Реферат на тему
Екологічний туризм
Екологічний туризм (англ. ecotour, ecotourism) – порівняно нове поняття
в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екологічного
туризму знаходиться у невідрегульованості відносин у системі
«суспільство-природа», або в туристичній інтерпретації
-«туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна
пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з
незміненим або мало зміненим природним середовищем. Численні опитування
туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на
перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з
природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м’який туризм»
(soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch –
дослівно: природний туризм з м’яким дотиком до природи), «зелений
туризм» тощо.
Люди через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах усе далі
відходять від природи. Незмінними супутниками проживання в таких містах
є ізольованість людини, почуття самітності, надмірні навантаження па
нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження і
призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають на
нервові розлади та усякого роду захворювання нервової системи. У них
з’являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб
у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що
накопичилися в умовах міського проживання.
Наприкінці трудового тижня все більша кількість жителів міст намагається
виїхати за його межі – хто на свої дачні ділянки, а хто просто
прогулятися парком чи лісом. Батьки вивозять дітей у сільську
місцевість, молодь з рюкзаками за плечима відправляється на береги річок
і озер, у ліси і гори. Що ними рухає? Що вони ставлять собі за мету?
Найпростіша відповідь: вони бажають бути ближче до природи, скористатися
з можливості подихати свіжим повітрям лісів і луків, набратися нових
вражень, помилуватися красотами приміських околиць. А головне –
поліпшити свій емоційний стан, зняти психологічне напруження. Якщо більш
ґрунтовно проаналізувати це явище, то можна навіть говорити про те, що
механізми тяжіння мешканців міста до природи та прагнення до оздоровчої
дії природного середовища виявляються навіть на генетичному рівні, про
що свідчать дані сучасних медичних досліджень
Чи можна це віднести до екологічного туризму? На жаль, не можна – люди
прагнуть спілкування з природою, щоб скористатися з її благ, нічим, як
правило, не віддячуючи їй, а в багатьох випадках і завдаючи їй шкоди. Це
стосується в першу чергу найбільш поширеного vі»б((компенсаційного
«спокійного» або, навпаки, «ак-і іншого» відпочинку у природному
середовищі. Серед них – «походи вихідного дня», «уікенди» на природі,
сільський «зелений», або агротуризм тощо. При цьому основним критерієм є
відпочинок з метою звільнення нервової системи від повсякденних стресів
або, навпаки, падання їй активного навантаження за рахунок зміни
оточення та нових вражень.
До екологічного туризму це має віддалене відношення, оскільки природа
тут – основна умова відпочинку, а відпочиваючий – лише споживач наданих
природою благ, і-обто пасивно реагуючий на неї суб’єкт. Пасивно в тому
розумінні, що сприйняття природи відбувається, хоч і з отриманням
оздоровчого ефекту та емоційної насолоди, але без усвідомлення значення
її для людини і людини для неї. Екологічний туризм обов’язково має
містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до
навколишнього природного середовища, а не тільки його використання,
нехай навіть в активних формах.
Природа – головне джерело задоволення матеріальних і духовних потреб
людини. Усвідомлення цього очевидного факту неминуче ставить людину на
позиції любові й поваги до природи. Але це тривалий процес. До того ж
відбувається він не автоматично. Потрібно цілеспрямовано формувати
дбайливе ставлення до природи, виховувати в людях почуття вдячності до
неї за те, що вона дає їм , за її роль у житті нинішнього й прийдешніх
поколінь. Щодо цього екологічний туризм має реальні ресурси –
невичерпні, як і сама природа.
Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними
можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та
раціонально використання природних багатств, донести до людей
нагальність і важливість питань захисту навколишнього середовища. У
багатьох країнах екологічний туризм стає супутником і невід’ємною
частиною всіх видів туризму, інтегрує їх у загальний процес, а завдяки
своєму максимально доступному (наочному) просвітницькому та освітньому
потенціалу є чи не єдиним регулятивним та формуючим поведінку важелем
управління ур-банізаційними процесами, раціонального природокористування
та охорони природи. Він дозволяє пом’якшити удари, що завдає природі
бездумне ставлення до неї людини, зберігає кутки незайманої природи і
сприяє примноженню природних цінностей не тільки за допомогою
екологічної просвіти, але і за рахунок коштів, що спрямовуються з
прибутків від екологічного туризму на вирішення цих завдань.
У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного
відпочинку з екологічно значущим наповненням – особливий інтегруючий
напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини
з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та
взаєморозуміння. Туристи отримують від такого спілкування з природою
певний фізичний, психологічний, інтелектуальний та емоційний запас
міцності та здоров’я, а природа при цьому зазнає мінімальних оборотних
впливів і втрат, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні
стимули до збереження природи та традиційного природокористування.
