.

Характеристика видатних пам\’яток фортифікаційного зодчества України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3674
Скачать документ

Реферат на тему

Характеристика видатних пам’яток фортифікаційного зодчества України

Збаразький замок – це могутня прикордонна фортифікаційна споруда, яка
згадується у польських хроніках з середини XV ст. Перша літописна згадка
про Збараж на Гнізні міститься в “Повісті врем’янних літ” під 1211 р.
Будівництво кам’яного замку на горі серед непрохідних боліт у 1626-1631
pp. здійснили князі – брати Христофор та Юрій Збаразькі. Проект розробив
італійський архітектор В. Скамоцці, керував будівництвом палацу в
ренесансному стилі та бастіонів за новоголланд-ською системою укріплень
архітектор Ван Пеен. Після смерті Ю. Збаразького замок перейшов у
володіння князів Вишневець-ких, які продовжили роботи з укріплення
оборонних споруд та упорядкування палацу. У 1649 р. при облозі військом
Б. Хмельницького під Збаразьким замком загинув козацький полковник Н.
Морозенко, про якого складено багато легенд і пісень. У 1707 р. у
Збаразькому замку побували український гетьман І. Мазепа та російський
цар Петро І. Вони, оглянувши укріплення замку, дали високу оцінку його
оборонним спорудам.

Урядовою постановою територію Збаразького замку оголошено Державним
історико-архітектурним заповідником. Відновлений князівський палац
відкрив свої двері перед туристами. Ведуться реставраційні роботи з
відродження замку. Із славетними сторінками історії замку знайомить
експозиція місцевого історико-краєзнавчого музею.

Ще однією пам’яткою фортифікаційного зодчества міста є середньовічний
монастир оо. Бернардинів, зведений у стилі бароко в 1627 p., збереглися
його в’їзна башта з брамою, чернечий костел та келії.

Скала-Подільська – середньовічна прикордонна твердиня Речі Посполитої,
закладена над Збручем усього за 40 км від Кам’янця-Подільського – центру
Подільської округи Османської імперії.

Давня назва замку й поселення при ньому – Скала над Збручем. Відоме з
часів Київської Русі. Вже тоді тут був оборонний давньоруський
дерев’яно-земляний замок, дуже понищений татарами. Князі Коріатовичі,
які з 1331 р. осіли на Поділлі після приєднання його до Великого
князівства литовського, відбудували замок у Скалі в 1360-1370-х pp. У
1395 p. литовський князь Вітовт Великий відібрав у володаря Подільської
України Федора Коріатовича ряд міст, у тому числі й Скалу. Відповідно,
подоляни масово потягнулися за своїм православним князем аж у
Закарпаття, де й осіли в Мукачівському замку й під-замчі. А замок у
Скалі невдовзі відійшов до польської корони.

У 1515 р. польський король Сигизмунд подарував замок Кам’янецькому
старості Станіславу Лянцкоронському. Але вже в 1516 р. під час однієї з
численних татарських навал місто і замок були спалені дощенту. Його
відбудовували, але татари ще кілька раз плюндрували твердиню, а напад
1538 р. остаточно її понищив.

Якісно нова перебудова фортеці у Скалі розпочалася в середині XVI ст. і
здійснювалася за модерною новоголландською системою замку бастіонного
типу з потужним артилерійським озброєнням. Замок був захищений скелями
та річкою з трьох боків і лише з півдня був доступним. З цього боку
викопали глибокий рів, запустили в нього води Збруча, звели кам’яні
стіни, В’їзну башту з підйомним мостом та монолітну Порохову башту.

У 1620 р. Скалі довелось витримати облогу турецької армії, яка
розгромила перед тим польське військо на Цецорі. І хоча фортеця була
сильно пошкоджена попередньою облогою волохів, захопити її туркам не
вдалося. А от в 1648 р. козацькі війська Б. Хмельницького таки здобули
твердиню і вигнали звідти польський гарнізон. Значних руйнувань замок
зазнав у 1657 p., коли ним володів трансильванський князь Д’єрдь II
Ракоці. А після захоплення у 1672 р. турками Поділля замок у Скалі
остаточно занепав і вже не відбудовувався.

