.

Давньоукраїнські бойові мистецтва України (Спас) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2860
Скачать документ

Реферат на тему:

Давньоукраїнські бойові мистецтва України (Спас)

Перефразовуючи слова Нестора-літописця “Звідки пішла земля наша”,
спробуємо з’ясувати – “звідки пішов наш бойовий звичай”.

Війна в давнину не вважалася чимось жахливим, нею любили займатися, що
пояснювалося як любов’ю помірятися сипами із супротивником (у
букваль-ному значенні), так і презирством до смерті. Вислів гарматне
м’ясо” тоді б просто не зрозуміли, навіть якби були знайомі з гарматами.
Тодішнє військове мистецтво відрізнялась від сучасної війни тим, що
менше залежало від випадку, воїни більше сподівалися на свої сили та
вміння. Велику роль грала етика бою, нині фактично відсутня. Визначені
правила були обов’язковими для супротивників. Основним засобом ведення
бою був рукопаш. Відомий вислів “подивитися супротивнику в очі” мав не
лише фігуральне значення, а цілком реальний зміст. Зараз такі відношення
зберігаються в спорті і у школах різно-манітних одноборств, можливо,
стихійно, де не де в бійках.

Сивої давнини наші пращури-орії понесли в світ початки цивілізації,
частиною якої, без сумніву, був і бойовий звичай.

Жерці Аратти, брахмани першої орійської протодержави, центр якої
знаходився в районі Кам’яної могили під Мелітополем (Запорізька обл.),
відкрили таємницю БЕЗСМЕРТЯ.

Прадавню Браму БЕЗСМЕРТЯ можна розглянути на прикладі Гандхарви –
Спасителя оріїв. індо-: орійські тексти, зображення
жертвоприношення:вер-шника з Кам’яної Могили під Мелітополем та
відповідні останки з “голгофи”-святилища Чауш над Новосільською
переправою через Нижній Дунай доз-воляють зробити висновок: … засади
орійської воєнної доктрини було закладено не воїнами, а жерцями;головною
(виплеканою жерцями із наймогутнішої тоді військової сили – кінноти)
постаттю доктрини став зовсім не вбивця-руйнівник, а СПАСИТЕЛЬ; суть
доктрини полягала у володінні жерцями таємницею БЕЗСМЕРТЯ (або,
по-сучасному, у вмінні вилучати з тлінного тіла тривке біополе).

У давньослов’янському “Волховнику” (книга волхвів) описано ось такі
сцени: “Прийшов Межибор. І сказав Межибор: “Рука – блискавка. Нога –
грім. Рука – меч, нога – молот. Неправді за правду – смерть!” І вдарив
Межибор печенізького князя в лице і закричав Межибор страшно, князя
темряви на поміч гукаючи. І вдарив кулаком печеніга під серце. І впав
мертвий князь. “Не для раті сіє, але для чистого шляху, по якому правда
йде”, – сказав Межибор. І вдарив кулаком по дубу. І захитався дуб, і
зронив листя з жолудями. І закричав у лісі Див, і вибіг з лісу Тур. І
впав у ноги Межибору. І з великим жахом побігли печеніги, здивовані
силою Межиборовою…”

До речі, Межибор – саме той Волхв, який напророкував київському князеві
Олегу смерть від його коня. Волхв, виявляється, не тільки був
надарова-броєних аплітів (візантійських піхотинців)”. Кожен з волхвів
проходив багатолітню ви-учку і справді віртуозно володів величезною
кількістю прийомів, які потім доводилося часто застосовувати в тому
сповненому несподіванок і небезпек світі. Одне слово, легенди й перекази
про непереможних волхвів з’явилися не на порожньому місці. Таємницю
свого дивовижного мистецтеа волхви забрали з собою. Вони рішуче
виступили проти запровадження на Русі християнства. Київський князь
Володимир Святославович оголосив їх поза законом. Волхви знялися з капищ
і відійшли -хто в ліси на північ, хто в степи на південь, за пороги, на
Хортицю.

