ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Фізична культура
У статті 1 Закону України “Про фізичну культуру і спорт” сказано, що
“фізична культура – складова частина загальної культури суспільства, яка
спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових
та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її
особистості”.
Фізична культура виникла одночасно із загальною культурою на ранніх
ступенях розвитку цивілізації. На перших порах засоби фізичної культури
відбивали матеріальний рівень життя людини, випливали, як правило, з
природних форм руху (ходьби, бігу по пересіченій місцевості, кидання
каміння і палок, стрибків, плавання тощо) і використовувалися, головним
чином, для підготовки людей до існування.
З розвитком суспільства та матеріальних цінностей розвивається як
загальна, так і фізична культура. При цьому ступінь розвитку однієї
значно позначається на вираженість другої.
Водночас з розвитком суспільства фізична культура відгалужується від
загальної культури в самостійну галузь. Уже в первісному суспільстві
вона набуває цілеспрямованого характеру і використовується для
підготовки до виконання окремих видів діяльності. У цей час виникає і
один з основних її компонентів – фізичне виховання, метою якого був
розвиток рухових якостей, морально-вольових, розумових та інших
здібностей, а також професійно-прикладних навичок тощо.
На сучасному етапі розвитку суспільства фізична культура – це самостійна
і особлива галузь загальної культури, яка спрямована, головним чином, на
зміцнення здоров’я людини, продовження її творчої активності та життя, а
також на зростання і вдосконалення її всебічного і гармонійного розвитку
та використання набутих якостей в суспільній, трудовій та інших видах
діяльності.
Головними чинниками всебічного розвитку, перш за все, є розвиток усіх
видів діяльності людини та вміння використовувати їх у повсякденному
житті. Ступінь їх вираженості визначається багатьма чинниками, головними
з яких е прояв різноманітності змісту, форм, методів і засобів
діяльності людини та їх оптимальне поєднання.
У своїй основі фізична культура, як і кожна з видів культури, має
духовну і матеріальну форми вираження, її духовна сторона проявляється у
зростанні загального інтелекту людини, у зміні її психоемоційного стану,
розумових здібностей, у надбанні науково-теоретичних знань з галузі
фізичної культури та спорту, інших гуманітарних та біологічних наук
(психології, педагогіки, соціальної психології, анатомії, фізіології,
гігієни, біомеханіки) та їх раціональне використання в повсякденному
житті.
Матеріальна форма прояву фізичної культури – це розвиток фізичних
якостей людини, зміни структурно-функціональних параметрів людського
організму в цілому та його окремих систем і органів, а також вираження
функціонального взаємозв’язку між ними.
Ступінь вираження як духовної, так і матеріальної форм прояву фізичної
культури залежить від рівня розвитку суспільства (соціального,
політичного, економічного, наукового, духовного тощо), а також наявності
та стану матеріальної бази (стадіонів, басейнів, спортивних кортів і
майданчиків, залів, палаців, спортивних приладів та інвентарю,
спортивної форми тощо).
Залежно від того, в якій сфері діяльності використовується фізична
культура, вона отримує відповідну назву: “дошкільна фізична культура”,
“шкільна фізична культура”, “фізична культура в професійно-технічних
училищах та спеціальних середніх навчальних закладах”, “фізична культура
у вузах”, “лікувальна фізична культура”, “виробнича фізична культура”,
“особиста фізична культура” тощо.
Таким чином, можна вважати, що фізична культура – це сукупність
досягнень суспільства у створенні та раціональному використанні
спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого вдосконалення
людини.
Основними показниками розвитку фізичної культури на даному етапі
розвитку нашої держави, як це сказано в главі 2 Закону України “Про
фізичну культуру і спорт”, є рівень здоров’я, фізичний розвиток та
підготовленість різних верств населення; ступінь використання фізичної
культури в різних сферах діяльності; рівень розвитку системи фізичного
виховання; рівень розвитку самодіяльного масового спорту; рівень
забезпеченості кваліфікованими кадрами; рівень впровадження у фізичну
культуру досягнень науково-технічного прогресу; відображення явищ
фізичної культури в засобах масової інформації, у творах мистецтва і
літератури; матеріальна база; рівень спортивних досягнень тощо.
Фізичне виховання
Фізичне виховання – органічна частина загального виховання і тому воно
характеризується всіма загальними ознаками, що притаманні педагогічному
процесу, який спрямований на вирішення певних конкретних завдань.
Головним напрямком фізичного виховання є формування здорової, розумове
підготовленої, соціально-активної, морально стійкої, фізично
вдосконаленої і підготовленої до майбутньої професії людини.
