Реферат
на тему:
Фізична культура як засіб реабілітації хворих з серцево-судинною та
дихальною системами
Серце є досконалим насосом, що забезпечує просування крові по судинах.
Але виявляється, що тільки сили скорочення лівого шлуночка для цього
недостатньо. Вже в яремних і повздовжних венах відзначається негативний
(нижче атмосферного) тиск і кров у них рухається в напрямку до серця
тільки завдяки дії позасердечних (екстракардіальних) факторів
кровообігу, до яких у першу чергу відноситься присосуюча сила грудної
порожнини під час вдиху. При вдиху збільшується обсяг грудної порожнини,
усередині її розвивається більший негативний тиск, чим у порожніх венах,
завдяки чому кров попадає в праве передсердя.
Важливим позасердечним фактором, який забезпечує постійний кровотік у
венах черевної порожнини, є пресорна функція діафрагми. При скороченні
вона ущільнюється й опускається, збільшує грудну й одночасно зменшує
черевну порожнини, тим самим підвищуючи внутрішньочеревний тиск, що
забезпечує просування крові до серця. При видиху діафрагма
розслаблюється і піднімається, обсяг черевної порожнини відповідно
збільшується, тиск у ній падає і кров з вен нижніх кінцівок
переміщається в нижню порожню вену.
При активних і пасивних скороченнях кістякових м’язів відбувається
сдавлення вен і кров завдяки наявності клапанів у них переміщається
тільки в напрямку до серця. Цей механізм, що підтримує кровотік у венах,
одержав назву «м’язового насоса». Прикладом дії «м’язового насоса» є
випадки гравітаційного шоку в бігунів при раптовій зупинці. Під час
тривалого інтенсивного бігу більша кількість циркулюючої крові
направляється до м’язів нижніх кінцівок і пояса нижніх кінцівок, а при
зупинці ці м’язи не скорочуються і «м’язовий насос» не діє. Кров з
переповнених вен не надходить до серця, що значно зменшує кількість
циркулюючої крові і кровопостачання мозку, а це обумовлює його гіпоксію,
що нерідко виявляється непритомністю.
Лікувальна дія фізичних вправ заснована на їхній здатності підвищувати
рівень життєдіяльності всіх систем організму і насамперед
серцево-судинної і дихального апарата. Під час занять лікувальною
фізкультурою учащається пульс, підвищується артеріальний тиск,
збільшуються кількість циркулюючої крові, у багато разів — число
функціонуючих капілярів у кістякових м’язах і в міокарді, підсилюються
окислювально-відновні процеси, обмін речовин. При підвищенні
артеріального тиску на 30-50 мм рт. ст. в артерії серця надходить у 3
рази більше крові, чим у стані спокою. Заняття лікувальною гімнастикою
для хворих із захворюваннями серцево-судинної системи ґрунтується на
принципі максимально можливого використання позасердечних механізмів
кровообігу, що в значній мірі сприяє відновленню її порушеної функції.
Дозування фізичного навантаження визначається призначеним режимом рухів.
Починаючи з вільного режиму рухів у лікарні і режиму рухів, максимально
припустиме частішання пульсу — на 30-32 удару в 1 хв.
Протипоказання: гостра стадія ревматизму, ендо- і міокардиту, важкі
порушення ритму і провідної системи серця, стенокардія, аневризма серця,
високий артеріальний тиск (максимальне — понад 200 мм рт. ст.,
мінімальне — понад 110 мм рт. ст.), недостатність кровообігу, підвищена
СОЕ, субфебрільна температура.
З усіх пороків серця частіше інших зустрічається мітральний у виді
стенозу (звуження) лівого передсердно-шлуночкового (мітрального) отвору
і (або) недостатності лівого предсердно-шлуночкового (мітрального)
клапана. Стеноз мітрального отвору, а тим більше сполучення стенозу і
недостатності — комбінований порок, є важкими захворюваннями з
несприятливим прогнозом, так само як і інші пороки серця. В даний час
широко практикується хірургічне лікування уроджених і придбаних пороків
серця, що дає гарні результати і попереджає в більшості хворих
інвалідність. Придбані пороки серця найчастіше формуються при
ревматизмі. У гострій стадії ревматизму хворі знаходяться на строгому
постільному режимі. З огляду на можливість формування пороку серця,
необхідно строго виконувати принцип поступовості в збільшенні
навантажень на заняттях лікувальною гімнастикою. На розширеному
постільному режимі заняття лікувальною гімнастикою починають зі
статичних дихальних вправ і активних рухів у суглобах кінцівок у
повільному темпі і без зусиль. При сприятливому перебігу хвороби на
розширеному постільному режимі хворі знаходяться 10-15 днів і на
палатному — 2-3 неділі. Методика проведення занять приблизно така ж, як
і при недостатності кровообігу II стадії.
При недостатності лівого передсердно-шлункового клапану мітральної
недостатності без порушення кровообігу хворим через 6-8 місяців після
виписки з лікарні і занять лікувальною гімнастикою в поліклініці можна
дозволити заняття в групах здоров’я, а учням — у підготовчих групах на
уроках по фізичній культурі.
Також важливе значення має реабілітація хворих із проблемами дихальної
системи. За допомогою різноманітних фізичних вправ, які тренують
грудинну частину тулуба, вимагають інтенсивних дихальних зусиль,
сприяють укріпленню легеневої системи, збільшенню обсягів легенів тощо.
Лікувальна фізкультура (ЛФК) як метод лікування – використання комплексу
засобів фізкультури з профілактичними лікувальними реабілітаційними
цілями. ЛФК широко використовуються в системі комплексного лікування в
поліклініках, санаторіях, лікарнях.
Регулярне застосування ЛФК в лікарні, поліклініці, домашніх умовах
розвиває у хворого особливе відношення до використання фізичних вправ,
проявляє гігієнічні навички, правильне ставлення до загартування
організму.
В розвитку метод ЛФК в СССР можна виділити 4 основних етапи.
Перший етап (1923-1930) – розповсюдження і введення ЛФК в систему
санітарно-курортних лікувань.
Другий етап (1931-1942) – введення ЛФК в загальну систему
лікувально-профілактичних закладів з застосування диференційованої
методики при різних захворюваннях.
Третій етап (1941-1945) – знаменитий широким використанням ЛФК в період
Великої Вітчизняної Війни в госпіталях.
Четвертий етап з 1945р. характеризується подальшим широким заглибленням
ЛФК в систему лікувально-профілактичних закладів.
Характерна особливість метода ЛФК – його фізіологічність і незмінність
для організму.
Цим і пояснюється ефективність використання його при різних захворювань
і травмах.
Важлива особливість метода ЛФК – активна участь самого хворого в
лікувальному процесі, тому лікарю при призначенні ЛФК слідує чітко
визначити ступінь його фізичної активності. В організації лікування
хворих і рух не суперечать, а доповнюють один одного.
ЛФК являється також методом патогенетичною терапією. Крім того ЛФК –
метод функціональної терапії, так як фізичні вправи стимулюють і
розвивають функцію всіх основних органів і систем.
Характерна риса метода ЛФК – тренування хворих за допомогою фізичних
вправ, яка поділяється на загальну і спеціальну.
Загальна треніровка застосовується з метою оздоровлення, укріплення
організму в цілому і розвиток адаптації до збільшених фізичних
навантажень, спеціально з метою відновлення, нормалізації, і розвитку
функцій органів чи ситем.
Використана література
Велика медична енциклопедія, том 22. –Москва, 1985.
Якушев С.І. Захворювання і лікувальна фізична культура. – К., 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
