.

Функціонування ринку туристичних послуг (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5466
Скачать документ

Реферат на тему

Функціонування ринку туристичних послуг

1. Регуляторні механізми ринку туристичних послуг

Функціонування ринку туристичних послуг основане на кругообігу грошей і
інформації, регульованому маркетингом.

Основою функціонування туристичного ринку є обмін, як засіб задоволення
потреб населення в туризмі. Обмін здійснюється в товарно-грошовій та
інформаційній формі. Видом обміну є переміщення туристів до місця
споживання. Умовами обміну є наявність учасників (не менше двох), їх
волевиявлення до співпраці, результатом якої є угода, яка фіксує
купівлю-продаж турпродукту. «Угода – це торгова операція, що
здійснюється двома сторонами. Складовими угоди є мінімум два товара, що
мають споживацьку цінність (турпродукт і гроші), час та місце укладання
угоди» [3, с. 40]. Формою угоди є туристичний ваучер –
фінансово-правовий документ, який «підтверджує статус особи або групи
осіб як туристів, оплату послуг чи їх гарантію і є підставою для
отримання туристом або групою туристів туристичних послуг» ( HYPERLINK
“http://www.tourlib.columb.net.ua/Lib/Zakon/pro_turyzm.htm” Закон
України «Про туризм» , Ст.1). Отже, угода – це обмін цінностями між
партнерами (споживачем та виробником турпродукту), що здійснюється на
добровільній основі, передбачає покращення становища сторін і
укладається в економічно-правових межах певного туристичного ринку.
Механізм, який регулює цю діяльність і є механізмом фунціонування ринку
туристичних послуг, що грунтується на законі попиту/пропозиції.

туроператори та турагенції, підприємства з виробництва послуг і товарів
туристичного призначення, місцеві та державні органи управління,
державні та недержавні організації. Характер фінансових відношень
обумовлений специфікою діяльності даних суб’єктів (таблиця 4.1).

Механізм обігу коштів на ринку турпослуг виглядає таким чином: процес
реалізації – турист сплачує гроші туристичному підприємству за
турпродукт і отримує його (при цьому гарантією якості цього продукту є
угода між туристичним підприємством і туристом, а правовим документом,
який гарантує виконання зобов’язань туристичного підприємства перед
клієнтом – ваучер або путівка); процес споживання – турист отримує
послуги та враження, реалізуючи мету подорожі, що забезпечується всією
діяльністю туристичного підприємства; процес розвитку – туристичне
підприємство інвестує кошти у розвиток, на створення нового турпродукту
і його просування на ринку; процес розрахунків – туристичне підприємство
сплачує до бюджету податки та провадить інші види розрахунків з державою
та місцевими органами влади, недержавними організаціями. Фінанси
підприємств мають важливе значення для формування державних фінансів.
Складаються різноманітні прямі на зворотні зв’язки між державою та
численними підприємствами сфери туризму. Підприємства сплачують державі
та місцевим органам влади податки, а держава надає їм прямі та непрямі
субсидії, здійснює інші заходи, що сприяють розвиткові виробництва.
Підприємства створюють робочі місця, забезпечуючи зайнятість населення і
його доходи, на основі яких формується розгалужена система
оподаткування. «Державні доходи – це грошові відносини, які складаються
між державою і юридичними і фізичними особами в процесі вилучення частки
вартості сукупного суспільного продукту, формування фондів фінансових
ресурсів.» [4, с 24]. Вартісним втіленням цих відносин виступають фонди
грошових коштів, якими розпоряджається держава. Державні доходи
становлять фінансову базу її функціонування. Політичне та економічне
значення грошей та податків робить ці елементи головними у компетенції
суверенних держав. Таким чином, очевидний зв’язок обігу коштів кожного
суб’єкту економічної діяльності з обігом коштів на національного ринку і
зв’язок національного ринку з міжнародним рухом капіталу. Специфічною
ознакою туризму є одночасне функціонування ринку турпослуг у двох
«вимірах»: як галузі національної економіки і як галузі світового
господарства. Рух капіталу в міжнародному туризмі підпорядкований
загальним законам міжнародного руху капіталу, де задіяний державний та
приватний капітал. У світовій економіці капітал поділяється за
приналежністю (офіційний або державний та приватний, що належить
недержавним організаціям); за характером використання (підприємницький
або капітал, що вкладається у розвиток виробництва і частіше за все для
цього використовується приватний капітал, та позики, призначені для
кредитування і більш орієнтовані на офіційний капітал); за строками
вкладень та за метою вкладень (прямі інвестиції, спрямовані на контроль
за об’єктом розміщення капіталу та портфельні інвестиції, що не дають
реального контролю, основані на приватному капіталі). Між країнами мають
місце всі форми переміщення капіталу, які зазвичай регулюються
інвестиційним і банківським законодавством. Загальна схема руху капіталу
в міжнародному туризмі представлена на мал. 4.4.

