.

Інтеграційні та стабілізаційні основи екологічного туризму (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3921
Скачать документ

Реферат на тему

Інтеграційні та стабілізаційні основи екологічного туризму

Як уже зазначалося серед основних передумов виникнення екотуризму та
екологізації традиційних видів туризму є протиріччя між задоволенням
туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів. В
основі цих протиріч знаходиться антропогенне навантаження, що здійснюють
туристи на природні і культурно-історичні туристські ресурси. Це
навантаження зростає прямо пропорційно темпам росту індустрії туризму,
завдяки масовості туризму. Негативний вплив туризму на природні
комплекси може бути прямим і непрямим, розмір і особливості якого інколи
відразу дуже важко визначити.

Прямий вплив включає:

винищування представників флори і фауни в процесі полювання, рибальства,
витоптування, рубання дерев, збирання плодів, грибів, ягід, коренів,
квітів, випалювання кострищ, спричинення з необережності пожеж тощо;

– втручання в природні процеси життєдіяльності рослин і тварин шляхом їх
відлякування з постійних місць перебування у процесі проходження
маршруту, спостереження та фотографування, шумовим впливом, годівлею,
руйнацією гнізд, нір та ін.;

– знищення природних умов рекреаційних територій у процесі створення
туристичної інфраструктури та рекреаційію-госнодарської діяльності
(вирубування лісів, порушення грунтового покриву, будівництво та
експлуатація будівель, доріг, ставків, промисловий розлив мінеральних
вод тощо);

– привнесення і поширення інфекцій, захворювань, отруєнь та інших
уражень представників флори і фауни, грунту та поверхневих вод через
продукти життєдіяльності людини (екскременти, органічні харчові відходи,
різноманітні побутові та нспобутові тверді та рідкі відходи тощо).

До непрямого впливу відносяться:

порушення сталих адаптованих традиційних систем природокористування (у
випадку некоректного залучення до туристичної інфраструктури);

– сезонні (відповідно до туристських сезонів) коливання рівнів
господарської активності, виробництва та споживання;

– знищення цінних представників флори та фауни для виробництва супутніх
туристських товарів (сувенірів тощо);

– загострення соціальних, етнічних, релігійних та ін. протиріч у випадку
незнання, неврахувапня або ігнорування місцевих особливостей.

Найбільш вразливими для туристського впливу є малі популяції рідкісних
тварин і рослин (ендеміки, релікти) та види, що повільно відтворюються.

Відповідно до основних видів впливу на природні комплекси можуть бути
реалізовані прямі та непрямі регулятивні та організаційно-управліиські
заходи, щодо їх зменшення та припинення. Варіант прямого управління
передбачає нормативно-правове регулювання туристської діяльності,
обмеження загальної кількості відвідувачів відповідно до гранично
припустимого туристського навантаження па природні комплекси,
регламентації та зонування природоохоронних територій і територій
природних об’єктів туристського показу, використання спеціальних
технологій мінімізації забруднення навколишнього середовища тощо.

Непрямий варіант грунтується на зміні поведінки туристів та
представників туристичної індустрії шляхом підвищення рівня їх
екологічної освіти, екологічної просвіти місцевого населення,
використання засобів

інформаційного впливу (екологічний PR, іміджеві стратегії тощо),
виховання культури спілкування (між людьми різних соціальних прошарків,
різного майнового стану, міжетнічного, міжрелігійного тощо), формування
поважного відношення до місцевих жителів, формування культури
екологічного відпочинку (екорекреаційної культури).

Для ефективного управління впливу туризму на природні комплекси
необхідно сполучити обидва варіанти. Тому що кожний окремо з них має
свою досить специфічну сферу застосування та об’єкти управлінського
впливу. А у випадку їх неузгодженості таке управління не тільки не дасть
бажаного результату, а взагалі може значно погіршити ситуацію та стати
причиною виникнення екологічного лиха чи соціального конфлікту.

В 1996 році Всесвітня туристична організація (WTO), Всесвітня рада з
подорожей і туризму (WTTC), організація «Зелений світ» на основі
програми дій «Agenda 21» розробили концепцію сталого роз витку подорожей
та туризму в XXI сторіччі – «Agenda 21 for travel and tourism industry».
Bona адресована національним адміністраціям з туризму, туристським,
торговим організаціям, а також безпосереднім споживачам туристських
послуг – туристам.