У середині XVIII ст. староста Скали Адам Тарло здійснив ремонт оборонних
мурів та башти замку, реставрував палац, але після нищівної пожежі 1765
р. замок остаточно покинули.

Зараз над кручею Збруча відносно непогано збереглися оборонні стіни, що
сходяться на краю виступу під гострим кутом, В’їзна башта та
монументальна чотириярусна Порохова башта. Всередині замкового дворища є
“кістяк” первісно розкішного палацу з гарним кам’яним орнаментом навколо
вікон та дверей.

Замок Скали-Подільської необхідно повністю відбудувати, розмістивши в
одній частині палацу музейну експозицію, а в іншій – туристичний готель.
Слід відновити периметр внутрішніх дерев’яних бойових галерей, замкові
підземелля, розставити на баштах гармати й обладнати оглядові майданчики
для туристів. Реалізація цього проекту дасть змогу одразу залучити замок
у Скалі в комерційний масовий туристичний маршрут на рівні із сусідніми
фортецями в Кам’янці-Подільському й Хотині.

Наявність туристичного готелю дасть змогу для організації із замку
кінних турів понад кручами Збруча у заповідні Медо-бори до карстових
озер, рифових скель, товтрової печери Перлина, джерела медобірської
води, до місця знаходження Збруцького ідола та в культовий язичницький
центр подільських племен IX-Хет., що складається з трьох
городищ-святилищ на трьох горах-товтрах Богит, Говда і Звенигород, а
також – тури у Дністровський каньйон, у Кам’янець-Подільський, до
королівських укріплень “Окопи Святої Трійці”, до лабіринтової печери
Атлантида та низки інших гіпсових печер Борщівського району (Кришталева,
Млинки, Озерна тощо).

Скалатсъкий замок – ще одна прикордонна твердиня-“ска-ла” Речі
Посполитої на підступах до Збруча. Невдовзі після того, як у 1600 р.
містечко отримало магдебурзьке право, для його захисту в 1630 р.
польский мечник Кшиштоф Віхровський побудував невеликий замок. Численні
татарсько-турецькі облоги завдали фортеці сильних руйнувань.
Відбудовували замок у кінці XVII ст. Ян Фірлей та в кінці XIX ст.
архітектор Т. Талев-ський, після чого його башти під гострими
черепичними дахами набули неоготичного вигляду.

Зараз чотири наріжні башти Скалатського замку збереглися в доволі
непоганому стані (завдяки консерваційним роботам 1960-х pp.). Башти
п’ятикутні, чотириярусні з рядами гарматних і мушкетних бійниць, мають
вельми атракційний масивний готичний вигляд.

Доцільно акумулювати кошти для продовження відбудови цієї атракційної
пам’ятки, розташованої в самому центрі міста біля автовокзалу. Для цього
необхідно поглибити існуючий рів, який по периметру оточував міські
стіни, повищити ці стіни, відновити в’їзну браму та розчистити територію
прямокутного двору для організації в ньому невеликого
польсько-козацького скансену із демонстрацією зразків середньовічної
артилерії, осадних механізмів, похідної козацької кузні тощо. Музейну
експозицію дуже доречно розгорнути в усіх чотирьох готичних баштах
замку. Вхідна плата за екскурсійне відвідування замку самодіяльними
автотуристами й організованими тургрупами з Тернополя, Львова,
Сатанівського курорту і Кам’янця-Поділь-ського цілком здатна перекривати
видатки на підтримання його обслуговуючої інфраструктури.

Бучацъкий замок – родове гніздо українських феодалів Бу-чацьких (згодом
полонізувалися), розбудоване на високому скелястому мисі над Стрипою на
місці укріплень дерев’яного давньоруського граду. Перша згадка про замок
відноситься ще до 1379 р. За твердженнями археологів, північна стіна
замку, вимурована з блоків червоного пісковику, датована саме XIV ст.

