Реферат на тему:
Фізичні якості та особливості їх розвитку у дітей молодшого шкільного
віку
ПЛАН
1. Засоби розвитку фізичних якостей
2. Особливості використання методів строго реґламентованої вправи
3. Особливості використання методу ігрової вправи у процесі розвитку
фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку
4. Особливості використання методу змагальної вправи у процесі розвитку
фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку
5. Особливості використання методів і особливості розвитку сили у
молодшому шкільному віці
6. Особливості використання методів і особливості розвитку гнучкості у
дітей молодшого шкільного віку
7. Особливості використання методів і особливості розвитку швидкості у
дітей молодшого шкільного віку
8. Особливості використання методів і особливості розвитку витривалості
у дітей молодшого шкільного віку
9. Особливості використання методів і особливості розвитку спритності у
дітей молодшого шкільного віку
Загальна характеристика фізичних якостей, засобів і методів їх
розвитку у дітей молодшого шкільного віку
Загальна характеристика фізичних якостей, засобів і методів їх розвитку
у дітей молодшого шкільного віку
Термін якість відображає рухові можливості людини.
До основних фізичних якостей відносять силу, витривалість, швидкість,
гнучкість і спритність.
Засоби розвитку фізичних якостей
Основним засобом розвитку фізичних якостей є фізичні вправи.
В сучасній теорії фізичного виховання користуються найбільш науково
обґрунтованою і ефективною для практичного застосування класифікацію
фізичних вправ, що використовуються для розвитку фізичних якостей.
1. Силові вправи – виконання рухових дій з подоланням підвищеного
(відносно до звичних умов) опору. Наприклад, підтягування в висі чи
присідання з обвантаженням.
2. Швидкісно-силові вправи – виконання рухових дій, які вимагають прояву
великих зусиль за якомога короткий час. Наприклад, стрибки, метання.
3. Фізичні вправи, що вимагають прояву швидкості – короткочасне
виконання відносно-простих за координацією вправ з субмаксимальною або
максимальною швидкістю. Наприклад, ходьба, біг, плавання.
4. Фізичні вправи, що вимагають прояву витривалості – тривале виконання
рухових дій без перерви для відпочинку, або їх повторне виконання до
втоми. Наприклад, циклічні (біг, плавання, ходьба), ациклічні
(присідання, віджимання).
5. Фізичні вправи які вимагають прояву спеціальної витривалості –
швидкісна витривалість, силова витривалість, координаційна витривалість.
6. Фізичні вправи, що вимагають прояву гнучкості – виконання рухів в
різних суглобах з якомога більшою амплітудою. Наприклад, нахил вперед.
7. Фізичні вправи, що вимагають прояву спритності – виконання різних
складнокоординаційних вправ, із незвичних вихідних положень, виконання
відносно простих за координацією рухів у відповідності до зміни умов
навколишнього середовища і ліміту часу. Наприклад, перекат, перекид,
човниковий біг.
8. Фізичні вправи, що вимагають прояву збереження рівноваги – виконання
різноманітних вправ на обмеженій площині опори, на підвищені (відносно
підлоги) опорі, на рухомій опорі. Наприклад ходьба по гімнастичній лаві,
колоді.
9. Фізичні вправи, що вимагають комплексного прояву різних фізичних
якостей. Наприклад, гра в баскетбол сприяє розвитку швидкості,
швидкісно-силовим якостям, спритності.
У процесі розвитку фізичних якостей особливу увагу потрібно звернути на
потужність енергообміну. Тому фізичні вправи можна розділити на вправи
максимальної, субмаксимальної, великої і помірної потужності
(В.С.Фарфель, 1949).
1. Фізичні вправи максимальної потужності – це рухи, що виконуються з
максимальною інтенсивністю і тривалістю до 20-22 секунд. Наприклад,
спринтерські дистанції.
2. Фізичні вправи субмаксимальної потужності – це рухи, які виконуються
на протязі від 22-25 с до 3-4 хвилин з біляграничною для відповідної
тривалості інтенсивністю. Наприклад, біг на 400, 800, 1500 м.
3. Фізичні вправи великої потужності – це рухи, які виконуються з
середньою інтенсивністю на протязі від 4-5 до 30 хвилин. Наприклад біг
на дистанції 2000 метрів.
4. Фізичні вправи помірної інтенсивності – це вправи тривалістю понад 30
хвилин.