Отже, основними завданнями фізичного виховання є: — підвищення
функціональних можливостей організму студентів засобами фізичної
культури;
— сприяння всебічному гармонійному розвитку, відмова від шкідливих
звичок, покращання розумової і фізичної працездатності;
— формування у студентів думки про систематичні заняття фізичними
вправами з урахуванням особливостей їх майбутньої професії, фізичне
самовдосконалення та здоровий спосіб життя;
— отримання студентами необхідних знань, умінь та навиків у галузі
фізичної культури з метою профілактики захворювань, відновлення здоров’я
та підвищення професійної працездатності;
— використання засобів фізичної культури в лікувально-профілактичній
діяльності;
— оволодіння методами визначення фізичного стану та самоконтролю;
— виховання організаторських навичків, особистої гігієни та
загартовування організму;
— уміння складати та виконувати вправи з комплексів ранкової
гігієнічної гімнастики;
— виховання патріотичних, морально-вольових і естетичних якостей;
— удосконалення спортивної майстерності студентів, що займаються
обраними видами спорту.
Для вирішення поставлених завдань використовуються різноманітні засоби
фізичного виховання, головними з яких для студентів медсестринського
факультету є гімнастика (різні її види: загальна, спортивна, гігієнічна,
лікувальна тощо), легка атлетика, спортивні та рухові ігри, лижна
підготовка, плавання, туризм, походи вихідного дня та інші види спорту.
Лише засобами фізичної культури фізичне виховання вирішує завдання
зміцнення здоров’я, розвитку фізичних і духовних сил, підвищення
фізичної і розумової працездатності, продовження трудового довголіття і
життя людини тощо.
Згідно з функцією впливу фізичного виховання на людину, розрізняють дві
її нерозривно пов’язані сторони: фізичну освіту і фізичне вдосконалення
організму, які здійснюються за допомогою розвитку фізичних якостей.
Фізична освіта – це вміння керувати рухами свого тіла і окремими його
частинами (голови, тулуба, рук, ніг тощо) як у
просторі, так і в часі, виділення окремих рухів з поміж багатьох,
порівняння їх між собою, керування ними та раціональне їх поєднання з
метою найефективнішого використання в умовах життєдіяльності людини.
Іншими словами, в основі фізичної освіти лежить засвоєння як
теоретичних, так і практичних знань з використанням рухових умінь і
навичок у різних умовах життєдіяльності.
Фізичне вдосконалення характеризується станом здоров’я та всебічним
розвитком людини, до якого відносяться стан розвитку фізичних якостей та
формування рухових умінь і навичок, загальний рівень працездатності,
морфофункціональні зміни організму і його окремих систем і органів,
засвоєння спеціальної системи знань тощо. Так, наприклад, під впливом
систематичних занять фізичними вправами розвивається швидкість,
швидкісно-силові якості, сила, витривалість, гнучкість, спритність тощо;
удосконалюється за формою, будовою і функцією тіло людини та його окремі
органи і системи (збільшується маса м’язової і кісткової тканин, зростає
маса легень, їх дихальний об’єм та життєва ємність, збільшуються м’язова
маса та об’єм серця, викид крові з нього тощо). Діапазон можливостей при
цьому великий. Однак, слід зазначити, що як розвиток фізичних якостей,
так і вдосконалення форми, будови та функції організму обумовлені
природними задатками людини, якими наділена вона за спадковістю. А тому
вдосконалювати розвиток рухових якостей, будову тіла можна до певних
показників.
У практиці фізичне виховання дуже часто носить професійно-прикладний
характер, тобто спрямоване на певну трудову діяльність. В таких випадках
користуються терміном “фізична підготовка”. Це відноситься, наприклад,
до фізичного виховання пожежника, підводника, космонавта, альпініста
тощо.
Система фізичного виховання
Для формування фізично здорової та всебічно розвиненої людини виникла
система фізичного виховання. Вона включає в себе ідеологічні, наукові,
методичні, організаційні, правові, нормативні, контролюючі та інші
елементи.
Фізичний розвиток
Фізичний розвиток – це сукупність ознак, які характеризують
морфофункціональний стан людського організму в даний період життя. Сюди
відносяться антропометричні дані (зріст, вага тіла, окружність різних
частин тіла, життєва ємність легень, динамометрія, станова сила тощо),
морфофункціональні показники окремих систем і органів людського
організму (серцево-судинна, дихальна, нервова системи, системи травлення
та виділення, серце, легені, нирки тощо) та розвиток рухових якостей
(сили, витривалості, спритності, гнучкості).
Фізичний розвиток може бути всебічним і гармонійним, середнім, слабо
вираженим, недостатнім і поганим. Оскільки фізичний розвиток – це
процес, яким можна керувати, то його можна спрямовувати в певному
напрямку (покращання рухових якостей, вдосконалення форми тіла,
підвищення функціонального рівня окремих систем і органів тощо).
Як відомо, фізичний розвиток протягом життя значно змінюється: до 30-35
років він розвивається, до 40-45 років – стабілізується і після 45 років
– знижується. Однак, при правильному способі життя, відповідному
тренуванні ці періоди можна значно розширити.
