.

Фізична виносливість (Реферат)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 4233
Скачать документ

Реферат на тему:

Фізична виносливість Зміст.

TOC \o “1-3” Вступ. PAGEREF _Toc480180880 \h 3

1. Виховання витривалості – одне з найважливіших завдань фізичного
виховання. PAGEREF _Toc480180881 \h 5

2. Розвиток витривалості на уроках фізкультури в молодших класах школи
PAGEREF _Toc480180882 \h 7

3. Методика удосконалення різних видів витривалості (загальної,
анаеробної, силової) PAGEREF _Toc480180883 \h 11

4. Засоби розвитку витривалості у дітей молодшого віку. PAGEREF
_Toc480180884 \h 13

Висновок. PAGEREF _Toc480180885 \h 21

Список літератури: PAGEREF _Toc480180886 \h 23

Вступ.

Піднесення ролі фізичної культури у зміцненні здоров’я населення є
сьогодні одним з головних завдань нової України. Особливо важливе
значення фізична культура має для дітей і учнівської молоді, високий
рівень здоров’я та різнобічний фізичний розвиток яких – запорука
успішної реалізації соціально-економічних перетворень нашого
суспільства. Підтвердженням актуальності зазначених проблем, об’єктивної
необхідності істотних змін в організації та методиці фізичного виховання
дітей і молоді є низький рівень фізичної підготовленості та погіршення
стану здоров’я чималої частини нинішніх випускників шкіл. До того ж
ефективна реалізація базової та регіональних програм з фізичної культури
для учнів загальноосвітніх шкіл вимагає впровадження в практику вчителів
фізичної культури нових науково-методичних розробок. Фізичне виховання
учнів є невід’ємною частиною всієї учбово-виховної роботи школи і займає
важливе місце в підготовці учнів до життя, до суспільно корисної праці.
Робота з фізичного виховання в школі відрізняється великим різноманіттям
форм, що вимагають від учнів прояву організованості, самодіяльності,
ініціативи, що сприяє вихованню організаційних навичок, активності,
спритності. Здійснюване в тісному зв’язку з розумовим, моральним,
естетичним вихованням і трудовим навчанням, фізичне виховання сприяє
всебічному розвитку школярів. Швидкість, спритність, сила, витривалість,
гнучкість необхідні кожній людині. Розвиток цих якостей тісно пов’язаний
з формуванням у дітей рухових навиків. Виконання фізичних вправ у
різному темпі, із різноманітними ускладненнями, протягом певного
відрізку часу сприяє їхньому розвитку.

В курсовій роботі зроблено спробу визначити та проаналізувати методи та
засоби розвитку витривалості у учнів молодшого віку. При написанні цієї
роботи було опрацьовано статті та монографії вітчизняних вчених, що
займаються розробкою питання, щодо розвитку витривалості у дітей різного
віку: Волкова Л. В., Ареф‘єва В. Г., Гужаловського А. А., Вільчковського
Е. С. та інщих.

Робота складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновку та
списку використаної літератури.

1. Виховання витривалості – одне з найважливіших завдань фізичного
виховання.

Витривалість – це спроможність організму людини переборювати наступаюче
стомлення. Розрізняють фізичне, емоційне, сенсорне і розумове стомлення.
Фізичне стомлення підрозділяється на локальне, регіональне і глобальне
(у залежності від обсягу м’язової маси, що бере участь у роботі, тобто
відповідно до l/з. до 2/з і понад 2/з), гостре і комулятивне (
накопичене) і, нарешті, компенсоване (без зниження працездатності) і
декомпенсоване (коли крива працездатності неухильно знижується).

Види витривалості відповідають різновидам м’язової роботи. Наприклад,
локальної, регіональної і глобальної м’язової діяльності відповідають
локальна, регіональна і глобальна витривалість і т.д.

Витривалість визначається властивостями центральної нервової системи і
процесами, що відбуваються в ній при м’язовій діяльності (вивчені поки
дуже мало), а також енергетичним обміном в організмі.

Енергообмін в організмі людини базується на законі зберігання енергії,
на перетворенні хімічної енергії в механічну і визначається такими
чинниками: потужністю м’язової роботи, тобто максимальною кількістю
енергії, виділеної організмом в одиницю часу; об’ємом, тобто загальною
кількістю роботи, виконаної за рахунок того або іншого джерела енергії;
ефективністю, тобто ступенем корисності енерговитрат при м’язовій
роботі.

Органами, що лімітують в організмі виділення і постачання тканинам кисню
і живильних речовин, є серце, печінка м’язи. Від потужності роботи серця
залежить кількість поставляемого до тканин кисню, а отже, і кількість
продуктів харчування, що окислюються. Печінка містить визначену
кількість гликогену, від швидкості й ефективності розпаду котрого
(процеси гликолизу) залежить розмір виділяємої енергії. М’язи містять
енергетичне багаті фосфатині з’єднання, розпад яких миттєво виділяє
енергію.

Якщо серце працює в аеробному (кисневому) режимі, то печінка і м’язи
використовують анаеробну енергетику, при якій різноманітні біохімічні
перетворення здійснюються без участі кисню.