Твердиня витримала десятки татарських і турецьких облог, неодноразово
руйнувалася, але завжди потім відбудовувалася, слугуючи резиденцією
воєвод руських, у тому числі останнього з роду – Якова Бучацького,
згодом – польських магнатів Твор-ковських-Бучацьких, які успадкували не
лише твердиню, а й славне прізвище. Після шлюбу кам’янецького каштеляна
Анджея Потоцького з Катериною Бучацькою замок на початку XVII ст.
перейшов до роду Потоцьких. Дружина С. Потоцького Марія Могилянка в
1630-ті pp. суттєво укріпила замок, перебудувавши його за
новоголландською системою на бастіонну артилерійську твердиню. У 1672 р.
ця твердиня зуміла витримати облогу багатотисячної турецької армади
султана-завойовника Магомета IV. Але в 1676 р. турки таки зруйнували цю
фортецю. Однак Ян Потоцький до 1684 р. повністю її відновив. І лише з
XVIII ст. напівзруйнований замок втрачає своє оборонне значення й
покидається власниками, приходячи в запустіння. Його потужні оборонні
мури у XIX ст. розбирають і продають як будівельний матеріал.

До нашого часу відносно непогано збереглися башти та замкові стіни XVI
ст. товщиною до 3,5 м з трьома ярусами бійниць для ведення перехресного
обстрілу з усіх видів вогнепальної зброї, а також фундаменти
воєводського ренесансного палацу Бучацьких, який прикрашали галереї з
аркадами.

Стан збереженості пам’ятки дає підстави для започаткуван-ня проекту його
повної відбудови й надання йому статусу державного історико-культурного
заповідника. Слід відбудувати ренесансний палац воєводи руського Яна
Бучацького, розмістивши в його одній частині туристичний готель і
ресторан, а в іншій – історико-краєзнавчий музей, експозиція якого
знайомитиме з історією славних українських родів Бучацьких і Потоцьких,
незліченними облогами й
польсько-українсько-волосько-та-тарсько-турецькими війнами XIV-XVIII ст.
Периметр стін варто замкнути, на їхніх верхніх ярусах відновити
консольні дерев’яні бойові галереї та відбудувати в’їзну браму у
твердиню.

В овальному дворі замку доцільно організувати історичний скансен
середньовічної артилерії і механізмів для ведення об

лог замків (тим паче, що з внутрішнього боку замкових мурів збереглися
спеціальні кам’яні опори для таких дерев’яних механізмів для ведення
обстрілу лав нападників).

У передмісті Бучача (за 1 км) – Підзамочку – на мисі над Стрипою
розташований ще один замок.

Підзамоцький замок побудований з місцевого червоного пісковику близько
1600 р. Яном Бучацьким як форпост Бучацького замку. Твердиня
неодноразово плюндрувалася татарами й турками, однак щоразу
відбудовувалася й до середини XVIII ст. використовувалася місцевими
магнатами як родове помешкання. Найбільшого руйнування замку завдає
сучасна безгосподарність й нехлюйство місцевої влади.

Тим не менше, Підзамоцький замок відносно непогано зберігся. У плані це
неправильний чотирикутник, що різко звужується на півночі. Фрагменти
стін із рядами бійниць прилягають до масивних п’ятикутних башт. У
південно-західній частині замку між двома п’ятикутними баштами
збереглася брама з родовим гербом Бучацьких та датою побудови
(відбудови) твердині. Між баштами, над проїздом брами зберігся мурований
прохід для захисників твердині. За мурами, у західній частині замку
збереглися руїни додаткових укріплень.

Цілковите відновлення пам’ятки зусиллями приватного інвестора
проблематичне через низьку інвестиційну окупність проекту. Але, з огляду
на потребу відродження сусідньої Бучаць-кої твердині як пам’ятки
міжнародної (української і польської) історико-культурної спадщини,
Підзамоцький замок вимагає принаймні часткової реконструкції й
археологічної консервації, а його територія – естетичного упорядкування.
В ім’я збереження цієї пам’ятки оборонного зодчества, було б доцільно
негайно передати її національній Федерації історичного фехтування і
реконструкції.