Під сталим розвитком подорожей та туризму розуміється здійснення
туристичної діяльності, що відбувається без нанесення збитків
туристським ресурсам. Це досягається на основі такої організації та
управління туристичною діяльністю та ресурсами (територіями), за якого
гармонізуються основні протиріччя між задоволенням туристського попиту і
раціональним використанням туристських ресурсів. Для цього необхідно:
комплексі; <: xx wto development d f>

??* , @ B l n ¬ ® B n ? 6X#?&[email protected]:o:oooooooooooccIICCCC1/41/4 & & F HaeH.J‚KDL|MfPueQ^^3/4y`†???§I©?¬O®?ooooioooooooiiiiOEooo & F & Sриродного середовища, а не на задоволення вимог комфортабельного відпочинку на природі. Тобто рекреаційна функція еко-туристисної інфраструктури має підпорядковуватися природоохоронній. Це означає, що екологічні стежки та стоянки обладнуються в першу чергу для того, щоб керувати переміщенням груп туристів, а потім вже і для того, щоб зручно було проходити маршрут і відпочивати. Обладнання кострищ і заготовлювання дров на стоянках потрібні не тільки для зручності відпочинку, а насамперед для того, щоб туристи не палили вогнищ, де заманеться, і не вирубували дерев. Пляжі опорядковуються для створення привабливих місць відпочинку і з такою метою, щоб відпочиваючі та туристи не завдавали шкоди заповідним урочищам узбереж тощо15. Водночас сталий розвиток екологічного туризму орієнтований на збереження етнокультурного середовища, відновлення і збереження традиційного способу життя місцевого населения, його культури та етнографічних особливостей. Розвиток екотуризму в усьому світі сьогодні набуває нових цікавих інтегруючих форм індустріально- та урбо-регулюючої діяльності, охорони природи і цілком конкретного змісту екологічної просвіти та виховання. Так, у квітні 1999 р. відкрилася перша черга екологічного парку «Центр Землі, створеного на території двох вугільних шахт, що виробили ресурс, недалеко від Лон-кастера в Південному Йоркширі (Англія). Численні галереї й експозиції знайомлять відвідувачів з різноманітними екосистемами нашої планети, організацією безвідходних технологій. Створено навіть можливість в інтерактивному режимі побудувати комп'ютерні моделі майбутнього планети. На одному з популярних у світі пустельному екологічному курорті, що розташований на південному заході від Дубаї (ОАЕ)17 на 50 км у глиб пустелі, відвідувачам пропонується проживання в бедуїнських шале та королівських сьютах, де, практично не виходячи зі своїх «номерів, можна спостерігати за життям мешканців пустелі, що вільно розгулюють територією екокурорту. На базі цього комплексу створено унікальний екологічний парк пустелі для збереження та відновлення її флори і фауни. Крім спостереження за дикими тваринами, на пустельному екокурорті можна кататися на верблюдах, брати участь у екосафарі, змагатися в лижних гонках по барханах і лікуватися (вважається, що клімат пустелі сприятливий для лікування і профілактики різних тяжких захворювань). Таким чином, у контексті «паркового екотуризму під екологічними турами розуміють піші, водні, кінні маршрути екологічними стежками в супроводі гідів-нриродоз-навців, що, як правило, є співробітниками природних резерватів. Зазначимо, що перший у світі національний парк - Єллоустонський, створений у США в 1872 році на площі 900 тис. га, за рік відвідує 3 мли осіб. Ця кількість гостей становить 10% загального американського міжнародного потоку туристів. З погляду інтеграції екоосвіти та раціонального природокористування і охорони природи екологічний туризм можна визначити як його дидактичну першооснову -найбільш доступну, наочну та переконливу школу того, як слід спілкуватися з природним середовищем і як його зберігати. Підсумовуючи вище наведене зазначимо, що в Україні сталий (стабілізуючий) екотуризм найбільш доцільно розвивати за двома напрямками. Перший - це урбокомпенсаційний екотуризм та екорекреація в межах міста та приміського довкілля. Другий, пов'язаний із створенням у природо-господарських (буферних) смугах, що прилягають до природоохоронних територій, спеціальних екотуристичних економічних зон, де діяльність місцевих жителів з реалізації