Багато імен народних героїв донесли до нашого часу думи та билини, що
передавались з уст в уста кобзарями. Буй Тур -добрий молодець -так ще з
часів Київської Руси називали в українському фольклорі богатиря,
хороброго, непереможного воїна, захисника рідної землі і народу. Були
серед оспіваних у билинах героїв і Ілля Муромець та його товариші, і
Микита Кожум’яка. А пізніше, за часів козаччини, – ціла плеяда
легендарних січових ватажків, що вражали і запалювали своїх побратимів
відвагою небувалою і героїзмом. Що то були за люди?

Український бойовий звичай знову нагадує про себе.

Яким чином полковник українських козаків Северин Наливайко в битві з
польськими рейтарами на коні з двома шаблями в руках виривався з
оточення?- І тільки коли він на коні перепливав річку, змогли його
догнати і, оточивши а усіх боків, заколоти списами вороги. Як міг Іван
Гонта під час тортур, коли кати на площі, прилюдно, різали ремені із
шкіри на його спині, говорити без тіні мучеництва: “Так оце хіба такі
страшні тортури? Тільки і всього?…”

Легенда про Устима Кармалюка говорить, що вмів цей захисник бідного люду
по гілках з дерева на дерево переходити. Так чи інакше, але ж
вдавалось-таки йому аж із Сибіру додому в Україну повертатись.

Герої минулого володіли мистецтвом Спаса, вмінням свідомо входити в
такий стан в якому відкриваються надприродні здібності, подвоюються і
по-десятеряються фізичні сили, виділяється психічна енергія, що також
впливає на противника.

У наш час стан Спаса не лише не має правової оцінки, але і досі не
проведене дослідження цього явища, однак зрозуміло, що використовувати
його методики, як і загалом філософські основи, необхідно виключно в
гуманних цілях, з метою самозахисту і самовдосконалення, пізнання
навколишнього світу. Спас – це особливий стан психіки, в який свідомо
входить людина для розкриття своїх надприродних здібностей з метою
виконання неординарних завдань, які звичайними методами вирішити
неможливо.

Спас – одна з течій психокультури, що існувала у європейських народів,
була притаманна для психо-духовної культури східних слов’ян і збереглась
у звичаях українського козацтва.

Володінню Спасом на Запоріжжі приділялась особлива увага, оскільки
людина, яка оволодіває Спасом, стає психологічно незалежною, волю її
не-можливо підкорити чи подавити. Спас – характерник може підкоритися
лише добро

Не в тому найвища мудрість. щоб увесь світ пізнати. се під силу? А
неможливе і непотрібне – одне і те ж, кали знаєш, усе, вільно, при
повному розумінні того, що відбуваєтьcя.

В історії України було немало видатних діячів, котрі володіли мистецтвом
Спаса, а саме – старокиївські князі-воїни, козацькі гетьмани Петро
Конашевич-Сагайдачний та Петро Дорошенко, Іван Богун, Іван Гонта, Максим
Залізняк, кошовий отаман Іван Сірко. Володіння прийомами Спаса відіграло
визначну рол ь у долях окремих людей, мало свій вплив і на хід
історичних подій.

Під час удару противника Спас-характерник знімає інформацію і таким
чином збагачується знанням про методику підготовки і нанесення удару, а
також про шлях наступного виходу з шокового стану. Повторити аналогічний
удар по Спасу неможливо: він вже захищений і удар не виводить його з
рівноваги. Дії Спаса у відповідь передбачають етичний момент, зовні
подібний тому, що проповідує Христос: “Не протився злому. Але коли хто
вдарить тебе у праву щоку, поверни до нього і ліву” (Матф. 5, 39).

Для Спаса це означає: “Перевір! Чи не випадковим був удар?