Тому, спираючись на механізми енергетичних перетворень, варто розрізняти
три види витривалості (м’язової працездатності): аеробну,
анаеробно-лактатну і анаеробно-алактатну. Перший із них ще іменують
вегетативною витривалістю, а другі дві – м’язовою витривалістю.

При розвитку витривалості необхідно вирішення таких завдань:

1. Удосконалювання витривалості до локальної, регіональної і глобальної
м’язової роботи.

2. Удосконалювання статичної і динамічної витривалості.

3. Удосконалювання витривалості до рівномірної і нерівномірної м’язової
роботи.

4. Удосконалювання витривалості до м’язової роботи: максимальної (10-30
секунд), субмаксимальної (ЗО секунд – 4 хвилини), великої (4-30 хвилин)
і помірної (більш ЗО хвилин) потужності.

У процесі удосконалювання витривалості необхідно враховувати, що вона
залежить від рівня функціональних можливостей різноманітних систем
організму і від ступеню стійкості до несприятливих чинників його
внутрішнього середовища. Тому варто приділяти увагу підвищенню стійкості
до несприятливих зрушень у внутрішньому середовищі.

Підвищення рівня утримання молочної кислоти в організмі при м’язовій
діяльності призводить до зсуву крові в «кислу» сторону, при цьому
включаються буферні системи крові для нейтралізації кислоти, але їхня
ємкість незначна і стомлення буде наростати. Тому працездатність буде
залежати також від фізіологічних меж стійкості і психологічних чинників.

Завдання підвищення стійкості організму до несприятливих зсувів у
внутрішньому середовищі може вирішуватися за допомогою спеціальних
прийомів, таких, як дозовані затримки подиху при виконанні тренувальних
завдань, штучне збільшення простору легень, тренування в гірських
умовах.

2. Розвиток витривалості на уроках фізкультури в молодших класах школи

Введення в школі фізкультурно-оздоровчого режиму, широкий розвиток
позаурочних форм, побудованих у значній мірі на ініціативі і
самодіяльності учнів, викликають необхідність формування в них
відповідних знань, навичок, умінь. Все це закладається на уроках. Тому
урок вважається фундаментом шкільної фізичної культури.

Досвід передових шкіл показує, що резерви шкільного уроку фізичної
культури далеко не вичерпані. Комплексна програма відкриває широкий
простір для творчості вчителя, його пошуків у підвищенні ефективності
навчального процесу, що у свою чергу забезпечує необхідні умови для
того, щоб кожний учень опанував життєво важливими і необхідними
знаннями, навичками й уміннями, навчився самостійно займатися фізичними
вправами.

З огляду на кваліфікацію учителів фізичної культури і більш широку
оснащеність шкіл методичними матеріалами, у програмі усунута зайва
деталізація. Наприклад, не названі конкретні вправи, що необхідно
засвоїти учням у тих або інших класах; не перераховуються конкретні
рухливі ігри. Вправи і гри вчитель буде підбирати з урахуванням задач
уроку, основного навчального матеріалу, віку і підготовленості учнів,
умов проведення занять. Загальнорозвиваючі вправи, можуть бути засобом
розвитку основних рухових якостей, правильного подиху, формування
постави, удосконалювання рухових навичок і умінь.

Рухливі ігри в початкових класах варто включати в кожний урок. Як
правило, вони входять у його основну частину.

Надаючи велике значення розвитку рухових якостей, у кожному розділі
поряд із навичками й уміннями передбачене використання вправ, що
сприяють підвищенню рівня фізичних якостей, що необхідні для кращого
оволодіння видами програмних рухів. Для кожного класу такий розділ
озаглавлений: «Навички, уміння, розвиток рухових якостей». Це ще раз
підкреслює тісний взаємозв’язок набуття рухових навичок і розвитку
рухових якостей. Кожна вправа не тільки удосконалює техніку, але і
розвиває відповідні рухові якості. Проте це не виключає використання
вправ, що мають переважну спрямованість на розвиток тієї або іншої
рухової якості.

У програмі по фізичній культурі, як і по інших загальноосвітніх
предметах, матеріал, пройдений у попередніх класах, відповідно до
встановлених принципів, у наступних не повторюється. Проте вчитель
повинен в обов’язковому порядку передбачати повторення і закріплення в
кожному класі найбільше важливих видів фізичних вправ (підтягування,
виконання різних вправ з легкої атлетики, біг на лижах, ковзанах,
елементів різноманітних спортивних ігор, подолання перешкод з кроссового
бігу і т.д.).

З іншого боку, у програмі спеціально подано ряд важливих вправ, що
повторюються у всіх класах. Наприклад, стрибки у висоту і довжину з
розбігу тими самими засобами. Пояснюється це, по-перше, тим, що організм
школяра знаходиться в постійному розвитку: із віком збільшується маса і
довжина тіла, змінюються силові можливості, підвищуються швидкісні
якості, удосконалюється система керування прямуваннями. І отже, той
самий засіб стрибка виконується по-різному, тобто при однакової в
основному схемі прямувань параметри цієї дії щораз інші. Звідси і різний
рівень результатів. По-друге, умови шкільного уроку не дають можливості
включати в програму зниження моторної щільності уроку, можна відразу
виправляти помилки що припускаються школярами, вносити необхідні
корективи. Щільність уроку не самоціль, а один з засобів рішення його
завдань.