Методи розвитку фізичних якостей
Для раціонального керування процесом розвитку фізичних якостей потрібно
визначити не тільки те, що робити (засоби), а і те як виконувати
відповідне навчальне завдання (методи).
Методи строго регламентованої вправи
Характерною ознакою цієї групи методів вправи є чітка регламентація їх
структури і змісту.
Методи строгої регламентації вправи можна розділити на три групи.
Методи безперервної вправи – характерною особливістю є тривале виконання
одного тренувального завдання без інтервалів відпочину. В якості засобу
можуть використовуватись як циклічні (біг, ходьба, плавання), так і
ациклічні вправи (виконання комплексу вправ ритмічної гімнастики).
Інтенсивність навантаження знаходиться в досить широких межах – 25-30 до
70-75% від індивідуального максимуму.
1. Метод безперервної стандартизованої вправи – характеризується
незмінністю величини тренувального впливу (швидкість пересування, ритм,
темп, амплітуда рухів) від початку до кінця вправи. Цей метод
використовується переважно для розвитку загальної витривалості. Він
також сприяє розвитку вольових якостей. Тренувальний ефект полягає у
підвищенні продуктивності роботи серцево-судинної і дихальної систем.
Основним недоліком застосування цього методу є низький емоційний фон при
виконані завдання.
2. Метод безперервної варіативної вправи характеризується багаторазовою
зміною швидкості пересування або величиною зусиль, ритму, темпу чи
амплітуди рухів. За допомогою методу розвивають загальну і спеціальну
витривалість. Прикладом може бути біг по пересічній місцевості.
Використання даного методу на місцевості де постійно змінюється рельєф,
краєвид тощо, приносить хороший психологічний ефект і допомагає подолати
одноманітність циклічної роботи. Може використовуватись у молодшій школі
під час проведення уроків в природних умовах.
3. Метод безперервної прогресуючої вправи характеризується поступовим
(від початку до кінця конкретного тренувального завдання) збільшення
швидкості або величини зусиль, темпу або амплітуди рухів, або кількох
компонентів одночасно. Спрямований переважно на розвиток спеціальної
витривалості.
4. Метод безперервної реґресуючої вправи характеризується найвищою
інтенсивністю на початку вправи і поступовим її зниженням до кінця
вправи. Тренувальним ефект забезпечується тим, що на початку виконання
вправи внаслідок її інтенсивного виконання накопичується втома, яку
потрібно долати аж до кінця виконання вправи. Сприяє розвитку загальної
і спеціальної витривалості.
Методи інтервальної вправи характеризуються наявністю робочих фаз і
інтервалів відпочинку між ними в процесі виконання певного тренувального
завдання. В залежності від режиму навантаження, у процесі виконання
одноразового тренувального завдання, інтервальний метод вправи може мати
чотири різновиди.
1. Метод інтервальної стандартизованої вправи характеризується
незмінністю усіх його компонентів від початку до кінця виконання
конкретного тренувального завдання. Може застосовуватись для розвитку
всіх фізичних якостей.
2. Метод інтервальної варіативної вправи характеризується хвилеподібною
зміною величини тренувального впливу у процесі виконання відповідного
тренувального завдання. При цьому варіативність тренувального впливу
може досягатись, як ритмічною зміною тривалості (обсягу) або
інтенсивності робочих фаз, так і зміною тривалості інтервалів
відпочинку. Використовується практично для розвитку всіх фізичних
якостей.
3. Метод інтервальної прогресуючої вправи характеризується прогресивним
збільшенням сили тренувального впливу від початку до кінця виконання
тренувального завдання. Його можна досягти за рахунок зростання
інтенсивності або тривалості робочих фаз при стандартизованих інтервалах
відпочинку. Використовується для покращення спеціальної витривалості.
4. Метод інтервальної регресуючої вправи характеризується високою
інтенсивністю на початку виконання тренувального завдання і поступовим
його зниження до кінця виконання вправи. Зниження величини тренувального
впливу можна також забезпечити зменшенням тривалості (кількості
повторів) робочих фаз, або збільшенням тривалості відпочинку при
стандартних показниках інших компонентів навантаження.
Методи комбінованої вправи характеризуються поєднанням в одному занятті
безперервності, інтервальності та різних режимів навантаження. Можливі
наступні варіанти використання методів комбінованої вправи.
1. Метод безперервно-інтервальної стандартизованої вправи.
2. Метод інтервально стандартно-прогресуючої вправи.