Рух капіталу, інтенсивність обертання коштів прямо залежать від умов
ринку, а з іншого боку, характеризують рівень його розвитку: розвинені
ринкові структури прискорюють обертання коштів, стимулюють накопичення
капіталу галузі та її внесок у формування державних доходів, що
характеризує ефективність діяльності індустрії туризму і визначає її
роль в економіці країни. І навпаки, повільне обертання коштів ускладнює
накопичення капіталу та розвиток індустрії туризму, робить її
малоефективною, а ринок туристичних послуг характеризується постійним
дисбалансом між попитом та пропозицією. Регуляторний механізм ринку
включає також обмін інформацією між споживачем та виробником турпродукту
(мал. 4.5).

Інформація є невід’ємною складовою функціонування ринку, його
«зовнішнім» (за Ф. Котлером) колом. Кожен суб’єкт ринку, кожен окремий
споживач є носієм інформації для решти. Туристичне підприємство
спілкується зі своїми посередниками, споживачами, різними контактними
аудиторіями; посередники також контактують зі своїми клієнтами та іншими
споживачами; споживачі спілкуються між собою та з тими, хто не
користується даними послугами. Так утворюється певне інформаційне поле,
стан якого дає уявлення про ринок турпослуг. Можна говорити про
інформаційну насиченість ринку, що є результатом діяльності суб’єктів
ринку. Види і форми інформації, розвиненість засобів комунікацій
характеризують інформаційну щільність ринку. Щільне інформаційне поле
стимулює ринкову діяльність, розріджене, навпаки, уповільнює, ускладнює
процес задоволення попиту, подовжуючи часовий «лаг» відповідності
попиту/пропозиції. Потреби, запити споживача, оформлені в певний попит,
є інформацією для маркетингового аналізу ринку, який провадиться
виробником. Тобто, ми маємо справу з потоком інформації, що характеризує
основні параметри ринку споживача (стратифікація за віком, статтю,
рівнем освіти, доходу, соціальною, етнокультурною, релігійною
структурою, стилем життя та іншими ознаками) та його попит (мета
подорожі, її тривалість, місце проведення, форми організації, вартість
тощо). Цей інформаційний потік можна назвати «вхідним» потоком першого
порядку від споживача до виробника. Виробники постачають на ринок тури,
окремі послуги та товари відповідно до власної оцінки інформації,
отриманої від споживача. Потік продукту обов’язково супроводжується
інформацією про нього, яку можна поділити на цілеспрямовану або
комунікативну інформацію, що є частиною маркетингової політики певної
туристичної фірми, та чутки, що є хаотичним рухом інформації, який немає
цілеспрямованого характеру, але чутки (певною мірою недостовірна
інформація) заповнюють інформаційний простір певного ринку. У даному
випадку, як і при обігу грошей, наявна пряма взаємозалежність між рівнем
розвитку турринку та інтенсивністю інформаційного обміну. Зворотній
потік інформації про характер пропозиції на ринку є результатом
комунікаційна зусиль виробника. Комунікаційна система є частиною
маркетингу і включає рекламу, особистий продаж, стимулювання збуту,
зв’язки з громадськістю та прямий маркетинг (мал. 4.6) Кожна складова
комунікаційної системи має свої специфічні прийоми. Так, реклама може
бути друкована, радіо-чи телевезійна; при особистих продажах
використовують презентації, ярмарки та виставки тощо; стимулювання збуту
включає премії, знижки, купони, спеціальну рекламу; прямий маркетинг
передбачає використання каталогів, телемаркетингу, факсу, Internet та
інших засобів поширення інформації. Сучасні інформаційні технології
дозволяють значно розширити систему комунікацій, додавши до традиційних
вже засобів друкованої та аудіовізуальної подачі інформації нові носії:
сотові телефони, пейджери, комп’ютери. Відповідним чином комунікаційні
впливи переорієнтовуються з масової аудиторії на вузьку і індивідуальну
(спілкування з кожним конкретним споживачем). Тобто, комунікації є
«вихідним» потоком інформації першого порядку, спрямованим від виробника
до споживача. Споживач, отримуючи інформацію, відповідним чином реагує
(від звичайної цікавості до участі в заходах і вибору продукту) і ця
інформація для аналізу знов спрямовується на ринок виробника, який
відповідно корегує комунікаційний процес. Чим щільніше інформаційне
поле, тим швидший обіг інформації і ефективніша робота ринку.
Комп’ютерні, телекомунікаційні та інформаційні технології докорінно
змінили стан інформаційного поля ринку, значно ущільнили його,
прискорили обіг інформації і зробили її адресною. Це обопільно розширило
можливості ринків споживача і виробника, водночас змінюючи характер їх
взаємодії: споживач безпосередньо від виробника швидко отримує
достовірну різноманітну інформацію, яка дозволяє йому зорієнтуватися на
ринку послуг, зробити свій вибір і придбати турпродукт, навіть не
виходячи з дому; виробник має можливість вивчати попит і постійно
відстежувати його зміни, що сприяє підвищенню ефективності діяльності
завдяки індивідуалізації в задоволенні потреб туриста. Ядром сучасних
інформаційних технологій є Internet – глобальна комп’ютерна
децентралізована мережа. Створена наприкінці 60-х років XX ст., вона
використовувалась з військовою, а з 80-х років – комерційною метою, але
найбільшого злету зазнала в середені 90-х з розвитком World Wide Web
(WWW), коли спеціальне програмне забезпечення дозволило користувачу
«подорожувати» мережею. Internet – всесвітня мережа, що охопила всі
континенти (мал. 4.7), значно розширила аудиторію, дозволила
безпосередньо спілкуватись вже мільйонам людей, скоротивши час і
відстань практично до нуля.