Чортківський замок – резиденція відомих українських магнатських родів
Гольських та Потоцьких. Його було збудовано в 1610 р. з блоків пісковику
на пагорбі над Серетом на місці давніших дерев’яних укріплень. У 1648
p., коли Бучач став одним з центрів національно-визвольного руху, замок
перейшов у руки Б. Хмельницького. Упродовж XVII – середини XVIII ст.
замок зазнавав неодноразових татарсько-турецьких руйнувань, зокрема у
період турецького панування в краї (1672-1683 pp.). Але з 1699 р., коли
поляки відбили Бучач у турків, Потоцькі поступово відбудовують свій
замок.

Чортківський замок практично повністю зберігся. У плані це неправильний
чотирикутник площею 70 х 100 м. Наріжні башти, стіни з рядами бійниць
для перехресного обстрілу з усіх видів вогнепальної зброї та система
запущених кількакіломет-рових підземних ходів утворюють мальовничий
архітектурний ансамбль. Однак, через цілковите невігластво місцевої
влади зараз на його території діє заправочна станція і триває процес
“тихого” фізичного нищення середньовічної пам’ятки.

Реставрація замку, перенесення сюди фондів місцевого краєзнавчого музею
й організація в замку музейно-анімаційного туристичного комплексу зі
статусом державного історико-культурного заповідника не вимагає аж надто
значних інвестиційних затрат. Та ці затрати дадуть змогу перетворити
Чортківський замок на справжню “перлину” комерційного маршруту масового
туризму “Золоте кільце Західного Поділля” і привабить сюди потоки
поціновувачів замкового туризму з Польщі й країн Західної Європи.

Кривчецъкий замок XVII ст. (башти) знаходиться на півдні області в
Борщівському районі у центрі с. Кривче, широко відомого туристам своєю
Кришталевою печерою – єдиною природною печерою України (не враховуючи
спелеокомплексів АР Крим), обладнаною для екскурсійного відвідування.

Зараз від замку залишилися дві оборонні башти з бійницями для
перехресного обстрілу та мур між ними. Оборонний мур між баштами
товщиною 1,3 м вимурований подільськими реставраторами на висоту 4 м
(первісна його висота становила 7 м).

Південно-східна башта не має даху, у плані шестигранна й нараховує
чотири яруси (перший ярус розташований нижче сучасного рівня поверхні,
вхід до підземелля засипаний землею). Ширина сторони башти – 6 м,
товщина муру – 2,3 м. Між другим і третім ярусами збереглося кам’яне
перекриття.

Північно-західна башта завдяки реставраціям активістів Подільського
туристично-краєзнавчого товариства збереглася в набагато кращому стані.
Вона має дах, кам’яні перекриття між ярусами, всередині поштукатурена.
Висота башти – 16,7 м, ширина однієї сторони – 6,8 м. У 1930-ті pp. у
башті діяв притулок для туристів, які приїжджали відвідувати Кришталеву
печеру.

Нині цей туристичний притулок доцільно відновити. А в сусідній башті
після завершення реставрації розмістити експозицію
меморіально-краєзнавчого музею, що розповідатиме про подвижницьку працю
Подільського туристично-краєзнавчого товариства, історію відкриття й
дослідження Кришталевої та інших гігантських лабіринтових гіпсових печер
Поділля.

E 6&>,,1 7`=?QlRA]ae®myyyyyyyyyynaaaaaaaaaaaaaaa

ки, останніми з 1875 р. по 1939 р. (до приходу радянської влади) замком
володіла родина Гнєвощів.