3. Метод повторно-інтервальної стандартизованої вправи
4. Метод колової вправи характерною особливістю якого є почергове
виконання комплексу із 6-10 вправ, тренувальний вплив яких спрямований
на розвиток конкретної рухової якості чи певних функціональних систем
організму. Рівень тренувального навантаження визначається окремо для
кожного учня чи групи учнів які мають однаковий рівень підготовленості.
Метод ігрової вправи характерною ознакою якого є сюжетна організація
рухової діяльності. Загальне навантаження в тренувальних завданнях, що
виконується методом ігрової вправи, регулюється тривалістю, змінами у
правилах, розміром майданчика, величиною додаткових обтяжень. Але точно
спланувати індивідуальне навантаження та об’єктивно його врахувати при
застосуванні методу ігрової вправи, практично неможливо.
Метод змагальної вправи характеризується співставленням рухових
можливостей в умовах упорядкованої боротьби за першість чи якомога вищий
результат.
Виконання тренувальних завдань методом змагальної вправи пов’язане з
дуже високими вимогами до фізичних і психічних можливостей дитини,
викликає глибокі зміни в діяльності функціональних систем організму. Це
у найбільшій мірі стимулює адаптаційні процеси, забезпечує розвиток
здатності до реалізації у змаганнях потенційних можливостей людини.
Методика розвитку фізичної якості повинна передбачати по можливості
точні вказівки, щодо виконання у певній послідовності системи основних
операцій, які сприяють позитивному вирішенню поставленої задачі.
Принципова схема побудови алгоритму методики розвитку фізичних якостей
повинна включати ряд операцій. (М.М.Линець, 1997)
1. Постановка педагогічної задачі (визначається яку саме якість і до
якого рівня потрібно її розвивати).
2. Добір найбільш ефективних для вирішення поставленої задачі засобів.
3. Добір адекватних методів.
4. Визначення місця вправи у окремому занятті і в системі занять.
5. Визначені тривалості періоду розвитку якості та необхідної кількості
тренувальних занять.
6. Визначення загальної величини тренувальних навантажень та динаміки у
відповідності з закономірностями адаптації до тренувальних впливів.
Особливості методики розвитку фізичних якостей у дітей молодшого
шкільного віку
Розвиток сили
Сила – це здатність м’язів виконувати певну роботу (здатність долати
зовнішній опір чи протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль). Вона
характеризується ступенем напруження м’язів. Чим більша кількість
м’язових волокон скорочується під впливом нервових імпульсів тим більшу
силу розвиває м’яз.
У залежності від рухової задачі і характеру роботи опорно-рухового
апарату, сила, яку повинні проявляти м’язи, набуває специфічних
особливостей. Основними якісно специфічними проявами сили є абсолютна і
відносна сила, швидкісна сила та вибухова сила.
Абсолютна сила людини – це її здатність долати якнайбільший опір або
протидіяти йому у довільному м’язовому напружені. Тобто йдеться про
максимальний прояв силових можливостей.
Відносна сила – це кількість абсолютної сили людини, що припадає на один
кілограм маси її тіла. Використовується для порівняння сили людей, що
мають різну масу тіла.
Швидкісна сила людини – це її здатність з якомога більшою швидкістю
долати помірний опір.
Вибухова сила людини – це її здатність проявити якнайбільше зусилля за
якомога коротший час.
В залежності від режиму роботи м’язів розрізняють:
Статичну силу – проявляється тоді коли м’язи напружуються, а переміщення
тіла, його ланок чи предметів, з якими взаємодіє людина відсутнє.
Динамічну силу – проявляється тоді коли подолання опору супроводжується
переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі.
Засоби розвитку сили
В якості основних засобів розвитку сили використовують фізичні вправи
при доборі яких потрібно врахувати їх переважний вплив на розвиток
певної силової якості, можливість забезпечення локального, реґіонального
чи загального впливу на опорно-м’язовий апарат та можливість точного
дозування величини навантаження. Ці вправи можна поділити на:
1. Вправи з обтяженням масою власного тіла (підтягування віджимання,
стрибки, присідання і ін.). найбільш ефективні для розвитку
максимальної, вибухової і швидкісної сили.
2. Вправи з обтяженням масою предметів (штанга, гирі, гантелі, набивні
м’ячі і ін.). Найбільш ефективні для розвитку спеціальних силових
можливостей (стрибки і метання).
3. Вправи з обтяженням опором (опір еластичних предметів, партнера,
навколишнього середовища, самоопір і ін.).
4. Вправи у подоланні опору еластичних предметів (гуми, пружини і ін.).
