.

Характеристика видатних пам\’яток фортифікаційного зодчества України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3674
Скачать документ

Реферат на тему

Характеристика видатних пам’яток фортифікаційного зодчества України

Кам’янець-Подільська фортеця – найбільш неприступна середньовічна
оборонна споруда не лише України, а й цілої Європи (рис. 5.16).

Кам’янець-Подільський, завдяки його унікальному “острівному” положенню в
луці каньйону Смотрича, був заселений ще в прадавні часи. Інтенсивне
середньовічне будівництво практично знищило античний і
ранньослов’янський культурні шари Старого міста. Однак, численні
мікротопоніми (наприклад, Гунські криниці міста), фрагменти Троянового
валу, знайдені в околицях багаті скарби давньоримських монет й
насамкінець класична давньоримська аркова архітектура кам’яного мосту
через Смотрич (народна назва мосту “Турецький” пов’язана з тим, що
вибухом під час здачі міста туркам його було дещо пошкоджено, і турки
проводили тут складні ремонтні роботи) дають науковцям підстави
припускати, що поселення Кам’я-нець існувало ще до нашої ери, і, за
окремими версіями, згадується римлянами як дакійська твердиня Клепідава
(“кам’яне місто”). З історичних джерел відомо також, що анти з походів
на Східноримську імперію приводили десятки тисяч полонених легіонерів,
яких, власне, й використовували для будови таких складних інженерних
споруд, як арковий міст чи багатокілометрова лінія Троянових валів).

Новітні археологічні дослідження виявили під середньовічними
фортифікаціями Кам’янця культурний шар тиверського й давньоруського
укріпленого городища X-XIII ст. Однак, після того, як Пониззя ввійшло до
складу Галицького князівства, центр торгової активності змістився від
“захованого” серед пралісів Кам’янецького граду на берег Дністра –
стратегічної міжнародної торгової артерії Галицько-Волинського
князівства (для галичан шлях Дністром був тим, чим дніпровський торговий
шлях “із варяг у греки” був для Чернігівського, Київського й
Переяславського князівств). Тому столицею давньоруського Пониззя-Поділля
став портово-перевалочний град Бако-та на Дністрі (нині, на жаль,
затоплений водами Дністровського водосховища, зберігся лише великий
давньоруський Бакот-ський печерний монастир).

Давньоруські гради Поділля не оминули руйнації внаслідок
монголо-татарської навали 1241 р. Очевидно, дерев’яні укріплення
Кам’янця були розібрані воєводами Данила Галицького у 1259 р. на вимогу
золотоординського полководця Бурундая.

Відтак, Поділлям майже 100 років володіли татарські баскаки Золотої
Орди. Після того, у 1362 р. в битві під Синіми Водами Великий князь
литовський Ольгерд здобув перемогу над доти непереможними
монголо-татарами, Поділля відходить під захист Литовської держави.

Літопис приписує будівництво кам’яної фортеці у Кам’янці литовським
князям-братам Коріатовичам (небожам Великого князя Ольгерда), які після
перемоги 1362 р. в битві під Синіми Водами успадкували Поділля, прибули
сюди й “увійшли у приязнь” з місцевими отаманами-чільниками українських
общин. Легенда розповідає, начебто литовський князь на ловах погнався за
оленем, загнав його на острів, зусебіч оточений проваллям, і тут вирішив
закласти фортецю. Однак, давньоруська фортеця і багатолюдний посад при
ній на час приходу Коріатовичів мусили вже існувати, бо буквально за
декілька років після документальної згадки про будову князем
Коріатовичем нової фортеці Кам’янцеві було дароване магдебурзьке право.

Очевидно, впродовж 1360-1370-х pp. Коріатовичі лише по-зміцнювали низку
давньоруських фортець Поділля, і серед них твердині Кам’янця і
Скали-Подільської. Спочатку їхні стіни та башти були в основному
дерев’яними на кам’яних фундаментах. Перша документальна згадка про
Кам’янецьку фортецю міститься в грамоті князя Юрія Коріатовича,
датованій 1374 р.

У 1395 р. литовський князь Вітовт Великий відібрав у володаря
Подільської України Федора Коріатовича ряд міст, у тому числі й
Кам’янець. Відповідно, подоляни масово потягнулися за своїм православним
князем аж у Закарпаття, де й осіли в Мукачівському замку й підзамчі, про
що йшлося вище. А в 1434 р. Поділля було загарбане Польським
королівством, і Кам’янець до 1793 р. став центром воєводства і ключовим
пунктом оборони Речі Посполитної на її неспокійних південно-східних
обводах.