Кам’яний замок з тесаних блоків темно-червоного пісковику відносно добре
зберігся (немає лише західної башти та в XIX ст. розібрані кілька
ділянок замкових стін). У плані це майже ідеальний квадрат, забудований
по периметру фортечними мурами товщиною близько 2 м та трьома наріжними
триярусними баштами з рядами бійниць для перехресного обстрілу. У
північно-східній куртині розміщена в’їзна брама зі збереженими
елементами ренесансного декору. З внутрішнього боку брама прикрашена
родовим гербом Потоцьких. Посередині замкового двору височить
ренесансний двоповерховий палац Потоцьких. Довкола замку помітні сліди
колишнього рову та земляних валів передової лінії оборони твердині.

Територія замку зараз використовується у господарсько-складських цілях.
І замок, і палац вимагають проведення ґрунтовних консерваційних робіт.
Пожвавлення туристичного інтересу до Золотопотоцького замку стане
можливим за умови організації в палаці молодіжної турбази і сільського
краєзнавчого музею та об’єднанні зусиль щодо охорони й популяризації
пам’ятки з боку місцевої влади і представників одного з клубів
національної Федерації історичного фехтування і реконструкції.

Збруцька оборонна лінія Речі Посполитої нараховує декілька замків,
вкритих бойовою славою, на крутих берегах Збруча у таких поселеннях:
Сатанів і Гусятин (на лівому – Хмельницькому боці), Сидорів,
Скала-Подільська, Кудринці й Окопи (на правому – тернопільському
березі).

Сидорівський замок XVII ст. височіє на стрімкому мисі, що з трьох боків
омивається притокою Збруча у Гусятинському районі. Історичні відомості
про нього доволі скупі. Укріплення лежало обіч сумнозвісного Волоського
шляху татарських орд, тож неодноразово витримувало їх облоги. Найбільших
руйнувань твердиня зазнала у 1672 р. та 1694 р. від артилерії турецьких
армій.

Стан збереженості Сидорівського замку оцінюємо як відносно непоганий.
Вціліло оборонне “ядро” твердині – її північно-західна частина з двома
високими стінами, з’єднаними під гострим кутом (особливості рельєфу
мису) та опуклими баштами. Стіни мають три яруси складних 2-3-канальних
бійниць для ведення перехресного обстрілу. У дворі замку до оборонних
стін прилягають каземати, житлові та господарські будівлі.

Варто відбудувати найдовшу південно-східну стіну і три її башти та
провести реставрацію існуючих укріплень – і в Сидорові постане цілісний
замковий ансамбль, унікальний серед фор-тифікацій Поділля з огляду на
свій архітектурно-планувальний характер (гострокутна крейсероподібна
споруда).

Сидорівський замок стоїть біля НІШ “Подільські Товтри” на півдорозі між
Сатанівським замком і заповідними урочищами Медоборів та замком у
Скалі-Подільській. Найдоречнішим видається передати цю атракційну
твердину для упорядкування й охорони національній Федерації історичного
фехтування і реконструкції.

Кудринецъкий замок стоїть на високій кручі (гора Стрілка) над Збручем
всього за 22 км від Кам’янця. Поблизу села збереглися залишки Троянового
валу антської держави (III-VCT.) й давньоруського городища X-XIII ст.

Кам’яний замок у Кудринцях побудовано з тесаних блоків пісковику у 1615
р. Належав він роду Гербуртів. Твердиня контролювала ділянку
сумнозвісного татарського Волоського шляху, яким професійні загони
людоловів шастали рейдами у Галичину мало не щороку. У 1648 р. замок
здобули місцеві селяни й козаки М. Кривоноса. Турки плюндрували
укріплення у 1672 р. та 1694 р. На початку XVIII ст. нові господарі
Гуме-нецькі відбудували замок й оселилися в ньому. І лише з середини XIX
ст. твердиня залишилася без власника, а місцеві селяни почали хутенько
розбирати її на будівельні матеріали.