Найбільш ефективні для розвитку м’язової маси, а також максимальної
сили. зовсім непридатні для виховання вибухової сили
5. Вправи з подоланням опору партнера чи навколишнього середовища (біг
вгору, протидія партнера).
6. Вправи у самоопорі. Сприяють зростанню м’язової маси та вдосконаленню
втрішньом’язової координації.
7. Вправи з комбінованими обтяженнями (підтягування, стрибки з
обтяженням і ін.). Сприяють покращенню спеціальної силової підготовки.
8. Вправи на тренажерах (технічні пристрої за допомогою яких можна
вирішувати певні педагогічні задачі).
9. Ізометричні вправи (напруження м’язів яке не супроводжується
зовнішнім рухом. Позитивно впливають на розвиток внутрішньом’язової
координації та максимальної і вибухової сили.
10. Ігрові вправи найбільш ефективні при вихованні сили у дітей
молодшого шкільного віку за рахунок зміни режимів напруження різних
м’язових груп. До ігор які використовуються для розвитку сили
відносяться:
а) ігри, які вимагають утримання зовнішніх об’єктів (естафети з
набивними м’ячами);
б) ігри з подоланням зовнішнього опору (перетягування канату);
в) ігри з чергуванням режимів напруження різних м’язових груп (естафети
з перенесенням вантажу різної ваги).
Вікові особливості розвитку силових можливостей
Загальний розвиток сили м’язів до 9-10 річного віку у дівчат і 10-11
річного віку у хлопців незначний. нАйбільш високі темпи приросту
абсолютної сили, за показниками дев’яти основних груп скелетних м’язів
припадає у молодшому шкільному віці на період від 10 до 11 років
(Ф.Г.Казарян, 1975). До цього віку величини річного приросту абсолютної
сили у дівчат і хлопців майже не відрізняються. Достовірних розбіжностей
у показниках сили м’язів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку немає. Але
сила м’язів рук і тулуба в усіх вікових періодах (після 6 років) у
хлопців більша ніж у дівчат.
Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному
віці відносна сила досягає високих показників, які особливо у дівчат,
близькі до показників дорослих жінок.
Швидкісно-силові якості мають найбільш високі темпи приросту як у
дівчат, так і у хлопців від 10 до 11 років (А.А.Гужаловський, 1978;
Л.В.Волков, 1981). Разом з тим темпи розвитку окремих м’язових груп
нерівномірні і не завжди співпадають. Так спочатку інтенсивно
розвиваються м’язи розгиначі тулубу, потім розгиначі стегна і стопи,
дальше згиначі плеча, тулубу і згиначі та розгиначі передпліччя і
гомілки.
Особливості методики розвитку сили
Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м’язової маси.
Використовується вправи з обтяженням масою предметів, з подоланням опору
еластичних предметів та вправ на спеціальних тренажерах, які виконуються
інтервальним та комбінованим методами вправи. Оптимальна кількість
повторів в одному підході – від 6-8 до 10-12 разів (20-35 с). Кількість
підходів при розвитку окремої м’язової групи для учнів молодших класів
становить, як правило 2-3 підходи. Спочатку виконують вправи не більш
масивні м’язові групи, а потім на дрібні. Відпочинок між підходами
активний (ходьба, вправи на відновлення дихання і розслаблення). Заняття
проводять двома шляхами – почерговий (на кожне заняття окрема група
м’язів), концентрований (4-6 занять на одну м’язову групу).
Методика розвитку швидкісної сили. Використовують вправи з обтяженням
масою предметів та масою власного тіла, з комбінованим обтяженням, в
подоланні опору навколишнього середовища та вправи на спеціальних
тренажерах. Завдання виконуються методами інтервальної змагальної,
ігрової та комбінованої вправи.
Методика розвитку вибухової сили. Застосовуються вправи з обтяженням
масою предметів (набивний м’яч, мішечки з піском), вправи балістиного
характеру (метання, стрибки). Переважно вправи виконуються інтервальним
методом вправи. При використанні стрибків і метань використовують
змагальний і ігровий метод.
Розвиток гнучкості
Гнучкість тіла – це здатність людини виконувати рухи в суглобах з
якомога більшою амплітудою
Важливо з дитинства зберегти природну гнучкість, тим більше, що у
молодшому шкільному віці еластичність суглобно-звязкового апарату й
здатність м’язів до розтягування краща, ніж у підлітків та юнаків.
