.

Характеристика видатних пам\’яток фортифікаційного зодчества України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4417
Скачать документ

Реферат на тему

Характеристика видатних пам’яток фортифікаційного зодчества України

Україна – країна, що в усі часи перебувала між різними
політично-етнокультурними ойкуменами: Заходом і Сходом, Північчю й
Півднем. Такий “буферний” статус вимагав від державців та чільників
українських земель невпинно дбати про оборону рідного краю від численних
загарбників. Так століття за століттям поставали на українській землі
величні замки, могутні фортеці та оборонні чернечі обителі.
Туристично-краєзнавчій характеристиці найвидатніших з них присвячено цей
підрозділ.

Усі збережені пам’ятки архітектури і містобудування України зараз
перебувають під охороною й на обліку держави. Коротка кадастрова
інформація про них міститься у спеціальному Державному реєстрі
національного культурного надбання.

Найбільше фортифікаційних споруд, з огляду на особливості
історико-реґіонального розвитку, збереглося на заході України. Саме в
цьому реґіоні найбільшого розквіту досягла Давньоруська держава (доба
Данила Галицького, якому вдалося об’єднати землі від Карпат до Дніпра) й
найдовше протрималася давньоукраїнська державність. А згодом, саме тут
на місці давньоруських твердинь польські завойовники вибудовували свої
перші кам’яні замки, аби утримати новозахоплені руські краї у покорі.

Фортифікації західного реґіону країни доволі детально висвітлені у
краєзнавчій літературі [2; 4; 8; 19; 22; 25; 31]. Тож зупинимося на
огляді лише тих з них, які нині активно відвідують туристи.

Туристично й музейно найбільш загосподарьованими є замки Львівщини:
Одеський, Підгорецький, Золочівський, Помо-рянський, Свіржський та
Старосільський. Тому їх доцільніше розглянути у наступному підрозділі,
де мова йтиме про сучасне туристичне відродження пам’яток оборонного
зодчества України.

Що ж до замків Львівщини, які не ввійшли в маршрут масового туризму
“Золота підкова Львівщини”, їх стан доволі занедбаний. Мова йде про
давньоруську фортецю Тустань, Бро-дівський та Добромильський замки.

У с. Урич знаходяться залишки давньоруської наскельної фортеці Тустань
(IX-XV ст.) – без перебільшення унікальної у давньоруському зодчестві
пам’ятки оборонної архітектури. Тустань була адміністративним центром
волості, де в часи Київської Русі, Галицького і Галицько-Волинського
князівств брали мито за провіз солі. Гарнізони скельного замку Тустань і
ряду інших укріплень охороняли дороги, що виходили на головний шлях до
Верецького перевалу (давня назва – “Руський шлях”). Перша писемна згадка
про місто-фортецю Тустань є в Галицько-Волинському літописі 1255 р.

Понад 20 років Тустань досліджувала Карпатська архітектурно-археологічна
експедиція під керівництвом М. Ф. Рожка. Ще в 1978 р. ним розроблено
проект реконструкції наскельної фортеці Тустань. Але реалізувати цей
проект, на жаль, досі не вдалося (однак, пошуки інвестора не
припиняються). З 1984 р. наскельно-оборонний комплекс міста-фортеці
Тустань оголошено історико-архітектурним заповідником. В Уричі відкрито
місцевий краєзнавчий музей.

Бродівський замок бастіонного типу XVII ст. зведений за кращими взірцями
голландської та італійської систем оборонних споруд у 1630-1635 pp. під
керівництвом талановитого архітектора Андре дель Аква і французького
військового інженера Гійома де Боплана.

П’ятикутну в плані територію замку оточував глибокий рів. Укріплення
складалися з п’яти бастіонів і куртин із 75 казематами в товщі земляних
валів. У XVIII ст. Станіслав Потоцький перебудував замок на
пізньобароковий палац-резиденцію з парадним в’їздом з боку міста. У 1772
р. австрійський уряд дав розпорядження знищити замок. Тоді були
зруйновані два бастіони з боку міста, окремі каземати, вхідна брама і
башта.

Нині туристи мають змогу оглянути систему земляних валів з казематами й
оборонні бастіони замку, а також замкове подвір’я з казармами.