Водночас, «згорнувши» простір і час, вона дозволила певною мірою
«розтягнути» час, завдяки цілодобовій можливості передачі інформації по
всьому світу, тобто, безперервний обіг інформації розширив час надання
послуг, розширив можливості ринка. Інформаційні технології грунтуються
на технологічних можливостях. Користувачем Internet може стати кожен,
хто має комп’ютер, модем та відповідне програмне забезпечення.
Чисельність користувачів мережею Internet зростає шаленими темпами,
подвоюючись кожен рік (таблиця 4.2).

В таблиці подані дані за кількістю інтернетних хостів – комп’ютерів,
підключених до Internet, але дійсна чисельність користувачів точно
невідома. Можливості користування системою Internet залежать від
насиченості внутрішнього ринку країни персональними комп’ютерами з
відповідним програмним та технологічним забезпеченням, тобто,
врешті-решт, від рівня життя населення, від рівня економічного розвитку
країни і є об’єктивним показником стану національного ринку. Про це
свідчать і статистичні дані: насиченість населення персональними
комп’ютерами в країнах з високим рівнем доходів перевищує аналогічний
показник в країнах з середнім і низьким рівнем (в розрахунку на 10000
осіб) у 26 разів, відповідно кількість користувачів Internet – у 133
рази (таблиця 4.3.).

Американські вчені, які досліджували вплив глобальних мереж на різні
аспекти людської діяльності, дійшли висновку, що розвиток інформаційних
технологій призведе до посилення використання ринків з метою координації
економічної діяльності. Використання глобальних мереж не тільки
інтенсифікує роботу транснаціональних компаній, але й надає невеликим
підприємствам певну можливість «прориву» на різні ринки (як видові, так
і територіальні), на ринки різного ієрархічного рівня. Інформаційні
технології дозволяють створювати «міжвідомчі» мережі, які з’єднують між
собою не тільки споживачів і виробників, але й потенційних конкурентів.
Так, міжнародний консорціум Rosenbluth International Alliace (США)
об’єднує туристичні агенції по всьому світу, які спільно користуються
банком замовлень, допоміжними службами та програмними засобами.
Консорціум також забезпечує клієнтів безкоштовним телефонним номером для
довідок. Тобто, цей консорціум незалежних агенцій, очолюваний фірмою
Rosenbluth Trevel (Філадельфія), може керувати всіма аспектами
організації міжнародних подорожей. Сучасна діяльність на ринку
туристичних послуг неможлива без використання Internet, де компанії
створюють Web-сторінку, організують магазини, вікторини, конкурси та
інші заходи стимулювання збуту. Це потребує значних коштів на
комп’ютерне забезпечення, оренду телефонних ліній та інші технології.
Крім економічних, виникають також проблеми безпеки, конфеденційності
інформації і захисту. Хоча прибуток від використання інформаційних
технологій важко визначати, але діяльність на ринку туристичних послуг
без їх використання практично вже неможлива. Регулювання діяльності на
ринку туристичних послуг здійснюється за допомогою маркетингу і
спрямоване на підтримку як товарного, так і інформаційного обміну між
учасниками ринкового процесу. Системний підхід до сутності маркетингу
дозволяє розглядати його як певну цілісність, що знаходить свій прояв у
різних аспектах і на різних рівнях. На макрорівні (рівні ринку)
маркетинг є соціально-економічним процесом, спрямованим на формування та
задоволення попиту на товари і послуги шляхом інтенсифікації виробництва
і стимулювання діяльності. На мікрорівні (рівні підприємства) маркетинг
виступає інтегративною господарською функцією, сутність якої полягає у
передбаченні, ідентифікації та задоволенні потреб цільового ринку
споживача. Маркетинг за сучасних ринкових умов є основною концепцією
господарювання, філософією сучасного бізнесу, відправним моментом якого
є задоволення попиту на певні товари та послуги. Тому маркетинг
націлений на моніторинг ринку і є не тільки інструментом виробника з
визначення та систематичного вивчення потреб споживача з метою їх
адресного задоволення, він властивий також споживачеві, який шукає певну
послугу чи товар. Тобто, маркетинг передбачає цілеспрямований і активний
вплив на ринок з метою формування відповідності потреб і пропозицій. В
ринкових умовах маркетинг став провідною ідеологією господарського
управління, він супроводжує всі етапи діяльності суб’єктів ринку (мал.
4.8)