відпочиваючим та туристам послуг з розміщення і харчування продуктами домашнього господарства мала б пільги і стимулювалася на всіх рівнях. Стосовно українських національних' та ландшафтних парків, то це оптимізувало б їх витрати з організації розміщення і харчування туристів та надало їм можливість переорієнтуватися на розвиток спеціалізованого обслуговування туристів: скологомісткі природознавчі екскурсійні послуги, екологічні семінари та конференції, прокат туристського спорядження, організація екоосвітиіх стежок та маршрутів з метою ознайомлення туристів з унікальними природними місцями тощо, що більшою мірою відповідало б цілям і завданням національних та ландшафтних парків. Подібні методи організації екотуристичного паркового обслуговування давно використовуються в Польщі, де па приватний сектор припадає більше 80% послуг з проживання туристів. При цьому па служби національних парків покладаються функції з підтримки в належному стані дорожньо-стежкової мережі, організації масових природоохоронних заходів, контроль за рекреаційним навантаженням на природні комплекси. Аналогічні схеми функціонування національних парків характерні для всіх цивілізованих країн. Саме вона спроможна створити економічні умови для збереження етнокультурного середовища країни через регулювання відтоку сільського населення та соціально-економічний розвитку паркових та навколишніх територій за рахунок екологічного туризму. Отже, для того, щоб екологічний туризм міг справляти сталий позитивний вплив па економічну та соціально-культурну сфери країни, а також бути реальним пріоритетним напрямком національного туризму, його діяльність має опиратися на такі основні пріоритети: орієнтувати туристів на споживання екологічних ресурсів та послуг; - зберігати та відтворювати природне середовище; - відновлювати і зберігати етнокультурне середовище. Основою для цього має бути розробка спеціальної державної та регіональних програм з розвитку екологічного туризму. Із закордонних аналогів найбільш відомою є австралійська "National ecotourism strategy"19, яка прийнята в 1994 році. Українська дійсність останнім часом також надає чимало переконливих фактів, що свідчать про те, що екотуризм починає викликати інтерес і знаходить ґрунт під ногами. Найбільш яскравий приклад - поява розробок, пов'язаних з організацією екологічних стежок, про що вже йшлося вище. Серед чинників, що стримують розвиток екотуризму в Україні за наявного потужного екотуристичного потенціалу, переважають економічні й організаційні. До економічних стримуючих чинників відносяться: - відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення науково-природознавчих центрів, з розробки комплексу питань формування цільових програм екологічного туризму; - слабкі інвестиції в інфраструктуру туризму, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування, рівні надання послуг тощо; - відсутність засобів з менеджменту та маркетингу екотуризму для залучення потенційних туристів до відвідування хоча б тих територій, що вже мають у своєму розпорядженні певну інфраструктуру для прийому, розміщення та обслуговування гостей; відсутність цілеспрямованих наукових досліджень та підготовки необхідних кадрів. Серед організаційних стримуючих чинників можна назвати такі: - обмеженість туристських маршрутів у місцях екологічного туризму та їх слабка облаштоваиість; відсутність спеціалізованих турорганізацій у сфері екотуризму; - бюрократичні заборони й обмеження на відвідування екотуристами привабливих у природному відношенні місць в основному внаслідок нерозроблепості механізму взаємодії адміністрації природогосподарських та природоохоронних організацій з організаторами еко-туристських подорожей та екскурсій; обмежений набір туристсько-рекреаційних послуг для туристів; - відсутність суспільно орієнтованого інформаційного менеджменту та PR екотуризму, моди на еко-туризм; нестача кваліфікованих фахівців у галузі екотуризму, спроможних узяти на себе розробку, організацію і проведення екологічних турів; - відсутність серед керівників відповідних державних установ, міністерств та відомств фахівців-екологів; - відсутність