Одна з найважливіших вимог сучасного уроку фізичної культури –
комплексний підхід до рішення основних завдань предмета, тобто на уроці
вчитель повинний у комплексі навчати, розвивати і виховувати школярів.

Прості вправи ( загальнорозвиваючі, ходьба, біг, вправи в’ рівновазі, у
змішаних висах і упорах) часто школярі засвоюють відразу після показу і
пояснення, практичного виконання. Більш складні (стрибки, метання,
лазіння по канату, акробатичні вправи, вправи на гімнастичних снарядах)
потребують застосування різноманітних методів і прийомів навчання.

При навчанні руховим діям необхідно пам’ятати: чим більший руховий
досвід учнів, тим легше і швидше формуються в них нові рухові навики;
тим швидше і якісніше формуються рухові навички.

Рухові навики успішно формуються на основі раніше вироблених. При цьому
в навчанні важлива послідовність – від відомого до невідомого, від
простого до складного.

Тому необхідно зацікавити школярів, пробудити в них творчу активність,
наприклад, шляхом використання ігрового методу,методу змагання.

Для освоєння складних рухових навичок можна використовувати програмоване
навчання, що містить у собі: ретельний аналіз навчального матеріалу й
оформлення його в логічну і методичну послідовність актів навчання, що
втілюються в так званну навчальну програму; підвищення самостійності й
активності того, якого навчають, у процесі засвоєння навчального
матеріалу (розумне ущільнення робочого часу); ефективне керування
навчальною діяльністю учнів і безпосередній зв’язок подальшого навчання
з успішним засвоєнням навчального матеріалу; відому (у розумних межах)
індивідуалізацію навчання в сполученні з колективною роботою учнів;
застосування і використання сучасного устаткування (технічних засобів)
для раціоналізації й інтенсифікації діяльності учнів і вчителя.

В ході навчального процесу вчитель може визначити стан витривалості того
чи іншого учня з цією метою можна запропонувати контрольні вправи, які
можна представити в вигляді п‘яти основних груп:

1) виконання безупинного специфічного дозованого навантаження «до
відмови». Контрольні вправи цієї групи частіше проводяться в
лабораторних або природних умовах із використанням різноманітних
лідируючих пристроїв;

2) виконання безупинного навантаження змагального типу, відрізняющегося
від основного по ряду параметрів. Тести цієї групи характерні для
використання в єдиноборствах і спортивних іграх. Необхідне конкретне
тренувальне навантаження створюється за допомогою моделювання ігрових і
бойових ситуацій, серій технічних елементів і т.п.;

3) повторні виконання специфічного, дозованого по величині навантаження
зі строго обмеженими паузами відпочинку. Наприклад, дане завдання
провести максимальну кількість ударів, кидків «опудала», комбінацій і
т.п. за зазначений час;

4) виконання тренувального контрольного завдання по досягненні
найбільшої потужності роботи за визначений відрізок часу. Тести цієї
групи, як правило, застосовуються в лабораторних умовах на ергометричних
пристроях;

5) використання змагального методу.

У роботі з дітьми велике значення має гарне знання вчителем
індивідуальних особливостей своїх учнів. Вчитель повинен добре знати
стан здоров’я і фізичний розвиток кожного учня. Для цього він
знайомиться з даними, наявними в особистій справі кожного учня, і з
результатами медичного огляду. Дуже багато чого дає вчителю ознайомлення
з домашніми умовами дітей, а також особистий контакт із батьках. Все це
доповнюється уважним спостереженням за дітьми в процесі всієї
учбово-виховної роботи.

У кожному класі учні мають різну фізичну підготовку. Слабко підготовлені
діти часто соромляться своїх товаришів, тому неохоче займаються або
уникають виконання вправ. У цих випадках учитель повинний бути особливо
уважним, іноді полегшувати умови виконання, вселити надію і впевненість.
Для таких учнів не варто створювати на уроці особливої обстановки, не
зупиняти на них увага класу, але працювати з ними індивідуально.

Індивідуального підходу потребують також діти, що мають гарну
підготовку. Якщо вправи для них. легкі, то вони виконують їх недбало і
неохоче. До таких учнів необхідно пред’являти підвищені вимоги при
виконанні завдань і частково ускладнювати вправи. Крім того, добре
підготовленим учням варто доручати надання допомоги товаришам і залучати
їх до показу вправ. Проте в будь-яких умовах учителю не варто виділяти
таких учнів.

При індивідуальному підході обов’язково треба враховувати стан здоров’я
дітей. Вчитель може по необхідності обмежувати кількість вправ і число
повторень; полегшувати умови виконання; проводити на уроках спеціальні
вправи, що рекомендуються лікарем; приділяти необхідну увагу техніці
виконання і кількісних показників.