Перевір! Чи не був він нанесений помилково, чи не призначався комусь
Іншому? Перевір! Можливо, чоловік, який тебе вдарив, вже розкаявся?
(“Повинну голову меч не січе…”)

Перевір. Можливо, ти заслужив цей удар?” (Вибачся, попроси прощення).
Якщо жоден з цих принципів не проглядається, то Спас наносить удар у
відповідь. Козацька логіка і тут находила підтримку у святому тексті
Біблії: “Чи ж не так поступав і Христос, – повчав козак-характерник
молодих, -коли він, увійшовши до храму, вигнав усіх торговців і покупців
і столи мінял поперекидав?”

Що ж відчуває Спас у момент такого поєдинку?

Коли постає “кришталева стіна”, рухи оточуючих сприймаються
уповільненими, у цей момент відбувається активізація біоенергетичної
діяльності організму Спаса. При заглибленні у цей стан з’являється
вміння управляти психобіоенергетикою, в результаті чого, як правило,
встановлюється перевага над противником, яка затверджується і фізичними
діями.

Без сумніву, Запорозька земля, яка тримала таких видатних лицарів, як
цар скитів Ідантірс, князь Святослав-переможець; гетьманів –
Байду-Вишневецького, Івана Підкову, Петра Сагайдачного, Богдана
Хмельницького; кошових – Івана Сірка, Костя Гордієнка – зберігає в собі
невичерпне джерело Мудрості, Волі, Слави. Не одне покоління предків
наших збиралося на Хортицьких кручах щоби захистити землю пращурів
своїх. Долини, яри. балки, кожен камінчик зберігає пам’ять про велич і
славу їх. Чи могло бути так, щоб тут, де повітря наповнене легендами, –
не відродились нащадки “славних прадідів великих”? Спочатку було слово.
Слово, передане від прадідів. Прийшов час слово покликало до дії. Впали
закови, прокинулась Воля, На початках 90-х років молоді хлопці, нащадки
славного козацького звичаю -Олександр Притула, Віктор Павленко,
Олександр Корнієнко починають відроджувати на Запорожжі Спас. З 1993р.
при Запорозькому індустріальному технікумі-коледжі утворюється
історично-патріотичний гурт “Запорозька Січ”, основу якого складають
виховники і вихованці бойового мистецтва “Спас”, який ставить собі за
мету відродження бойового мистецтва, а головне-духу Землі нашої.
Пройшовши певний рівень підготовки учень здобуває звання молодика,
проходить шість ступенів вишколу, вивчаючи основи бойового мистецтва,
медицини, опановує народні звичаї. Триває навчання років 7-8. Опісля
проходження шести ступенів молодик складає іспит на козака.

Сьогодні Школа вийшла на рівень Всеукраїнської. Філії Школи “Спас” діють
в Бердянську, Вільнянську, Гуляйполі, Токмаці Запорізької обл.,
Олександрії (Кіровоградської обл.), Києві, Полтаві, Харкові,
Дніпропетровську. 1997 року Запорозька Школа “Спас” отримала юридичний
статус, зареєструвавшись на ріпні області.

У квітні 1998 року, за ініціативи і безпосередньої допомоги заступника
міського голови Л.П.Островської та голови комітету по фізичній культурі
і спорту Запорізької міської ради В.Г.Степаненка, вперше в Україні, на
основі громадської організації Школи запорозького традиційного
козацького бойового мистецтва “Спас”, у м.Запоріжжя відкрито Міську
Козацьку дитя-чо-юнацьку спортивну школу бойового мистецтва “Спас”.

За останні чотири роки проведено декілька десятків змагань Деякі з них,
як березневий турнір з українського рукопашу “Спас” на честь дня
народження Т.Г. Шевченка, травневий “Січ”, вересневий на честь
народження А.Кащенка (м. Вільнянськ), листопадовий на честь народження
Н. Махна стали вже традиційними. Питання про визнання Українського
рукопашу як національного виду спорту за Держкомспортом. Чекаємо на
позитивне його вирішення.

І все ж головним є те, що Хортиця щорічно вітає козацьких нащадків з
усієї України, а також Кубані, Сибіру, новгородських ушкуйників у рамках
міжнародного фестивалю козацьких бойових і традиційних мистецтв, а також
проведення всеукраїнської першості з українського національного
рукопашу. Саме Школа “Спас” є ініціатором, одним з головних
організаторів цього свята.