На території Бродівського замку зберігся бароковий палац С. Потоцького –
простора двоповерхова цегляна будівля з бічними ризалітами, що тягнеться
вздовж північної куртини замку. І замок, і палац досі перебувають у
вкрай занедбаному стані, хоча архітектурні особливості цих об’єктів
оптимально відповідають для організації на базі фортифікацій
мальовничого зам-ку-готелю з лицарським рестораном та пивними льохами.

Місто Добромиль на березі Вирви виникло ще в добу Галицько-Волинської
держави. У 1450 р. львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій
горі біля Добромиля дерев’яний замок. У 1566 р. король Сигизмунд Август
надав Добромилю магдебурзьке право. Тоді ж на місці дерев’яного
розпочато спорудження родового кам’яного замку, а саме місто було
обнесено високими валами й частоколом.

Замок Гербуртів знаходиться за 4 км на північний схід від міста на
високій і крутій горі Сліпій (556 м над рівнем моря) і в плані має
овальну форму (стіни йдуть по контуру вершини гори). До нашого часу
збереглися восьмигранна надбрамна башта зі стрільницями і прямокутними
віконними отворами, а також два фрагменти оборонних стін завтовшки до 2
м, рови і фундаменти трьох інших башт.

Повністю відбудувати цей замок технічно нескладно. Підкарпатське
положення твердині оптимально відповідає цілям організації тут
готельно-відпочинкового комплексу з можливістю організації
кінно-туристичних походів у Карпати.

Замки Волині сягають фундаментами дулібських та давньоруських часів.
Традиційні канони давньоруського оборонного зодчества збереглися в них
найкраще, порівняно з іншими реґіонами України. Кращими твердинями краю
є Луцький (1340-1452 pp.), Любомильський (XV-XVI ст.) й Олицький (1564
р.) замки.

Луцький замок – краща фортифікаційна споруда краю, що постала на крутому
березі Случа для захисту літописного граду Лучеська, перша документальна
згадка про який у “Повісті врем’янних літ” датована 1085 р.

Після приєднання Володимиром Великим Волині до складу Київської Русі
князь близько 999-1000 рр. заклав у Луцьку могутню фортецю. Ця фортеця
зуміла витримати облоги військ польського короля Болеслава Сміливого,
Андрія Боголюбсько-го, галицького князя Володимира Володаревича,
Ярослава Осмомисла. Однак у середині XIII ст. на вимогу монгольського
хана лучани були змушені зруйнувати це укріплення.

Будівництво кам’яної фортеці на місці давньоруських дерев’яно-земляних
укріплень розпочато литовсько-руським князем Любартом Гедиміновичем
(1340-1380 рр.), а завершено князем литовсько-руських земель
Свидригайлом (1400-1452 pp.). За його правління у 1429 р. в Луцькому
замку відбувається з’їзд наймогутніших монархів Європи (у тому числі
римського імператора Сигизмунда), на якому обговорювалися питання
колективної безпеки від масштабної турецької експансії на терени Європи.

Замок Любарта утворюють три наріжні башти: В’їзна, або Вежа Любарта,
Стирова, або Вежа Свидригайла, та Владича, з’єднані мурами з бійницями.
Спочатку замок мав стиль рома-но-готичної архітектури, а при перебудові
у XVI ст. набув рис ренесансу (рис. 5.3). У центрі замкових укріплень
стояв величний кафедральний собор Іоанна Богослова – усипальниця князя
Любарта та інших волинських князів – збудований у другій половині XII
ст. волинським князем Ярославом Ізяславовичем.

Рис. 5.3. Замок Любарта Гедиміновича у Луцьку

Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. У
центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У 1987 р. у
Владичій башті відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В’їзній башті
розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей. Після праці
археологів туристам відкрили доступ у підземну частину собору Іоанна
Богослова, де збереглися фрески з зображеннями святих, мозаїка з
геометричними та образними візерунками, давні написи.

Неподалік замку Любарта знаходиться башта князів Чарто-рийських –
залишок Низького замку Луцька (знаходився на місці католицького собору
Святих Петра і Павла, вибудованого у 1616-1640 pp. за проектом
італійського архітектора Джако-мо Бріані).