3. Методика удосконалення різних видів витривалості (загальної,
анаеробної, силової)

Методи удосконалювання аеробної (загальної) витривалості

З метою підвищення аеробної витривалості в практиці широко
використовуються методи строго регламентованих вправ із стандартним
безупинним і інтервальним навантаженням.

Метод строго регламентованої вправи зі стандартним безупинним
навантаженням. Цей метод забезпечує стійке підвищення аеробної
витривалості і сприяє створенню міцної бази для застосування
різноманітних методів тренування. Тренувальні вправи, виконувані по
методі строго регламентованої вправи, тривають від 10 до 30 хв., а ЧСС
при даній інтенсивності роботи знаходиться в межах 150- 175 уд/хв. Такий
режим виконання вправ забезпечує високі розміри ударного обсягу серця і
рівень споживання кисню. Варто врахувати, що надмірно тривала робота, що
не відповідає можливостям що займаються, веде до зниження розміру
споживання кисню і негативно позначається на очікуваному тренувальному
ефекті. Даний метод рекомендується широко використовувати на ранніх
етапах розвитку витривалості.

Метод строго регламентованої вправи з інтервальним навантаженням.
Тренування по цьому методу спрямований на підвищення функціональних
можливостей серця, тому що фізіологічною основою методу є збільшення
ударного обсягу серця під час пауз відпочинку щодо напруженої роботи.

При інтервальному тренуванні з метою удосконалювання аеробної
витривалості необхідно дотримувати ряду методичних вимог. Тривалість
роботи варто планувати в межах 1-3 хв. Інтенсивність роботи повинна
сприяти росту ЧСС до 170-180 уд/хв. до кінця вправи. Тривалість
відпочинку, що знижує ЧСС до 120-130 уд/хв, у залежності від тривалості
роботи і рівня тренованості складає звичайно 45-90 с.

Найбільший тренувальний ефект при роботі з описаного методу
спостерігається через 6-12 тижнів. Приріст аеробної продуктивності при
цьому може досягати 10-30%.

Додатковим чинником в обох методах, що стимулює ріст аеробної
витривалості, є зміна інтенсивності в процесі виконання вправи від ЧСС
рівної 170 уд/хв до кінця напруженого періоду роботи до 140 уд/хв у
низькоінтенсивній частині.

Методика удосконалювання анаеробної витривалості.

Ця методика спрямована на підвищення рівня потужності двох основних
шляхів енергозабезпечення в анаеробних умовах- алактатного і лактатного.

Раціональне використання навантаження анаеробного характеру сприяє
збільшенню в м’язах змісту креатинфосфату і гликогену, росту активності
ферментів анаеробного обміну, активізації інтенсивності гликолиза. У
висококваліфікованих спортсменів ріст анаеробної витривалості протягом
8-12 тижнів досягає 15-20%.

Методика удосконалювання силової витривалості.

Ця методика передбачає комплексний вплив на спроможність організму до
ефективного використання кисню, на анаеробні й анаболічні процеси в
м’язах, психологічну сталість спортсмена до хворобливих відчуттів,
пов’язаним із значною концентрацією продуктів розпаду в працюючих
органах.

Силова витривалість найбільше ефективно розвивається при виконанні
спеціальних підготовчих вправ, що пред’являють підвищені вимоги до
рабочих груп м’язів, що несуть основне навантаження в змагальній вправі.
При доборі таких вправ варто керуватися принципом сполученого впливу, що
передбачає створення умов їхнього виконання, близьких за структурою до
змагальних вправ.

У якості основного режиму роботи м’язів рекомендується динамічний у
сполученні з переборюючим і поступаючим характером роботи. У ряді
випадків застосовують вправи в статичному режимі. Розмір обтяження в
тривалих вправах субмаксимальної і великої потужності роботи коливається
від 40 до 60% від максимуму. При виконанні вправ максимальної і
короткочасної субмаксимальної потужності опір може досягати 70-100% від
доступного в конкретній вправі.

Темп виконання вправ повинний бути близький до змагань. Тривалість
виконання вправи обумовлюється підготовленістю займаючихся. Як правило,
тривалість роботи знаходиться в межах від 30 із до 2 хв, в окремих
випадках – до 5-10 хв. При роботі статичного характеру – від 10 до 30 с.
Тривалість пауз залежить від тривалості роботи і її характеру. При
короткочасних вправах (30 – 60 с), визначаючи тривалості пауз
відпочинку, можна орієнтуватися на показник ЧСС. Чергова вправа варто
виконувати, коли ЧСС відновиться до 110-120 уд/хв, в умовах водяного
середовища -до 120-150 уд/хв.

У випадку значної тривалості вправи (до 2- 10 хв) інтервали відпочинку
між повтореннями повинні забезпечити відновлення працездатності,
близької до початковоі. ЧСС у цьому випадку досягає робочого рівня або
перевищує його на 3-5%.

У результаті тренування по описаній методиці підвищення силової
витривалості досягається внаслідок збільшення в м’язах утримання
скорочувальних вивірок, числа капілярів і миоглобина, удосконалювання
функції передачі кисню від гемоглобіну до м’язових клітин, спроможності
переносити високий рівень кисневого голоду за рахунок збільшення
анаеробних спроможностей організму і психічної усталеності до змін у
внутрішньому середовищі організму.