Гнучкість розвивається паралельно з силою і вмінням довільно
розслаблювати м’язи. В багатьох граничних рухах одні м’язи повинні
активно скоротитись , а інші – розтягуватись. Добре розтягнути м’яз
можна, коли напруження м’язових волокон найменше.
Гнучкість буває загальна і спеціальна, активна і пасивна, динамічна і
статична.
Активна гнучкість – максимально можлива амплітуда рухів, яку може
проявити людина у певному суглобі без сторонньої допомоги,
використовуючи лише силу власних м’язів, що здійснюють рухи у цьому
суглобі.
Пасивна гнучкість – максимально можлива амплітуда рухів у певному
суглобі, яку людина здатна продемонструвати за допомогою зовнішніх сил
(відносно цього суглобу), що створюються партнером, приладом,
обтяженням, дією інших ланок власного тіла тощо.
Різниця між пасивною і активною гнучкістю називається резерв гнучкості.
Засоби розвитку гнучкості
Для розвитку гнучкості використовують такі вправи, що вимагають більшої
амплітуди рухів у суглобах і ніж у повсякденному житті. Всі вправи, які
використовуються для розвитку гнучкості можна поділити на три групи:
1. Силові вправи.
2. Вправи на розслаблення м’язів.
3. Вправи на розтягування
Кожна із зазначених груп в свою чергу поділяється на підгрупи.
Активні вправи – виконуються внаслідок довільного напруження та
скорочення м’язів-синергістів і адекватного розслаблення та розтягування
м’язів-антагоністів та інших м’язових тканин. Ці вправи можуть
виконуватись, як з обтяженням так і без обтяження. За характером активні
рухи поділяються на: повільні рухи (нахили голови і тулубу вперед,
назад, вліво, вправо, повороти, колові рухи, відведення і ін.); махові
рухи; пружні рухи.
Махові рухи – це рухи кінцівками, що розпочинаються за рахунок
напруження м’язів і продовжуються за інерцією. Вони виконуються по типу
маятника, або типу колових рухів з амплітудою, що поступово зростає.
Пасивні вправи – суть їх полягає у тому, що переміщення ланок тіла одна
відносно іншої відбувається за рахунок долаючої роботи м’язів
відповідного суглоба, а під впливом зовнішніх сил.
Комбіновані вправи – поєднання в одній вправі активної і пасивної фаз,
динамічного та статичного режимів роботи.
Вікові особливості розвитку гнучкості
Раціональне планування роботи, що спрямована на розвиток гнучкості,
вимагає врахування вікових змін формування рухливості в суглобах. В
цілому гнучкість інтенсивно покращується під впливом занять в дітей з 6
до 8 років і від 9 до 10-11 років. У дівчат показники гнучкості на
20-30% вищі чим у хлопців. Але у різних суглобах вона має різну динаміку
розвитку. Так рухливість у дрібних суглобах розвивається скоріше ніж у
масивніших.
Особливості методики розвитку гнучкості
Процес розвитку гнучкості поділяють на два етапи: перший – етап
збільшення амплітуди рухів у суглобах до оптимальної величини; другий –
етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.
У руховій діяльності проявляється переважно активна гнучкість. Але
функціональною передумовою її розвитку є пасивна гнучкість. При цьому
слід врахувати, що активна гнучкість розвивається у 1,5-2,0 рази
повільніше ніж пасивна.
Для її розвитку доцільно застосовувати: повторні пружні рухи, виконувані
“до відмови” (нахили, присідання, випади, відведення ніг та інші);
повільні рухи з максимальною амплітудою; утримування певної пози
(тулуба, ніг) у кінцевому розтягненому положенні. Застосування
самозахватів, активної допомоги партнерів, додаткові опори об прилад та
різних обтяжень (набивних м’ячів, гантелей, ваги партнера) значно
збільшують ефективність вправ на гнучкість.
Вправи на розвиток гнучкості виконуються інтервальним або комбінованим
методами. Оптимальна тривалість виконання окремої вправи може коливатись
від 15-20 с до кількох хвилин (оптимальна тривалість статичних вправ
становить 6-12 с (В.Н.Платонов, 1984)). Індивідуальним критерієм
визначення тривалості виконання вправи є зменшення амплітуди при
повторних рухах внаслідок втоми.
Дозування вправ з розвитку рухливості у різних суглобах
в одному занятті (Б.В.Сермеєв, 1970).
