканов. У травні 1994 у Дніпропетровську Андрій
Синепупов (див. Енциклопедію), перемігши англійця Марка Рамсея став
чемп. світу за версією WBO у вазі 61,2 кг. У 1993 у Сімферополеві був
створений Союз професійного боксу Криму “Фиолент”. Президент Союзу – МС
В. Соболевський. У квітні 1994 у Ялті був проведений матч між чемп.
світу за версією WBC у вазі 79,4 кг між тунисцем А. Саидом і
претендентом на цей титул киянином С. Клоковим. А. Сайду удалося
удержати титул, перемігши Клокова технич. нокаутом у 7 раунді. У 1995
Ліга проф. боксу иишла з-під опіки “Колумбуса” і знайшла статус
Національної Ліги проф. боксу України. Уже на перших кроках
самостійності два представники Ліги зуміли двічі заволодіти титулом
чемп. Європи (А. Гуров, Маріуполь), а в травні 1996 миколаївський
легковес С. Деваков виграв титул чемп. світу за версією 1В в А. Гузмана
з Домініканської респ. У 1997 у першу десятку рейтингу WBA під №2
ввійшов А. Гуров (86,14 кг), і він же під №1 ввійшов у рейтинг Европ.
боксерського Союзу – ЕВО.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019