4. Засоби розвитку витривалості у дітей молодшого віку.

Витривалість – це спроможність організму протистояти стомленню при
будь-який діяльності. Розрізняють витривалість загальну і спеціальну.
Загальна витривалість – це спроможність до безупинної рухової діяльності
з помірною напругою протягом тривалого часу (наприклад, тривала ходьба.,
біг, пересування на лижах, ігри). Спеціальна витривалість-витривалість у
визначеній діяльності. У спорті, наприклад, може бути швидкісна
витривалість, у якій поєднуються якості швидкості і витривалості
(наприклад, у бігу на коротку дистанцію), силова витривалість-сполучення
сили і витривалості (наприклад, багатократне виконання присідання,
підтягування на руках). Засобами для розвитку витривалості можуть
служити різноманітні фізичні вправи, що потребують помірної напруги, але
виконуються вони тривалий час (ходьба, чергування ходьби і бігу, біг,
пересування на лижах, стрибки зі скакалкою, рухливі ігри та ін.

Лазіння і перелазання

Ці вправи мають прикладне значення. Вони проводяться у всіх класах
школи.

Вправи в лазіння і перелазанні сприяють розвитку сили, спритності,
витривалості. Завдання навчання лазінню і складаються в тому, щоб
навчити школярів найбільше зручним і раціональним засобам пересування по
гімнастичній стінці, ослонові, східцю і т.д.

З огляду на, це вправи в лазіння і перелазанні виконуються на снарядах
на деякій висоті, учителю необхідно забезпечити особливо чітку
організацію занять. Підхід до снарядів і відхід від них, початок
виконання вправ і закінчення їх повинні бути пояснені і показані з
граничною точністю, особливо вправ, що мають вплив на формування
постави. Вправи в лазіння і перелазанні важкі для дітей. Це зобов’язує
вчителя поступово переходити від вправ щодо простих до більш складного.

Для проведення лазіння учні розбиваються на групи по числу наявних
прольотів гімнастичної стінки або гімнастичних ослонів. Кожна група стає
в колону по одному і займає місце проти прольоту стінки або проти
ослона. Спочатку вправи’ виконуються по групах. Перша група виконує
вправу, а інші спостерігають. Пізніше, коли діти набудуть навичок і
необхідної організованості, учитель проводить вправи потоком, але з
дотриманням визначених інтервалів. Наприклад, другий учень починає
прямування по ослоні лише після того, як перший досягне середини ослона
і т.д.

Для навчання лазінню і використовуються гімнастична стінка, ослони,
колоди, канати, бум, кінь, інші снаряди.

Переповзання.

Переповзанням називається пересування по землі (по гімнастичному
снаряду) на четвереньках або лежачи.

При виконанні вправ у переповзанні втягуються в роботу значні м’язові
групи, відбувається позитивний вплив на серцево-судинну і дихальну
системи.

Переповзання сприяє розвитку таких рухових якостей, як швидкість,
спритність, витривалість, а також формуванню правильної постави. Вправи
в переповзанні широко застосовуються в практиці роботи з фізичного
виховання в дошкільних закладах і молодших класах школи.

У фізичному вихованні учнів біг займає одне з головних місць. Біг сприяє
розвитку м’язів, дуже впливає на серцево-судинну і дихальну системи,
підвищує обмін речовин. При заняттях бігом розвиваються швидкість,
витривалість, координація рухів виховуються наполегливість, витримка. У
процесі навчання бігу вчитель повинен забезпечити виконання двох задач:
навчити дітей правильно бігати і використовувати біг як засіб
гігієнічного впливу на організм.

На уроках діти повинні навчитися бігати м’яко, у чергуванні з ходьбою,
один за одним і назустріч один одному, із гарною поставою, змінюючи
темп, в одному напрямку і зі зміною напрямку, із подоланням найпростіших
перешкод, із різноманітною довжиною кроків, прямолінійно, із високого
старту.

При навчанні бігу, дітей варто ознайомити з узвичаєними в легкій
атлетиці визаченнями—«толчкова нога», «махова нога». Це потрібно для
того, щоб під час занять можна було давати необхідні вказівки, .
користуючись відповідними термінами. Толчковой називається нога, що
стикається з землею, махова -та, що уже відіпхнулася від землі.

Основи правильної техніки бігу такі: тіло бігуна злегка нахилено вперед
(вертикальне положення або зайвий нахил тулуба несприятливі); голова і
тулуб тримаються на одній лінії, плечі не піднімаються; толчкова нога
ставиться на зовнішню сторону передньої частини стопи й у момент
відталкування цілком випрямляється; махова нога згинається в колінному
суглобі, стегно рухається нагору і досягає найбільшої висоти в момент
поштовху іншою ногою; зігнуті в ліктях (до 90) руки рухаються в тому же
темпі, що і ноги, прямування перехресні (права рука і ліва нога); пальці
напівзігнуті.