Початком формування концепції екотуризму вважають 80-ті роки XX
століття, коли вперше з’явилися дослідження на цю тему. За даними WTO
термін «еко-туризм» активно використовується в індустрії туризму вже
понад 10 років. Як відзначає велика кількість дослідників, поняття
«екотуризм» довгий час мало не-визначені межі й досі лишається
дискусійним (табл. 1).
Таблиця І. Визначення екотуризму
Джерело (автор), рік Визначення
Г. Міллер, 1978 Життєздатний туризм, чутливий до навколишнього
середовища, що включає вивчення природного і культурного навколишнього
середовища і має на меті поліпшення стану в цьому середовищі
1.ММТ “Супутник”, 1987 Екотуризм – маршрути, обладнані таким чином, щоб
присутність туристів мінімально відбивалася на природному середовищі, а
самі вони не тільки відпочивали, але і знайомилися з екологічними
проблемами, більш того, по можливості брали участь у їх рішенні
Міжнародна організація екотуризму (TIES), 1990 Екотуризм – відповідальна
подорож у природні зони, області, що зберігає навколишнє середовище і
підтримує добробут місцевих мешканців
Ceballos-Lascurain H., 1991 Екотуризм – подорож по відносно недоторканих
природних місцевостях з особливою метою вивчення, милування і насолодою
ландшафтами з їх дикими рослинами і тваринами, а також всіма існуючими
культурними проявами О.О. Бейдик, 1997 Екологічний туризм – складова
частина рекреаційної діяльності, при якій негативний вплив на природне
середовище та його компоненти є мінімальним. Екологічний туризм
передбачає гармонійне єднання людини, засобів рекреації, природного
середовища та рекреаційної інфраструктури Г. С. Гужин, М. Ю. Беликов,
1′.. В. Клименок, 1997 р. Основою экотуризму є турбота про навколишнє
середовище. На перший план виходить організація поїздок з обмеженим
числом учасників у природні зони з можливим відвідуванням місць, що
складають певний культурний інтерес із метою реалізації різноманітних
проектів охорони і раціонального використання природних ресурсів М.
Майя, 1997 Екотуризм – координує, допомагає і стимулює використання
культурних і природних туристських ресурсів, признаючи важливість
зберігання місцевої культурної спадщини і природних ресурсів області
(регіону) для місцевого населення і майбутніх туристів Ward N.K., 1997
Екотуризм – будь-яка подорож, протягом якої мандрівник вивчає навколишнє
середовище, подорож у якій природа є головною цінністю Marcus L.
Endicott, 1997 Екотуризм – подорожі з низьким антропогенним впливом на
навколишнє середовище або тури до природи
М.Б. Біржаков, 1999 Екологічний туризм визначається як строго
спеціалізований вид дозвілля з яскраво вираженими науково-пізнавальними
цілями. Один з різновидів природного туризму, що об’єднує людей які
подорожують з науково-пізнавальною метою.
Консультативна рада Канади з навколишнього середовища (Canadian
Environ-mental Advisory Council), 1999 Екотуризм – вид туризму,
пов’язаний із пізнанням природи та спрямований на зберігання екосистем
при повазі інтересів місцевого населення Л.С. Слепокуров, .’000
Екологічний туризм – вихід в природу груп екологів з метою прибирання
сміття, ліквідації руйнувань, відновлення підземних джерел
В.Л.Ємельянов, .’001 Екологічний туризм – це будь-який вид прибуткової
туристичної діяльності, що сприяє формуванню екологічного
світосприйняття, приносить користь навколишньому природному середовищу,
культурній, культурно-історичній і генетичній спадщині, з метою сталого
розвитку туристичних регіонів, підвищення культурного рівні і достатку
їх населення; в тому числі шляхом відрахування певної частини отриманого
прибутку на фінансування проектів, які спрямовані на досягнення вказаних
задач О.Ю. Дмитрук, 2001 Екотуризм – це інтегруючий напрямок у
туристській діяльності. Екологічним туризмом може бути будь-який вид
туризму, що реалізується в умовах активного перебування людини в
природному середовищі з використанням його рекреаційних, пізнавальних та
інших можливостей, а й з урахуванням можливості їх відновлення,
зберігання і відтворення як на споглядальному, так і на практичному
рівні
Кекушев В.П., Сергеев В.П., Степаницкий В.Б. 2001 Екотуризм – туризм з
екологічно значимим наповненням, специфічна форма , діяльності людей,
які у спілкуванні з природою вибудовують свої відносини з нею на основі
взаємної вигоди, щоб людина отримала від такого спілкування певний
фізичний, інтелектуальний та емоційний запас міцності і природа при
цьому не постраждала Європейська підготовча конференція до 2002 р.