Усвідомлюючи значення Кам’янецької твердині на східних обводах
західноєвропейської цивілізації, сам Папа Римський Юлій II називав це
місто-фортецю “antemurale hristianum” (“оплот християнства”).

Історики підрахували, що Поділля і Кам’янець у XV ст. 28 разів
піддавалися нападу татарських орд, у XVI ст. – 18 разів, у першій
половині XVII ст. – 5 разів. Найбільш руйнівними для міста і фортеці
були вторгнення татар у 1448, 1451, 1509, 1528 pp. і турецьких військ у
1733 р.

У середні віки місто Кам’янець було справжньою фортецею і мало дві
однаково потужні групи фортифікацій: міські укріплення та Стару фортецю.
Стара фортеця займає острів (1200 х х 600 м) і сполучається з плато дуже
вузьким (до 10 м) скелястим перешийком завдовжки 105 м. Висота
прямовисних стінок каньйону (близько ЗО-40 м) й вузенький перешийок,
який на випадок облоги перекривався річковими шлюзами, робили
ост-рів-фортецю взагалі неприступною.

У середині XVII ст. Кам’янецька твердиня опинилася в епіцентрі
національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.
Хмельницького. З 12 серпня до засніженого кінця листопада 1648 р.
Кам’янець перебував в облозі і відбивав запеклі штурми загонів місцевих
повстанців і козаків полковника М. Кривоноса, який був не з тих, хто
відступає (варто згадати запеклу облогу й погром неприступної
Кременецької фортеці), однак облога надто затягнулася, і воєнні
перипетії вимагали згорнути облогу й перекинути війська на іншу ділянку
театру збройного козацько-польського протистояння. З 27 квітня по 2
травня 1651 р. запеклий штурм Кам’янця вели козаки під керівництвом
полковника І. Богуна, однак і йому не вдалося увірватися в головну
польську твердиню. У серпні 1651 р. зненацька напали і мало не захопили
місто подільські повстанці під проводом Олександренка і Чуйка.

А на початку червня 1652 р. місто і фортеця були взяті в кільце облоги
60-тисячним козацьким військом на чолі з самим гетьманом Б.
Хмельницьким. Відчайдушні штурми тривали ціле літо, однак епідемія, що
спалахнула в стані козаків, і поява нових тактичних завдань змусили
козаків відступитися від неприступного Кам’янця. Восени наступного 1653
р. під стінами Кам’янця намарне стояла 40-тисячна орда татар.

На початку серпня 1672 р. до Кам’янця підступили 300-тисяч-на турецька
армія на чолі із султаном-завойовником Магометом IV і 40-тисячне військо
татар і козаків гетьмана П. Дорошенка. Після запеклого двотиждневого
збройного протистояння туркам вдалося підкупити-застрашити міських
чільників і домовитися з ними про здачу міста. Таким чином, 18 серпня
1672 р. турки вступили у місто й загрюкали у ворота цитаделі. її останні
оборонці – комендант Міхал Володиєвський, майор Геклінг і 800 жовнірів
гарнізону – вирішили за краще підірвати фортецю, аби не здавати ні її,
ні себе у руки мусульманських загарбників. Вони підірвали порохові льохи
фортеці, проте турки за декілька років не лише відбудували, а й суттєво
зміцнили укріплення Кам’янецької фортеці. Довгих 27 років (з 1672 р. по
1699 р.) Кам’янець був плацдармом й адміністративним центром подільських
володінь Османської імперії. Турки повернули його полякам без бою згідно
з умовами Карловицкого мирного пакту 1699 р.

Упродовж всього XVIII ст. у Кам’янці проводилися значні реконструкційні
роботи під керівництвом видатних військових інженерів англійського,
німецького, голландського, французького, шведського походження
(Максиміліан Крузер, Арчибальд Анжей Гловер де Глейден, Тільман ван
Гамелелен, Ян Раш, Ян Якуб ван Дер Мільве, Ян де Вітте).

Ae!D(oe+p/f9Aue[?^?b?d?guej„p/////////o/eeeeeeeeeeeeeeee

, кому вдалося організувати втечу з Кам’янецької твердині. Ця подія
сталася в ніч з 12 на 13 березня 1823 p., однак У. Кармалюка й кількох
його побратимів було поранено, через два тижні спіймано і вчетверте
посаджено в Папську башту. В квітні 1823 р. на площі в Ратуші його було
покарано 101 ударом батога і вдруге заслано на сибірську каторгу.
Загалом, месницька боротьба легендарного ватага подільських селян
(участь в антикріпацькому повстанні взяло близько 20 тис. селян) тривала
аж до дня загибелі У. Кармалюка в 1835 р. І з тих часів Папську башту
фортеці подоляни називають Кармалюковою. Усередині XX ст. в ній
розмістилася музейна експозиція, що знайомить з умовами ув’язнення У.
Кармалюка.