Віра в “правду прадідів великих”, Надія на Батьківську справедливість і
Любов до рідної землі є єством Спасу.

“Ой да пішов би я та й на Запорожжя,

Сам доріженьки не знаю: Гей, либонь, стaну, стану,

Цій пісні може бути і 400, і 500 років. Може й більше. Але й сьогодні,
здавалося б у модерновий час, маючи ком–паси, мапи, транспортні артерії
зв’язку, більше того – індустріалізоване місто з гучною назвою
Запоріжжя, мало хто знаходить оте “Запорожжя”. Мабуть, справа не тільки
в географічнім розташуванні, мальовничих пейзажах (або навпаки –
зруйнованих “цивілізацією” неповторних колись краєвидах) – духу, духу
Запорозької непокори нема…

Здавна мудрі казали – найгірше, що може випасти на людську долю –
безпам’ятство. А скільки безпам’ятних Кирпо-Гнучкошеєнків розплодилось
сьогодні! Саме тому і скніємо у “незалежній самостійній” державі.
Поводимося як стадо баранів. Кожного дня вичікуємо – кого ж сьогодні
поведуть на заклання.

Але про що це я? А, так, про Запорожжя…

Є Запорожжя, є й шлях до нього!

Вже звичним стало, що на кінець липня Хортиця збирає козацьких нащадків.
Фестиваль козацьких бойових і традиційних мистецтв. Сьогодні в Україні
про нього не знає хіба що байдужий. Цього року показати свою вправність
зійшлись представники українських бойових мистецтв від Карпат по Кубань.
Бойовий Гопак репрезентували представники Львівщини, Івано-Франківщини,
Тернопольщини, Хмельничини, Волині. Керівником команди виступив аспірант
Львівського інституту фізкультури, майстер Бойового Гопака М.Величкович.
Харків’яни, окрім “Спасу” привезли представників ще одного призабутого
українського бойового мистецтва “Кострубець” (керівник К.Черемський).
Одеса була представлена ініціатором відродження “Спасу” Л.Безклубим.
Донецька “Козацька вежа” (керівник В.Задунайський), козацька боротьба
“Хрест”, що розвивається на Тернопільщині (керівник Р.Дрозд), київський
“Гопки-Спас” (керівник М.Година), Федерація Руського бойового мистецтва
(Президент ФРБМ Б.Шаповалов) вже стали постійними учасниками фестивалю.
Мико-лаєвець А.Скульський, фундатор психоенергетичного напряму Спасу,
цього року прибув із бійцями “Причорноморського Спасу”. Спасівці
Полтавщини (керівник В.Магас), Кіровоградщини (керівник С.Кисляк),
Дніпропетровщини (керівник Г.Поляков) знову ставали до козацьких лав
спробувати свої сили та вправність своїх вихованців. Найчисельнішою
делегацією, а до цього змушує статус господарів, була Запорозька когорта
“Спасу”. Окрім м.Запоріжжя (керівник обласної організації О.Притула),
знов порадували вільнянці (керівники Г.Вовк, Я.Вовк), бердянці (керівник
М.Будніков), гуляйпільці (керівник В.Коростильов), токмачани (керівник
А.Лінчук). Серед почесних гостей, які стали повнопра-ними учасниками
фестивалю треба виділити представників Тверської “Бузи” (керівник
Г.Базлов), сибірського козацтва (отаман В.Семенів), кубанського
козацтва.

Цьогорічний фестиваль почав новий відлік розвитку українських бойових
мистецтв. Зваживши на те, що представництво учасників фестивалю
розростається, участь в ньому приймають не тільки козаки з України, а їх
нащадки, які нині проживають в інших державах, фестиваль виріс до рівню
міжнародного. Отже – четвертий Всеукраїнський, перший Міжнародний.