-Міжнародного року екотуризму і Міжнародного року гір, Зальцбург,
Австрія, 2001 р. Екотуризм – це концепція, метою якої є збереження
природних пейзажів.
Міжнародне товариство за виживання, 2002 Екотуризм – визнає першість
інтересів місцевих мешканців у туристському освоєнні території, захищає
місцеву флору і фауну, забезпечує місцевих мешканців економічними
стимулами зберігати навколишнє середовище
Я.Б.Олійник, В.І.Гетьман, 2002 Екологічний туризм включає всі види
туризму, орієнтовані па збереження природного довкілля, зокрема
заповідних ландшафтів, налагодження гуманних стосунків з місцевим
населениям та органами самоврядування, поліпшення фіиансово-економічного
благополуччя регіонів О.О.Любіцева, К. Стащук, 2002 Екологічний туризм –
це напрямок туризму, оснований на максимізації використання
природно-рекреаційних благ та ресурсів і спрямований на
еколого-просвітницьку рекреаційну діяльність
В.В. Храбовченко 2003 , Екотуризм – вид туризму, що грунтується на
туристському попиті, пов’язаний із туристськими потребами в пізнанні
природи і внесенні внеску в збереження екосистем при повазі інтересів
місцевого населення
Мають місце твердження, що вперше термін оув використаний Т. Міллсром у
1978 р. як позначення одного з варіантів життєздатного розвитку туризму.
За М.Б. Біржаковим першими науковими публікаціями з екологічного туризму
були статті Р. Юнка «Скі-и.іси туристів на 1 гектар пляжу? Слова па
захист •¦м’якого туризму» (1980 рік) та X. Вайса «Мирна руйнація
ландшафту і заходи для його порятунку у Швейцарії (1981 рік)
*
,
A
Ae
^`uue”
–
–?’¶¬¶>I@Ioooooooooooocccccccccccccc
Xо названі «маршрутами екологічного туризму» та під такою назвою увійшли
до каталогу БММТ «Супутник» ЦК ВЛКСМ.
За даними О.О. Любіцсвої та К. Сташука термін «екотуризм» ввів
мексиканський екоиоміст-сколог Г.Це-баллос-Ласкурья у 1991 році.
Проте в одних випадках маються на увазі подорожі, що здійснюються в
незаймані цивілізацією куточки природи. У інших – це зусилля з підтримки
екологічної рівноваги в природі. Існують також і певні геопросто-рові
відмінності у визначеннях, що пов’язані з розходженнями в поглядах на
екотуризм. Експерти з розвинутих країн – постачальників екотуристів,
розуміють екотуризм з позицій споживачів (гостей), грунтуючись па
відповідних сподіванням, бажаннях і рекреаційних потребах. Туроператорів
країни, що приймає міжнародних екотуристів (господарів) хвилює прибуток
і внесок туризму в соціально-економічний розвиток своєї країни.
Узагальнюючи всі вище наведені визначення, можна виділити три основних
складових екотуризму – еко-(ісвітню, природоохоронну, етнотолерантпу.
Екоосвітия складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної
освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань,
навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею);
Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій
поведінку групи на маршруті, застосування спеціальних
еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне
середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та
заходах з захисту навколишнього середовища.
Етнотолерантна (її ще можна назвати етпоеко-логічною) виявляється у
повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до
місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування,
повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму
в соціально-економічний розвиток даної території.
При відсутності хоча б однієї з цих складових екоту-ризм неможливий у
принципі. У таблиці 2 згруповано основні недоліки визначень поняття
«екологічний туризм». Таблиця 2. Недоліки деяких визначень екотуризму
(за В. В. Храбовченко, 2003 із доповненнями)
Визначення Недоліки
Відвідання національних парків і інших природних об’єктів з метою
спостереження і отримання насолоди від видів рослин, тварин, а також
місцевої культури Не враховуються інтереси місцевих мешканців, не
зберігаються екосистеми.