Основна ідея маркетингу – задоволення потреб споживача в умовах
конкуренції виробника продукції з метою отримання прибутку, максимально
можливого за даних ринкових умов. Виходячи з цього, найбільш доцільно
розглядати маркетинг не тільки як процес врівноваження
попиту/пропозиції, а й як процес створення певного стандарту життя, куди
туризм входить невід’ємною складовою. Маркетинг – це процес управління
ринком з метою здійснення обміну задля задоволення потреб споживача.
Регулювання попиту на основі створення взаємовигідних відношень зі
споживачем пов’язане з питаннями управління, яке грунтується на певній
концепції. На сучасному етапі все більшого поширення в сфері туризму, з
огляду на глобальністі діяльності, набуває концепція соціально-етичного
маркетингу, сутність якої полягає у збалансованості інтересів
підприємства з отримання прибутків, споживчих потреб та довгострокових
інтересів суспільства. Управління маркетингом включає аналіз ринку
споживача з метою виявлення запитів та потреб; розробку певного продукту
(турів, послуг та товарів) відповідно до оцінки потреб споживача;
комунікації з метою просування товару на ринок; його розподіл;
встановлення цін, які б були прийнятні для споживача та забезпечували
прибуток виробнику; обслуговування, спрямоване на максимальну реалізацію
продукту; застосування системи методів та засобів активного впливу на
ринок з метою формування попиту та стимулювання збуту своєї продукції.
Мал. 4.8. Діючі особи в системі маркетингу туристичного ринку.
Функціонування суб’єктів туристичного ринку і їх ринкова діяльність,
основана на маркетингу, передбачає проведення певної маркетингової
політики – цілеспрямованої системи міропідприємств
(організаційно-технічних, фінансових, комунікаційних та інших) по
інтенсифікації діяльності, підвищенню конкурентоздатності, активному
впливу на попит та пропозицію. Отже, маркетинг туристичного ринку є
системою безперервної оцінки ринкового середовища як з точки зору
виявлення і задоволення потреб споживача та впливу на формування цих
потреб, так і з точки зору оцінки конкурентного середовища з метою
впровадження такої маркетингової політики, яка б дозволяла передбачати
зміни ринкових умов і прогнозувати Діяльність по задоволенню потреб
споживача. Значне місце в маркетинговій політиці відподиться
ціноутворенню. Ціноутворення як компонент маркетингу, спрямоване на
максимізацію прибутку, вирішення питань з виживання на ринку турпослуг,
зміцнення своїх ринкових позицій шляхом закріплення як кількісних, так і
якісних переваг. Ціноутворення є скланим процесом, на який впливає
сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Зовнішні чинники
відбивають стан ринку та попит, ціни та пропозицію конкурентів, інтереси
посередників, а також загальний стан економіки, державне регулювання та
напрямок туристичної політики. Внутрішні чинники включають маркетингові
цілі фірми, стратегію маркетингу, видатки, організацію процесу
ціноутворення. Ціна впливає на характеристики туру, методи його
просування та канали реалізації. Нижнею межею ціни є видатки турфірми на
створення турпродукту, а верхня межа визначається попитом та сприйняттям
споживачами споживчої цінності даного продукту. Основними чинниками
ціноутворення, таким чином, є видатки на виробництво турпродукту, ціни
конкурентів та інші внутрішні та зовнішні чинники, сприйняття цінності
продукту споживачем. Діапазон, в якому виробник може варіювати ціною,
залежить від типу ринку: чим сформованіший ринок турпослуг, тим більш
узгодженою є цінова політика всіх учасників виробничого процесу;
насичений ринок робить ціноутворення гнучкішим, оскільки зменшується
розмір цільового сегменту і, відповідно, часовий «лаг» зворотньої
реакції споживача на цінову політику; щільний ринок виробника переміщує
акценти конкуренції з цінової на дію нецінових факторів. Маркетинг в
туризмі спрямований на задоволення потреб туриста шляхом регулювання,
управління ринком споживача в умовах конкуренції. Механізм дії
маркетингу на турринку полягає у виробництві певного турпродукту на
основі постійного моніторингу ринка, впровадження його та інформації про
нього на ринку споживача або безпосередньо, або через посередників. На
всіх учасників системи маркетингу при цьому діють одні й ті ж самі
чинники ринкового середовища (мал. 4.9).

???? послуг і різнитися за рівнем комплексності, наприклад, турфірма
спеціалізується на продажу авіабілетів з повним сервісним
обслуговуванням (резервування, доставка тощо) або на наданні готельних
послуг в даному туристичному районі (резервування місць в готелях
різного класу, з повним чи неповним пансіоном тощо). Тобто, на ринку
турпослуг функціонують підприємства різної спеціалізації і рівня
комплексності. Виробництво, реалізація та організація споживання
турпродукту є єдиним виробничим процесом, що має за мету отримання
прибутку шляхом задоволення потреб населення в послугах певної
номенклатури та якості. Тому діяльність підприємства полягає в
узгодженні власних інтересів з максимізації прибутку з інтересами всіх
учасників виробничого процесу по створенню турпродукту, що діють в
мінливих умовах ринку. Ця мінливість обумовлена, по-перше, динамічністю
вимог споживача, що потребує постійного аналізу, оцінки і реакції на ці
зміни, по-друге, конкурентним середовищем і необхідністю адекватно
реагувати на зусилля конкурентів, і по-третє, змінами умов ринкового
середовища, що певною мірою детермінують дві попередні умови (мал.
4.10).