До критеріїв фізичного розвитку відноситься і будова тіла. Вона
визначається розмірами, формою, пропорціями (співвідношення одних
розмірів тіла до інших) та особливостями розміщення окремих частин тіла.
Особливості фізичного розвитку і будови тіла значною мірою визначають
його конституцію.
Під конституцією людини розуміють ті особливості її складу, які тісно
пов’язані з біохімічними процесами життєдіяльності організму
(водно-сольовий і вуглеводно-жировий обміни). Саме ці процеси
метаболізму впливають на будову тіла, обумовлюючи різну ступінь розвитку
жирових відкладень, скелета, м’язів, а через них – форму грудної клітки,
черевної порожнини, спини, ніг, рук, голови. Сьогодні у світі існує
понад 100 різних визначень конституції людини. Однак, найбільш широке
розповсюдження отримали визначення антрополога В.В. Бунака та академіка
М.В. Чорноруцького.
За даними В.В. Бунака, люди за своєю конституцією поділяються на три
типи: грудний, черевний і м’язовий. В основу своєї класифікації він
поклав ступінь жировідкладення, м’язовий розвиток, форму грудної клітки
і спини.
Грудний тип характеризується незначним жировідкладенням, тонкою шкірою,
слабо розвинутими м’язами. При цьому типі осанка тулуба звичайна або
сутулувата, грудна клітка плоска, дещо впалий живіт.
До черевного типу конституції відносяться люди, у яких значне
жировідкладення, товста шкіра, масивні, але в’ялі м’язи, дещо сутула або
звичайна спина, конусної форми грудна клітка, великий живіт.
У людей м’язового типу – середня ступінь товщини шкіри, масивні або
середні м’язи, пряма або хвиляста спина, циліндричної форми грудна
клітка, прямий живіт.
Згідно з даними М.В. Чорноруцького (його класифікацією користуються в
нашій державі), люди за своєю конституцією поділяються на
нормостенічний, астенічний і гіперстенічний типи.
При нормостенічному типі розміри кістково-м’язової системи людини
розвинуті пропорційно.
Астенічний тип характеризується переважним ростом тіла у довжину,
стрункістю тіла і слабким загальним фізичним розвитком. У людей
астенічного типу подовжені розміри тіла переважають над поперечними,
розміри кінцівок – над розмірами тулуба (він відносно короткий), розміри
грудної клітки -над розмірами живота (довжина грудної клітки довша за
довжину живота) тощо.
Гіперстенічний тип характеризується масивністю, доброю вгодованістю,
відносно довгим тулубом і короткими ногами, грудна клітка більш коротка
відносно до живота тощо.
Фізичний розвиток людини залежить від умов навколишнього середовища
(клімату, рельєфу місцевості, наявності річок, озер, моря, гір, лісів
тощо) та соціально-економічних факторів (суспільного устрою, ступеня
економічного розвитку, умов праці, побуту, відпочинку, харчування, рівня
культури, гігієнічних навичок, способу життя, національних традицій
тощо). Усі ці фактори взаємообумовлені і діють у поєднанні. Однак,
вирішальну роль відіграють соціально-економічні фактори: зміни умов
життя людського суспільства призводять до змін і у фізичному розвитку.
Виявлено, що на сучасному етапі розвитку суспільства показники фізичного
розвитку дітей (довжина тіла, вага, об’єм грудної клітки, життєва
ємність легень) значно вищі, ніж вони були у дітей 100-150 років тому.
Це явище отримало назву акселерації (прискорення).
Основними ознаками акселерації є;
1) більші розміри дітей при народженні: вага теперішніх новонароджених
дітей на 100-400 г, а довжина тіла на 2,0-5,0 см більші ніж 100 років
тому;
2) прискорення темпу загального фізичного розвитку (зросту, ваги,
обхвату грудної клітки, життєвої ємності легень, прорізування зубів,
поява постійних зубів, статевого дозрівання, окостеніння, приросту
рухових якостей тощо);
3) швидке завершення росту і будови тіла, абсолютне покращання
показників фізичного розвитку дорослих людей. Якщо в 1880 році люди
переставали рости до 26 років, то в 1960 році – до 21 року, а в
теперешній час – до 17-20 років (17-18 років – дівчата і 18-20 років –
юнаки).
Значно позначилася акселерація на спортивних показниках: результати в
швидкості, силі, витривалості, які показують юнаки і дівчата сьогодні на
10-15 % вищі, ніж результати, які показували їх однолітки 20-30 років
тому.
Причини акселерації на думку більшості вчених, закладені у зміні способу
життя: характері праці і відпочинку, харчуванні, руховій активності,
розвитку науково-технічного прогресу, медицині та медичному
обслуговуванні тощо.
Фізичний розвиток людини значною мірою визначається її руховою
активністю. У осіб, які систематично займаються фізичними вправами і
спортом він набагато вищий, ніж у їх однолітків, що ними не займаються.
Особливо це стосується будови тіла та росту спортивних показників.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