Кудринецький замок зберігся порівняно добре й має доволі атракційний
вигляд. У плані це неправильний чотирикутник розмірами 25 х 70 м.
Височіють три монументального типу наріжні башти з трьома ярусами
бійниць, пристосованих для ведення перехресного й флангового вогню, та
три з чотирьох замкових стін (південна, західна і північна, товщиною 1,5
м). Найбільш неприступною є східна стіна, захищена обривистим схилом
гори та Збручем у її підніжжі. З Південної п’ятигранної башти у долину
Збруча прокладено склепінчатий підземний хід, пізніше закладений
камінням. Неглибока западина біля іншої шестигранної башти вказує на
місце, де колись була криниця. Гірше за інші збереглася В’їзна, або
надбрамна башта, однак і її реконструкція не складає труднощів.

З замкових башт відкривається мальовничий краєвид розлогих пшеничних
ланів горбистого Поділля і каньйоноподібної долини Збруча з урвищами й
лісистими кручами, розчленованими глибокими яругами.

Стан збереженості архітектурного ансамблю пам’ятки та її сусідство з НПП
“Подільські Товтри” і Кам’янцем-Подільським (22 км) дає підстави для
високої експертної оцінки комерційної перспективності проекту повної
відбудови замку й організації на його території ресторанно-готельного й
туристично-анімацій-ного комплексу. Кудринецький замок має всі
передумови, щоб увійти в якості атракції й нічліжної бази у комерційний
кількаденний кінно-туристичний маршрут замками Призбруччя від Сатанова,
лісистих урочищ і слов’янських святилищ Медоборів до “Окопів Святої
Трійці”, Кам’янця-Подільського й Хотина.

Легендарний об’єкт масового польського культурно-туристичного
паломництва лежить у крайньому південно-східному закутку Тернопільської
області. Це – бастіонний форт “Окопи Святої Трійці” поряд з с Окопи
(навпроти задністровського с Атаки).

“Окопи Святої Трійці” (повна польська назва “Окопи Гори Святої Трійці,
блокада Кам’янця”) закладені у стратегічно ключовій точці
південно-східної оборонної лінії Речі Посполитої на вузькому
крутосхилому мисі, утвореному в місці впадіння Збруча у Дністер.
Твердиня знаходиться за 3 км від Жванецького замку, за 5 км від
Хотинської й 20 км від Кам’янець-Подільської фортець (звідси також 12 км
до легендарної печери Атлантида НПП “Подільські Товтри” та недалеко до
заповідних урочищ-стінок 70-110-метрового каньйону Дністра).

Середньовічні Окопи постали не на порожньому місці. Унікальність цієї
місцини у воєнно-стратегічному плані зумовила її ратне освоєння з
дописемних часів. Археологами виявлено тут залишки антського (III-VCT.),
тиверського (VI-IX ст.) й давньоруського (X-XIII ст.) дерев’яних
укріплень.

Творцями твердині “Окопи Святої Трійці” є видатні полководці Речі
Посполитої – коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський (він будував
форт своїм коштом, не сподіваючись на допомогу польського сейму) та
воєвода київський Марцін Контський. Його з березня по жовтень 1692 р.
зводила вся польська армія.

Форт одразу став прикордонним опорним вузлом польської оборони від
турецької агресії, він контролював прилеглий брід через Дністер та
дороги, що вели до Кам’янця-Подільського – центру османських володінь
(пашалика) на Поділлі. У ньому базувалися війська, які не дозволяли
постачати їжу та боєприпаси туркам в оточеному Кам’янці і винищували
турецькі загони, що вирушали з фортець Кам’янця і Хотина.

З бастіонів Окопів праворуч було видно стіни та мінарети Хотинської
фортеці, ліворуч – Жванецький замок. Через Жва-нець лежав шлях із
османської Бессарабії в Кам’янець. Отож воїнові з висоти башти
відкривався краєвид з двома фортецями, двома переправами через Дністер
та стародавній шлях, яким вряди-годи рухалися турецькі транспорти.