На хвилі українізації, постановою Раднаркому УРСР від 23 березня 1923 р.
Кам’янець-Подільську фортецю оголошено істо-рико-культурним
заповідником. Щорічно її відвідує близько 300 тис. туристів.

У плані фортеця Кам’янця – багатокутник видовженої форми, по периметру
обнесений стінами з баштами на кожному розі.

Праворуч від східних воріт (головного в’їзду з боку міста) знаходиться
одноярусна п’ятигранна Чорна башта з колодязем діаметром 6 м, пробитим
через 36-метрову скельну породу. Далі, якщо рухатися за годинниковою
стрілкою, можна нарахувати ще десять башт: Лянцкорунську, Комендантську,
Рожанку, Водну, Нову, Денну, Ляцьку, Тенченську, Ковпак і Папську, або
Кармалюкову (найвища, ліворуч від східних воріт, збудована на кошти папи
Юлія II у 1503-1517 pp.). Частково відкритий підземний хід, що виводив
кудись у долину Смотрича.

Каньйон Смотрича петлею, яка нагадує грецьку літеру “омегу”, охоплює
фортецю і розходиться по обидва боки від Замкового мосту. Цей міст, а
також укріплення (XVI-XVII ст.) Польської і Руської брам зі шлюзами, які
регулювали рівень води у Смотричі, є монументальними залишками
унікальної в європейському воєнному зодчестві середньовічної
оборонно-гідротехнічної системи Кам’янця.

Фортифікаційний ансамбль міста формувався протягом сторіч і гармонійно
поєднує в собі елементи оборонної архітектури різних епох і різних
фортифікаційних шкіл. Основу його оборонної архітектури закладено в
період Київської Русі та Великого князівства литовського у X-XIV ст. З
XVI ст. над розбудовою фортифікаційного ансамблю працюють провідні
італійські військові інженери Каміліус, Камеріно, Рудольфіно, придворний
королівський архітектор німець Йокуб Бреторус

На початку XVII ст., з появою далекобійної артилерії, військовий інженер
Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам’яно-земляну
бастіонну фортецю новоголланд-ської системи – горнверк, що отримала
назву Нова фортеця. Від неї залишилися лабіринти кам’яних казематів й
грандіозні земляні вали.

Крім фортеці Старого міста й Нової фортеці, у місті-заповід-нику
туристам рекомендуємо оглянути: Міські укріплення XIV-XVIII ст.,
укріплення Міських воріт (XIV ст. – 1746 p.), Вірменські склади XVI-XVII
ст., Вірменський бастіон XVI- XVIII ст. (цитадель і Казематна башта),
семиповерхову Скор-няжну башту XVI-XVII ст. та чимало інших пам’яток.

Жванецъкий замок XV-XVII ст. належав Кам’янецькому старості Станіславу
Лянцкорунському. Замок височів на березі Дністра якраз напівдорозі між
Кам’янцем і Хотином й контролював стратегічний брід через річку. Його
неодноразово спустошували татари, а остаточних руйнувань завдали турки
під час захоплення Поділля. У 1653 р. на полі під стінами Жва-нецького
замку відбулася битва козацького війська Б. Хмельницькою з польською
армією.

Зараз від замку збереглися атракційні руїни, звідси відкривається широка
панорама околиць з фортецями у Хотині, Кам’янці й Окопах.

На Кам’янеччині є також руїни Зіньківського замку, в середині XIV ст.
розбудованого князями Коріатовичами на місці давньоруського укріплення й
неодноразово реставрованого поляками в буремні XV-XVIII ст.

І зовсім унікальною пам’яткою оборонного зодчества Поділля є невелика
церква Покрови Пресвятої Богородиці у Сутківцях XIV-XV ст., перший
кам’яний ярус із рядом бійниць якої вимуровано подолянами за доби
обживання краю при православних князях-братах Коріатовичах.

Другим за красою й популярністю серед туристів фортифікаційним ансамблем
Хмельниччини є фортеця смт Меджибожа.

Рекомендована література

1. Вуйцик В. С. Львівський державний історико-архітектур-ний заповідник.
– Л.: Каменяр, 1991.

2. Высоцкий И. Золотые ворота в Киеве. – К., 1982.