З учнівськими І класу біг частіше усього застосовується в іграх, де діти
невимушено, вільно бігають у межах своїх умінь і можливостей. Водночас
починаючи з І класу варто чергувати ходьбу і біг, привчаючи дітей до
виконання прямувань у різному темпі.

На уроках треба звертати увагу на ритмичный біг. Ритмічність бігу
найкраще досягається тоді, коли вчитель стає перед колони і веде біг у
потрібному темпі і ритмі, попередивши учнівських про те, що вони повинні
бігти друг за другом, не обгоняя і не отставая.

У І-ІІ класах дітей треба учити вільному і невимушеному бігу з
правильною поставою, без затримки подиху. С перших уроків необхідно
звертати увагу учнів на правильне положення ніг, рук, тулуба – і
дихання. Учні І класу, як правило, спочатку не справляються з диханням
за завданням. Дихання у них довільне. Тому треба стежити за тим, щоб при
бігу діти дихали через ніс і не затримували подиху. Під час бігу треба
звертати увагу на піднімання стегна нагору, на постановку ноги,
рівнобіжне положення стоп і не припускати поворотів тулуба в сторони.

На уроках у І-ІІ класах значний час приділяється бігу учнів групами
(спочатку по 2-4 чоловік, потім по 8-15 чоловік). На початку діти
бігають, тримаючись за руки, на відстань 15-20 м в однім напрямку. Потім
проводяться перебіжки групами назустріч один одному, із перенесенням і
перекладанням предметів (м’ячі, кубики, торбинки з жолудями й ін.).

Щоб швидше навчити дітей вільному, м’якому бігу, слід багато уваги
приділяти бігу на носочках. Спочатку біг проводиться в однім напрямку, а
потім у різних. Для зміни напрямку бігу треба користуватися умовними
звуковими і зоровими сигналами.

У якості найпростіших перешкод при бігу можуть бути використані набивні
м’ячі, умовно позначені «рови», підвішені на стійках мотузках, стійки
для стрибків (для обігу) і ін. Варто попередньо показати засоби
подолання різноманітних перешкод.

З II класу можна проводити біг наперегони в групах і парах, не виділяючи
переможців.

Педагоги всіх часів відзначали, що гра добродійно впливає на формування
дитячої душі, розвиток фізичних сил і духовних здібностей. К.
Д.Ушинський, А.С.Макаренко вказували на важливу роль гри у всебічному
розвитку дитини. Вони розглядали гру як основний вид фізичної і
розумової діяльності.

Відомий фахівець з фізичного виховання П.Ф.Лесгафт вважав, що за
допомогою гри дитина готується до життя. Школою підготовки дітей до
життя називає гру А.С.Макаренко. Антон Семенович підкреслював, що гра
має виховувати якості майбутнього працівника і громадянина.

Насамперед дітям цікавий сам процес дій, миттєві зміни ігрових ситуацій.
Доводиться самостійно знаходити вихід з непередбачених ситуацій.
Намічати мету, встановлювати взаємодії з товаришами, проявляти
спритність, витривалість і силу. Вже саме нагадування про наступну гру
може викликати у дитини’ позитивні емоції, приємне хвилювання.

Екран телевізора все частіше дарує нам фрагменти дитячих змагань з
рухливих ігор. Змагаються школи, спортивні сім’ї, дворові команди. За
напруженням боротьби на майданчиках, сплеском емоцій на трибунах/духом
чесного суперництва ці маленькі поєдинки мало чим поступаються
масштабним змаганням дорослих.

Рухливих ігор багато, вони різноманітні і мають таку перевагу: дитина
може самостійно регулювати навантаження залежно від своїх можливостей.
Відсутність у рухливих іграх чітко регламентованих /на відміну від
спортивних/ правил, складної техніки і тактики не вимагає спеціальної
підготовки. Можливість використати будь-який майданчик приваблює до
рухливих ігор усіх дітей різного віку. здібностей і підготовки.

Серед учених поширена думка,що гра – структурна модель поведінки дитини,
за допомогою якої вона пізнає навколишнє середовище і готується до
активного його перетворення.

Отже, для дітей ігри – це їхнє безпосереднє життя, а дорослі за
допомогою ігор формують їхній характер. У грі закладені невичерпні
можливості для всебічного вивчення психології дітей.

Рухливими називають ігри, зміст яких складають різні види бігу,
стрибків, метань та інших рухів.

Рухливі ігри як засіб фізичного вдосконалення мають виховне, освітнє та
оздоровче значення і взаємозв’язок з іншими засобами фізичного
виховання.

Розрізняють три основні групи ігор: творчі, рухливі та спортивні.

Визначальною особливістю творчих рухливих ігор е наявність у них фабули
та сюжету, що самостійно створюються тими, хто грає. Відповідно до
сюжету відбувається перевтілення учасників гри. їх дії не
регламентуються, оскільки правил гри не існує.

У тому випадку, коли зміст гри – це біг, стрибки та метання,
відбувається розподіл рухливих ігор за ступенем інтенсивності
навантаження, і вони належать до тих виявів ігрової діяльності дитини, в
яких яскраво виражений ступінь рухової активності.

Спонукальним мотивом е змагання між окремими учасниками та командами.