Ефективне використання маркетингу туристичним підприємством можливе за
умов вільних ринкових відносин, що надають можливість підприємству
обирати цільові ринки та ділових партнерів, провадити цінову політику та
комерційну роботу відповідно до власної оцінки умов ринку. Маркетингова
діяльність підприємства повинна бути зорієнтована на довгострокове
прогнозування ситуації в умовах зростаючого насичення ринка послугами та
конкурентного суперництва; бути активною та націленою на комерційний
результат; максимально враховувати вимоги обраного цільового ринку і
одночасно цілеспрямовано впливати на нього; застосовувати комплексний
підхід до досягнення поставленої мети. Концепція маркетинга включає
аналіз ринкових можливостей підприємства, визначення перспективного
цільового ринку, вибір маркетингової стратегії, розробку комплекса
маркетингу, розробку допоміжних маркетингових систем. Практична
реалізація певної концепції маркетингу втілюється в розробці комплексу
маркетингу, що є сукупністю засобів впливу на цільовий ринок з метою
реалізації продукції і отримання прибутку. До нього входить продуктова
стратегія по впливу на властивості та якість турпродукту, цінова
стратегія, методи поширення та реалізації, закріплені в збутовій
стратегії та методи стимулювання комунікативної стратегії. Споживач
турпродукту все більшого значення надає співвідношенню «якість/ціна», що
для туристичного підприємства втілюється у співвідношення
«послуга/прибуток», оскільки в туризмі, як і в більшості галузей сфери
послуг, кінцевий прибуток залежить від якості обслуговування, а якість
обслуговування є результатом діяльності працівників туристичної фірми.
Саме працівник, що безпосередньо спілкується зі споживачем, здатен
створити уявлення про цінність турпродукту. Отже прибуток підприємства
залежить від кваліфікації її працівників, підкріпленої технологією
виробництва, що забезпечує ефективну реалізацію туристичного продукту.
Тому комплекс маркетингу в туризмі повинен підкріплюватись внутрішнім та
двостороннім маркетингом, спрямованими та формування ефективної
мотивації до праці, яка б забезпечувала якісну взаємодію покупця з
продавцем (мал. 4.11).

В процесі купівлі-продажу потенційний турист звертає увагу не тільки на
властивості тура, а й на функціональні характеристики процесу
обслуговування, формуючи своє ставлення до туристичного підприємства.
Так створюється імідж фірми, що впливає на поведінку споживача. Саме
закріпленню іміджу, встановленню тривалих відносин з клієнтом сприяє
маркетинг взаємовідносин, орієнтований на формування у спожівачів
враження цінносних переваг пропонованого продукту (мал. 4.12).