Суглоби Етапи
Розвитку гнучкості Збереження гнучкості
Хребта 90-100 40-50
Кульшові 60-70 30-40
Плечові 50-60 30-40
Променево-зап’ясткові 30-35 20-25
Колінні 20-25 10-15
Гомілково-стопні 20-25 10-15
Тренувальні завдання виконуються серіями по 10-20 повторень.
При виконанні вправ на гнучкість амплітуду збільшують поступово. При
цьому в кожному наступному повторі намагаються досягнути більшої
амплітуди або принаймні зберегти її. Темп виконання повинен бути
повільний, особливо в перших серіях. Тривалість відпочинку між серіями
вправ коливається в діапазоні від 10-20 с до кількох хвилин і залежить
від характеру вправ, їх тривалості та рівня підготовленості.
Короткочасні інтервали відпочинку (10-20 с) потрібно проводити пасивно,
більш тривалі заповнюються ходьбою та вправам на розслаблення.
Важливе значення має послідовність виконання вправ. Більш доцільно
починати заняття з розвитку рухливості у суглобах, що оточені масивним
м’язами (суглоби хребта, кульшові та плечові суглоби), а потім
переходити до розвитку рухливості в інших суглобах. При цьому спочатку
виконують всі заплановані вправи для розвитку рухливості в одному
суглобі, а лише потім переходять до інших.
Розвиток швидкості
Швидкісні можливістю людини є комплексною якістю і складається з
наступних проявів:
1. Швидкість рухових реакцій – процес, що розпочинається зі сприйняття
інформації, яка спонукає до дії (заздалегідь обумовлений сигнал, або
ситуація, що має сигнальне значення), і закінчується з початком руху
відповіді.
2. Проста рухова реакція – це здатність якомога скоріше відповідати
заздалегідь обумовленою руховою дією на стандартний заздалегідь
обумовлений сигнал.
3. Реакція на рухомий об’єкт – це здатність якомога швидше і точніше
реагувати на нестандартні переміщення певного об’єкта (об’єктів) в
умовах дефіциту часу та простору.
4. Реакція вибору – це здатність людини якомога швидше здійснювати добір
адекватної відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу
та простору.
5. Швидкість поодиноких рухів – прості необтяжені рухи, що вимагають
максимального прояву швидкості (удар у боксі, укол у фехтуванні).
6. Частота (темп) необтяжених рухів – упорядковане чергування напруження
та розслаблення одних груп м’язів (синергістів) з одночасним
розслабленням та напруженням інших (антогоністів).
Вікові особливості розвитку швидкісних можливостей у дітей молодшого
шкільного віку
Швидкість у всіх її проявах прогресує на протязі життя, значно менше і
раніше підлягає віковим інволюційним змінам, ніж інші фізичні якості
навіть за умови її спеціального розвитку.
Прогресивний розвиток швидкості спостерігається до 14-15 років у дівчат
та до 15-16 років у хлопців (В.П.Філін, 1974).
Віковий період від 7-8 до 11-12 років найбільш сприятливий для розвитку
швидкості рухових реакцій та частоти рухів. Цей період також
відрізняється найвищим в онтогенезі темпами розвитку координаційних
можливостей. Тому саме у цьому віці необхідно акцентувати увагу на
вдосконаленні міжм’язової координації у швидкісних рухах (А.В.Коробков,
1983).
Особливості методики розвитку швидкості
Покращення швидкості простої реакції можна досягнути шляхом
багатократного реагування на різноманітні сигнали (свисток, сплеск,
голос). При повторному реагуванні потрібно постійно змінювати завдання і
умови їх виконання, добиватись непередбачуваності сигналу.
Покращення складної реакції проводиться за рахунок підвищення швидкості
руху об’єкту, раптовій його появі, зменшенню величини і дистанції руху.
Реакція вибору покращується шляхом використання ігор в яких створюються
сприятливі умови для реагування на умови діяльності, що змінюються в
залежності від поведінки партнерів чи суперника.
Швидкість руху залежить не лише від розвитку швидкісних можливостей, а і
від інших факторів, таких як сила, гнучкість, витривалість, техніка і
ін.
В зв’язку з цим в методиці виховання швидкості розрізняють два напрямки:
цілісне удосконалення швидкості і аналітичне удосконалення тих факторів
від яких вона залежить.