Яка ж відмінність між рухливими та спортивними іграми? Між рухливими та
спортивними іграми е багато спільного: і ті, й інші розвинулись шляхом
народної творчості, являють собою ігрову діяльність, яка
характеризується різними рухами, діями, взаємовідносинами учасників гри.
І в рухливих, і в спортивних іграх є певні правила і суддівство. Рухливі
та спортивні ігри взаємопов’язані, причому рухливі – більш елементарні і
є первинним ступенем ігрової діяльності, тоді як спортивні найвищий її
ступінь, який веде до майстерності.

Рухливі та спортивні ігри відрізняються насамперед за своїми завданнями
– перші використовують більшою мірою для загальної фізичної підготовки,
а другі, не вилучаючи того самого завдання, мають на меті поглиблення
підготовки, яка веде до високих спортивних досягнень.

У рухливих іграх, які не потребують спеціальної постійної технічної та
тактичної підготовки, може брати участь багато учасників. Такі ігри
проводять у різних умовах на майданчиках різних розмірів тощо. Правила
навіть однієї гри можуть бути неоднаковими, а мати багато варіантів. А в
спортивних іграх для кожного виду суворо визначена кількість учасників,
діють єдині суворо регламентовані і офіційно затверджені правила. У
спортивних іграх суддівство суворо обумовлено правилами і має офіційний
характер. Крім того, для спортивних ігор установлена система проведення
змагань з подальшим присвоєнням учасникам спортивних розрядів і звань.

У педагогічній практиці всю різноманітність колективних рухливих ігор
розподіляють за характером організації: а/ на некомандні, б/на перехідні
до командних, в/на командні.

Некомандні ігри побудовані на основі найпростіших взаємовідносин між
учасниками гри. Правил частіше небагато, і вони прості, ігрові конфлікти
розв’язуються просто. Такі ігри розповсюджені і популярні серед дітей
дошкільного і молодшого шкільного віку.

В іграх, перехідних до командних, ускладнюються правила і
взаємовідносини між учасниками, за рахунок чого створюються сприятливі
умови для поступового переходу до командних ігор.

Командні ігри вимагають складніших взаємовідносин між учасниками,
основаних на розвинутому почутті дружби і товариської згуртованості. У
таких іграх ведеться боротьба між окремими групами /командами/ за
предмет. Наприклад: “Піонербол”, “М’яч капітану”.

Місце і час, тобто дії учасників, спрямовані на досягнення спільної
кінцевої мети. Ці ігри, як правило, відповідають старшому шкільному
вікові.

За кількісним складом учасників гри рухливі ігри поділяють на такі:

індивідуальні,

колективні.

Засоби розвитку витривалості насамперед повинні сприяти розширенню
діапазону функціональних можливостей системи дихання і кровообігу. До
такого висновка приходить група дослідників на чолі з Р. Е. Мотилянською
(1969). До таких засобів ставляться: легкоатлетичний біг різноманітної
тривалості й інтенсивності, рухливі і спортивні ігри, ходьба на лижах,
катання на ковзанах. Чинниками, що визначають ефективність засобів
розвитку витривалості, є своєчасні строки їхнього застосування,
продумана система, що передбачає правильне співвідношення обсягу й
інтенсивності навантажень, їхня раціональна послідовність.

Обсяг і інтенсивність потрібно регулювати інтервалами відпочинку,
орієнтуватися на показники пульсу, розмір якого не повинен перевищувати
в школярів 190 у хвилину. Тривалість інтервалу відпочинку при пробіжці
коротких відрізків (30-80 м) може бути від 1 до 1,5 хв. При пробіжці від
150 до 250 м інтервал збільшується до 3-4 хв.

Дослідження А. Г. Болдирева, Ю. В. Захарова (1969) і інших свідчать про
те, що найбільш ефективним методом виховання витривалості є застосування
серії різноманітних засобів педагогічного впливу. При цьому варто особо
відзначити виводи цих досліджень. Так, умовно розділивши всі засоби
виховання загальної витривалості на дві групи, А. Г. Болдирев відзначає
позитивні і негативні їхній сторони при роботі зі школярами.

Група засобів, пов’язаних тільки з бігом, є прекрасною базою для
наступного розвитку швидкісної витривалості, розширює функціональні
можливості органів дихання і кровообігу, привчає дітей і підлітків до
бігових навантажень, але одноманітність цих засобів швидко стомлює, дає
однобокий, тільки специфічний розвиток.

Використання вправ із багатьох видів спорту дозволяє різноманітити
тренування, робить її менше стомлюючою, роблячи сприятливий вплив на
емоційний стан учнів, всесторонне впливає на фізичний розвиток у
дитячому і підлітковому віці.

Таким чином, для виховання витривалості в дітей і підлітків
рекомендується використовувати різноманітні засоби педагогічного впливу
і різноманітні методи – рівномірний, повторний, перемінний.

При рівномірному методі розвитку витривалості є можливість давати
навантаження з урахуванням фізичної підготовленості школярів і легко
регулювати її за часом. Вправи при даному методі виконуються в однім
темпі, без стрибків, прискорень і сприяють розвитку загальної
витривалості.