3. Горбик В. О., Денисенко Г. Г. Проблеми дослідження і збереження
пам’яток історії та культури в Україні // Український історичний журнал.
– 2003. – № 3. – С. 143-151.

4. Грушевский М. Южнорусские господарские замки в половине XVI в. //
Университетские известия. – 1890. – Февраль. – С. 1-33.

5. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8.06.2000 р.

6. Замки Львівщини // Галицька брама. – 2003. – № 10-12. – С 106-108.

7. Игнаткин Й.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. –
К.: Вища школа, 1990.

8. Іванов О. Замки і палаци Західної України: історія – культура –
туризм (Історико-архітектурні пам’ятки замкового мистецтва). – К.: Наш
світ; Укргеодезкартографія, 2004.

9. Історико-краєзнавча діяльність Українського товариства охорони
пам’яток історії та культури / Історичне краєзнавство в Українській РСР.
– К., 1989.

10. Історія Львова в документах і матеріалах. – К.: Наукова думка, 1986.

11. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Л.: Каменяр, 1991.

12. Лесик О. В. Замки та монастирі України. – Л.: Світ, 1993.

13. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. –
Л.: Центр Європи, 1997.

14. Мацюк О. Оборонне зодчество України // Пам’ятки України. – 1990. – №
2.

15. Мацюк О. Фортеці і замки України // Пам’ятки України. – 1991. – №2.

16. Мацюк О., Штойко П. Картосхема оборонительных сооружений Западного
Подолья / Тезисы докладов VI Подольской историко-краеведческой
конференции. – Каменец-Подольский, 1985. – С. 84-85.

17. Наниев П. И. Белгород-Днестровская крепость: фотоочерк. – Одесса:
Маяк, 1975. – 17 с.

18. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто
Славутича”. – К., 1998. – 401 с.

19. Олеський замок: Путівник. – Л.: Каменяр, 1981.

20. Пам’ятки архітектури і містобудування України: Довід. Держреєстру
національного культурного надбання / В. В. Вечер-ський, О. М. Годованюк,
Є. В. Тиманович та ін.; за ред. А. П. Мардера, В. В. Вечерського. – К.:
Техніка, 2000. – 664 с

21. Пам’ятки архітектури Тернопільської області: Фотопутівник. –
Тернопіль, 1995.

22. Памятники градостроительства и архитектуры УССР: В 4 т. – К.,
1983-1986.

23. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. –
К., 1987.

24. Пламенецька О., Вечерський В. Фортеці й замки в Україні // Пам’ятки
України. – 1996. – № 2. – С 13-25.

25. Пламенецька О. Комплекс у Кам’янці-Подільському // Пам’ятки України.
– 1998. – № 3-4. – С 88-95.

26. Пламенецька О. Фортеці й замки України // Пам’ятки України. – 1986.
– № 3-4. – С 34-41.

27. Ричков П. Західноукраїнські міста-фортеці XVI-XVIII століть //
Пам’ятки України. – 1990. – № 2. – С 20-22.

28. Рожко М.Ф. Карпатські фортеці доби Київської Русі / Київська Русь:
культура, традиції. – К., 1982. – С. 14-19.

29. Рожко М.Ф. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – К.: Наукова
думка, 1996.

30. Рутинсъкий М.Й. Географія туризму України: Навч.-метод. посіб. –
2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. –
160 с

31. Симин О. Фортеці Києва VI-XIX століть. – К.: МП “Леся”, 2003. – 144
с.

32. Сицинский Ю. Оборонительные замки Западного Подолья. – К., 1928.

33. Тимощук Б. Твердиня на Пруті. – Ужгород, 1978.

34. Тронъко П. Т. Охорона пам’яток історії і культури – справа
всенародна // Український історичний журнал. – 1980. – №9. – С 118-124.

35. Троян М. В. Мукачевский замок: Историко-краеведчес-кий очерк. – 2-е
изд., перераб. и доп. – Ужгород: Карпаты, 1982. – 56 с.

36. Фадеева Т.М. Тайны горного Крыма. – Симферополь: Бизнес-Информ,
2002. – 256 с.

37. Федак П. Пам’ятки Замкової гори. – Ужгород, 1999.

38. Фортификация Украины / Материалы Международной конференции с проблем
охраны фортификационных сооружений в Украине. – Каменец-Подольский,
1993.

39. Шкрабюк П. Крехів: дороги земні і небесні. – Л.: Місіонер, 2002. –
413 с.

40. HYPERLINK “http://mycastles.narod.ru” \t “_blank”
http://mycastles.narod.ru / Ірина Пустиннікова. Замки і монастирі
України.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020