Надзвичайно багату фортифікаційну спадщину має невелика Рівненська
область – східний форпост історичної Волині. Тут з періоду середньовіччя
зберглися такі пам’ятки оборонного зодчества, як замки князів Острозьких
в Острозі (XIV- XVI ст.) і Дубно (1550 p.), замок-моноліт князів
Чарторийських (середина XV ст.) у Клевані; руїни замків у селах
Новомалин (XIV-XV ст.), Корець (замок князів Корецьких, XV-XVII ст. та
оборонний Свято-Троїцький монастир), Гайкури (замок династії
Вишневецьких, XV-XVII ст.), Губків (XV-XVII ст.), Степань (XV-XVI ст.),
а також палац XVI-XVII ст. у Дубно, палац Отецьких (1789 р.) у Великих
Межирічах та Троїцький монастир-фортеця (XV-XVI ст.) і брама міських
мурів (XVI ст.) у Межирічі Острозького району.

Острозький замок – краща фортифікаційна споруда краю, що постала для
захисту літописного граду Острога, перша документальна згадка про який у
“Повісті врем’янних літ” датована 1100 р.

Після приєднання Володимиром Великим Волині до складу Київської Русі
близько 1000 р. за велінням князя в Острозі заклали дерев’яну фортецю.
Вона була сплюндрована татарською навалою у 1241 р., та вже в першій
половині наступного століття перший історично відомий князь з династії
Острозьких – Данило (помер близько 1386 р.) – відновлює на Замковій горі
(висота 20 м) зруйновані фортифікації. Перша документальна згадка про
Острозький замок датована 1386 р. Нащадками князя Данила замок
неодноразово перебудовувався й відігравав роль головної резиденції
князів Острозьких у XIV- XVI ст.

Найбільше до розбудови замку за кращими західноєвропейськими канонами
долучився син Данила – Федір Острозький – славетний лицар України, який
брав участь з власним полком у епохальній Грюнвальдській битві 1410 р.
та неодноразово ходив у походи з чеським вождем Яном Гусом проти
агресивних лицарів Тевтонського ордену. Наступник – Василь Федорович
Острозький (Василь Красний) розбудував мережу кам’яних замків роду
Острозьких у Дубно й усіх інших значних містах Волині – князівських
володінь династії.

Найбільший же розквіт Острозького замку, а також усієї Волині та
Київщини припадає на період правління Костянтина Острозького (1526-1608
рр.) – володимирського старости, київського воєводи, коронного сенатора
Речі Посполитої.

?і й етнокультурного українського відродження.

Саме з особистістю Костянтина Острозького пов’язаний розквіт ренесансної
української культури, науки, освіти й книгодрукування та діяльність
Острозької академії – вищого освітнього закладу України на рівні кращих
університетів Західної Європи. При академії першодрукарем Іваном
Федоровим організована перша українська друкарня, з якої вийшли у світ
такі безцінні видання, як “Азбука” та Острозька Біблія (1581 p.).

Острозький замок повністю не зберігся, його сучасний архітектурний
ансамбль формують чотири муровані споруди Замкової гори: Мурована башта
(XIV-XVII ст.), Кругла башта (XVI ст.), Богоявленський собор та
Надбрамна дзвіниця (1905 p.). Крім того, з міських укріплень залишилися
Луцька башта (XV-XVI ст.) і Татарська башта (XV-XVI ст.) (рис. 5.4):

Рис. 5.4. Найдавніша Мурована й Кругла башти Острозького замку

Найстаріша Мурована башта – це типовий лицарський донжон (головна
сторожова башта в західноєвропейських середньовічних замках) – укріплене
житло феодала, де зберігалися його скарби, зброя та припаси. Для цих
цілей під баштою знаходяться просторі підземелля та колодязь. З 1913 р.
у Мурованій башті розмістилася експозиція Острозького краєзнавчого
музею. Нині тут діє Музей рукописної книги та стародруків.

Богоявленський собор Острозького замку – це типовий зразок
хрестовокупольного собору доби Київської Русі. Собор з дотриманням
давніх канонів збудував князь Василь Красний, імовірно на місці
старішого давньоруського храму. Цей собор був складовою частиною
оборонних споруд Острога – його північну стіну, яка виходить на глибокий
штучний рів, було потовщено до 2,8 м та з’єднано з лінією фортечних
стін. У її нижній частині є бійниці, а у верхній – уступ для вартових.
Давньоруський стиль храму два століття дратував католицьких господарів
краю, через що собор прийшов у цілковите запустіння, однак упродовж
1886-1891 pp. його було відбудовано.

Луцька й Татарська башти слугували укріпленнями в’їзних воріт у
середньовічний Острог. Унікальність їх полягає в тому, що збудовано ці
фортифікації за канонами давньоримської архітектури – за прообразом
гробниці Цецилії Метелли (кінець І ст. до н. є.) в Римі.