Регулювати навантаження кількістю повторень управ при достатніх
інтервалах відпочинку дає можливість повторний метод. У цьому випадку
учні декілька разів за урок пробігають (або виконують якусь іншу вправу)
порівняно невеличку дистанцію з короткочасними інтервалами відпочинку
після кожного відрізка. При цьому швидкість пересування повинна бути
такої ж або вище швидкості, що потрібно показати під час здачі норми.

Перемінний метод полягає в тому, щоб вправи виконувалися в перемінному
темпі. Що стосується інтервалів відпочинку між виконанням вправ на
витривалість, то вони залежать від довжини залежності від фізичної
підготовленості, складають від 140 до 180 уд/хв.

Інтенсивність виконання вправ при розвитку витривалості повинна бути
вище критичної, приблизно на рівні 75-85% від максимальної (В. М.
Зациорський, 1966). Інтервали відпочинку, як правило, заповнюються
малоінтенсивною роботою.

Висновок.

Приріст показників, що характеризують рівень розвитку тієї або іншої
рухової якості, у різні періоди (у межах шкільного віку) розрізнений,
що, в основному, обумовлено природним ростом дитини і відповідного
розвитку систем і функцій його організму.

Все це підтверджує необхідність своєчасного і раціонального застосування
засобів і методів фізичного виховання школярів, що відповідають їхнім
віковим особливостям, що позитивно відіб’ється на всебічному розвитку
рухової функції. При цьому варто враховувати, що рухові якості тісно
взаємозалежні. Не адекватні віку впливи на одну зі сторін моторики дітей
можуть неспрятливо відбитися на розвитку інших компонентів рухової
функції.

Результати дослідження розвитку рухових якостей (швидкість, спритності,
сили, гнучкості, витривалості) дітей шкільного віку дозволяють зробити
такі висновки.

1. Цілеспрямований розвиток рухових якостей (швидкість, спритності,
гнучкість, сили і витривалості) повинно бути почате в шкільному віці.
Процес їхнього розвитку здійснюється з обов’язковим урахуванням
морфологічних особливостей і функціональних можливостей організму, що
росте, а також основних закономірностей окремих якісних сторін рухової
функції школярів.

2. У процесі досліджень виявлена загальна закономірність розвитку
швидкості, гнучкості, спритності, витривалості і м’язової сили в дітей.
Встановлено, що в шкільний період відбувається інтенсивне наростання
всіх рухових якостей, проте Розвиток їх відбувається гетерохронно.
Найбільші щорічні темпи приросту більшості рухових якостей
спостерігаються в період від 7 до 9 років у дітей обох статей ..

3. Різниця в прояві рухової функції в дітей 7 років різна стать у
процесі розвитку рухових якостей характеризується в дівчинок у
порівнянні з хлопчиками:

– більшою частотою прямувань кисті руки, а також більш коротким
латентним часом простого прямування;

– більш високими результатами в усіх вправах, що характеризують прояв
якості спритності;

– більшою гнучкістю в поперечному і тазостегновому суглобах;

– великими результатами в стрибках у довжину з місця поштовхом однієї
ноги.

У хлопчиків у порівнянні з дівчинками:

– велика швидкість бігу на дистанціях 10, 20 і ЗО м;

– велика витривалість до статичних зусиль;

– великі сила кисті обох рук і результати в метаннях набивного м’яча
масою 1 кг в усіх вікових групах.

Відмінності в рівні розвитки рухових якостей між хлопчиками і дівчинками
визначаються не тільки статевими особливостями, але і різноманітними
рівнем їхньої рухової активності в повсякденному житті й інтересом до
фізичних вправ і рухливих ігор.

Список літератури:

Ареф’єв В. Г., Белоус Л. М., Воробей Г. В. та ін./Програма з фізичної
культури для учнів загальноосвітніх шкіл / Укл. – К., 1996. – 34 с.

Борисенко А. Ф., Цвех С. Ф. Рухливий режим учнів. – К.:Рад. школа ,
1969. – 191с.

Ведмеденко Б. Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами
фізичної культури. – К., 1993. – 151 с.

Вильчковский Э. С. Развитие двигательной функции у детей. – К., 1983

Волков Л. B. Физическое воспитание учащихся. – К.: Рад. шк., 1988.
-103с.

Воробей Г. В. Народні ігри та забави. – Івано-Франківськ, 1992. – 67 с.

Воробей Г. В. Фізичне виховання молодших школярів. – Івано-Франківськ,
1993. – 144 с.

Гужаловский А. А. Основы теории и методики физической культуры. – М.,
1986.

Качашкин В. Физическое воспитание в начальной школе. – М,:Просвещение,
1983. – 224с.

Мейксон Г. Б. Методика физического воспитания школьников. –
М.:Просвещение, 1989. – 142с.

Раєвський Р. Т., Ареф’єв В.Г., Зубалій М. Д. та ш. Концепція
національної системи фізичного виховання дітей, учнівської і
студентської молоді України/Початкова школа. – 1994. – № 8. -С. 50-54.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019