На відміну від попередніх років цьогорічний фестиваль мав деякі
відмінності. Першого дня, 28 липня проводився попередній етап третього
чемпіонату України з Українського рукопашу, наступного – фінали
чемпіонату, а ввечері на центральному майдані Запоріжжя, пл.
Фестивальній, показові виступи найкращих команд. Найвидовищніше –
поєдинки з боротьби навхрест, бої лава на лаву, козацькі забави, кінні
герці – відбувалося третього дня на о.Хортиця.

Відкрив фестиваль Голова оргкомітету народний депутат України А.Єр-мак.
З привітаннями виступили заст. міського голови А.Бобро, народний депутат
України Я.Сухий, національний секретар Міжнародної поліцейської
асоціації з питань спорту, підполковник МВС Б.Шаповалов, Президент
Всеукраїнської федерації українських бойових мистецтв А.Попович,
заступник голови всеукраїнської спілки “Афганці Чорнобиля” О.Рябека,
народний депутат України XII скликання С.Хмара, академік академії
нетрадиційних наук Ю.Шилов, заступник голови обл. держадміністрації
М.Фролов.

Як вже повелося, козачий турнір відкрив знаний в Україні і далеко за її
межами кобзар-лірник, заслужений артист України Василь Нечепа.

Першість проходила в Запорізькому УСБ “Центр”. Головний суддя О.Притула,
голова апеляційного журі Б.Шаповалов, головний секретар В.Ходус. Участь
в змаганнях взяли 52 козаки з 12 міст України.

Переможцями стали:

1.Тесевич Володимир, м. Дніпропетровськ, “Спас-Штурм”;

2.ОЛІЙНИК Олександр, м. Запоріжжя, “Спас”;

З.Стасік Євген, м. Дніпропетровськ,Спас-Штурм”;

4.Деменський Володимир, м. Запоріжжя, “Спас”;

5. Павленко Олександр, м. Запоріжжя, “Спас”;

6.Гудков Сергій, м. Запоріжжя, “Спас”;

7.Завойовський Володимир, м. Тернопіль, ‘Хрест;

8.Алєкін Євген, м. Дніпропетровськ, “Спас-Штурм”;

9.Дьомушкін Роман, м. Вільнянськ, Запорізької обл., “Спас-вовки”;

10.Берло Андрій, м. Львів, “Бойовий Гопак”;

11.Парадівський Олег, м. Тернополь, “Хрест;

12.Волощук Михайло, м. Вільнянськ, Запорізької обл., “Спас-вовки”.

Серед призерів козаки з Олександрії (Кіровоградська обл.), Токмака
(Запорізька обл.), Харкова, Нікополя (Дніпропетровська обл.).

Треба відзначити, що змагання пройшли без травм.

28 липня відбувся науковий круглий стіл, на якому керівники шкіл,
науковці поділилися своїми здобутками, нароб-ками, проблемами. З
цікавістю учасники круглого столу сприйняли доповідь академіка Ю.Шилова
про витоки бойових українських мистецтв. Зокрема він торкнувся питання
про виникнення першої орійської цивілізації на теренах Запорізької обл.
від якої і пішло світло життя землею. Опанування рахманами “Брамою
беззмертя”, на його думку, і можна вважати першим витоком у розвитку
бойових мистецтв. Методист МК ДЮСШ б/м “Спас” В.Ко-ломієць навів разючий
приклад того, як за допомогою бойового мистецтва Спас можна добитися
дивовижних результатів у розвитку фізіологічних здібностей учнів.
Методика дихання,на його думку, спроможна лікувати туберкульоз. Цікавою
і змістовною була доповідь Р.Дрозда про витоки і розвиток бойового
мистецтва “Хрест”. Кандидат наук, львівянин М.Вепичкович розповів про
започаткування з цього року при Львівському інституті фізкультури
викладання українських бойових мистецтв, можливості і напрями їх
розвитку. Від Донеччини слово мав кандидат історичних наук
В.Задунайський. Зацікавив присутніх і виступ гостя з Твері кандидата
історичних наук, керівника Школи “Буза” Г.Базлова, а найбільше здивувало
те, що саме він виконав українською мовою козацькі пісні сьогодні мало
відомі у нас. Про розвиток бойового мистецтва Спас на Запоріжжі розповів
О.Притула. А.С-кульський, автор книг “Спас -таємна наука українського
козацтва”, “Спас. Психокультура східних слов’ян у традиціях обрядах,
переказах, легендах та міфах народу України” навів цікаві факти
психобіоенергетичного розвитку Спасу. Виступи інших учасників круглого
столу засвідчили що окрім позитивних мотивацій у розвитку українських
бойових мистецтв є велика кількість невирішених до сьогодні питань.

