КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Економічний закон попиту та пропозиції. Ринкова ціна.

Вступ

Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах
(послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі.
Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись
під впливом ряду факторів.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності
(виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені
на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат
товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб’єктами —
продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу
праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку
від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан
пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової
пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній
визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх
може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що
відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку
(транспорт, зв’язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні
та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності
споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.

Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного
постіндустріального інформаційного суспільства. Швидкий розвиток
фундаментальної науки і принципово нові технологічні рішення викликають
до життя нові потреби як у самому виробництві, так і в сфері споживання.
Разом з помітним зростанням реальних доходів населення ці фактори
створюють передумови для поглиблення суспільного поділу праці,
підвищення її продуктивності і розширення пропозиції нових товарів та
послуг на ринку.

Стимулюючий вплив співвідношення ринкового попиту та пропозиції
виявляється в бездефіцитній економіці і в напрямі контролю над розміром
витрат виробництва і цінами на ринку. Виробники під тиском обмежень
платоспроможності споживачів і з метою підтримання
конкурентоспроможності вимушені дбати про зниження витрат виробництва і,
зрештою, цін.

В даній роботі розкриваються такі поняття як економічні закони, попит,
пропозиція, закон попиту та закон пропозиції, йдеться мова про фактори
та методи ринкового ціноутворення.

1. Економічні закони

Економічні закони, їх об’єктивний характер. У загальному вигляді
відносини економічної власності виражають сутність системи виробничих
відносин. Водночас сутність економічної власності розкривається в
системі економічних законів. Це сутність більш глибокого порядку. [6]

Закон і сутність, як відомо, поняття однорідні (однопорядкові).

Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо
необхідні форми зв’язку. Тому явище багатше, ніж закон, бо у нього
відображаються також випадкові, нестійкі зв`язки, форми вияву закону.
Сутність, а отже й закон, всебічно можуть бути досліджені лише через всі
інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й
частину тощо), насамперед через категорію суперечності, взаємодію її
протилежних сторін.

Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю. У свою чергу,
суперечність є суттєвим закономірним відношенням між протилежними
сторонами.

Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний характер.
Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають,
розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей
— у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні
закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них
має тимчасовий, минущий характер.

Класифікація економічних законів. На початкових етапах розвитку
капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через
стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу на вільному ринку,
подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку
капіталізму, коли основним типом капіталістичної власності є колективний
(монополістична, державна та ін.), стихійна дія економічних законів
доповнюється елементами їх свідомого використання через механізм
державного і наднаціонального регулювання економіки, розширення
масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об`єднань.
Держава не може скасувати об’єктивні економічні закони, але може
створювати передумови для розвитку об`єктивних законів, змінюючи
умови. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності,
господарського механізму; по-друге, за допомогою державного регулювання.
Отже, економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать
від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать передусім чотири їх типи:

1. Загальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним
способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й
характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності
праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони
відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв’язки, властиві
насамперед технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини
з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх
суспільних форм.

2. Закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон
вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Такі закони відображають
внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком
технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими
елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних
формаціях. Це особливі економічні закони.

3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах
одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них —
основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв`язки між
продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами економічної
власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній)
суспільного способу виробництва (закон породження монополії
концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку
капіталізму).

Економічні категорії. Вони теоретично відображають не лише окрему
сторону системи виробничих відносин, а й її зв’язок з відповідною
стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини
до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема
сторона такого відношення до природи. У кожній економічній категорії
відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв`язків і
відносин між людьми (відносин економічної власності, суспільної форми
праці) з техніко-економічними зв’язками й відносинами, з речовою формою
процесу праці, тобто з взаємовідносинами людини і природи.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Для
економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності
та зв’язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв’язки
й відносини, охоплюють явища і процеси, які виражаються у низці
категорій. Іншими словам, внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий
зв’язок між економічними явищами та процесами, що виражається за
допомогою економічних законів, набуває відображення у взаємозв`язку
певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе
певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

Оскільки економічні категорії є теоретичним вираженням окремих сторін
виробничих відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, деяких
економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифікація
виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних
категорій.

2. Економічна природа попиту та пропозиції

Економічний зміст закону попиту та закону пропозиції. Проста модель
попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К. Еклунда,
існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100
років є ядром політичної економії. Проста модель відображає поведінку
покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та динаміку цін
під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.

Згідно з визначенням К. Маркса, попит — це представлена на ринку потреба
в товарах, а пропозиція — продукт, який перебуває на ринку або може бути
доставлений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю
визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та
спроможні купити за певну ціну з можливих протягом відповідного проміжку
часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує різні
кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й
запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих
цін протягом певного проміжку часу.

Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд,
розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1)
величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне
мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.),
який можна використати замість сорочки); 4) ціни на ці товари (дешевші
чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок.

Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні
економісти сформулювали закон попиту.

Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших
параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту,
і навпаки.

Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію
цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у
споживачів бажання купувати товари, практика “розпродажу” товарів за
зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу
знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше
задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то
споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна
знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект
заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач
може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних
товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач
хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно
дорожчими.

Простежуючи ту саму обернену залежність між кількістю реалізованої
продукції та ціною, П. Самуельсон формулює закон поступового зниження
попиту. Він пояснює його тим, що: 1) зниження цін на певний товар
розширює коло покупців; 2) зниження ціни може спонукати кожного
споживача цього товару здійснити додаткові покупки і навпаки; 3)
зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що у цьому разі
споживач намагається замінити його іншими товарами (наприклад, каву
чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі
товари у менших кількостях.[6]

Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж
причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше
цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон
зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін
взаємозв’язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає
також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом, сформульовані
економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні,
суттєві зв’язки між окремими явищами і процесами, а поверхові, на рівні
здорового глузду. З цього приводу американські економісти при
обґрунтуванні закону попиту зауважували, що здоровий глузд і елементарне
спостереження узгоджуються з кривою попиту, а швейцарський економіст К.
Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у
господарстві сил.

Вдалий опис моделей та їх графічним зображенням у праці К. Еклунда
(рис. 1, 2).

Ціна

Величина попиту Величина пропозиції

Рис. 1. Крива попиту Рис. 2. Крива пропозиції

На вертикальній осі (рис. 1) зображено ціну сорочок (чим вище, тим
дорожчі), а на горизонтальній осі — величину попиту (чим далі вправо,
тим більший попит). Кожна точка на кривій попиту показує кількість
сорочок, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З рухом по
лінії донизу ціна знижується, а попит споживачів на сорочки зростає.

Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис. 2. Як і у
випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція теж зумовлена дією низки
факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від
якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати
нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність чи
відсутність конкурентів на ринку та ін. Для простоти передбачається, що
на певному короткому проміжку часу технологія виробництва,
продуктивність праці не змінюються й існує досконала конкуренція
(наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на
процес ціноутворення). Лінія пропозиції показує, що для збільшення
кількості виготовлюваних сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на
лінії з рухом донизу показує ту кількість сорочок, яку товаровиробники
згодні виготовити за відповідну ціну.

Закон пропозиції — загальний економічний закон, згідно з яким за
незмінюваності всіх інших параметрів між змінами кількості товарів і
послуг, які пропонуються підприємствами на ринку, існує прямо
пропорційна залежність.

Дія закону пропозиції означає, що зростання ціни на товари і послуги
зумовлює збільшення кількості товарів і послуг, з одного боку, та
скорочення обсягів виробництва товарів і послуг у разі зниження цін — з
іншого. Від рівня цін на товари та послуги також залежать доходи
підприємств-виробників та продавців. Тому із збільшенням цін зростає їх
зацікавленість у виробництві більшої кількості товарів. Водночас
зростання пропозиції товарів і послуг повинно відбуватися відповідно до
обсягів платоспроможного попиту, із зниженням якого товаровиробникам
необхідно домагатися зменшення суспільно необхідних витрат на
виробництво одиниці продукції за рахунок зростання продуктивності праці,
економії ресурсів тощо. [6]

Перехід до складнішої моделі взаємозв’язку передбачає зіставлення
інтересів виробників і споживачів відповідно до пропозиції й попиту та
пошук місця їх оптимального поєднання. Графічно така ситуація зображена
на рис. 3.

Ціна

Пропозиція

Р1

Попит

К1 Обсяг

Рис. 3. Рівновага попиту і пропозиції.

Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає
значенню кількості сорочок (К1), та ціни Р1. За такої кількості цих
товарів і ціни на них виробники і споживачі можуть одночасно досягти
поставленої мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корисність
нової сорочки рівновеликою витратам на неї. З боку виробника
максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу
додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на
їх виробництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги.

3. Фактори і методи ринкового ціноутворення

З процесу виробництва товар виходить як носій вартості та споживної
вартості. Вартість товару — це кількісна визначеність втіленої в ньому
уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва,
що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром
на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як
виробникові.[5]

Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю.
Корисні якості товару є рушійною силою зацікавленості покупця у
придбанні товару. Орієнтуючись на попередньо пропоновану продавцем ціну
товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в
ньому втілені, і чи зможуть вони задовольнити запити покупця.

На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що
встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну
залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в
обігу стає закон попиту та пропозиції, який коригує вартість відповідно
до споживної вартості товару. Ціна пропозиції та ціна попиту, що
формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб
знайти деяку середню величину ціни — ринкову ціну товару. Коливання
ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об’єктивно обмежені в
діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх
витрат виробництва, а верхня — граничною кількістю грошей у споживача,
тобто рівнем його платоспроможності.

Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним:
ринкова ціна фокусує складні економічні зв’язки між середніми
суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання.
Як індикатор нормального зворотного зв’язку між виробництвом і
споживанням, у процесі відтворення продукту ціна має встановлювати
відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним
попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в
межах середніх умов ефективності.

Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару;
2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною
вартістю товару.

Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим
є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі
товари.

Сучасна теорія і практика ціноутворення — це продукт тривалої еволюції
соціально-економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у
ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості,
що систематизувала і розвинула відповідні погляди А. Сміта та ін.
Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст.
вимагав розширення аналізу факторів ціноформування як у сфері
виробництва, так і поза ним. Виникла теорія “граничної продуктивності
факторів виробництва”, в якій розглядалася участь у формуванні вартості
товару всіх факторів виробничого процесу — капіталу, праці та землі
(природних факторів). За твердженням Дж.Б.Кларка, участь кожного фактора
виробництва у формуванні вартості визначається “граничним продуктом”.
Останній показує, яку саме частину вироблюваного продукту (його
вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості
окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до
”граничного продукту” має відбутися розподіл доходів за факторами.

Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що
лежать поза виробництвом, має теорія “граничної корисності”, що виникла
в останній третині XX ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару
від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія
дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб’єктивної оцінки
корисності товару на ціноутворення. Цінність благ, що обертаються на
ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних ресурсів
у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і доходів
відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При обмеженні
ресурсів “гранична корисність” дефіцитного товару підвищується за умов
конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а
отже, і ціна. “Низька межа” доходів зменшує “граничну корисність”,
встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості
товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від
трудової теорії вартості теорія “граничної корисності” робить наголос на
споживній вартості товару як факторі ціноутворення.

На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн
використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення
реалізується самим господарюючим суб’єктом — виробником (фірмою,
акціонерною компанією, монополістичним об’єднанням, державним
підприємством тощо) або посередницьким структурам (торговим,
маркетинговим), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і
найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома
кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою
величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву “собівартість і
прибуток”.

Технічно складнішим є метод “контрольної точки”, що ґрунтується на
виробничій функції Кобба-Дугласа. Вона заснована на припущеннях, що
гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності
виробництва за затратами залишаються незмінними. [5]

Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію
продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є: 1) визначення
місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку; 2) вибір
методу розрахунку ціни; 3) характер цінової адаптації нових товарів на
ринку; 4) зв’язок ціни з життєвим циклом товару; 5) моделювання
відношення покупця до ціни товару; 6) аналіз обмежень ринкового і
позаринкового характеру на ціну.

Висновок

Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації
господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного
виробництва.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і
пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості
абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту на товар. Останнє
важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує
співрозмірність актів купівлі-продажу. Проте такий збіг в одному випадку
(дефіцит товару) лімітуватиметься низькою щодо попиту пропозицією
товару, а в другому (надлишок товару) — обмеженим платоспроможним
попитом.

Як і маятник годинника, вони минають точку рівноваги, щоб зупинити свій
рух на позначці протилежного екстремального значення ціни. Таке постійне
коливання ціни товару навколо ціни рівноваги зумовлене інерційністю в
тенденціях зміни ринкового співвідношення попиту і пропозиції. Воно є
необхідною передумовою дії ринкового механізму підтримання економічних
пропорцій, встановлення динамічної збалансованості виробництва і
споживання. На ціні рівноваги як показнику збалансованості попиту і
пропозиції ґрунтується економічна рівновага в широкому розумінні слова.

Список використаної літератури

Г. У. Башнянин, П.Ю. Лазур, В. С. Медведєв “Політична економія” К.:
Ніка-Центр Ельга. – 2000.

Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории: Учеб. Пособие. –
М.: Рыбари, 2000. – 479 с.

Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. — К.: Видавничий центр
“Академія”, 2000. — 656с.

Носова С. С. Экономическая теория: Учеб. для вузов. – М.: Гуманит. изд.
центр ВЛАДОС, 2000. — 520с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ Г. Н.
Климко, В.П. Нестеренко,Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П.
Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Вища шк. Знання, 1997.
— 743с. (с.205-224)

Основи економічної теорії/ За ред. С. В. Мочерного: Посібник для
студентів вищих навчальних закладів. — К.: ВЦ “Академія”, 2001. — 472c.
(25-28, 163-170)

Сажина М. А., Г.Г. Чибриков “Экономическая теория” — М.: Норма, 2003.

Экономика: Учебник/ Под ред. А. И. Архипова, 1998.

Экономика: Учебник/ Под ред. Доц. А.С. Булатова. – М: Издательство БЕК,
1995. — 632с.

Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред. Зіновія Ватаманюка
та Степана Панчишина. — К.: Видавничий Дім “Альтернативи”, 2001.

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т 2/ Редкол.: С.В. Мочерний
(відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. — 848с. (с.
621-622).

PAGE

Глазунова Юлія Євгеніївна
стр. PAGE 15 из NUMPAGES 15

Похожие записи