Замок князів Острозъких-Любомирсъких у Дубно – одна з найнеприступніших
твердинь Волинського краю. Його збудовано в 1492 р. князем Костянтином
Острозьким на місці старого давньоруського укріплення. На початку XVII
ст. каштелян краківський, князь Януш Острозький перебудував замок у
стилі пізнього ренесансу. Після згасання династії Острозьких замком
володіли князі Заславські, Сангушки, Любомирські, Баратинські. І кожен
новий власник додавав замку нові архітектурно-стилістичні елементи (рис.
5.5).

Рис. 5.5. Замок князів Острозьких-Любомирських у Дубно

Ця оборонна споруда упродовж століть ніким не була взята приступом.
Замок зумів витримати облоги кримських татар, козаків Максима Кривоноса
(1648 p.), російських військ Шереметьева (1660 р.). На початку XVII ст.
після Люблінської унії Дубно стає одним з центрів поширення католицизму
на православній Волині. Місцеві православні церкви перетворювалися на
уніатські греко-католицькі, посеред Дубно “виросли” укріплені католицькі
монастирі бернардинів і кармеліток. Примусове покатоличення-ополячення
українців породжувало стихійний опір й численні антипольські повстання.
Тож саме під стінами Дубненського замку розігралася драма козацького
ватажка Тараса Бульби (з його крилатою фразою “Я тебе породив – я тебе і
вб’ю”, адресованою синові, який зрікся рідної віри), що описана в
однойменній повісті М. Гоголя. Дослідники припускають, що художньо
оброблена М. Гоголем місцева легенда про Тараса Бульбу оповідає про
події запеклої облоги Дубно козацькими загонами Максима Кривоноса у 1648
р.

Замок у Дубно складається з оборонного рову, двох бастіонів зі
сторожовими баштами та казематами французького інженера Вобана.
Підземними ходами замок з’єднаний з давніми спорудами міста та долиною
Ікви. Всередині замку на цоколі давніших фортифікацій розташовані два
палаци: з південного боку – палац князів Острозьких (XVI-XVIII ст.), а
навпроти нього, з північного боку – палац князів Любомирських (XVIII
ст.) під високим черепичним дахом (авторства мальтійського архітектора
Генрика Іттара). Інтер’єри палацу Любомирських прикрашені ліпним
оздобленням італійського архітектора Доменіко Мерліні. Збереглися ліпні
герби Любомирських та Острозьких на першому поверсі та витончений
барельєфний фриз північної зали, що зображує пристрасний танок юних
вакханок з гірляндами виноградної лози.

Сьогодні замок у Дубно поступово відбудовується і реставрується. На його
території діють музеї, виставки. Ця рідкісна за красою фортифікаційна
споруда по праву може вважатися визначною пам’яткою не тільки
Рівненщини, а й усієї України.

Новомалинський замок Рівненщини “виріс” на давньоруських фундаментах
після того, як у 1392 р. володарем навколишніх земель став
литовсько-руський князь Свидригайло. Ця фортифікація знаходиться всього
за 10 км від древнього Острога.

У XV ст. й XVII ст. замок перебудовується, а в XVII-XVIII ст. поряд
розбудовується палац магнатів Малинських і Соснов-ських. До нашого часу
з цих споруд залишилися лише художньо атракційні руїни. З п’яти замкових
башт частково збереглися лише дві. Третя в XVII ст. перероблена під
каплицю.

Вражаюча фортифікаційна атракція знаходиться біля Тараканова Дубенського
району обіч траси “Київ – Рівне – Львів”. Це могутня споруда
Тараканівського форту (кінець XIX ст.) збудована австрійськими
військовими інженерами для оборони східного кордону з Російською
імперією напереродні Першої світової війни. Форт повністю зберігся й, за
умови залучення незначних інвестицій, здатний перетворитися на
першокласний туристичний готель з елементами анімації й тематичним
музеєм, розташований якраз при найжвавішій туристичній автостраді
України.

Рекомендована література

1. Вуйцик В. С. Львівський державний історико-архітектур-ний заповідник.
– Л.: Каменяр, 1991.

2. Высоцкий И. Золотые ворота в Киеве. – К., 1982.

3. Горбик В. О., Денисенко Г. Г. Проблеми дослідження і збереження
пам’яток історії та культури в Україні // Український історичний журнал.
– 2003. – № 3. – С. 143-151.