необхідної законодавчої бази екотуризму. До цього варто додати і фактор психологічної непідготовленості до участі в організації та здісненні екотуризму адміністрацій природогосподарських та природоохоронних організацій і місцевого населення. У цьому напрямку необхідно провести значну за обсягом роботу, її результатом має стати визнання екологічного туризму повноправним суспільно, економічно та юридично правочинним учасником природоохоронної діяльності. Як видно, причини, що стримують розвиток екологічного туризму в Україні, достатньо серйозні. У сучасних умовах політичної та економічної нестабільності їх усунення може затягнутися па тривалий час. Особливо на тлі споживацького ставлення до природи, що насаджувалося в нашій країні за часів «всесоюзної житниці та кочегарки» і де довго даватиметься взнаки в масовій свідомості. Це означає, по-перше, прогаяну економічну вигоду, а по-друге, продовження екологічної та природоохоронної стагнації, що можна не тільки стримати, а й успішно подолати, сприяючи розвитку екологічного туризму в першу чергу як форми урбокомпенсаційного природокористування в містах та приміських смугах. ЛІТЕРАТУРА Барышева Ю.Л. Формирование эколого-краеведческих знаний в школе. - М.,1997. Бейдик О.О., Ліщинська О.М. Російсько-український тлумачний словник термінів з медичної географії. -К.: РВЦ «Київський університет, 1997. С. 110 Биржаков М.Б. Введение в ТУРИЗМ. - СПб., 2002. Биржаков М.Б., Нестеренко С А. Система американского заочного высшего и последипломного образования // Турист, фирмы. - 1996. - Вып. 10. -С. 170-171. Боткина Л.В., Шенгелия Н.О. Программа ТАСИС в современной систем подготовки кадров для индустрии туризма // Турист, фирмы. - 1998. - Вып. 17. -С. 140-143.; Буторова Н.В. Менеджмент и маркетинг иностранного туризма: обслуживание иностранных туристов в России: Учеб. пособие. - М., 1999. Джеффрнс П. Маркетинг, рекламно-информационная деятельность и контроль в области туризма // Мат. IX сессии ВТО (Буэнос Айрес, 30 сентября - 4 октября 1991 г., Буэнос Айрес). - Буэнос Айрес, 1991. Дмитрук О.Ю. Сучасні концепції менеджменту в геоекології. - К., 1997. Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід. Методика ландшафтного аналізу урбанізова-них територій. - К., 1998. Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія з основами урбогеоекології (ландшафтознавчий аспект): Навч. посібник. - К., 2000. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм у системі сусиільно-екопомічних відносин // Економічна та соціальна географія: Наук. зб. - К., 2001. -С 89-95. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм як регулюючий чинник урбанізації // Фізична географія і геоморфологія. К.: ВГЛ «Обрії», 2001. - №40. С.47 - 52 Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Безпека життєдіяльності. -К., 1999. Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Екологічний туризм як дидактична основа раціонального природокористування та геоекологічної освіти // Регіональні екологічні проблеми: 36. наук, праць. - К., 2002. - С 45-50. Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Особливості навчально-тренувального туристського комплексу «Тренінг командної взаємодії» // Громадянське виховання особистості засобами дитячо-юнацького туризму і краєзнавства в умовах розвитку української держави: Матеріали Всеукр. наук.-метод, семінару (Дніпропетровськ, 17-24 вересня 2001 p.). -Дніпропетровськ, 2001. - С. 46~54. Дурович А.П., Копанев А.С Маркетинг в туризме: Учеб. пособие / Под ред. З.М. Горбылевой. -Минск, 1998. Екологічна стежка (методика, організація, характеристика модельної стежки «Лісники») / Я.П.Дідух, В.М.Ермоленко, О.Т.Крижанівська та ін. - К., 2000. Зорин И.В. Менеджмент персонала. Планирование карьеры в туризме: Учебник. - М., 1997. Каледин Н.В. Подготовка специалистов по туризму на факультете географии и геоэкологии Санкт-Петербургского университета // Тр. Академии туризма. -1995. - Вып. 1.-С. 107-108. Карпова Г.А., Хорева Л.В. Формирование квалификационного уровня в сфере туризма ,// Тр. Академии туризма. - 1995. - Вып. 1. - С. 97-106.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020