29 липня на майдані Фестивальному кожна із Шкіл показала в чому
відмінність і що загального між ними. Знов порадували вільнянські
“Спас-вовки”. Виступ вихованців Генадія та Яни Вовк зірвали не один
захоплений вигук глядачів, молоді Запоріжжя. Не лишили байдужими
присутніх і показові виступи “Бойового Гопаку”, “Хреста”, київських
представників Руського стилю, “Собору”, донецької “Козацької вежі”.
Цікавими і змістовними були виступи тверської “Бузи”, сибиряків,
кубанців. Віншував святковий вечір виступ Запорозького Спасу. Будь-які
слова будуть зайвими. Треба бачити. Організатори фестивалю зробили для
молоді ще один подарунок. Після показових виступів на молодь чекала
святкова дискотека на майдані, що не так вже й часто відбувається в
Запоріжжі.

Наступного дня Хортиця. Не раз скелі Громушиної балки здригалися від
гучних закликів бійців, які сходилися в боях лава на лаву, боротьбі на
ременях, кінських герцях, інших поєдинках. Треба подякувати керівнику
кінської школи В.Бабичу, який вже другий рік поспіль приймає активну
участь у проведенні срестивалю. Саме на його базі учні запорозького
Спасу опановують верхову виїздку. Джигитування О.Бабича, О.Павленка
викликало захоплення й подив. Сьогодні, в часи авто та комп’ютерів трохи
незвичайним виглядає вміння молодиків єднатися з конем, перетворюватися
на такого собі кентавра. Саме тут, на Хортиці не було ні переможців, ні
переможених. До ночі лунали пісні, на герць виходили поодинці і гуртами,
сміх, веселощі супроводили козацьке братання. А думи й пісні Василя
Нечепи, якими він підіймав бійцівський козацький дух органічно
вплітались у свято козацької душі. Подарунки кожній із шкіл, а також
найкращим козакам, які отриму-вали учасники фестивалю від голови
оргкомітете народного депутата України Анатолія Єрмака будуть нагадувать
їм Запорожжя, Хортицю, козацьке братство.

А вже 1 серпня найкращі учасники фестивалю, основу яких склали
представники Запорожжя, Олександри вирушили в кінний перехід по місцях
колишніх Запорозьких січей. 2 серпня у день відходу у вирій легендарного
кошового отамана Івана Сірка кінний загін віддав йому шану на могилі
насипаній 1990 року поблизу селища Ка-пулівка, Нікопольського району,
Дніпропетровської обл.

Два тижні тривав кінний перехід. Показові виступи у Нікополі, Капулівці,
Марганцю, придніпровських селах Канівському, Біленькому, Розумовці та
ін. Як можна найкраще залучити молодь до свого славного минулого, як не
таким засобом? Хіба може бути щось вартіснішим ніж самому постояти на
тих місцях де “слава лунала”, де козацьке товариство не раз вирішувало
подальшу долю України? До того ж на коні, в козацькому однострої. Ні, з
такої порослі бадилля не буде! Ніхто, віримо і впевнені в тому, хто
прийняв участь в цьому кінному переході не стане, не виросте
“Кирпо-Гнучкошеє-нковим! Уявіть собі, ці юнаки після літніх вакацій
повертаються до навчання, які враження для сокурсників, яка підсводома
захопленість юнацькою козацькою відвагою у представниць протилежної
статі чекають на них.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020