Уявлення про цінність складається у клієнта з властивостей туру, процесу
обслуговування та образу фірми, тобто є результатом діяльності
персоналу. В умовах зростаючої насиченості ринку альтернативою ціновій
конкуренції все більшою мірою виступає диференціація пропозиції,
способів обслуговування та іміджу фірми. Урізноманітнення послуг та
способів їх надання, високі стандарти якості обслуговування, орієнтація
на задоволення потреб клієнтів лежать в основі конкуренції так само, як
і диференціація цін. Таким чином, кваліфікація персонала є засобом
конкурентного суперництва на ринку туристичних послуг. Кваліфікація
персоналу шліфується в процесі роботи як реакція на зростаючі потреби
споживача та як реакція на конкурентне середовище і є результатом
ефективної організації діяльності в індустрії туризму. Але початковий
рівень кваліфікації персоналу закладається системою підготовки кадрів.
Створення турпродукту в такій синтетичній галузі як туризм потребує
кваліфікованої співпраці, взаємодії спеціалістів різної кваліфікації,
різних управлінських ланок та напрямків діяльності. Принципова схема
кадрового забезпечення туристичної сфери включає дві паралельні системи
підготовки кадрів: а) спеціалізовану; б) масову. Спеціалізована система
націлена на підготовку кадрів для туристської галузі: в турбізнесі,
готельному господарстві, на підприємствах, що надають додаткові послуги
туристам. Масова система готує кадри для всього національного
господарства і підготовлені там спеціалісти залучаються в тому числі й в
туризм (наприклад, економісти, бухгалтери, юристи, інженери тощо). Кожна
з цих систем має три рівня підготовки кадрів відповідної кваліфікації:
виконавчий, який забезпечується професійними училища ми, курсами і
націлений на отримання випускниками навичок безпосереднього виконання
послуги; управлінсько-виконавський – технікуми, коледжі, інші середні
спеціальні заклади; управлінський – вузи, система другої освіти. На
кожному з цих рівнів і в кожній з систем наявні постійні й сезонні
кадри, які також потребують певної системи підготовки: від початкової
технологічної (водії, продавці, виконавці окремих видів послуг) до
професійно-орієнтованої (екскурсоводи, перекладачі, турагенти). Як
бачимо, зазначена схема має диверсифіковану структуру, що відтворює
динамічність галузі і спрямована на задоволення доволі змінних потреб
населення. Якість послуг, якість обслуговування є складовими якості
турпродукту, і великою мірою визначаються якістю підготовки кадрів, їх
здатністю не тільки вирішувати різноманітні виробничі питання, а й
вмінням спілкуватися зі споживачами. Тому кваліфікація кадрів в туризмі
повинна визначатися по двох критеріях: професійному та особистому.
Менеджер туризму повинен відповідати вимогам не тільки професійної
підготовки, але й вимогам особистого характеру. Обидва блоки вимог
формуються, як і вимоги до турпродукту, на світовому або
макрорегіональному ринку туристичних послуг і трансформуються у вимоги
до національних кадрів, які забезпечують розвиток туризму в країні.
Вимоги особистого характеру це: а) загальні – порядність, тактовність,
витримка, почуття гумору тощо; б) професійно значущі – доброзичливість,
комунікативність, відповідальність, емоційна стабільність, культура
поведінки та мовна культура; зачіска тощо; знання літератури, поезії,
драматургії, образотворчого мистецтва, музики, національного фольклору,
а також знання з поточних питань економіки, внутрішньої та зовнішньої
політики. Відповідні риси характеру формують мотивацію у виборі
професії. До цього питання слід ставитися дуже відповідально, саме
зважаючи на значення якості кадрів в туризмі. Вже на перших етапах
професійної орієнтації потрібно виявляти людей, потенційно здатних до
роботи в даній галузі. Тому, на нашу думку, треба внести суттєві зміни
саме в систему фахової орієнтації і до фахової підготовки спеціалістів
для туризму. До традиційних форм, що вже добре зарекомендували себе,
таких як проведення лекцій та бесід у школах та інших навчальних
закладах, створення спеціалізованих класів та навчальних закладів,
різних форм позашкільної профорієнтації (гуртки, курси тощо) слід
включити систему тестування. Система тестів повинна бути
багатоступеневою, охоплювати коло питань особистого характеру з метою
визначення здатності людини працювати саме в цій галузі. При цьому слід
мати різні блоки тестів: а) для професійно орієнтованої молоді через
систему форм сучасної довузівської підготовки; 6) для професійно
неорієнтованої молоді (переважна більшість випускників загальноосвітніх
шкіл). Тести, призначені для роботи з абітурієнтами, що не мали
попередньої фахової орієнтації, повинні спрямовуватись на першому етапі
на виявлення особистих рис характеру, яких потребує робота з людьми.
Основними тут повинні бути бажання працювати з людьми, задоволення від
спілкування, від наданої послуги. На другому етапі спрямованість тестів
має виявити мотивацію до вибору саме цієї професії. До цієї справи слід
залучити психологів, соціологів і з їх професійною допомогою скласти
систему тестів з визначення мотивації у виборі професії і запровадити її
в системі довузівської профорієнтації. Вимоги професійного характеру
формуються за час фахової освіти і включають питання загальної та
спеціальної підготовки. Загальна підготовка передбачає знання з історії,
географії, краєзнавства та народознавства, економіки (національної та
світової), права (міжнародного, цивільного, господарського,
кримінального), з психології, що визначає особливості спілкування з
колегами, партнерами, туристами. До загальної слід віднести також
підготовку з інформатики (вміння використовувати офісну техніку,
користуватися ЕОМ в поточних справах, у роботі з банком даних, Internet
тощо). Окреме місце слід відводити мовній підготовці спеціалістів. На
світовому ринку обов’язковою умовою роботи в туристській галузі є вільне
володіння двома-трьома іноземними мовами. Спеціалізована ланка з
підготовки кадрів безпосередньо для туристичної діяльності виглядає
таким чином: III – виконавсько-технологічний рівень – забезпечується
середньою спеціалізованою освітою, яка надає кваліфікацію молодшого
спеціаліста і можливість виконувати функції інспекторів, турагентів,
екскурсоводів тощо; II – управлінсько-виконавський рівень –
забезпечується системою вищої спеціальної освіти, яка готує бакалаврів
та спеціалістів, які можуть виконувати функції консультантів та
організаторів подорожей та екскурсій, турагентів,
інструкторів-методистів, керівників груп, керівників середньої ланки
(підрозділів) туроператорів тощо; І – управлінський рівень –
забезпечується спеціалізованими кафедрами університетів, спеціалізованих
вузів, які готують менеджерів туризму (міжнародного, внутрішнього, за
видами та напрямами), керівників турагенцій, бюро подорожей та
екскурсій, інших турпідприємств, консультантів з питань розвитку туризму
при центральних та місцевих органанах виконавчої влади тощо.
Триступенева вища освіта забезпечує всі рівні відповідно до
функціональних обов’язків: спеціалісти і магістри готуються для
управлінської діяльності, а особи з бакалаврською освітою можуть займати
посади як виконавсько-технологічного, так і уп-равлінсько-виканавського
рівнів. Саме таке спрямування підготовки кадрів обумовлює формування
блоку спеціальної підготовки: – з менеджменту (управління процесом
виробництва турпродукту, управління персоналом фірми); з маркетингу та
реклами; з технології обслуговування, економіки, організації, планування
в туризмі. Різноманітність діяльності турменеджера потребує певної
«внутривідомчої» спеціалізації. В залежності від базової освіти можна
визначити такі напрямки спеціалізації: менеджер-економіст; управління
персоналом турфірми; управління процесом виробництва; екскурсознавство
(розробка екскурсій, екскурсійних програм); маркетолог (вивчення
ситуації на ринках, моніторинг ринку); методист (розробка програм та
складання турів) тощо. Таким чином, вимоги до спеціальної професійної
підготовки в сполученні з вимогами особистого характеру впливають на
формування турпродукту, визначають конкурентоздатність на ринку
туристичних послуг. Модель підготовки спеціаліста в сфері туризму
складається з таких етапів: Довузівська підготовка: а) загальна
орієнтація – проведення бесід, лекцій серед учнівської молоді (в школах,
гімназіях, ліцеях тощо). Основна мета таких заходів – дати загальне
уявлення про спеціальність, коло проблем, які вирішуються в даній
галузі, її місце та роль в економіці; б) фахова орієнтація – робота з
учнівською молоддю в гуртках, центрах та інших формах позашкільної
роботи; участь фахівців та працівників в туристичних зльотах, походах,
змаганнях, олімпіадах тощо. Основна мета – отримання первинних навичок з
туризму, поглиблене вивчення окремих аспектів туристичної діяльності
(наприклад, методика складання та техніка проходження
спортивно-туристичних маршрутів, орієнтування на місцевості,
туристсько-краєзнавча робота тощо); в) тестування та співбесіди з
абітурієнтами з метою підвищення «якості» тих, хто обирає діяльність в
сфері туризму як фах, виявлення їх психологічної готовності до такого
роду діяльності. Основним у цій діяльності повинні стати рекомендації
абітурієнтам щодо вибору майбутньої спеціальності. Ця ланка довузівської
роботи на даний час відсутня, але, на нашу думку, це та ланка роботи,
яка повинна підвищити ефективність освіти, підготовки кадрів в цілому
для економіки країни, зменшивши втрати, в тому числі й матеріальні, від
неправильного вибору. Висновки психологів в даному разі не обов’язкові
до виконання, але вони дозволять і молодим людям, і їх батькам краще
зорієнтуватися на ринку праці. Вузівська підготовка: а) базова фахова
підготовка, в ході якої надаються знання з базових фундаментальних
дисциплін та поглиблюються знання з загально-освітньої та гуманітарної
підготовки; б) спеціальна фахова підготовка залежить від напрямку
спеціалізації, яку обрав той чи інший учбовий заклад. Ступенева освіта в
вищих навчальних закладах має за мету задовольняти попит на спеціалістів
різних категорій: бакалавр – виконавсько-управлінська ланка; спеціаліст
– виконавсько-управлінська та управлінська ланки; магістр – управлінська
ланка. Таким чином, підготовка спеціаліста в сфері туризму має носити
послідовний, наскрізний характер (мал. 4.13).