4. Грушевский М. Южнорусские господарские замки в половине XVI в. //
Университетские известия. – 1890. – Февраль. – С. 1-33.

5. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8.06.2000 р.

6. Замки Львівщини // Галицька брама. – 2003. – № 10-12. – С 106-108.

7. Игнаткин Й.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. –
К.: Вища школа, 1990.

8. Іванов О. Замки і палаци Західної України: історія – культура –
туризм (Історико-архітектурні пам’ятки замкового мистецтва). – К.: Наш
світ; Укргеодезкартографія, 2004.

9. Історико-краєзнавча діяльність Українського товариства охорони
пам’яток історії та культури / Історичне краєзнавство в Українській РСР.
– К., 1989.

10. Історія Львова в документах і матеріалах. – К.: Наукова думка, 1986.

11. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Л.: Каменяр, 1991.

12. Лесик О. В. Замки та монастирі України. – Л.: Світ, 1993.

13. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. –
Л.: Центр Європи, 1997.

14. Мацюк О. Оборонне зодчество України // Пам’ятки України. – 1990. – №
2.

15. Мацюк О. Фортеці і замки України // Пам’ятки України. – 1991. – №2.

16. Мацюк О., Штойко П. Картосхема оборонительных сооружений Западного
Подолья / Тезисы докладов VI Подольской историко-краеведческой
конференции. – Каменец-Подольский, 1985. – С. 84-85.

17. Наниев П. И. Белгород-Днестровская крепость: фотоочерк. – Одесса:
Маяк, 1975. – 17 с.

18. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто
Славутича”. – К., 1998. – 401 с.

19. Олеський замок: Путівник. – Л.: Каменяр, 1981.

20. Пам’ятки архітектури і містобудування України: Довід. Держреєстру
національного культурного надбання / В. В. Вечер-ський, О. М. Годованюк,
Є. В. Тиманович та ін.; за ред. А. П. Мардера, В. В. Вечерського. – К.:
Техніка, 2000. – 664 с

21. Пам’ятки архітектури Тернопільської області: Фотопутівник. –
Тернопіль, 1995.

22. Памятники градостроительства и архитектуры УССР: В 4 т. – К.,
1983-1986.

23. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. –
К., 1987.

24. Пламенецька О., Вечерський В. Фортеці й замки в Україні // Пам’ятки
України. – 1996. – № 2. – С 13-25.

25. Пламенецька О. Комплекс у Кам’янці-Подільському // Пам’ятки України.
– 1998. – № 3-4. – С 88-95.

26. Пламенецька О. Фортеці й замки України // Пам’ятки України. – 1986.
– № 3-4. – С 34-41.

27. Ричков П. Західноукраїнські міста-фортеці XVI-XVIII століть //
Пам’ятки України. – 1990. – № 2. – С 20-22.

28. Рожко М.Ф. Карпатські фортеці доби Київської Русі / Київська Русь:
культура, традиції. – К., 1982. – С. 14-19.

29. Рожко М.Ф. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – К.: Наукова
думка, 1996.

30. Рутинсъкий М.Й. Географія туризму України: Навч.-метод. посіб. –
2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. –
160 с

31. Симин О. Фортеці Києва VI-XIX століть. – К.: МП “Леся”, 2003. – 144
с.

32. Сицинский Ю. Оборонительные замки Западного Подолья. – К., 1928.

33. Тимощук Б. Твердиня на Пруті. – Ужгород, 1978.

34. Тронъко П. Т. Охорона пам’яток історії і культури – справа
всенародна // Український історичний журнал. – 1980. – №9. – С 118-124.

35. Троян М. В. Мукачевский замок: Историко-краеведчес-кий очерк. – 2-е
изд., перераб. и доп. – Ужгород: Карпаты, 1982. – 56 с.

36. Фадеева Т.М. Тайны горного Крыма. – Симферополь: Бизнес-Информ,
2002. – 256 с.

37. Федак П. Пам’ятки Замкової гори. – Ужгород, 1999.

38. Фортификация Украины / Материалы Международной конференции с проблем
охраны фортификационных сооружений в Украине. – Каменец-Подольский,
1993.

39. Шкрабюк П. Крехів: дороги земні і небесні. – Л.: Місіонер, 2002. –
413 с.

40. HYPERLINK “http://mycastles.narod.ru” \t “_blank”
http://mycastles.narod.ru / Ірина Пустиннікова. Замки і монастирі
України.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020