Польська блокада турків у Кам’янецькій твердині тривала декілька років.
Весь цей час не припинялися бойові зіткнення, безстрашні вилазки на
протилежний берег Дністра й захоплення багатих турецьких транспортів на
півдорозі між Хотином і Кам’янцем. Це страшенно гнівило подільських
намісників султана Галіль-паші, а після його смерті – Кахріман-пашу,
однак османські чільники нічого не могли вдіяти – Окопи були блискуче
захищені самою природою, численною артилерією й армією коронного
гетьмана. І розтрощити їх вдалося хіба б потугою цілої султанської
армії.

Згідно з Карловицьким мирним трактатом 1699 p., турецький гарнізон
залишив Кам’янець і повернув полякам Поділля. Відтак, Окопи втратили
своє оборонне значення, лише в 1711 p., коли турецька та шведська армії
на чолі з Карлом XII загрожували напасти на Польщу з боку Волощини
(сучасної Молдови), Кам’янець і Окопи почали спішно готуватись до
оборони й зміцнили мури. У 1769 р. в Окопах засіли польські конфедерати.
На допомогу королю прийшли російські війська, які взяли форт штурмом.
Унаслідок цих воєнних дій мури були дуже пошкоджені. Після переходу під
юрисдикцію Австро-Угорщини частину валів Окопів у 1772 р. було
розібрано.

Форт досі справляє атракційне враження. Збереглися дві прямокутні
двоярусні надбрамні башти (Кам’янецька та Львівська) з гарматними
бійницями на другому ярусі, напів-зруйнована дозорна вежа над Збручем та
система земляних бастіонів поблизу брам. Відстань між брамами складає
480 м. Довжина Кам’янецької брами становить 12,3 м, ширина – 8,0 м,
довжина Львівської – 10,4 м, ширина – 8,5 м. Висота обох брам сягає 7,5
м.

Збереженістю надбрамні укріплення форту завдячують реставраційним
роботам 1905 p., проведеним Польським товариством шанувальників
старожитностей. Неабиякий інтерес сучасних польських туристів до форту
спонукає до пошуків поважного польського інвестора, зацікавленого в
цілковитому музейно-анімаційному відродженні цього фортифікаційного
комплексу – місця слави легендарного польського лицарства.

Цей проект комерційно вигідний. Відбудувати казарми, переобладнавши їх
під туристичний готель та польовий армійський табір для дитячо-юнацьких
скаутських тургруп не вимагає особливих коштів. Проте переваги очевидні,
адже Окопи – це ідеальний відправний пункт для організації пішохідних і
кінних екскурсій у Кам’янецьку й Хотинську твердині, до руїн замку
Лянцкорунських у Жванці, до 70-100-метрових стінок каньйону Дністра, у
печеру Атлантида та вгору вздовж Збруча до легендарних прикордонних
польських замків у Кудринцях і Скалі-Подільській.

Поряд із Тернопільщиною сусідня Хмельниччина також відзначається
багатством пам’яток оборонного зодчества у на-селенних пунктах Ізяслав,
Полонне, Ямпіль, Старокостянти-нів, Сатанів, Сутківці, Зіньків,
Чорнокозинці, Рихта, Панівці, Жванець тощо. І серед них є два об’єкта,
визнані “перлини” замкового туризму, які входять у десятку кращих і
найвідвіду-ваніших замків України, а саме Кам’янецька і Меджибізька
фортеці.

Рекомендована література

1. Вуйцик В. С. Львівський державний історико-архітектур-ний заповідник.
– Л.: Каменяр, 1991.

2. Высоцкий И. Золотые ворота в Киеве. – К., 1982.

3. Горбик В. О., Денисенко Г. Г. Проблеми дослідження і збереження
пам’яток історії та культури в Україні // Український історичний журнал.
– 2003. – № 3. – С. 143-151.

4. Грушевский М. Южнорусские господарские замки в половине XVI в. //
Университетские известия. – 1890. – Февраль. – С. 1-33.

5. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8.06.2000 р.

6. Замки Львівщини // Галицька брама. – 2003. – № 10-12. – С 106-108.

7. Игнаткин Й.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. –
К.: Вища школа, 1990.