Світова практика дає дві моделі підготовки кадрів управлінського рівня:
1) в спеціалізованих вищих навчальних закладах (Fachhochschule, нім.);
2) в університетах. Першій варіант переважає в західноєвропейських
країнах. В США, постсоціалістичних країнах Європи та СНД переважає
другий варіант. Спеціалістів для забезпечення туристсько-екскурсійної
діяльності, що відповідає зараз кваліфікації «менеджер туризму»
традиційно готували на географічних (Москва, Київ), історичних
(Вільнюс), економічних (Белград) факультетах університетів. Широка
університетська підготовка дає можливість поєднати базові та спеціальні
знання з організації та економіки туризму, індустрії гостинності,
маркетингу та менеджменту туризму і на цій основі готувати туризмологів
та маркетологів з питань дослідження туристичних ринків. Бізнес в
туризмі тісно пов’язаний з готельним бізнесом, тому в багатьох країнах
фахівців у цій сфері готують на основі спільних базових програм
(особливо в спеціалізованих вузах). Популярність, престижність фахової
професійної в останні десятиріччя в світі пояснюється тією роллю, що
відіграє туризм як в світовій економіці, так і в господарстві окремих
країн. В сфері туризму на середину 80-х років був зайнятий кожний 16
працюючий на планеті. Збільшення обсягів діяльності, безумовно,
відбилося й на кількості зайнятих в цій сфері. За даними Міжнародного
бюро праці в туризмі задіяно близько 100 млн. чол. Більше половини
зайнятих в туризмі припадає на готельний і ресторанний бізнес, до 10%
складають зайняті безпосередньо в туристичному бізнесі, і більш ніж
п’яту частину становлять зайняті в галузях, тісно пов’язаних з туризмом.
Мультиплікаційний ефект туристичної діяльності саме й проявляється у
створенні робочих місць в інших галузях економіки, таких як транспорт,
зв’язок, будівництво, агропромисловий комплекс, фінансова сфера,
інформаційні технології та інших. Від розвитку національного та
місцевого туристичних ринків залежить стан та розвиток традиційних
ремесел та культури, капіталовкладення в реставрацію та охорону пам’яток
історії, культури, природи, де також створюються нові робочі місця. Так,
в Європі, де туризм займає провідні позиції і в суспільному житті, і в
економіці, з цим видом діяльності пов’язано близько 38 млн. робочих
місць. На ринку робочих місць країн Європейського Союзу на туризм
припадає майже 13%, а в постсоціалістичних країнах Європи – до 9% від
загальної кількості робочих місць. Коливання попиту на послуги туризму
відбиваються й на характері зайнятості: «гарячий» сезон потребує
одночасного залучення значної кількості робочої сили різної кваліфікації
(але переважно некваліфікованої). Можливість використання
некваліфікованої праці приваблює в індустрію туризму трудових мігрантів:
наприклад, імігранти в готельному бізнесі Швеції становлять біля 20%, в
Німеччині – 24%. Індустрія туризму, особливо гостинності, завдяки змінам
в організації та технології, стала привабливою для жінок, що знайшло
відбиток в змінах статевої структури зайнятості в бік збільшення частки
жіночої праці, особливо в готельному та ресторанному бізнесі, де вона
сягнула понад 50% у розвинених європейських країнах. Чисельність та
структура зайнятості в туризмі залежить від рівня розвитку та структури
господарства кожної країни, від тієї ролі, яку відіграє туризм в
національній економіці. Загальна закономірність виглядає таким чином:
чим більш розвиненою і сталою є економіка країни, чим різноманітніша її
спеціалізація на світових ринках, тим більш сталі позиції займає
туристична діяльність і її місце в національній економіці конгруентне
іншим складовим. В країнах, де туризм відіграє провідну роль в
економіці, практично половина працездатного населення прямо чи
опосередковано пов’язана з туризмом. Тобто, зайнятість в туризмі
прямопропорційна обсягам діяльності і характеризує розвиток галузі в
країні, а за структурою зайнятості в туризмі можна робити висновок про
рівень сформованості внутрішнього ринку туристичних послуг. В Україні
підготовкою кадрів для сфери туризму займались з 70-х років XX ст., але
підготовка ця була обмежена як за кількістю спеціалістів, так і за
сферою прикладання праці. Спеціалізована середня фахова освіта
надавалась Київським технікумом готельного господарства з підготовки
спеціалістів середньої ланки для готельного господарства.
Методистів-організаторів туристсько-екскурсійної справи готували на
географічному факультеті Київського національного університету імені
Тараса Шевченка. Перепідготовкою кадрів для різних сфер туристичної
діяльності опікувалась система профспілок. Різноманітні курси,
розраховані на спеціалістів з середньою та вищою освітою, готували
екскурсосводів та гідів-перекладачів. В цілому ж кадрова політика в
галузі не була систематичною і цілеспрямованою, що позначалось на якості
обслуговування туристів. Розбудова індустрії туризму потребувала
кваліфікованих спеціалістів по всьому спектру спеціальностей, що
викликало розвиток в країні системи підготовки кадрів для туризму. Ця
система охоплює підготовку кадрів всіх управлінських рівнів, в тому
числі спеціальна фахова освіта для туристичної галузі здійснюється майже
в 60 навчальних закладах різного рівня акредитації, половина з них –
вищі навчальні заклади, що надають кваліфікацію бакалавра, спеціаліста і
провадять набір магістрів на відповідні спеціальності (Картосхема
«Україна. Індустрія туризму»). Маючи на меті якісну фахову підготовку на
основі узгодженої політики в сфері підготовки кадрів більшість
навчальних закладів в середені 90-х років XX ст. утворили Асоціацію
працівників навчальних закладів України туристичного і готельного
профілю, яка ввійшла до складу відповідної структури ВТО. У 2000 р. в
Україні чисельність працівників туристичної галузі становила 113,3 тис.
осіб, а з урахуванням сезонності та мультиплікаційного ефекту зайнятості
в цій сфері було створено 1,86 млн. робочих місць, тобто майже кожне 25
робоче місце в країні пов’язане з туризмом. Входження України в світовий
туристичний процес потребує відповідного кадрового забезпечення,
оскільки рівень обслуговування в туризмі великою мірою залежить від
рівня підготовки працівників. Це є специфічною рисою галузі,
комплексність обслуговування в якій передбачає не тільки значну частку
ручної праці, а й значний обсяг міжособових контактів. Комунікаційна
складова туристичної послуги забезпечується персоналом практично на всіх
стадіях обслуговування і є потужним чинником аквізиції туристів.
Динамічність галузі (технологічні, маркетингові, інформаційні та інші
інновації) потребує відповідної динамічної системи підготовки кадрів,
здатних працювати на рівні світових і європейських стандартів.