Цілісне удосконалення проходить завдяки використанню повторного
виконання вправ на швидкість інтервальним методом. Тривалість вправи
визначається можливістю підтримувати максимальну швидкість, але не
повинна перевищувати 20 с. На одному уроці учень може виконати 8-10
повторень, при цьому найбільша швидкість досягається під час першого і
шостого повтору. Навантаження планується з розрахунку 1:10 чи 1:15
(тобто 6 с навантаження – 1 хвилина відпочинку. Інтервали відпочинку 95%
від часу необхідного для відновлення після виконання вправи. Характер
відпочинку активний.
Як тільки швидкість виконання вправи починає падати потрібно перестати
виконувати вправу. На фоні втоми швидкість не виховується.
Добрий результат у вихованні швидкості дають виконання вправ змагальним
методом.
Розвиток витривалості
Витривалість – це здатність до тривалого виконання вправ без зниження
їхньої якості. Розрізняють:
Загальну витривалість – здатність якомога довше виконувати м’язову
роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної
більшості скелетних м’язів.
Швидкісну витривалість – здатність якомога довше виконувати м’язову
роботу з біляграничною та граничною для себе інтенсивністю.
Силову витривалість – здатність якомога продуктивніше, для конкретних
умов рухової діяльності, долати помірний зовнішній опір.
Засоби розвитку витривалості
До засобів розвитку витривалості можуть бути зараховані різноманітні
вправи і їх комплекси, що відповідають ряду вимог (М.М.Линець, 1997)
– відносно проста техніка виконання;
– активне функціонування переважної більшості скелетних м’язів;
– підвищена активність функціональних систем, що лімітують прояв
витривалості;
– можливість дозування та регулювання навантаження
– можливість тривалого виконання (від кількох хвилин до кількох годин).
Досить ефективним засобом розвитку витривалості у молодшому шкільному
віці є спортивні і рухливі ігри. В якості допоміжних вправ можна
використовувати дихальні вправи.
Вікові особливості розвитку витривалості у дітей
молодшого шкільного віку
Витривалість, як і інші фізичні якості має нерівномірний характер
природнього розвитку. Так загальна витривалість у хлопців має високі
темпи приросту з 8-9 до 10 років. Середні темпи розвитку швидкісної
витривалості припадають на вік від 11 до 13 років. Віковий період від 9
до 11 років характеризується низькими темпами проднього розвитку
швидкісної витривалості.
Динаміка природнього розвитку загальної витривалості у дівчат має інший
характер ніж у хлопців. Темпи приросту у них спостерігаються в період
від 10 до 13 років (А.Г.Сухарєв, 1991).
Особливості методики розвитку витривалості
В процесі розвитку загальної витривалості необхідно забезпечити
тренувальні впливи на фактори, що лімітують її прояв.
Найбільш ефективно загальна витривалість розвивається при використанні
методів строго реґламентованої та змагальної вправи. Оптимальна
тривалість вправи від 20-30 хв. до кількох годин. Розпочинати тренування
на витривалість потрібно з ходьби поступово переходячи на біг підтюпцем
з дозованою ходьбою. В подальшому перейти на безперервний біг до
оптимального рівня. Інтенсивність роботи визначається за показниками
ЧСС.
Найбільший ефект у розвитку витривалості у дітей молодшого шкільного
віку дає метод ігрової вправи. Регулювання навантаження здійснюється
шляхом зміни тривалості ігрових завдань, зменшення або збільшення
розмірів ігрового майданчику та кількості гравців, зміни ігрових амплуа
тощо. Сумарна тривалість ігрових завдань у залежності від рівня
підготовленості може складати від 20-30 до 60-90 хвилин.
Непогані результати у розвитку загальної витривалості поряд з іншими
методами дає метод змагальної вправи.
Для розвитку швидкісної витривалості застосовують переважно методи
комбінованої вправи та метод змагальної вправи. Тривалість вправи від
10-12 до 25-30 с. для учнів молодшого шкільного віку тривалість вправи
буде в межах 10-17 с. Інтенсивність від 70 до 100% стосовно
індивідуальної максимальної швидкості. Інтервал відпочинку в межах
90-180 с між вправами і 6-20 хвилин між серіями вправ (повне
відновлення). Характер відпочину активний (вправи на розслаблення,
дихальні вправи, ходьба. Кількість повторень вправи в одній серії 3-6,
кількість серій на одному занятті 2-5.
Розвиток швидкісної витривалості може вирішуватись в комплексі з іншими
педагогічними задачами.
1. Навчання техніці фізичних вправ + розвиток швидкісної витривалості.
2. Розвиток координаційних здібностей або гнучкості + розвиток
швидкісної витривалості.
3. Розвиток швидкісно-силових якостей + розвиток швидкісної
витривалості.