Пізнавальна подорож, що збагачує знаннями про природу, допомагає
зберегти екосистему, залишаючи при цьому недоторканими мешканців
природного середовища Вияв неповаги до інтересів місцевих мешканців
Відповідальний туризм, що зберігає природні об’єкти та покращує добробут
місцевого населення Виключає пізнання природи туристами
1 vpiiiM, що включає подорожі до відпоєно недоторканих (неспотво-1 їси і
їх або незабруднених) місцевості, з місцевостей, з метою дослідження та
милування пейзажем, дикими інаринами і рослинами, а також пам’ятниками
культурними Не враховуються інтереси місцевих мешканців, не зберігаються
гаються екосистеми Туризм, який грунтується на порівняно недоторканому
природному середовищі, не є руйнівним, здійснюється н режимі адекватного
менеджменту, сприяє тривалому захисту і управлінню охоронними
територіями Вияв неповаги до інтересів місцевих мешканців
Туризм, чутливий до навколишнього середовища Вияв неповаги до інтересів
місцевих мешканців, не зберігаються екосистеми
Подорож з метою розуміння культури і історії природи, отримання
економічної вигоди, що в той же час не зачіпає екосистему Вияв неповаги
до інтересів місцевих мешканців
Стан із змістовним наповненням терміну «Екологічний туризм»
ускладнюється використанням великої кількості споріднених та схожих за
змістом термінів: •¦природний туризм», «м’який туризм», «зелений
туризм», «відповідальний туризм», агротуризм тощо. Необхідно також
відзначити, що заплутаність та неоднозначність терміну не дозволяє
отримати точні статистичні дані про розвиток екотуризму. Тому експерти
WTO в підрахунку прибуттів і надходжень від різних видів туризму
використовують поняття «туризм, орієнтований на природні туристські
ресурси», або «природний туризм» (nature based tourism), куди відносять
і екотуризм.
Однією з причин такого стану В. Храбовченко аргументовано вважає
першопочаткове використання и-рміїгу маркетологами для впливу на
туристів, орієнто-паніїх на природу, її захист і активний відпочинок
(outdoor). Насправді таких туропсраторів у більшості випадків мало
турбувала охорона навколишнього середовища. Тому ідеї экотуризма довгий
час викликали і викликають певні дискусії у науковців. Па практиці під
брендом «Екотуризму» активно реалізуються програми активного туризму
(спортивно-оздоровчого, пригодницького, екстремального тощо).
Підсумовуючи необхідно зазначити, що внаслідок понятійної плутанини
багато провідних турфірм відмовилися від використання терміна, тому що
він розуміється різноманітними групами споживачів по-різному. У зв’язку
з цим, резонним є висновок міжнародного товариства екотуризму (TIES) про
те, що ніколи не буде чіткого розмежування між туризмом і екотуризмом.
Еко-туризм необхідно визначати як авангард, що привносить усе краще на
туристський ринок і є зразком для наслідування у всьому світі.
Для більш глибокого розуміння цього виду подорожей наведемо 10 заповідей
екотуриста, сформульованих (TIES):
– пам’ятати про уразливість Землі;
– лишати тільки сліди, забирати з собою тільки фотографії;
– пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;
– шанувати місцевих мешканців;
– не купувати вироби виробників, що піддають небезпеці навколишнє
середовище;
– завжди ходити тільки протоптаними стежками;
– підтримувати програми з захисту навколишнього середовища;
– де можливо, використовувати методи зберігання навколишнього
середовища;
– підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;
– подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.
З цих позицій екологічний туризм можна вважати (р.і.іопою концепцією
сталого життєздатного розвитку туристичної індустрії у XXI сторіччі.
Як уже відзначалося вище, термін «скотуризм» був пропонований та
введений у обіг маркетологами (Хра-омнчепко, 2002), а не вченими
(турпзмознавцями), тобто скотуризм виник в результаті потреб самих
туристів, що виявляється у попиті па спілкування з природним
середовищем, появі нових групових і суспільних потреб у вивченні й
охороні природи, культурної спадщини тощо. У гакий спосіб екотуризм
реалізується як реальний економічний чинник, що спонукає туропсраторів
до його розвитку.
Таким чином наявність екотуристів (ринку попиту) га туристична індустрія
(турбізнез, що реагує па попит та формує пропозицію), є основною
рушійною силою розвитку екологічного туризму. Уявлення деяких
вітчизняних експертів про те, що головним чинником розвитку екотуризму
виступають туристські ресурси природоохоронних територій, не отримує
жодного реального підтвердження. Ресурси в Україні є давно, а
екологічний туризм розвивається переважно в теоретичній площині.
Тому стратегія розвитку екотуризму через національні й регіональні
адміністрації, комітети та дер-жуправлінпя з туризму та систему
відповідних органів управління природоохоронними територій вимагає більш
глибокого концептуального та практичного опрацювання. Розвиток
екотуризму в ринкових умовах можливий в першу чергу на основі
економічних механізмів, а аж ніяк не адміністративних. З урахуванням
вище наведеного цілком очевидно, що саме екотуристи і туристична
індустрія (турбізнес) розвивають скотуризм, як напрямок туристичної
діяльності.