Література

Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес:
Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. –
К.: Знання України, 2002. – 358 с.

Гуляев В.Г. Контракты, договоры, соглашения и формуляры в туристской
деятельности: Учебно-практическое пособие. – М.: ПРИОР, 1998. – 336 с.

Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое
знание, 2003. – 496 с.

Дурович А.П. Маркетинговые исследования в туризме: Учебное пособие. –
Минск: Новое знание, 2002. – 348 с.

Дурович А.П. Реклама в туризме: Учебное пособие. – Минск: БГЭУ, 2000. –
192 с.

Европейский гостиничный маркетинг: Учебное пособие. – М.: Финансы и
статистика, 2003. – 224 с.

Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.:
Финансы и статистика, 2000. – 256 с.

Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. –
320 с.

Кириллов А.Г., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – СПб.: Издательство
СПб. университета, 1996. – 184 с.

Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998.

Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.:
Альтерпрес, 2002. – 436 с.

Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2001. – 320 с.

Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2002. – 352 с.

Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент:
Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 348 с.

Папирян Г.А. Международные экономические отношения: маркетинг в
туризме. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 160 с.

Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства (отели и рестораны).
– М.: Экономика, 2000. – 207 с.

Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.:
ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.

Altkorn J. Marketing w turystyce. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN,
2001. – 204 c.

www.world-tourism.org/ruso/ – російська версія сторінки Всесвітньої
туристичної організації (ВТО).

20. www.itravel.ru/biblio/ – бібліотека літератури по туризму.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020