8. Іванов О. Замки і палаци Західної України: історія – культура –
туризм (Історико-архітектурні пам’ятки замкового мистецтва). – К.: Наш
світ; Укргеодезкартографія, 2004.

9. Історико-краєзнавча діяльність Українського товариства охорони
пам’яток історії та культури / Історичне краєзнавство в Українській РСР.
– К., 1989.

10. Історія Львова в документах і матеріалах. – К.: Наукова думка, 1986.

11. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Л.: Каменяр, 1991.

12. Лесик О. В. Замки та монастирі України. – Л.: Світ, 1993.

13. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. –
Л.: Центр Європи, 1997.

14. Мацюк О. Оборонне зодчество України // Пам’ятки України. – 1990. – №
2.

15. Мацюк О. Фортеці і замки України // Пам’ятки України. – 1991. – №2.

16. Мацюк О., Штойко П. Картосхема оборонительных сооружений Западного
Подолья / Тезисы докладов VI Подольской историко-краеведческой
конференции. – Каменец-Подольский, 1985. – С. 84-85.

17. Наниев П. И. Белгород-Днестровская крепость: фотоочерк. – Одесса:
Маяк, 1975. – 17 с.

18. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто
Славутича”. – К., 1998. – 401 с.

19. Олеський замок: Путівник. – Л.: Каменяр, 1981.

20. Пам’ятки архітектури і містобудування України: Довід. Держреєстру
національного культурного надбання / В. В. Вечер-ський, О. М. Годованюк,
Є. В. Тиманович та ін.; за ред. А. П. Мардера, В. В. Вечерського. – К.:
Техніка, 2000. – 664 с

21. Пам’ятки архітектури Тернопільської області: Фотопутівник. –
Тернопіль, 1995.

22. Памятники градостроительства и архитектуры УССР: В 4 т. – К.,
1983-1986.

23. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. –
К., 1987.

24. Пламенецька О., Вечерський В. Фортеці й замки в Україні // Пам’ятки
України. – 1996. – № 2. – С 13-25.

25. Пламенецька О. Комплекс у Кам’янці-Подільському // Пам’ятки України.
– 1998. – № 3-4. – С 88-95.

26. Пламенецька О. Фортеці й замки України // Пам’ятки України. – 1986.
– № 3-4. – С 34-41.

27. Ричков П. Західноукраїнські міста-фортеці XVI-XVIII століть //
Пам’ятки України. – 1990. – № 2. – С 20-22.

28. Рожко М.Ф. Карпатські фортеці доби Київської Русі / Київська Русь:
культура, традиції. – К., 1982. – С. 14-19.

29. Рожко М.Ф. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – К.: Наукова
думка, 1996.

30. Рутинсъкий М.Й. Географія туризму України: Навч.-метод. посіб. –
2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. –
160 с

31. Симин О. Фортеці Києва VI-XIX століть. – К.: МП “Леся”, 2003. – 144
с.

32. Сицинский Ю. Оборонительные замки Западного Подолья. – К., 1928.

33. Тимощук Б. Твердиня на Пруті. – Ужгород, 1978.

34. Тронъко П. Т. Охорона пам’яток історії і культури – справа
всенародна // Український історичний журнал. – 1980. – №9. – С 118-124.

35. Троян М. В. Мукачевский замок: Историко-краеведчес-кий очерк. – 2-е
изд., перераб. и доп. – Ужгород: Карпаты, 1982. – 56 с.

36. Фадеева Т.М. Тайны горного Крыма. – Симферополь: Бизнес-Информ,
2002. – 256 с.

37. Федак П. Пам’ятки Замкової гори. – Ужгород, 1999.

38. Фортификация Украины / Материалы Международной конференции с проблем
охраны фортификационных сооружений в Украине. – Каменец-Подольский,
1993.

39. Шкрабюк П. Крехів: дороги земні і небесні. – Л.: Місіонер, 2002. –
413 с.

40. HYPERLINK “http://mycastles.narod.ru” \t “_blank”
http://mycastles.narod.ru / Ірина Пустиннікова. Замки і монастирі
України.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020