Грунтуючись на даному положенні, легко пояснити географію і
спрямованість основних міжнародних екотуристських потоків з
індустріально розвинених країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія)
у країни що розвиваються (Непал, Індія, Пакистан, Кенія, Танзанія та
ін.). Тому батьківщиною екотуризму варто вважати не екотуристські
території, а місце появи, формування першої групи свідомих екотуристів.
Звідси також зрозуміло, чому екотуризм слабко розвинутий в Україні як
напрямок внутрішнього туризму -у нас ще не сформувався попит на даний
напрямок туризму, дуже мало свідомих екотуристів, ідо готові витратити
кошти, час і сили на спілкування з природою та її захист. Наслідком
цього є слабкий розвиток туристської пропозиції, у результаті чого
нечисленні види внутрішнього екотуризму часто відносять до активного,
паркового, пригодницького, екстремального та навіть соціального туризму,
тобто такого, що необхідно підтримувати з державних засобів.
Підсумовуючи вище наведене екологічний туризм можна визначити як
інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію
відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та
місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів
туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.
ЛІТЕРАТУРА
Барышева Ю.Л. Формирование эколого-краеведческих знаний в школе. –
М.,1997.
Бейдик О.О., Ліщинська О.М. Російсько-український тлумачний словник
термінів з медичної географії. -К.: РВЦ «Київський університет, 1997. С.
110
Биржаков М.Б. Введение в ТУРИЗМ. – СПб., 2002.
Биржаков М.Б., Нестеренко С А. Система американского заочного высшего и
последипломного образования // Турист, фирмы. – 1996. – Вып. 10. -С.
170-171.
Боткина Л.В., Шенгелия Н.О. Программа ТАСИС в современной систем
подготовки кадров для индустрии туризма // Турист, фирмы. – 1998. – Вып.
17. -С. 140-143.;
Буторова Н.В. Менеджмент и маркетинг иностранного туризма: обслуживание
иностранных туристов в России: Учеб. пособие. – М., 1999.
Джеффрнс П. Маркетинг, рекламно-информационная деятельность и контроль в
области туризма // Мат. IX сессии ВТО (Буэнос Айрес, 30 сентября – 4
октября 1991 г., Буэнос Айрес). – Буэнос Айрес, 1991.
Дмитрук О.Ю. Сучасні концепції менеджменту в геоекології. – К., 1997.
Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід. Методика
ландшафтного аналізу урбанізова-них територій. – К., 1998.
Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія з основами урбогеоекології
(ландшафтознавчий аспект): Навч. посібник. – К., 2000.
Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм у системі сусиільно-екопомічних відносин
// Економічна та соціальна географія: Наук. зб. – К., 2001. -С 89-95.
Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм як регулюючий чинник урбанізації //
Фізична географія і геоморфологія. К.: ВГЛ «Обрії», 2001. – №40. С.47 –
52
Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Безпека життєдіяльності. -К., 1999.
Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Екологічний туризм як дидактична основа
раціонального природокористування та геоекологічної освіти //
Регіональні екологічні проблеми: 36. наук, праць. – К., 2002. – С 45-50.
Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Особливості навчально-тренувального туристського
комплексу «Тренінг командної взаємодії» // Громадянське виховання
особистості засобами дитячо-юнацького туризму і краєзнавства в умовах
розвитку української держави: Матеріали Всеукр. наук.-метод, семінару
(Дніпропетровськ, 17-24 вересня 2001 p.). -Дніпропетровськ, 2001. – С.
46~54.
Дурович А.П., Копанев А.С Маркетинг в туризме: Учеб. пособие / Под ред.
З.М. Горбылевой. -Минск, 1998.
Екологічна стежка (методика, організація, характеристика модельної
стежки «Лісники») / Я.П.Дідух, В.М.Ермоленко, О.Т.Крижанівська та ін. –
К., 2000.
Зорин И.В. Менеджмент персонала. Планирование карьеры в туризме:
Учебник. – М., 1997.
Каледин Н.В. Подготовка специалистов по туризму на факультете географии
и геоэкологии Санкт-Петербургского университета // Тр. Академии туризма.
-1995. – Вып. 1.-С. 107-108.
Карпова Г.А., Хорева Л.В. Формирование квалификационного уровня в сфере
туризма ,// Тр. Академии туризма. – 1995. – Вып. 1. – С. 97-106.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