4. Розвиток швидкісної витривалості + розвиток силової витривалості.
Слід наголосити, що в одному занятті не рекомендується розвивати
загальну і швидкісну витривалість оскільки вони обумовлюються різними
механізмами енергозабезпечення.
Методика розвитку силової витривалості переважно базується на засадах
розвитку загальної витривалості. Для розвитку силової витривалості
застосовують різні статичні і динамічні вправи та їх комбінації.
Використовують методи інтервальної, комбінованої та колової вправи.
Кількість повторень в одній вправі коливається в межах з 15-20 до 150
разів. Оптимальна тривалість вправи становить від 15 до 120 с. Кількість
підходів у серії 4-6 у 1-3 серіях. Оптимальний темп виконання середній.
Тривалість відпочинку 20-90 с, характер – активний.
При виконанні ізометричних вправ недопустимим є затримка дихання.
Тривалість напруження від 10-12 до 20-30 с. Інтервал відпочинку між
вправами – жорсткий, між серіями повний. Характер відпочинку – активний.
Розвиток спритності
Спритність – здатність швидко оволодівати новими руховими координаціями
й швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до обставин, що
раптово змінюються.
Бути спритним – означає вміти керувати своїми рухами, володіти руховою
вправністю, добре орієнтуватися в просторі і в часі, виконувати задані
дії з великою точністю; узгоджувати роботу м’язів із заданим темпом і
ритмом, точно диференціювати величину м’язових зусиль, уміти поєднувати
рух різних частин тіла, зберігати рівновагу. Найкращий період розвитку
спритності припадає на молодший шкільний вік. Це означає що з перших
уроків розвиткові цієї якості необхідно приділяти максимальну увагу.
Розвиток спритності залежить від розвитку компонентів, які обумовлюють
її прояв, а саме: а) просторової орієнтації; б) точності відтворення
рухів за просторовими, силовими і часовими параметрами; в) статичної і
динамічної рівноваги.
Точність просторових переміщень прогресивно покращується з 7 до 12
років. Засобами її розвитку є вправи на відтворення поз людини при яких
параметри розміщення тіла і йога частин задаються вчителем. Складність
виконання вправи підвищується коли учень закриває очі.
Точність відтворення м’язових зусиль при виконанні вправ інтенсивно
покращується в дітей з 8 річного віку. При цьому здатність оцінювати
вагу предметів розвивається в основному з 8-10 років, а здатність
відтворення заданої величини м’язового зусилля – після 11 років.
Точність відтворення м’язових зусиль виховується за допомогою вправ, що
розвивають точність диференційованих м’язових зусиль, вправ з обтяженням
де вага чітко дозується. Крім цього використовуються стрибкові вправи,
метання, які обумовлюють прикладення різних м’язових зусиль
Розвиток точності відчуття часу виховується за допомогою вправ які
дозволяють змінити амплітуду руху, а також циклічними вправами, що
виконуються з різною швидкістю.
Збереження стійкості тіла (рівновага) необхідна якість при виконанні
будь якої вправи.
Розрізняють статичну (тривале збереження визначених поз) і динамічну
рівноваги (збереження напрямку переміщення при постійній зміні поз).
Статичну рівновагу розвивають через ускладнення структури вправи і зміну
психофункціонального стану учня (виконання вправи на рухливій опорі).
Динамічна рівновага удосконалюється за допомогою вправ циклічного
характеру в ускладненому варіанті (біг по похилій площині, зменшення
ширини опори).
Вестибулярна стійкість характеризується збереженням пози чи напрямку
руху після подразнення вестибулярного апарату (наприклад після
обертання). Для її розвитку використовуються вправи з обертальними
рухами в різних площинах.
Правила застосування вправ для розвитку спритності
1. Урізноманітнювати і поступово ускладнювати завдання, змінюючи вихідні
положення, вправи, умови їхнього виконання.
2. Виконувати всі вправи однаково добре вліво і вправо.
3. Стежити за точністю виконання рухів під час засвоєння всіх поз, а
також дотримання заданого темпу і ритму.
4. Забезпечити постійний контроль за правильністю і виразністю рухів,
застосовуючи взаємний контроль і самоперевірку.
Питання для перевірки
1. Назвіть основні засоби розвитку фізичних якостей.
2. Дайте коротку характеристику основним методам розвитку фізичних
якостей.
3. Розкрийте вікові особливості розвитку фізичних якостей у дітей
молодшого шкільного віку
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
